Проект з природознавства "Як живуть мурахи?" (1 клас)

 

 

 

 

 

 

                                                                                       Учениця 1-Б класу

                                                                                        Гончаренко Поліна

 

 

 

Цікавинки про мурах та  мурашник

 

     Живуть мурашки сім'ями. У великому мурашнику мешкає до кількох мільйонів мурашок. Мати-засновниця («цариця») знаходиться в глибині, в підземній пітьмі, де справно відкладає яйця. Навколо неї клопочуть помічники: одні її годують, другі — чистять, треті — доглядають за яйцями, четверті — перетягують личинок, які обернулися на лялечку, в камеру вище, де за ними доглядатимуть п'яті; шості стоять на чатах у камері під самим дахом. Робочі мурашки — безкрилі. Але іноді біля мурашника можна побачити мурашок, які літають — це сонячної днини здійснюють політ молоді самиці та самці. Самці після польоту гинуть, самиці, опустившись на землю, відривають у себе крила, повертаються в гніздо і впродовж декількох років займаються відкладанням яєчок.

          Висота мурашника досягає 1 метра.

 Купа хвоїнок — це ще не весь

мурашник. Частина приміщень —в землі, а хвоїнки захищають їх від холоду. Мурашник — це  багатоповерхова споруда, у якій багато ходів і камер, де зберігаються яйця, личинки і лялечки. Великі мурашки, з дуже великою головою або з дуже міцними щелепами, — це солдати. Вони стоять біля входів у мурашник, закриваючи їх своїми головами. Коли робоча мурашка, повертаючись додому, підходить до такого закритого ходу, стукає вусиками по голові солдата, який після такого знаку пропускає її до мурашника.

      Мурашка, який щойно з'явився на світ, починає працювати з першого дня. Спочатку він годує самицю, потім йому доручать доглядати за яйцями, личинками і лялечками. Через 40 днів відбуваються вікові зміни, і мурашки виходять із гнізда — стають фуражирами (добувають їжу) або будівельниками (будують і ремонтують мурашник), або солдатами (охороняють мурашник від чужаків), або няньками (доглядають за лялечками — гріють їх на сонечку, просушують від вологи).

   

       Зимують мурашки в підземній частині мурашника. Там вони, скупчившись, чекають на весну.

          Мурашники руйнувати не можна!

         Є цікава прикмета: якщо мурашки клопочуться біля мурашника — на теплу погоду, а якщо ховаються — дощитиме.

 

Будова тіла мурахи

 

 

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Мурашки — санітари лісу

       Мурашок називають лісовими санітарами, тому що вони знищують 15-20 тисяч шкідливих комах на день, а корисних не чіпають. Мурашки активно полюють на шкідливих комах. Вони встромлюються гострими щелепами в м'яке тіло. Якщо комаха велика, вони полюють спільно, вбиваючи жертву мурашиною кислотою, яку вони вистрілюють черевцем на тіло жертви. Потім жертву спільно перетягують у мурашник.

       Підраховано, що за день мурашина сім'я приносить у мурашник близько 1 кг комах — гусениць, метеликів, личинок жуків. Більшість цих комах — шкідники лісу і культурних рослин. Знищуючи шкідливих комах, мурашки дають користь. Вони корисні тим, що, роблячи ходи, розпушують ґрунт.

 

Мурашки і попелиця

    У мурашок є ще один обов'язок — скотарі або пастухи. Мурашки не лише полюють і збирають їжу, але й утримують «свійських тварин» — попелиць. Попелиця — дрібна комаха, яка живиться соками рослин, висмоктуючи їх хоботками. Вона живе на березах, модринах, ялинах. Мурашки протоптують стежки на дерева, де є попелиця. Вусиками мурашка «лоскоче» попелицю, яка виділяє із заднього кінця черевця солодкий сироп — падь, що мурашки дуже люблять. Мурашки охороняють попелицю, як «дійних корів», захищають від сонечка та інших жуків. Після дощу вони збирають попелиць із землі та перетягують їх на дерева, а на зиму ховають у мурашник.

Як живуть мурахи?

        Мурашок відвіку вважають за мудреців. У Киргизії багато років тому людина, яка задумала добру справу, йшла ночувати до мурашника – це обіцяло успіх. 
   Хранителями інформації в мурашнику виступають старі мурахи. У рудих мурашок немолоді мудреці трудяться нагорі свого будиночка як спостерігач. 
          Виявляється, що мурахи швидше за всіх комах навчаються знаходити правильну дорогу в лабіринті. У цьому їм допомагає мурашина кислота, якій вони також користуються для оборони і настання. 

   Якщо молода мурашина самка із-за недосвідченості засновує мурашник в сирому грунті, його кмітливі мешканці будують стежину з хвої, щоб не замочити лапки.
      Мурахи люблять компанію собі подібних. Поодинці вони жити не можуть. Для нормального існування їм потрібно не менше 10 товаришів. Робота в групі продуктивно, ніж окремо. Ці комахи люблять не тільки працювати, але і відпочивати. Чверть свого часу вони витрачають на догляд за собою (гігієнічні процедури). Сплять мурахи приблизно три години, забравшись в поглиблення в грунті і тісно притиснувши кінцівки до тулуба. Прокинувшись, вони потягуються і позіхають немов люди.
      Не проти мурахи і розважитися. Іноді вони грають в гру, схожу на салочки. Одна мурашка, ініціатор, вдається в нірку, де працюють декілька його побратимів. Зупинившись посередині камери, він високо піднімається на своїх лапках і починає тремтіти. Декілька мурашок підходять до нього і роблять загрозливі рухи (розсовують свої вусики). 
    У грі залишаються двоє, вони бігають один за одним і влаштовують сутички, після яких гонитва продовжується. Після закінчення гри, мурахи довгий час чистяться.
      Було б чудово, якби всі розваги мурашок були такі безневинні. Але, на жаль, комахи іноді п'янствують. Адже в мурашнику живуть не тільки мурахи, але і багато інших комах, які підгодовують своїх господарів. Одним з таких квартирантів є жук-ломехуза, який споює мурашок своїми ефіроподібними виділеннями. У п'яних мурашок падає чутливість, вони кидають роботу і починають пестити і леліяти жука, поки той поїдає мурашині лялечки і личинки, на що мурахи не обертають ніякої уваги. Мурашник, уражений жуком-ломехузою, швидко вимирає. 

       Є кілька видів мурашок, які займаються крадіжкою і рабовласництвом. Мурахи-злодії живуть переважно під мурашниками, вони маленькі і тому роблять вузенькі ходи, в які не можуть залізти великі мурахи, і харчуються личинками і лялечками господарів.
     Кожна сім'я мурашок має свою територію, куди не допускає чужих собі подібних істот. Тут мурахи утворюють стежини і постійно наводять на них лад. Загальна довжина цих стежин складає близько кілометра, а протяжність дорогий в середині гнізда часом перевищує сім кілометрів. Іноді між мурашками відбуваються війни. Слабкіші тікають, забравши з собою личинки. Поза мурашником нікому нічого не загрожує. Грабіжники захоплюють личинки в середині гнізда. З полонених завойовники вирощують «рабів», які потім виховують дітей агресорів, стежать за чистотою в приміщенні, здобувають їжу. З 15 тисяч видів мурашок загарбників налічується три тисячі.

   Часто мурахи стають непрошеними гостями в будинках людей. Найбільш небезпечними сусідами для нас є фараонові мурахи (жовта, напівпрозора комаха 2,5 мм), в яких знаходять гнильні бактерії. Чорна садова мурашка розводить тлею, які шкодять садовим рослинам. Мурахи-женці претендують на наші урожаї.

      Проте мурахи приносять і немало користі. Наприклад, в Південній Америці вони замість дощових черв'яків перетворять грунт. Руда лісова мурашка з'їдає багато комах, шкідливих для лісу. Навколо мурашника дерева зеленіші і вищі, тому що мурахи оберігають їх від шкідників. За день гніздо мурашок знищує до 100 тисяч шкідливих комах. 
      Крім того, ці трудівники розносять насіння трав і квітів. Риючи підземні ходи, вони спушують грунт, перемішують його, збагачуючи органічними добривами. Присутність в лісі мурашок – застава його здоров'я, розвитку флори і фауни. 
      Мурахи вирощують і щодня їдять цвілеві грибки, з яких люди виготовляють антибіотики. Дехто удається до лікування мурашиними укусами, але це дуже ризиковано, їх кислота сильнодіюча, може викликати опіки. З мурашок виділена бактерицидна речовина, яка вбиває збудників холери, тифу і туберкульозу, до того ж, воно нешкідливе для людини. 

 

Загадки-добавлянки  про мурах

 

Заповзята трудівниця,  
Вона праці не боїться. 
Дуже сильна ця комаха 
Називається …(мураха).

                    Автор - Леся Вознюк 
 

Прислів'я про мурах

• Мурашка слабка, але камінь рушить.
• Мала мурашка тілом, та велика справою.
• Мурашка мурашці рада.
• У мурашки голова з просяне зернятко, а розуму — комірка.
• Піди до мурашки, ледачий, повчися у неї розсудливості.
• Мурашки спільно і лева долають.
• Мала мурашка тілом, та велика своїми справами.
• Саму злу змію може здолати купа мурах.
• Якщо мурахи об'єднаються, вони здеруть шкіру й з розлютованого лева.

Вірші про мурах
 

Новосілля у мурашнику

Бігли стежечки веселі від ошатної оселі,

закликали на гостину у родину мурашину:

— До сусідів поспішайте, з новосіллям привітайте.

У мурашнику-хатині буде затишно родині.

Лісова уся громада новоселам щиро рада:

скрізь мурашок поважають, бо за лісом доглядають.

                                                                                        Леся Вознюк

 

     Мурашник

За ялиною горбок —

Півмільйона мурашок

Працювали день і два.

Листя, голки і трава

Полягали у будівлю.

Той загал зробив покрівлю.

Можна звати дім комашник,

А інакше він — . (мурашник).

Жив на світі цар Мурах,

І цариця Мухариця,

І царівна Мухарівна.

Ох-ох! Ах-ах!

Як багато в тому царстві

У мурашнику мурах!

Там такі мурашні нори,

Що ведуть в льохи й комори,

А в коморах є усе —

Хто де звідки принесе.

Ти не віриш? Ну й нехай:

У мурашки поспитай!

Оповідання

 

ЯК ТОЛЯ ДОПОМАГАВ МУРАШКАМ

    У вихідний день Толя з батьком пішли до лісу. Невдовзі вони зупинилися біля мурашника, зруйнованого якоюсь недоброю людиною. Мурашки ремонтували своє місто, метушливо таскаючи будівельний матеріал. Толя довго спостерігав за роботою лісових трудівників, а потім почав збирати хвоїнки, сухе листя та травинки.

      Батько зацікавлено спитав:

— Що це ти робиш, Толю?

      Толя відповів:

— Ти подивися, як важко мурашкам матеріал до мурашника носити. У них же немає ані машин, ані залізниці, все самі тягнуть. їм слід допомогти, — взявши зібрані травинки, коріння, листя, він підійшов до мурашника та обережно поклав коло нього в деяких місцях.    Мурашки зразу почали перетягувати в мурашник все, що приніс Толя.

 

Казка "Про мурашку та ромашку"

           На галявині лісу росла собі Ромашка, одним-однісінька. Поряд росли дзвіночки, кульбабки та багато різних квітів. Та лише Ромашка - одна. І було їй дуже сумно, нізким поговорити. Дзвіночки передзвонюються між собою, кульбабки зайняті своїми парашутиками-насінинками, увесь час повчають їх як найдальше літати. А до Ромашки нікому діла нема. 

        Та одного дня усе змінилося. Якось під вечір почула Ромашка, що хтось тихенько плаче. Озирнулася довкола і побачила маленьку Мурашку. 

- Гей малечо, ти чого плачеш? 

- Ой як не плакати, коли ніжечка дуже болить, - відповіла Мураха.

- А що сталося з твоєю ніжкою? - стривожено спитала Ромашка, бо була дуже доброю, і завжди всіх жаліла. 

- Я її подряпала, і тепер йти не можу. Бачу хмара насувається, дощ буде, а додому мені далеко, - сказала Мурашка, і знову заплакала. І справді, потемніло, загриміло, пішов густий дощ. 

- Ховайся, - крикнула Ромашка, і низенько нахилила свою голівку, утворивши затишну, чарівну білу парасольку для Мурашки. 

- Ой спасибі тобі Ромашечко, що заховала мене від дощу, а чим я тобі віддячуся? 
- А ти поговори зі мною трішки, бо дуже мені одиноко тут. Розмовляли вони, розмовляли, аж поки дощик не закінчився. Мураха розповідала де бувала, що бачила, а Ромашка уважно слухала і посміхалася, раділа, що знайшла собі подружку. Коли дощик перестав капати, Ромашка підвела голову до сонечка, що з"явилося між хмарками, аби просушити свої пелюсточки. А Мурашка зібралася йти до дому. 

- Куди ж ти з хворою ніжкою підеш біднесенька, зупинила її Ромашка. - Давай попросимо дядечка Подорожника, хай полікує, він добрий лікар. 
       А дядько Подорожник ріс поряд, почув про мурашчину біду, дав краплинку свого соку, Ромашка свою пелюсточку для перев"язки, та й полікували Мурасі ніжку. Тут ще й дядько Джміль мимо пролітав, Ромашка його попросила допомогти Мурашці дістатися дому. Він теж не відмовив, посадив її собі на спину, та й полетів до мурашника. Ох і дякувала Мурашка новим друзям. А дядько Джміль підморгнув Мурасі і промовив: - Завжди пам"ятай, ніколи нікого в біді не лишай. Тоді завжди знайдеться хтось, що й тобі допоможе колись, - та й полетів собі, а Мурашка помахала йому в слід лапкою, і задумавшись пішла до дому.

         З того часу, вона часто провідувала Ромашку, розповідала їй про новини в мурашнику, чи лісі, не забувала подружку. І якось, також віддячила Ромашці добром за добро. А було все так. Настав час Ромашці висипати достигле насіннячко, а на біду вітру нема, насіння не рознесеться по галявині. Зажурилася наша Ромашечка, ось тут і допомогла Мураха подружці. Покликала всіх своїх родичів, а вони, схопили кожна по насінинці, і розбіглися в різні боки галявини, залишили там насіннячко та й пішли по своїх справах. А наша Мурашка задоволено потерла лапку об лапку і сказала: 
- Наступного року, ти вже будеш на галявині не сама, не будеш сумувати. І підморгнула дядькові Джмелеві, котрий пролітав поряд. Добром за добро. 

 

ДРУЗІ-МУРАХИ, АБО ЯК ПОЛІНА ЗАПРИЯТЕЛЮВАЛА З ВЕРОНІКОЮ

ТЕТЯНА НОВАЦЬКА

– Вероніко, чи дозволиш покататись на твоєму велосипеді? – попросила Поліна свою сусідку-однолітку.

– Ні, – Вероніка задерла голову і відвернулась.

– А ролики винесеш? Хоча б на декілька хвилин. У мене таких нема і, мабуть, ніколи не буде…

– І роликів не винесу.

– Тоді, може, самокат? – не вгавала Поліна, сподіваючись, що Вероніка таки поступиться. – Чи дозволиш побавитися твоїми ляльками, конструктором?

– Нічого тобі не дам. Дозволю лише спостерігати, як я катаюсь чи бавлюся своїми іграшками.

– Ти жадібна, Веронічко, – сумно зітхнула Поліна. – Не зможу з тобою бавитись, бо не маю своїх іграшок.

     Дівчина повернулась і попрямувала вулицею подалі від воріт розкішного будинку, у якому мешкала Вероніка разом із батьками.

       Полінині батьки, хоч і були людьми добрими та щедрими, не мали змоги купувати своїй доні багато іграшок. Тому дівчинка щоразу із таким захопленням спостерігала за Веронікою. Дуже кортіло хоч трішечки побавитись її іграшками чи покататись на сусідчиних роликах. Проте Вероніка не дозволяла Поліні навіть заходити на своє подвір’я, а тим паче ніколи нічим не ділилась. Але й не проганяла. Дуже тішилась, коли дівчинка спостерігала за її розвагами. Хизувалася своїми розкошами і багатством, новими сукенками і черевичками, ляльками і книгами-розмальовками.

***

      Поліна заховалася за високим парканом у садку. Присіла біля куща смородини і гірко заплакала. Чому ж Вероніка така жадібна? Чому не хоче товаришувати з нею? Чому ж мама і тато не купують їй, Поліні, таких гарних речей?

     Навіть не відразу розчула тихеньке пискляве:

– Не плач. Ми зарадимо твоїй біді. Будуть у тебе іграшки і розваги. Нумо товаришувати!

       Навпроти Поліни на маленькому пеньку сиділо декілька мурашок. Вони співчутливо дивились на дівчинку.

– Залюбки. Я так мрію про друзів! – Полінка витерла сльози. – Мене звуть Поліна. Але де ж ми візьмемо іграшки і в які ігри зможемо бавитись?

– За це не хвилюйся! – впевнено відповіла одна з мурах. – У нас дуже багато друзів. Якщо допоможеш нам, то разом змайструємо чимало цікавих іграшок.

***

         Уже за тиждень у Поліни було багато нових іграшок. Дівчинка приносила мурахам дерев’яні дощечки, ґудзики, старий дитячий одяг, нитки та всілякі інші, уже непотрібні в господарстві речі. В саду кипіла робота. Мурахи славляться своєю працьовитістю. Серед них були і кравчині, і різьбярі… Працювали удень і вночі. З непотрібних речей створювали оригінальні іграшки. Таких більше ні в кого не було. Так за тиждень у Поліни з’явилося три ляльки-мотанки, дві дерев’яні шкатулки на прикраси, хатинка для іграшкових тваринок із фетру і навіть чудовий різьблений стілець із підставкою для ніжок, чудові браслети й намисто із барвистих камінців, дві сукні з блискітками, як у справжніх принцес із казок.

       Увесь цей час Поліна не приходила до воріт Веронічиного будинку. Не сумувала, що не має гарних іграшок, роликів, велосипеда. Допомагала своїм новим друзям-мурахам. Не плакала і вже й забула про жадібну сусідку.

          А Вероніка нудьгувала. Все вибігала на вулицю поглянути, чи не йде, бува, до неї Поліна. Не тішили ані ролики, ані велосипед, ані дорогі іграшки. Тому одного дня сама розшукала сусідку. Довго спостерігала з-за дерева за нею та її друзями-мурахами. А тоді вийшла зі сховку й запитала:

– Чи можна до вас?

         Дівчинці було дуже цікаво, що ж то за іграшки в Поліни. Не бачила таких ані в крамниці, ані на ринку.

– Звісно, ходи, Веронічко, до нас! – зраділа Поліна.

          Дівчинка була дуже доброю і швидко забувала образи. А ще була щедрою – зовсім не шкодувала своїх іграшок. До речі, саме за добре серце та приязність мурахи полюбили її.

          Поліна подарувала Вероніці ляльку-мотанку, а ще запропонувала разом приходити до саду й виготовляти із працьовитими мурахами нові забавки. Відтоді дівчатка стали найкращими подругами, ділились одна з одною усім, що мали. Вероніка зрозуміла, що була зазнайкуватою та гордою, і попросила пробачення.

          Не в грошах, не в іграшках чи інших речах щастя, кажуть дорослі. Знають про це й дітки. Найцінніше – спілкування. Справжнє щастя – якщо є вірні друзі, готові прийти на допомогу та підтримати у будь-якій ситуації. Такі друзі бувають тільки у чемних і добрих дітей! Таких друзів одного дня зустріла у саду Поліна, а згодом і Вероніка.