Проект "З Україною в серці" (Україна в долі зарубіжних письменників)

КУ «Пологівська загальноосвітня школа I-II ст. №6»

 

Усний журнал

«З Україною

в серці»

5-9 клас

 

 

 

 

 

 

 

 

2018

      

Літературна карта України багата на пам'ятні місця, де в різні часи перебували видатні митці слова, які цікавилися самобутньою культурою та героїчною історією українського народу.  Генії ходили вулицями Києва, Одеси, Харкова, Полтави, Львова, милувались краєвидами Криму, які надихали їх на неповторну творчість.
           Відомості про перебування зарубіжних письменників в Україні завжди цікавлять учнів, пробуджують їхні пізнавальні здібності, спонукають розшукувати додатковий матеріал. Літературна творчість геніїв допоможе їм побачити у звичних обрисах контури неповторної української ментальності. З непідробним інтересом вивчають учні теми стосовно ролі України в житті М. Гоголя, А. Міцкевича, О. де Бальзака, Р.-М. Рільке,  О. Купріна, О. Пушкіна, М. Булгакова, Дж. Байрона, А. Ахматової, В. Короленка та інших.
         Українознавство на уроках світової літератури – невичерпний матеріал як для вчителя, так і для учнів, який відкриває вікно у світ, сприяє формуванню гуманістичного світогляду учнів, виховує шанобливе ставлення до загальнолюдських цінностей, національну гідність та повагу до інших народів.
         Україну в долі письменників можна представити у вигляді усного журналу на тему: «З Україною в серці».

 

Мета:

навчальна: поглибити знання учнів  про життя і творчість зарубіжних письменників, пов’язаних з Україною, її історією та культурою, сприяти творчо–асоціативній діяльності, показати багатогранність поезії про Україну;

розвивальна: розвивати навички виразного читання й аналізу поетичних творів, розвивати дослідницькі та комунікативні навички;

виховна: виховувати національно-патріотичні почуття до України, шанобливе ставлення до духовних надбань різних народів.

Обладнання: книжкова виставка «Україна та зарубіжні письменники», портрети (Р.М. Рільке, А. Міцкевича, О. Пушкіна, С. Єсенін, М. Гоголь, В. Короленко, Г. Ахматова)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Благословенна та ясна година ,

Коли «Буквар» до рук бере дитина.

Коли читає  «Кобзаря» юнак,

Коли Франка «огромнії» сонети

підносять дух,

Коли говорять Гете, Шекспір,

Міцкевич, Лермонтов, Бальзак…

 

   Говорячи  поетичними рядками  Дмитра Павличка, це далеко не весь перелік видатних митців художнього слова, знаних у світі, твори яких вивчаються і в нашій школі. Доля багатьох зарубіжних письменників так чи інакше пов’язана  з Україною, зокрема Олександра Пушкіна, Адама Міцкевича, Володимира Короленка, Рільке, Миколи Гоголя, Фрідриха Шиллера, Бальзака та ін. Їх цікавила наша сторона, її історичне минуле, героїчна боротьба.

Звичайно, розповісти про всіх письменників, що відвідали   Україну  в той  чи інший час неможливо. Сьогодні ми представимо Вашій увазі проект у вигляді круглого столу, з’ясуємо, яку роль зіграла Україна у  житті майстрів слова, що вона дала цим людям та чим вони завдячують їй.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сторінка перша. Адам Міцкевич

«Країна розкоші прослалась наді мною, вгорі - блакить ясна, тут - лиця чарівні», - писав про Україну видатний польський поет Адам Міцкевич, якого Іван Франко назвав «найбільшим поетом польської нації і одним із найгеніальніших людей, яких видало людство». Понад дев'ять місяців А.Міцкевич перебував на Україні. 25 січня 1825 року він виїжджає з Петербурга у місто Одесу, де на нього чекає посада вчителя ліцею Рішельє, яку допомогли отримати російські друзі-декабристи.

 Починаючи з 20-хроків XIX ст., твори Міцкевича широко відомі в Україні. Ними захоплювалися Тарас Шевченко і Леся Українка,  Михайло Коцюбинський та Іван Франко. Українською мовою його твори перекладали Петро Гулак-Артемовський, Лесь Боровиковський, пізніше Павло Тичина, Микола Бажан і найбільше – Максим Рильський.

На шляху до Одеси поет зупинився в Києві. «Я здоровий. Їду з півночі на другий кінець Європи в доброму настрої. Сьогодні, 5 лютого, був у Києві. Мені сподобалося стародавнє українське місто. Я оглянув Лавру та інші визначні місця. На запрошення родини Головінських, з якими познайомився у Києві, декілька днів провів у Стеблові, а звідти через Єлисаветград (нині Кропивницький) поїхав далі. «Їхав через безлюдні степи, де між однією і другою станцією, на відстані якихось 300 кілометрів, нічого,  крім неба і землі, не видно».

Природа України полонила Міцкевича, нагадувала про рідний край, Литву. Влітку 1825 року Адам Міцкевич подорожує Кримом,  бачить «Схід в мініатюрі». Поет відвідав Сімферополь, Севастополь,  Євпаторію, Ялту. Результатом перебування у Криму став цикл «Кримські сонети».

Наприкінці 1825 року Міцкевич залишає Одесу і повертається в Росію. Він хотів поїхати через Київ, але не отримав на це дозвіл. Тому помандрував на Херсон і Перекоп, а далі на Харків. У грудні 1825 року під час перебування у Харкові, поет познайомився з відомим українським письменником Петром Гулаком-Артемовським, який потім зробить переспів польської балади «Пані Твардовська» українською мовою.

Під впливом знайомства з українською культурою Адам Міцкевич написав баладу «Чати». Все своє життя А. Міцкевич згадував Україну: «Чи на Вкраїні я б ту липу упізнав, що сотню панночок і сотню хлопців бравих ховала в холодку на танцях і забавах, як вечір повивав блакитноводну Рось», - читаємо в поемі «Пан Тадеуш». Був закоханий в українську мову: «Я був вражений українською мовою. Українські простори є столицею ліричної поезії».

АДАМ  МІЦКЕВИЧ

 

 

 

 

 

 

2. Сторінка друга. Володимир Короленко

Життя і творчість Володимира Галактіоновича тісно пов'язані з Україною: народився він у Житомирі, у Рівному навчався  у місцевій гімназії, останні 20 років провів у Полтаві; Історія та культура України, талановитість і душевна щедрість українського народу відобразилися у багатьох його  творах на українську тематику. Досить згадати «Сліпого музиканта», «Судний день», «У поганому товаристві», «Історія мого сучасника», «Ліс шумить».

Проте Короленко не обмежувався лише написанням творів на українську тематику.  Він брав найактивнішу участь у суспільному житті України, допомагав голодуючим, захищав невинно засуджених, боровся проти  національної ворожнечі, в роки реакції сміливо виступав проти смертних вироків.

В жовтні 1905 року над Полтавою нависла небезпека єврейського погрому. І живим, і друкованим словом письменник прагнув утримати співгромадян від звірства,  і  домігся свого – погрому не було.

 

ВОЛОДИМИР КОРОЛЕНКО

 

 

 

 

 

3. Сторінка третя.  Райнер Марія Рільке

Видатний австрійський поет Райнер Марія Рільке любив мандрувати. У1907 році Рільке познайомився з Лу Андреас  Саломе, дочкою генерала російської армії французького  походження. Разом з нею він у 1910 році подорожував Росією та Україною. Поет із зацікавленістю знайомився з Києвом, Дніпром, доїхав до Кременчука, Полтави, Харкова. Рільке був вражений красою української природи, народними піснями. Україна змальована ним як чудовий край безмежних просторів із героїчним минулим, багатою історією:

 

Земля без меж, вітри, рівнини,

Лісів там тіні старовинних

Й незмірна неба височінь.

Пливуть тобі назустріч села

І знов зникають в далині,

Немов прожиті щойно дні

Чи пісня дзвонів невесела.

 

Рільке закохався в Київ, вважав його «близьким до Бога».Особливо багато вражень отримав від Софіївського собору Києво-Печерської лаври. Враження вилилися у збірки  «Часослов» і «Розповіді про Господа Бога». Рільке вражають кургани, що височіють над степом. Кургани – могили минулих поколінь. Він захоплюється староукраїнською літературою та Гоголем.

Пошуки духовного провідника приводять  Рільке до Канева, на могилу Т. Г. Шевченка.

 

 

 

РАЙНЕР МАРІЯ РІЛЬКЕ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          4. Сторінка четверта.  Анна Ахматова

         «Я народилася 11(23) червня 1889 року під  Одесою. Мій батько був інженер-механік флоту», – так починаються спогади російської поетеси Анни Горенко (Ахматової).  3 Україною пов'язано багато її спогадів та віршів. У Києві вона закінчила гімназію, одружилася, почала писати вірші. Київські святині – Софійський Собор, Лавру – згадувала вона неодноразово.

 

Гулом полны алтари и склепы,

И за Днепр широкий звон лежит.

Так тяжелый колокол Мазепы

Над Софийской площадью гудит.

(1921)

       У спогадах Ахматової згадується й Севастополь: «Каждое лето я проводила под Севастополем, на берегу Стрелецкой бухты, и там подружилась с морем. Самое сильное впечатление этих лет — древний Херсонес, около которого мы жили».
        Тричі бувала Анна Андріївна на Поділлі — у Слобідці Шелеховській. Тут жили її мат й тітка, тут вони й поховані. Анна Ахматова якось зізналась українському поетові Миколі Бажану: «А ви знаєте, в мене ж є українська кров. Мій батько — родом з козацької старшини. Народилася в Одесі, в Києві закінчила гімназію. Там зустрілася зукраїнською мовою, але зустріч була поверхова».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Сторінка п’ята.  Сергій Єсенін

З малих років знав Сергій  Єсенін «Кобзаря» Тараса Шевченка, який допоміг йому зрости духовно, глибше пізнати самого себе, історію свого краю, плекати любов до матері. «Шевченко відкрив мені очі, збагатив душевно, примусив уважніше ставитись до поетичного слова», – говорив Сергій Єсенін. А сестра поета згадувала, що Сергій майстерно читав кобзареві вірші, особливо добре виходили в нього «Гайдамаки» Шевченка.
              Відомо, що 18-річний молодий поет не тільки читав і знав напам'ять уривок з поеми Т. Шевченка «Княжна», а й опублікував його переклад у журналі «Село» 1914 року.
 

Село! В душе моей покой.
Село в Украйне дорогой,
И, полный сказок и чудес,
Кругом села зеленый лес.
Цветут сады, белеют хаты,
А на горе стоят палаты,
И перед крашеным окном
В шелковых листьях тополя,
А там все лес, и все поля,
И степь, и горы за Днепром...
И в небе темно-голубом
Сам бог витает над селом.

 

Сергій Олександрович Єсенін бував у Києві в 1919 році, а наступного року виступав у Харкові. Поезія російського лірика завжди користувалася увагою читачів.

СЕРГІЙ ЄСЕНІН

 

 

 

 

6. Сторінка шоста. Олександр Пушкін

Тиха украинская ночь.

Прозрачно небо. Звезды блещут.

Своей дремоты превозмочь

Не хочет воздух. Чуть трепещут

Сребристых тополей листы.

Луна спокойно с высоты

Над Белой Церковью сияет

И пышных гетьманов сады

И старый замок озаряет.

 

Так відзивався про Україну й відомий російський письменник Олександр Сергійович Пушкін.

Більша частина заслання Пушкіна минула в Молдові, в Кишиневі, проте першим пунктом його перебування на півдні став Катеринослав (Дніпропетровськ). Побував він у Олександрівську (Запоріжжі), проїжджав через українські причорноморські степи, був на Кубані, де мав можливість спостерігати за жит­тям та побутом українських чорноморських козаків. Тривалий час жив у Криму, близько року – в Олесі. Бував також у Києві, Тульчині. Немало часу провів у Кам'янці (нині райцентр Чер­каської області).

Українські краєзнавці підрахували, що поет здійснив 18 по­їздок Україною, побував у 124 населених пунктах Чернігі­вської, Полтавської, Катеринославської, Херсонської, Київсь­кої та Волинської губерній.

Взимку 1820-1821 року Пушкін, незважаючи на заборону, прибув до Києва. Софійський собор та Києво-Печерська лав­ра справили на поета величезне враження, які згодом лягли в основу сюжету поеми «Полтава».

Власне «українським твором» Пушкіна можна вважати «Пол­таву». Безперечно, цей твір, написаний у 1828 р., задумував­ся раніше, ще під час перебування на півдні. Враження від України, її природи   звучать у «Полтаві». У ній Пушкін свідомо дискутує з Байроном і особливо з Рилєєвим, які зображали Мазепу позитивно, репрезентуючи його як борця за волю України. Пушкінська «Полтава» уславлює суперника Мазепи – царя Петра.

Особливий період в засланні Пушкіна – життя в Одесі. Три­надцять місяців прожив Олександр Сергійович у цьому місті, де було створено понад 30 ліричних поезій, завершено роботу над поемою «Бахчисарайський фонтан», написано два з поло­виною розділи роману «Євгеній Онегін».

У цьому місті Пушкін пережив високе і палке кохання до  однієї жінки. Через багато років у Петербурзі він зустріне її, і тоді з’явиться прекрасний вірш «Я вас кохав…»(1829).

Цікавим фактом є те, що дружина поета, Наталія Гончарова, була праонукою знаменитого українського гетьмана Петра Дорошенка.

Щодо творчих й дружніх стосунків з кращими представника­ми української інтелігенції, то Пушкін був у близьких стосунках із українцями Миколою Маркевичем, Михайлом Максимовичем, Дмитром Бантишем-Каменським, Орестом Сомовим, допомагав Миколі Гого­лю увійти в російську літературу. Відомо, що Гоголь обожнював Пушкіна.

ОЛЕКСАНДР ПУШКІН

 

 

7. Сторінка сьома. Микола Гоголь

 

Продовжуючи тему опису українського пейзажу, традицій не можливо не згадати про видатного Миколу Васильовича Гоголя, який хоч і писав російською мовою, але героями його творів були українські дівчата і хлопці.

 

«Знаете ли вы украинскую ночь? О, вы не знаете украинской ночи! Всмотритесь в нее. С середины неба глядит месяц. Необъятный небесный свод раздался, раздвинулся еще необъятнее. Горит и дышит он. Земля вся в серебряном свете; и чудный воздух и прохладно-душен, и полон неги, и движет океан благоуханий. Божественная ночь! Очаровательная ночь! Недвижно, вдохновенно стали леса, полные мрака, и кинули огромную тень от себя. Тихи и покойны эти пруды; холод и мрак вод их угрюмо заключен в темно-зеленые стены садов. Девственные чащи черемух и черешен пугливо протянули свои корни в ключевой холод и изредка лепечут листьями, будто сердясь и негодуя, когда прекрасный ветреник — ночной ветер, подкравшись мгновенно, целует их. Весь ландшафт спит. А вверху все дышит, все дивно, все торжественно. А на душе и необъятно, и чудно, и толпы серебряных видений стройно возникают в ее глубине. Божественная ночь! Очаровательная ночь! И вдруг все ожило: и леса, и пруды, и степи. Сыплется величественный гром украинского соловья, и чудится, что и месяц заслушался его посереди неба... Как очарованное, дремлет на возвышении село. Еще белее, еще лучше блестят при месяце толпы хат; еще ослепительнее вырезываются из мрака низкие их стены. Песни умолкли. Все тихо. Благочестивые люди уже спят. Где-где только светятся узенькие окна. Перед порогами иных только хат запоздалая семья совершает свой поздний ужин».

Уривок із повісті «Майська ніч або утоплениця»

 

Народився Микола Гоголь 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року в селі Великі Сорочинці (зараз Миргородський район Полтавської області, Україна). Дитинство майбутнього письменника минуло в селі Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків.

Навчався в Полтавському повітовому училищі, а потім у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших.

У 1828 році Гоголь переїхав до Петербурга. Все своє життя Гоголь захоплюється історією, культурою України, що знаходить свій відбиток у його творах : «Вечори на хуторі біля Диканьки»,  «Миргород», «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», « Тарас Бульба».

 «…поет і тоді залишається національним, коли він пише про чужі події і чужі історії… Бо не мова визначає (хто ти за національністю), а погляд…» – так писав Микола Гоголь – людина, яка стала  великим російським письменником , але з таким глибоким українським корінням.

   Україна щиро шанує свого видатного земляка. Пам’ятники споруджені у містах і селах. Меморіальні музеї у Сорочинцях, Миргороді, Ніжині, Києві.

 

 

 

 

 

 

Україна – це наша Батьківщина, де ми народилися, виросли, живем, навчаємось, працюєм, мрієм. Це безкрайні лани пшениці, вишневі сади, квітучі гаї. Це надзвичайна природа з розкішними лісами, горами та озерами, родючими полями, безкрайніми ріками, прозорими джерелами, з чистим, бездонним небом, з співучою солов’їною мовою. Це українська пісня, це перша молитва, яку навчила бабуся. Україна – це наша рідна земля...

І як ми з Вами сьогодні переконалися образ України, її природа, героїчне минуле були та є предметом розгляду і творчих пошуків для багатьох не тільки українських письменників, а й зарубіжних.

 

Буває часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво –
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо,
Усе, як є – дорога, явори,
Усе моє, все зветься – Україна.
Така краса висока і нетлінна,
Що хоч спинись і з Богом говори.

 

Ліна Костенко