Проект з предмету Я у світі "Моє село, для мене ти єдине"

Про матеріал

Перегляд файлу

Відділ освіти Маневицької райдержадміністрації

Загальнооcвітня школа І ступеня с. Нові Підцаревичі - філія

ОЗ «ЗОШ І-ІІІ ст. с.Цміни»

«Село моє,для мене ти єдине»

Методична розробка

Чилей Інна Петрівна

Нові Підцаревичі - 2018

«Село моє, для мене ти єдине». Методична розробка проекту з предмету Я у світі для вчителів поч. кл. - Загальнооcвітня школа І ступеня с.Нові Підцаревичі - філія ОЗ «ЗОШ І-ІІІ ст. с.Цміни», 2018 - 23 с.

Анотація.

Кожне селище, село, хутірець є не лише маленькою позначкою на карті, а, насамперед, певним духовним середовищем, де народжувалися, жили і працювали наші предки, створюючи матеріальні і культурні цінності рідного народу. Сьогодні кожне село України потребує до себе уваги. Ми хочемо , щоб якомога більше людей дізналися про наше чарівне прекрасне село. Хто тут народився, хто почує про нього вперше, повинні зацікавитися цим куточком і зробити все для того, щоб наше село Нові Підцаревичі розвивалося й процвітало.
Цілком очевидно, що без краєзнавства – без знання рідного краю, годі говорити про національну гідність, самовідданість, національний менталітет, що в свою чергу і визначає актуальність даного виховного проекту. Методична розробка проекту адресована вчителям початкових класів .

Розробник

Чилей Інна Петрівна - вчитель ЗОШ І ст..с.Нові Підцаревичі- філії ОЗ «ЗОШ І-ІІІ ст..с.Цміни

Рецензент

Левкова Галина Олексіївна – вчитель початкових класів, старший вчитель, Відмінник освіти

Навчально-методичне видання затверджено радою методичного кабінету Маневицького району

Протокол №4 від 07.02.2018 року

Актуальність проекту

Люблю село й це серцем відчуваю,

Не сумніваюсь в цьому ні на мить.

І в відповідь я вас вже запитаю:

Невже ж його ще можна не любити.

Т. Кравчук

Ми живемо у час, коли національно-культурне відродження нашого народу та виховання в учнів національної свідомості, почуття любові до Батьківщини, втілення в життя ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв українського народу в незалежній Українській державі стало необхідністю.

Святе відчуття Батьківщини і рідної землі починається саме з рідного краю, свого села, вулиці, своєї домівки, де людина народилась і виросла, де пройшло її дитинство. Воно передається з покоління в покоління з молоком матері, мелодією народної пісні, поетикою рідної мови.

Сьогодні кожне село України потребує до себе уваги. Ми хочемо, щоб якомога більше людей дізналися про наше невеличке, чарівне прекрасне село. Хто тут народився, хто почує про нього вперше, повинні зацікавитися цим куточком і зробити все для того, щоб наше село розвивалося й процвітало.

Цілком очевидно, що без краєзнавства – без знання рідного краю, годі говорити про національну гідність, самовідданість, національний менталітет, що в свою чергу і визначає актуальність даного виховного проекту.

Проект передбачає творчу роботу в групах, співпрацю з вчителями, місцевим населенням, органами місцевого самоврядування.

Тема: «Село моє, для мене ти єдине»

Автор проекту: Завідувач філії, вчитель Підцаревицької ЗОШ І ступеня Чилей Інна Петрівна

Ключове питання: Чи знаєш ти свій рідний край?

Ідея проекту: Дати можливість учасникам проекту зібрати і узагальнити дані про своє село, його соціальні об’єкти та жителів.

Дізнатися, як виникло село, звідки пішла назва.

Подумати про те, що можна змінити в нашому селі, та як зробити його кращим.

Метою проекту є: розширити і поглибити поняття громадянськості, розвивати в дітей прагнення бути свідомим громадянином, патріотом України;

виховувати любов до рідної землі, свого села, прагнення своєю працею примножувати здобутки українського народу;

розвивати в учнів уміння бачити й цінувати красу, зміцнювати почуття національної гордості, повагу до звичаїв і традицій рідного народу;

ознайомити учнів з історією свого краю, побутом села;

розвивати навички роботи з речовими джерелами історичних знань;

розвивати творчі здібності школярів.

Завдання:

залучення дітей до вивчення духовної історії рідного краю та довкілля та дослідницької діяльності;
формування в них активної громадянської позиції;
створення умов для оволодіння дітьми практичними навичками пошукової роботи, задоволення потреб професійного самовизначення;
розкриття творчих здібностей учнів;
формування навичок роботи в групах, співпраці;
формування комунікаційних та інформаційних компетентностей школярів.
сформувати творчі групи, які працюватимуть у різних напрямках:

І група – «Дослідники» – дослідять історію виникнення села Нові Підцаревичі.

ІІ група – «Військові журналісти» – зберуть інформацію про односельчан під час Великої Вітчизняної війни.

ІІІ група – «Землероби» – зроблять фотовиставку «Моя багата і щедра родюча земля».

ІV група – «Археологи» – підготують довідку про братську могилу.

V група – «Екологи» – проведуть віртуальну екскурсію «Стежками лісу».

VІ група – «Художники» – намалюють малюнки про красу села

«Я малюю рідне село».

Цільова аудиторія: учні загальноосвітніх навчальних закладів.

Учасники: педагогічний та учнівський колективи, представники сільської

громади.

База реалізації проекту: Підцаревицька загальноосвітня школа І ступеня

Характеристика проекту:

 За кінцевим результатом: дослідницько-творчий;

 За кількістю учасників: колективний;

 За тривалістю: середньо тривалий;

 За характером контактів: зовнішній;

 Термін реалізації проекту: І семестр 2017-2018 н. року.

Домінуючий у проекті вид діяльності: творча.

Предметно-змістовий напрямок: міжпредметний (природознавство, літературне читання, образотворче мистецтво, інформатика)

Характер координування проекту: безпосередній.

Предмет пізнання: об’єкти с. Нові Підцаревичі

Форми роботи в межах проекту: мультимедійні та пішохідні екскурсії, творчі конкурси, акції, експедиції.

Етапи проекту

Пошуковий

Визначення теми, аналіз

проблеми, постановка

мети, обговорення

методів дослідження.

Вересень 2017 р.

Аналітичний

Аналіз вхідної інформації,

пошук оптимального

способу дослідження

мети проекту, побудова

алгоритму діяльності.

Вересень 2017 р.

Практичний

Виконання запланованих

кроків:

1. Краєзнавча експедиція «Духовна спадщина мого роду».

2. Віртуальна подорож «Стежками лісу».

3. Конкурс малюнків «Я малюю рідне село».

4. Фотовиставка «Моя багата і щедра родюча земля ».

Жовтень 2017 р.

Презентаційний

Оформлення остаточних

результатів.

Листопад 2017р.

Наочне оформлення: вишиті рушники, історичний посуд, фотовиставка «Моя багата і щедра родюча земля», а також виставка малюнків «Я малюю рідне село», ікони з свічкою.

Діти вбрані в українські костюми.

Музичне оформлення: українські пісні: «Душі криниця» (слова Андрія Демиденко, музика Олександра Морозова), «Батькова криниця», «Україна» (слова і музика І. Білик), «Мій рідний край».

Обладнання: ноутбук, колонки, мікрофони, стільці, стіл застелений скатертиною.

Девіз проекту:

Люблю село й це серцем відчуваю,

Не сумніваюсь в цьому ні на мить.

І в відповідь я вас вже запитаю:

Невже ж його ще можна не любити.

Т. Кравчук

Перебіг заходу

До зали заходить дівчинка, одягнена в український одяг.

Тихо звучить музика: пісня «Душі криниця» (слова Андрія Демиденко, музика Олександра Морозова)

Учениця

Люблю село.

Спитаєте за що? Й сама не знаю.

Люблю його я дуже, та й усе.

Можливо що над ним веселка грає,

Що квітнуть вишні.

Й лан дзвінкий росте.

Люблю, напевне, за солодку воду,

За спів пташок, за голубу блакить,

За простоту і доброту народу,

Що без труда і дня не може жить.

За радість спілкування із землею.

За день погожий й весняну грозу,

За вранішнє сонце над ріллею,

За кришталеву на траві росу.

Люблю його й це серцем відчуваю,

Не сумніваюсь в цьому ні на мить.

І в відповідь я вас вже запитаю:

Невже ж його ще можна не любить?

Учитель. Діти, у нас сьогодні незвичайне заняття – це захист проекту «Село моє, для мене ти єдине». І говорити ми з вами будемо про любе серцю, миле і рідне до болю – наше село. Разом ми поринемо в його минуле і сьогодення. Назва нашого села не повторюється, воно одне єдине – Нові Підцаревичі – наша маленька батьківщина. Хочу, щоб у вас після сьогоднішнього заходу, з’явилися бажання і потреба ще більше дізнаватися про звичаї і традиції, пов’язані з нашим селом.

Учитель. Дитинства світ… Земля дитинства… Які чудові, теплі слова… Говориш їх і уявляєш батьківський дім, чуєш колискову, яку співає матуся. Немає в житті нічого більш важливого та близького, чим земля батьків – рідний край. З чого починається Батьківщина?

Учениця

Рідний край! Починається він із батьківського порога, стежини до хати, що ніжно стелеться в садочку. Для кожної людини найдорожчий той край, де вона народилася, де минуло її дитинство, звідки пішла у світ.

Учень

Рідна земля! Рідне село! Вони зігрівають душу кожного із нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де би ми не були, манить до себе, кличе з далеких доріг до рідного села, до отчого дому. Здається, немає нічого кращого на світі за побачення зі знайомими вулицями, батьківською хатою, рідним селом.

Учитель. А чому так зветься наше село? Звідки пішла така назва? Відповіді на ці питання ми отримаємо, прослухавши наших «дослідників».

Дослідники (розповідають історію села)

Дослідник 1

Села, як і люди, мають свої біографії. І в кожного вона своя, неповторна. Тільки в селі людина може так тісно спілкуватися з природою, розуміти її душею і серцем, милуватися неповторною її красою.

Я гордий тим, що народився й виріс у селі. Гордий тим, що коли читаю слова – село, рідна домівка, у мене з’являється приємний біль у серці, а перед очима постає картина: світлі вікна батьківського дому, журавлині клини, солов’їні пісні, рясні вишневі садки, неповторний запах м’яти, любистку та свіжоскошеної трави. Таку красу можна побачити тільки в селі і вона нікого не залишить байдужим.

Серед лугів село моє чудове –

Там на світанні запахи медові, –

Теплом долонь зелених обійми,

Бо в цьому краї виростали ми…

Нові Підцаревичі – мальовничий куточок волинської землі. З одного боку село обступили – поле та ліс, а з іншого розстелився луг і річка Стир.

Дослідник 2 Перші згадки.

Історія цього невеличкого села невеличка, але багатогранна. Вперше село Підцаревичі згадується 1583 року. Існує версія, що назва села походить від старослов’янського слова “царина”, тобто ділянка, площа, галявина. В далекі часи «цариною» називали поле або вигін, луг, околицю чи випас для худоби. В окремих селах збереглася ця назва до наших днів. Обравши місце для поселення, його мешканці були дуже задоволені своїм вибором. Не варто шукати далеких випасів худоби чи поле для обробітку. Все поблизу – на лугу, на «царині». Під цариною, тобто поруч, поступово почали забудовувати житла, що сформували Підцаревичі. Факти свідчать, що в 1795 році на території села проходив багатотисячний гурт козацький Северина Наливайка.

Дослідник 3 Побут.

Українська хата – колиска нашого народу. Хату можна вважати своєрідною візитною карткою українського села.

В селі Підцаревичі хати будували з дерева, а покрівлю робили з соломи або очерету, який ріс в плавнях річки Стир та притоках десь за 2 км від села. Очерет доставляли в село возами на конях. Підлога була глиняною (тік). Бідніші верстви населення будували однокімнатні глиняні «землянки».

Найчастіше хати мали дві половини: кімната де справляли свята чи відправляли покійників називалась чистою. В другій половині жила сім’я. Тут знаходилась піч, в якій готували їжу, пекли хліб. До печі завжди ставились, як до священного предмета, тримаючи біля неї порядок та чистоту. Під піччю звичайно стояли предмети домашнього вжитку: діжа, масниця, горщики. Біля печі була лежанка. Спальним місцем ще був піл – поміст з дощок. Для посуду навпроти печі стояв мисник, тобто відкриті полиці для посуду, який в основному був глиняним, а ложки дерев’яними. В кутку було найпочесніше місце – покуть. Там стояли стіл, ослін (переносна лавка) та довга лава, на яку сідала сім’я для прийому їжі, а також гості. Трапезу завжди розпочинав батько. Між дверима і піччю стояли кочерга, рогач, коцюба і хлібна лопата, а біля мисника віник та відро з водою. Посеред хати, на сволоці висіла скляна лампа, якою освітлювалась кімната. В кутку кімнати опоряджували божницю, де було багато різних ікон, а перед іконами обов’язково висіла лампада. Ікони прикрашали вишиваними рушниками. Стіл застеляли скатертиною, на яку клали хліб і знов накривали вишитим рушником.

Повсякденними стравами, найдавнішими за походженням, нескладними у приготуванні, в були каші: пшоняні, кукурудзяні, пшеничні, гарбузові. З печених страв найбільше цінувався хліб. Його пекли раз на тиждень, найчастіше у суботу.

Учитель. Наше село – найрідніша маленька батьківщина, бо як каже народна мудрість: «В гостях добре, а вдома краще.»

Учень Село… Село… Для мене миле слово.

Якоїсь сповнене незнаної краси.

І чуєш, ніби тиха колискова,

Бринять краплиночки сріблястої роси.

Учениця Багато гарних сіл на світі.

Але мені миліш за все

Нові Підцаревичі,

Таке прекрасне, дороге.

Учень У цім селі я народився,

У нім живуть мої батьки,

Куди не глянь – дерева й квіти,

І в їх вінку блищать ставки.

Учениця Моє село – земля мого коріння,

З тобою ми зріднились недарма.

Порогу отчого благословення

Ріднішого й дорожчого нема!

(Звучить пісня «Батькова криниця»).

Учитель. Село…Багате, щасливе, квітуче… А чи завжди воно було таким?

Чи завжди на обличчях його жителів грала весела усмішка і променилися радісно очі. Давайте заглянемо в минуле і відкриємо трагічну сторінку в історії нашого села. Великим тягарем була Світова війна і для міст, і для сіл. Із зброєю в руках односельці захищали свою країну.

Про це нам розкажуть «військові журналісти»

Журналіст 1 Прийшла війна…

Перша світова війна смерчем пронеслась по Волині. Не обминула вона і Підцаревич.

Всі жителі були вивезені в Курську область, а село спалене. У 1918-1921 році повернулось 4 сімї. А у 1930 –их роках знову чорним болем обізвалася Друга світова війна. 82 жителі пішли на захист Батьківщини, 45 з них не повернулись у рідні домівки.

1921-1939 роки – період під владою Польщі. Селянські діти тягнулись до знань, як квіти до сонця, але школи не було.

Вона відчинила двері лише в 1944 році. Але цій радісній події передував жах Великої Вітчизняної війни.

Журналіст 2

Живі свідки довгої запеклої війни – наші дорогі ветерани, їхні скроні вкриті сивиною. Скільки горя випало на їхню долю. В голоді, в холоді, у вогні серед смерті вони здобували нам перемогу. І за це їм доземний уклін.

Журналіст 3

Кобернік Євстахій Панасович єдиний ветеран ІІ Світової війни, що дожив до наших днів, якого сімнадцятирічним призвали на війну. Сьогодні 92-річний ветеран пожинає плоди тієї важкої фронтової стежини: втратив зір, тіло обм’якло і стало важким, як камінь.Важко йому і на серці, коли пригадує, через які титанічні випробування довелося пройти. Звільняв Чехословаччину від німецьких окупантів, нагороджений численними медалями, найдорожчі з них за взяття Праги. Має звання підполковника у відставці. На схилі літ Євстахій Панасович залишився на самоті. Допомагає з домашніми клопотами його племінниця Любов. Пройшовши пекло війни, на старості літ живе у своїй старенькій хатині, небачить, як сходить сонце і як воно ховається за обрій.

Левкова Ніна Омельянівна– дитина війни. У далекому 1946 році Гесаль (Левкова) Ніна Омельянівна випускниця Немирівського педагогічного училища Вінницької області 24 – літньою прибула в Підцаревичі Колківського району Волинської області за наказом облво №1 13/8 46 р, наказом райво № 50 від 15.08.1946 р. Прийшла працювати та й залишилась тут на все життя. Доручили їй вчити дітей 1-4 класів в селі Старі Підцаревичі. Дітей було 79 разом із переростками віком 7,8,9,10 років. Класи були комбіновані, вчилися у дві зміни. Вчилися у будинку молитви.

В 1950 році Ніну Омельянівну було призначено директором. Ще в 1955 році учні навчалися в приміщенні сільської ради у дві зміни.

І тільки в 1955 році рішенням № 61 Виконавчого комітету Колківської ради депутатів трудящих Волинської області та рішенням виконкому Великоведмезької сільської ради № 32 від 09.05.1955 року був наданий дозвіл на будівництво школи і складу для палива. Весь тягар завдань по встановленню школи і організації навчально –виховної роботи несли вчителі. Однією з таких і була Левкова Галина Омельянівна, якій випала доля будувати школу. У 1957 році дітей вже навчали у новозбудованому приміщенні початкової школи. З плечима директора понад 40 років стажу. А всіх її випускників годі й перелічити. Вона віддала багато років педагогічній діяльності. Багато учнів школи стали хорошими спеціалістами, гордістю села. Зараз вона пенсіонер, має дітей, онуків та правнуків.

Учениця

Ми землю любимо свою,

Красиву і величну,

Яку в жорстокому бою

Нам зберегли навічно.

Хай пам’ять нас веде

В роки далекі, грізні.

Учень

Вічна слава солдату-герою

І солдатові без нагород –

Хто загинув хоробро у бою,

Захищаючи рідний народ.

Учениця

Вічна слава бійцю рядовому,

Як і маршалу слава оця,

Хто поліг біля отчого дому

Смертю мужності, смертю бійця.

Учень

І однаково боляче нам,

Бо бійців рядових і героїв

Смерть оцінена рівно – життя!

Учень

Люблю я у рідному краю

Пропахлі вітром колоски –

Таке чіпке безмежне поле,

І мамин хліб, і ті стежки

Якими вранці йду до школи.

І перші проліски в гаю,

І щедре сонечко в блакиті.

Люблю Вкраїну я свою:

Вона найкраща в цілім світі.

Учениця

Горджуся родом хліборобів,

Майстрами хліба і землі,

Шаную скромний їх доробок, Діла великі і малі…

Ось дар священний їх –

хлібина –

Лежить у мене на столі,

Неначе пісня голубина,

неначе сонце на крилі.

Учитель. Надаємо слово «землеробам».

Землероб 1

Люди села обробляли значні площі земель, тому у 1949 році було організовано колгосп, де невтомно трудились селяни.

Учитель. Історичною пам’яткою села Підцаревичі була братська могила. Про них нам розкажуть наші «археологи»

Археолог 1

Братська могила - пам’ятка давньої історії Великої Вітчизняної, яка була знищена і не лишила жодної пам’ятки свого існування. Вона просто розвіялась пилом, забравши з собою так і нерозвідані таємниці нашого минулого…

В основному вони насипались для спільного поховання загиблих воїнів.

Учитель. А зараз, діти, разом із «екологами», ми відправимося у віртуальну подорож до лісу. Непорушно стоять дерева. Тихо навкруги. Лише де – не – де прокинеться пташка, непевним голоском обізветься зі свого затишку. Дерева дрімають, тендітні грибочки ледь пробиваються крізь сухий килим соснових голочок…

Учень

Чарівний ліс! Дерева і трава

Ти покажи нам, ліс, свої дива.

Бо ліс – це диво, загадка жива.

Еколог 1

Історія заліснення нашої місцевості починається почалась при радянській владі в 40-50 роки минулого століття. Привозили сіянці, з довгим заплутаним корінням, яке доводилося бережливо розплутувати. У насадженні дерев брали участь і дорослі і учні школи. Садили квадратно-гніздовим способом вручну.

Вчені з’ясували що сосна швидше та краще росте, якщо в ґрунт додати компост – суміш торфу, землі та перегною. Було науково доведено, що в компості є бактерії, які значно покваплюють ріст сосни. Тому викопувались ями 1 м, і на перший час туди саджали до 25 сіянців, деякий час поливаючи, після чого деревця розсаджували.

У наш час насадження відбувається на згарищах та лісовирубах. Головною породою в наших лісах є сосна звичайна.

Учитель. Ми любимо своє село і бажаємо йому подальшого процвітання. Я закликаю всіх: шануйте те місце, де ви народилися, бережіть отчий дім, поважайте тяжку селянську працю, любіть щирі українські пісні, зберігайте народні батьківські традиції, цінуйте хліб і родючу українську землю.

Село було і залишається колискою української нації, оберегом традицій, джерелом народної творчості. Рідна земля завжди була найвищою цінністю для українського населення.

Учень

Ось і підходить до кінця наше свято.

Шануймося, браття, як сонце шанує село,

Як неба росиця шанує землі материнство,

Як пісня тужлива шанує забуте село,

Як старість шанує дзвінке світлооке дитинство.

Шануйтеся, браття, синівством звіряймо свій шлях.

Учениця

Годинник тихо стрілки розставляє

Дзвенять вони, і сіється імла.

Так, зрозуміла я давно: немає

У світі кращого від нашого села.

На яворі десь соловей співає

Пожежами вже сонця схід пала

Так, зрозуміла я давно: немає

У світі кращого від нашого села.

Пісня ″Мій рідний край″ (український танок)

Учень

Всім сонячних ранків і радості в хату,

Друзів багато не тільки на свято.

Миру в родинах, плоду на вітах,

Щастя, здоров’я на многії літа!

Учитель Ось на цьому слові бувайте здорові.

(Діти, піднявши руки вгору, співають).

«І в вас, і в нас хай буде гаразд,

Щоб ви і ми щасливі були.»

Висновки

В результаті реалізації проекту в учнів формувалися навички творчої співпраці, дослідницької діяльності при роботі як з архівними джерелами, так і з електронними інтернет – ресурсами; а також навички обробки, структурування знайденої інформації. В рамках роботи над проектом крім бесід, експедицій, конкурсу малюнків використано нетрадиційні форми виховної роботи – фотоконкурс, віртуальна подорож. Їх підготовка, проведення та фіксація результатів вимагає від дітей додаткової роботи по освоєнню мультимедійних програм (як Microsoft Power Point), освоєння навичок роботи з ресурсами Internet, аналізу власних творчих здобутків, вибору форми представлення власних досягнень, необхідності співпраці в групах використовуючи ІКТ.

Реалізація проекту забезпечила умови для оволодіння дітьми практичними навичками пошукової роботи, задоволення потреб професійного самовизначення; розкриття творчих здібностей учнів; формування навичок роботи в групах, співпраці; формування комунікаційних та інформаційних компетентностей школярів.

Технологічний продукт проекту:

віртуальна подорож «Стежками лісу» (презентація Microsoft Power Point);
упорядковані матеріали експедиції «Духовна спадщина мого роду»;
упорядковані матеріали художнього конкурсу «Я малюю рідне село»;
підготовка альбому за матеріалами фотоконкурсу «Моя багата і щедра родюча земля»
підготовка інформаційних бюлетенів до шкільних стінгазет.

Використані джерела інформації

Про Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України. Наказ №1243 від 31.10.11 року
Галицький О. Навчаємо і виховуємо / Проектна діяльність у школі / О. Галицький. – К. : Шк. світ, 2007. – С. 79- 86.
Педагогічний пошук класного керівника./ Г.М.Середнюк. 0- Т.: Богдан, 2008.
Шкарлупа О. Впровадження методу проектів у навчально-виховний процес сільської школи / Проектна діяльність у школі. – К. : Шкільний світ, 2007. – С. 110-116.
Борбич М. Маневиччина – наша маленька Батьківщина. – Маневичі рай друк, 2008. – с.99.
КОНЦЕПЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ. http://dsmsu.gov.ua
НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ПРОЕКТ «МЕТОД ПРОЕКТІВ У ВИХОВНІЙ РОБОТІ» О.СТЕФЮК.ippo.if.ua