Проект "Формування соціально-трудових компетентності учнів в процесі вивчення теми "Основи електростатики" в 9 класі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Формування соціально-трудових компетентності учнів в процесі вивчення теми «Основи електростатики» в 9 класі.

 

Вступ

Реалізація компетентнісного підходу до навчання учнів офіційно проголошено в:

- наказі МОН України від 05.05.08 № 371 «Про критерії оцінювання навчальних досягнень учнів», відповідно до якого: у навчальних програмах на засадах компетентнісного підходу переструктуровано зміст предметів, розроблено результативну складову (до кожної теми програми визначено обов’язкові результати навчання – вимоги до знань, умінь учнів, що виражаються в різних видах навчальної діяльності);

- Новому Державному Стандарті базової і повної загальної середньої освіти від 25.11.11 №1392, де зазначено, що навчальний процес у навчальних закладах має організовуватися на засадах компетентнісного, особистісно-орієнтованого і діяльнісного підходів.

І. Компетенція (від. лат. competencia - коло питань, з якими людина добре обізнана, володіє знаннями і досвідом ) - це інтегрований результат опанування змістом загальної середньої освіти, який виражається в готовності учня використовувати засвоєні знання, уміння, навички, а також способи діяльності у конкретних життєвих ситуаціях для розв'язання практичних і теоретичних задач.

 

     Компетентність – це здатність приймати рішення й нести відповідальність за їх реалізацію у різних галузях людської діяльності. Поняття компетентності передбачає сукупність фізичних та інтелектуальних якостей людини і властивостей, необхідних людині для самостійного й ефективного виходу з різних життєвих ситуацій, щоб створити кращі умови для себе в конструктивній взаємодії з іншими

 

Ієрархія компетентностей:

1.              предметні (формуються засобами навчальних предметів, у нашому дослідженні це фізика);
2.              міжпредметні (належать до групи предметів або освітніх галузей);
3.              ключові (найбільш універсальні, формуються засобами міжпредметного та предметного змісту);

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Соціально-трудова компетентність означає володіння знаннями та досвідом у сфері громадянсько-суспільної діяльності (виконання ролі громадянина, спостерігача, виборця, представника тощо), у соціально-трудовій сфері (права споживача, покупця, клієнта, виробника), у сфері сімейних стосунків та обов'язків, у питаннях економіки та права, у галузі професійного самовизначення.

У дану компетенцію входять:

- уміння аналізувати ситуацію на ринку праці,

- діяти відповідно до особистої та суспільної вигоди,

- володіти етикою трудових і громадських взаємин.

Учень опановує мінімально необхідні для життя в сучасному суспільстві навички соціальної активності та функціональної грамотності.

Соціальна компетенція — це сукупність здатностей, які визначають рівень соціабельності особистості, розуміння нею суспільства та соціальних процесів, осмислення своєї причетності до них.

Соціальна компетенція охоплює:

•     особистісні якості (комунікабельність, відкритість, чуйність тощо),
•     знання,
•     цінності,
•     принципи особистості.

Трудова (та професійна) компетенція — це компетенція, яка характеризує особистість як суб'єкта трудової діяльності. Трудова компетенція визначає загальні здат­ності особистості до праці, а професійна — до конкретної сфери трудової діяльності, конкретної професії (професій), виконання певних виробничих завдань, операцій.

Трудова компетенція включає:

•                  ціннісне ставлення особистості до власної та чужої праці,
•                  психологічні складові (риси характеру — працелюбність, відповідальність, акуратність, охайність, ощадливість тощо),
•                  уміння і навички трудової діяльності (сільськогосподарської, побутової, для хлопців — столярної, слюсарної тощо),
•                  уявлення та інтереси, пов'язані з майбутньою професією.

Соціально-трудова компетентність формується в груповій трудовій діяльності.

Передбачає:

- уміння працювати в колективі (розподіляти обов’язки, виконувати різні соціальні ролі);

- уміння проектувати групову діяльність.

 

Групова форма організації навчальної роботи учнів, її головними ознаками є:

- клас на даному уроці поділяється на групи для розв'язування конкретних навчальних завдань;

- кожна група отримує окреме завдання (однакове або диференційоване) і виконує його спільно під безпосереднім керівництвом лідера групи або вчителя;

- завдання в групі виконуються таким чином, який дозволяє враховувати і оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи;

- склад групи не є постійний, а добирається з урахуванням того, щоб з максимальною ефективністю для колективу могли реалізуватися навчальні можливості кожного члена групи.

Кількість членів групи різна. Вона коливається в межах 3-6 чоловік. Склад групи змінюється в залежності від змісту і характеру майбутньої роботи. Не менше половини групи повинні складати учні, здатні успішно займатися самостійною роботою.

Керівники груп і їх склад можуть бути різними з різних навчальних предметів і добираються вони за принципом об'єднання школярів різного рівня підготовки, позаурочної інформації з даного предмету, сумісності учнів, що дозволяє їм взаємно доповнювати і компенсувати переваги і недоліки один одного. В групі не повинно бути негативно налаштованих один до одного учнів.

Однорідна групова робота передбачає виконання невеликими групами учнів однакового для всіх завдання, а диференційована – виконання різних завдань різними групами. В процесі роботи членам групи дозволяється спільне обговорення ходу і результатів роботи, звертання за порадою один до одного.

Групову форму роботи доцільно використовувати при проведенні практичних і лабораторних робіт, робіт-практикумів з природничих предметів; при виробленні трудових навичок, навичок розмовної мови; при вивченні текстів копій історичних документів та ін. В процесі такої роботи максимально використовуються колективні обговорення результатів, взаємні консультації. Все це супроводжується індивідуальною самостійною роботою.

Групова діяльність учнів складається з наступних елементів:

1. Попередня підготовка учнів до виконання групового завдання, визначення навчальних завдань, короткий інструктаж учителя.

2. Обговорення і складання плану виконання навчального завдання в групі, визначення способів його вирішення, розподіл обов'язків.

3. Виконання навчального завдання.

4. Спостереження вчителя і коректування роботи групи і окремих учнів.

5. Взаємоперевірка і контроль за виконанням завдань у групі.

6. Повідомлення учнів за викликом учителя про отримані результати, загальна дискусія в класі під керівництвом учителя і формування загальних висновків.

7. Індивідуальна оцінка роботи груп і класу в цілому.

Групова форма навчання учнів на уроці пред'являє високі вимоги до учителя, що керує навчально-пізнавальною діяльністю школярів. Він повинен добре володіти дисципліною, досконало освоїти методику визначення завдань для групової роботи учнів, уміло спрямовувати й забезпечувати ефективність їхньої діяльності, виділяючи ключові моменти, акцентуючи увагу на найголовнішому в навчальному матеріалі, стежачи за співробітництвом учнів у різних групах.

Переваги групової організації навчальної роботи учнів на уроці очевидні. Результати спільної роботи учнів досить помітні як у привчанні їх до колективних методів роботи, так і в формуванні позитивних моральних якостей особистості.

Однак, ця форма також має ряд недоліків. Найсуттєвішими з них є: труднощі комплектування груп і організації роботи в них; учні в групах не завжди в змозі самостійно розібратися в складному навчальному матеріалі і вибрати найдосконаліший шлях для його опанування. В результаті слабі учні важко засвоюють матеріал, а сильні потребують більш складних, оригінальних завдань. Отже, лише в поєднанні з іншими формами навчання ця форма організації учнівської роботи може забезпечувати очікувані позитивні результати.

Виконання мініпроектів передбачено Державним стандартом  базової і повної загальної середньої освіти

Навчальний проект — це організаційна форма роботи, яка орієнтована на засвоєння навчальної теми або навчального розділу і становить частину стандартного навчального предмета.

 

Типи проектів

Ознайомчо-орієнтовні або інформаційні.  Цей тип проектів спрямований на збір інформації про якийсь об'єкт, явище; передбачається ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналіз та узагальнення. Такі проекти, як і дослідницькі, вимагають добре продуманої структури, можливості систематичної корекції по ходу роботи.

Логічна структура проекту цього типу може бути представлена таким чином: мета проекту, його актуальність, джерела інформації (літературні, засоби ЗМІ, бази даних, включаючи електронні, інтерв'ю, анкетування та ін.),  обробка інформації (аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки)  результат (стаття, реферат, доповідь, відео й ін.) презентація (публікація, у тому числі в мережі, обговорення в телеконференції й т.п.).

Такі проекти часто інтегруються в дослідницькі та стають їх органічною частиною. Структуру дослідницької діяльності з метою інформаційного пошуку й аналізу дуже схожа з предметно-дослідницькою, описаною вище, і включає:

• предмет інформаційного пошуку;
• поетапність пошуку з визначенням проміжних результатів;
• аналітична робота над зібраними фактами;
• попередні висновки;
• коректування первісного напряму пошуку (якщо потрібно);
• подальший пошук інформації з уточнених напрямів;
• аналіз нових фактів та їх узагальнення;
• висновки (і так далі до одержання даних, що задовольняють всіх учасників проекту);
• остаточний висновок, оформлення результатів (обговорення, редагування, презентація, зовнішня оцінка).

Практико-орієнтовані  (прикладні).  Ці проекти відрізняє чітко визначений з самого початку результат діяльності його учасників. Причому він обо’язково орієнтований на соціальні й практичні інтереси самих учасників (рекомендації, спрямованих на ліквідацію виявлених невідповідностей у природі, суспільстві; проект закону; довідковий матеріал; проект зимового саду школи та ін).

Такий проект вимагає ретельно продуманої структури, навіть сценарію всієї діяльності його учасників з визначенням функцій кожного з них, чітких висновків, тобто оформлення результатів проектної діяльності, і участі кожного в оформленні кінцевого продукту. Тут особливо важлива гарна організація координаційної роботи в плані поетапних обговорень, коректування спільних й індивідуальних зусиль, в організації презентації отриманих результатів і можливих способів їхнього впровадження в практику, а також зовнішньої оцінки проекту.

За предметно-змістовною областю вчені виділяють два типи проектів:

- монопроекти.  Як правило, такі проекти проводяться в межах одного навчального предмета. При цьому вибираються найбільш складні розділи або теми. Робота над монопроектами передбачає іноді застосування знань і з інших областей, але сама проблема лежить у руслі фізичного, або історичного, або літературного знання й т.д. Подібний проект також вимагає ретельної структуризації по уроках із чітким позначенням не тільки цілей і завдань проекту, але й тих знань і вмінь, яких учні повинні набути в результаті його виконання.

- міжпредметні проекти. Як правило, вони виконуються в позаурочний час. Це – або невеликі проекти із залученням двох-трьох предметів, або досить об'ємні, тривалі, загальношкільні проекти, які вирішують певну складну проблему, значиму для всіх учасників проекту. Такі проекти вимагають дуже кваліфікованої координації з боку фахівців, злагодженої роботи багатьох творчих груп, що мають чітко визначені дослідницькі завдання, добре пророблені форми проміжних і підсумкових презентацій.

Реалізація методу проектів і дослідницького методу на практиці веде до зміни позиції вчителі. З носія готових знань він перетворюється в організатора активної пізнавальної діяльності своїх учнів. Змінюється й психологічний клімат у класній кімнаті, тому що вчителеві доводиться переорієнтувати свою навчально-виховну роботу й роботу учнів на різноманітні види самостійної діяльності, на пріоритет діяльності дослідницького, пошукового, творчого характеру.

Загальні підходи до структурування проекту:

1.                 Починати треба завжди з вибору теми проекту, його типу, кількості учасників.
2.                Далі необхідно продумати можливі варіанти проблем, які важливо досліджувати в межах наміченої проблематики. Самі проблеми висуваються учнями з допомогою вчителя. Тут можлива «мозкова атака» з наступним колективним обговоренням запропонованих варіантів її розв'язання.
3.                 Важливим моментом на цьому етапі є розподіл завдань по групам, обговорення можливих методів дослідження, пошуку інформації, творчих рішень.
4.                Потім починається самостійна робота учасників проекту з виконання своїх індивідуальних або групових дослідницьких, творчих завдань.
   5.                 Постійно проводяться проміжні обговорення отриманих даних у групах.
   6.                 Необхідним етапом виконання проектів є їхній захист, оппонування.

Завершується робота колективним обговоренням, експертизою, оголошенням результатів зовнішньої оцінки, формулюванням висновків.
 

Презентація (від англ. presentation) – це набір картинок-слайдів на певну тему, який зберігається у файлі спеціального формату. Кожний слайд може містити довільну текстову, графічну, табличну інформацію, анімацію, стереозвук.

Призначення презентації навчального проекту – демонстрація результатів роботи над проектом засобами представленої графіки, схем, таблиць під час усного виступу перед аудиторією, демонстрація результатів досліджень.

Вимоги до оформлення і змісту презентації:

- Кількість слайдів – не більше 10-12 (презентація не повинна нагадувати довідник з певної теми).

- Інформація у слайдах подається здебільшого у вигляді тез, а не простих речень.

- Текст повинен читатись на відстані 6-8 метрів від монітору.

- Переважний колір шрифту – синій, чорний, темно-коричневий, темно-зелений. Можна  використати  червоний  і  його відтінки, у заголовках.

- У всіх слайдах повинен бути один шаблон.

- Не експериментувати з заливкою. Використовуючи заливку, з'ясувати, наскільки читабельними будуть слайди. Найкращим для сприймання є білий фон.

- Колір шрифту та фону мають узгоджуватися, легко читатися та відповідати змісту проекту.

- Не використовувати велику кількість анімаційних ефектів.

- Використовувати анімації для того, щоб зробити наголос, виділити деякі ключові слова, назви, відділити один абзац від іншого тощо.

 

Оцінювання проектів

Оцінювання результатів роботи над проектом має відбуватися з уражанням успіхів у обраних видах діяльності й включити такі види оцінок:

Оцінка змісту, яка враховує чіткість формулювання мети і завдань проекту; повноту розкриття теми; наявність цікавих і нових фактів для учнів; логічність їх викладу; достатність інформації для розкриття теми; їх переконливість у доведенні обраних тверджень або поглядів;

Оцінка оформлення проекту (естетичність, граматична і орфографічна грамотність, використання ілюстративного матеріалу, дотримання правил оформлення літературних джерел);

Оцінка якості підготовленої презентації (естетичність, лаконічність, цікавість, відповідність основним положенням проекту);

Оцінка виступу (емоційне позиціювання, культура мовлення, відповіді на поставленні запитання, жестикуляція).

У випадку виконання групових проектів під час оцінювання участі учнів у їх розробці слід урахувати:

- новизну та оригінальність ідеї, що лежить в основі проекту;

- врахування всіх можливих аспектів проекту;

- внесок конкретного учні в розробку проекту (обсяг його завдань та якість їх виконання);

- оформлення проектів групою, до складу якої входить даний учень;

- презентацію проекту перед іншими учнями класу і членами журі;

- участь у захисті проекту групою (активність під час постановки питань іншим групам і відповіді на запитання, поставлені членами його групи);

- вміння критично реагувати на зауваження і робити висновки з обговорень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Проект

реалізації компетентнісного підходу до вивчення фізики на рівні розділу «Основи електростатики» в 9 класі (ключова, соціально трудова).

№ п/п	Тема уроку	Цілі	Діяльність учителя	Діяльність учня	Діагностика
1.	Електризація тіл. Електричний заряд. Два роди електричних зарядів	Набути навички групової роботи; Формувати вміння аналізувати, систематизувати, узагальнювати інформацію	Демонстрація досліду	Висувають гіпотези, обґрунтовують і систематизують	Учні відповідають на питання вчителя
2.	Дискретність електричного заряду. Будова атома. Електрон. Йон.	Перевірити навички роботи в групах, вміння презентувати свою роботу.	Сформувати групи учнів для презентацій по окремим темам, перевірити виконання домашнього проекту.	Презентувати опрацьований матеріал, представити лідера групи для представлення міні проекту.	Аналіз сприйнятого матеріалу, створення опорного конспекту.
3.	Електричне поле. Взаємодія заряджених тіл. Закон Кулона	Розкрити фізичний зміст закону Кулона, Навчити розв’язувати задачі груповим методом	Пояснити закон Кулона і межі його застосування	Сприймати новий матеріал, навчитись розв’язувати задачі	Завдання на відповідність з теми: «Закон Кулона»

 

Фрагменти уроків

 

1. Два точкові заряди q₁ та q₂ містяться на відстані r. Для кожної з описаних ситуацій установіть у скільки разів зміниться сила взаємодії двох точкових зарядів.

1. Величина одного із зарядів зросла в 3 рази.                             А. Зменшиться в 3 рази

2. Величина кожного із зарядів зменшилась у 3 рази.                 Б. Збільшиться в 9 разів

3. Відстань між зарядами зменшилась у 3 рази.                           В. Збільшиться в 3 рази

4. Відстань і величина кожного із зарядів                                     Г. Зменшиться в 9 разів

    зменшилась у 3 рази                                                                    Д. Не зміниться.

 

 

2. На ізольованій нитці висить кулька масою 1г, заряд якої – 5 ·10^-9 Кл. На яку відстань потрібно піднести до неї знизу другу кульку із зарядом 4,9·10^-8 Кл щоб натяг нитки збільшився вдвічі?

 

 

3. Дві кульки, розміщені на відстані 10см одна від другої, мають однакові від’ємні заряди і взаємодіють із силою 0,23 мН. Знайдіть кількість надлишкових електронів на кожній кульці.

 

 

4. На двох однакових краплинках води є по одному зайвому електрону, причому сила електричного відштовхування зрівноважує силу їх взаємного тяжіння. Які радіуси краплинок?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Електризація тіл. Електричний заряд. Два роди електричних зарядів

Мета уроку: познайомити учнів із явищем електризації тіл; довести існування двох типів зарядів і пояснити їхню взаємодію.

 

 

Вивчення нового матеріалу

Знайомимо з електричним зарядом і його носіями.

 Історія вивчення електрики цікава й повчальна. Деякі, найбільш значущі історичні приклади, можна використати на уроках для підвищення інтересу до теми.

Грецький філософ Фалес Мілетський, що жив у 624–547 р. до нашої ери, відкрив, що бурштин, потертий об хутро, набуває властивості притягувати дрібні предмети — пушинки, соломинки тощо. Ця властивість протягом ряду сторіч приписувалася тільки бурштину, від назви якого й виникло слово «електрика».Одним з фундаторів учення про електрику є Вільям Гільберт (1540–1603, Англія). Він був одним із перших учених, що затвердили експеримент як основу дослідження. Він показав, що під час тертя електризується не тільки бурштин, але й багато інших речовин і що притягують вони не тільки порошини, але й метали, дерево, папір, камінчики й навіть воду та олію.

Наступним етапом у розвитку вчення про електрику були досліди німецького вченого Отто фон Геріке (1602—1686). Він побудував першу електростатичну машину, засновану на принципі тертя. За допомогою цього приладу Геріке виявив, що, крім протягування, існує й електричне відштовхування. Переконатися в існуванні електричної взаємодії можна за допомогою простих дослідів з електризації.

Учні за вчителем повторюють демонстраційний експеримент, приладами, що знаходяться на кожній парті.

У ході дослідів необхідно звернути увагу учнів на те, що наелектризовані тіла взаємодіють один із одним з різними силами. Чому?

Намагаючись розібратися з цим питанням, підводимо учнів до визначення поняття «електричний заряд».

Щоб мати можливість кількісно визначати інтенсивність електромагнітної взаємодії, фізики, за аналогією з масою, що визначає

міру гравітаційної взаємодії частинок (тіл), увели ще одну фізичну величину — електричний заряд.

Електричний заряд — це властивість тіл або часток, що характеризує інтенсивність їхніх електромагнітних взаємодій.

Відкриту Томсоном частинку на честь електрона-бурштину — «першої електричної речовини» — назвали електроном. Електрон був першою з відкритих ученими елементарних частинок, тобто дрібних частинок речовини.

 

Два типи електричних зарядів

На початку XVIII століття французький учений Шарль Дюфе пояснив протягування й відштовхування наелектризованих тіл існуванням двох типів електричних зарядів: якщо тіла мають електричні заряди того самого типу, вони відштовхуються, а якщо різних типів, то притягуються.

Американський учений Бенджамін Франклін запропонував назвати електричні заряди одного типу позитивними, а іншого типу — негативними. Обґрунтовував він це тим, що тіла, які мають заряди різних типів, можуть, контактуючи одне з одним, повністю розрядитися, тобто втратити заряди. А це нагадувало додавання рівних за модулями чисел різних знаків, коли в результаті одержуємо нуль.

Узагальнюючи дослідні дані про взаємодію заряджених тіл і частинок, можна зробити висновок:

однойменно заряджені тіла відштовхуються, а різнойменно заряджені — притягуються.

Електричний заряд переноситься тільки зарядженими частинками: електричного заряду без частинок не існує.

 

Закріплення вивченого матеріалу (діагностика)

 

1. Які досліди доводять, що існують електричні заряди двох типів?
2. Іноді під час фарбування пульверизатором металевої поверхні їй передають заряд одного знака, а крапелькам фарби — заряд протилежного знака. Для чого це потрібно?
3. Чи можна наелектризувати ебонітову паличку шляхом тертя об ебонітову пластинку?
4. Чому, коли розчісують сухе волосся, воно прилипає до пластмасового гребінця?
5. Чому вважається, що в природі існують тільки два роди електричних зарядів?

 

 

Домашнє завдання

1. Вивчити § 1.
2. Підготувати презентацію у паперовому вигляді із запропонованих тем:
   • Електризація в побуті;
   • Електризація в машинобудівній промисловості;
   • Електризація в літакобудуванні;
   • Електризація в живих організмах;
   • Електризація в природі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Дискретність електричного заряду. Будова атома. Електрон. Йон.

Мета уроку: Перевірити навички роботи в групах, вміння презентувати свою роботу; довести існування двох типів зарядів і пояснити їхню взаємодію.

 

Перевірка домашнього завдання

Вчитель перед початком уроку запитує учнів теми міні проектів, підготовлених ними і формує групи згідно обраних тем. Учні в групах обирають доповідача для представлення загальної презентації проектів.

На аркуші формату А1 учні розміщують свої роботи і виробляють загальну концепцію доповіді.

По черзі кожна група презентує свою роботу, а інші учні класу в цей час створюють опорні конспекти з даної теми.

В кінці роботи учитель порівнює створені опорні конспекти із заздалегідь підготовленим зразком.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема. Електричне поле. Взаємодія заряджених тіл. Закон Кулона

Мета уроку: увести поняття точкового заряду, роз’яснити учням фізичний зміст закону Кулона.

 

Вивчення нового матеріалу

Точковий заряд

На початку уроку необхідно звернути увагу учнів на подібність електричної й гравітаційної взаємодій (хоча між ними існують і значні відмінності). Обидва закони справедливі для точкових тіл.

За аналогією можна сформулювати визначення точкового заряду:

Точковий заряд — електрично заряджене тіло, розмірами якого, порівняно з відстанню, на якій розглядається електрична взаємодія, можна знехтувати.

Назва «точковий заряд» не означає, що заряд розміщений на матеріальній точці. Всі тіла мають кінцеві розміри, ті самі заряди в одних випадках можуть уважатися точковими, в інших — ні.

Будова крутильних ваг

У звичайних лабораторних дослідах для виявлення й вимірювання електричних зарядів використовується електрометр — прилад, що складається з металевого стрижня й стрілки, яка може обертатися навколо горизонтальної осі.

Сили електричного відштовхування зумовлюють поворот стрілки на певний кут, за яким можна судити про заряд, переданий стрижню електрометра. Електрометр є досить грубим приладом; він не дозволяє досліджувати сили взаємодії зарядів. Уперше закон взаємодії нерухомих зарядів був установлений французьким фізиком Ш. Кулоном (1785 г). У своїх дослідах Кулон вимірював сили протягування й відштовхування заряджених кульок за допомогою сконструйованого ним приладу — крутильних ваг, що вирізнялися надзвичайно високою чутливістю. Так, наприклад, коромисло ваг поверталося

на 1° під дією сили близько 10^–9 Н.

Ідея вимірів ґрунтувалася на блискучій здогадці Кулона про те, що якщо заряджену кульку привести в контакт із точно такою незарядженою, то заряд першої розділиться між ними нарівно. Таким чином, був зазначений спосіб змінювати заряд кульки у два, три й т. ін. рази.

 

Закон Кулона

Закон взаємодії точкових зарядів дослідним шляхом установив Шарль Кулон. У результаті виконаних дослідів Кулон установив, що нерухомі точкові заряди  взаємодіють у вакуумі із силою, прямо пропорційною модулям зарядів й обернено пропорційною квадрату відстані  між зарядами:

Досліди довели, що коефіцієнт пропорційності в законі Кулона

Фізичний зміст цього коефіцієнта такий: два точкових заряди по 1 Кл кожний, розташовані на відстані 1 м один від одного, взаємодіють із силою, що дорівнює 9⋅10⁹ H.

Щоб уявити собі цю величезну силу, наведемо порівняння: вона дорівнює вазі навантаженого поїзда, довжина якого дорівнює приблизно відстані від Харкова до Києва.

Тепер стає зрозуміло, чому неможливо передати заряд 1 Кл тілу «звичайних» розмірів.

Закріплення вивченого матеріалу

Навчаємося розв’язувати задачі

Клас розподіляється на групи, в кожній з яких по чотири учні. Кожна група розв’язує по одній задачі. Потім клас перегрупується таким чином, що нові утворені групи складаються з чотирьох учнів кожної попередньої групи. Кожен учень «нової» групи пояснює власне розв’язану задачу.

1. Дві кулі розміщені на відстані 10 см одна від одної, мають однакові від’ємні заряди і взаємодіють з силою 0, 23 мН. Знайти кількість надлишкових електронів.

 

 

 

 

 

 

2. Заряди двох однакових маленьких кульок дорівнюють відповідно — 2 й 10 нКл. Кульки привели в зіткнення й розвели на попередню відстань. У скільки разів змінився модуль сили взаємодії між ними?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Внаслідок електризації через вплив тіло отримало заряд 80 ·10^-15 Кл. На скільки i чому змінилася маса тіла?

   

 

 

 

 

 

 

4. З якою силою взаємодіють кульки із зарядами по 5·10^-5 Кл, що розташовані на відстані одна від одної 2 м?

 

 

 

Діагностика

1. Два точкові заряди q₁ та q₂ містяться на відстані r. Для кожної з описаних ситуацій установіть у скільки разів зміниться сила взаємодії двох точкових зарядів.

1. Величина одного із зарядів зросла в 3 рази.                             А. Зменшиться в 3 рази

2. Величина кожного із зарядів зменшилась у 3 рази.                 Б. Збільшиться в 9 разів

3. Відстань між зарядами зменшилась у 3 рази.                           В. Збільшиться в 3 рази

4. Відстань і величина кожного із зарядів                                     Г. Зменшиться в 9 разів

    зменшилась у 3 рази                                                                    Д. Не зміниться.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел та літератури

 

1. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 7 – 12 класи. Фізика. Астрономія. К.: Ірпінь, 2005 р. – 80 с.
2. Державний стандарт базової та повної загально середньої освіти  [Постанова №  1392 від 23.11.2011 р.] – електроний ресурс режим доступу: - (www. mon.gov.ua.)
3. Проектування навчального процесу з фізики : [Навчально-методичний посібник для організаторів і викладачів післядипломної освіти, слухачів курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників та методистів системи післядипломної педагогічної освіти] /В.Д. Шарко, Т.Л Гончаренко. – Херсон: Грінь Д.С. 2013. – 196 с.
4. Фізика: 9 кл.:ідруч. Для загально освіт. навч. закл.: рівень стандарту/Є.В. Коршак, О.І. Ляшенко, В.Ф. Савченко. – К.: Ґенеза, 2009. – 160 с.: іл..
5. Шарко В.Д. Методика проведення навчальної практики в загально-освітніх навчальних закладах: [Навчально-методичний посібник для вчителів і студентів денної, заочної та екстернатної форми навчання спеціальності 6.0101 Фізика*]/ В.Д. Шарко, Н.О. Єрмакова. – Херсон: ХДУ, 2011. – 232 с.
6. Шарко В.Д. Навчання учнів проектувальної діяльності з фізики в контексті нової програми // журнал «Фізика та астрономія в сучасній школі» //.- №2 (105), 2013. – К: вид – во «Педагогічна преса». – 6-9 с.