Оноре де Бальзак і Україна

 

 

 

 

 

 

 

                                                 (1799 – 1850)                     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дяченко Антоніна Йосипівна

вчитель зарубіжної літератури

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………..3

1. Біографія Оноре де Бальзака……………………………………………..5

2. Дитинство Бальзака……………………………………………………….9

3. Перша літературна спроба Бальзака та його перше кохання…………..11

4. Популярність Оноре де Бальзака та його одруження………………….12
5. Бальзак у Верхівні (Житомирщина)…………………………………….16
6. Пам’ятник у м. Бердичів та Костел Святої Варвари...............................23
7. Бальзак на Україні……………………………………………………….. 25
8. Творчість Оноре де Бальзака…………………………………………….30

 ВИСНОВОК………………………………………………………………….41

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….44                                             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

     Перша половина XIX століття не знала більш яскравої постаті, ніж ОНОРЕ БАЛЬЗАК (1799-1850), якого справедливо назвали "батьком сучасного реалізму і натуралізму". Його життя - живе втілення тих умов, у яких перебував європейський, а особливо, французький письменник XIX століття. Бальзак прожив лише 51 рік, залишивши читачеві 96 творів. Він планував написати їх близько 150, але не встиг завершити свій грандіозний задум. Усі його твори пов'язані між собою наскрізними персонажами, які в одних романах виступали головними, а в інших - другорядними героями.

      Оноре Бальзак частку "де" він приєднав до свого прізвища пізніше і цілком свавільно.

      Бальзак — французький письменник, чия творчість стала своєрідним еталоном реалістичної прози першої половини XIX сторіччя. Він — найвеличніший романіст своєї доби, він — сама мудрість. Лише письменник такого масштабу, з глобальним мисленням міг сказати своїм сучасникам і майбутнім поколінням: "Майбутнє нації — в руках матерів".

      Оноре де Бальзак народився в Турі в родині селянина. Батько хотів щоб син став адвокатом, але після навчання Бальзак присвятив себе літературі.    Починаючи працювати над новим твором, Бальзак замикався в кімнаті на один-два місяці і щільно закривав віконниці, щоб через них не проникало світло. Писав 18 годин щодня при свічках, одягнений в халат.

     Письменник любив каву. Найчастіше він випивав по п’ятдесят чашок чорної турецької міцної кави в день. Якщо не виходило зварити каву, Бальзак жменьку зерен кави закидав в рот сухим.

       Мета та завдання  проекту:

-         Вивчення життєвого та творчого шляху відомого французького письменника Оноре де Бальзака.

-         Відвідати музей в Верхівні та ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Оноре де Бальзака, створити образ геніального, цілеспрямованого письменника – трудівника, зацікавити учнів його особистістю та творами: розвивати вміння, аналізувати біографічні відомості, працювати з критичною літературою, розвивати творчі здібності, навички художнього читання, виховувати в дітях цілеспрямованість, наполегливість, життєву активність, небайдужість, прагнення реалізувати свої можливості.

-         Об’єктом дослідження роботи є теоретичні засади зарубіжної літератури.

-         Предмет дослідження – музей Оноре де Бальзака в Верхівні Житомирської області, зв'язок Бальзака з Україною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Біографія Оноре де Бальзака

 

       Оноре де Бальзак, знаменитий французький письменник, народився

8 (20) травня 1799 року в Турі, помер 6 (18) серпня 1850року в Парижі. Його життя — це історія трудівника, який невтомно прагне йти вперед, завойовувати собі славу й багатство. Батько письменника був селянином.    

Він розбагатів на скупці і продажу конфіскованих дворянських земель в роки революції, а пізніше став помічником мера міста Тура. Не має ніякого родинного відношення до французькому письменникові Жану-Луї Гез де Бальзаку (1597-1654). Батько Оноре змінив прізвище і став Бальзаком. Мати Анна-Шарлотта-Лаура Саламбо (1778-1853) була значно молодша за свого чоловіка і навіть пережила свого сина. Вона походила з родини паризького торговця сукном. Батько готував сина до адвокатської діяльності. У 1807-1813 Бальзак навчався в Вандомському коледжі, в 1816-1819 - в Паризькій школі права, одночасно працював у нотаріуса писарем однак він відмовився від юридичної кар'єри і присвятив себе літературі. Батьки мало займалися сином. У Вандомский коледж він був поміщений проти волі. Зустрічі з рідними там були заборонені цілий рік, за винятком різдвяних канікул.

Перші роки навчання йому багаторазово доводилося бувати в карцері. У четвертому класі Оноре почав миритися зі шкільним життям, але глузувань над вчителями не припинив. У 14 років він захворів, і батьки забрали його додому на прохання начальства коледжу. П'ять років Бальзак тяжко хворів, вважалося, що надії на одужання немає, але незабаром після переїзду сім'ї до Парижа в 1816 видужав. Оноре з ранніх років захоплювався читанням, особливо його приваблювало творчість Руссо, Монтеск'є, Гольбаха, Гельвеція та інших французьких просвітителів. Також він пробував писати вірші і п'єси, однак його дитячі рукописи не збереглися. Його твір «Трактат про волю» було відібрано учителем і спалено на його очах. Пізніше свої роки дитинства в навчальному закладі письменник опише в романах «Луї Ламбер», «Лілія в долині» і в інших. Після 1823 надрукував кілька романів під різними псевдонімами в дусі «шаленого романтизму». Бальзак прагнув слідувати літературній моді, і пізніше сам він називав ці літературні досліди «сущим літературним свинством» і вважав за краще не згадувати про них. У 1825-1828 спробував зайнятися видавничою діяльністю, але зазнав невдачі.

У 1829 виходить перша підписана ім'ям «Бальзак» книга - історичний роман «Шуани» (Les Chouans). На формування Бальзака як письменника вплинули історичні романи Вальтера Скотта. Наступні твори Бальзака: «Сцени  

приватного життя» (Scènes de la vie privée, 1830), роман «Еліксир довголіття» (L'Élixir de longue vie, 1830-1831, варіація на теми легенди про Дон Жуана); повість «Гобсек» (Gobseck, 1830) привернули увагу читача і критики.

        У 1831 у Бальзака зароджується думка створити багатотомний твір - «картину вдач» його часу - величезна праця, згодом озаглавлений їм «Людська комедія». Над цією працею Бальзак працює протягом всього свого подальшого життя; він включає в нього більшість вже написаних творів, спеціально для цієї мети переробляє їх. Цикл складається з трьох частин: «Етюди про звичаї», «Філософські етюди», «Аналітичні етюди» У 1831 Бальзак публікує свій філософський роман «Шагренева шкіра» (La Peau de chagrin) і починає роман «Тридцятирічна жінка» (La femme de trente ans). Цикл «Пустотливі розповіді» (Contes drolatiques, 1832-1837) - іронічна стилізація під новелістику Відродження. У частково автобіографічному романі «Луї Ламбер» (Louis Lambert, 1832) і особливо в більш пізній «Серафите» (Séraphîta, 1835) відбилося захоплення Бальзака містичними концепціями Е. Сведенборга і Кл. де Сен-Мартена...

        Його надія розбагатіти ще не здійснилася (тяжіє борг - результат його невдалих комерційних підприємств), коли слава почала приходити до нього. Тим часом він продовжував напружено працювати, працюючи за письмовим столом по 15-16 годин на добу, і щорічно публікуючи від 3 до 6 книг.

      У створених перші п'ять-шість років його письменницької діяльності творах зображені найрізноманітніші галузі сучасної йому життя Франції: село, провінція, Париж; різні соціальні групи - купці, аристократія, духовенство; різні соціальні інститути - сім'я, держава, армія.

        У 1832, 1843, 1847 і 1848-1850 роках Бальзак відвідував Росію. З серпня по жовтень 1843 Бальзак проживав в Санкт-Петербурзі в будинку Титова на Мільйонній вулиці, 16.

       У 1832 Бальзак заочно познайомився з Евеліною Ганською, яка вступила з письменником в переписку, не відкриваючи свого імені. Бальзак зустрівся з Евеліною в Невшателі, куди вона приїхала зі своїм чоловіком, власником великих маєтків в Україні, Венцеславом Ганським. У 1842 Венцеслав Ганський помер, проте його вдова, незважаючи на багаторічний роман з Бальзаком, не виходила за нього заміж, так як хотіла передати спадок чоловіка своєї єдиної доньки (одружившись з іноземцем, Ганська позбулася б свого стану). У 1847-1850 Бальзак гостював у маєтку Ганської Верхівня (в однойменній селі Ружинського району Житомирської області, Україна). Бальзак повінчався з Евеліною Ганською 2 березня 1850 в місті Бердичеві в костьолі Святої Варвари, після весілля подружжя виїхали в Париж. Відразу ж після приїзду додому письменник захворів, і Евеліна доглядала за чоловіком до останніх його днів.

       У незакінченому «Листі про Київ» і приватних листах Бальзак залишив згадки про своє перебування в українських містечках Броди, Радзивілів, Дубно, Вишнівець та ін. Київ відвідував в 1847 1848 і 1850 роках.

      У 1845 письменник був нагороджений орденом Почесного легіону. Оноре де Бальзак помер  в Парижі. Причина смерті — гангрена, появилася після того, як він поранив ногу об вугло ліжка.

Мати Оноре де Бальзака:

Анна Шарлотта Лаура Саламбо

Народилася: 1778 р Париж, Франція

Померла :1 серпня 1854 р Лез-Анделі, Франція

Чоловік: Бернар Франсуа Бальса (в шлюбі з 1797 г.)

Батьки: Marie-Barbe-Sophie Chauvet

Діти: Laure de Balzac Surville, Анрі-Франсуа Бальзак.

Батько Оноре де Бальзака:

Бернар Франсуа Бальса

Народився: 1746 р монтуються, Франція

Помер: 19 червня 1829 р Париж, Франція

Дружина: Анна Шарлотта Лаура Саламбо (в шлюбі з 1797 г.)

Діти: Laure de Balzac Surville, Луї-Даніель Бальзак,

Сестра Бальзака

Лоре де Бальзак Сурвіль

Народилася: 29 вересня 1800 р Тур, Франція

Померла: 1871 р

Діти: Жанна де Сурвіль

Батьки: Бернар Франсуа Бальса, Анна Шарлотта Лаура Саламбье

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Дитинство Бальзака

     

      Закінчивши школу, Оноре працював писарем, а потім канцеляристом при королівській раді Людовіка XVI; тоді він і надав своєму прізвищу Бальса більш аристократичного звучання, переробивши його на Бальзак. Раннє дитинство Оноре минуло поза батьківською домівкою. Спочатку він жив у годівниці, простої туринської селянки. Тут, у маленькому селі неподалік від Тура, вперше відкрилася перед ним краса рідного краю. У чотири роки його віддали до пансіону Леге. Одинадцять років дитинства й отроцтва провів він у пансіонах та інтернатах. Найпохмурішими були для нього сім років перебування у Вандському колежі, закритому навчальному закладі, під керівництвом монахів-ораторіанців, де вихованці змушені були підкорятися суворому монастирському режиму. За найменшу провину їх шмагали і садили до карцеру. Бальзак мав мало друзів і вважався похмурим і несумлінним учнем. У ці роки болісної дитячої самотності Бальзак залучився до світу книжок. Він читав усе, що було в бібліотеці колежу, намагався сам писати, але це викликало лише сміху товаришів. Перебування в колежі скінчилося серйозним нервовим захворюванням, і батьки ненадовго забирають його додому. Коли хлопцеві виповнилося п'ятнадцять років, його батька переводять по службі до Парижа. Батько майбутнього письменника хотів бачити свого сина поважним нотаріусом або відомим адвокатом. Він наполіг, щоб Оноре вступив у Школу права (1816). Одночасно юнак працює писарем у конторі адвоката Пльионеде Мервіля, котрий пізніше з'явиться на сторінках "Людської комедії" під ім'ям Дервіля. Роки, що їх Оноре провів у конторі, а потім у нотаріуса Пассе, помітно розширили його світогляд. Тут 

         Бальзак осягнув ті приховані пружини, знанням яких згодом він так вражатиме своїх читачів. У цей час таємно від батьків юнак відвідує лекції з літератури у Сорбоні. У 1819 році він склав випускні іспити й успішно закінчив Школу права. Тепер перед ним відкрилася кар'єра нотаріуса, адвоката. Але несподівано для батьків Бальзак заявляє про своє тверде рішення стати літератором. Ні батькові погрози і прокляття, ні материні благання і сльози не змогли зламати волі двадцятирічного юнака. Тоді на сімейній раді вирішили дати синові два роки випробувального строку, упродовж якого він мав виявити свій талант. Юнак успадкував світогляд свого батька, його здоров'я і залізну волю. Він залишився в столиці, і був у захопленні від почуття повної свободи (батько виїхав з родиною в провінцію), попри те, що родина позбавила його підтримки. Як свідчать його листи до сестри Лаури, це не заважало йому бути сповненим енергії і честолюбних задумів. У своїй убогій кімнатці він мріяв про славу й багатство, про те, що завоює це велике місто Париж.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Перша літературна спроба Бальзака та його перше кохання

     

       Трагедія "Кромвель" — перша літературна спроба Бальзака — була невдалою. Згодом він пише під псевдонімом низку романів, що не мали літературного значення. Іноді Оноре живе у батьків у Вільпаризі. Там він познайомився з Лаурою де Берні. Це була немолода, сорокарічна жінка, мати шістьох дітей, дуже нещаслива у своєму сімейному житті. Це стало першим коханням Бальзака. Лаура відіграла велику роль у його житті, зі співчуттям поставилася до мрій і планів молодого письменника, підбадьорювала, підтримувала в тяжкі хвилини до самої своєї смерті (померла в 1836 році). У той же час у ньому прокидається прожектер і підприємець. Бальзак перший впроваджує однотомні видання класиків і випускає (1825-1826) зі своїми примітками Мольєра і Лафонтена. Але видання його не мали успіху. Ще сумніше закінчилася поїздка Бальзака в Сардинію, де він мріяв відкрити срібло, залишене там давніми римлянами в розроблюваних ними копальнях. У результаті всіх цих підприємств Бальзак опинився в боргах, що спонукало його до завзятої літературної роботи. Він пише повісті, брошури з різних питань, співпрацює в журналах "Карикатура" і "Силует"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Популярність та одруження  Бальзака

       

       Перший успіх до нього прийшов після написання ,,Психології шлюбу»(1829). Це було початком великої серії романів під назвою ,,Людська комедія»

       Популярність Бальзака починається появою 1829 року роману "Останній Шуань, або Бретань у 1800 році". Він сподобався читачам, хоча критика зустріла його стримано. З цього моменту Бальзак майже не сходить зі шляху, на який він став. Один за одним з'являються його романи, в яких він всебічно змальовує французьке життя, виводить нескінченну низку найрізноманітніших типів. Він працював, як письменник-ремісник по 15-18 годин на добу. Він не чекає натхнення, сідає за стіл після півночі майже не залишає пера до шести годин наступного вечора, перериваючи роботу тільки для ванни, сніданку, а особливо для кави, якою підтримує в собі енергію і яку сам ретельно готує і вживає у величезній кількості.

       Романи "Шагренева шкіра", "Євгенія Гранде", що з'явилися на початку 30-х років, в період великого творчого підйому принесли письменникові величезну славу, відкрили, перед ним двері не тільки літературних,: але й світських салонів, де його досі не приймали як рівного; він був допущений як модна знаменитість, і йому не раз це давали зрозуміти. Письменник познайомився тоді з багатьма майбутніми персонажами своєї "Людської комедії". Тепер більше не доводиться бігати за видавцями. Однак він не зміг здійснити мрію про багатство попри те, що так багато писав. Він видає по кілька романів на рік, серед них відомі "Сільський лікар", "У пошуках абсолюту", "Батько Горіо", "Втрачені ілюзії", "Сільський священик", "Господарство холостяка", "Селяни", "Кузен Понс", "Кузина Бетта".

       У 1832 році Бальзак одержав листа зі штемпелем "Одеса" від невідомої польської аристократки Ганської, уродженої графині Ржевуської. Між романістом і шанувальницею його таланту виникло листування; він згодом кілька разів зустрічав її, між іншим, у Петербурзі, куди він приїжджав у 1840 році. Коли Ганська овдовіла, вона пристала на пропозицію вийти заміж за Бальзака, але ще впродовж кількох років з різних причин не могло відбутися їхнє весілля. (Бальзак ретельно готував квартиру для себе й дружини, а коли, нарешті, у березні 1850 року весілля відбулося в Бердичеві, смерть уже чатувала на нього, і Бальзаку лише кілька місяців залишилося тішитися сімейним щастям і безбідним існування). Вінчання відбулося у1850 року 2 березня у костьолі Святої Варвари міста Бердичів.

     На вінчанні були присутні дочка Евеліни- Анна, Густав Олізар та граф Жорж Мнішек. Вінчав Житомирський прелат Віктор Ожаровський та канонін Йосип Білобоцький.

Евеліна

Народилася 6 січня 1801 р в Погребище

Померла: 11 квітня 1882 р Париж, Франція

Рід діяльності: романістка

Ім'я при народженні: Евеліна Ржевуська

Чоловік: Оноре де Бальзак (в шлюбі з 1850 р до 1850 р), Вацлав Ганський (в шлюбі з 1819 р до 1841 р)

Діти: Анна Ганська

        1833 рік був роком початку великого творчого подвигу письменника, його титанічної письменницької праці. Він відійшов від світського життя і повністю поринув у роботу. Бальзак повертається до думки, що виникла в нього ще під час роботи над "Шагреневою шкірою", об'єднати свої твори в один величезний цикл, щоб був би підпорядкований єдиному задуму. Першим кроком на шляху до здійснення цього задуму було почате в 1833 році видання "Етюдів про звичаї XIX століття", які складались із сцен приватного провінційного і паризького життя — таким чином "Людська комедія" поступово набувала контурів. Вплив духу епохи науки ні в чому так не позначився на Бальзакові, як у його спробі з'єднати в одне ціле свої романи. Він зібрав усі видані романи, приєднав до них ряд нових, об'єднав їх спільними героями, окремих героїв зв'язав родинними, дружніми й іншими зв'язками і в такий спосіб, створив, але не довів до кінця грандіозну епопею, яку назвав "Людська комедія" і яка мала стати науково-художнім матеріалом для вивчення психології сучасного для письменника суспільства.

        На початку 30-х років складається той гарячковий, напружений темп роботи, що, власне, був характерний для Бальзака протягом багатьох років. Перший том "Людської комедії" вийшов у 1842 році, окрім нього,— ще низка повістей, роман "Втрачені ілюзії" та інші твори. Але все частіше він скаржиться на біль у серці, сильні головні болі. Фізичні й творчі сили його згасали. Шлюб з Ганською, яку він ідеалізував силою своєї багатої уяви, здавався йому тоді єдиним порятунком. Після одруження він знову сповнився райдужних сподівань на майбутнє. Однак його мріям не судилося здійснитися. Близько двох місяців бореться Бальзак зі смертю. Вісімнадцятого серпня його відвідав Віктор Гюго. Того ж вечора Оноре Бальзак помер.

      Зображуючи "суспільні різновиди", Бальзак прагне до точної наукової класифікації і виявляє спостережливість. Він з гідною подиву точністю вивчав особливості, властиві тому чи іншому "різновиду". Він знає звички, мовні звороти та прийоми, рух, ходу, жести, навіть усілякі дрібниці, деталі костюма, що властиві тому чи іншому герою. Бальзак за одним лише жестом чи словом визначав психологію того чи іншого суспільного типу й відкривав зв'язок між проявами людської психіки. Ось чому він так ретельно стежив за своїми героями, докладно зображував розташування кімнат у квартирі, дрібничок на туалетному столику, точно, до сантима, знав скільки грошей у нього в гаманці. Бальзак вражає кількістю зібраного ним матеріалу. Міністри, банкіри й комерсанти, журналісти, критики й поети, артисти і вчені, представники старої аристократії і буржуазії, столиця і провінція, політична боротьба та приватне життя — усіх збирає Бальзак у свою "комедію". Суміш художніх, наукових і публіцистичних елементів у його романах є науковим напрямком при вивченні бальзаківської творчості. Поруч із зображенням почуттів і пристрастей ми зустрінемо в них докладні відомості ділового характеру про банкірські операції, рахунки, вироблення дешевого паперу, шлюб, моральність, політичні і суспільні питання і т. ін.

      Бальзак зливається зі своїми героями, він майже фізично переживає разом з ними їхні прикрощі і втіхи, він страждає, коли його герой потрапляє в скрутне становище, з якого він не може вказати йому виходу; він впадає у відчай, коли не може знайти серед своїх героїв вартого уваги нареченого для якої-небудь героїні. Світогляд Бальзака, як з'ясовується з його романів, має песимістичний відтінок. Він об'єктивний у зображенні своїх героїв і щодо цього послідовний у своїй творчості. Він не має наміру показувати їх у сатиричних вимірах. Його завдання — збирати документи про людину й класифікувати їх. Улюблена тема Бальзака — запекла боротьба обдарованих людей, які пробивають собі дорогу у великому місті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Бальзак у Верхівні (Житомирщина)

        

       Бальзак був шалено популярний у Європі. Ним зачитувались салонні дами, його кликала на звані вечірки французька еліта. А Бальзак писав і не особливо зважав на гроші. Та про які гроші може бути мова, коли їхнє із Євою кохання було зовсім не меркантильним, а романтичним і тривалим?! Аж до останнього дня Оноре.

Нещодавно я побувала на екскурсії у музеї в Верхівні. Це відчуття , яке неможливо просто передати словами, ось ти стоїш перед величним палацом Ганських, оточеним 60 гектарами парку. Місце тут спра вді особливе – гармонійно і затишно.

Так, що хочеться зізнатися в коханні не лише прекрасні розумній жінці на ймення Евеліна, але й полюбити кожне дерево, кожну квіточку, кожну бруківочку, що веде до палацу. Отакої: в селі – мощена європейська бруківка! Внизу – ставок. Кажуть, в ньому колись була купальня для пані Евеліни, обкладена добротними дубовими колодами, і вихід був просто із палацу. Усе тут овіяне спогадами про їхнє кохання, усе тут зроблено з любов’ю. Заходжу досередини.!

 

 

Маєток Ганських у Верхівні

 

 

    Селище Верхівня розташоване в Ружинському р-ні Житомирської області. Відоме й цікаве своїм палацом. Палацом колишньої садиби польських аристократів графів Ганських.

      Верхівня перебувала у володінні різних польських шляхетських родів, В XVII ст. селищем й околицями володіли Любомирські, але після їх зубожіння, в середині XVIII ст., Верхівня була надана в оренду шляхтичу Яну Ганському.

         В 1780 році Ян Ганський викуповує садибу й передає її своєму синові Вацлаву Ганському. Ну а вже Вацлав створив у Верхівні довершений садибно-парковий ансамбль, який в дещо зміненому вигляді ми можемо побачити й сьогодні.

Садиба складається з палацу у стилі ампір площею 2077 кв. м., двох одноповерхових флігелів, родинної церкви, винного погребу, різних господарських споруд та парку.

Один з флігелів – кухня, з'єднаний з палацом підземним переходом, яким слуги носили страви до їдалень панського будинку. Підземний хід також був прокладений до каплиці з родинною усипальницею Ганських.

 

     Взагалі Вацлав Ганський полюбляв чомусь підземні ходи. Він навіть влаштував для своєї дружини Евеліни Ганської підземний хід до її особистої купальні у великому ставу, що навпроти палацу. Підземний хід був обкладений цеглою, виходив за гранітний мур, що оточував палац, і виводив у купальню, дно якої було викладене тесаними дубовими колодами.                                                           

Чудовий парк, що був розбитий за палацом, зливався з лісом. Поруч був ретельно підібраний сад, який доходив до широкого яру, до речі, штучного. Він був вручну викопаний кріпаками. Через яр було перекинуто аркоподібний місток, неподалік якого на схилі стояв так званий "мисливський павільйон". Багато років він слугував на помешкання сімейному лікарю Ганських Адольфу Кноте. В глибині парку розміщувалася оранжерея, перед якою росли чимало рідкісних дерев. На межі парку й лісу стояла фазарня (птахоферма). В лісі на волі жило кілька сотень козуль, ланей та вирощених для відстрілу вепрів.

      Діяла у Верхівні також суконна фабрика, яка виробляла "десять тисяч штук сукна на рік".

      Вацлав Ганський мав 21 тис. гектарів землі й понад три тисячі кріпаків. Він виконував обов'язки маршалка волинської шляхти, був магістром масонської ложі в Житомирі. Після одруження у 1819 році він подарував Верхівню своїй дружині Евеліні.

По смерті дочки Евеліни Анни Мнішек, садиба переходить у володіння Адама Ржевуського. Він був останнім володарем Верхівні. Потім була революція 1917 року й громадянська війна. Під час тих подій, звичайно ж, садиба була розграбована. Був розкритий родинний склеп Ганських/Ржевуських. Але мародерів самі ж селяни вбили. Куди ділись речі зі склепу невідомо. Вхід до склепу, що розміщувався під родинною церквою замурували. Саму ж каплицю після відкриття на території садиби у 1921 році агрошколи перетворили на спортзал.

      Можливо, розміщення в садибі агрошколи й врятувало палац від знищення. В 1932 році створюється агротехнікум, В 1959 році, коли відзначалась 160-річниця від дня народження Опоре де Бальзака, у Верхівні створили кімнату-музей, яка на громадських засадах діяла до 1995 року.

      Палац внесений до державного реєстру національного культурного надбання України.

     Зараз тут розмішується Верхівнянська філія Житомирського агротехнічного коледжу. Директор філії Володимир Гнатович Чернега, людина неординарна й дуже цікава. Завдяки його ентузіазму й навіть одержимості в палаці у створено музей Бальзака. Силами викладачів та студентів коледжу відремонтовані приміщення садиби, впорядковано парк, розчищений підземний хід з одного з флігелів до палацу. Була відновлена церква, яка деякий час, навіть, стояла без даху. Відкрито вхід до родинної графської усипальниці. Все-таки вандали залишили неушкодженими чотири поховання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        У квітні 1959 року в приміщені Верхівнянського сільськогосподарського технікума було відкрито кімнату –музей Оноре де Бальзака, а у 1999 році тут засновано Житомирський літературно-меморіальний музей Оноре де Бальзака.

      Щороку у день народження Бальзака-20 травня- у Верхівні проводиться Міжнародне літературно-мистецьке свято «Весна Прометея»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                          Кімната  виділена для Оноре де Бальзака

                       Сімейна усипальниця графів Ганських

                        Бальна зала колишнього маєтку Ганських

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Пам’ятник у м. Бердичів та Костел Святої Варвари

   

       У 2011 році в Бердичеві навпроти костелу Святої Варвари, було відкрито пам’ятник славетному письменнику. Автором погруддя став житомирський скульптор Василь Фещенко.

 

 

У місті Бердичів побудований костел Святої Варвари.

    Пам'ятник французькому письменникові Оноре де Бальзаку знаходиться на розі вулиць Європейської (Карла Лібкнехта), 26 та Театральної (Маяковського) поряд з офісним комплексом "Оноре де Бальзак" в місті Бердичів Житомирської області. Автор бюста Оноре де Бальзака - заслужений художник України Василь Фещенко. Пам'ятник являє собою бюст встановлений на постаменті з граніту. Висота пам'ятника - 3,25 м, висота погруддя - 1,25 м. На лицьовій стороні постаменту нанесена пам'ятний напис: "Архітектура - дзеркало моралі. Оноре де Бальзак. Les moeurs sont inscrites dans l'architecture. Honore de Balzac 1799-1850"

        «Памятник открыли 2 ноября 2011 года во время посещения Бердичева делегацией из Франции во главе с советником по вопросам экономики Посольств а Франции в Украине  Бернаром Петро. Красную ленту перед бюстом на открытии перерезали президент компании "Беттен-интернешинл" Жан Рош, городской глава Василий Мазур, председатель Житомирского областного совета Иосиф Запаловский и советник по вопросам экономики Посольства Франции в Украине Бернар Петро». 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Бальзак на Україні

    

       Російські читачі ознайомилися з творами видатного романіста ще в 30-х роках минулого століття. «Книги Бальзака, — писав М. Горький, — найбільш дорогі мені тією любов'ю до людей, тим чудовим знанням життя, яке з великою силою і радістю я завжди відчував у його творчості».

Українською мовою вони видаються, починаючи з 30-х років, у перекладах Є. Дроб'язка, Є. Ненадкевича, Є. Ржевуської, Є. Старинкевич. Їх тираж на Україні дорівнюється 313 тисячам примірників.

      Творчість Бальзака вивчають у середніх школах і вузах, йому присвячені десятки науково-дослідних робіт, у тому числі такі широко відомі, як праці В. Р. Гриба, Б. О. Грифцова, Л. П. Гроссмана, Р. А. Рєзник, Б. Г. Реїзова, Д. Д. Обломієвського, О. І. Пузікова, а з українських — праці О. І. Білецького, С. І. Родзевича, О. В. Чичеріна, T. К. Якимович та ін. За творами О. Бальзака інсценізовано театральні спектаклі, поставлено кінофільми.

      Знайомство з «Людською комедією» приносить читачеві не тільки естетичну насолоду, а й розкриває цілий світ життя і дій її героїв, суспільного буття Франції першої половини XIX сторіччя. «Батько Горіо», «Втрачені ілюзії», «Гобсек», «Євгенія Гранде», «Шагренева шкіра», «Селяни», «Мачуха» і багато інших шедеврів Бальзака користуються найширшою популярністю.

      Але особливі почуття до творця цієї епопеї в його українських читачів. Адже велика і хвилююча сторінка його незвичайної, повної трагізму, перемог, поразок, біографії зв'язана з Україною. Про це ми знаємо з його листів, із спогадів сучасників, з таких тепер широко відомих робіт, як історико-літературознавча праця Леоніда Гроссмана «Бальзак в России», книга Стефана Цвейга «Бальзак», роман Натана Рибака «Помилка Оноре де Бальзака», дослідження Андре Вюрмсера «Бесчеловечная комедия», белетризована біографія, написана Андре Моруа, «Прометей, або життя Бальзака», перекладена українською мовою (К., 1969).

І коли в лютому 1832 року письменник одержав з далекої Верхівні на Київщині (тепер Ружинський - район Житомирської області) листа з відзивом на роман «Шагренева шкіра», підписаний «Чужоземка», він виділив його з багатьох десятків і сотень кореспонденцій своїх шанувальників, а надто шанувальниць. «Лист цей, — зауважує Стефан Цвейг («Бальзак», М., 1961, стор. 236), — прибув у фатальний день, 28 лютого 1832 року, коли Бальзак уперше дістав запрошення від герцогині де Кастрі відвідати її в передмісті Сен-Жермен. Але лист цей визначить усе життя Бальзака», хоч треба сказати, сам він навряд чи думав про це, коли розкривав його.

     Зустрітися з «Чужоземкою» — Евеліною Ганською стає його метою. Поміж ними зав'язується широке листування, в якому не раз висловлюється бажання Оноре Бальзака приїхати до Верхівні. Восени 1833 року, після зустрічі з Ганською в Невшателі (Швейцарія), він пише з цього приводу своїй сестрі Лаурі Сюрвіль: «Я поїду побачити Україну, і ми пообіцяли собі чудову й світлу подорож до Криму, мало відому, як знаєш, країну, і яка, кажуть, у тисячу разів краща за Швейцарію та Італію».

          Завжди сповнений різних практичних проектів, він навіть обмірковує, як зручніше, а головне — дешевше дістатися до Верхівні. «Подумати тільки, — пише він Е. Ганській з Фрапеля 2 березня 1838 року, — через два тижні я буду на Середземному морі, а звідти — до Одеси тільки море (як у нас у Парижі кажуть, тільки бруківка), а з Одеси до Бердичева лише один крок». А в листі від 28 серпня того ж року: «З Одеси до Бердичева не коштуватиме дорого, особливо, коли Ви виїдете до Києва мені назустріч. Ви бачите, що скрізь я думаю про Вашу дорогу Верхівню».

        А коли 1839 року в О. Бальзака побував літератор С. П. Шевирьов, він про це розповів так: «Цими днями мене відвідав один російський професор з Москви, п. Шевирьов, а я люблю все, що кінчається на ов по причині Бердичева. Я по-дитячому вірю, що це наближає мене до Вас».

 

        Та тільки через півтора десятиріччя після початку листування з Е. Ганською йому вдалося приїхати вперше на Україну, до Верхівні (в 1843 р. Бальзак побував у Петербурзі, зустрівшись там із Ганською). Через Броди, Радзивилів, Дубно, Житомир, Бердичів прибув він до Верхівні 13 вересня 1847 p. І, побачивши верхівнянський замок Ганських (тепер тут сільськогосподарський технікум і музей письменника), прирівняв його за красою до Луврського, як пізніше, відвідавши Вишневець (тепер Збаразький район, Тернопільської області), назвав його «Польським Версалем». Починаючи з 1847 і до 1850 р. Бальзак тричі приїжджав на Україну і провів у Верхівні загалом близько двох років. Тут він написав деякі твори, що ввійшли до «Людської комедії», зокрема, «Утаємничений» (друга частина «Зворотного боку сучасної історії»), п'єсу «Мачуха», яка і досі з великим успіхом іде на нашій сцені, «Незакінчений лист з Києва» (він одвідав Київ разом з Е. Ганською) тощо.

       Перебуваючи у Верхівні, Бальзак виношував чимало інших творчих планів (задумав написати п’єси «Петро Перший та Катерина», «Король жебраків» з епохи Людовика XII, «Сцени військового життя»), які, на жаль, лишилися нереалізованими. І це, звичайно, не було чимось випадковим. Мрії великого французького романіста про шлюб з Евеліною Ганською, хоч на той час її чоловік, Вацлав Ганський, давно вже помер, лишалйся не здійсненими, а здоров'я письменника дедалі погіршувалося. Евеліна ж Ганська, зайнята своїми корисливими інтересами, прагненням зберегти свої величезні багатства, не бажаючи поривати із світом польської та російської аристократії, щоразу зволікала з вирішенням життєвого для Бальзака питання.

     Тож не дивно, що перший біограф і дослідник творчості письменника Шпульберг де Лованжуль записав у своїх нотатках: «Скільки романів, задуманих у ті довгі місяці уявної бездіяльності, які він провів у Росії! Скільки невиданих сторінок, помічених Верхівнею, знайшли ми серед його паперів — безперечні докази праці, яку ніщо не могло перервати, навіть жахливі приступи хвороби, що скоро мала його забрати».

          І тільки 2(14) березня 1850 року, вже тяжко хворий, п’ятдесятирічний Оноре Бальзак разом із теж уже немолодою і теж не зовсім дужою Евеліною Ганською виїхав із Верхівні до Бердичева, щоб «з'єднатися з нею таїнством шлюбу». Сталося це, до речі, у невеликому, що й досі зберігся, костьолі св. Варвари (а не в розкішному костьолі «Босих кармелітів»), де прелат Віктор Ожаровський, що прибув із Житомира, в присутності буквально двох-трьох найближчих родичів і друзів Е. Ганської освятив цей запізнілий союз...

     «Дізнавшись, що я став чоловіком троюрідної племінниці королеви Марії Лещинської, зятем флігель-ад'ютанта його величності імператора всеросійського графа Адама Ржевуського (який є тестем графа Орлова), племінником графині Розалії Ржевуської, першої статс-дами її величності імператриці, зятем графа Генріха Ржевуського, цього Вальтера Скотта Польщі тією ж мірою, якою Міцкевич є тут лордом Байроном; вітчимом графа Мнішека, представника одного з найславніших родів Півночі, і т. п., і т. п., я стану, мабуть, мішенню для численних жартів», — писав він після вінчання своєму щирому другові доктору Наккару.

      Але передові уми того часу добре розуміли і велич Бальзака-письменника, і трагедію Бальзака-людини, який усе своє життя гнався за уявним щастям, та так і не знайшов його...

    Не примарними графськими титулами, не порідненням із нащадками польських королів увійшов Оноре де Бальзак до історії світової літератури, а своєю титанічною творчою працею, наслідком якої була безсмертна «Людська комедія».

      Україна свято шанує геніального сина Франції. Верхівнянці, незважаючи на випробування, які випали на їх долю під час імперіалістичної, громадянської та Великої Вітчизняної воєн, зберегли цінну архітектурну і культурну пам'ятку початку XIX сторіччя, створену руками кріпаків. На могутніх колонах центрального входу — меморіальна дошка, котра нагадує, що «У цьому будинку в 1847-1850 pp. жив великий французький письменник Оноре де Бальзак». У кімнатах, де він жив і працював, оздоблених під мармур, із старовинними вікнами, каміном, каріатидами, розташована бібліотека і невелика музейна експозиція.

      «Подорожуючи місцями, де побував Бальзак, — писала швейцарська дослідниця творчості письменника Флоранс Лонг, — я зустрілася з гостинним, дружнім, розумним і дотепним українським народом. Щиро вдячна всім, хто допоміг мені здійснити цю подорож».

Такими словами описує Бальзака Андре Моруа

«…Бальзак-це Франція.

Прекрасна, клопітна, строката, трагічна в багатьох долях, проте чудова Франція і Бальзак був її дзеркалом»

                                                                      Андре Моруа

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. Творчісь Оноре де Бальзака

 

 Фізіологія брака» фр. Фізіологія шлюбу (1829)

«Гобсек» фр. Гобсек (1830), повість;

«Еліксир довгого» (1830);

«Мэтр Корнеліус» (1830);                                                                                             

«Шагренева шкіра» (1831);

«Красний отель» (1831);

«Поручення» (1832)

«Покінутая жінка» (1832)

«Полковник Шабер» фр. Ле полковник Шабер (1832)

«Отец Горіо» фр. Le Père Goriot (1834)

«Поїски Абсолюта» (1834)

«Драма на березі моря» (1834)

«Прославлений Годісар» (1834)

«Прощений Мельмот» (1835)

«Шлюбний контракт» (1835)

«Обідня безбожника» (1836);

«Дочка Єви» (1838);

«П'єретти» фр. Pierrette (1839)

«Альбер Саварюс» (1842);

«Уявна коханка» (1842);

«Тридцятирічна жінка» (1842);

«Оноріна» (1843)

«Провінційна муза» (1844);

«Депутат від Арсі»;

Дрібні буржуа»;

«Театр, який він є»;

«Музей старожитностей»;

«Етюд про Бейлу»;

«Людська комедія» фр. La Comédie Humaine;

романи:

«Євгенія Гранде» фр. Eugénie Grandet (1833)

«Втрачені ілюзії» фр. Les Illusions Perdues (1843)                                                       

драми:

«Мачуха» фр. La Marâtre (1848);

Твори в 10 томах (вийшло тільки 5) 1989-1991.

Том 1.

Шуан АБО БРЕТАНЬ 1799 року Переклад Тамари Воронович під редакцією Дмитра Паламарчука.

ДІМ З КОТОМ, ЯКИЙ ГРАЄ В м'яча Переклав Віктор Шовкун

Побічні СІМ'Я Переклав Дмитро Паламарчук

Силует жінки Переклав Дмитро Паламарчук

Покинути Переклав Віктор Шовкун

Полковник Шабер Переклала Ірина Сидоренко

БАТЬКО горе Переклад Єлизавети Старинкевич під редакцією Дмитра Паламарчука

Том 2.

ГОБСЕК (всі ці твори переклав Віктор Шовкун)

тридцятирічна жінка

СПРАВА ПРО ОПІКУ

ДОЧКА ЕВИ

ДРУГИЙ силует жінки

Модест міньйон

МЕССА безбожників

Том 3.

Шагренева шкіра Переклав Юрій Лісняк

НЕВІДОМИЙ ШЕДЕВР Переклав Віктор Шовкун

ЧЕРВОНА КОРЧМА Переклав Віктор Шовкун

Ісус Христос В ФЛАНДРІЇ Переклав Віктор Шовкун

ЕЛІКСИР ДОВГОЛІТТЯ Переклав Віктор Шовкун

Пошуки абсолюту Переклав Віктор Шовкун                                                             

Луї ЛАМБЕР Переклав Віктор Шовкун

Серафита Переклав Григорій Філіпчук

Докорів Мельмота Переклав Віктор Шовкун

Том 4

Турецькому СВЯЩЕНИК Переклав Анатоль Перепадя

Ежен ГРАНДЕ Переклала Елеонора Ржевуцька

Втрачені ілюзії Перевели Дмитро Паламарчук та Віктор Шовкун

Том 5

ЛІЛЕЯ ДОЛИНИ Переклав Анатоль Перепадя

Стара діва Переклав Дмитро Паламарчук

МУЗЕЙ старожитностей Переклав Віктор Шовкун

Баламутки Переклав Юрій Лісняк

Поема про Оноре та Евеліну

 

Іноземка. 1832

Цей лист, від “Іноземки”, о=ла=ла!

Розлого так — що в душу їй запало…

Що серце при читанні калатало…

Шляхетний стиль який, які слова!

Вже мріями роїться голова —

Від таємничості розбурхана уява.

Жіночих доль співак — та ж нова з’ява —

Щасливий шанс! Не згавити б бува!

Лиш де її шукати! Хто вона?

Ця “Іноземка", фея чарівна,

Що душу невгамовну так бентежить?

Він сповістить поважно в “Котідьєн” —

Листа отримав! Лиш у мріях є —                                                                             

Солодка зустріч, спілкувань безмежжя.

Графиня. 1833

А “Іноземка” — о! — графиня Ганська!

Без сумніву — і молода, й красива!

А чоловік — старий вже і безсилий…

Була прабабця в королевах Франції!

Послання їй — звабливі медитації —

Захопливі, окрилені, журливі,

Бажання сяйва і чекання дива.

А балачки — нудні інсинуації…

— Пишіть про все, свою годину кожну!

Я уявити Вас у Вашім домі зможу,

Бо розум стомлений чекає передиху…

Мої птахи=думки все осягнути здатні,

Я маю досить сил, щоб відстані здолати —

Зустріти Вас — свою єдину втіху!

 

Невшатель. Зустріч. 1833

— Побачив Вас і мовби скам’янів,

Немов потік завмер в своєму плині,

І в пам’яті — розкидане каміння…

Обличчя Ваше зринуло зі снів…

— Закошланий … усмішка … без зубів!

Опецькуватий, а проте — пломіння

Його очей, від голосу — сп’яніння

І невимовна жвавість почуттів.                                                                               

Долина Травер — ти така чарівна!

А біля озера — Вона = дитя наївне! —

Справжнісінький вродливості шедевр!

Цілунок — похапцем — між гіллям дуба.

Моє кохання, о, сердечна згуба!

І сенс життя в чеканні відтепер.

43 дні в Женеві. 1833

— Чи я кохаю? О! Я, Ево, біля тебе!

Цілую не один, а тисячу разів!

Від пахощів твоїх я зовсім захмелів!

Щасливий я без меж, мов херувим у небі!

Ти у моїх очах всякчас вродлива будеш.

І не затьмарять шал — салони і жінки.

В коханні неземнім з тобою на віки.

Повір, серця митців до шарму не байдужі.

І я везу в Париж цинічну “Герцогиню…”,

Доробок у “Музей…”, оповідання в скриню,

І подарунок твій — мій перстень=талісман.

І спогадів тремких про повсякчас роїння.

Від сукні сірий шмат, що обіймала стан.

Мого кохання пал і творчості горіння.

Чекання

Розлука може й скріплює кохання,

Коли у спогадах життя бринить.

Минулого так швидкоплинна мить…

А в довгих буднях втомлює мовчання.

Нарешті лист. О! Ева овдовіла…

Шокований, щасливий, відчайдушний.                                                               

А Евин стан заболений і скрушний.

— Ви вільні! — Як? Це зрозуміть несила…

Він, що французькі знає всі закони,

Не розуміє сутність заборони

І клопотання Евині про спадок.

Та навіть стати росіянином він згідний,

Якщо для шлюбу буде це потрібно.

І піклуватися про щастя і достаток.

Симфонія кохання й міст. 1845

Я по тобі так знуджений вже, Ево!

У Дрездені — жаданнями голодний,

Каннштадт — немов десерту усолода,

Карлсруе — милість щедра бідареві…

А Страсбург — то довершена взаємність!

Бетховенівська велич — Фонтенбло!

Орман, і Бурж, і Тур — концертів тло,

Симфонії про радість і приємність.

Осінні квіти — в Гаврі й Роттердамі,

Брюссель — тріумф щасливої нестями,

У двох сердець, що злиті воєдино!

Але Ліон! Чаклунським заклинанням

Святих небес величне розверзання!

Потрібне щастя! Повне! Безупинне!

 

Віктор=Оноре. 1846

— У нього буде син! Віктор=і=Оноре!

Клекоче із грудей такий щасливий спів.

Він дбатиме тепер уже про “трьох вовків",                                                      

Заради малюка всі здатності збере.

— Як? Терміново шлюб?! І відчай, і утома…

Цей чоловік вулкан і невиправний мрійник,

Постійно у боргах, в коханні чи надійний?

І тоскно на душі, й майбутність невідома.

Щасливий буде рік! “Комедія …" вже гарна,

І двадцять ще томів напише незабаром,

Якби лишень вона без хвилювань жила.

Та що ж це за напасть?! — заслабла Евеліна,

Покинула цей світ народжена дитина…

Його Віктор! Та ні… То дівчинка була

Жалоба. 1847

О як я полюбив твою=мою дитину!

У ній уже було усе життя моє…

Повір, фінансів крах душі не завдає

Жалю, що маю я у цю лиху годину.

Єднання наше, знай, — життя винагорода.

Досвітнє щастя є, чи втрачене уже?

А туга=стригунець усе думки стриже,

Та мрію про “гніздо”, про втішливу господу.

Лишилась ти мені, ти будеш поруч мене.

Я до роботи знов, і клопіт вже шалений

На голову мою з лихим завзяттям ринув.

І не картай себе, моя кохана, Ево,

Зоря моя, мій світ, моя ти королево.

Якби ж то був Віктор, він матері б не кинув…

У Верхівню! Вересень 1847

До Евеліни — у Верхівню! — аж тепер!

Через Брюcсель, і Броди, і Бердичів —

У світ такий розкішно=феєричний,

Від кредиторів і від їх афер.

Колись до неї мчав у Невшатель,

Про шал кохання у Женеві свідчив,

У Петербурзі упадав у відчай =

Журливий світ сподіваних химер…..

Наусибіч розкинулись поля —

Це царство збіжжя, ця рясна земля!

Мов Куперівських прерій владна тиша…

А коні чвалом по грузькій дорозі.

І де Кюстіна спростувать не в змозі…

Та стоси дивувань, утім залишить.

Верхівня

Прокинувся від галасу — ов=ва!

Як в золоті — в призахіднім промінні,

Немовби Лувр — господа Евеліни.

Реальний замок! В світі є дива!

Заввишки в десять футів дзеркала,                                                                            

Але — це ж треба — стіни не оббито,

Соломою опалюється житло.

Підземних лабіринтів рукава.

Тут свій мебляр, кравець, кондитер є,

Оркестр із слуг святково виграє,

Яке сукно валяють в сукновальні!

Такі простори і такі лани!

Це стільки ж рук потрібно коло них!

А скільки сил на справи всі нагальні!

 

 

 

Київ. Січень 1848

Північний Рим! Свята Софія, Лавра…

І на трьохстах церквах голосять дзвони.

А місто в Контрактовому полоні =

У справах, у розвагах безугавне.

Купці — від Бухари до Копенгагена!

У кожного — свої жаркі резони,

І криків, згуків, свистів перегони,

Шал кольорів і ароматів зваба.

Чарівний чин — прийом у Фундуклея!

І на балах — найосяйніша — Ева!

Венявський, Ліст, Ліпінський концертують.

Нехай зима! Морози і хурделиця

По вулицях і буєраках стелиться.

Контракти Водохрещенські нуртують.

 

У Верхівні. 1848—1849

Робочий кабінет, вітальня, спальня,

Повсюди килими, пухкі, розкішні,

Халат, пантофлі хутряні, потішні…

Прощай Паризька суєта брутальна!

Робота не до самозабуття,

Таке сумирне лагідне життя.

Але ж бо плідність потребує змін…

І він читає верхівнянам артистично,

Що там за день накоїв “Втаємничений”

Увечері, коли потріскує камін…

Узяти шлюб — бажання безнастанне,

Та тягнуться роками перепони,

Висять цареві громіздкі закони,

Одруження — що та фата=моргана.

Бердичів, 14 березня 1850

Нарешті під вінець! Вже зважила стократ…

Що в ній перемогло — кохання? жалість? слава?

Бердичів. Рання=рань. Костьол святій Варварі.

Єднання їх сердець благословив абат.

А на дзвіниці все видзвонювали дзвони,

І скапував з дахів бурульок зрілих дар.

Лиш свідками — Георг і Густав Олізар,

І Анна слів щемких неспокою не зронить.

І їхали у ніч, додому, у тепло,

Від кашлю молодий напружував чоло,

Страждала молода від приступу подагри…

Відлунював у ніч дзвенячий коней біг.

А вітер шаленів, збивав сердито з ніг.

… Збулося! Як бажав! 16 років марень…

Париж. 1850, травень — 18 серпня

Тепер Париж! Париж! Рю Фортюне!

Чарівний дім чекає господиню!

Усі хвороби — неодмінно згинуть!

Фортуна благістю своєю — обійме!

Де ж те пророцтво довголіття осяйне?!

Розповідав же друзям без упину…

Іскристий погляд — на обличчі глинянім…

Жаданий шлюб — так швидко промайне?!

Як відчував він стан душі людської!

Як часто бачив смерть своїх героїв,

Натхнення, славу, страх, кохання, відчай…

Ще стільки задумів! Ще стільки планів!

Запричастився… Білий світ зів’янув…

В безсмертних творах — геній свій увічі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

     Оноре де Бальзак - один з тих письменників, чия творчість належить до найзначніших набутків світової літератури, до її найвеличніших вершин. А для цього, як відомо, замало одного лише таланту, навіть найяскравішого,- необхідно також, щоб творчість митця з особливою повнотою і переконливістю відбивала його епоху, її глибинний зміст, провідні закономірності й характерні колізії. Неабияке значення має й те, щоб поставала вона як завершене втілення певної системи естетико-художнього мислення, притаманної даній епосі й зумовленої нею. Такими митцями були Гомер і Софокл, Данте і Шекспір, Сервантом і Гете. Таким митцем був і Бальзак. Він свідомо ставив своєю метою максимально широке й достовірне витлумачення сучасності, котра була добою розквіту буржуазного суспільства і водночас - відвертого прояву властивих йому кричущих суперечностей вад.

       Оноре Бальзак увійшов до світової літератури як видатний письменник-реаліст. Саме він задумав чи не найбільший у світі цикл романів про життя всього суспільства, який назвав «Людська комедія».

      Оноре де Бальзак вiдiграв велику роль у розвитку лiтератури XIX столiття, у формуваннi нової реалiстичної естетики. Смiливiсть i масштабнiсть задумiв — ось що характеризує його творчiсть. Найвидатнiшим його утвердженням стала епопея "Людська комедiя" — грандiозний цикл прозових творiв. Критичне ставлення до сучасностi примусило письменника наполегливо вивчати дiйснiсть, дослiдити причини iсторичних змiн, що сталися на його очах. На початку 30-х рокiв у Бальзака виникає задум створити цикл романiв, у яких вiн хотiв змалювати сучасну йому Францiю, дослiдити суспiльство, визначити рушiйнi сили його розвитку, основнi типи i характери людей, яких це суспiльство сформувало.

      Остаточно змiст i структуру цього твору Бальзак визначив на початку

40-х рокiв, тодi ж i виникла назва "Людська комедiя". У передмовi до I видання цього грандiозного твору письменник виклав i обгрунтував iдейний задум своєї епопеї: на нього мали вплив науковi пошуки вчених-природознавцiв, якi намагалися серед рiзноманiтностi природного свiту вiдшукати певну єднiсть. Бальзак порiвнює життя суспiльства з життям природи, тому ставить собi за мету дослiдити його, визначити основнi види, типи, на якi суспiльство подiляється, описавши їх, i в такий спосiб наблизитися до розумiння суспiльства. Вмiння Бальзака розкривати органiчний взаємозв'язок окремого i загального став основою задуманого твору. Автор розумiв, що поставив дуже складне завдання, бо взаємини мiж людьми багатограннi та значно складнiшi, нiж мiж тваринами. Бальзак замислив 120 творiв, але встиг завершити 96.

"Людська комедiя" створювалася протягом майже усього творчого життя письменника.

      У Бальзаку є безсумнівно риси незжитого романтизму («Шагренева шкіра», «Серафита», «Лілля в долині» і т.п.), але ці риси легко віддільні від основного ядра його творчості. Зовсім неправа буржуазна критика, вбачаючи далекий романтизм в емоційності й перебільшенні Бальзака. Навпаки, яскраве відношення Бальзака до свого матеріалу є характерною реалістичною рисою. Деякий гіперболізм його образів не тільки не суперечить, але поглиблює їхній реалістичний характер. Ці риси, властиві кращим сучасникам Бальзака - Стендалю й Діккенсу - і відсутні в пізніших реалістів (починаючи з Теккерея й Флобера), говорять про те, що Бальзак ще належить того часу, коли буржуазна література була здатна народжувати богатирів, повних життєвої чинності, на відміну від занепадників і обивателів пізнішого періоду.

       Бальзак - вища точка буржуазного реалізму у західноєвропейській літературі, але пануючим стилем буржуазної літератури реалізм стає тільки в другій половині XIX століття. У свій час Бальзак був єдиним цілком послідовним реалістом. Ні Діккенс, ні Стендаль, ні сестри Бронте не можуть бути визнані такими. Рядова ж література 30- 40-х років, так само як і пізніших десятиліть, була еклектична, сполучаючи побутову манеру, що індивідуалізує, XVIII ст. із цілим рядом чисто умовних моментів, що відображали філістерський «ідеалізм» буржуазії.

     За монументальною видатною постаттю завжди стоїть звичайна людина з своїми емоціями, страхами та вподобаннями. Якщо хочете краще зрозуміти Бальзака-людину, прочитайте роман «Луї Ламбер», або відвідайте Бердичів – маленьке місто великого кохання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 1. Історія світової літератури. — К., 1999.

 2. Зарубіжна література ХІХ століття. — К., 1992.

 3. Літературна енциклопедія. — М., 1989.

 4. “Оноре де Бальзак”. Под. ред. П.Ф. Алешкина. Изд. “Голос”. 1992 г.

 5. “Бальзак”. Стефан Цвейг. Изд. “Саранск”. 1981г.

 6 . “Французская литература XIX-XX вв. – М.: Кивин, 2002 г.– 312 с.

 7. Історія задуму і створення «Людської комедії» Оноре де Бальзака;

     своєрідність структурної побудови; ключові твори. // Тема. – 1999.- №2.-

      с.16-19.

 8. Д.С. Наливайко. Оноре де Бальзак Життя і творчість. // Дніпро. – 1985.

    – 108с.

  9. Моруа А., Три Дюма. Літературні портрети.// Правда. – 1986. – 672с.