Проєкт "Історія у вишиванках". Опис проєкту.

Мандруючи стежками декоративно-ужиткового  мистецтва, ми з учнями вирішили більше дізнатись про вишивку та  вишиванку, яка для українців є не   просто одягом, а частиною  душі. В процесі роботи над проєктом познайомилися з творчістю майстрів вишивки, які проживали і проживають на території Ічнянщини, інших районів Чернігівщини  та  нашого невеликого мальовничого  села  Дорогинка. Також  відвідали майстер-клас з  виготовлення вишиванки-оригамі,  організували виставку 26 унікальних вишиванок, виготовлених 20 майстринями  в період від 1917 року до 2020. Ми запросили чарівний жіночий колектив школи побути моделями для фотовиставки «Фестиваль краси». І це все заради того, щоб  побачити,  який шлях пройшла вишиванка від найдавніших часів до сьогодення.

Свою  роботу  назвали «Історія у вишиванках». Нашим девізом стали слова:  «Збережемо спадщину – збережемо Україну!»

В ході пошуку  перед нами постало багато запитань. Чи могли собі уявити майстрині, які започаткували ремесло вишивання, що  у 21 столітті вишиванка стане символом величного козацького народу? Чому так сталося?
Крізь віки мандрували традиції вишивання. Їх продовжували, розширювали та шанували. Вишиванка змогла осучаснитись і залишитись такою, як багато  років тому водночас. Саме з нею уособлюють найкращі емоції та думки.

Останніми роками популярність вишиванок значно зросла. Сьогодні модно носити вишиванку не тільки на національні свята, а й на кожен день.  Вишиванку часто називають одягом патріотів. Зараз кожен може купити розкішні, буденні, молодіжні, стародавні або ж сучасні вишиванки. Чому українці ходять у вишиванках?  Чи  додає  це патріотизму? Варто замислитись над цим!

   Саме на ці запитання та багато інших   дасть нам відповідь  участь у навчально-виховному проєкті «Історія у вишиванках».

З історії виникнення вишивки та вишиванки

Обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту повною силою виявились у вишитих рушниках і вишиванках.

Один з найпопулярніших у нас  вид прикладного мистецтва – вишивка. Народна вишивка – один з найдревніших видів народного декоративно-прикладного мистецтва, в якому узор виконується на різних тканинах  бавовняними, шовковими, вовняними нитками, а також бісером, перлами, коштовним камінням, сріблом і золотом.

Цей вид мистецтва виник дуже давно.  Історики досі вагаються, називаючи приблизний час започаткування ремесла вишивання. В одному дослідники суголосні: в добу палеоліту вишиванка вже була популярною.
Поблизу села Мізин, що розташоване на Чернігівщині, археологи знайшли лляні сорочки, прикрашені унікальними вишитими візерунками. Ці залишки вишитих сорочок вважаються найдавнішими зразками цього ремесла.
Згодом, у Миколаївській області були проведені розкопки могили знатної та заможної сарматки. Курган Соколова Могила залишився чи не єдиним не пограбованим. В ньому археологам вдалось розкопати вовняний одяг, ймовірно сорочку, оздоблену стародавнім шиттям. Цей факт доводить важливість вишитого одягу для людей, адже його клали в могилу разом із золотом.

Вишиванки здавна носили чоловіки, жінки і діти. Кріпаки і пани, міщани і селяни. Одягали їх у свята та на щодень. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника. Найдавнішими матеріалами, з яких українці виготовляли для себе вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель.

В Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село володіли своїми унікальними техніками вишивання. Дівчаток із наймолодшого віку привчали до вишивання. У деяких областях це ремесло любили навіть чоловіки.

Народний досвід зберіг зразки орнаменту та вишивальної техніки. У процесі історичного та культурного розвитку  в кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Деяким районам більшою мірою властиві рослинні орнаменти, а меншої – геометричні та зооморфні.                                  

Традиційно на Чернігівщині вишивкою прикрашали жіночий та чоловічий одяг: сорочки, жіночі головні убори, спідниці. Жіночі сорочки оздоблювались на рукавах вишивкою білими нитками безкінечними варіаціями геометризованих та геометричних сюжетів. Любили вводити до білих вишивок невеликими вкрапленнями червоний, чорний та синій кольори. Традиційні техніки: лічильна гладь, мережки, штапівка, вирізування, виколювання, зерновий вивід. Дивовижно, та українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках.

З давніх часів  вишита сорочка вважається оберегом. Вона  є символом краси, здоров’я, щасливої долі, родової пам’яті, святості та любові. Така сорочка наділяє людину цілющою силою рідної землі, захищає від усього лихого.

Одягаючи вишивану сорочку, варто задуматися, що ж бо у ній закодовано. Наші предки вірили, що кожен елемент на вишиванці має конкретне значення.  Червоний колір ниток  символізує любов, чорний – журбу, білий – надію. Калина означає красу та продовження роду, мак – добробут і молодість, барвінок – вірність, волошки – ніжність і скромність, троянди – рух та кохання, соняшник – символ світла та праці.

Символічними є не тільки відтінки та форми вишивки, а й полотно та його колір. Традиційно вважали, що білосніжний колір означає цноту та чистоту, червоний символізує життєву силу, зелений – природу та спокій, а чорний – смуток і тугу. Найчастіше одягали білі вишиванки, вони додавали життєрадісності, а чорна вишиванка слугувала для часу посту та жалоби.  Знавці переконують, що символізм елементів вишиванки має дуже сильний вплив на життя того, хто її носить.

Вишита сорочка є національним вбранням українців.  ЇЇ одягають на національні свята, в урочисті моменти життя. Орнаменти, символи, знаки нанесені на ній, є інформаційним явищем, які треба знати, відчувати, художньо осмислювати, вивчати. Це як своєрідний заповіт нам, свідок минулого історично – культурного життя народу. До того, аби зрозуміти символи, які використовуються в народній вишивці, відчути їх, треба йти роками - читаючи книги, відвідуючи музеї, перешиваючи старі узори, створюючи  нові… Кожен виходить на цьому шляху до свого - хтось вишиває, бо подобається, хтось - із наміром привнести тим чи іншим знаком на сорочці гармонію та добро у своє життя… Але як би там не було, таким чином ми зберігаємо ці символи, даємо їм нове життя. Не дарма ж кажуть, що вишивка - це наше найдревніше письмо. Слава Богу, що ця традиція у нас зберігається донині, що жінки продовжують майстерно вишивати сорочки своїм дітям та чоловікам і навчають своїх доньок цьому ремеслу. Так передаються далі, в наступні покоління й древні символи.

Творчо переосмисливши художню спадщину минулого, сучасні майстрині зуміли побачити перспективи розвитку традиційної народної вишивки і у руслі народних традицій створюють суто сучасні вироби.

Останнім часом українські вишиванки та вишиті речі стають популярнішими за будь-який модний бренд. Актори та музиканти одягають вишиванки на свої концерти, виступи. Ця тенденція охоплює вже не тільки нашу країну, а й сягає далеко за її межами. Українські та іноземні зірки, світові будинки моди (Valentino, D&G та інші) зробили свій вибір на користь українського етнічного одягу, а популярність та актуальність вишиванки була підтверджена авторитетним модним американським журналом Vogue.                   

Безперечно, українські вишиванки  мають магічну силу, а нашим красуням завжди до лиця! В цьому ви можете переконатися, переглянувши відеоролик «Фестиваль жіночої краси».

Історії у вишиванках

Вишита сорочка - це не просто красивий одяг, а історія і культура цілого народу. Вишиванку берегли більше, ніж гроші, адже вона була оберегом і захистом. Це культовий і в деякому роді магічний предмет одягу.  Сакральні коди переносили ніжні жіночі руки на біле полотно. З давніх віків, з роду в рід і до сьогодні. Так була відтворена і збережена священна сила роду, енергії природи і божественне начало. Тому так шанують українці вишиванку, одягають її, пишаються нею у всі часи.

Вишиті давні сорочки красуються на світлинах, які зібрали наші дослідники, а  про  вишивальниць ми  хочемо розповісти окремо.

Кузьменко Уляна Миколаївна

(1905 – 1984)

Рослинні та квіткові орнаменти здавна символізують сімейне щастя, кохання, материнську любов. Саме  такими символами прикрасила свою вишиванку Кузьменко Уляна Миколаївна (1905 – 1984), що проживала в с. Вишнівка, Ічнянського р-ну. Дівчиною готувала собі вишиті рушники, скатертини, вишиванки як посаг і складала обережно у чарівну скриню, яка збереглася до нашого часу.

Ця вишиванка стала оберегом, символом сім’ї.  Онука Інна, яка взяла участь у фотопроєкті «Фестиваль краси», вкотре пересвідчилася, наскільки унікальною та багатогранною є наша культура і зраділа можливості приміряти на себе одяг, який носила ще  бабуся. "Дивовижні відчуття, коли ти одягаєш на себе справжній витвір мистецтва, зроблений руками людини, яка жила багато років тому та вклала душу в кожну деталь".

(Слайд 7)

Марфа Іванівна Скалацька

(1922-2019 рр.)

Майстринею вишивки можна назвати  Марфу Іванівну Скалацьку, яку в молоді роки називали  найкращою вишивальницею в  селі Томашівка,  Ічнянського району і про яку нам розповіла  онука -  Світлана Миколаївна  Шевченко, вчителька англійської мови нашої школи. За її словами, бабуся голку вперше взяла ще в дитинстві. Навчилася вишивати хрестиком та гладдю  серветки, рушники, скатертини, наволочки, ікони, сорочки. Все придане  на весілля  готувала сама.  За довгі роки Марфа Іванівна помітила, що коли вишивала,  наповнювалася  невідомою силою, яка знімала втому, лікувала душу. Свій досвід, вміння, захоплення передала вона своїй онуці, яка займається із задоволенням  давнім мистецтвом вишивання.

(Слайд 10)

Катерина Іванівна Шадура (2)

(1930 – 1995 р.н.)

Їх  було в нашому селі дві і обидві працювали у школі до пенсії прибиральницями приміщень. Тому і називали  Шадура Катерина Іванівна перша і Шадура Катерина Іванівна друга.

       Про Катерину Іванівну Шадуру (2) розповіла нам її онука Валентина Заїка, коли ми звернулися з проханням про допомогу в пошуку старовинних унікальних сорочок. Валентина Іванівна згадала про бабусину скриню, яка самотньо стояла у старій хатині. Відкривши її, ми знайшли справжній скарб – вибиту жіночу(Слайд 13)  та дві чоловічі сорочки: з квітковим орнаментом та   надзвичайно красивим  геометричним. Одна з них  стала родзинкою нашої виставки.

На жаль, нині ці вишиванки ніхто не носить, адже через вплив часу тканина на них стала крихкою і в деяких місцях навіть «сиплеться».

       Дослідивши, хто ж є авторами  вишиванок, вияснили, що жіноча – робота бабусі Валентини Іванівни, а чоловічі вишила для своїх  синів Андрія та Олексія прабабуся Шадура Варвара Василівна(1892-1979) (Слайд 3)

 Завдяки нам,  вийшовши з небуття,   ці сорочки  стали  сімейною реліквією!

Катерина Іванівна Шадура (1)

(1937 р.н.)

Ще одна цікава зустріч відбулася з Катериною Іванівною Шадурою. Катерина Іванівна народилася в 1937 році, була третьою дитиною з чотирьох в сім’ї.  ЇЇ мати, Олена Петрівна, була для своїх дітей і всіх жителів села взірцем доброти, людяності, милосердя, справедливості та  майстринею на всі руки. Батько, Іван Михайлович,  пройшов вогонь війни і залишився інвалідом.  Катерина Іванівна змалечку була приучена до роботи, доглядала  свого молодшого брата, допомагала по господарству.

Пам’ятає Катерина Іванівна як збиралися дівчата  після роботи на вечорниці. Співали пісень, шили, пряли, вишивали сорочки. Вони вишивалися для різних випадків. Були сорочки і повсякденні, і святкові, і пожнивні. Але особливе місце займала весільна вишиванка, яка  одягалася всього лише один раз за все життя, а потім ховалася в скриню і повинна була зберігатися, як би захищаючи сім'ю від негараздів. Згадала Катерина Іванівна, як напередодні свого весілля, у 1960 році,  вишивала  собі весільну сорочку китицями винограду, квітами і вплітала з нитками свої мрії на щасливе подружнє життя. 

 Цю сорочку   дочка Олена в 1991 році  одягала,  запрошуючи на своє весілля (в селах того часу зберігся   обряд «кликання»). Вишиванка   стала окрасою нашої виставки, несучи  сильний емоційний заряд, символізуючи щастя,   добро, любов і вірність. (Слайд 17)

Катерина Махтіївна Скалацька

 (1941 р.н.)

Катерина Махтіївна Скалацька досі пам’ятає  багато секретів давнього ремесла. Наприклад, фарбували нитки для вишивання колись лише природними барвниками. Брали те, що було під рукою: кору, коріння, листя і квіти. Навчились виготовляти нитки унікальних відтінків для того, щоб на полотні вигравали нові кольори. Цікаво, що для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті, розповідає бабуся, – так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть. Її весільна сорочка (1958 р.)  тому доказ. Дочка Надія одягала її на своє весілля.

Для чоловіка,  Миколи Федоровича, вишила сорочку  геометричним орнаментом – ромбами, квадратами, трикутниками – символами родючості, багатства і добробуту. Ця вишиванка передалася у спадок сину Володимиру та онукам.

(Слайд 18)

Тетяна Куник

 (2002 р.н.)

Вишивка  бісером -  це захопливий вид мистецтва, яким  Тетяна Куник займається п’ять років, виготовляючи  роботи за схемами  з журналів та Інтернету, але придержується їх не завжди. Часто добавляє щось своє, проявляючи неабиякий талант та фантазію. Коли любується  деревами і квітами,  уважно розглядає кожен листочок і пелюстку, щоб повторити їх у бісері.

 Вишиванням її  захопила мама, Наталія Петрівна  Куник,  з якою ми познайомилися, працюючи над проєктом «Таємниці народного мистецтва». Молодша сестра Софія цікавиться  роботою Тетяни і  скоро можна чекати нових вишиваних чудес від родини Куників!

(Слайд 23)

Висновок

На завершення хочеться відзначити, що для українця вишиванка – не просто одяг. Це щось дуже особливе: особисте, рідне, святе. Вишивка – як символ, який зберігає його коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та більше того, у вишивці зашифровано наш генетичний код.

Українська вишита сорочка пройшла довгий та часом нелегкий шлях до наших днів.  Предки залишили нам у спадок величезний скарб. І ми зобов'язані не тільки не втратити цей скарб, а й примножити його та передати у спадок нашим нащадкам.