Проєкт на тему „ Вишиваний рушник – український символ та народний оберіг”

         

 

Проект

на тему

„Вишиваний рушник – український символ та народний оберіг”

 

 

 

Підготувала вчитель початкових класів

Плугатарського ЗЗСО І-ІІІ ступенів

Павлиш Любов Миколаївна

 

 

                                    

 

 

 

             

                     

                                                         

 

 

                                               «І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:                             

                                                 і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов».

                                                                                                        А. Малишко

Тема та завдання проекту

       Задум                                            Для чого це потрібно

Дізнатися якомога                               Визначити роль, значення

більше про український                      рушника у побуті, звичаях,

вишиваний рушник.                            традиціях українського                          

                                                               народу.

Дидактична характеристика проекту:

тип проекту: колективний;

за предметною галуззю: інформаційний, пошуковий;

за тривалістю: середньої тривалості;

за характером контактів: вчитель, учні, їх родини;

за основною діяльністю: пізнавальний;

за формою проведення: дослідницька робота дітей, батьків з наступною презентацією матеріалів проекту (альбом, свято, );

за кількістю учасників: колективний;

об’єкт пізнання: український вишиваний рушник;

навчальні цілі та очікувані результати: робота з додатковою літературою, використання інших засобів інформації, самостійна дослідницька робота дітей, власна творчість дітей;

провідна проблема: поглибити знання про український вишиваний рушник.

             

План виконання проекту

1. Мотивація значущості проектної діяльності з даної теми.

2. Формулювання завдань, які вирішуватимуться.

3. Обговорення ідей, щодо вирішення проблеми та її представлення.

4. Визначення джерел потрібної інформації.

5. Розподіл доручень між учасниками проекту.

6. Вивчення та аналіз зібраної інформації.

7. Добір ілюстративного матеріалу, віршів, пісень, творів про рушники.

8. Оформлення колективної роботи.

9. Аналіз та оцінювання роботи учасників проекту.

10. Виставка стародавніх і сучасних вишиваних рушників.

11.Національно-патріотичне свято «На рушнику хай доля квітне».

                                             Етапи роботи над проектом

                                                                  ↑

1.            Виставка сучасних та стародавніх  рушників.     3.            Свято «На рушнику хай доля квітне»

                                                                                         

Оп                                                                                                                                                             Опр                     Опрацювання інформаційних джерел                                       про вишивані рушники.

                                                              ↓

Дос                 Дослідники                             Пошуковці                                Літератори                             1.Родові                                 1. Символи                                1.Вірші, пісні,              на                    рушники.                               на рушниках                               легенди.                     . 2.

 

                     Очікувані результати:

1. Розвиток життєвої компетентності учнів.

2. Набуття навичок дослідника.

3. Розвиток пізнавальних інтересів до історії українського народу.

                                                                                                               

                                      

Дослідники

Багато символів має наша Україна. Серед них – український рушник – символ єдності сім’ї, символ любові до рідної землі, до любої матусі, до коханої дівчини, символ працелюбності нашого народу. Вишитий рушник  передусім є оберегом, що захищає оселю та долю людини від усього лихого. Рушник на стіні – давній наш звичай.

Не було, мабуть, жодної оселі в Україні, котру б не прикрашали рушники. Хоч би яке бідне було господарство, а все ж чисто прибрана оселя палахкотіла багатством вишитих рушників. Їх передавали як оберіг із роду в рід, з покоління в покоління. Як декоративна оздоба рушник надавав хаті святковості, урочистості, національного колориту. Він вражав багатим декором, соковитістю фарб, розмаїтістю орнаменту, що мав глибоку символіку.

  Щоб заяснів рушник у хаті, треба було багато роботи   переробити. Спочатку сіяли коноплі. Коли вони достигали, їх   висмикували і складали корінцями в горщик, щоб був достаток у домі. Потім як висихали, замочували у річці на великій глибині. Через 3 - 4 дні вибирали, мили від глини, несли додому, клали під тин. Потім збирали сухе, терли на терлиці. Отримане волокно м`яли, микали мички. Готові мички закріплювали на гребінь і пряли полотно. Із грубішого полотна шили рушники для повсякденного використання, а з тонкого вибіленого – шили гарні рушники для різних обрядів, для прикрашання оселі.

У давнину в кожній сім`ї , де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Вишивка була одним з основних занять для дівчат, особливо довгими зимовими вечорами. Ще змалку дівчаток привчали до ремесла: прясти, шити, вишивати. Вишиті дочкою рушники мати показувала сусідам і гостям. Кожній матері хотілось, щоб пішла селом добра слава про доньку працьовиту із золотими руками.   

                     Ось так, донечко, кладеться стібок за стібком

                     Поможи нам, Божа Мати, вишити й сорочку,

                     І весільні рушники, щоб доня створила,

                     Щоб зіткалась з вишиття доленька щаслива.

 

 

  

 

 

Рушники за своїм призначенням поділялися на побутові,  декоративні та обрядові. Від цього залежала і їх довжина (від 2,5м до 6м). Побутові рушники виготовляли з цупких не відбілених  ниток. Вони могли бути зовсім не прикрашені, або вишиті непишним візерунком чи виткані кольоровими смужками, мережками. Такими рушниками користувалися при хатній роботі – витирали руки, стіл, лави, ходили до корови, порались біля посуду. Ще ними покривали діжу з тістом, хліб на столі. Обов’язково був рушник призначений для гостей. Він висів окремо на видному місці. Коли в хату приходив гість, йому подавали рушник, зливали на руки воду, показуючи свою повагу до нього.

 Вишивані рушники можна порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні, не обходяться ніякі свята, урочисті чи сумні події. Дуже багаті традиції використання рушника в обрядах. Він супроводжував людину протягом усього життя -  від колиски і до могили. На  рушник приймала новонароджене дитя баба – повитуха. «Родимчик» - рушник на народження – виготовлявся з найтоншого лляного полотна найвищого ґатунку. Вишивався він дрібними вертикальними візерунками вздовж довгих боків полотна, серед яких обов’язково були «колодочки», що нагадують стежку, довгу життєву дорогу новонародженого. Вся середня частина рушника залишалася чистою, незашитою.

 

 

 

 

        

 

Самі кінці не обрублені, з торочками, бо життя тільки починається. Яскраво вишитим  рушником прикрашали колиску.

 З рушником мати випроводжала сина в далеку дорогу. Такий рушник з оберегами мав берегти дитину від злої долі та нагадувати про рідну домівку, про лагідні й добрі матусині руки.         

Дай мені, мамо, рушник на щастя,

Вишитий півнями червонястими,

Хмелем – любистком шитий квітчасто,

Ніжно мережаний зоряним рястом.

 Рушник в дорогу був різнокольоровим, смугастим, і кожний колір являв собою певний символ: червона смуга означала побажання сонячного світла і людського тепла, допомоги в дорозі; зелена – зустрічей із добрими людьми; коричнева смуга – щасливу дорогу, синя – чистого неба; а жовта – була символом здоров’я і удачі.

 

 

 

 

 

        

Хлібом – сіллю на вишитому рушникові зустрічали  гостей  – це для українців символ гостинності, тому він був у кожній оселі. Прийняти рушник, поцілувати хліб – знак злагоди.

    Найбільше обрядових сюжетів, пов’язаних з рушниками, збереглося у весільному обряді. Весільні рушники, як і весь посаг, кожна дівчина готувала собі заздалегідь. Коли приходив час сватання, дівчина мусила старостів і молодого перев’язувати своїми рушниками на знак згоди. Дати рушники – означало готуватися до весілля. У випадку небажання виходити заміж дівчина казала, що в неї скрині немає та й рушників не надбала.

В одній із весільних обрядових пісень дівчина говорить:

Та спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала

Та рушнички вишивала.

 

 

 

   Молодята стають на рушничок вишиваний, який називають ще рушником щастя, бо обереги на ньому мали захищати їх від зла, дарувати добру долю. Молоді намагалися стати на рушник одночасно, щоб були між ними злагода і любов.   Нареченим під час вінчання зв’язували руки рушником на якому був  вишитий  барвінок і пара які дивляться один на одного.

         При вході в хату батьки вітали молоду пару хлібом і сіллю та на простеленому рушнику проводили на почесне місце при столі. Ніхто, крім молодих, не міг стати на цей рушник. Над місцем, де сиділи молоді, також мав бути вишитий рушник.  

                       

Ой стелися, рушничку, стелись.

Щоб на тобі дві долі зійшлись.

         А ви, молодята, станьте на рушник,

   Щоб прожити разом довгий вік.

 

 

 

  

Широко використовувався рушник і в хліборобських обрядах. У перший день огляду озимини йшли в поле. Попереду батько ніс на рушнику хліб, а в кошику, накритому рушничком, несла різне частування мати. Так робили в перший день оранки, сівби та жнив. Хліборобу в поле давали обід, обов’язково загорнутий в біленький рушничок .

.

       

    Використовували рушник і в обряді будівництва хати. Рушник стелили на підмурівок, сволок піднімали на рушниках, їх вішали  вгорі, у кутку, коли стіни були вже зведені. Потім ці рушники  дарували майстрам за роботу.

                                    Щоб фундамент голубів,

                                   і підвали

                                    сто років стояли,

                                    Щоб у вікна широкі

                                   

З рушником та на рушникові проводжали людину в останню путь. Такі рушники    називалися ритуальними, або «жалобними», «поховальними», «поминальними».

   Вишиваними рушниками прикрашають ікони в церкві.

 

 

     Як і раніше, сьогодні рушниками прикрашають образи, портрети    родичів,   дзеркала. В традиційній українській хаті рушники обов’язково мали бути над вікнами і дверима, на покуті. Це обереги від всього злого, що може зайти в дім. Ними прикрашали оселю під час великих релігійних свят: накривали столи (поверх ряден, ковдр, скатерок) вздовж та навхрест, на них викладали посвячені в церкві продукти, які і святилися на таких рушниках.

  Рушник був обличчям оселі. Він характеризував жіночу працьовитість, майстерність, охайність.

Вишиваним рушничком

Стіни прикрасили.

Подивись, як у нас гарно,

Матусенько мила.

 

 

 

 

 

      Українські рушники надзвичайно різноманітні за добором кольорів та візерунків. Узор, або візерунок – це малюнок, який складається з окремих елементів, мотивів, кольорів та їхніх відтінків, розташованих у певному порядку. Послідовне повторення окремих мотивів, або цілої їхньої групи створює орнамент.

 

 

                                     

                                          

                               

 

Орнаментація українських рушників надзвичайно різноманітна. Однією з характерних особливостей вишивки українських рушників є яскраво виражена її регіональна самобутність в характері, орнаментиці, техніці виконання, в кольорі.   

   Кожен край, кожне село мали своє неповторне шитво, свої улюблені барви. На Черкащині переважно вишивали червоним і чорним, на Київщині – червоним, чорним і синім, на Полтавщині – ніжними відтінками жовтого й голубого, або зовсім білим. У вишиваних рушниках Київщини, Полтавщини, Чернігівщини переважає рослинний візерунок, розташований вертикально, який має вигляд вазона – так званого дерева життя.Старовинні вишивки – одноколірні, білі, чорні, червоні або ж двоколірні з перевагою одного основного кольору: червоні з чорним чи синім, чорні з червоним.

   Рушник… Він пройшов крізь віки, він і нині символізує глибину безмежної любові до своїх дітей, до рідної землі, до навколишнього світу. З рушників озивається мудрість предків – їхні знання про світ зовнішній і внутрішній, про душу людську, про космос, буття. Хочеться вірити, що в кожній українській родині шанобливо зберігається бодай один вишиваний рушник чи сорочка, які з любов’ю, добираючи ниточку до ниточки, колір до кольору, вишивала мама, бабуся чи прабабуся. Хай символ цей ще довго живе у наших хатах як ознака продовження роду, безперервності життя, великої любові  і незрадливості.

    Добре було б, якби і ми повернулися до прадавньої традиції вишивати рушники і прикрашати ними свою оселю.

 

                                                          Пошуковці

Символи на рушниках.

  Чудодійна оберегова сила рушника в його візерунках.  Рушник     можна читати  так, як читають книгу. Треба лише розумітися на орнаментах.

   За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи:

       - геометричні, які складаються з прямих та ламаних ліній,    

        трикутників, кругів, квадратів, ромбів тощо;

      - рослинні – основу яких становлять рослинні мотиви;

      - зооморфні (тваринні) – із стилізованими фігурами тварин,  

       птахів, комах тощо.

    Через цю просту, а водночас геніальну систему знаків – квадратиків, хрестиків, «вужиків» - розкривається ставлення українця до тих філософських категорій, як Всесвіт, життя на Землі, народження, смерть, осмислення свого місця та покликання.              

                                                     Геометричні

       Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести(прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше. Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як «баранячі роги», «кучери», «кудряві», «гребінчики» тощо. В орнаменті подільських вишивок трапляється мотив «кривульки», або «безконечника», який відомий ще з часів трипільської культури.             

                               

                                                        Рослинні 

   В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні узори виникли внаслідок спостереження реально існуючих форм у природі. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як «виноград», «хміль», «дубове листя», «барвінок» тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив «барвінку» є символом немеркнучого життя.

   Калина – дерева нашого українського народу. Колись у сиву давнину вона пов’язувалась з народженням Всесвіту, вогненної трійці Сонця, Місяця і Зорі. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця – Коло. А оскільки ягоди калини червоні, той стали вони символом крові та невмирущого роду.

                                             Дуб і калина

    Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Дуб – священне дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Про калину ми вже говорили як про дерево роду. Отже, хлопці й молоді чоловіки мали на собі чудовий оберіг життєдайної сили свого роду.

      Виноград

  Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім ї. Сад – виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити і плекати дерево їхнього роду. Мотив винограду бачимо на сорочках Київщини, Полтавщини. А на Чернігівщині виноград в’ється на родинних рушниках.                               

                                                             

                                                             Мак

    З давніх – давен на Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви на весні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам'ять роду. Дівчата, в сім ї яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід.

                                    

    

 

 

Ружа

 

       Пишні ружі рясно розквітли на сорочках і рушниках багатьох областей України. Мотив ружі вважається не досить давнім, а деякі дослідники твердять, що зображення цієї квітки було запозичене. Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, адже ця квітка нагадує сонце. Промовте слово ружа, і ви знайдете в ньому древню назву Сонця – Ра. А може воно означає вогненну кров, бо староукраїнська назва крові – руда. Узори з ружами укладалися за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний круг з вічним оновленням.

 

Берегиня

    Берегине, хто ти? Тебе створив народ такою загадковою, багатоликою, незнаною квіткою, що тримає в собі материнську силу жінки. Ти сама Мати – природа, яка несе в собі світи і суть створення, і суть захисту, а через це – вічне оновлення та гармонію життя.   Берегиня – дорогий нам символ, поширений всією Україною. Вона і життєтворча Мати – природа, і жінка – Мати, яка дарує світові Сина, і Дерево життя, що сформувало із мороку космосу чітку систему Всесвіту.                     

                                                      

                                                    

                                                          Зооморфні

     У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються:  кінь, заєць, риба, жаба; з птахів – півень, сова, голуб, зозуля; з комах – муха, метелик, павук, летючі жуки. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних часто химерних сплетеннях (однак з збереженням традиційних вимог до композиції) заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо. Особливо багаті рушники на символіку птахів. Різні птахи виспівують на них, залежно від того, з якої нагоди їх вишито. Птахи – то символи людських душ. На родинних рушниках, де вишите розлоге Дерево життя з трисутнім розумінням минулого, сучасного і майбутнього, птахів вишивали фантастичними. Розташовували їх при корені, середині стовбура і

віття з обох боків дерева. Це свідчило про міцність та незнищенність роду. Шлюбну пару символізують соколи, голуби, півні. Характерною ознакою весільного рушника є розташування птахів один до одного голівками.                                        

 

Пави

    Пави – птахи дуже поважні, бо завжди розсідаються на весільних рушниках і здебільшого мають над собою Боже благословення – вінець чи вінок. Не забуваймо, що пава – це жар – птиця, що несе в собі сонячну енергію розвитку, тому вона птах сімейного щастя.  Узори на рушниках – то давні забуті символи: ромб із крапкою посередині – засіяна нива, вазон чи квітка – світове дерево од неба до землі; людська фігурка, немов із дитячого малюнка – знак берегині, богині хатнього вогнища. Геометричні орнаменти символічно відображали уявлення наших предків про будову світу. Символ часу, добра було зображення півня. Воно мало магічне значення, адже люди в минулому визначали час за співом півня, а також від його співу розвіювалися злі духи, чари. Птахи, зображені на полотні – посередники між світом живих і світом мертвих.

 

 

 

 

                              

     Керосинська Таня

Цей рушник вишила моя прабабуся Надія. Як розповіла мені моя бабуся – цей рушник і багато інших прикрашали хату, де жила вся велика родина прабабусі. Прабабуся багато працювала, але встигала займатися улюбленою справою – вишиванням. Прабабусі вже немає, але ми дивлячись на цей рушник часто згадуємо і пам’ятаємо її.

                                       Генюта Станіслав

Цей рушник вишила моя матуся. Коли мама і тато одружувалися, вони ставали на цей рушник. Для нашої сім’ї він велика цінність.

Ми бережемо цей рушник, щоб наші батьки жили довго і щасливо.

                                              Потеряйко Леся

Колись давно цей рушник вишила моя прапрабабуся. І хоч він вже втратив свої яскраві барви, але для нас він дуже дорогий. Ми з мамою бережемо його як святиню тому, що колись так само берегли цей рушник і мої бабуся та прабабуся.

                                      Синько Артем

Цей рушник дала мені мама. Вона багато розповіла мені про мистецтво вишивання рушників, про їх призначення. Я дізнався від мами, що вишитий рушник – це народний символ і оберіг.

 

                                        Сліпко Даша

Моя бабуся дуже любить квіти. Тому на її рушниках найчастіше розквітають пишні і яскраві квіти. Бабуся любить вишивати і цьому мистецтву пообіцяла навчити і мене.

                                        Абовян Костянтин

Моя мама багато знає про історичне минуле нашого народу. Багато нового я дізнався від неї і про невмирущий оберіг – вишитий рушник. Український вишитий рушник – символ єдності сім’ї, символ любові до рідної землі, а ще оберіг, що захищає від усього лихого оселю і долю людини.

 

                                     Каховська Вікторія

Цей рушник вишила моя бабуся коли була ще молодою. Вона любить сама придумувати орнаменти, узори для рушників. Цей рушник мені дуже сподобався і бабуся мені його подарувала.   

                      

Літератори

 

Прислів’я

Хата без рушників, що родина без дітей.

Рушник – обличчя оселі.

Рушник на кілочку, хата у віночку.

Рушник як доля, на ньому вишите людське життя.

На рушник стати – на вік друга мати.

Рушник – символ гостинності нашого народу.

 

Повір’я

Не треба витиратися з кимсь одним рушником (одночасно), бо посваришся з ним.

Коли будують хату і зводять дах, то перев’язують рушниками сволоки, щоб хата була багата.

На Спаса весільним рушником мати покривала криницю, щоб повінь весною чогось не забрала.

Не можна було витиратися брудним рушником, щоб не чіплялася всяка нечисть.

                           

Побажання

Хай стелиться вам доля рушниками.

Щоб вам радість, щастя і любов

Вишиваним цвіли рушником!

Рушничок даруєм – хліб накривати,

Щоб земля зродила урожай багатий.

Щоб повні були комори й стодоли,

Хай Бог відвертає недоріддя в полі.

 

 

Вірші про рушник

Вишита сорочка,

 Рушник та калина, -

 З цього починається

 Ненька Україна.

  Поки живе чоловік

Поки сходить і вруниться зілля –

Буде разом довіку рушник

Ізначалом весни і дороги,

Бо народ в цьому бачити звик

Віру в честь, у життя, в перемогу.

                                                      Василь Густя

Рушники – це одвічні обереги неба.

Ними треба дорожити

І все про них знати треба!

Рушник і хату прикрашає,

Рушник в дорогу споряджає,

Рушник з народом був віки,

Тож тчімо й вишиваймо

Для роду рушники!    

                            Ольга Горбач

 

                 *  *  *

         Хліб на рушнику

         На рушнику, який бабуся вишивала,

         Хлібину запашну я покладу.

         На вишиванці квітка вже прив’яла,

         А хліб – живий, його безсмертний дух.

         Узор я перейму, й на чистій полотнині

         Знов птахи оживуть і квіти розцвітуть.

         Рушник я збережу.

         Наступні покоління

         Хлібину хай на ньому покладуть.     

                                                     Людмила Горбач

                          *  *  *

           У потемнілій різьбленій шкатулці

          Я зберігаю вишитий рушник.

          Мені його передала бабуся,

          У хащах літ зберігся він, не зник.

          Рушник цей не прикраса, не для свята,

          Він крилами вже сотні літ білів,

          Коли біда приходила у хату,

          То він зціляв від муки і болінь.     В. Кордонець

                                                   *  *  *

        

Дивлюся мовчки на рушник ,

Що мати вишивала.

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута – м’ята.

Десь тихо бджоли загули.

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло – тепло стало…

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.       Ірина Михайловська

                                   

                         Пісні про рушник

 

       Слова А. Малишка, музика П. Майбороди

                      Пісня про рушник

    Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

    Ти водила мене у поля край села,

    І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

    І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

    Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

    І зелені луги, й солов’їні гаї,

    І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

    І засмучені очі хороші твої.

    Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

    В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,

    І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:

 

                На нашій Україні

На нашій Україні і небо голубіше,

На нашій Україні і сонечко тепліше.

І нашу Україну квітчають рушники.

Рідна Україна – мов небесний птах.

На нашій Україні і зорі найясніші.

На нашій Україні і люди наймиліші.

Люблю я Україну – дороги і стежки

Ці рушники, мов руки, пов’язують віки.

                       Приспів:

У саду калина, над ставком верба,

Пісня журавлина – радість і журба,

Сонячна країна вся у рушниках,

І всю свою родину вквітчаю в рушники.

                   

 

 

Твори українських письменників про рушник

                                          Рушник від бабусі

…Як добру пам'ять про матір я збираю плахти і рушники. Добре, що дещо вціліло. Нещодавно рушники передала мені племінниця Катерина, дочка найстаршої сестри Одарки, а Маруся, її старша дочка, обдарувала мене плахтою. Та ще й якою… …А рушників продавалось на базарі чимало…

…На щастя, серед вишиванок траплялися і старовинні рушники, на яких миготіла червона калина з темними листками, красувався буйним пломенем хміль. Побачивши один рушник з білого полотна, вишитий мережаними суровими нитками, я неабияк зрадів. Це було своєрідне чудо. Кожна ниточка любовно заплетена, і з того вирізування просвічувалися лапасте дубове гілля, жолуді з мисочками. Коли глянути на той рушник на світло, здається, то й не витвір людських рук, а зимової днини мороз створив таке диво на шибках… …Старенька жінка подякувала за увагу до її рушників, що не доведеться їй довго стояти, а я щиро подякував бабусі за покупку…Уявімо собі руки і обличчя тих людей, які вишивали, творили ці неповторні малюнки. Перш за все скільки тут праці, вигадки! І мабуть. Кожний, той хто вишивав цю красу, знаходив у своєму рушникові щось близьке його душі і серцю. Він нагадував вишиванкою про якісь події з життя. Справді, діти. Робота вишивальниці не легка, але ж яка то радість, коли у твоїх руках голка робить цю казку…      Іван  Цюпа      

                                              Легенда про рушник

   Жила в одному селі мати. Мала вона трьох синів, і були вони дуже працьовиті, тільки що не вміли вишивати. Мати дуже любила своїх синів і вишила кожному з них по одному рушнику для того, щоб загортати у нього хліб, коли будуть їхати в далеку дорогу. Бо хліб на рушнику життя величає і здоров’я добавляє. З трепетом і ніжністю сини тримали ці дорогі серцю обереги. Та померла мати. Сини дуже зажурилися. Прийшли вони на могилу і розстелили на ній вишиті матір’ю рушники. Через три дні розквітли на рушниках дивні квіти. Зрозуміли сини, що мати з далеких світів бачить їх і любить своєю безсмертною материнською любов’ю. 

 

                            

                                                   

 

 

 

 

 

             Національно-патріотичне свято

             «На рушнику хай доля квітне»        

Мета: викликати в учнів інтерес до історичного минулого; пробуджувати пізнавальні інтереси до вивчення художніх промислів українського народу; формувати почуття прекрасного у вишивках; збагачувати мовленнєвий склад; виховувати національну самосвідомість, інтерес до народних традицій, культурної спадщини українського народу.

Обладнання: різні стародавні і сучасні рушники; на стіні плакат: «Хата без рушників – родина без дітей»; запис на диску «Пісні про рушник» А. Малишка; хліб на вишитому рушнику.

Місце проведення: святково прибрана зала.

 

Вчитель.       Віддавна, з незапам’ятних часів,

Красою невмирущого надбання.

Немов зворушливий народний спів,

Дійшло до нас мистецтво вишивання.

Стелилося звичайним полотном,

Вкривалося барвистими стібками,

З якими і дійшло до нас воно,

Вбережене дбайливими руками.

Несуть нам зараз щастя рушники,

Добробут вистеляють скатертини,

І пошивки вкрашають подушки,

Втішають око вишиті картини.

Сорочки, сукні, блузи, пояси,

Навіть з тканини зроблені пакунки,

Враз набирають справжньої краси

Від вишитих руками візерунків.

           

 Вчитель. Український рушник прийшов до нас з давніх часів. Як багато промовляють вишиті рушники до нас! Колись без вишитого рушника не обходилось жодне свято в родині. Що ми знаємо про рушник? Яке його призначення в українському побуті? Рушником накривали хліб на столі. Хліб і рушник – одвічні людські символи добробуту і багатства. Хліб, сіль на вишитому рушникові – то висока ознака гостинності українського народу. Рушник на стіні – це давній наш звичай. Не було в Україні хати, яку б не прикрашали рушниками. Хоч би як убого судилося жити сім ї, але хата палахкотіла багатством кольорів рушників. Саме рушник був обличчям оселі. Тож давайте розпочнемо наше свято про українські рушники!

                               Дівчинка в українському вбранні

       Добрий день вам, добрі  люди! Хай вам щастя – доля буде,

       Не на день і не на рік,а на довгий – довгий вік.

                              Хлопчик в українському вбранні

       Ми гостей своїх стрічаєм круглим, пишним короваєм.

       З рушником берем таріль,коровай кладем і сіль.

       Шанобливо сіль підносим і, вклонившись, щиро просим

     « Любий гостю наш, приймай і рушник, і коровай».

                              Пісня  « Ти стелися рушничок»

Дитина.             У нас сьогодні, наче, вечорниці

                            Милують око диво – рушники

                            Дівочий сміх лунає у світлиці

                           Як добре, що є звичаї такі.

 Дитина.          Збиратися разом, співати, погуляти,

                        Про Україну – неньку розмовляти.

                        Дізнатись більше про традиції, обряди,

                        Культуру та історію ми завжди раді.

   Дитина.       Скільки багатства у нашого народу!

                        В криниці мудрості не висиха вода.

                        Свято шануються закони роду.

                        Душі народної скарбниця не згаса

   Дитина.      А мова наша, рідна мова.

                       Чи то не золото, не скарб?

                       Вона, мов гілка калинова –

                       Красою вабить і цілющий має дар.

  Дитина.      А як же не згадать про пісню –

                      Сумну й веселу, радісну й тужну.

                      Вона то у блакить зрина небесну,

                      То серце наше крає від жалю.

  Дитина.     Не вистачить нам ночі, мабуть,

                      Щоб розказати про всі оті скарби                                                                                                                                                                         

                      Адже сьогодні ми прийшли сюди,

                      Щоб розповісти вам про рушник.

 

                            Пісня «Вишивала мама рушника»                                       

  Дитина.    На землі великій є одна країна:

                     Гарна, неповторна, красна, як калина.

                     І живуть тут люди добрі, працьовиті.

                    І кажу, до речі, ще й талановиті.

  Дитина.   Землю засівають і пісні співають,

                   Вишивають гарні барвисті рушники.

                   На бандурі грають і вірші складають

                   Про ліси і гори, луки і сади.

                   То скажіть же, діти, що це за країна?

  Діти.         Наша Україна!  

  Дитина.    Що таке Україна. за віконцем калина,

                    Тиха казка бабусі, ніжна пісня матусі,

                    Дужі руки у тата, під тополями хата,

                    Під вербою криниця, чистім полі пшениця.

                    Стіл дубовий в хатині і рушник на картині.

   Дитина.   Ми дуже славим весь наш край

                    І любим Україну,                                                                                                       

                    На рушнику зелений гай,

                    І вишиту калину.

Вчитель.  Рушник! Як багато промовляє нам це слово! Без рушника  не обходяться ні в одній сім ї. Він завжди був під рукою, тому і   назву свою дістав від слова «рука» - ручник, тобто рушник. Ним витирають руки і посуд, ним накривали діжу з тістом, спечені паляниці, пироги. З рушником зустрічали шанованих гостей, замотували новонароджених, стелили під ноги нареченим. На щастя – долю давала мати синові рушник, коли виряджала в далеку дорогу, або на війну. З рушниками проводжали в останню путь. Рушники вишивають і хрестиком, і гладдю. Рушники різних регіонів України різняться кольорами і візерунками. Але, особливо, гарні рушники вишиті червоними і чорними нитками. Бо червоний колір – то колір калини, краси і любові, щасливої долі. А чорний – це колір землі нашої родючої, колір смутку, журби за рідною стороною. Недарма старі люди кажуть – горе з радістю переплітаються.                            

                                         Пісня: « Два кольори»                                                                             

 Дитина.     Рушники – це одвічні обереги неба, ними треба дорожити

                    І все про них знати треба! Рушник і хату прикрашає,

                    Рушник в дорогу споряджає, рушник з народом був віки,

                    Тож тчімо й вишиваймо для роду рушники!

 Дитина.     Доріжки ненька білі вишивала.

                    А заполоч блакитну з хвилі брала,

                    Із клубочка свого серця – жар червоний,

                    З пасма ночі та із смутку –

                    Хвилю чорну.

                                         Пісня «Рідна мати моя…»

 Дитина.    Крізь сторічну даль,крізь журбу і печаль

                   Бабусин рушник до мене прийшов

                   І мені приніс щебетання птахів,

                   Мрії і жагу, солоність бабусиних сліз

Дитина.    Розвісила бабуся рушники, хоч каже дехто:

                 «Вже виходять з моди»,

                 Та чую я , як б’ється із віків

                 Минуле мого рідного народу.

 Дитина.  В гарячих візерунках пломенить

                  Пролита кров за правду і за волю,

                  І кожна нитка райдужно горить –

                  Розказує про України долю

Дитина.    Розвісила бабуся рушники –

                  І ожили на рушниках віки,

                  Запахли в хаті трави, квіти.

                  Вони зі мною стали говорити.

Дитина.     Скільки вас і які, України рушники?

                   Рушничок для дитини. Рушники на всі дні.

                   Рушничок для хатини,ще й весільні рушники.

                   Рушники для недолі. Рушнички для малят.

                   Рушнички барвінкові, для веселих всіх свят.

Дитина.     Рушнички всі в узорах; і рушник на щодень,

                   Різнобарвні в кольорах,  ще й рядочки з пісень.

                   Рушники України – для обличчя і рук,

                  З ними діти зростали, брали в світ в дні розлук.

 Дитина.   Скільки ви, українки, із квіток і рослин

                  Змайстрували в зазимки рушників для родин!

                  На весь світ розіслали всі узори.   

                  Рушники не для слави, рушники для душі.

  Дитина.  Рушник мені подарувала мати.

                  Щоб я не смів ту землю забувати,

                  Де їв хліб – сіль і знав солоний піт,

                  І перші смутки, серцю невідомі,

                  Із багрянцем зорі біля воріт.

Дитина.    На моєму рушничку  квіти, як у квітничку:

                  Ружі, сон, лілея біла,а на мак ще й бджілка сіла.

                  Бджілка – бджілонька мала мед для мами принесла.

 Дитина.   Веселкою сплелися кольори

                  На рушничку твоєму, наче доля.

                  На нім – тобою прожиті роки,

                  Усі достоту, з радощами й болем.

                  Усе на нім: вечірняя зоря,

                   І росами умите раннє сонце,

                   На нім і сльози, й посмішка твоя,

                   Хатинка рідна і твоє віконце.

  Вчитель. В народі казали: «Хата без рушників, що родина без дітей»

А які ще приказки, прислів’я про рушник ви знаєте?

- Рушник на кілочку, хата у віночку.

- У коморі сволок – на ньому рушників сорок.

- Не лінуйся, дівчинонько, рушники вишивати – буде чим гостей шанувати.

Бо й справді, за давнім звичаєм, як тільки у родині підростала дівчинка, мати заздалегідь турбувалась про рушники. До їх виготовлення привчала і свою доньку. Кожній матері хотілось, щоб про її доньку пішла добра слава.

                                              Сценка

  Мати. Ну що ж, донечко, прийшла і твоя пора – вчитися вишивати. Бо як будеш іти заміж, то треба багато рушників, щоб люди бачили, яка ти у мене працьовита дитина.

 Донечка. Добре, мамочко, буду вишивати.

 Вчитель.  А дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку матері обрядовою   піснею.

 Дівчина.   Та спасибі тобі, моя ненько,що будила мене раненько,

                    А я слухала, вставала рушнички пряла.

                    По тихому Дунаю білила,по сухому бережечку сушила.

 Мати.        Тримай хаточку, як у віночку,і рушничок на кілочку.

                    Тримай відерця всі чистесенькі і води всі повнесенькі.

                    Прийдуть зовиці водиці пити , будуть тебе, моя доню, хвалити.

Дівчина.     Вишиваним рушничком стіни прикрасили.

                    Подивись, як у нас гарно, матусенько мила.

                  - Мамочко, а в охайній хаті і пісня лине красиво.

                                 Пісня: « На калині мене мати колихала»                                           

 Вчитель.     А ви знаєте, що рушники називали по – різному, залежно від їх призначення?

  Стирок – для посуду, лав, столу, діжі з тістом. Утирач – для рук і обличчя.

  Повивач – замотувати дітей.  Покутник – для оздоблення стін і покуті,

  Божник – для ікон. Плечові – для сватів. Весільні – для обряду весілля.

  Та багато інших. Діти, а що означають квіти на рушниках?

  Калина – символ краси, жіночності. Дуб – символ мужності, сили.

  Дуб і калина – нероздільність краси і сили. Виноград – символ сім ї і родини.

  Мак – невмируща пам'ять.  Лілія – дівоча чистота, порядність.

Дитина.   І на лузі, і в садочку , і у полі, і в лісочку –

                  Скрізь у закутках природи, водять квіти хороводи.

                  Ніби танець квіточковий, рушничок наш веселковий.

                  Біле поле полотняне, рівно ткане, чисто пране.

 Дитина.   А по ньому голка ходить за собою нитку водить.

                 Покрутиться так і сяк – зацвіте червоний мак.

                 Зазирне і там, і тут – волошечки зацвітуть.

                 Застрибає навпрошки –зажовтіють колоски.

                А пройдеться поволі – зарясніють листки в колі.

                Біле поле полотняне, рушничком барвистим стане.

                                Пісня « Рушничок для мами»

Дитина.  Де веселкою день виграє, куди сонячний промінь сягає,

               Український барвистий рушник свої крила у даль простягає.

               В ньому барви веселі й сумні,це життя, його дві половини,

               Де і радість, і смуток сплелись, мов у кожної долі дитини.

               Українські мої рушники – це натруджені в праці роки,

               Де надія й любов мов дива. український рушник,

               В тобі сила жива!

Вчитель. Українські вишивки – сорочки і рушники. Вони пройшли крізь віки, вони і нині символізують глибину безмежної любові до людей, до всіх, хто не черствіє душею. Згадаймо наших мам і бабусь – невтомних    трудівниць і майстринь, які за своє життя так багато вишили рушників і серветок,   сорочок і доріжок, скатертин і наволочок, подушечок і портьєр. Немає, мабуть,  жодної родини, де б не милували око ці вишивки, а, особливо, рушники.

 Дитина.   Поки живе чоловік й вишиває жіноча рука,

                  Буде жити довіку рушник і чарівна його красота.

 Дитина.   Є відкриття, яких не вкрила мгла

                  Нехай минуть віки, тисячоліття.

                  Та шана хлібу, різнобарвність рушника

                  Залишаться безсмертними навіки.

 Вчитель. А на прощання хочеться сказати,   

               Шануйте, друзі, рушники,

               Квітчайте ними свою хату,             

               То обереги від біди.

               Шануйте ті, що дала мати,              

               Готуйте дітям з чистої роси,

              Щоб легко їм в житті здолати       

              Похмурі та скрутні часи.

              Шануйте, друзі, рушники!                  

Пісня « Побажання» .