Проєкт "Є життя, і я до нього належу"

Про матеріал
Можуть бути різні підстави для вибору тематики проекту: її може бути сформульовано фахівцями, висунуто вчителями з урахуванням навчальної ситуації зі свого предмета, інтересів і здібностей учнів. Тематику проекту можуть запропонувати і самі учні. В основу методу проектів покладено ідею, що виявляє сутність поняття «проект», його прагматичну спрямованість на результат, який можна отримати за умови розв'язання тієї чи іншої практично або теоретично значущої проблеми. Результат можна побачити, продумати, використати в реальній практичній діяльності. Тому необхідно навчити дітей самостійно мислити, знаходити та розв'язувати проблеми, використовуючи знання з різних галузей, уміння прогнозувати результати та можливі наслідки різних варіантів розв'язку, уміння встановлювати причиново-наслідкові зв'язки. Метод проектів завжди зорієнтований на самостійну діяльність учнів, яка реалізується як в індивідуальній, так і в парній, груповій діяльності, що завжди передбачає розв'язання проблеми. Представлений проект – індивідуальний. Направлений на пошукову роботу, по своїй суті – творчий. Матеріал може бути використаний у проектній роботі з учнями.
Перегляд файлу

Є  життя,  і  я  до  нього  належу

 

Фрески

 

                                                                                      З висоти своїх років

                                                                                      Я поглядаю...

                                                                                                          Г. Гордасевич

 

Із висоти своїх вісімдесяти трьох років Злиденний Олександр Павлович раз по раз поринає в спогади. Дивні пензлі долі різними фарбами заповнювали сторінки його життя. Біг часу не пригасив їх яскравості. Хіба ледь-ледь... Дитинство – лагідний погляд неньки, жорсткі батькові долоні... У сім’ї Злиденних росло четверо дітей – троє синів і донька. Батько рано пішов із життя. Коли старший брат навчався в технікумі, а сестра – в інституті, Павло став матусиним помічником.

     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

 

 

 

Навчання в школі давалося легко. Любив хімію, математику. Найбільше захоплення – спорт. У сімнадцять років став членом   міської футбольної  команди...  Пройшов   випускний.  22 червня 1941 року в парку  ім. Кірова були змагання з легкої атлетики.  Після пробігу стометрівки дізналися, що  почалася війна. Того ж таки дня всі  спортсмени пішки вирушили до міста Сум  у військкомат...

 

 

 

 

 

* * *

 

                                                                           Чорне небо, дими і воронки.

                                                                           Чорні птиці війни – похоронки...

                                                                                                            В. Малишко

 

Ворошиловград, полкова школа мінометників... Німці підступають до Харкова. Курсантів із Ворошиловграда відправили в тил. По закінченню під Сталінградом  школи мінометників старший сержант О.Злиденний із групою солдатів прибув до 772 стрілецького полку...  А далі - немов у калейдоскопі: оборона Севастополя, Малахів курган  - і  зустріч із другом юності Зямою Маназоном, і знову бої, жорстокі, не на життя -  на смерть... День і ніч бомбардування... Поранення... Оточення... Пробитися до своїх не вдалося. Полон... В Уманському таборі військовополонених О.П.  Злиденному  дали 

 № 22574, а Зямі Маназону -  № 22575. Ще в Севастополі від деяких бійців чув: “Товаришу старший сержант, що ви зв’язалися з євреєм? І його розстріляють,  і самі загинете.” Кажуть, що життя по-справжньому оціниш над прірвою, чи й не тому  тут, у таборі,  Олександр сказав другові: “Ти не Зяма Мойсейович Маназон, а Григорій Михайлович Мазанов.” Вони разом тікали з полону, обидва вижили,  переписуються й до сьогодні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              Не так давно прийшов лист і фото від   подружжя Мазанових. Дружині Григорія  Михайловича виповнилося 81. Ось    уже стільки років підряд майже в кожному листі вона пише:  “Ми завжди    пам’ятатимемо Вас, Олександре  Павловичу. Ми вдячні Вам, що Ви, ризикуючи життям, врятували Гришу.

* * *

                                                                        

                                                                          Після сорок першого

                                                                          Приходить...сорок п’ятий!

                                                                                                              Б. Чіп

 

Хоча до 1945 була невдала втеча з ешелону в’язнів, довге перебування в Польщі в Ламздорському концтаборі , каторжна робота в бауера Губерта Вайсгера, потім у Ріхарда Шнарліха... Удруге таки пощастило втекти – і знову фронт... За проявлену відвагу в боях під м. Швайндц, за взятого в полон “язика” О.П. Злиденного представили до нагороди  орденом Червоної Зірки...

 

                                                        

                                                       * * *

                                                     

                                                 Треба думать про щастя і як його взять,

                                                         Як його зберегти і як іншим віддать;

                                                         Треба думать про радість, про славу,

                                                          А найбільше – для справи про справу!

                                                                                                              Є. Лось                                                      

 

 Чи думалось по війні про славу? Швидше  радість переповнювала від того, що нарешті    настав    мир.    Мріялося   про  щастя,    про   навчання,  та  спочатку  був госпіталь:  рани     давали про себе знати. А потім     довгоочікувана    зустріч із рідними, навчання в    Конотопському    технікумі залізничного транспорту з 1946р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Згодом – у Тбіліському  політехнічному   інституті.  Щастя ?.. Навіть і не уявляв, що зустрінеться з ним на  одному зі студентських вечорів. Відтоді  досі разом...                                                               

                                                                                              

                                                        * * *

                                               В  твоїй руці лежить моя рука.

                                               Ні, не лежить, пливе крилом над вічністю...

                                                                                                    О. Матушок

   Із моменту розпису в загсі пройшло 54 роки. У них умістилося все: навчання, робота, сини, невістки, онуки й... незгасне почуття, у якому переплелися кохання, ніжність, повага, взаємодопомога, щирість...

Звичайно, більшість часу забирала робота. Вона – постійні думки, нові плани, безперервний рух уперед. Призначення на Горьківську залізницю. Потім була Південно-Західна в Києві, посада головного інженера ПМС, згодом ПЗТС, далі – 22 роки О.П.Злиденний бав директором заводу будматеріалів у Конотопі. Справа рук Олександра Петровича – це механізація праці робочих ввіреного йому підприємства, будівництво цементного, бетонного цехів, вагомий внесок у електрифікацію багатьох об’єктів на залізниці. Значних зусиль доклав Олександр Павлович для того, щоб у Конотопі відбулося відкриття першого телецентру в Сумській області.

 

                                                   * * *

 

                                                         А сивина – то просто пил років ,-

                                                        Що сивина, коли в очах безмежність...

                                                                                                    О. Матуш

Пробігають у пам’яті події за подіями, роки за   роками, перемоги, злети, досягнення, реалізація   планів,  здійснення  мрій,   досвід,  відзнаки  та  нагороди, три ордени – Червоної Зірки,    Вітчизняної   Війни  ІІ ступеня,  Богдана  Хмельницького та 19  медалей, як бойових, так і трудових,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 а за всім цим - життя   й срібло на скронях, мов „пил років”.                                           Та  „що сивина,  коли в очах безмежність...”   Її не пригасили  ні літа, ні бачене, ні   пережите...

 

                                          

 

 

 

 

 

 

 

                     

 

 

 

 

 

 

 

 

  Якось посоромилася запитати, чи знайшов своє щастя в житті О.П.Злиденний. Думаю, що так. Доля ж бо йому посилала великі випробування, але Олександр Павлович із гідністю витримував їх. Якими доречними  будуть слова  Г. Гордасевич: 

 

Щасливий той, хто у житті

Стрічав нарівно сонце й грози,

Пізнав на смак і сміх, і сльози,

Та вірним був одній меті

І на крутій життя дорозі

Не розгубив літа пусті.

Щасливий він...

 

Недарма кажуть, що чим вища в людини мета, тим очі в неї добріші. Мудрим  і   лагідно   мовленим   словом,   прикладом    своїм  навчав Олександр Павлович молодих робочих,  синів, а тепер – і онуків жити так, щоб крізь серце проходив  усміх землі, щоб душа дихала миром, щоб найсвітліші думки зліталися на вогник доброти в серці, щоб танув сумнів перед сподіваннями, щоб не згасала віра в сенс чекання, щирих намірів для блага родини, суспільства й Вітчизни . Не забуваймо: ми – місточки над рікою життя, що з’єднують два береги часу: МИНУЛЕ,  що спливло в неспокої, і МАЙБУТНЄ, яке несемо в собі. Бережімо ці миті, будьмо їх достойні. Пам’ятаймо: є життя, і ми до нього належимо!                                                                                 

     

                                                                            

Записала спогади ветерана Другої світової війни учениця Конотопської спеціалізованої школи ІІІ ступенів № 12 Петренко Олеся

doc
Додано
24 січня 2022
Переглядів
303
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку