Проєкт "Я - продовжувач традицій роду свого"

Слово чарівне! Яка в ньому сила!

Скажеш з любов’ю – і радість росте!

Слово ласкаве народжує крила –

Ви не забудьте ніколи про це!

Донечко, синку, сестрице, братусю,

Дружна, весела, велика сім’я!

Таточку, мамочко, бабусю, дідусю –

Мій оберіг і родина моя!

 

Любов в сім’ї – для всіх – усіх важлива,

Бо зігріває і лікує нас вона.

Любов земна – це справді дивне диво,

І нам потрібна лиш вона одна

Усе найкраще в світі від любові!

Це найсвітліше, ніжне почуття!

І ми тоді на подвиги готові,

Коли любов приходить у життя.

 

В сім’ї розпочинається життя дитини,

Тому від мами й тата в неї все!

Тож всі повадки й правила з родини 

Дитя в життя з собою понесе.

 

Усе найкраще в дітях від родини!

Привітність, щирість, щедрість, доброта,

Усі традиції народні і святині

Та мудрість й віра чиста і свята.

 

Родина – це не тільки рідні, родичі. Родина до родини – народ. Ми усі з вами – український народ, який складається з родин – малих і великих, дружних і працьовитих. Як могутня ріка бере початок з маленьких джерел, так і наша українська культура збагачується українськими родинами, сім’ями.

Це ж як чудово, як батьки і діти

У свято й будні завжди поруч йдуть.

Сьогодні всім нам можна порадіти,

Що в нас родини дружно так живуть.

 

Пісня «Родина»

 

Може, в житті хтось принаду підкине

У чарівничих звабливих очах

Тільки родина, як зірка єдина

Твій порятунок, надійний причал.

Ні, не шукай в своїм серці причину,

Якщо зневіра тебе обпече,

Тільки родина у прикру годину

Схилить надію тобі на плече.

Приспів:

Родина, родина – від батька до сина

Від матері доні добро передам.

Родина, родина це вся Україна

З глибоким корінням, з високим гіллям.

Шаповал Костя

 

Про пам’ять говоримо багато. Без пам’яті немає народу. Народ, що забуває історію, перестає бути народом. Рід, що втрачає пам’ять, теж перестає існувати. Ми повинні знати історію наших прадідів і прабабусь. Вони теж колись були молодими, про щось мріяли, щось знали, уміли радіти, когось любили, з чогось раділи і сумували. Їх давно немає, але залишається фото-пам’ять про них. Для моєї родини найцінніші спогади про мого прадідуся Муху Федора Миколайовича, учасника Другої світової війни, який був нагороджений багатьма орденами й медалями. Якщо ми не дізнаємося від бабусі, мами, тата, чим жили наші рідні, не передамо нашим дітям, ніхто не згадає і про нас.

Нехай не рвуться нитки родоводу, не втрачається єдність поколінь, не зникає з нашого життя щось святе, нехай не вмирає пям’ять.

 

Я не маю з прадіда портрета,

Лиш уява пролітає здаля.

Був подібний прадід до поета,

Був подібний він до коваля.

Брав мій прадід виклепану косу

 

І косив сіножаті – моря

І лягали хвилями покоси

На сліди старого косаря.

І в годину вранішню чи пізню

Він живою правдою горів,

Як любив він нашу щиру пісню,

Як він ненавидів ворогів

 

А життя нового прагне злету

І вітрами звихрює траву.

Я не маю з прадіда портрета,

Але маю гордість родову.

 

Хекало Яна

У нашому будинку на почесному місці фотографії моїх прадідусів та прабабусь, бабусь і дідусів. Це не просто данина традиції, це пам’ять про тих, хто є корінням нашого роду, з кого треба брати приклад.

 

Збільшені фотографом портрети,

Пам’ять про покійних не вмира.

Блузка підрожевлена у Ганни,

Галстук домальований в Петра.

Бачу їх живими - не на стінах,

Бо вони – то родичі мої.

Руки чоловічі на колінах,

А жіночі, тихі – біля них.

 

 

 

У багатьох родинах нашого класу існує традиція: кожної неділі пекти домашній хліб та пироги. Смакуємо запашний окраєць, пахне хліб на всю кухню. Вдячні всім, хто плекає це прекрасне диво, бо в хлібі душа нашої землі, долі багатьох людей, їхня невтомна праця. Шматок хліба, поділений навпіл, робить людей друзями. Хліб – це святиня людська.

Ось дар священний – це хлібина

Лежить велика на столі

Неначе пісня голубина,

Неначе сонце на крилі.

Матуся спекла її – я знаю,

Чуйною серця тут тепло

Завжди я в ній пізнаю

Життя людського джерело.

Дякуємо батькам за те, що зберігають і примножують традиції нашого українського роду і підносим їм святий хліб.

Батьки;

Хліб потрібен всім, кожному. Потрібен щоденно. Йому немає заміни. Він ніколи не приїдається. І він буде безсмертний. Хліб – життя. Пам’ятайте: хліб великий і прекрасний, за хліб платять кров’ю. Хліб тяжкий і трагічний, за хліб платять життям. Він сильніший за все, смачніший за все, він дорожчий за все золото світо.

Живіть так, щоб хліб ваш був справедливий і чистий.

 

Антоненко Каріна

 У моїй сім’ї існує традиція, яка передається від бабусі Білоцерківської Тетяни Дмитрівни – мамі Фесенко Галині Миколаївні, а він мами – до мене. Це випікання різних тістечок, круасанів, тортів. І кожного року ми експериментуємо, додаючи в рецепт різні інгредієнти. Виходить смачно і цікаво!

 

Богомол Альона

 День народження - це особливий день, і кожна людина заслуговує на те, щоб цей день був найщасливішим. Ця традиція - одна з найтепліших і веселих. Щастя збиратися разом є найголовнішою і найпрекраснішою традицією нашої великої та дружньої сім’ї. Кожного року 20 січня вся сім’я збирається на день народження моєї бабусі Богомол Надії Михайлівни. День народження є дуже шанованим святом, і відзначати його прийнято в колі рідних і друзів за великим святковим столом. Ми щасливі від того, що бачимося нашою великою та дружньою родиною і кожного року відзначаємо Дні народження.

 

Білоцерківська Вікторія

В нашій сім’ї вишивати люблять всі. Мої дві бабусі Білоцерківська Віра Іванівна, Грицан Лідія Сергіївна, моя мама Світлана Петрівна і я. Особливо цінними для мене є рушники, вишиті руками моїх рідних.

Це родинний оберіг, його вишивала моя бабуся. Від бабусі він перейде у спадок моїй мамі, а вона, в свою чергу, як сімейну реліквію, передасть його мені.

Щоб цей рушник оберігав мене у житті, нагадував про рідну хату, зігрівав серце, звеселяв душу, дарував мені щастя-долю.

Бабусю, рідна та єдина,

До тебе я звертаюсь крізь роки,

З подякою від донечки та сина

За вишиті барвисті рушники.

Ні, не барвисті, слово тут невдале,

Воно хай в інших ожива рядках,

Свою журбу й любов ти передала

В оспіваних піснями кольорах.

Червоним нас побажала щастя

На довгий вік-життя коротку мить,

А з чорними краще і не зустрічатись,

Але в житті без нього не прожить.

 

Мнішенко Валерія

Всі жінки нашого роду люблять рукоділля. Спицями в’яже моя бабуся Бойко Ніна Григорівна, мама Наталія Іванівна. Цей вид народного мистецтва захопив і мене. Приємно носити одяг, виготовлений власними руками чи подарувати в’язану іграшку найкращій подрузі. В’язання на спицях зайняло велику позицію в нашому домашньому інтер’єрі. Мені було цікаво дізнатися, що цей вид рукоділля прийшов до нас з Єгипту. Сьогодні в’язання вважають виключно жіночим заняттям, але на початку появи цього ремесла в’язали чоловіки.

 

Євенко Євгеній

У нашій родині всі чоловіки працювали на деревообробному верстаті. Люблю цю справу і я. Моїми виробами користується сім’я- це предмети домашнього вжитку- полички, підставки під квіти, спеції, диски, предмети для кухні.

 

Стогнієнко Анастасія

 Я зростаю у сім’ї творчих людей. Моя тьотя – Косюшко Людмила Іванівна працювала в Сумській обласній філармонії. Зразок обдарованої талановитої людини для мене – мій покійний дідусь Корюшко Іван Олександрович.

       Кожен день його життя був наповнений творчістю. Вона була в усьому: на сцені в самодіяльних колективах, біля печі, коли дід витворював смачнющі пироги, на городі, де поруч з городиною майоріли квіти з весни до пізньої осені, посаджені його руками, в костюмах новорічних для своїх доньок, які він малював в своїх фантазіях і перекладав на тканину. Людина унікальна, і творчість його була багатогранною, яскравою, і щасливим був від цього, і дітям, онукам передав це щастя у спадок. Я також захоплююся танцями, навчаюся хореографії.

 

Коли поет творить свої вірші,
Він їх малює фарбами душі.
Вкладає в них таку глибинну суть,
Що інші душі зможе сколихнуть.

І от, якщо така настане мить,
Що в інших душах слово забринить,
Винагороди більшої нема,
Це значить, що творив він недарма.

 

Бондарук Денис

 Любов до музики прищепив мені дідусь Петрюченко Олександр Миколайович. Його улюблений музичний інструмент- гармошка, а мій- балалайка.

О! Музика! Яке це справді диво,

Вона підносить в сині небеса,

Ти невагомий і летиш щасливо,

А навкруги простори і краса.

І стільки щастя, радості легкої,

Любові, світла, ласки навкруги.

Краси божественної, неземної,

Реальність враз втрачає береги…

А хвиля музики тебе несе, гойдає.

Відносить в загадковії світи.

І вабить душу, ніжно пригортає.

Частинкою її стаєш і ти.

І все земне уже неактуальне,

А лише музика в душі твоїй луна.

То спрагла, лагідна, а то печальна,

Але тобою випита до дна.

 

 

Лукіна Анастасія

Любов до книги в моїй родині передається з покоління в покоління. Саме через любов до книги моя бабуся Соляник Надія Іванівна обрала професію вчителя, пропрацювавши в школі понад 40 років. І мама не розлучається з книгою - працює в районній центральній бібліотеці. Сьогодні книгою зацікавлена і я. Сподіваюсь, що моя майбутня професія буде пов’язана з книгою. Мені подобається також форма спілкування, в якій беруть участь я, члени моєї родини та автор книги.

 

Рогинський Максим

Спорт - невід’ємна частина в житті кожної людини. Він зміцнює здоров’я, тренує силу волі. В нашій родині він грає важливу роль. Напевно, мене до спорту привчили з дитинства. Зараз мій татом відвідує секцію з гри в волейбол, але мені більше подобається футбол. Я з нетерпінням чекаю весни, щоб грати в футбол. На мою думку, спорт повинен бути присутнім в кожній родині!

 

Оничко Богдан

Мої батьки загартовуються, обливаючись холодною водою. До них залюбки приєднався і я, адже це допомагає поліпшувати здоров’я, укріпити душу і тіло.

 

Гакало Ліана

Віпочинок – це найважливіша запорука здоров`я, тому традицією в нашій сім’ї є і любов до активного відпочинку , щоб бути здоровими протягом всього року, адже здоров`я – це запорука всього: успіху, щастя, життя. 
          Кожного року ми з сім’єю відвідуємо різні куточки України. Цього року обрали Київ . Подорож була незабутньою, ми весело провели час разом і з користю для себе. 
          На мою думку, сімейні традиції мають бути у кожній сім`ї. Всі вони відрізняються , але зводяться  до того, щоб об`єднати родину, зробити її ще сильнішою, енергійною та здоровою.

 

Знаючи, Зберігаючи й примножуючи родовідну пам’ять, ми примножуємо пам’ять свого народу. У давнину в Україні було обов’язком знати поіменно свій рід. І з роду-віку існував такий зв’язок: батьки намагалися передавати дітям сімейні реліквії і традиції, продовжуючи бачити себе в дітях.

 

Ми, українці нація прадавня.

На цій землі – багато тисяч літ

Культурою й традиціями славна

І багатющий в нас духовний світ.

 

Наш родовід великий, визначальний

          Як хліб із печі ніжний, запашний.

          Радій, родино, вся наша рідня,

          Завжди живи для щастя, для добра.

 

Сім’я, родина, Україна,

Які слова святі!

Вони потрібні кожному в житті.

Якщо зміцніє хоч одна родина –

Міцніше стане наша Україна.

 

Людське щастя від роду і до роду

          Увись росте з коріння родоводу.

           І тільки той, у кого серце чуле,

           Хто знає, береже минуле.

           І вміє шанувать сучасне,

           Лиш той майбутнє

           Вивершить прекрасне.

 

Вклоняємось всім ми доземно,

Як батьківській хаті з далеких доріг,

Як хлібу, що матінка

Кладе на вкраїнський рушник!

 

Бо ж нашому роду – нема переводу!

Хай пісня єднає коріння святі.

Дай, Боже, нам віру і братнюю згоду

На довгії роки, на вічні віки!

 

Є такий вислів «родинна пісня». Це та пісня, яка єднає бабусю, дідуся, маму, тата, сина, доньку та онуків. Кажуть же: «що в піснях співається, то в житті збувається». Як відомо, у пісні розкривається душа людини. Отож звучить пісня.

 

 Ми слухали історію родини,

Ми бачили продовження її

У дітях, в працях, в доброті та любові

На пращурами сходженій землі.

 

Ми бачили реліквії родини

Ми ніби чули прадідів слова –

І вірим – буде жити Україна,

Коли історія її жива.