Проєкт " Моє село - моя святиня"!

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРОЄКТ

 

«МОЄ СЕЛО  - МОЯ СВЯТИНЯ»!

Я досліджую світ

3 – клас

 

                                                                                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                Вчитель початкових класів

Яворівське ОТГ

                                                                                Дацьківська гімназія

Баглай Леся Василівна

 

2024

Тема Проєкту  «Моє село – моя святиня»

Керівник проєкту: вчитель початкових класів

 Баглай Леся Василівна

Тип проєкту: Колективно - дослідницький

Автори: учні 3 класу, батьки, старожили сіл, жителі сіл.

Мета: Дослідження історії, географії та етнографії сіл  Пазиняки, Дацьки, Гораєць, Пісоцький , Ціпівки, Поруби які прилеглі до нашої Дацьківської гімназії Яворівської міської ради Львівської області.

Завдання

1.Вивчити історичне минуле рідного села.

2.Зібрати інформацію про знаменитих вихідців села.

3. Записати розповіді старожилів про села.

4. Зібрати легенди, перекази про села.

5.Зібрати фотоматеріали про села у минулому і теперішньому.

6.Скласти вірш по своє село .

7.Написати твір» Що б я хотів змінити у своєму селі».

8.Намалювати малюнок  « Моє рідне село».

9.Походження найпопулярніших прізвищ у селі.

10.Скласти своє родове дерево.

11.Зібрати матеріали про село, його основні соціальні об’єкти.

Термін реалізації прєкту :

Середньо  тривалий: жовтень – грудень

Етапи реалізації проєкту:

•          Підготовчий
•          Моделюючий
•          Практичний
•          Узагальнюючий

Актуальність проблеми

Як кожна велика річка починає свій нестримний біг до моря з невеличкого чистого джерельця, так і любов  громадянина до своєї Батьківщини розпочинається з любові до тієї місцевості, де він розпочав пізнавати світ, де пройшли його дитячі роки, де знаходяться могили його предків. Відомо також, що людина любить лиш те, що добре знає.

 А знати про те, як було засновано село, звідки походить його назва, хто населяв його терени в різні епохи не тільки цікаво , але й потрібно.

•          Проєкт спрямований навчити дітей здобувати знання самостійно  та використовувати їх;
•          Стимулювати інтерес до проблем громадсько – патріотичного виховання;
•          Формувати бажання зберігати як святиню , все те, що пов’язує  нас з рідною землею;
•          Любов до національних традицій народної мудрості, до краси рідного села.

Дослідницька діяльність учнів сформує їх як патріотів рідної землі.

        Школа по­кликана розвивати в дитини різноманітні здібності формувати соціальну компе­тентність. Компетентний випускник – це життєво компетентна молода людина, яка володіє життєвими навичками та компетенціями, необхідними для успішно­го самостійного вирішення життєвих завдань.  Компетентною людина перш за все має бути в тому середовищі, у якому вона живе. Рідний край – це край, у якому ми народилися, ходимо до школи, у якому жи­вуть наші родини . Тому перед нами постала проблема зібрати основні відомості про своє село і доне­сти їх до кожного, хто хоче бути компетентним у питаннях історії та сьогодення нашого села, хто небайдуже ставиться до рідного краю.

Очікувані результати.

-Учні збагатять знання про історичне минуле села.

- Більше детально ознайомляться з пам’ятками свого села.

-  зібрати інформацією про людей які є гордістю села.

- проєкт спонукатиме  учнів, батьків до краєзнавчо - пошукової роботи.

- Створення презентації « Стежками рідного краю».

- Створення буклету про своє село.

  - Опис проєкту.

      Проект спрямований на вивчення історії, гео­графії, екології, етнографії та демографії рідно­го краю, знаходження шляхів розвитку села та створення умов для виховання свідомих громадян-патріотів, формування в них системи цін­ностей, комунікативних навичок та культури міжособистісних стосунків, а також відроджен­ня звичаїв та традицій.

 

Благословенні час той і година,

Коли земля ця цвітом процвіла…

Благословенна кожна полонина,

І кожен порух свіжого стебла,

І чисте небо, і вологі тучі,

І дивне диво – світлячки летючі!

Максим Рильський

 

        Вивчаючи у 3 класі цікавий предмет я досліджую світ  у місяці жовтні   тема  « Між минулим і майбутнім» спонукала нас  до цього проєкту , де ми з великою радістю вирішили дізнатися історію виникнення свого рідного села.

          Знайомство з навколишнім світом  розпочинається з вивчення рідного краю де ти живеш і де ти народився де живуть твої батьки та рідні. Могутнім і невичерпним джерелом нашої духовності, моральності і культури сучасної людини є її безмежна любов до рідного краю, його звичаїв та традицій.

Рідний край починається із батьківського порога, стежини до хати, що ніжно стелиться в садочку.  Зам’ятайте,  для кожної людини найдорожчий той край, де вона народилася, звідки пішла у світ.

     А сьогодні  кожен з нас хоче розказати про своє рідне  село. Наша місцевість де проживають мої  третьокласники і я знаходиться у Яворівському районі це 15км від м.Яворва.  У нас невеличкі села які відносяться до Верблянського старостинського округу .  У класі навчається 7 учнів і живуть у різних селах.

 

     У с.Ціпівки проживає Маркіян.

Рідне село воно справді зігріває душу кожного із нас.

 І як писав Симоненко

Чужих країв ніколи я не бачив,

Принад не знаю їхніх і окрас,

Та вірю серцем, щирим і гарячим,

Нема землі такої як у нас…

 

     Село Ціпівки   знаходиться у березовому гаю кругом села ростуть білокорі берізки які прикрашають село у будь яку пору року.  На окраїні села протікає річка Гребля  її води течуть у сусідню державу Польщу.

      Саме  село невеличке на даний час у селі 18 хат. Окрасою села є маленька капличка де мешканці с.Ціпівки мають можливість, що неділі  молитись і дякувати богу за прожитий день.

Із розповіді довгожительки Перун Марії Василівни 1935 року народження.  Яка проживає сама у старенькій хатині , готує собі їжу та доглядає своїх друзів котика і песика.

 

 У селі  було понад 35 будинків, але згодом їх ставало все менше людей переселяли  у  інші міста, села і вони змушені були залишити рідну домівку.

 Назва села походить від дуже багатого жителя з 1905 р народження. п.  Ціпивка  який мав багато моргів землі.  Саме село було поділене на дві частини Мазурі бо саме там проживали поляки , а друга частина села  Сухарі.   Також у селі жив єврей , який мав свою корчму  де можна було купити  або обміняти необхідні речі.

 

 

 

Село моє , краплиночка на карті,

У світі невідоме, та дарма….

 Саме про таке село Дацьки хоче розповісти нам Ростислав і довгожителька села Цепак Марія Михайлівна 1931р народження , яка теж проживає сама і дає раду собі у всьому, а також часто   навідується племінниця  яка допомагає по господарству. Бабуся живе у такій старенькій хатині і поряд з хатою росте 100 літній дуб. Який нагадує їй про прожиті роки життя.

 .  

       Територія села розміщена  в зоні полів. На південний схід територія злегка хвиляста, рівнина і більш горбиста на південний захід. Є одна корисна копалина це пісок який використовують у будівництві , а також у прокладенні доріг. Через наше село протікає річка Ретичін, а жителі села просто називають ніжно річечка , адже у минулому використовували її у  господарстві  гонили напувати корів і коней. На даний час у селі 22 жилих будинки  з розповіді п.Марії село завжди було маленьке біля 20 будинків. Зате у кожній сім’ї проживало по 5-7 дітей.

Село було поділене на дві частини  Гої та Паньки  ці назви із слів п. Марії  збереглися досі .

        У селі проживало багато людей які носили  прізвище Дацько , а один  з них продавав  хліб  і на честь його було названо село Дацьки.

За селом, неподалік мого дому розповідає Ростислав розташований ставок. Люди шанобливо називали його Кузьмичів. Тому, що дав життя йому, викопавши маленьке джерельце, пра- пра-дідо Ростислава який носив прізвище Кузьмич.  У 20-60 роках все село ходило до цього ставка  прати  одяг праниками. Продовжувач роду Кузьмичів- Хлянів , Яцура Андрій  доглядає  , чистить  його ,обсаджує деревами , з розповіді п.Марії тішився б ним старенький дід Кузьмич який його ставочок просто красень. Гарний ставок, розповідає Ростик:  особливо люблю я його влітку як іду разом з татом купатись.

КРАСА КУЗЬМИЧЕВОГО СТАВКА У ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС.

 

 

          А  також  Марія Михайлівна  ділиться найбільшою  радістю , втіхою це затишною каплицею до якої ходить у своїх 93 роки. Каплиця була побудована 2005 році.  Розповідає, що прийшлося їй ходити до церкви у с. Завадів це 5 км, у с. Поруби 3 км де співала у церковному хорі, а жартуючи каже ,а  тут близько  мене не беруть.

       Також своїм селом хочуть похвалитись Андрій , Андріана і Христина. А також найстарша жителька села Борова Анастасія Семенівна 1935 року народження.

        Я знаю , що на світі є багато чарівних місць і краєвидів. Але цей чудовий куточок, який близький мені до серця, є частиною мого прожитого довгого життя у моєму рідному селі ділиться п.Анастасія

 

Село Гораєць одне з найбільших сіл прилеглих до Верблянського старостату. У селі налічується 50 будинків з розповіді п. Анастасії тут завжди було біля 50 жилих будинків. Саме село було і є поділене на 4 частини Лойки, Муки, Бакуші , Ханаси названих на честь багатих газдів.

 

Спілкуючись із Анастасією Семенівною  розповіла одну легенду яка передається дітям, онукам чому село називають Гораєць.

        Ранньою весною багач вийшов у поле орати свою землю. Тільки почав орати як побачив велике пташине гніздо у якому була гора яєць.  Розповів односельцям , що він знайшов на полі гору яєць. Так і з цього часу  село носить назву Гораєць.

        Найбільшою радістю для п.Анастасії є її церква  названа на честь Андрія Первозванного.  Разом із своєю коліжанкою  Білецькою - Вахулою  Анною за позичені кошти  купили на всю церкву червоної цегли.  І так ми обидві розпочали будівництво потім з божою допомогою пригорнулося до нас все село і зараз є в нас прекрасна  маленька церква.  Де кожної неділі лунає церковний дзвін.  Тішиться п. Анастасія , що бог дає здоровя  щонеділі ходити до храму і прославляти Бога. Любить п.Анастасія вірші Тараса Шевченка « Мені 13 минало». « Як умру то поховайте», « На панщині пшеницю жала».

    

 

    А мої третьокласники не можуть  натішитись свої дитячим майданчиком на якому проводять весь свій вільний час.   Адже диинство  - найпрекрасніша мить  нашого  життя.

Це пора зустрічів та здійсненння мрій. Усмішка дітей – це  мабуть найкраще , що може  радувати нас дорослих. У них стільки щирості і довіри , що може розтанути навіть найсуворіше й загартоване  проблемами серце. Радію разом з ними , що в них  є свій дитячий куточок.

 

Село моє , для мене ти єдине,

Як мати рідна, як саме життя,

Як хліб землі, як пісня лебедина -

Не стань тебе – впаду у небуття.

        Дякувати богу сьогодні мала можливість відвідати капличку  у селі Пісоцький і поспілкувалась із прекрасними жителями цього невеличкого, мальовничого   села Безверхою Ганною, Фітель Ольгою, Максимик Ярославою. 

Саме село невелике лише 16 жилих будинки із слів жителів село завжди було не велике до 25 будинків, але у 80 роках потрапило під переселення , так як поруч було велике підприємство « Сірка»  і прямо у городах, садах свердлили свердловини  і люди виїжджали . Саме село поділене на дві частини Шипки і Пісоцький , ці  частини залишилися і досі. Назву село Пісоцький  отримало від одного багача  який мав декілька пар коней і землі.  У 30 роках була ще одна  багата сім’я  Шипка яка мала  оліярню якою користувалися всі сусідні села і друга частина села  отримала назву Шипки . Цікавим фактом поділилась

 п. Ганна про свого батька з 1913 року  Шипка Дмитро Васильович і його друзі ходили колядувати до поляків які проживали у сусідньому селі Ціпівки на польські свята. Пани поляки гарно дякували і давали гроші.  А також жителі села  любили відвідувати корчму  де міняли яйця  на крупи.

  

 

     Окрасою села є прекрасна капличка збудована 2005 році. До якої поспішають всі жителі села. Це місце у  якому ділиться п. Ганна і п. Ярослава ми проводимо багато часу.

 

 

Село моє краплиночка на карті,

У світі невідоме – та дарма.

Ну, а чого без нього були б варті

Ми з вами, кожен зокрема.

Про своє село Пазиняки хоче розповісти  Марія і Бутка – Пазиняк Ганна Іванівна 1938 року і найстарша жителька нашого села.  Наше село  налічує 30 жилих будинків із слів Ганни Іванівни , було лише 15, але переселяли людей які жили у маленькому хуторі Бутки  так як їх село  було на землі новоутвореного колгоспу. Людей переселили у село Пазиняки там де поселились люди назвали Кольонія ця назва  є зараз . Саме село поділене на три частини Антоняки від багача Антоняка, Кольонія, Труші теж багатого газди. Село Пазиняки отримало назву від найбагатшої людини села у 20 роках п.Пазиняка який мав бики, корови, пару коней, молотарку, косарку . До нього приходили люди молотити із навколишніх сіл. У 30 роках у селі жили поляки  які мали великі ставки і сади польські дере на господарстві Бутки  росли до 2015 року це яблуня і черешня.

 

 

 

У нашому селі Пазиняки є  Дацьківська гімназія. Перша школа була побудована у селі  Пазиняки   1905 році. В якій навчалося біля 250 учнів. Згодом директором  Дацьківської восьмирічної школи стає Варшко Іван Кирилович і будує нову школу у 1967 році у школі навчається поза 280 учнів. Навчання відбувається у дві зміни. З 1990 року починається добудова нашої школи і починає її будувати директор школи Восух Наталя Василівна у цій важкій добудові допомагає голова Верблянської сільської ради Турба Ярослав Федорович і голова Яворівської рай держ адміністрації  Лукашик Іван Степанович.  У 2000 році школа була побудована. Цього року нашій новій школі маленький ювілей 25 років.

 

 

 

 

 

 

 

 

Також у селі є продуктовий магазин. Побудований 1985 році.

         З великою любов’ю про своє село  Поруби розповідає нам Василько і п. Іванець Анастасія Іванівна з 1935 року.

 Село Поруби складається з чотирьох частин Семеряки, Лагни, Глови, Кривани так названі на честь багатих господарів. Даний час у селі 80 жилих будинків.

Ходить легенда , що та території села ріс великий ліс  і згодом його вирубали і на цій території почали поселятися люди , говорили там на порубах. І так село отримало назву Поруби. У селі  жив п.Семеряк  який мав цегольню виготовляв  цеглу із глини. Побудував два будинки для своїх синів , які стоять до сьогоднішнього дня.

 П. Анастасія розповідає , що у селі жило багато поляків і одного разу одній хворій жінці з’явилась на дубі Матір Божа це було 1910 р.. І ось ця жінка біля цього дерева  побудувала капличку , а в 1920 році вже була з-будована церкава  Івана Хрестителя

 

 

 

     У кожному селі жили і живуть видатні люди . У селі Поруби є кандидат фізичних наук п.Семеряк і   кандидат математичних п.Семеряк. А також є поет Іванець Петро.  У селі Ціпівки є вихідці по третьому поколінні три отці о.Тучапець, о.Юрків , о.Тарас Свищ. А також голова   Івоно -Франківського ОТГ Перун Ірина Михайлівна . У селі Гораєць народилась колишня директор Дацьківської школи Восух Наталія Василівна яка все своє життя присвятила рідній школі.

    Кожна  людина з великою любов’ю згадує свій край, де вона народилася, де промайнуло  її дитинство. Згадує батьківську хату, садок, свою школу, вчителів,друзів. Це місце є для кожної людини її маленькою батьківщиною.

      Саме  п.Марія, п.Анастасія,  п.Ганна,  п.Марія,  п.Анастасія  розовіли  не просте , але цікаве  життя  своє і своїх односельчан у 30-50 роках . У селі діти змалечку допомагали батькам у домашньому господарстві ( пасли худобу, гуси). Вони були додатковою  робочою силою у сім’ї. Кожна родина мала по 5-8 дітей. До школи ходили одні закінчували 4 класи,  дехто 7,  8 класів .

      З розповіді п.Марії  щколи були бідні  підлоги поламані  була одна вчителька яка вчила всіх пізніше появилося більше вчителів  .

     Надзвичайно цікаво проводила молодь свій вечірній час. По черзі збиралися на вечорниці де співали, танцювали у кожному селі були свої музиканти  вміли грати   на баяні, бубні, скрипці  , викладали кужіль і пряли нитки, вишивали рушники готували собі придане. Кожна дівчина мала мати кожух, добротні чоботи, скриню з одягом , корову,  землю. Весільна пора  наставала  по завершенню  польових робіт після Покрови.    93 річна Марія Михайлівна із Дацьків до сьогоднішнього дня зберігає у шафі своє весільне плаття. А до весілля готувалися цілим селом  варили капусту, на лопаті пекли пироги, варили казан грибної мачанки.

       У всіх були однакові хати  які  складалися з одної великої кімнати, сіни, комора. Покрівля була із соломи. Коли приходили свати сватати дівчину то співали так.

 Чи можна стріху обдерти ,

 а гонцям побити,

 І вашу молодицю до танцю запросити.

          Часто батьки самі вирішували питання шлюбу без згоди молодих. В хаті,   в, якій жили ,  стояло дві лави  на яких спали. Посередині велика скриня з одягом, полотнами та інші дорогі речі. А також був у всіх бумбетель на якому спали дід і баба, діти спали на печі.

   Щоденно  в печі варили їжу завжди дві страви, борщ і кашу які їли рано і полудень. А коли йшли на польові роботи  брали з собою сало, часник, яйця, молоко, огірки. У печі крім варіння їжі пекли хліб.

       Світла не мали світили  каганцем в який наливали олію клали гніт і запалювали.  У пам’яті  кожної жінки  запам’яталась Велика вітчизняна війна. Ми були маленькі 8-10 років пам’ятаємо через наші села йшли німці, нам давали цукерки, печеня. Коли у наших селах проходили бої наші батьки садили нас на вози брали корову необхідні речі і їхали у село за 10 км Щеплоти  , там жили ми 2-3 тижні потім поверталися до дому.

         За  радянської доби у Верблянах розташувалася  центральна садиба колгоспу «Дружба» , що спеціалізувався на вирощуванні  зернових, технічних культур ( льону, цукровий буряк, молочному тваринництві та вівчарстві. Люди йшли працювати у колгосп за важку працю отримували мізерні гроші , але раділи і тим.

 

Діти складають власні вірші про своє село.

    «СЕЛО»

Місць багато красивих

В світі нашому є,

Та найкраще людині

Там де рідне, своє.

 

В краю часом спекотно,

Чи снігом мело,

Та мені наймиліше

Моє рідне село!

Автор: Христина

 

 

«МОЄ СЕЛО»

Де  земля чудова

Де краса казкова

Де барвисті квіти

Це моє село.

 

Тут я народилась

Тут і проживаю

І радію сонцю

Місяцю й зорі

 

А село Гораєць

Барвами встрічає

Друзів та знайомих

На моїм дворі.

 

Лиш би дочекатись

Скоріш перемоги

Щоб почути спів

В рідному селі.

 

Щоб  усі раділи

Діти і дорослі,

І не було смутку

У жодній душі.

 Автор Андріана

 

 

 «Моя гордість»

Гарне, веселкове моє село,

Край де я народився і живу,

 Оберегом якого є каплиця

 Яка дарує щастя всім.

Рідні  тут люди, стежини, поля,

Дороги якими я ходжу щодня.

Милуюсь, любуюсь красою села.

А ще тут найкращий

Куточок для діток.

Дитячий майданчик, окраса села.

Є поле футбольне , команда  міцна.

Місця переможні приносить вона.

Автор: Андрій

 

«Моє село»

Моє село , це місце де росту я

Гуляю граюсь і учусь

Щось нове я щодня навчаюсь

Бо добре й тихо тут,

В садку гуляю без зупину.

Природа ця як  Божий дар

Село моє найкраще

Бо в ньому виросла я

Стежину завжди буду пам’ятати

Яка веде мене у дім

Й садок вишневий коло хати,

Й лелеку ,що літав над ним.

Автор: Марія

 

« Райський куточок»

Тут яскраво світить сонце,

І співають солов’ї.

Це найкраще в світі місце,

У чарівному селі.

В нас є храм дуже старенький

Та     …….    чарівний,

Помолись ти тут щиро

Допоможе Бог тобі.

Ще струмочок є джерельце,

Де водичка дзюркотить.

Чарівний у нас садочок

Яблучками пригостить.

Завітай до нас у гості,

Не задумуйсь ні на мить.

Люди є у нас хороші

Чаєм кожен пригостить.

Автор: Василь

 

Пишуть твори  на тему «Що б хотіли вони змінити у своєму селі».

 

           У моєму селі  є багата і гарна природа, ліси, ставки і поля. Але я б хотіла дещо  змінити , щоб було жити цікавіше і зручніше у моєму селі. Перше що я б зробила це побудувала великий дитячий майданчик. Дитячий садочок  який дуже нам необхідний.

Марія Копитко

   Я  хотів щоб у нашому селі побудували дитячий садок для дітей.  І звичайно покращили якість доріг ,  поклали асфальт. А мешканці села подбали про  чистоту і красу нашого села.

Ховряк Андрій

       У моєму селі Поруби є маленький дитячий майданчик я б хотів зробити його більшим та кращим , поставити нові ігрові споруди , різні гойдалки, щоб діти мали де провести свій вільний час.

       Ще у нас є яблучний сад він великий і дуже старенький, люди його не бережуть, струшують яблука, ламають гілки. А я б хотів, щоб цей сад був чистим ,щоб засяяв своєю красою милував  запашним рожевим цвітом і давав нам гарні плоди. 

Стельмах Василь

 Моє село невеличке, про те в нас добрі і працьовиті люди. Я рала , що народилася  і проживаю тут, адже село дивовижне. Звичайно б покращила якість доріг, збудувала магазин. І ще як би у мене була можливість, я передусім створила б робочі місця, щоб люди не їздили за кордон на роботу ,а працювали у селі . Всім нам хочеться змін , але зміни ми повинні починати із себе це перш за все гарно вчитися.

Кряк Христина

 

     Мені дуже хотілося б, щоб відремонтували дороги у селі Гораєць. Щоб до нас інколи приїжджали художні ансамблі і ми мали можливість відпочити від сільських буднів.

Пазеняк Андріана

            Я мрію щоб збудували у моєму селі новий майданчик і ми з друзями могли там відпочивати. Також щоб був у нас магазин і гарна дорога. Надіюсь, що мої мрії коли здійсняться.

Яцура Ростислав

 

 

 

 

Ховряк Андрій

 

 

ЯЦУРА РОСТИСЛАВ

 

                                   Пазеняк Андріана

Копитко Марія

Кряк Христина

Тишик Маркіян

 

 

     Якщо добре подумати то всі наші маленькі села мають певні перспективи,

Адже у нас є родючі землі і по – особливому працьовиті люди які люблять свій край свою рідну землю. Зараз багато людей вирощують для себе овочі, фрукти збіжжя. А ще залишають свої сім’ї і їдуть на заробітки за кордон.

Всі ми – діти однієї матері -землі.

Наше село частинка кожного із нас.

Не даймо згинуть ми селу,

Вкладаймо силу все  нову.

Духмяні пахощі збирайте

І сонце на зорі стрічайте,

Материнську мову не забувайте,

Красу земну нащадкам передайте!

І ось підійшов до завершення наш проєкт  наполеглива праця моїх третьокласників їх батьків  увінчалася успіхом. Адже такий проєкт поглиблює знання школярів, сприяє розвитку в них творчих здібностей, допитливості, відповідальності  і звичайно прищеплює любов до рідного краю до рідної землі.