ПРОЕКТ

Заблодської Алли Федорівни

 «Сліди залишаються...»

Київський слід

видатних фізиків, конструкторів, космонавтів

(їх імена на карті

і вулицях Києва)

Вступ

В нашому рідному Києві існує велика кількість різноманітних екскурсійних маршрутів. Деякі з них присвячені видатним діячам літератури, музики, тощо. Особисто мені цікава фізика, астрономія, космонавтика,  і все, що з цим пов’язано. Так з’явилась ідея створити альбом «Сліди залишаються», в якому б була інформація щодо тих слідів, які залишили не тільки в науці, а й на карті та вулицях Києва видатні вчені, конструктори, космонавти: дуже коротка біографія вчених і їх слід в науці, а найголовніше-київський слід. Мій альбом складається з 2 розділів-фізика й авіація та космонавтика. Але можна систематизувати всіх за алфавітом чи за місяцями народження або за роками народження.

 На мій погляд, цей проект буде цікавим всім, хто не байдужий до історії Києва й фізики.

Заблодська А.Ф. вчитель-методист гімназії 290 м.Києва

Патон

Євгеній Оскарович

(1870-1953)

Біографія

Народився в Ніцці 20 лютого (4 березня) 1870року. Син російського дипломата, що був тоді консулом у Ніцці, колишнього полковника гвардії, Патона Оскара Петровича та Наталії Вікторівни. Отримав блискучу домашню освіту. У 1892-1893 роках призивався на службу в Російську армію, служив в артилерійських частинах Київського військового округу у званні «Фейєрверкер».

Закінчив Дрезденський політехнічний інститут в Німеччині (1894) за фахом інженер-будівельник і Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення в Росії (1896), як фахівець зі спорудження мостів.

Патон заклав основи нової вітчизняної школи мостобудування. За видатні заслуги в цій області був обраний дійсним членом Академії наук Української РСР (1929).

 В тому ж  році Є. О. Патон заснував зварювальну лабораторію та Електрозварювальний комітет у Києві і був їхнім керівником в 1929-1934 роках

  У 1934 році на базі лабораторії і комітету академік Патон організував перший у світі Інститут електрозварювання Академії наук УРСР у Києві, який з 1945 року носить його ім'я, і був його директором у 1934-1953 роках. Інститут електрозварювання швидко перетворився на потужну наукову школу.

Має двох синів Володимир Євгенович Патон та Борис Євгенович Патон .З 1938 року Євгеній Патон жив до кінця своїх днів на Коцюбинського, 9.

Влітку 1944 року Є. О. Патон повернувся з евакуації до Києва і очолив відновлення Інституту електрозварювання. У післявоєнні роки багато часу приділяв удосконаленню процесу автоматизації зварювання.У 1950 році він керував проектуванням і будівництвом першого суцільнометалевого 1542-метрового мосту через Дніпро в Києві, який був створений без єдиної заклепки. В останні роки життя Є. О. Патон займався дослідженням зварювання у вуглекислому газі.Всього за проектами видатного вченого побудовано понад 50 клепаних і понад 100 зварних металевих мостів, а якщо врахувати побудовані за створеним ним типовими проектами, цей рахунок піде на багато сотень. Більшість з мостів Патона, що вціліли в роки війни, безаварійно служать людям і до цього дня.

Жив  до кінця своїх днів у Києві  на Коцюбинського, 9. Помер 12 серпня 1953 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Слід у науці

Вперше Є.О. Патон почав зварювати найвразливіші місця танків – там, де з’єднуються листи броні. Ним  розроблена автоматична зварка, що на порядок збільшувала міцність швів танків. Академіком Патоном  був спроектований  і збудований міст через Дніпро(дов.1543м.), що носить ім’я  засновника. Вперше в світовій практиці  при будівництві мосту головні балки були виготовлені та змонтовані за допомоги електрозварки. Міст Патона об’єднав  два несумісних до того часу поняття–містобудівництво та зварювання. Є.О. Патон розробив основні принципи цільного містобудівництва, заклав основи вітчизняної теорії зварки.

Київський слід

З 1904 – 1912рр. професор Євгеній Оскарович очолює деканат інженерного факультету в Київському Політехнічному Інституті й  викладає у Інституті до 1938р. Пам’ятна дошка Євгенію Оскаровичу знаходиться  на корпусі № 1 інституту.

У 1934 році заснований  та очолений Євгенієм Патоном Інститут Електрозварювання,  що є найбільшим в Україні і світі науково-технічним центром в галузі зварювання та спец. Електрометалургії. На фасаді будинку по вул. Горького, 69( корпус № 1), де працював науковець встановлено меморіальну дошку. Проживав деякий час по вулиці Коцюбинського, 9.Патонівські місця в  Києві: міст Патона(ствр. у 1953р.), Парковий міст, або міст Закоханих танк Т-34, що знаходиться у дворі Інституту Електрозварювання.

Меморіальна дошка на будинку по вул. Горького, 69. Будинок в якому працював Патон Є.О.

Надгробок Євгена Патона на Байковому кладовищі в Києві.

Міст імені Є.О. Патона.

Міст імені Є.О. Патона.

ПАТОН

Борис Євгенович

Біографія:

Народився 27 листопада 1918 року в місті Київ у сім'ї відомого вченого Євгена Оскаровича Патона- раніше директора та засновника Інституту електрозварювання та Наталії Вікторівни Патон -домогосподарки.

В 1941 році закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю «інженер-електрик». Працював інженером електротехнічної лабораторії заводу «Красное Сормово» (місто Горький).1941 році закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю «інженер-електрик». Працював інженером електротехнічної лабораторії заводу «Красное Сормово» (місто Горький).У 1942-1950 роках - молодший, старший науковий співробітник, завідувач електротехнічним відділом Інституту електрозварювання Академії наук УРСР.

 У 1945 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Аналіз роботи зварювальних головок та способів їх живлення при зварюванні під флюсом».У 1950-1953 роках - заступник директора з наукової частини Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона Академії наук УРСР. У 1951 році обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР.У 1952 році захистив докторську дисертацію на тему «Дослідження умов стійкого горіння зварювальної дуги та її регулювання».

 З 1953 року - директор Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона Академії наук України. У 1962 році обраний президентом Академії наук Української РСР (нині Національної академії наук України).

 В період 1992-94 та з серпня 1997 по лютий 2005 року — член Ради національної безпеки України. Борис Євгенович живий по сей день.

Слід у науці

Присвятив наукові дослідження процесам автоматичного й напівавтоматичного зварювання під флюсом, розробці теоретичних основ створення автоматів для зварювання й зварювальних джерел харчування; проблемам керування зварювальними процесами, створення нових перспективних конструкцій і функціональних матеріалів майбутнього. Під його керівництвом створений принципово новий спосіб зварювання – електрошлаковий, заснована нова галузь металургії – спецелектрометалургія. . Б.Е.Патон є визнаним  лідером в області застосування зварювання й родинних технологій у космосі, створенні космічних конструкцій. Він головний ініціатор унікальної технології зварювання живих тканин, використовуваної в хірургії.

Київський слід

В 1941 р. Борис Євгенович закінчив Київський політехнічний інститут. З 1953 р. по теперішній час Борис Євгенович очолює Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона. В 1962 році обраний президентом Академії наук Української РСР (нині Національної академії наук України, з 1958р. академік Національної академії наук України. В 1998 р. йому присвоєне звання Героя України.На честь Патона Б. Є. встановлено пам ятник.

Пам’ятник Борису Патону біля будівлі Академії Наук Києва.

Вулиця, де народився Б.Є. Патон.

Ломоносов

 Михайло Васильович

(1711-1765)

Біографія:

     Михайло Ломоносов народився 1711 року в селі Денисочка поблизу міста Холмогорки. Батько Ломоносова, Василь Дорофійович, селянин, мав землю і судна для промислу по Мурманському берегу; Ломоносов ріс в простій і суворій обстановці. Ще підлітком він їздив з батьком на промисли і нерідко піддавався небезпекам. Він мав кілька суден і ходив на них за рибою до Білого моря та Льодовитого океану. Узимку 1730 р. Ломоносов вирушив до Москви і склав іспити до слов'яно-греко-латинської академії.   

      В 1734 р. Ломоносов вирушає до Києва, де протягом кількох місяців навчається у Києво-Могилянській академії. Наступного 1735 року його разом з іншими дванадцятьма учнями було відправлено до Петербурга та зараховано до складу студентів університету Академії наук. У вересні того ж року Ломоносов був посланий в Німеччину (Марбург) до Хрістіана Вольфу, для вивчення хімії і гірських справ, причому ставилося в обов'язок "вчитися і природній історії, фізиці, геометрії і тригонометрії, механіці, гідравліці і гідротехніці".    У Марбурзі Ломоносов пробув до 1739.  У 1752 - 53 Ломиносов прочитав студентам курс "Введення в істинну фізичну хімію", що супроводжувався демонстраційними дослідами і практичними заняттями. Він склав велику програму досліджень властивостей розчинів.          

      У 1757 Ломиносов став членом Академічної канцелярії і підключився до управління академічними справами. У 1759 Ломоносову було доручено управління академічною гімназією, університетом і географічним департаментом. Значну увагу Ломиносів приділив дослідженням атмосферної електрики, що проводилися їм спільно з Г. В. Ріхманом. Ломоносов й Ріхман надали своїм експериментам кількісний характер, розробивши для цієї мети спеціальну апаратуру - "громову машину".  З 19.1.1760 очолював Академічний університет і гімназію. Призначений радником Академічної канцелярії (13.2.1757), представив план реорганізації управління АН і проект її статуту.                

    Улітку 1764 р. імператриця навіть відвідала хворого вченого в його будинку. Помер Ломоносов від запаленням легенів 4 квітня 1765 р. Похований на кладовищі Олександро-Невскій лаври в Петербурзі.  

Слід у науці

     Одним з важливих винаходів Ломоносова в області оптики була "ночезрительная труба" (1756-1758рр.), що дозволяла присмерком більш чітко розрізняти предмети. Крім того, задовго до В. Гершеля Ломоносов сконструював відбивний (дзеркальний) телескоп для додаткового плоского дзеркала. 26 травня 1761 під час проходження Венери по дискові Сонця Ломоносов відкрив існування в неї атмосфери, уперше правильно витлумачивши розмиття сонячного краю при дворазовім проходженні Венери через край диска Сонця. За допомогою розробленої їм конструкції маятника, що дозволяла виявляти вкрай малі зміни напрямку й амплітуди його хитань, Ломоносов здійснив тривалі дослідження земного тяжіння.

Київський слід

      У 1734р. слухав лекції у Києво-Могилянській академії, де познайомився з  українською мовою та культурою. За час перебування в Києві вивчає його неповторну архітектуру, мозаїчні й мальовничі шедеври Софії Київської, собору Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенського собору Києво-Печерської лаври. Знаменита "київська мусія" (тобто кольорове скло для мозаїчного набору) справляє  на нього приголомшуюче враження. На честь М. В. Ломоносова в Києві його ім. ям названа вулиця, є пам’ятник і меморіальна дошка.

Пам'ятник М. В. Ломоносову на Університетській набережній.

Вулиця, названа на честь Михайла Васильовича.

Старий учбовий корпус Київської академії -  пам’ятка архітектури 1703 – 1740 років.

Попов

 Олександр Степанович

(1859 - 1906)

Біографія:

    Олександр Степанович Попов народився в 1859 р. на Уралі в селищі Краснотурінськ Турінські Копальні . У сім'ї його батька, місцевого священика, окрім Олександра було ще шестеро дітей. Жили більш ніж скромно. Тому Сашу віддали вчитися спочатку в початкове духовне училище, а потім в духовну семінарію, де дітей духівництва навчали безкоштовно. Вчився Саша дуже добре і відрізнявся допитливістю. Він любив майструвати різні іграшки і прості технічні пристрої. Ці навички моделювання дуже згодилися йому, коли довелося самому виготовляти фізичні прилади для своїх досліджень.

      Після закінчення загальноосвітніх класів Пермської духовної семінарії Олександр успішно склав вступні іспити на фізико-математичний факультет Петербурзького університету. Успішно закінчивши в 1882 р. університет, А. С. Попов став  викладачем в Мінний офіцерський клас в Кронштадті.

       7 травня 1895 р. в переповненому залі на засіданні Російського фізико-хімічного суспільства А.С.Попов зробив повідомлення про перші результати своєї роботи і продемонстрував сконструйований ним радіоприймач. Промислове виробництво винайдених ним приладів радіотелеграфу почалося в 1898 р. фірмою Э. Дюкрете (Париж, Франція). Попову на його радіоприймач з телефонними трубками були видані патенти в Росії, Англії, Франції і інших країнах.  Іноземні фірми не раз намагалися переманити талановитого ученого у свої лабораторії, обіцяючи йому величезні гроші і обіцяючи прекрасні умови роботи. Але великий патріот - винахідник незмінно відповідав: «Я російська людина, і усі мої знання, уся своя праця, усі мої досягнення маю право віддати тільки моїй».

       Йому присуджена премія імені спадкоємця престолу (1888). Удостоєний звання Почесний інженер-електрик (1899), Великій золотій медалі Міжнародної промислової виставки в Парижі (1900), чину статського радника (1901).

      У 1901 р. Він став професором Петербурзького електротехнічного інституту, а в 1905 р. його обрали директором цього інституту . Йому довелося боротися з царськими чиновниками за демократичні права студентів. Це підірвало сили ученого, і він раптово помер 31 грудня 1905 (13 січня 1906 р.). Так передчасно обірвалося життя ученого, геній якого подарував людству радіо.

      Похований на Волховському кладовищі в Санкт-Петербурзі. За два дні до смерті Олександра Попова обрали головою фізичного відділення Російського фізико-хімічного суспільства.

Слід у науці

Грозовідмітник Попова

7 травня 1895 р. Попов зробив доповідь на зібранні Російського фізико-хімічного товариства в Петербурзі та продемонстрував дію своїх приладів зв'язку. Це був один з перших дослідів що продемонстрували радіозв’язок. Багато сил та часу Попов присвятив вдосконаленню свого радіоприймача. Цей прилад, названий пізніше грозовідмітником, знайшов у ті роки застосування у метеорології.

Київський слід

У Києві є вулиця, названа  на честь Олександра Степановича і пам ятник йому  на вулиці Моторній.

Був Головою Київської міської державної адміністрації.

Був ад’ютантом Ковенского ГЖУ.

Пам’ятник Олександру Степановичу, розташований на улиці Моторній, 22.

Вулиця Попова у Києві.

Курчатов

Ігор Васильович

(1903-1960)

Біографія:

      Народився 30 грудня 1902 (12 січня 1903) року в місті Сімі, нині Ашинський району Челябінської області в родині землеміра. Російський.

 У 1923 році закінчив фізико-математичний факультет Кримського університету (Україна).У 1924 році почав науково-дослідну роботу в галузі фізики діелектриків в Бакинському політехнічному інституті (Азербайджан). 

     З 1925 року Ігор Курчатов працював в Ленінградському фізико-технічному інституті під керівництвом А.Ф. Іоффе і в інших установах Академії Наук СРСР.

В лютому 1960-го року Курчатов приїхав до санаторію Барвіха, відвідати свого друга академіка Юлія Борисовича Харитона. Присіли на лавочку, заговорили. Раптом виникла пауза. Коли Юлій Борисович подивився на Курчатова, він вже був мертвий. Смерть настала через емболії серця тромбом. Після смерті 7 лютого 1960 тіло вченого було кремовано, прах поміщений в урні в Кремлівській стіні на Червоній площі в Москві.

Слід у науці

    «Батько» радянської атомної бомби. Засновник і перший директор Інституту атомної енергії з 1943 р. по 1960 р., головний науковий керівник атомної проблеми в СРСР, один з основоположників використання ядерної енергії в мирних цілях. Академік АН СРСР (1943).

Ігор Курчатов досліджував сегнетоелектрику. Під керівництвом Курчатова споруджений перший вітчизняний циклотрон (1939), відкрито спонтанне ділення ядер урану (1940), розроблена протимінний захист кораблів, створені перший в Європі ядерний реактор (1946), перша в СРСР атомна бомба (1949), перші в світі термоядерна бомба ( 1953) і АЕС (1954).

Київський слід

У Києві є пам ятник Курчатову і  вулиця, названа  на честь Ігоря Васильовича.

За ініціативою І.В. Курчатова був створений атомний дослідний центр у Києві.

Останні дні свого життя, Ігор Васильович працював у Києві.

Вулиця Академіка Курчатова.

Пам’ятник  академіку Курчатову, біля Інституту металофізик

Слід у науці

В.І.Данилову належить більше ста друкованих праць, у тому числі монографії та підручники. Всесвітньо відома його книга "Рассеяние рентгеновских лучей в жидкостях" (1935). Протягом багатьох років він був науковим керівником і наставником науковців фізичного факультету ДДУ.

  Віталій Іванович Данілов є фундатором нового напряму світової науки - рентгенографії рідини (рентгенографічні дослідження атомної структури рідинних металів) та засновником вітчизняної наукової школи фізиків з напрямів рентгенографії рідини та фізичної теорії кристалізації. В.І.Данілов з'ясував суть явища зародження центрів кристалізації та впливу різноманітних факторів на цей процес, відкрив явища активації та деактивації домішку, які обумовлюють кінетику кристалізації. Він сформулював теорію рідин, зокрема металів і сплавів у рідинному стані, розробив ряд методик дослідження їх атомної та молекулярної структури. Сформулював критерій спонтанної кристалізації, і побудував класифікацію рідин за їх схильностю до переохолодження.
    Нагороджений орденом Червоної Зірки за результатами роботи по покращенню властивостей бойових сталей. Нагороджений медаллю "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр." В 1950 р. йому присуджена Сталінська премія за роботи в області кристалізації рідини. У 1952 р. нагороджений орденом Трудового Чорвоного Прапора. 

Київський слід

Помер 19 березня 1954 р. у Києві.

На фасаді Інституту металофізики по вулиці Вернадського, 36 є меморіальна

 дошка Віктору Івановичу.

Вулиця, імені  В.І. Данилова.

Меморіал В.І. Данилову.

Яцків

Ярослав       Степанович

Біографія:

      Ярослав Степанович Яцків народився 25 жовтня 1940 року в селі Данильчому Рогатинського району, Івано-Франківської області.1955 року закінчив середню школу в Пукові на Рогатинщині. 1960 року закінчив Львівський політехнічний інститут, а в 1960 — 1962 роках працював астрономом-спостерігачем у Полтавській гравіметричній обсерваторії АН УРСР. Член КПРС.

      Після закінчення 1965 року аспірантури Головної астрономічної обсерваторії НАН України (ГАО) Ярослав Яцків працював у цій обсерваторії (з 1975 року її директор).

Від 1976 року — доктор фізико-математичних наук, 1985-го — академік НАН України.

Про міжнародне визнання наукового авторитету Ярослава Яцківа свідчить обрання його віце-президентом Міжнародної астрономічної спілки (1982 — 1986), президентом Комісії 19 МАС «Обертання Землі» (1982 — 1986), співголовою секції Міжнародної геодезичної асоціації, головою дирекції Міжнародної служби обертання Землі (1992 — 1995) та інших міжнародних наукових організацій.

      Завдяки видатним організаторським здібностям, наполегливості, ініціативі Я. Яцківа започатковано й успішно завершено будівництво Високогірної спостережної бази ГАО на піку Терскол (Кавказ). Нині ця найвища в Європі астрофізична обсерваторія, яка оснащена двометровим телескопом, входить до складу Міжнародного центру астрономічних і медико-екологічних досліджень.

   З 1998 року Я. С. Яцків — член Президії НАН України. Від 9 жовтня 2002 року — Голова науково-видавничої ради НАН України.

З 2000 року по 2001 рік Я. С. Яцків — перший заступник міністра Міністерства освіти і науки України. Високий виконавчий орган, який він очолював, спрямовував свої зусилля на формування в країні системи, яка б найкраще сприяла розвиткові наукового і технічного потенціалу нашої держави.

    З 1 квітня 2005 року — директор-організатор Інституту енциклопедичних досліджень НАН України; з 3 жовтня того ж року — Співголова Робочої групи з розроблення Концепції розвитку наукової сфери, створеної розпорядженням Президента України В. А. Ющенка.

    Ярослав Яцків є головою Експертної ради НАН України з питань науково-технічної експертизи інноваційних проектів технологічних парків (з 2006 р.); представником України в Адміністративній раді УНТЦ.

Починаючи від 2006 р. — голова Піклувальної ради Стипендійної програми Фонду Віктора Пінчука «Завтра. UA».

Слід у науці

     Основні наукові праці Ярослава Яцківа присвячені вивченню особливостей обертання Землі, космічній геодинаміці та фундаментальній астрометрії. У галузі обертання Землі учений виконав великий цикл досліджень з вивчення так званих вільного та вимушеного рухів полюсів Землі, вперше визначив новий тип вільної добової нутації Землі. Він був ініціатором і активним виконавцем наукової роботи з визначення координат полюсів Землі з 1890 до 1969 року за даними астрономічних спостережень. Цей ряд координат полюса, відомий серед науковців світу як «київський ряд», набув широкого застосування у геодезії, геофізиці, геодинаміці.

Київський слід

Понад 40 років живе в Києві і  є директором Головної Астрономічної

Обсерваторії НАНУ.

Місце роботі Я.С. Яцківа.

Український міжнародний Комітет З питань Науки І Культури.

Іван Павлович

Пулюй

(1845 - 1918)

Біографія:

Видатний український фізик і електротехнік, організатор науки, громадський діяч.

Народився Іван Пулюй на Тернопільщині у містечку Гримайлів. Ріс серед мальовничої природи, часто спостерігав за зірками - завжди міг показати і Чумацький Шлях, і Великий та Малий Віз, Полярну зірку та сузір'я Ведмедиці. Шестирічним він розпочав навчання у школі: швидко опанував абетку, любив читати І перечитав багато творів українських письменників.

Родина його була дуже релігійною, тому батьки бачили сина у майбутньому священиком Можливо, і він спершу збирався присвятити себе церкві: після закінчення класичної гімназії у Тернополі Іван пішки дійшов до Відня, аби вступити до університету на теологічний факультет, та успішно закінчив його у 1869 році. Водночас він відвідував як вільний слухач філософський факультет, слухав лекції з фізики, математики та астрономії. Не дивно, що в юнака, якого ще в гімназійні роки приваблювали ці науки, виникло непереборне бажання пов'язати з ними своє життя. Батьки, щоправда, цього не зрозуміли - Іван отримав від них листа, в якому вони писали, що коли він не підкориться їхній волі, не

висвятиться і не займе посаду душепастиря, то нехай знає – вони зречуться свого сина... Івана Пулюя це не зупинило.

Пізніше він вступив на фізико-математичне відділення філософського факультету того ж університету, де вчився до 1872 року. Був доцентом Віденського університету. У 1874 - 1875 роках Іван Павлович викладав фізику у Військово-морській академії у Фіуме (нині Рієка, Хорватія). У 1875 році Іван Пулюй, як стипендіат австрійського Міністерства освіти, підвищував свої професійні знання під керівництвом професора Августа Кундта в Страсбурзькому університеті. У 1876 році І. П. Пулюй отримав вчений ступінь кандидата наук.

У 1884 році Міністерство освіти Австро-Угорської імперії запропонувало Івану Павловичу, як професору експериментальної і технічної фізики, очолити кафедру фізики Німецької вищої технічної школи (нині Чеський технічний університет) у Празі, яку він у 1903 році перетворив на першу в Європі кафедру фізики і електротехніки . З 1888 по 1889 роки Іван Павлович був ректором цієї школи, а створену ним кафедру очолював протягом 32 років.

 Крім того І. П. Пулюй був державним радником з електротехніки Чехії і Моравії. У 1916 році йому запропонували посаду міністра освіти Австрії, від якої він відмовився за станом здоров'я. Помер в 1918 році в Празі, де і похований.

Прі життя Іван Павлович любив повторювати: "Що повинне відбутися - відбудеться обов'язково і буде найкращим, тому що така воля Господня".

Слід у науці

У 1881 році сконструйована їм трубка, що випромінює Х-промені - прообраз сучасних рентгенівських апаратів, була удостоєна Срібної медалі на Міжнародній електротехнічній виставці в Парижі. У всьому світі вона стала відома як «лампа Пулюя» і навіть протягом деякого часу випускалося серійно. Сконструйована за 14 років до відкриття В. К. Рентгена, вона генерувала промені, названі згодом за пропозицією анатома Коллікера рентгенівськими. За допомогою цього пристрою І. П. Пулюй вперше у світовій практиці зробив знімок зламаної руки 13-річного хлопчика, знімок руки своєї дочки з шпилькою, що лежить під нею, а також знімок скелета мертвонароджену дитину. Серія рентгенограм органів людини, виконана Пулюєм, була настільки чіткою, що дозволила виявити патологічні зміни в тілах пацієнтів. Однак відсутність належним чином обладнаній лабораторії і матеріальні труднощі сильно гальмували дослідження вченого.І. П. Пулюй - автор близько 50 наукових робіт українською, німецькою та англійською мовами, головним чином з проблеми катодного випромінювання та Х-променів.

Київський слід

У Києві в Турецькому містечку є вулиця імені Івана Пулюя.

У Києві є пам’ятник, встановленій на честь Володимира Михайловича.

Вулиця імені Івана Пулюя.

Пам’ятник Івану Пулюю встановлений на Байковому кладовищі.

Сікорський

 Ігор Іванович

(1889 -  1972)

Біографія:

    Ігор Сікорський народився 25 травня 1889 року, в Києві. був другим сином і п'ятою дитиною в родині Івана та Зінаїди Сікорських. Батько був дипломованим лікарем, професор психології Київського університету. Його мати теж була лікарем, але не працювала за фахом. У хлопчика рано прокинувся інтерес до моделей літальних апаратів, чого, можливо, сприяла захопленість матері мистецтвом, життям і творчістю Леонардо да Вінчі. У віці 12 років Ігор змайстрував невеликий «гелікоптер» з гумовим моторчиком, злітав вгору.
    У 1903 Ігор Сікорський вступив в Петербурзьке морське училище, щоб стати кадровим офіцером, але, спонукуваний інтересом до техніки, звільнився зі служби в 1906. Після нетривалого технічного навчання у Парижі Сікорський повернувся до Києва і в 1907 вступив до Політехнічного інституту

      З фінансовою допомогою сестри Сікорський у січні 1909 знову поїхав до Парижа, щоб продовжити заняття і придбати двигун малої ваги. Повернувшись до Києва у травні 1909, він почав будувати «гелікоптер», як тоді називали вертольоти. З першою моделлю він зазнав невдачі, виявила низку практичних труднощів. Але і другий літальний апарат, з більш потужним двигуном, випробуваний в 1910, теж не полетів. До того часу Ігор Сікорський був вже досить «грамотний», щоб зрозуміти, що при тодішньому рівні техніки, двигунів, матеріалів, а тим більше при нестачі коштів і браку досвіду йому не створити успішного гелікоптера. І він прийняв рішення до кращих часів зайнятися аеропланами з жорстко закріпленим крилом.

        З 1912 по 1917 року Ігор Сікорський займав посаду головного конструктора Російсько-Балтійського заводу в Петербурзі (Петрограді), що постачав аероплани для російської армії.

        Ігор Сікорський став вельми заможною людиною, але позбувся всього, втікши з Росії в період революції 1917. В умовах загального розлади після російської революції і поразки Німеччини він не бачив особливих можливостей для подальшого розвитку авіації в Європі і вирішив почати все з нуля в Америці. У березні 1919 він прибув до Нью-Йорк у якості емігранта.

        Після ряду років важкого існування в якості лектора і шкільного вчителя, в спробах знайти свою нішу в скорочується післявоєнної авіаційної промисловості, Ігор Сікорський з декількома партнерами, серед яких були і колишні російські офіцери, заснував власну компанію «Сікорскі аеро інжиніринг».Вони влаштували майстерню в старому коморі на Лонг-Айленді. У 1928 Сікорський отримав громадянство США.

Ігор Сікорський пішов у відставку з посади менеджера з конструкторським розробкам своєї компанії в 1957, але залишався консультантом до самої смерті. Сікорський Ігор Іванович помер 26 жовтня 1972 в Істоні   (США).

Слід у науці

        З 1912- головний конструктор авіаційного відділу - під його керівництвом були побудовані одні з перших у світі багатомоторні літаки "Гранд", "Руський Витязь" та "Ілля Муромець".10 грудня 1913 р. піднявся в повітря знаменитий «Ілля Муромець», на якому 1914 року було встановлено світовий рекорд вантажопідйомності. заснував авіаційну фірму, згодом — співвласник конструкторсько-будівельної фірми «Уестленд-Сікорський». До 1939 збудував близько 15 типів літаків,  розробив серію надзвичайно успішних літаків, які принесли США престиж та рекорди.

Київський слід

Сікорський Ігор Іванович народився в Києві на вулиці Ярославів вал.

Навчався у Київському політехнічному інституті.

Побудував у Києві 6 моделей літаків та гелікоптер.

Сікорському встановили пам’ятник на території КПІ.

У майстернях Київського політехнічного інституту в 1907-1909 роках працював Ігор Сікорський.

Пам’ятник І.І. Сікорському.

Андерс

Федір Фердинандович

(1868 - 1926)

Біографія:

        Інженер-конструктор, конструктор першого в Україні дирижабля. Киянин, Федір Фердинандович Андерс – син токаря заводу «Арсенал»  народився 2 червня 1868 року. Навчався у реальному потім у землемірному училищах. Імовірно у 1918 році заочно закінчив Київський політехнічний інститут.

       У Києві з 1909 р. активно працює Суспільство повітроплавання, створене на базі авіагуртка при КПІ. Суспільство організовує показові польоти, збирає кошти для будівництва літальних апаратів, будує аеродром на Куренівці. Немало учбових польотів проходить на аеродромі в маєтку авіатора і мільйонера Ф. Терещенко, що володіє в Києві також авіамайстровими. Це далеко не єдиний випадок, коли заможні люди вкладали кошти в авіацію.

Андерс – творець першого в Російській імперії дирижабля м’якої (тобто безкаркасної) конструкції цивільного призначення, якому дав назву міста свого народження – “Київ”. Об’єм оболонки літального апарата становив 890 кубічних метрів, довжина – 35 з половиною метрів, а приводив його в рух двигун “Анзані” потужністю 25 кінських сил з водяним охолодженням. 9 жовтня 1911 року, о 17 годині 15 хвилин, розпочався перший в Росії публічний політ на ньому: від будівлі Купецького зібрання (нині Національна філармонія України) удвох з механіком Андерс (він виконував функції пілота) піднявся на висоту біля 30 метрів і, включивши гребний гвинт, спрямував своє дітище до пам’ятника святому князю Володимиру, потім повернув праворуч і полетів над Подолом. Двадцять хвилин конструктор здійснював різні еволюції над цією часиною міста, описуючи кола, вісімки та ламані лінії, затим підняв апарат на висоту біля 200 метрів і спрямував його в бік Вишгорода. А напередодні, упродовж кількох днів, цей витвір конструкторської думки демонструвався біля Купецького зібрання. Утримуваний на канатах солдатами повітроплавальної роти, у ньому щогодини на висоту 18-20 метрів піднімались по три пасажири. Уже в перший день у такий спосіб на дирижаблі “покатались” більше 20 чоловік. Таких “польотів” (учасниками яких стали майже 200 осіб) було біля 150. 

Завважимо, що апарат був збудований частково на гроші киян, зібрані під час добродійного “аеробалу”, який відбувся 4 січня того ж таки року в Публічній бібліотеці. Авіація ставала “модною”, тож забезпечені міщани охоче жертвували на нову справу. Втім, більшу частину витрат на спорудження цього керованого аеростату взяв на себе все ж таки сам Андерс, який в реалізацію своїх задумів завжди вкладав насамперед власні, зароблені тяжкою працею гроші. До речі, так само власноруч виконував Федір Фердинандович і більшу частину робіт на своїх конструкціях: він мав справді “золоті руки” і великий досвід роботи з усіма матеріалами, які лише використовувалися в повітроплаванні та авіації.У листопаді 1911 року газети повідомляли, що конструктор зайнятий удосконаленням дирижабля – “Анзані” заміняє на 60-сильний німецький двигун “НАГ” та збільшує обсяг оболонки (до 1000 кубометрів, довжина становила 36,5 м, діаметр – 7 м). І найцікавіше: Андерс пропонує, за прикладом німецьких повітроплавців, проєктували на оболонку дирижабля за допомогою “чарівних ліхтарів” оголошення торгових фірм і здійснювати польоти над містом між 19 та 21 годинами. Зимову ж кампанію “Києва” передбачалось розпочати у другій половині грудня і в кожному польоті перевозити 2-3 платних пасажирів.  

Своє існування “Київ” припинив 29 серпня 1912 року. Тоді, пілотований сином конструктора Володимиром, він зі “Спортивного поля” у Києві вилетів  у напрямку Чернігова. Проте наступного дня в 12 верстах від міста Остер апарат згорів (про причини й до сьогодні нічого не відомо, хоча версій не бракує), але пілот залишився живий

Проєкт Андерса не був реалізований, хоча у спеціалістів викликав значний інтерес. У рішенні комісії Головповітрофлоту пропонувалось спочатку створити дослідний зразок дирижабля обсягом 5 тисяч кубометрів. Проте у зв’язку зі смертю конструктора будівництво прототипного апарату так і не розпочалось.  

.

      Згодом 9 жовтня 1912 р. він сконструював інший дирижабль — «Київ-2», гондола якого мала форму човна і могла триматися на воді в разі приводнення. Але побудувати його не вдалося.

 Їде в Німеччину, де рік працює на заводі Цепеліна. У 1921 р. радянський уряд доручив йому розробити оригінальний проект дирижабля жорсткої конструкції на 100 чоловік із змінним об'ємом. Але цей проект реалізувати не вдалося. Помер конструктор в Києві 31 травня 1926 року. Похований на Байковому цвинтарі Києва.

       Він був членом ради Київського суспільства повітроплавання, але не дозволяв собі скористатися посадою для фінансування своїх проектів. Мабуть, він був непоправним романтиком і глибоко порядною людиною. Раптова смерть в 58 років, ймовірно, була наслідком постійних невдач і боротьби з обставинами..

Слід у науці

Андерс Федір Фердинандович був конструктором першого в Україні дирижабля. Дирижабль «Київ», який сконструював Ф. Андерс, перевіз близько 200 пасажирів. Оболонка дирижабля мала 36,5 м у довжину, 7 метрів у діаметрі, робочий газ — водень, ємність оболонки — 1000 м³. Гондола була обладнана мотором «НАГ» у 60 кінських сил.

Згодом інженер сконструював інший дирижабль — «Київ-2», гондола якого мала форму човна і могла триматися на воді в разі приводнення.

Київський слід

    Похований на Байковому цвинтарі Києва. На а честь Федора Андерса в Києві була названа вулиця на Чоколівці (тепер тупик без назви; незважаючи на офіційну ліквідацію назви вулиці, зупинка тролейбуса № 9 і досі має назву «вулиця Федора Андерса»).

На будинку на вулиці Богдана Хмельницького, де він жив з 1915-го по 1926 рік в 1970-му році встановлено меморіальну дошку.

Меморіальна дошка, встановлена на вулиці Б.Хмельницького, 50.

Б.Хмельницького, 50.

 Ціолковський Костянтин Едуардович

(1857 - 1935)

Біографія:

     Костянтин Едуардович Ціолковський народився 5 (17) вересня 1857 року у селі Іжевське під Рязанню. Згідно родинній легенді, предки К.Ціолковського – вихідці з Волині, далекі родичі гетьмана Северина Наливайка, чим вчений пишався. Його батько, Едуард Ігнатійович Ціолковський (1820 - 1881), був польським дворянином середнього статку, а мати, Марія Іванівна Юмашева, була за походженням татаркою. Будучи освіченою жінкою, з дітьми звичайно займалася вона. Саме мати навчила Костянтина читати й писати, познайомила з початками арифметики.

      В 1869 році він вступає до гімназії. Великими успіхами майбутній учений не відзначався. Предметів було багато, і напівглухому хлопчикові вчитися було нелегко. А от за витівки він неодноразово потрапляв у карцер. В 1870, коли Ціолковському було 13 років, померла його мати. Позбавлений підтримки, хлопчик вчиться усе гірше, але саме в цей час Костянтин Ціолковський знаходить своє щире покликання й місце в житті. Він займається освітою самостійно. У цей же час Костянтин Ціолковський прилучається до технічної й наукової творчості.

      В 1895 році була опублікована його книга «Грезы о земле и небе (Мрії про землю й небо)», а через рік вийшла стаття про інші світи, розумних істот з інших планет і про спілкування землян з ними.

Перші п'ятнадцять років ХХ століття були найважчими в житті вченого. В 1902 його син Ігнатій покінчив життя самогубством. В 1908 під час розливу Оки його будинок затопило, багато машин, експонати були виведені з ладу, а численні унікальні розрахунки загублені.    

      У Фізико-хімічній спілці не оцінили значимості й революційності представлених ним моделей. При Радянській владі умови життя й роботи Ціолковського радикально змінилися. Йому була призначена персональна пенсія й забезпечена можливість плідної діяльності. Розробки Ціолковського стали цікаві новій владі, що організувала йому значну матеріальну підтримку. В 1918 Ціолковського було обрано до Соціалістичної академії суспільних наук (в 1923 році перейменована в комуністичну академію, а в 1936 її основні інститути були передані Академії наук СРСР), а 9 листопада 1921 року ученому було призначено довічну пенсію за заслуги перед вітчизняною й світовою наукою. Цю пенсію виплачували до 19 вересня 1935 - у той день велика людина і суспільний діяч, Костянтин Едуардович Ціолковський, помер у Калузі - місті, що стало йому рідним.

Слід у науці

      Ціолковському належить ідея конструкції аероплана з металевим каркасом. Але робота над аеропланом, так само як і над дирижаблем, не одержала визнання в офіційних представників російської науки. Через багато років, уже в радянський час, в 1932, він розробив теорію польоту реактивних літаків у стратосфері й схеми пристроїв літаків для польоту з гіперзвуковими швидкостями. Ціолковський побудував в 1897 першу в Росії аеродинамічну трубу з відкритою робочою частиною, розробив методику експерименту в ній і в 1900 на субсидію Академії наук зробив продувки найпростіших моделей і визначив коефіцієнт опору кулі, плоскої пластинки, циліндра, конуса й інших тіл.

Київський слід

У Києві  є вулиця та провулок, названі на честь Едуарда Костянтиновича. На його честь встановлено погруддя біля корпусів КПІ.

Бюст Ціолковського, біля Київського політехнічного інституту.

Проспект Ціолковського.

Корольов Сергій Павлович

(1907 – 1966)

Біографія:

С. П. Корольов народився 12 січня 1907 в місті Житомирі (Україна) в сім'ї вчителя російської словесності білоруса Павла Яковича Корольова (1877-1929) і українки Марії Миколаївни Москаленко. Йому було близько трьох років, коли батьки розлучилися. За рішенням матері, маленького Сергійка відправили до Ніжина до бабусі Марії Матвіївні і дідуся Миколи Яковичу Москаленко.

У 1915 році вступив до підготовчих класів гімназії в Києві, в 1917 році - пішов у перший клас гімназії в Одесі, куди переїхали мати, Марія Миколаївна, і вітчим - Георгій Михайлович Баланін.

 У гімназії навчався недовго - її закрили, потім були чотири місяці єдиної трудової школи. Далі здобував освіту вдома - його мати і вітчим були вчителями, а вітчим, крім педагогічного, мав інженерну освіту.

 Ще в шкільні роки Сергій відрізнявся виключними здібностями і неприборкану тягою до нової тоді авіаційній техніці. У 1922-1924 навчався в будівельній професійній школі, займаючись у багатьох гуртках і на різних курсах.

      Поступивши в 1924 році в Київський політехнічний інститут за профілем авіаційної техніки, Корольов за два роки освоїв у ньому загальні інженерні дисципліни та став спортсменом-планеристів. Восени 1926 року він переводиться до Московського вищого технічного училища (МВТУ) імені Н. Е. Баумана. Арешт. 27 вересня - десять років виправно-трудових таборів із позбавленням прав на п'ять років та конфіскацією майна. Місце покарання — Колима.

14 січня 1966 р. Сергій Корольов, не доживши до 60 років, помер. Прах його поховано в Москві, у кремлівській стіні.

Слід у науці

     Організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї СРСР, засновник практичної космонавтики, політв'язень. Поряд з німецьким конструктором Вернером фон Брауном - найбільша постать XX століття в області космічного ракетобудування і

кораблебудування.

Київський слід

В честь С.Корольова поставили пам'ятник на території КПІ  , меморіальну дошку на фасаді корпуса № 1 НТТУ КПІ, в якому Корольов вчився на механічному факультеті ,       б юст, встановлений в1974р.на території виробничого об'єднання "Радіоприлад"ім.С.П. Корольова і

анотаційні дошки на будинках, в яких жив вчений в Києві :

-на вул.Богдана Хмельницького, 10-на вул.Тургенівській,71.

Іменем С.П.Корольова з!967р.у Києві названий проспект на Микольській Борщагівці.

Пам’ятник Корольову на ВДНХ.

Корпус КПІ, в якому вчився Корольов.

Вулиця Тургенівська – місце проживання Корольова у 1908.

Федоров

 Євгеній Павлович

(1909-1986)

Біографія:

Радянський і український астроном академік  АН УРСР (1969).

    Народився  в Іркутську. У 1937 закінчив Іркутський інститут. У 1939-1941 працював асистентом, старшим викладачем, директором обсерваторії Іркутського університету. У 1941-1944 - учасник Великої Вітчизняної війни. У 1944-1947 - аспірант Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР, в 1947-1959 - науковий співробітник, вчений секретар Полтавської гравіметричної обсерваторії. З 1959 працює в Головній астрономічній обсерваторії АН УРСР (до 1973 - директор, до 1979 - зав.відділом фундаментальної астрометрії, з 1979 - консультант).

   Широку популярність принесла Федорову його робота з роздільного визначення коефіцієнтів головних членів нутації в схильності і довготі з астрономічних спостережень за змінністю широт і порівнянні цих коефіцієнтів зі значеннями, які ґрунтувалися на розробленій ним теорії обертання Землі як пружного тіла. Зробив деякі висновки про взаємодію ядра і оболонки Землі. Результати цих досліджень опубліковані в його книзі «Нутація і вимушений рух полюсів Землі за даними широтних спостережень».Займався питаннями реорганізації Міжнародної служби руху полюсів на основі нових, більш прогресивних ідей. Своєю діяльністю сприяв розвитку і зміцненню зв'язків між вченими різних країн.

Президент Комісії N 19 «Вивчення змінності широт» Міжнародного астрономічного союзу (1955-1961), голова Комісії з вивчення обертання Землі Астрономічної ради АН СРСР (1962-1966).

 За активну участь у підготовці всесвітнього святкування 500-річного ювілею М.Коперника і внесок в астрономічну науку нагороджений золотим знаком ордена «За заслуги» ПНР (1973). Помер 15 липня 1993 року. Похований у Санкт-Петербурзі на Північному кладовищі.

Слід у науці

   Широку популярність принесла Федорову його робота з роздільного визначення коефіцієнтів головних членів нутації в схильності і довготі з астрономічних спостережень за змінністю широт і порівнянні цих коефіцієнтів зі значеннями, які ґрунтувалися на розробленій ним теорії обертання та взаємодії ядра і оболонки Землі. Результати цих досліджень опубліковані в його книзі «Нутація і вимушений рух полюсів Землі за даними широтних спостережень» (1958, англ. Пер. 1960). У 1951 запропонував нову програму широтних спостережень, призначену для вивчення як періодичних, так і повільних рухів полюсів Землі; програма широко використовується в СРСР і за кордоном.

Київський слід

У Києві  є вулиця, названа на честь Євгена Павловича Федорова.

У парку Перемоги встановлений пам’ятник Е.П.Федорову, як

засновнику  київської школи вивчення обертання Землі.

У 2004 році на головному будинку ГАО встановлено меморіальну дошку  Федорову.

Пам’ятник Є.П.Федорову в парку Перемоги.

Челомей

Володимир Миколайович

(1914 – 1984)

Біографія:

   Володимир Миколайович Челомей народився 30 червня 1914 року у містечку Сідлець Привіслянського краю (сучасна Польща) у родині вчителів. Невдовзі розпочалася Перша світова війна, і сім'я Челомеїв переїхала до Полтави.

   Вже у Києві Володимир закінчив 7-річну школу і у 1929 році вступив до автомобільного технікуму. Подальша освіта – на авіаційному факультеті Київського політехнічного інституту (1932 р.) і у Київському авіаційному інституті (КАІ), у який факультет було перетворено у 1933 році. Цього йому замало. Він слухає лекції видатних математиків і механіків – серед яких академіки ВУАН Д.Граве і М.Ф.Кравчук – в університеті та Академії наук.

   Успішне навчання дало свої плоди. Виконуючи на другому курсі домашню роботу з теплового розрахунку авіаційного двигуна, 19-річний В.М.Челомей застосував власний метод розрахунку, використавши векторне обчислення. Працю опублікували в “Трудах КАИ”. Всього за час навчання В.М.Челомей опублікував у цьому виданні 20 наукових статей. Свої знання, особливо з теорії коливань, він застосовує на практиці. Двічі під час практики на моторному заводі (сучасна “Мотор-Січ”) він знаходить причини поломок двигунів і дає рекомендації щодо їх усунення. На прохання конструкторів заводу читає їм лекції з теорії коливань. Тут він проводить перші досліди з конструкції пульсуючого повітряно-реактивного двигуна (ПуПРД), теорію якого почав розробляти.

   Достроково закінчивши КАІ у 1937 році, В.М.Челомей працює в Інституті математики АН УРСР та читає лекції в КАІ. У 1939 році захистив кандидатську дисертацію з коливань в авіаційних конструкціях. А у 1940-І941 рр. – наймолодший докторант при АН СРСР. На початку червня 1941 р. захистив докторську, але затвердження у Вищій атестаційній комісії зірвала війна.

   Автор багатьох праць (здебільшого засекречених). З 1941 року В. Челомей працював у Центральному інституті авіаційного моторобудування (ЦІАМ), де створив перший у СРСР пульсуючий повітряно-реактивний двигун. Володимир Миколайович Челомей помер 8 грудня 1984 року, похований на Новодівичому кладовищі, м. Москви. Його ім'ям названо вулиці і площі в м. Москві.

Слід у науці

   Під керівництвом Челомея розроблені РН "Протон" і ШСЗ "Протон", ШСЗ "Політ", "Космос-1267" та інші, орбітальні станції "Салют-3, -5". З 1952 професор МВТУ ім. Баумана.

Київський слід

У 1926 році родина переїхала до Києва, де В. М. Челомей продовжив навчання в семирічній трудовій школі.

У Києві  є вулиця, названа на честь Володимира Миколайовича.

У Києві є пам’ятник, встановленій на честь Володимира Миколайовича.

Вулиця Челомея.

Пам’ятник Челомею, розташований на вулиці Мечникова, 4/1.

Кондратюк

Юрій Васильович (1897 – 1941)

Біографія:

   Олександр Шаргей народився 9 червня (21 червня за новим стилем) 1897 року в Полтаві. З 1910 по 1916 роки вчився в Другій полтавській чоловічій гімназії і закінчив її з срібною медаллю. У 1916 році поступив на механічне відділення політехнічного інституту Петрограду, але вже в листопаді того ж року був призваний в армію і зарахований до школи прапорщиків при одному з петербурзьких юнкерських училищ.

   До демобілізації в березні 1918 року воював на турецькому фронті. Після жовтневого перевороту, як офіцер царської армії, був мобілізований в Білу армію, але дезертирував з неї. Побоюючись репресій за своє офіцерське минуле, за допомогою своєї мачухи Олени Петрівни Карєєвої роздобув документи на ім'я Ю. В. Кондратюка — і під цим ім'ям прожив до кінця життя.

   Незалежно від Костянтина Ціолковського розробляв основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів.

    Перший сформулював теорію багатоступеневих ракет, запропонував використовувати для ракетного палива деякі метали і неметали та їхні водневі сполуки. Розглянув проблеми створення проміжних міжпланетних баз, ідею використання гравітаційного поля небесних тіл для розв'язання цих проблем.

Багато ідей Юрія Кондратюка (про створення космічних систем, про розрахунки траєкторій польотів для висадки на місячну поверхню) використано у практичній космонавтиці. Зокрема, результати його наукової праці «Про завоювання міжпланетних просторів» були використані при плануванні висадки американських астронавтів на Місяць (1969 рік), на зворотному боці якого ім'ям Кондратюка названо кратер.

З початком Другої світової війни вступив добровольцем до народного ополчення й пропав безвісти.

 Слід у науці

   Юрій Кондратюк увійшов до історії науки і техніки як автор багатьох оригінальних ідей (і не лише для космосу), що були реалізовані його послідовниками в практиці розвитку ракетно-космічної галузі. Зокрема, він вперше обґрунтував економічну доцільність вертикального злету ракет, створення проміжних баз під час польотів, гальмування у верхніх шарах атмосфери, використання сонячної енергії космічними апаратами тощо. Очевидно, найбільшим його досягненням все ж є проект розрахунків польоту людини на Місяць, який використали американці, реалізовуючи запуск астронавтів на природний супутник Землі

Київський слід

У Києві  є вулиця, названа на честь Юрія Васильовича.

У Києві є меморіальна дошка, присвячена пам’яті Юрія Васильовича Кондратюка.

На вулиці Михайла Грушевського, 6 - Меморіальна дошка, присвячена пам’яті Юрія Васильовича Кондратюка.

Янгель

Михайло Кузьмич

(1911 - 1971)

Біографія:

   Народився 7 листопада 1911 року в селі Зирянова Іркутської губернії (нині - Ніжнеілімского району Іркутської області, село затоплена водами Усть-Ілімського водосховища) в багатодітній селянській родині (в сім'ї Янгеля було 12 дітей).

   У 1926 році, закінчивши 6-й клас, переїжджає до Москви до брата Костянтину. Навчаючись у 7 класі, підробляє в склографом - розносить по місту стопки друкованої продукції.

    Закінчивши ФЗУ, працює помічником майстра текстильної фабрики ім.Червоної армії і флоту (місто Красноармійськ, Московської області, 1929-1931). Одночасно навчається на робітфаку.

    У 1931 році вступає до Московського авіаційного інституту (МАІ), який закінчує з відзнакою за спеціальністю «Літакобудування» в 1937 році. Пізніше також з відзнакою закінчив Академію авіаційної промисловості СРСР (1950).

    Конструктор, провідний інженер, помічник головного конструктора, заст. директора на авіаційному заводі ім. Менжинського в КБ М. Полікарпова (1935-1944). Заст. головного інженера ОКБ А. І. Мікояна (1944).Провідний інженер у КБ В. М. Мясищева (1945).

 Основоположник нового напрямку в ракетній техніці, заснованого на використанні висококиплячих компонентів палива й автономної системи управління, що істотно підвищило боєздатність ракет стратегічного призначення.

    Депутат міської ради м.Калінінграда (Московської області) (1952-1954). Депутат Верховної Ради СРСР (1966-1971).

 Янгель помер у Москві від п'ятого інфаркту. Похований на Новодівичому кладовищі. М. К. Янгель рано пішов з життя — надлюдські перевантаження, стреси далися взнаки.

Серце зупинилося в день 60-річчя вченого.

Слід у науці

Брав участь у розробці літаків І-153, ТІС, роботі акціонерного товариства «Амторг» у США. Організував доведення винищувачів І-180, І-185, модифікацію літака По-2. Основоположник нового напрямку в ракетній техніці, заснованого на використанні високо киплячих компонентів палива та автономної системи керування, що істотно підвищило боєздатність ракет стратегічного призначення.

 Київський слід

У Києві  є вулиця, названа на честь Михайла Кузьмича і на ній

меморіальна дошка на будинку №2.

  Вулиця академіка Янгеля.

Меморіальна дошка, встановлена на будинку №2 по вулиці Янгеля.

Туполєв

Андрій Миколайович

(1888 -1972)

Біографія:

   Андрій Миколайович Туполєв - радянський авіаконструктор, академік АН СРСР (1953), тричі Герой Соціалістичної Праці. Під його керівництвом створено понад 100 типів військових і цивільних літаків, переважно марки «Ту».

   Народився 10 листопада 1888 року, в селі Пустомазово Кимрського району Тверської губернії, в родині провінційного нотаріуса.

Ще під час навчання в гімназії він виявляв великий інтерес до точних наук і техніки. У 1908 році поступив в Імператорське Московське технічне училище (пізніше МВТУ). В училищі серйозно захопився аеродинамікою.

    З 1909 року - член повітроплавного гуртка. Брав участь в будівництві планера, на якому самостійно здійснив перший політ (1910).У 1911 році успішне навчання та активна наукова діяльність урвалися, коли за участь у заворушеннях і розповсюдження нелегальної літератури він був заарештований і в адміністративному порядку висланий з Москви на батьківщину під негласний нагляд поліції. Тільки напередодні Першої світової війни йому вдалося повернутися в училищі, яке він з відзнакою закінчив у 1918 році.

   У 1936 Туполєв призначається першим заступником начальника та головним інженером Головного управління авіаційної промисловості . Одночасно він очолює виділена з системи ЦАГІ КБ з заводом досвідчених.

  Був необґрунтовано репресований і в 1937-41 роках, перебуваючи в ув'язненні, працював у ЦК.Б-29 НКВС. Тут їм був створений фронтовий бомбардувальник. У післявоєнний період під керівництвом Туполєва (з 1956 року він генеральний конструктор) створено низку військових та цивільних літаків.

 Андрій  Миколайович помер 23 грудня 1972р.

Слід у науці

Під його керівництвом було створено понад сто типів військових і цивільних літаків, а тому числі АНТ-25 і Ту-104 (перший реактивний пасажирський), Ту-114 і Ту-144 (надзвуковий пасажирський). На літаках Туполєва встановлено 78 світових рекордів, виконано 28 унікальних перельотів, в тому числі екіпажами В.П. Чкалова та М.М. Громова на АНТ-25 через Північний полюс до США.

Київський слід

На Байковому кладовищі знаходиться меморіал Андрію Миколайовичу.

У Києві  є вулиця, названа на честь Туполєва.

Вулиця Туполєва у Києві.

Меморіал Туполєву Андрію Миколайовичу на Байковому кладовищі в Києві.

Антонов Олег Костянтинович

(1906 -1984)

Біографія:

   Олег Костянтинович Антонов - Генеральний авіаконструктор, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської й Державної премій, кавалер орденів Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни, академік, професор, художник, письменник, винахідник, популяризатор авіації й просто дивно обдарована й талановита людина. Під керівництвом Антонова створено 20 оригінальних типів літаків і більше 100 модифікацій. Олег Костянтинович - автор більше 200 наукових і популярних статей, трьох книг, 72 свідчень на винаходи, більше 100 мальовничих картин.

   Крім цього, на протязі 40 років Антонов створив 52 планера - навчальних, тренувальних, рекордних дослідних і серійних. На планерах Антонова встановлено 85 всесоюзних і світових рекордів.

   Авіацією Антонов захопився ще в ранньому дитинстві. Як згадував Антонов, у  чотирирічному віці він почув розповідь про переліт в 1909 році Луї Блеріо через протоку Ла-Манш на «Фармане» і це його настільки вразило, що Олег вирішив стати льотчиком. Він зацікавлено будував моделі літаків з паперу й  реєк, спостерігав за їхнім польотом, постійно вдосконалюючи конструкцію. Це було дуже захоплююче заняття, але Олегу хотілося самому літати, а тому що в Саратові, де в той час жила родина Антонова, у той час планерних секцій не було, то він вирішив будувати планера самостійно. Свій перший планер «Голуб» Олег побудував в організованому їм планерному кружку.

   Займаючись в інституті Олег Костянтинович не залишив свого захоплення планерами. В 1928 році в майстернях ЛЕНОСОАВІАХІМА будує планер ОКА-3, у якому втілив ідею максимальної простоти й дешевини. На наступний рік разом з П.В. Цибіним були побудовані навчальні планери «Стандарт-1» й «Стандарт-2».

   В 1932 році Антонов призначається Головним конструктором планерного заводу в Тушині, де він повною мірою виявив свій талант конструктора планерів. Антонов постійно проводив дослідження конструкції планерів і сміливо впроваджував нові схеми. На планерах «Випробування профілю» (ИП) були проведені дослідження профілів крила й розрізні елерони. ЛЕМ-2.

Помер 4 квітня 1984 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Слід у науці

   Під його керівництвом створено ряд літаків: транспортні турбогвинтові Ан-10, Ан-22 ("Антей" вантажопідйомністю 80 т), Ан-24, турбогвинтові Ан-72, широкофюзеляжний Ан-124 ("Руслан" вантажопідйомністю 150 т) та інші. Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської і Державної премії СРСР.

Київський слід

У Києві  є вулиця, названа на честь Олега Костянтиновича.

Олег Костянтинович заснував авіаційний науково-технічний комплекс «АНТК» у 1946 році, який носить його ім’я й понині.

Надгробок Олега Антонова на Байковому кладовищі.

Анотаційна дошка на вулиці Антонова в Києві.

Вулиця Антонова у Києві.

Комаров

Володимир Михайлович

 (1927- 1967)

Біографія:

    Радянський космонавт, двічі Герой Радянського Союзу нагороджений орденом Леніна і орденом Червоної Зірки. Інженер-полковник, Володимир Комаров народився 16 березня 1927 року у Москві.

У 1943 році закінчив семирічку і вступив до 1-у московську спецшколу ВПС, прагнучи стати льотчиком. Спецшколу закінчив у липні 1945 року, коли війна вже закінчилася.       Після закінчення школи ВПС став курсантом Соловської авіаційної школи первинного навчання, а у вересні того ж року - курсантом Борисоглібського військового авіаційного училища льотчиків.

    У 1943 році, у самий розпал війни, Володимир закінчив семирічку і вступив до 1-у московську спецшколу ВПС - поспішав, боявся не встигнути на фронт, але впоралися без нього. У липні 1945 р., після закінчення спецшколи, він став курсантом третій Соловської авіаційної школи первинного навчання, а у вересні того ж року курсантом Борисоглібського військового авіаційного училища льотчиків.

   Провчився в ньому Володимир менше року і в липні 1946 р. був переведений в батайське ВАУЛ. Провчився в ньому Володимир менше року і в липні 1946 р. був переведений в батайське ВАУЛ. У грудні 1949 р. Володимир Комаров успішно закінчив училище і почав службу військовим льотчиком 382-мвинищувальному

авіаційному полку 42-ї винищувальної авіаційної дивізії ВПС Північнокавказького військового округу, що базувався в сумно відомому Грозному.

   Там він познайомився з шкільною вчителькою Валентиною, яка незабаром стала його дружиною і пройшла з Володимиром рука об руку до кінця життя. У 1959 році успішно закінчив 1 факультет Військово-повітряної академії імені Н. Жуковського і був направлений в державний Червонопрапорний НДІ ВПС, де займався випробуваннями нових зразків авіаційної техніки. Саме тут, в ГКНІІ ВПС, комісія з відбору в перший загін космонавтів.

   У квітні 1961 року загальнокосмічна підготовка була завершена і Комаров почав підготовку до польотів. У серпні 1966 року було ухвалено рішення, що Володимир Комаров пілотуватиме «Союз-1». Цей політ виявився фатальним: Володимир Комаров загинув при завершенні програми польоту, коли під час спуску на Землю не вийшов основний парашут парату, що спускався. На великій швидкості космічний корабель в землю. На місці загибелі в селі Карабутак Адамовського району Оренбурзької області встановлений обеліск. Пам'ять про Володимира Михайловича Комарова назавжди залишилася в історії світової космонавтики.

Київський слід

   У Києві  є вулиця, названа на честь Володимира Михайловича, а також встановлена  анотаційна дошка на проспекті Космонавта Комарова, будинок 1.

У Києві є пам’ятник, встановленій на честь Володимира Михайловича.

Пам'ятник Володимиру Комарову в Києві, по вулиці Терещенська 15/2.

Проспект Космонавта Комарова 4.

Гагарін

 Юрій Олексійович

(1934-1968)

Біографія:

Перший у світі космонавт, Герой Радянського Союзу (1961), полковник.

   Народився 9 березня 1934 року у селі Клушино Гжатського району Смоленської області, недалеко від міста Гжатськ, яке нині перейменоване в Гагарін. Походження з селян: батько — Олексій Іванович Гагарін (1902—1973) тесляр, мати Ганна Тимофіївна Матвєєва (1903—1984) — свинарка.

   Дитинство прожив в селі Клушино. 1 вересня 1941 року пішов у школу, але 12 жовтня село зайняли німці і навчання урвалося. Два роки село було окуповане німцями. 9 квітня 1943 року село звільнила Червона армія і навчання в школі поновилося.

     24 травня 1945 року сім'я Гагаріних переїхала в Гжатськ (нині Гагарін). У травні 1949 року Гагарін закінчив шостий клас Гжатської середньої школи і 30 вересня поступив в Люберецьке ремісниче училище №10. Одночасно вступив у вечірню школу робочої молоді, сьомий клас якої закінчив в травні 1951 року, а в червні закінчив на відмінно училище за фахом формувальник-ливарник.

   У серпні 1951 поступає в Саратовський індустріальний технікум і 25 жовтня 1954 року вперше прийшов в Саратовський аероклуб. У 1955 році Юрій Гагарін досяг значних

успіхів, закінчив на відмінно навчання і зробив перший самостійний політ на літаку Як-18.

27 жовтня 1955 року Гагарін призваний до армії і відправлений до Оренбургу в 1-е військово-авіаційне училище льотчиків імені К. Є. Ворошилова. 25 жовтня 1957 закінчив училище.У 1959 одружився на Валентині Іванівні Горячевій.

   9 грудня 1959 роки Гагарін написав заяву з проханням зарахувати його в групу кандидатів в космонавти. Вже через тиждень його викликали до Москви для проходження всебічного медичного обстеження в Центральному науково-дослідному авіаційному госпіталі. На початку наступного року була ще одна спеціальна медкомісія, яка визнала старшого лейтенанта Гагаріна придатним для космічних польотів. 3 березня 1960 року наказом Головнокомандувача ВВС К. Вершиніна зарахований до групи кандидатів в космонавти, а з 11 березня почав тренування.

   У червні 1966 року Гагарін вже приступив до тренувань за програмою «Союз». Він був призначений дублером Комарова, який здійснив перший політ на новому кораблі. Трагічно помер під час польоту на МиГ-15УТИ.

Київський слід

У Києві  є вулиця, названа на честь Юрія Олексійовича.

У Києві є пам’ятник, встановленій на честь Юрія Олексійовича.

 Памятник Юрію Гагаріну,встановлений на вулиці Гагаріна 18.

     Проспект Юрія Гагаріна.

Ї

Волков

Владислав Миколайович

(1935-1971)

Біографія:

Радянський космонавт.

Народився 23 грудня в Москві в родині людей все життя віддали авіації: батько - авіаційний інженер-конструктор; мати також багато років працювала на літакобудівних підприємствах. Цілком закономірно, що ще в шкільні роки проявився інтерес Владислава до авіації.

    У 1953 році після закінчення 212-ї московської середньої школи вступив до Московського авіаційний інститут імені Серго Орджонікідзе. Одночасно з навчанням в інституті вступив до аероклуб, успішно пройшов курс навчання та отримав посвідчення авіатора-спортсмена. У 1959 році закінчив інститут і влаштувався на роботу в ОКБ-1 (КБ Корольова).

   Брав участь у створенні багатьох зразків космічної техніки, у тому числі космічних кораблів «Восток « та  «Восход»..30 червня 1971 при поверненні на Землю сталася розгерметизація апарату, що спускається, екіпаж кораблі (Добровольський Георгій Тимофійович, Волков Владислав Миколайович, Пацаєв Віктор Іванович) загинув.

   За мужність і героїзм, проявлені при випробуванні нового космічного комплексу, Волков Владислав Миколайович Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1971 посмертно нагороджений другою медаллю "Золота Зірка".

 Жив у місті-герої Москві. Двічі Герой Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна. Удостоєний золотої медалі імені К. Е. Ціолковського АН СРСР. Почесний

громадянин російських міст Калуга і Кіров. Іменем Волкова названий кратер на Місяці та мала планета 1790 Volkov. Урна з прахом В. М. Волкова замурована в Кремлівській стіні на Червоній площі в Москві.

Київський слід

У Києві  є вулиця, названа на честь Владислава Миколайовича.

У Києві є пам’ятник, встановленій на честь Владислава Миколайовича.

Пам’ятник космонавту, на вулиці Волкова 30а.
 

     Вулиця Волкова.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ

 ЛІТЕРАТУРИ

• Сиротюк В. «Фізика. Підручник для 9 класу загальноосвітньої  школи »
• Журнал «Зодіак» 2009 рік.(Київ, видання  «Зодіак – Єко» , 2009 рік)
• Журнал «Країна Знань» №2-30(70)
• Науково-освітня спілка «Майбутнє» 2010 рік.
• Київський енциклопедичний довідник ( редакція А.В. Кудрицького 1982).
• Матеріали Інтернету:

http://ref.a.ua

http://persona.rin.ru

http://www.bibliotekar.ru

http://www.samfact.com

http://wek.kiev.ua

http://www.inmoment.ru

http://biografiya.org

http://ru.wikipedia.org

http://www.aska-life.com.ua

http://biographer.ru

http://all-biography.ru

http://www.peoples.ru

http://www.kalitva.ru

http://www.roscosmos.ru

«Київський дирижабль», Укрінформ, В'ячеслав Мосеєв, www.obriy.pib.com.ua