16 вересня о 18:00Вебінар: Робота з дітьми, що мають синдром Дауна: цікаво про важливе

Проект Моє рідне село

Про матеріал
Хворію я тобою до знемоги, Всім тим, що маєш,що у тебе є. Сучасним станом і життям убогим – Хворію, млію, селище моє. Садок вишневий і верба крислата, Ставок і луг, і батьківський поріг. Пишаюсь вами, бережу вас свято, І низько вам вклоняюся до ніг. Хворію я тобою до нестями, До дна спиваю рідні береги. Доводитесь мені ви не гостями, Бо ви мені довіку дорогі. Віктор Геращенко
Перегляд файлу

 

Команда « Творчі і креативні»

Василишин Марія Іванівна

 

 

 

 

Проект

Моє рідне село

 

 

                                           Хворію я тобою до знемоги,

Всім тим, що маєш,що у тебе є.

Сучасним станом і життям убогим –

Хворію, млію, селище моє.

Садок вишневий і верба крислата,

Ставок і луг, і батьківський поріг.

Пишаюсь вами, бережу вас свято,

І низько вам вклоняюся до ніг.

Хворію я тобою до нестями,

До дна спиваю рідні береги.

Доводитесь мені ви не гостями,

Бо ви мені довіку дорогі.

 

Віктор Геращенко

 

 

       1939 рік став  для українців сумною подією,бо ще більше почали ворогувати   українці і поляки: почалися репресії проти українських націоналістів. У цей час проводилась агітація з боку Росії, росіяни тайкома вступали в українські організації.

         Дуже складним було становище і в селі. Якщо хтось хотів в селі провести якесь свято, то потрібно було брати дозвіл у старости району, його ще називали старостою повіту. Села називали дмінами, куди входило 4 чи 5 сіл.

    У нашу дміну входили с.Глибочок,с.Верхняківці,с.Капустинці,с.Шершенівка, та хутір Пеньки. Головою дміни був Антон Громницький, а головою села – Томчишин Ізидор Королович,але в селі його називали солтис. При солтису було 5 врядових, які встановлювали порядки. У кожного господаря собака повинен бути прив’язаним і на ошийнику мав бути кульчик. Якщо цього не було зроблено, то господар повинен заплатити великі штрафи, а собаку вбивали. З с.Озеряни приходив чоловік, який займався вбивством собак. Його називали псячим майстром або псярником. Також з цього села приходив і коменяр, який щомісяця перевіряв комини. Брав з кожного господаря данину, а якщо комин у когось несправний, то накладав  великі штрафи. Поліцай Штернастик часто ходив по вулицях і слідкував за чистотою, якщо було багато сміття, то знову люди змушені були платити штрафи. Поляки не дозволяли тримати  і голубів, тому що ми жили близько кордону з Румунією , і голуби могли б переносити шпіонські дані.

       У травні 1939 року в м.Борщеві з дозволу старости українці організували районні фестони. Наїхало дуже багато молоді. Це не сподобалося полякам , і вони добилися у районного старости, щоби це свято провести у с.Верхняківці. Саме тут проходили забави, грали духові оркестри. Кращим колективам давали премії за виступи. З нашого села таку премію одержав Срібний Онуфрій Дмитрович.

      Прийшов вересень 1939 року , комуністи називали його золотим, бо 17.09.1939 року московські війська переїхали Збруч, направилися на захід, вглиб Галичини, яка була під Польщею. Панами були переважно поляки або жиди і лише до 5 % українці. Одні пани повтікали, інших зловили московські зайди. Нашого пана Громницького А.С.взяли 18.09.1939 року і привели біля церкви. Запитали людей, що з ним робити, і люди попросили його відпустити. Вони так і зробили, але через 2 тижні вночі приїхали комуністи з району , викрали пана і вбили.

       У цей час в Борщові встановили радянський уряд. Сюди входив І секретар ЦКПБК(центральний комітет партії більшовиків – комуністів). І секретарем ЦКПБК був Настиренко, другим – Макаренко, третім- Живак.  Головою району був Леонтьєв, начальник міліції. Борщівський повіт поділили на три райони: Борщівський, Скала – Подільський, Мельниця – Подільський. У наше село дали двох участкових Жданов і Баєв. Жили вони у Медведя Івана Васильовича. У цей час священник з с.Глибочок перестав їздити на службу у костел, тому люди змушені були служити службу самі. Також у селі створили люди раду, до якої входили так звані депутати. Ця рада складалася з таких людей нашого села: Сабала Іван Дмитрович, Дешевий Павло Романович, Чекорлій Павло Микитович, Мишкун Параска Олексіївна, Панчук Ганна Онуфріївна,  Гондзьола Кіндрат Данилович,Прокопів Амбросій Семенович,Дешевий Володимир Антонович,Шпак Тимко Тимкович, Бойко Федір Васильович,Валюк Іван Іванович, Роляк Омелян Дмитрович, Рудик Олексій  Дмитрович. Ці депутати були обрані тимчасово до виборів, а на виборах обиралися голосуванням.

          У нашому селі жили 4 групи людей: безземельні – бідняки, малоземельні – середняки, куркулі та «памнещики» .памнещиком у нас  називали пана Громниького, бо мав дуже багато поля. Але  усе його поле, пасовиська, худобу, коні зарахували до держави. Жінку  з двома дітьми вивезли в Сибір. Взимку вивезли у Сибір також 5 польських родин: Бандуру Ігната(5 чоловік), Чайковського Івана (6 чоловік), Кирніцького(5 чоловік), Пальчевича Миколу(5 чоловік),Адамовського Густина( 2 чоловіки).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

           Жила ще у нашому селі паня(тато її німець, а мати – італійка), яка купила собі  у пана Громницького поле за річкою Серет поблизу села Мушкарів. Вона засадила велику площу виноградом і  яблунями. Більшовики намовили жителів нашого села, щоби вони увесь врожай винограду зібрали собі. У вересні люди влетіли на виноградник, обірвали врожай, а виноградник знищили. Пані ледве звідти втекла.

Це місце сьогодні носить назву Винниця. На жаль ,тут збереглося дуже мало яблунь, які уже старі – престарі.

 

 

 

 

 

 

          Узимку в селі почали створювати сільські ради, а також школи, які складалися з  7 класів. Учителів було 8, у тім числі і дві жидівки  з с.Королівка і з Полтави. Директором школи став Чук Ярослав, який був комуністом.

        У школі дітей розпитували про родичів, чим вони займаються, що говорять про радянську владу. Діти розказували, а потім  переслідували тих, хто був незадоволений радянською владою.. у школі забороняли молитися,вітатися по – церковному, почали писати малих дітей в піонери. Тих, хто відмовлявся вступати , викликали в сільраду, писали на них протоколи і оголошували ворогами народу.

           Дорослі вступали в комсомол.З власної волі у комсомол вступили Рудик Варвара Танасівна, Николин Розалія Амбросівна,Роляк Юрко Степанович,Прокопів Василь Григорович, який був завклубом. А клуб зробили з тюрми, яка була у нашому селі. У комсомольському клубі були : жид Мортків Гершко,Николин Йосип Амбросійович,Болібрух Панько Лукянович . Це  були перші комсомольці у селі.

       Весною 1940 року головою сільської ради стає Валюк Іван Іванович, а секретарем Сабала Іван Дмитрович. Іван Дмитрович їде на курси голови колгоспу в м.Тернопіль і  там його заарештовують як націоналіста. Через три місяці його випустили з умовою, що він стане головою колгоспу.головою сільради стає Прокопів Амбросій Семенович. У колгосп почали записуватися люди: Шпак Тимко Тимкович,Прокопів Григор, Барладин Петро Іванович,Рудик Петро Танасович, Болібрух Луким, Шпак Юстина Дмитрівна,Вирозуб  Наталія Микитівна, Срібний Йосип Матвійович,Панчук Федор Юркович.   У колгоспі налічується біля 30 чоловік. Переобирають голову сільради, бо Прокопів А.С. не дає згоди вступити в колгосп. Ним стає Роляк Бартко.

   Вночі з 6 на 7 липня 1940 року у нас на горі ставлять хрести і розвішують плакати проти червоної банди. Але знайшлися такі люди, які зрізають ці хрести і кидають їх з гори, а плакати всі зривають. Згодом були спійманіі Чикурлійй Петро Данилович та Шпак Михайло Микитович за поставлені хрести , і вони були відправлені в тюрму, з якої повернулися у 1946 році.

22 червня 1941 року німці напали на Радянський союз. Радянська влада впала в паніку і почала тікати. Люди зраділи, бо нарешті позбудуться червоного ката, та ще й німці обіцяли рай, якщо вони їм допоможуть.

Люди стрічали німців з хлібом і сіллю, німецький уряд проголосив самостійну українську державу, в армію почали йти лише охочі. З нашого села у армію пішло лише 16 чоловік.  Їх повезли у Камянець – Подільський у казарми.  Коли німці були уже під Москвою, вони ліквідували українську самостійність. Тим, хто був у армії наказали здати зброю і повертатися додому, або вступати в німецьку поліцію:СС Галичина. З нашого села ніхто не вступив в поліцію. Штаб поліції знаходився у с.Більче – Золотому. Йому підкорялися такі села: Шершенівка, Олексинці,Монастирок, Мушкарів, Глибочок. Комендантом був Літка. Поліція забрала  поля панські і створили леденмахти і вермахти. Леденмахти – це колгосп, який належав людям, як на своєму полі сіяли те, що хотіли, лише здавали великий контегинт. Оплата робочим – хліб і гроші. Вермахти – це господарство держави,де німці вказують що і де сіяти. За роботу давали гроші. У нашому селі був леденмахт, а у с.Шершенівка - вермахт.

       У леденмахт входили безземельні люди села. Галовою леденмахту був Пелецький Стах, кладовщиком – Прокопів Амбросій, бригадиром – Грицюк Ізидор, по господарству – Чекорлій Павло,агрономом – Сабодаш Михайло з Львівщини. Леденмахтом управляв німець Мільвард, який жив у Більче – Золотому. У нього було 6 таких господарств.

       У вермахті працювали переважно жиди, бо німці жидів зігнали у спеціальні штаби і створили для них табори. Великий такий табір був у смт.Товстому, малий – у с.Шершенівка. німці мали визначені години, коли можна було розстрілювати жидів. Тому вони часто нападали на табори, вбивали всіх, хто їм потрапляв на очі. Хто зумів сховатися, той і вижив. Жиди часто не витримували цього і тікали з таборів, ховалися у лісі або в когось з людей. Але якщо їх знаходили у котрогось християнина, то розстрілювали усіх.

         Старостою повіту був Ляндвірд, а головою району Бок. На людей наложили великі податки. Вони не мали чим платити, тому таким людям за несплату валили хати  або відправляли у тюрму. Три хати були завалені :Грицюка Степана, Грицюка Михайла та Грицюк Марії. Їх забрали у тюрму, і вони сиділи там доти, доки люди не заплатили за них.

Поліція також їздила по селах і ловила людей, щоби відправити їх у Німеччину на роботу. Вони заганяли їх у товарні вагони, у Німеччині роздавали господарям, декотрих відправляли на заводи. Хто потрапив до господарів, тим жилося легше, бо їли разом з господарями, на заводах давали мало їсти. У Німеччину із нашого села вивезено 38 чоловік.

1.Мишкун Петро Вікторович,1921р.н., був в Австрії, господар Франц Мульдер, після війни повернувся додому.

2. Наконечна Дмитрина Семенівна, 1914 р.н.,працювала  на військовій фабриці, шили костюми для армії.

3. Мишкун Параска Микитівна,1925 р.н., не повернулася додому.

4.Роляк Іван Григорович,1915 р.н., працював у шахті, повернувся додому.

5. Прокопів Параска Микитівна, 1912 р.н.,працювала у господаря в Австрії,повернулася додому.

6. Байталюк Впасиль Костянтинович,1917 р.н.,був у концтаборі за те, що тікав додому, повернувся додому.

7.Барладин Олекса Миколайович, 1925 р.н., працював у господаря Вімера  в Австрії, повернувся додому.

8.Зазуляк Михайло Васильович, 1924 р.н., працював у господаря, повернувся додому.

9. Роляк Юстина Семенівна, 1912 р.н.,працювала у господаря, повернулася додому.

10.Цвяк Василь Павлович,1907 р.н.,працював у господаря, по хворобі відпустили додому.

11.Шпак Григорій Іванович,1925 р.н., працював на стальнім заводі в Гамбурзі, повернувся додому.

12.Федак Дмитро Петрович, 1918 р.н, у Німеччині одружився з Анастасією.

13.Федак Анастасія Іванівна,1918 р.н.,разом з Дмитром були в господарів за Берліном, повернулися обоє додому.

14.Срібний Гнат Микитович,1917 р.н.,попав в полон з польського фронту,там зустрів Білич Катерину і одружився.

15. Срібна Катерина Василівна, 1923 р.н.,працювала у господаря Вілірештен в с.Тімлебсн, разом із Гнатом повернулися додому.

16. Ярема Адам, 1925 р.н, працював у господаря , повернувся додому.

17.Вирозуб Ірина Давидівна, 1912 р.н., працювала у господаря, повернулася додому.

18.Шпак Марія Матвіївна,  працювала у господаря, повернулася додому.

19.Срібний Дмитро Танасович,1902 р.н.

20.Гищук Олекса Іванович, 1906 р.н.

21. Мишкун Іван Вікторович,1908 р.н.

22.Медвідь Яків Григорович, 1902 р.н. Усі ці люди працювали у господарів недовго, бо їх відпустили додому.

23.Вирозуб Наталія Гаврилівна,1904 р.н.,працювала у господарів,повернулася додому, її взяли за дочку, переїхала на Сибір, там і померла.

24. Прокопів Василина Григорівна,1924 р.н.,працювала у господарів, повернулася додому, жила в м.Чорткові.

25.Корольчук Марія Василівна,1923 р.н., працювала у господарів, жила в Австралії.

26. Гураль Параска Остапівна,1920 р.н.,працювала у господарів,жила в Австралії.

27.Ярема Гафія Дмитрівна, 1912 р.н.,працювала в господарів, жила в Австралії.

28. Томчишин Василь Максимович,1925 р.н., працював у господаря,повернувся додому.

29.Прокопів Федір Григорович,1920 р.н.,працював на заводі, жив у Англії в

м. Лондон.

30.Бердула Михайло Степанович, 1921 р.н, працював у свого дядька Трача Івана в Німеччині, після війни поїхав в Америку.

31. Бердула Володимир Степанович, 1923 р.н., працював у свого дядька Трача Івана, одружився з німкенею, жив на дядьковім господарстві.

32.Шпак Степан Дмитрович,1923 р.н., працював у господаря, жив в Америці.

33. Дешевий Василь Юркович,1925 р.н.

34.Бойчук Ганна Миколаївна , 1914 р.н.

35.Гураль Яків Остапович,1922 р.н.

36. Вирозуб Василь Микитович, 1924 р.н.

37.Шпак Яким Данилович,1902 р.н.

38.Роляк Лукян Степанович,1911 р.н. На жаль, про цих людей немає ніяких відомостей.

Шановні друзі! Пам’ять про героїзм нашого народу - вічна і свята. Не забувайте, якою ціною завойоване щастя. Низько вклоніться тим людям, які кували Перемогу! А ще пам’ятайте тих, кого фашисти в роки воєнного лихоліття насильно розлучили з рідною Україною. А вони повернулися із попелу забуття, щоб свідчити про свою любов до рідної України.

Скільки воєн пережито,

Скільки сліз було пролито!

І в святому слові «воля»

Криється нелегка доля.

А у тихому мовчанні

Чується важке зітхання.

Сьогодні наша Україна

Сіяє гордо над віками.

Як мати всіх нас зігріває,

Гордиться доньками й синами.