Профілактика вживанння психоактивних речовин серед учнівськох молоді

РОЗДІЛ I. Залежність від психоактивних речовин як

медико-соціально-психологічна проблема

1.             Психоактивні речовини: сутність поняття та причини їх поширення серед учнівської молоді.

Психоактивні речовини – це речовини, які при введенні в організм людини може змінювати сприйняття, настрій, здатність до пізнання, поведінку. На побутовому рівні психоактивні речовини зазвичай називають «наркотики». Наркотики – це психоактивні речовини (ПАР), які відповідають трьом критеріям:

1) медичний : речовина, що діє на  нервову систему (має седативний, стимулюючий або галюциногенний вплив);

2) соціальний : немедичне вживання речовини має значні масштаби і внаслідок набуває великої соціальної поширеності;

3) юридичний : дана речовина законодавчо визнана наркотичною [9].

Основні ПАР визначені Міжнародним класифікатором хвороб – МКХ10, в якому всі варіанти хімічної залежності розміщені в рубриці «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин» (F). МКХ-10 виділяє наступні види ПАР:

-                     канабіноїди (наркотики, виготовлені з конопель);

-                     опійні наркотики (мак, його похідні або інші наркотики,  діючі подібним чином);

-                      психостимулятори (кокаїн, амфетаміни  та інші);

-                     галюциногени (синтетичні – ЛСД, природні – гриби);

-                     снодійно-седатичні;

-                     летючі розчинники (бензин, клей та інші);

-                     алкоголь;

-                     нікотин [9].

Психоактивні речовини діляться на «легальні» та «нелегальні». До легальних психоактивних речовин відносяться речовини, не заборонені законом до вживання, зберігання і розповсюдження, проте це не залежить від ступеня їх шкідливого впливу на психіку і організм людини. Швидше, це пов’язано з тим, що продаж ПАР приносить дохід, вживання їх історично обумовлено і оголошення їх «поза законом» складно сприймається суспільством. Більшість легалізованих психоактивних речовин, таких як нікотин (тютюн, цигарки, сигари), алкоголь (усі напої, що містять етиловий спирт) і кофеїн (міцну каву, чай), мають надзвичайно шкідливий вплив на організм людини і призводять до втрати безлічі життів.

Усі інші психоактивні речовини відносять до нелегальних: існує цілий список речовин, затверджений урядом країни, вживання, поширення і зберігання яких є протизаконним. Людина, котра займається зберіганням та розповсюдженням таких речовин, яка схиляє до вживання інших, а також злісно ухиляється від лікування з приводу залежності від них, підлягає кримінальній відповідальності.

Стрімке поширення наркоманії в нашій країні обумовлює необхідність розробки та запровадження ефективних програм профілактики та подолання цього негативного суспільного явища. Однією з важливих передумов при розробці таких програм є детальне вивчення і врахування різноманітних причин споживання наркотиків, негативних суспільних та особистих наслідків розвитку адиктивної поведінки.

ПАР можна вживати у різний спосіб, зокрема через куріння, ковтання, нюхання, внутрішньовенне та внутрішньо м’язове введення. Вживання психоактивних речовин розглядається як форма втечі від життєвих негараздів і конфліктів, від узагальненої стандартизації, регламентації, запрограмованості життя у сучасному світі. Вважається, що чинниками, які каталізують вживання психоактивних речовин, є передусім соціальна криза, деформації соціокультурної сфери; фінансове неблагополуччя; соціальні проблеми і пов'язані з ними психологічні стани невизначеності й депресії; низький соціальний і освітній статус; вплив «гірших» зразків молодіжної субкультури; доступність психоактивних речовин; середовище, яке нейтрально або прихильно ставиться до споживання психоактивних речовин («так чинять багато»).У доповіді Всесвітньої організації охорони здоров'я зазначено, що основні причини поширення залежності від психоактивних речовин пов'язані, насамперед: з особливостями характеру наркомана; з психічними і фізичними розладами його організму; з соціально-культурним впливом на його особистість [9].

 Досліджуючи індивідуально-психологічні чинники, фахівці поділяють думку, що особливості особової патології і особистого досвіду можуть обумовлювати «неповноцінний спосіб життя» і відповідну тягу до його компенсації за рахунок штучної регуляції свого психоемоційного стану за допомогою психоактивних речовин. Найчастіше дослідники наголошують на зв'язку схильності до вживання психоактивних речовин і формування залежної поведінки з акцентуацією характеру. В рамках психоаналітичного підходу одержала розвиток ідея формування межової і нарцисової особистості як предпозиції зловживання психоактивними речовинами. Проте, на сьогодні в зарубіжній і вітчизняній превентивній наркології і серед працівників все більшого розповсюдження набуває думка, що схильність до вживання психоактивних речовин криється не в конкретному спектрі акцентуації характеру, а в окремих «слабких ланках» структури самої особистості, до яких відносять:

                     стійке порушення саморегуляції і самоконтролю, труднощі регуляції власної поведінки і прогнозування наслідків власних дій;

                     проблеми самооцінки та недоліки самоповаги; зниження мотивації досягнень, незрілість емоційно-вольової сфери; низька здібність до рефлексії;

                     агресивність і нетерпимість, схильність до регресивної поведінки; нездатність до міжособистісного спілкування.

 Як бачимо, перераховані «слабкі ланки» є неспецифічними чинниками ризику поширення залежності від психоактивних речовин серед молоді. Так, на думку Н. Максимової, невпевненість у завтрашньому дні, гострі соціальні конфлікти, необхідність вимушено змінювати спосіб життя або місце проживання – є потужними факторами, які штовхають людину до вживання психоактивних речовин і доцільно розглядати причини поширення залежності від психоактивних речовин на мікро-, мезо- і макрорівнях [9].

 Отже, на основі наукових праць Б. Лазаренко, Н. Максимової та С. Хаїрової окреслені на мікро-, мезо- та макрорівні причини можна згрупувати за наступними критеріями:

З метою з'ясування цих факторів впливу на залежність від ПАР, за ініціативи Державного центру соціальних служб було проведено фокусоване групове інтерв’ю (фокус-групи), учасниками яких були два кола респондентів:

а) молодь віком від 13 до 22 років, яких можна віднести до категорії «благополучна молодь». Більшість з них не вживали наркотиків узагалі або вживали їх спорадично. З проблемою наркоманії вони знайомі, оскільки спостерігали її в інших: сусідів, друзів, однокласників;

б) колишні і «діючі» споживачі наркотичних речовин, учасники груп реабілітації і волонтери громадських організацій м. Києва.

Таким чином, вважаємо, що знання конкретних причин залучення учнівської молоді до вживання  психоактивних речовин дозволяє виявити серед молоді груп підвищеного ризику (при визначенні ступеня ризику особливе значення мають біофізіологічні і формуються на їх основі індивідуально-психологічні причини), визначити цілі і завдання профілактичної діяльності в освітньо-виховних   закладах (професійно сформовані дії з профілактики зловживання психоактивними речовинами в навчальних закладах, закладах сфери дозвілля учнівської молоді, спрямована на зниження впливу причин вживання), розробити динамічну програму соціально-педагогічної профілактики  залежності від психоактивних речовин.

1.2. Залежність як фактор ризику від психоактивних речовин серед учнівської молоді: причини та фактори ризику

 Процес розбудови державності в Україні передбачає втілення в національній свідомості таких загальнолюдських установок та моральних цінностей, які б попереджали виникненню та поширенню проблеми залежності  від психоактивних речовин, оскільки останнім часом проблема залежності від психоактивних речовин є однією з ключових на всіх рівнях соціальних відносин в Україні. Звертаємо вашу увагу на те, що значно зменшився вік початку наркотизації. Якщо у 2000 р. він складав 14,8 роки, то у 2002р. – 12,8 роки, причому в 2005 році лише на диспансерному обліку в Україні перебувало 112,5 тис. хворих наркологічного профілю і підлітків в тому числі. Сьогодні за статистичними даними 90% наркоманів, які вживають наркотики рослинного походження (морфін, героїн, марихуана) не досягли 25 років, за свідченням В. Оржеховської  "...на сьогодні в Україні споживають наркотики 128 тис. осіб, з яких 60 % – молодь і підлітки, 13 % – діти віком від 11 до 14 років, кожен другий – палить, а кожен третій підліток має досвід вживання алкоголю [1].

 На сьогоднішній день не існує єдиного визначення поняття залежності від психоактивних речовин. Однак, в більшості випадків залежність характеризується компульсивним розладом, пошуком та прийомом речовини, неспроможністю контролювати цей процес, психічним та фізичним дискомфортом під час відмови від речовини. Залежність від психоактивних речовин є серйозною проблемою, з якою зіткнулася сучасна молодь. Сама залежність є настільки поширеною, що стала важливою темою для дослідження.

Наприклад, фізична залежність виявляється в тому, що організм не може нормально функціонувати без ПАР, що організм викликає сильний потяг до цієї речовини. Фізична залежність характеризується звиканням до ПАР і наявністю абстинентного синдрому («ломки») через відсутність наступної дози. Особливо швидко розвивається фізична залежність від наркотиків у молодого організму.

 Психологічна залежність характеризується хворобливим прагненням вживати ПАР, щоб отримати приємні відчуття або позбутися неприємних. Психологічна залежність завжди виникає при систематичному вживанні ПАР, але може виникнути і після одноразового прийому, наприклад, деяких синтетичних наркотиків[1].

Відомі характерні ознаки синдрому залежності від ПАР:

1. Вживання психоактивних речовин, щоб відволіктися від проблеми.
2. Одержимість повторно вжити психоактивну речовину .
3. Красти або продавати речі, щоб отримати гроші.
4. Тимчасові провали в пам’яті.
5. Поява нових друзів, які вживають психоактивні речовини.
6. Розривання стосунків з родиною та старими друзями.
7. Втрата інтересу до всього, що було цікаво раніше.
8. Напади тривоги, депресії та гніву.
9. Постійні обіцянки не вживати психоактивних речовин [1].

Неможливо передбачити, чи стане людина залежною від наркотиків. Частина людей може вживати ПАР певний час і не мати залежності. В інших залежність розвивається дуже швидко, майже, після першого вживання.

Звернемо увагу, що на формування залежності впливає багато чинників, і що більше факторів ризику має людина, то більша ймовірність того, що прийом наркотичних речовин може призвести до залежності. Тому розрізняють кілька етапів розвитку залежності.

Наприклад, спочатку з’являється імпульсивний потяг до прийому ПАР, який більшою мірою асоціюється з позитивними переживаннями (ейфорія, відчуття психічного та фізичного комфорту, почуття задоволення), проте згодом починає переважати компульсивний потяг, пов’язаний з необхідністю усунення негативних переживань (дискомфорту, втоми, різноманітних психологічних та нервових симптомів), пов’язаних із синдромом відміни (гострий абстинентний синдром). Визначити, чи вживає людина ПАР, можна із використанням експрес-тестів, які продають в аптеці. Для такого тестування потрібен зразок сечі або слини. Існують тести на один або кілька ПАР, проте варто пам’ятати, що вони можуть давати як хибно позитивні, так і хибно негативні результати, і що визначення того, чи вживала особа ПАР, залежить від тривалості перебування певної речовини в організмі людини, частоти вживання тощо. Так, деякі речовини неможливо виявити вже через кілька днів після вживання, особливо якщо людина вживає їх епізодично, а не постійно.

Отже, процес формування залежності складний та комплексний. Іноді люди відчувають негативні емоції, такі як стрес, самотність або почуття провини. У таких випадках вони можуть знайти тимчасове полегшення  через залучення до паління, вживання алкоголю або вживання солодощів, оскільки «ці дії» можуть покращити їхній настрій і полегшити серйозність їхніх проблем. У подібній ситуації в майбутньому людина, ймовірно, повторить ті самі дії. Це процес, завдяки якому залежність поступово встановлюється. Пояснення полягає в нейронних зв’язках мозку. Коли людина стає залежною, спосіб спілкування її мозку змінюється. Це відбувається в циклі, коли нейрони, які є клітинами мозку, отримують і надсилають інформацію за допомогою хімічних речовин, які називаються нейромедіаторами. Процес включає систему винагороди, яка є групою структур у нервовій системі, які допомагають регулювати та контролювати поведінку через позитивні реакції на дії. У результаті це спричиняє зміни в тому, що вважається важливим, і в тому, як ми сприймаємо цінність. Залежність вважається тривалою хворобою, а не результатом відсутності сили волі чи моральних якостей.

Розглянемо етапи формування залежності:

1 – й, коли їжа, алкоголь, наркотик або певна сильна емоція глибоко впливає на людину;

2-й – це стан, коли мозок збуджується сильніше, ніж зазвичай, і виробляє нейромедіатори більше за норму. Саме завдяки цьому людина відчуває радість (задоволення) ейфорію тощо;

3–й: характеризується тим, що з часом кількість нейромедіаторів зменшується і їх стає вже недостатньо для виникнення бажаної емоції.

4-й – це людина відчуває дискомфорт і намагається усунути його за допомогою нової порції «наркотику». і тут виникає переконання, що їжа, гра, паління – це те, що допомагає впораєтьсь із дратівливістю. Це і є момент формування психологічної залежності.

Формування залежності поділяють на різні групи на основі факторів ризику, які включають біологічні, соціальні та еволюційні фактори. Генетика людини, з якою вона народилася, має істотний вплив на розвиток залежності. Крім того, вкрай важливо враховувати такі фактори, як стать, етнічна приналежність та наявність психічних захворювань, таких як депресія та тривожні розлади.. Оточення людини, динаміка в сім’ї, зокрема стосунки з батьками та друзями, а також її загальне щастя можуть впливати на ймовірність початку вживання наркотиків і розвитку залежності. Різні форми насильства, включаючи фізичне, сексуальне та психологічне, а також стійке стресове та напружене середовище можуть значно підвищити ймовірність початку вживання наркотиків і розвитку залежності від них. Отже, зазначимо, що на ризик наркозалежності впливають як генетичні фактори, так і чинники навколишнього середовища, які взаємодіють із важливими періодами розвитку в житті людини.

Ми чуємо, як молоді люди часто стверджують, що наркотики допомагають їм справлятися зі стресом, підвищують настрій і підвищують продуктивність, що вживання наркотиків є модним, і що наркотики дозволяють їм досягти підвищеного стану свідомості, відчувати надзвичайні відчуття. Тим часом очевидно, що використання наркотиків для боротьби зі стресом є відображенням молодіжних тенденцій: чим раніше людина почне вживати наркотики, тим більша ймовірність розвитку у неї залежності.

Висновки до розділу І

Розглядаючи залежність від психоактивних речовин як медико-соціально-психологічнау проблему, відмічаємо, що психоактивні речовини – це речовини, які при введенні в організм людини може змінювати сприйняття, настрій, здатність до пізнання, поведінку. Психоактивні речовини діляться на «легальні» і «нелегальні». До легальних психоактивних речовин відносяться речовини, не заборонені законом до вживання, зберігання і розповсюдження, проте це не залежить від ступеня їх шкідливого впливу на психіку і організм людини. До нелегальних – належать речовини які є протизаконними.

Відомо, що людина, котра займається зберіганням та розповсюдженням таких речовин, яка схиляє до вживання інших, а також злісно ухиляється від лікування з приводу залежності від них, підлягає кримінальній відповідальності.

 Проте, на сьогоднішній день не існує єдиного визначення залежності від психоактивних речовин. Однак, в більшості випадків залежність характеризується компульсивним розладом, пошуком та прийомом речовини; неспроможністю людиною контролювати цей процес, який характеризується психічним та фізичним дискомфортом під час відмови від речовини.

РОЗДІЛ ІІ. Особливості подолання залежності від психоактивних речовин серед учнівської молоді

1.             Учнівська молодь та її розуміння здорового способу життя

 Учнівська молодь — це молоді люди, які активно навчаються в навчальних закладах, таких як школи, коледжі, професійно-технічні училища та університети. Для них це важливий період освіти та особистісного розвитку.

 Наукові дослідження стверджують, що сучасні соціальні негаразди, економічна криза негативно позначилися на здоров’ї української нації взагалі, а найбільше занепокоєння викликає стан соціального, фізичного й емоційного самопочуття дітей та молоді – майбутнього покоління України. Молоді люди, які поки що не мають проблем із здоров’ям, вважають що немає потреби й у його збереженні та зміцненні. Тому важливим завданням соціального виховання є формування у молоді активного ставлення до особистого здоров’я та усвідомлення того, що здоров’я є найбільшою цінністю, дарованою людині природою.

 У статуті Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) визначено, що здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад. Наразі виокремлюють такі взаємопов’язані складові здоров’я: соматичне здоров’я (стан органів та систем організму людини, основу якого становить біологічна програма індивідуального розвитку); фізичне здоров’я (рівень росту і розвитку органів та систем організму, в основі яких – морфологічні та функціональні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції); психічне здоров’я (внутрішній психічний стан, який залежить від душевного комфорту, що забезпечує адекватну реакцію та поведінку); моральне здоров`я (комплекс характеристик мотиваційної та інформаційної сфер життєдіяльності, його особливість визначає система цінностей, установок та мотивів поведінки індивіда у суспільстві).

Тобто здоров`я, з одного боку, це ідеальний стан організму, чого індивід мав би прагнути досягти з перших днів свого свідомого життя, а з іншого – одна з найважливіших характеристик якості життя, ресурс, який визначає можливість індивіда вирішувати повсякденні проблеми життя, задовольняти свої потреби задля вдосконалення  власного фізичного, психічного і соціального благополуччя.               Стан здоров’я людини безпосередньо залежить від рівня усвідомлення особистістю власної відповідальності за своє здоров’я, налаштованості на його зміцнення та збереження. Важливим показником, що дозволяє оцінити відповідальність особи за стан власного здоров’я, є самооцінка або суб’єктивне оцінювання самопочуття самою людиною. Молодь зазвичай схильна до вищих оцінок власного здоров’я, порівняно зі старшим населенням.

 У той же час суттєвим викликом здоров’ю молоді України є шкідливі звички: паління, вживання алкоголю та наркотиків, також ризикована сексуальна поведінка, що провокує поширення соціально небезпечних хвороб. ВІЛ-інфекція, наряду іншими соціально небезпечними хворобами, розглядається як одна з основних проблем для здоров’я населення та суспільства в цілому. За темпами розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Європі та світі Україна є другою та п’ятою відповідно і посідає 22-ге рейтингове місце серед 123-х країн світу за оціночною кількістю людей, які живуть з ВІЛ [16].

За даними ВООЗ, якщо прийняти умовно рівень здоров’я людини за 100%, то 20% залежить від спадковості, 20% – від зовнішніх умов (екології), 10% – від діяльності системи охорони здоров’я, а 50% залежить від її способу життя. Спосіб життя – це уявлення про певний тип життєдіяльності людини, яке характеризується особливостями її трудової діяльності, побуту, форми задоволення матеріальних і духовних потреб, правилами індивідуальної та громадської поведінки. Говорячи про спосіб життя, варто пам`ятати, що, хоча він значною мірою обумовлений соціально-економічними умовами, водночас багато в чому залежить від мотивів діяльності конкретної людини, від особливостей її стану здоров`я, психіки та функціональних можливостей організму. Цим зокрема поясняється реальна різноманітність варіантів способу життя різних людей. Спосіб життя людини визначають три категорії: рівень життя, якість життя та стиль життя. Рівень життя – це, в першу чергу, економічна категорія, що відбиває рівень забезпечення матеріальних, духовних та культурних потреб людини. Якість життя розуміється як ступінь комфорту при задоволенні людських потреб. Стиль життя визначає особливості поведінки людини, тобто певний стандарт, до якого пристосовуються психологія та психофізіологія особистості. Якщо спробувати оцінити роль кожної з категорій способу життя у формуванні індивідуального здоров’я, можна дійти висновку, що рівень та якість життя мають суспільний характер.

 Отже, здоров’я людини передовсім залежить від стилю життя, який в основному має індивідуальний характер і визначається історичними, національними традиціями (менталітетом) та особистісними нахилами. Для кращої оптимізації життєдіяльності людини використовується поняття здоровий спосіб життя – це взірець систематичної поведінки особистості, спрямований на формування, збереження та зміцнення власного здоров’я шляхом закріплення в повсякденному житті правильних звичок, які не завдають шкоди людині в фізичній та духовній сферах її функціонування. Іншими словами, це - спосіб життя з метою профілактики хвороб і зміцнення здоров’я та передбачає виконання рекомендацій ВООЗ щодо харчування, необхідних фізичних навантажень, гігієни, тренування холодом, позбавлення від шкідливих звичок та залежностей, запобігання захворювань, що передаються статевим шляхом, гармонію з оточуючим середовищем.

 Соціологічні дослідження свідчать, що значна частка української молоді віком 14-34 роки вважає свій спосіб життя здоровим: 51% респондентів вважають, що ведуть скоріше здоровий, ніж нездоровий спосіб життя, 26% – повністю здоровий спосіб життя, 20% вважають свій спосіб життя не здоровим («скоріше ні, ніж так» і «ні»), а 3% вагалися з відповіддю щодо стану свого здоров’я .

 Варто зауважити, що на спосіб життя молодої людини впливають не лише її індивідуальні особливості, але й навколишнє середовище та оточення. На формування способу життя молодої людини впливають такі чинників: сім’я, коло спілкування, робота, громада та суспільство тощо. Кожен із перерахованих чинників може як стимулювати фактори ризику (алкоголізм, куріння, наркоманію), так і навпаки виступати захисним фактором18. До захисних факторів індивіда відносять тісний зв’язок з соціальними інститутами і цінностями, включаючи прихильність до батьків і розширеної сім’ї, обов’язковість в шкільних справах, участь в релігійних заходах, віра в соціальні цінності. До захисних факторів відносять також соціальний захист і емоційну компетентність, включаючи хороші комунікативні навички, чуйність, здатність до співпереживання, дбайливість, почуття гумору, просоціальну поведінку, навички вирішення проблем, почуття автономії, почуття мети і майбутнього (тобто цілеспрямованість), самодисципліну.

Можна  стверджувати, що здоровий спосіб життя – це сукупність  поглядів,  переконань,  мотивів, настанов,  умінь  та  навичок,  що  сприяють збереженню та зміцненню здоров’я. В основі теорії формування здорового способу життя лежить низка ідей.

 По-перше, це пріоритет цінності здоров’я у системі цінностей суспільства загалом та кожної людини зокрема. Здоров’я  характеризується  матеріальною цінністю, адже є детермінантною працездатності особистості, а отже, і її прибутків. Здоров’я має й духовну цінність, адже дає змогу відчути повноту життя, відчути щастя. Відтак здоров’я виступає також умовою існування більш значущої цінності – життя.

По-друге, відповідно до визначення ВООЗ, здоров’я є не лише відсутністю захворювань та фізичних  дефектів,  але  й  станом  повного фізичного, душевного  та соціального благополуччя. Відтак здоров’я передбачає добре самопочуття, бадьорість, оптимізм, що дають змогу вчитися, працювати, спілкуватися і отримувати від цього задоволення, досягати нових вершин, долаючи труднощі та невдачі.

По-третє, здоров’я трактується як цілісний феномен,  що охоплює  низку  сфер:  фізичну, психічну, соціальну і духовну. Фізичне здоров’я визначає правильне функціонування організму; психічне – детермінує рівновагу і нормальне протікання психічних  процесів; соціальне  –забезпечує безконфліктну взаємодію з довкіллям; духовне – передбачає прагнення до ідеалу як джерела сили і енергії людини.

По-четверте, людина сама несе відповідальність за власне здоров’я, що дає їй змогу впродовж тривалого часу зберігати бадьорість,  високу працездатність та соціальну активність. Лише бажання людини бути здоровою і зусилля в цьому напрямі можуть забезпечити здоровий спосіб життя.

Здоровий спосіб життя спрямовується на усунення несприятливих чинників:

2.2 Профілактика залежності від психоактивних речовин серед учнівської молоді

 Питання постійного розвитку цінностей здорового способу життя учнівської молоді, знань про шкоду психоактивних речовин і попередження їх прийому в загальноосвітніх установах є прямим обов’язком соціальних працівників та соціальних педагогів, які мають постійний і безпосередній контакт з учнівською молоддю, займаються їхнім навчанням і вихованням. Реалізація такої роботи ускладнена внаслідок недостатнього рівня готовності фахівців освітніх установ з питань початку вживання ПАР, профілактики передумов і проявів наркотичної залежності.

 Докорінні зміни в українському суспільстві на початку третього тисячоліття вимагають  нових підходів до здійснення соціально-педагогічної профілактики залежності від психоактивних речовин. Огляд існуючих стратегій та нових перспективних напрямів, ефективних технологій та методик профілактики залежності учнівської молоді від психоактивних речовин дозволяє виділити серед них такі, які відповідають сучасним вимогам та діючим соціально-психологічним факторам (зокрема, вдосконалення традиційних, розробки і впровадження нових технологій та соціально-педагогічних методик формування і розвитку особистісних ресурсів, що забезпечують домінування цінностей здорового способу життя та установки на відмову від вживання психоактивних речовин).

 Оскільки у кожному конкретному випадку методологія профілактики залежності від психоактивних речовин серед учнівської молоді повинна розроблятися з урахуванням реально існуючих місцевих умов і одночасно відповідати умовам універсальності, то кінцевою метою розробки подібної методології є  технологія профілактики залежності від психоактивних речовин серед учнівської молоді, яка допускає дослідження технологічного аспекту соціального феномена наркотизму й розробку ефективних способів і прийомів соціального впливу на нього.

  Щодо початку профілактичної роботи, то, існують розбіжності у поглядах педагогів: деякі з них завищують цю межу аж до підліткового віку, інші говорять уже про дошкільний вік. Часто як риторичне наводять питання про доцільність первинної профілактики вживання психоактивних речовин і деякі дослідники, зазначаючи , що в жодній країні світу загальна профілактика не зупинила епідемічний процес.

 Однак, доки в усіх країнах зберігається значна частина молоді, що не вживає та не пробує «наркотичного зілля», актуальність профілактичних заходів, на нашу думку, не зменшується. Отже існує необхідність раннього профілактичного втручання, враховуючи те, що:

1.                 вживання психоактивних речовин набуває епідемічного характеру, що обумовлено неконтрольованим впливом ровесників;
2.                 вживання психоактивних речовин супроводиться ризиком для психосоціальної діяльності та здоров’я;
3.                 вживання психоактивних речовин набагато успішніше вдається зупинити в підлітковому віці, ніж у дорослих.

   З вище означеного закономірно постає наступне запитання: що розуміти під такою профілактикою, як обмежувати її сферу та напрями реалізації.

 Виокремлюють такі види профілактики:

Первинна профілактика – це комплекс соціальних, освітніх і медико психологічних заходів, що попереджають, стримують зловживання наркотиками або інфікування ВІЛ. Вона спрямована на здорову молодь – тих, хто ще не почав вживати психоактивні речовини, не мав інфекцій, які передаються статевим шляхом, небезпечної сексуальної поведінки тощо. Мета первинної профілактики – це зміна ціннісного ставлення власної поведінки, а також формування відповідальності за неї. У межах первинної профілактики ми виділяємо радикальний та ранній види профілактики.

 Мета радикальної профілактики – формування психосоціальних навичок актуальних у підлітковому віці. В ході її реалізації передбачається вирішення таких завдань: зміна ціннісного ставлення підлітків до ПАР; формування антинаркотичних установок; формування особистої відповідальності за свою поведінку; пропаганда здорового способу життя. Об’єктом впливу визначено здорових осіб, тобто осіб без ознак вживання (включаючи підлітків, що мали первинний контакт із ПАР). Особлива увага надається загальним соціальним навичкам, які й визначаються як кінцевий результат роботи на цьому етапі.

 Мета ранньої профілактики – виявлення підлітків, які перебувають на стадії експериментування з ПАР, та запобігання їх переходу до початкової стадії зловживання. Реалізація профілактичних заходів передбачає вирішення таких завдань: формування  конструктивної мотивації (позитивних цінностей, орієнтації на виконання соціальних вимог і самозбереження); вдосконалення саморегуляції; підвищення стресостійкості та розширення ресурсів особистості; вироблення життєво важливих умінь; розширення соціальних зв’язків і позитивного соціального досвіду особи; підвищення рівня соціальної адаптації [9]. Об’єктом впливу є «група ризику», а саме учні, що мають виражену схильність до формування девіантної поведінки (за результатами спостережень), без прояву такої в даний час, а також особи, що вже вживали ПАР. Особлива увага надається такому змістовому компоненту як уміння організовувати своє життя. Навички, сформовані у його межах визначаються як кінцевий результат роботи на цьому етапі що забезпечує переведення роботи з підлітком до завдань радикальної профілактики.

 Ключові проблеми первинної профілактики вживання психоактивних речовин учнівською молоддю в освітньому середовищі можна згрупувати так:

− як і з якого віку формувати  активний психологічний захист, протидію до першої проби та прийому ПАР, до стилю життя, пов’язаного з наркотизацією;

 − як педагогам, вихователям, соціальним працівникам, батькам безпомилково та точно визначати, чого вони мають прагнути під час роботи з молоддю;

 − як активно втручатися та коректувати систематичне вживання психоактивних речовин? Якими оптимальними засобами здійснювати комплексну реабілітацію  щоб припинити наркотизацію?

 Вторинна профілактика – це комплекс соціальних, освітніх і медико психологічних заходів, що попереджують формування захворювання і ускладнень, пов’язаних з уживанням наркотиків серед тих, хто вживає їх епізодично і ще не має ознак захворювання. Мета вторинної профілактики – максимально скоротити вплив психоактивних речовин на людину, обмежити ступінь шкоди безпосередньо для споживача та його найближчого оточення, зберегти рівень психічного та соціального благополуччя людини, попередити хронічне захворювання.

 Під час вторинної профілактики застосовувалися немедичні заходи соціально-педагогічного, освітнього та психологічного спрямування, що запобігають переходу уживання у залежність. Надання соціально-педагогічної допомоги підлітку здійснюється провідними суб’єктами профілактичної роботи: психолог, нарколог – соціальний педагог – батьки – середовище проживання підлітка. Тобто, свою роботу соціальний педагог тут проводить разом із з психологом, однак психокорекційні впливи є первинними.

 У межах вторинної профілактики нами виділяється запізніла профілактика, метою якої є виявлення та зниження рівня стійкого вживання з ознаками психологічної залежності. Під час її реалізації передбачається вирішення таких завдань: формування мотивації на зміну поведінки; формування мотивації на припинення вживання ПАР; розвиток проблем долаючої поведінки; формування соціально підтримувальної поведінки та стратегії пошуку соціальної підтримки. Об’єктом впливу є учні, які мають ознаки залежності, котра формується від ПАР на її початковій стадії. Особлива увага надається такому змістовому компоненту, як уміння чинити опір пропозиціям вживати ПАР і рекламі ПАР. Навички, сформовані у його межах визначаються як кінцевим результатом роботи на цьому етапі і переходом до завдань первинної профілактики.

 Третинна профілактика або реабілітація – це комплекс соціальних, освітніх і медико-психологічних заходів, що спрямовані на попередження зривів та рецидивів захворювання (наркоманія чи іПСШ), сприяння відновленню особистісного та соціального статусу споживача психоактивних речовин, людини, яка мала інфекції, що передаються статевим шляхом та людини, яка живе з ВіЛ/СНіДом, їх повернення у сім’ю, навчальний заклад, трудовий колектив тощо.

Основні завдання третинної профілактики:

лікування та адаптація осіб, які мають залежність, та осіб, які живуть з ВіЛ;

 Під час третинної профілактики застосовуються, насамперед, медичні заходи для зняття ознак фізичної залежності. Пізніше вживаються заходи соціально-педагогічного, освітнього та психологічного спрямування, що запобігають зривам і рецидивам захворювання, сприяють відновленню особистісного та соціального статусу залежного учня, поверненню його в сім’ю, до освітньої установи, до громадсько-корисної діяльності. Надання соціально-педагогічної допомоги підлітку провідними суб’єктами профілактичної роботи має таку динаміку: установа допомоги – соціальний центр – наркологічний диспансер – нарколог, психолог – соціальний педагог – батьки – середовище проживання.

 У межах третинної профілактики можна виокремити профілактику пізню та термінальну. Соціально-педагогічний вплив можливий переважно під час пізньої профілактики, що спрямована на попередження рецидиву захворювання у хворих, які припинили вживати ПАР. Особливу увагу доцільно надавати таким змістовим компонентам, як уміння чинити опір пропозиціям вживати ПАР і рекламі ПАР та уміння організувати своє життя. Вони забезпечують перехід залежного до циклу змін у напрямі до припинення вживання ПАР. Термінальна профілактика передбачає примусове лікування хронічних випадків, що далеко зайшли. Лише після зняття ознак фізичної залежності ми можемо застосовувати заходи, визначені на попередніх етапах.              

Первинна суть профілактики – захист здоров’я. і в такому значенні профілактика не має чітких меж із галузями науки та практики , що стосуються здоров’я людини, з поняттями ж гігієни та санітарії профілактика збігається. На державному рівні профілактика вживання психоактивних речовин передбачає комплекс соціальних, освітніх і медикопсихологічних заходів, спрямованих на виявлення й усунення причин та умов, що спричиняють поширення та вживання психоактивних речовин, попередження розвитку та ліквідацію негативних особистісних, соціальних і медичних наслідків вживання психоактивних речовин. В освітній сфері вона переважно спрямована на деяку «групу ризику» для запобігання небажаної поведінки її членів.

 Реальність мети соціально-педагогічної профілактики проблем, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин, зазвичай визначається з урахуванням чинників, вказаних нижче:

-          бажаність. Так, коли в суспільстві йде активна медіа-пропаганда тютюну та алкоголю як запоруки успіху, то зрозуміло, що ставити за мету профілактики припинення вживання ПАР просто нереально. Саме суспільство не підтримує цього;

-          виконуваність. Мета «суспільство без наркотиків» зазвичай недосяжна. Більш реальною є профілактика, спрямована на зменшення та контролювання схем вживання чи на послаблення наслідків вживання ПАР.

 Спираючись на означена вище, можна констатувати, що найбільш реальною метою антинаркотичної профілактики можна вважати профілактику вживання психоактивних речовин та виникнення залежності від вживання психоактивних речовин серед підлітків.

 Завдання антинаркотичної профілактичної роботи можна сформулювати таким чином: зміна ціннісного ставлення до психоактивних речовин;  формування особистісної відповідальності за свою поведінку, що зумовить зниження попиту на психоактивні речовини; вироблення життєво важливих психосоціальних навичок.

 Організація профілактичної роботи в освітньому середовищі здійснюється на основі наступних принципів:

-          Принцип системності визначає при реалізації профілактичної діяльності в освітньому середовищі організаційно-методичну взаємодію органів виконавчої влади та підвідомчих їм організацій, включених у профілактику, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та підвідомчих їм організацій, а також між професійну взаємодію фахівців різних соціальних практик (педагог, психолог, медичний фахівець, шкільний інспектор у справах неповнолітніх тощо), які мають єдину мету, гнучку структуру і механізм зворотного зв'язку, що дозволяють коригувати поточні завдання та індикатори ефективності комплексної діяльності [6].

-          Принцип стратегічної цілісності обумовлює для організаторів і активних учасників профілактичної діяльності на всіх рівнях взаємодії єдину стратегію профілактичної діяльності, включаючи основні напрямки, методичні підходи та конкретні заходи.

-           Принцип багатоаспектної профілактики заснований на розумінні вживання ПАР як складного соціально-психологічного явища, що обумовлює комплексне використання соціальних, психологічних та індивідуально-орієнтованих напрямків і форм профілактичної діяльності, що охоплюють основні сфери соціалізації учнів, вихованців освітніх установ.

-          Принцип ситуаційної адекватності профілактичної діяльності визначає відповідність змісту та організації профілактики реаліям економічного та соціального життя і ситуації, пов'язаної з вживанням ПАР, в країні та регіоні.

-          Принцип динамічності передбачає рухливість і гнучкість зв’язків між структурами і компонентами профілактичної системи, що забезпечують можливість її розвитку та удосконалення з урахуванням досягнутих результатів.

-          Принцип ефективного використання ресурсів учасників профілактики припускає, що основна частина завдань профілактичної діяльності реалізується за рахунок вже наявних у соціальних інститутів змістовних, методичних, професійних ресурсів.

-          Принцип легітимності визначає відповідність будь-яких форм профілактичної діяльності в освітньому середовищі законодавству країни[6].

 Реалізація завдань профілактики вживання ПАР в освітньому середовищі здійснюється на наступних рівнях:

 перший рівень передбачає реалізацію профілактичних завдань у масштабах діяльності соціальних інститутів (системи охорони здоров'я, освіти, соціального захисту населення). Він забезпечує формування єдиних механізмів реалізації профілактичного напрямку в масштабах суспільства і створює умови (організаційні, правові, змістовні) для попередження вживання ПАР;

 другий рівень передбачає реалізацію профілактичних завдань у масштабах діяльності конкретних установ, що належать до різних соціальних сфер, і орієнтований на конкретні соціальні групи учнів, вихованців, їх  батьків (законних представників) та найближчого оточення, фахівців системи профілактики. .

 Щодо методичних аспектів, то при їх розгляді необхідно вирішити питання вибору провідних стратегій та основоположних підходів профілактики. Так, розгляд стратегій профілактики показує, що найбільш прийнятною, на думку багатьох дослідників, є класифікація ВООЗ, де профілактику прийнято розділяти на первинну, вторинну та третинну.

Отже, у більш широкому контексті «профілактика» — це різнобічна діяльність, що перешкоджає поширенню нелегальних наркотиків у суспільстві, й таким чином охоплює достатньо широке коло напрямів діяльності. Також, слід зауважити, що усі типи профілактики здійснюються на особистісному, сімейному та соціальному рівнях.

Особистісний рівень профілактики – фокусування впливу на формуванні тих якостей особистості, які сприяють відповідальному ставленню до власних поведінки та здоров’я, підвищенню рівня здоров’я, самооцінки, впевненості у собі тощо.

Сімейний рівень профілактики передбачає вплив на найближче оточення, сім’ю з метою посилення та зміцнення впливу на особистість.

Соціальний рівень профілактики сприяє зміні суспільних норм щодо вживання наркотиків та ставлення до наркозалежних, людей, які мають інфекції, що передаються статевим шляхом, та людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом.

Разом з цим, особливості технології профілактичної роботи проявляються в тому, що вона спрямована на випереджальне формування позитивних життєвих установок, цінностей та досвіду учнівської молоді. Вважаємо, що взаємодія в рамках профілактики повинна базуватися на постулатах гуманної співпраці, коли сам працівник соціальної сфери повинен виступати свідомим носієм і організатором гуманної педагогіки в щоденній педагогічно-виховній взаємодії з дитиною.

Висновки до розділу ІІ

 Учнівська молодь — це молоді люди, які активно навчаються в навчальних закладах (школи, коледжі, професійно-технічні училища, університети). Важливим завданням соціального виховання є формування у молоді активного ставлення до особистого здоров’я та усвідомлення того, що здоров’я є найбільшою цінністю, дарованою людині природою.

 У той же час суттєвим викликом здоров’ю молоді України є шкідливі звички: паління, вживання алкоголю та наркотиків, також ризикована сексуальна поведінка, що провокує поширення соціально небезпечних хвороб. ВІЛ-інфекція, наряду іншими соціально небезпечними хворобами, розглядається як одна з основних проблем для здоров’я населення та суспільства в цілому. Тому виникає необхідність в запобіганні та профілактиці вживання психоактивних речовин серед учнівської молоді.

У більш широкому контексті «профілактика» — це різнобічна діяльність, що перешкоджає поширенню нелегальних наркотиків у суспільстві, таким чином охоплює достатньо широке коло напрямів діяльності. Виокремлюють такі види профілактики:

 первинна профілактика – це комплекс соціальних, освітніх і медико психологічних заходів, що попереджають, стримують зловживання наркотиками або інфікування ВІЛ;

вторинна профілактика – це комплекс соціальних, освітніх і медико психологічних заходів, що попереджують формування захворювання і ускладнень, пов’язаних з уживанням наркотиків серед тих, хто вживає їх епізодично і ще не має ознак захворювання;

 третинна профілактика або реабілітація – це комплекс соціальних, освітніх і медико-психологічних заходів, що спрямовані на попередження зривів та рецидивів захворювання (наркоманія чи іПСШ), сприяння відновленню особистісного та соціального статусу споживача психоактивних речовин, людини, яка мала інфекції, що передаються статевим шляхом та людини, яка живе з ВІЛ/СНІДом, їх повернення у сім’ю, навчальний заклад, трудовий колектив тощо.

РОЗДІЛ ІІІ. Основи організації просвітницько – профілактичної роботи з попередження вживання психоактивних речовин серед учнівської молоді

3.1 Аналіз проведеного дослідження

 При організації роботи з подолання існуючих проблем серед учнівської молоді слід висвітлити й наслідки вживання ПАР. Залежність від наркотиків, алкоголю та інших психоактивних речовин призводить до негативних наслідків для майбутнього та загрожує здоров'ю життя учнів сьогодення, суспільству майбутнього, а також розповсюдження адиктивної поведінки . Вживання тютюну, поряд із вживанням алкоголю, неправильним харчуванням та малорухливим способом життя, є одним з основних чинників, що спричиняють неінфекційні захворювання і передчасну смертність населення. Куріння в підлітковому віці уповільнює темпи фізичного розвитку, ускладнює статеве дозрівання, негативно позначається на стані ще не зміцнілої серцево-судинної системи, легенів, інших систем організму.

 Таким чином, з'являється потреба досліджувати причини та наслідки залежності учнівської молоді від психоактивних речовин, щоб надалі вирішити цю проблему. Формування життєвих навичок збереження здоров’я дає найкращі результати: це дозволяє учням сформувати позитивну самооцінку і визначати позитивні цілі, успішно соціалізуватися в середовищі однолітків, не потрапляючи під їхній можливий негативний вплив і відстоюючи свої переконання.

Мета  дослідження полягає у з’ясуванні поширеності залежності від психоактивних речовин.

Об’єкт дослідження - залежність від психоактивних речовин.

 Предмет дослідження – поширеність залежності від психоактивних речовин.

Завдання:

        провести дослідження розповсюдженості залежності вживання психоактивних речовин;

        визначити ступінь залежності вживання учнівською молоддю психоактивних речовин та розуміння ними власної проблеми

 Ми використали метод опитування, спостереження, бесіду для накопичення інформації під час проведення дослідження. Для проведення наукового дослідження було обрано 20 респондентів, анкетування проводилось з учнівською молоддю що проживає на території Носівської громади (але навчаються в вищих закладах освіти Ніжина, Києва та Чернігова ).

Для виявлення проблем вживання ПАР ми провели анкету «Чи є у тебе залежність?». Анкета складалась з 12 питань, на які були отримані відповіді.

На поставлене запитання «Ти коли небудь вживав психоактивні речовини в більшій кількості, ніж збирався?» ми отримали такі результати(мал.1) :

-         30% (6 осіб) відповіли  «Так»

-          25% (5 осіб) відповіли «Мабуть так»

-         30% (6 осіб) відповіли «Мабуть ні»

-         15 % (3 особи) відповіли «Ні»

Мал. 1 Результат відповіді на перше запитання анкети

На поставлене друге запитання «Ти коли-небудь вживав психоактивні речовини довше, ніж збирався?» ми отримали такі результати(мал.2) :

Мал. 2 Результат відповіді на друге запитання

 Третє питання передбачало виявлення аналітичного підходу до вживання психоактивних речовин:  «Чи є у тебе зараз (або чи було в минулому) завзяте бажання зменшити або контролювати прийом психоактивних речовин ?» були отримані такі результати (мал.3) :

Мал. 3 Результат відповіді на третє запитання

 На поставлене четверте запитання «Ти коли-небудь намагався зменшити або контролювати прийом речовини?» ми отримали такі результати (мал.4) :

- 15% (3 особи) відповіли «Так»

- 15% (3 особи) відповіли «Мабуть так»

- 65% (13 осіб) відповіли «Мабуть ні»

- 5% (1 особа) відповіла «Ні»

Мал. 4 Результат відповіді на четверте запитання

 На поставлене п’яте запитання «Чи витрачається у тебе занадто багато часу на підготовку до прийому, прийом і відновлення сил після прийому психоактивних речовин?» ми отримали такі результати (мал.5) :

Мал. 5 Результат відповіді на п’яте запитання

 Шосте запитання «Чи доводилося тобі коли-небудь пропускати важливі справи через те, що ти був у стані сп’яніння, «ломки» або похмілля?» дало наступні відповіді (мал.6):

Мал.6 Результат відповіді на шосте запитання

 На наступне запитання «Пропускав ти коли-небудь роботу чи відмовлявся від планів щось зробити або відпочити заради вживання психоактивних речовин ?»  отримали наступні результати (мал.7)  :

Мал. 7 Результат відповіді на сьоме запитання

 На восьме питання «Чи були у тебе якісь фізичні, психологічні чи соціальні проблеми (пов’язані зі спілкуванням з оточенням, навчанням, роботою), які з’явилися або посилилися через прийом психоактивних речовин ?» дали наступні відповіді (мал. 8 ) :

Мал. 8 Результат відповіді на восьме запитання

 На дев’яте питання «Чи продовжував ти вживати ПАР, незважаючи на те, що вони викликали або погіршували фізичні, психологічні чи соціальні проблеми?» отримали такі результати (мал.9):

Мал. 9 Результат відповіді на дев’яте запитання

 На десяте питання «Чи зросла твоя толерантність (можливість вживати значні кількості ПАР, не відчуваючи сп’яніння) з часу початку вживання?» отримали результати (мал.10) :

Мал. 10 Результат відповіді на десяте запитання

 На наступне запитання «Чи відчував ти коли-небудь фізичний дискомфорт або нездужання на наступний день після вживання психоактивних речовин ?» ми отримали наступні відповіді (мал.11) :

Мал. 11 Результат відповіді на одинадцяте запитання

На останнє дванадцяте запитання «Чи доводилося тобі коли-небудь вживати психоактивну речовину, щоб уникнути нездужання або зняти «ломку»?» надали наступні відповіді (мал.12) :

Мал. 12 Результат відповіді на дванадцяте запитання

3.2 Просвітницько-профілактична робота з подолання вживання психоактивних речовин  серед учнівської молоді (в умовах громади)

В умовах розбудови державності в Україні здоров’я підростаючого покоління стає самодостатньою цінністю: масового поширення набувають заходи з профілактики залежності від психоактивних речовин, актуальною стає проблема створення системи соціальної профілактики залежності від психоактивних речовин серед учнівської молоді. Реалізацію молодіжної дозвіллєвої політики на політичному, соціально-культурному, організаційному рівнях здійснюють в напрямах збереження здоров’я центральні і місцеві органи державної влади, молодіжні об’єднання, соціальні служби.

На початку просвітницької роботи зміст формування здорового способу життя має скласти опанування учнями поняття “здоров’я”, усвідомлення його як загальнолюдської та особистісної цінності, виховання відповідального ставлення до власного та здоров’я інших людей, прилучення до занять фізичною культурою і спортом, формування культури праці і відпочинку, а також  навичок раціонального  харчування, вироблення психологічної стійкості до залежних форм поведінки, виховання екологічно грамотної поведінки, профілактичного мислення тощо. Важливим  для  формування  потреби  у здоровому  способі  життя  є  підлітковий  та юнацький вік. З одного молодь часто експериментує, у результаті чого  в них формуються  або  певні  залежності,  або усвідомлення необхідності вести здоровий спосіб життя. З іншого – отримані ними знання, уміння та навички, сформовані погляди і переконання можуть сприяти доброму самопочуттю, реалізації необхідних життєвих виборів, а отже, формуванню усвідомлення необхідності і корисності вести здоровий спосіб життя. Формування потреби в здоровому способі життя  має  охоплювати  комплекс  заходів, спрямованих  на  збереження  здоров’я, мотивування громадян на збереження здоров’я, боротьбу  з  несприятливими  чинниками, поширення інформації про шкоду паління, алкоголю тощо,  а  також  необхідність  продовження активного життя.

В умовах закладу освіти є значна кількість ресурсів для формування у учнівської молоді потреби в здоровому способі життя. Уміння та навички здорового способу життя значним чином детерміновані рівнем проінформованості про збереження і зміцнення здоров’я, про правила надання першої допомоги, дотримання норм і правил безпеки тощо. Тому варто подбати про інтеграцію інформації про здоровий спосіб життя до змісту різних навчальних дисциплін. Це дасть змогу забезпечити системні знання про людський організм,  механізми його  розвитку, а  також безпечне функціонування у навколишньому світі.

Важливим завданням закладу освіти має бути навчання молоді різних практик зміцнення здоров’я, а також поліпшення емоційного стану, що надзвичайно важливо в умовах надмірних навантажень,  з  якими  стикаються учнівська молодь.  Важливим чинником формування потреби в здоровому  способі життя  є комунікація  між учнями  різних  вікових  груп.  Проведення різноманітних заходів у різновікових колективах створює  умови  для  передачі  досвіду, моделювання  ситуацій  у  вигляді  ділових  та рольових ігор, конкурсів та вікторин валеологічної спрямованості.

Корисним видається таке формулювання домашніх завдань, яке дозволило б переносити набуті знання і навички у діяльність поза закладом освіти.  Наприклад, це  може бути  створення буклету на означену тематику, виконання завдань для проведення самоаналізу.

У процесі формування потреби в здоровому способі життя важливо використовувати не лише потенціал рухової активності, але й можливості природних  чинників.  Організація мандрівок,  прогулянок і  походів сприяють  оптимізації  фізичної  активності, мінімізації  ризику гіподинамії,  поліпшенню емоційного стану та працездатності. У роботі зі молоддю важливо забезпечувати сприятливий психологічний клімат з допомогою створення  ситуацій  успіху,  коректності  та об’єктивності оцінки діяльності, забезпечення щирої поваги і довіри до молоді , позитивного настрою та оптимізму педагога.

Вирішення вище зазначеної проблеми обґрунтовує посилення уваги до організації профілактики вживання що може перейти до  залежності від психоактивних речовин значного кола учнівської молоді і соціальних працівників-практиків і кола науковців –дослідників, теоретиків (таких як Л. Линник, В. Волинський, Н. Щербак).

Отже, спеціалістами різних галузей (педагоги, соціологи, психологи, медики) у всьому світі підкреслюється, що найвдаліша стратегія щодо зниження рівня вживання психоактивних речовин серед учнівської молоді та боротьби з такими соціально небезпечними захворюваннями, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, це – попередження, тобто «профілактика». Профілактика, за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, — це дії, спрямовані на зменшення можливості виникнення захворювання або порушення, на переривання або уповільнення прогресування захворювання, а також на зменшення непрацездатності. У більш широкому контексті «профілактика» — це різнобічна діяльність, що перешкоджає поширенню нелегальних наркотиків у суспільстві, таким чином охоплює достатньо широке коло напрямів діяльності[3].

Відомо, що мета і завдання профілактики вживання психоактивних речовин серед учнівської молоді реалізуються в її змісті, який охоплює розроблення і здійснення комплексу напрямів діяльності, що сприяють профілактиці залежності від психоактивних речовин, а також використання різних форм і методів превентивної роботи. Сутність просвітницько-профілактичної діяльності полягає в цілеспрямованому виховному впливі на особистість.

Виходячи з цього, до завдань профілактики вживання психоактивних речовин віднесено: збагачення базових науково-практичних знань, активізацію загального інтелектуального розвитку та соціальної позиції, вироблення стійкої несприйнятливості до психоактивних речовин; формування звичок культури здоров’я. Поряд із цим, принципами профілактичної діяльності, формування несприйнятливості до розвитку залежності від психоактивних речовин є: науковість і доступність, системність, неперервність та природовідповідність, відкритість, превентивність, правдивість і довіра, індивідуальний підхід. Так, принцип всебічного спрямування передбачає поєднання різних аспектів профілактичної діяльності: освітній компонент (формування системи уявлень, знань та ставлень); соціальний компонент (реалізація соціальних потреб у рамках профілактичної діяльності); психологічний компонент (формування навичок відповідальної та здорової поведінки).

Принцип ситуативної адекватності означає відповідність профілактичних дій реальній соціально-економічній ситуації в країні та в навчальному середовищі, забезпечення безупинності, цілісності, динамічності, розвиток та вдосконалення профілактичної діяльності з урахуванням оцінки ефективності та моніторингу ситуації. Принцип дотримання прав людини, підкреслює законність, коли права не повинні порушуватися профілактичними діями. Принцип комплексності припускає узгодженість взаємодії: на професійному рівні – фахівців різних професій, у функціональних обов'язках яких є різні аспекти профілактичної роботи (вихователі, педагоги, лікарі, соціальні педагоги, соціальні працівники, організатори сфери дозвілля, працівники ювенальної поліції, інспектори підрозділів у справах неповнолітніх тощо); на відомчому рівні – органів і установ відповідної відомчої приналежності, що здійснюють профілактичну діяльність щодо соціально небезпечних хвороб у соціальному середовищі на регіональному рівні;  на міжвідомчому рівні – органів і установ, відповідальних за реалізацію різних аспектів профілактики соціально небезпечних хвороб у соціальному середовищі в межах своєї компетенції (заклади освіти, охорони здоров'я та ін.); на рівні державних, громадських і міжнародних організацій.

При організації просвітницько-профілактичної роботи щодо попередження вживання психоактивних речовин серед учнівської молоді, громада перебирає на себе провідну роль: найбільш ефективними вважаються методи консультування та доступу до спеціалізованих служб допомоги.

  Серед індивідуальних методів у громаді : соціальний патронаж передбачає відвідування клієнтів із діагностичною, контрольною  чи адаптивно-реабілітаційною метою, може бути одноразовим або регулярним залежно від обраної стратегії роботи з конкретним клієнтом;  соціальний супровід передбачає спостереження за особами, які отримують соціальні послуги, подолали чи долають наслідки складної життєвої ситуації і роблять спробу пристосуватися до соціального життя; втручання проводиться як із клієнтом індивідуально, так і з усіма представниками його близького оточення; консультування проводиться з соціально-психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, юридичних, інформаційних та інших проблем, а також стосовно здорового способу життя.

Серед групових методів акцент уваги робимо на тренінгах, основною метою яких є подолання психологічної кризи, планування майбутнього тощо;  групових обговореннях конкретних проблем з метою їх вирішення.

Методи роботи з клієнтами у громаді – це групи взаємодопомоги споживачів психоактивних речовин та їх близького оточення (основними формами роботи таких груп мають бути регулярні зустрічі з метою взаємодопомоги, телефонний зв’язок, різноманітні спільні заходи (розважальні, туристичні, екскурсійні), навчальні та оздоровчі заняття тощо.

 Під формами процесу профілактики вживання психоактивних речовин розуміється різновид організації та спосіб зовнішнього вираження навчально-виховної роботи в сфері вільного часу: заняття клубів за інтересами, зустрічі з фахівцями (психологами, лікарями, співробітниками превентивної поліції), перегляд тематичних відеофільмів, інтерактивні заняття у формі тренінгу, консультування, дебати, змагання, конкурси, вечори запитань та відповідей, навчання батьків (круглі столи, семінари-тренінги, свята та інші масові заходи). Форми розподіляються на індивідуальні, групові та масові.

 Зрозуміло, що під методами профілактики вживання та залежності від психоактивних речовин розуміється взаємодія спеціалістів-професіоналів й учнівської молоді, під час якої відбувається засвоєння присутніми вихованцями знань, умінь і навичок щодо несприятливості до вживання психоактивних речовин: бесіди, опитування, анкетування, переконання, аналіз ситуації, інформування, роз’яснення, обговорення, самоосвіта, самовиховання, діалогова взаємодія, вправи, дискусії, доручення, змагання, гра-драматизація. Зазначимо, що домінуючими у процесі профілактичної роботи є методи інформування, переконання та наочності. То ж, основними функціями профілактичного процесу є: діагностична, відновлювальна, компенсуючи, стимулююча, мотивуюча.

Профілактичні дії, теоретично обґрунтовані організаційно-методичні умови здійснення профілактики вживання психоактивних речовин у навчально-виховному процесі освітніх закладів виводять нас на бажаний кінцевий результат – сформовану в учнівської молоді інтегративну якість : несприйнятливість до вживання психоактивних речовин.

Вважаємо, що при організації просвітницько-профілактичної роботи в умовах громади необхідно врахування основних підходів до організації соціально-педагогічної профілактики вживання психоактивних речовин серед учнівської молоді враховувати досвід розв’язання цієї проблеми у  світі. У відповідності з документами, прийнятими Всесвітньою організацією охорони здоров'я, країни-учасниці розгортають широку роботу з профілактики адиктивної поведінки. Поряд з цим більшу увагу приділяють медико-санітарній просвіті, а саме: розробляються та впроваджуються спеціальні програми та підручники як для працівників, так і для учнів з питань превентивної освіти, куди входить інформація з медико-санітарної просвіти, охорони психічного здоров'я, профілактики алкоголізму, наркоманії, СНІДу. інші підходи до профілактики вживання та залежності від психоактивних речовин серед учнівської молоді включають: питання психологічної допомоги дітям із сімей, де батьки вживають психоактивні речовини; психотерапію алкоголізму та наркоманії; реальне втілення у життя принципів здорового способу життя. Пропонуються також заходи юридичного плану серед яких виділяють: збільшення штрафів; контроль за рекламою спиртних напоїв і тютюнових виробів; контроль за доступністю психоактивних речовин.

Крім того, Всесвітня організація охорони здоров'я приділяє велику увагу досвіду вивчення взаємодопомоги населення. Так, силами провідних спеціалістів розроблено два спільних проекти: «Міжнародне спільне дослідження анонімних алкоголіків як соціального руху»; «Дослідження стратегій підвищення ефективності допомоги особам, які потерпають від шкоди, що завдана психоактивними речовинами». В практичній соціально-педагогічній діяльності сьогодення найбільше поширення отримали дві моделі програм профілактики залежності від психоактивних речовин серед учнівської молоді: програма досягнення соціально-психологічної компетентності та програма навчання життєвим навичкам.

Метою першої є вироблення у учнівської молоді навичок ефективного спілкування. Друга - спрямована на навчання навичкам відповідального прийняття рішення. Обидві програми включають в себе три основні завдання: розвиток особистісної компетенції (реалізується за допомогою навчання навичкам ефективного спілкування, прийняття рішень); вироблення і розвиток навичок захисту (навчання вмінню протистояти чинникам ризику); попередження виникнення проблем (формування навичок регуляції емоцій, вирішення конфліктів).  Звернемо увагу, що при навчанні цим навичкам акцент має робитись на «діалогічних» формах взаємодії, а не на  інформаційно-повчальних, як у даний час це поширено в Україні.

Як бачимо, процес навчання учнівської молоді включає спільний пошук рішень життєвих проблем, а отже, передбачає обов'язкове володіння фахівцем методами групової роботи, групової дискусії, де спільне прийняття рішень є найбільш ефективними способами вирішення проблеми.

В рамках профілактичної роботи використовуються різноманітні психотехнічні прийоми, розроблені в моделях групового тренінгу, що підкреслює глибоку наукову обґрунтованість використовуваних методів. Таким чином, програми профілактики залежності від психоактивних речовин серед учнівської молоді мають базуватися на діалогічному стилі виховання, групових методах побудови занять і психотехнічних прийомах формування життєвих навичок.

 Погоджуючись з думками В. Лучкевича, і. Пляшкова, вважаємо, що основною складовою профілактичної роботи із учнівською молоддю є формування установок на здоровий спосіб життя.  Таким чином, сучасний рівень розв'язання проблеми соціально-педагогічної профілактики залежності від психоактивних речовин серед учнівської молоді заснований на таких принципах:

                   інформацію про шкідливість вживання психоактивних речовин не слід надавати учням ізольовано, у вигляді лекцій, спеціальних бесід на цю тему тощо. Така інформація повинна бути складовою частиною різноманітних освітніх програм для молоді;

                   комплексне та систематичне викладення всіх знань в області профілактичної освіти повинно стати частиною обов'язкового навчання у навчальних закладах, починаючи з молодших класів;

                   профілактична освіта повинна виховувати в учнів почуття відповідальності за своє здоров'я та за свою поведінку, яка впливає на здоров'я;

                   профілактична освіта повинна охоплювати всі фактори, що впливають на здоров'я, з обов'язковим урахуванням соціальних детермінант, психологічних орієнтацій та поведінки людини;

                   у ході профілактичної освіти пропаганда тверезості повинна концентруватися не на фіксації шкідливих наслідків вживання психоактивних речовин, а на перевагах, які несе в собі тверезе життя.К

Висновки до розділу ІІI

 Підсумовуючи вище зазначене, підкреслимо, що ризик розвитку вживання психоактивних речовин може мати як внутрішні причини (біофізіологічні, індивідуально-психологічні ), так і зовнішні (мікро-, мезо- і макросоціальні). 

 Вважаємо, що ідеї та матеріали, які пропонуються учнівській молоді з попередження вживання ПАР,  покликані допомогти їм усвідомити свою сутність, свої потенційні можливості та здатності до прийняття в майбутньому житті рішень, які будуть впливати на їхнє здоров'я.

Відповідно до проблеми нашого дослідження, кінцевою метою профілактики поширення залежності від психоактивних речовин серед учнівської молоді вважається зниження рівня споживання психоактивних речовин, а ще краще повна відмова від їх споживання серед учнівської молоді України.

 Особливості технології профілактики проявляються в тому, що вона спрямована на випереджальне формування позитивних життєвих установок, цінностей та досвіду учнівської молоді зміцнення здоров’я.

 Вважаємо, що в роботі з профілактики вживання психоактивних речовин серед учнівської молоді зобов’язані брати участь усі, хто безпосередньо відповідає за виховання і моральний розвиток людини: батьки, вчителі, лікарі, психологи, соціальні працівники, співробітники органів внутрішніх, громада.

ВИСНОВКИ

-  Сучасний етап розвитку українського суспільства обумовлюється кризовими життєвими ситуаціями, які, в свою чергу, виявляються в різноманітних негативних проявах поведінки різних верств населення, зокрема, помітна виражена тенденція прогресуючого зростання девіантної поведінки серед учнівської молоді (спостерігається збільшення кількості постійних споживачів психоактивних речовин серед учнівської моложді різних навчальних закладів та зміна в початку дитячої наркотизації, збільшення аудиторії учнівської молоді, що вживають психоактивні речовини тощо). За цих обставин профілактика вживання психоактивних речовин серед учнівської молоді належить до стратегічних завдань виховної роботи, на яке спрямоване наше дослідження.

         У процесі теоретико-емпіричного дослідження отримано результати, які засвідчують вирішення поставлених завдань і дають підстави зробити наступні висновки:

         аналіз науково-педагогічних джерел свідчить, що профілактика вживання психоактивних речовин серед учнівської молоді належить до пріорітетних соціальних завдань, оскільки  за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я та Українського медичного і моніторингового центру з алкоголю та наркотиків Міністерства охорони здоров’я, учнівська молодь  становлять значну частину серед споживачів.

        Зазначимо, що залежність від психоактивних речовин призводить до негативних наслідків для майбутнього та загрожує здоров'ю та життю учнів сьогодення, суспільству майбутнього. Зважаючи на це, з'являється потреба досліджувати причини та наслідки залежності учнівської молоді від психоактивних речовин, щоб надалі розв'язувати цю проблему.

         Слід підкреслити, що досліджувана нами проблема є об’єктом пильної уваги кола закордонних і вітчизняних науковців (Р. Джессора, Г. Патерсона, Б. Лазоренко, Т. Литвиненко В. Оржеховської, І. Рущенка, О. Тютюнника. та інш.). Питання організації взаємодії соціальних працівників з проблемою профілактики залежності від психоактивних речовин розглядаються у роботах Н. Пихтіної. І. Бех, С. Максименко, С. Кириленко обґрунтували концептуальні основи формування фізично та морально здорової особистості. Науковці, такі як О. Безпалько, Н. Заверико, К. Красовський, Н. Максимова, С. Омельченко, О. Пилипенко займалися пошуком ефективних шляхів профілактики залежності від психоактивних речовин. О. Бовть, В. Кривуша, Г. Пономаренко, В. Ролінський, В. Синьовий дослідили необхідність забезпечення соціально-педагогічної профілактики залежності від психоактивних речовин серед учнівської молоді.

         Пропоноване дослідження не претендує на повне висвітлення окресленої проблеми, оскільки системний підхід до організації профілактичної роботи у загальноосвітній школі вимагає також вивчення такого напряму соціально-педагогічної профілактики, як спеціально організована робота з батьками, що і стане предметом наших подальших наукових пошуків.