Программа гуртка рівень початковий

ОДЕСЬКОЇ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ № 11   I-III СТУПЕНІВ

ОДЕСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Гуртка з ЗФП______________{(назва гуртка)}

(загальна фізична підготовка)

Для   учнів  школи№______________

     Вчитель фізичної культури (Керевник гуртка)     

Влах А.Д

Вступ

Гурток (секція, клуб, творче об’єднання) – основна традиційна форма реалізації змісту позашкільної освіти і виховання учнів як у процесі вивчення окремого навчального предмета чи їх сукупності, так і різноманітних інтегрованих курсів у межах навчальних програм, затверджених МОН молодь спорту України чи адаптованих навчальних програм.

За своєю сутністю гурток – це специфічна спільність дітей та учнівської молоді, яка ґрунтується насамперед на добровільності, спільності інтересів, спрямованості на певний вид навчальної та практичної діяльності; середовище, де забезпечуються умови інтелектуального, духовного і фізичного розвитку дітей, реалізація їхнього творчого потенціалу в галузі позашкільної освіти і виховання та створюються комфортні умови соціальної адаптації до умов реального життя.

 Як сказано у статті 5 Закону України «Про позашкільну освіту», «Структуру позашкільної освіти становлять:

• позашкільні навчальні заклади; інші навчальні заклади як центри позашкільної освіти в позаурочний та поза навчальний час, до числа яких належать: загальноосвітні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, у тому числі, школи соціальної реабілітації, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, професійно-технічні та вищі навчальні заклади I – II рівнів акредитації;
• гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, спортивно-оздоровчі, науково-пошукові об’єднання на базі загальноосвітніх навчальних закладів; клуби та об’єднання за місцем проживання незалежно від підпорядкування, типів і форм власності;
• культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші навчальні заклади ….».

 Оскільки загальноосвітні навчальні заклади (як центри позашкільної освіти в позаурочний та поза навчальний час) входять до структури позашкільної освіти, то наведені нормативні документи стосуються і роботи шкільних гуртків, секцій, творчих об’єднань.

 Комплектування гуртків, груп та інших творчих об’єднань здійснюється в період з 1 до 15 вересня, який вважається робочим часом керівника гуртка.

 Розклад роботи шкільних гуртків, затверджений директором школи, повинен бути розміщений на видному місці у фойє школи.

 У канікулярні, вихідні та святкові дні шкільні гуртки можуть працювати за окремим планом, затвердженим директором школи.

 Тривалість одного гурткового заняття визначається навчальними планами і програмами з урахуванням психофізіологічного розвитку та допустимого навантаження для різних вікових категорій і становить для учнів:

• віком від 5 до 6 років - 30 хвилин;
• віком від 6 до 7 років - 35 хвилин;
• старшого віку - 45 хвилин.

 Короткі перерви між заняттями є робочим часом керівника гуртка і визначаються режимом щоденної роботи.

 Гуртки, групи та інші творчі об’єднання класифікуються за трьома рівнями:

• початковий рівень – творчі об’єднання, діяльність яких спрямована на загальний розвиток вихованців, учнів, виявлення їхніх здібностей та обдарувань, прищеплення інтересу до творчої діяльності;
• основний рівень – творчі об’єднання, які розвивають інтереси вихованців, учнів, дають їм знання, практичні вміння та навички, задовольняють потреби у професійній орієнтації;
• вищий рівень - творчі об’єднання за інтересами для здібних і обдарованих вихованців, учнів.

 Відповідно до рівня класифікації визначаються мета і перспективи діяльності гуртків, груп та інших творчих об’єднань, їх чисельний склад, а також обирається програма.

 Середня наповнюваність гуртків, груп та інших творчих об’єднань становить, як правило, 10 – 15 вихованців.

 Наповнюваність окремих гуртків, груп та інших творчих об’єднань може встановлюватися директором навчального закладу залежно від профілю, навчальних планів, програм та можливостей організації навчально-виховного, тренувального процесу, рівня майстерності вихованців, учнів і становить не більше як 25 осіб.

 Прийом до гуртків може здійснюватися протягом навчального року за бажанням вихованців, учнів за згодою батьків або осіб, які їх замінюють, як на безконкурсній основі, так і за конкурсом, умови якого розробляються навчальним закладом.

 Прийом вихованців, учнів до шкільних гуртків, творчих об’єднань здійснюється на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють.

 Для зарахування учнів до спортивних, спортивно-технічних, туристських, хореографічних об’єднань потрібна довідка медичного закладу про відсутність у вихованців протипоказань для занять у назваваних вище гуртках, секціях, творчих об’єднаннях.

 Керівник гуртка (секції, студії, далі в тексті – педагог) - комплектує склад гуртка, забезпечує його збереження протягом всієї діяльності; здійснює різноманітну діяльність, особистісно зорієнтоване навчання і виховання, педагогічно обґрунтований вибір форм, засобів та методів роботи, виходячи з психолого-фізіологічної, соціально-економічної діяльності; організовує роботу серед дітей з обмеженими можливостями розвитку, створює умови для цілісного розвитку творчої особистості, виявляє і підтримує талановитих та обдарованих дітей, сприяє розвитку і формуванню їх професійних інтересів; бере участь у розробці та реалізації навчальних програм, запроваджуючи сучасні освітні технології навчання й виховання; проводить роботу серед вихованців, учнів з виховання загальної культури, культури спілкування і дозвіллєво-розважальної діяльності; працює у співдружності з батьками, керівниками інших гуртків, учителями; забезпечує участь гуртківців у масових заходах школи, району, міста, всеукраїнських і міжнародних конкурсах, фестивалях, виставках; веде профілактичну роботу з безпеки життєдіяльності та забезпечує проведення занять із додержанням правил охорони праці та санітарно-гігієнічних норм; веде відповідну документацію і вчасно звітується про наслідки своєї роботи і творчої діяльності гуртківців; поважає гідність дитини, своєю доброзичливою поведінкою утверджує повагу до принципів загальнолюдської моралі.

ПОСАДОВІ ОБОВ'ЯЗКИ КЕРІВНИКА ГУРТКА

Керівник гуртка:

• комплектує гуртки та досягає цілісності контингенту дітей усіх років навчання;
• здійснює постійний зв'язок навчально-виховного процесу з життям, розвитком даної галузі виробництва, техніки, науки, літератури та мистецтва;
• працює з гуртками за затвердженою навчальною програмою, навчально-виховним планом та розкладом;
• забезпечує високий рівень знань, умінь, навичок вихованців;
• забезпечує участь вихованців у змаганнях, конкурсах,виступах, концертах згідно з затвердженим планом роботи навчального закладу;
• постійно підвищує свою педагогічну майстерність, бере участь у роботі обласних, міських та внутрішніх методичних об'єднань, відвідує відкриті заняття педагогів позашкільних закладів;

• є членом педагогічної та методичної рад закладу; бере активну участь у суспільному житті колективу;
• постійно здійснює виховну роботу з вихованцями в контакті з сім'єю, навчальними закладами; слідкує за станом здоров'я дітей, сприяє організації здорового способу життя; несе відповідальність за техніку безпеки життя та здоров'я дітей;
• своєчасно проводить записи в журналах про проведену роботу і після закінчення занять віддає їх на зберігання заступнику директора або методисту навчального закладу;
• протягом шкільних канікул виконує доручення у відповідності до плану роботи навчального закладу;
• здійснює чергування в закладі у відповідності до графіка;
• бере участь у забезпеченні навчального процесу матеріалами та обладнанням, є матеріально-відповідальною особою;
• вивчає і керується в роботі законом України «Про позашкільну освіту», нормативно-правовими матеріалами МОН України.
• запроваджує нові інноваційні технології, нові форми та методи проведення роботи в гуртках, колективах у відповідності до профілю гуртка;
• проведення занять поза закладом облікує у відповідності до вимог.

ВКАЗІВКИ до ведення журналу планування та обліку роботи гуртка

Журнал повинен бути заведений для кожної групи, гуртка окремо на весь навчальний рік. В журнал  заносяться плани відповідно до програми, затвердженої  Міністерством освіти і  науки України, і обліковується зміст роботи гуртка, ведеться облік відвідування  вихованців та подаються відомості про членів гуртка.

Журнал  веде  особисто  керівник  гуртка.  Всі  записи  потрібно  вести  чітко,  обов'язково  без виправлень. Забороняється викреслювати прізвища членів гуртка, які  вибули;  проти прізвища вихованця, що вибув, пишеться «вибув».

Для відміток у розділі «Облік відвідування» вживаються такі умовні знаки: був відсутній – «н».

Плани роботи гуртка на перший, другий семестри навчального року і на період літніх канікул складаються керівником гуртка на основі програми гуртка або згідно з положенням відповідної установи. На кожне заняття керівник гуртка складає окремий план, записує тему, зміст і методи роботи. Звіт  за  навчальний  рік  складається  керівником  гуртка  станом  на  1  червня,  окремий  звіт  за роботу гуртка влітку -1 вересня.

У розділі «Облік роботи гуртка» після кожного заняття записується тема заняття, його тривалість.

У розділі «Масова та суспільно корисна робота гуртка» записуються проведені масові заходи гуртка, участь його в загальних заходах закладу, виконана суспільно корисна робота тощо.

У розділі «Список закінчених робіт гуртка записуються роботи, що їх виготовлено гуртківцями і які зберігаються в закладі, виставці.

Адміністрація  позашкільного навчального закладу  систематично  перевіряє  роботу  гуртка, виконання плану його роботи та правильність ведення журналу керівником гуртка.

Журнал підписують керівник навчального закладу і керівник гуртка. Журнал зберігається в архіві позашкільного навчального закладу.

Керівник гуртка __________________ __________________________

    ^{(підпис)       (ініціали, прізвище керівника)}

Гурток АТЛЕТИК

Рівень навчання __Початковий

Мета і основний зміст роботи

Заняття в гуртку загальної фізичної підготов­ки проводять із метою зміцнення здоров’я та за­гартування учнів; забезпечення всебічного фізич­ного розвитку; набуття учнями інструкторських навичок і вміння самостійно займатися фізичною культурою; формування моральних і вольових якостей; підготовки до праці, до активної суспіль­ної діяльності.

Займатися в гуртку може кожний школяр, який пройшов медичний огляд і допущений ліка­рем до занять.

Програма гуртка загальної фізичної підготов­ки складена на основі матеріалу, що вивчають на уроках фізичної культури в загальноосвітній школі, доповнюючи його з урахуванням інтересів дітей (залежно від віку, статі, пори року і місце­вих особливостей).

Спортивні споруди для занять гуртка:

•    стадіон для занять легкою атлетикою;
•    футбольне поле;
•    майданчики для гри в баскетбол, волейбол;
•    спортивна зала для занять у негоду.

Залежно від програми занять групи можуть складатися лише із хлопчиків або лише з дівча­ток, або можуть бути змішаними.

Для кожної вікової групи програмою перед­бачено теоретичні, практичні заняття, виконання контрольних нормативів, участь у змаганнях, ін­структорська і суддівська практика.

Основні завдання теоретичних занять — дати необхідні знання з історії, теорії та методики фі­зичної культури, лікарського контролю та само­контролю, гігієни, техніки безпеки, першої медич­ної допомоги при травмах, а також техніки й так­тики окремих видів спорту, правил і організації проведення змагань. Керівник гуртка повинен пояснити учням значення досягнень українських спортсменів на світовій арені, роль фізичного ви­ховання в різнобічному розвитку особистості.

Із метою кращої реалізації навчальної програ­ми необхідно поєднувати навчально-тренувальні заняття в гуртку з виконанням щоденних само­стійних завдань, що розроблені керівником гурт­ка разом із учнем.

Інструкторські та суддівські навички учні здо­бувають під час проведення учнем однієї з частин заняття з групою (за методичною допомогою ке­рівника гуртка) і суддівства змагань.

Дні та години занять гуртка

І семестр _________________________________________________________________________________________________________________________

ІІ  семестр_________________________________________________________________________________________________________________

Заняття розпочато      «______» ______________  20____

Заняття закінчено       «______» ______________  20____

Директор (заступник) ____________________ ______________________

^{(підпис)  (ініціали, прізвище)}

  Керівник гуртка          ____________________ ______________________

              ^{(підпис)  (ініціали, прізвище)}

«ЗАТВЕРДЖУЮ»

Директор (завідуючий):_________________

      (підпис)

м.п. «_____»___________ 20_____р.

План роботи гуртка

на 20___р.-20___ р. навчальний рік

Керівник гуртка _____________________Влах А.Д

                                                                               (підпис)

0.25 гурткової праці= 4.5 години на тиждень.

4.5години\3 рази на тиждень = 1.5години або 90 хвилин.

Додаток до плану гуртка.

ЗМІСТ ПРОГРАМИ  ДО ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ

Правила техніки безпеки на з легкої атлетики

Організм людини складається з клітин, які утворюють тканини, з яких побудовані органи. Злагоджену роботу організму забезпечує тісний взаємозв’язок його органів. Органи, що виконують пов’язані між собою функції, складають фізіологічну систему органів.

За своїм функціональним призначенням в організмі людини розрізняють:

-дихальну,

-кровоносну,

 -травну,

-опорно-рухову,

-статеву,

-нервову,

-видільну,

- ендокринну та сенсорні системи.

М’язова тканина належить до групи збудливих тканин. Але м’язовим тканинам властива та особливість, що процес збудження виявляється в них специфічною реакцією – скороченням. Скорочення настає під впливом потоків імпульсів, що проходять з центральної нервової системи. Координовані чергування скорочень і розслаблень м’язів лежать в основі рухової функції окремих органів і рухової активності всього організму.

Виділяють три різновиди м’язової тканини:

 1) поперечнопосмуговані – м’язи скелетної мускулатури;

 2) гладенькі м’язи – м’язи внутрішніх органів;

 3) міокард – м’яз серця.

Нервова система забезпечує взаємозв’язок між окремими органами і системами органів і функціонування організму як єдиного цілого.

Вона регулює і координує діяльність різних органів, пристосовує діяльність всього організму як цілісної системи до мінливих умов зовнішнього і внутрішнього середовища. За допомогою нервової системи здійснюється сприйняття і аналіз різноманітних подразнень із навколишнього середовища і внутрішніх органів, а також відповідні реакції на ці подразнення.

Нервова система у функціональному і структурному відношенні поділяється на периферичну, центральну та автономну (вегетативну) нервові системи.

Центральна нервова система складається з головного і спинного мозку. Головний мозок міститься всередині черепа, а спинний мозок – у хребетному каналі. На розрізі головного і спинного мозку видно ділянки більш темного кольору – сіра речовина і ділянки білого кольору – біла речовина мозку. Сіра речовина утворена тілами нервових клітин; біла складається із скупчень нервових волокон, вкритих мієліновою оболонкою.

Опорно-рухова система забезпечує рух організму в просторі. До системи органів руху й опори належать сукупність кісток, з’єднання між ними і скелетні м’язи. Кістки – пасивна частина опорно-рухової системи, а скелетні мязи – активна, яка приводить кістки в рух. Скелет є опорою і захистом всього тіла і окремих органів, а багато кісток ще й сильними важелями, за допомогою яких здійснюються різноманітні рухи тіла і його частин у просторі. М’язи приводять у рух всю систему кісткових важелів. Скелет утворює структурну основу тіла і визначає значною мірою його розмір і форму.

Такі частини скелета, як череп, грудна клітка і таз, хребетний стовп, є вмістилищем і захистом життєво важливих органів – мозку, легень, серця, кишок та ін. Скелет бере активну участь в обміні речовин, зокрема у підтриманні на певному рівні мінерального складу крові. Крім того, ряд речовин, які входять до складу кісток (кальцій, фосфор, лимонна кислота тощо), у разі потреби легко вступають в обмінні реакції. Більшість м’язів прикріпляється до кісток. М’язи включають кістки скелета в рух і здійснюють роботу.  

Багато м’язів, оточуючи порожнини тіла, захищають внутрішні органи. Кожна кістка – складний орган, який складається із кісткової тканини, надкісниці, кісткового мозку, кровоносних і лімфатичних судин і нервів. Кістка, за винятком поверхонь, які з’єднуються, вкрита надкісницею. Це тонка сполучнотканинна оболонка, багата нервами і судинами, що проникають з неї в кістку крізь особливі отвори. До надкісниці прикріпляються зв’язки і м’язи. Внутрішній шар надкісниці складається з клітин, які ростуть і розмножуються, забезпечуючи ріст кістки в товщину, а при переломах – утворення кісткової мозолі. У м’язові розрізняють середню частину – черевце, яке складається із м’язової тканини, і сухожилля, утворене щільною сполучною тканиною.

 За допомогою сухожилків м’язи прикріплюються до кісток, проте деякі м’язи можуть прикріплятися і до різних органів (очного яблука), до шкіри (м’язи обличчя і шиї) тощо. Кожний м’яз складається з великої кількості поперечнопосмугованих м’язових волокон, розташованих паралельно і з’єднаних між собою прошарками пухкої сполучної тканини в пучки. Весь м’яз зовні вкритий тонкою сполучною оболонкою – фасцією.

М’язи багаті на кровоносні судини, по яких кров приносить до них поживні речовини і кисень, а виносить продукти обміну. Є у м’язах лімфатичні судини, також розташовані нервові закінчення – рецептори, що сприймають ступінь скорочення і розтягнення м’яза. Форма і величина м’язів залежать від виконуваної ними, роботи. Розрізняють м’язи довгі, широкі, короткі і колові. Довгі м’язи розташовуються на кінцівках, короткі – там, де розмах руху малий (наприклад, між хребцями). Широкі м’язи розташовуються переважно на тулубі, у стінках порожнин, тіла (м’язи живота, спини, грудей). Колові м’язи розташовуються навколо отворів тіла і при скороченні звужують їх. Такі м’язи називають сфінктерами.

За функцією розрізняють м’язи – згиначі, розгиначі, м’язи, що приводять і відводять, а також м’язи, що обертають всередину і назовні. Робота м’язів – необхідна умова їхнього існування. Тривала бездіяльність м’язів призводить до їхньої атрофії і втрати ними працездатності.

Тренування, тобто систематична, ненадмірна робота м’язів, сприяє збільшенню їхнього об’єму, зростанню сили і працездатності, що важливо для фізичного розвитку всього організму.

Дихальна система і дихання. Життя нерозривно пов’язане з окисленням молекул складних органічних речовин. Окислення відбувається постійно у всіх клітинах організму (клітинне дихання). Клітинне дихання забезпечується дихальною функцією крові (транспортуванням газів кров’ю) і легеневим диханням, внаслідок якого кров насичується киснем та звільнюється від вуглекислого газу. Інші продукти окислення виділяються в основному нирками. Всі органи, що беруть участь в легеневому диханні утворюють систему органів дихання. За функціональною ознакою ця система поділяється на повітропровідні шляхи (носова порожнина, глотка, гортань, трахея, бронхи) і легені (альвеоли – структурно-функціональна одиниця легень), в яких відбувається газообмін.

ГІГІЄНІЧНІ ЗАСОБИ

 При плануванні процесу підготовки мають бути ураховані найважливіші гігієнічні чинники, здатні позитив- но або негативно вплинути на працездатність і відновлення піс- ля навантаження. Для ефективного відновлення спортсмена дуже важливим є повноцінний сон. Суттєвий вплив на працездатність та перебіг відновних процесів має стан місця проведення занять, спортивний одяг і взуття, зміст розминки й заминки тощо. Не менш важливим є дотримання раціонального і стабільного розпорядку дня та режиму харчування.

ХАРЧУВАННЯ

За умов тренувальних і змагальних навантажень, що ставлять великі вимоги найважливішим функціональним системам організму і призводять до вичерпання функціональних резервів, зростає роль раціонального харчування, здатного забезпечити ефективний перебіг відновних процесів, основи спортивної підготовки легкоатлетів

  Речовини, що потрапляють в організм спортсмена у складі продуктів харчування і додатково у вигляді різних препаратів, можна умовно поділити на декілька відносно самостійних груп:

 • речовини, що сприяють відновленню запасів енергії, підвищують стійкість організму до умов стресу (глюкоза, амінокислоти тощо);

 • препарати пластичної дії, що забезпечують процес регенерації виснажених структур у процесі тренувальної та змагальної діяльності;

 • речовини, що стимулюють функцію кровотворення;

• вітаміни та мінеральні речовини;

• адаптогени рослинного походження (настоянка женьшеню тощо);

• адаптогени тваринного походження (препарати мозкової тканини великої рогатої худоби, рогів плямистого оленя та ін.)

• зігріваючі, знеболюючі, протизапальні препарати, мазі, креми.

Основою побудови системи застосування різних речовин, що стимулюють працездатність, відновлення та адаптаційні реакції, є раціональне харчування спортсмена

СПОРТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ ЛЕГКОАТЛЕТІВ

Завданнями для цієї групи є: різнобічний розвиток фізичних можливостей організму, подальше зміцнення здоров’я юних спортсменів, створення рухового потенціалу для оволодіння різноманітними руховими навичками (в тому числі тих, що відповідають специфіці майбутньої спортивної спеціалізації), опанування техніки обраного виду; навчання ведення щоденника тренувань, аналізу власних виступів і виступів своїх товаришів; набуття навичок організації і практичного суддівства змагань з легкої атлетики і досвіду у проведенні навчально-тренувальних занять;

 Особлива увага приділяється формуванню стійкого інтересу юних спортсменів до цілеспрямованого багаторічного спортивного удосконалення. Технічна майстерність легкоатлета удосконалюється різноманітними засобами видів легкої атлетики.

 Особливу увагу слід приділяти розвитку різних форм прояву бистроти, а також координаційних здібностей та гнучкості.

При високому природному прирості фізичних здібностей не потрібно використовувати тренувальні засоби, що різко впливають на організм спортсмена – комплекси вправ з високою інтенсивністю і нетривалими паузами, відповідальні змагання, тренувальні заняття з великими навантаженнями тощо.

Метою спортивної підготовки є досягнення максимально можливого для кожного легкоатлета рівня техніко-тактичної, фізичної і психічної підготовленості, зумовленого специфікою виду легкої атлетики і вимогами досягнення максимально високих результатів у змагальній діяльності.

 Основні завдання, що вирішуються у процесі підготовки, такі:

 • опанування техніки і тактики обраного виду легкої атлетики;

 • забезпечення необхідного рівня розвитку рухових якостей, можливостей функціональних систем організму, що несуть основне навантаження у даному виді легкої атлетики;

• виховання необхідних моральних і вольових якостей;

 • забезпечення необхідного рівня спеціальної психічної підготовленості;

 • набуття теоретичних знань і практичного досвіду, що необхідні для успішної тренувальної і змагальної діяльності;

.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ.

За допомогою психологічного впливу вдається швидко знизити нервово-психічне напруження, швидко відновити витрачену енергію. Важливими психологічними засобами відновлення є: аутогенне тренування, самонавіяний сон- відпочинок, відеопсихологічний вплив, психорегулююче тренування тощо. Після інтенсивних фізичних і психічних навантажень для при- скорення процесів відновлення можна застосувати метод довільно м’язового розслаблення. Одним із можливих напрямів використання психологічних засобів відновлення є раціональне використання позитивних стресів, насамперед, правильно спланованих тренувальних і змагальних навантажень, та захист від негативних стресів.

СПЕЦІАЛЬНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА

Спеціальна фізична підготовка забезпечує технічну та змагальну підготовку і будується на базі вправ за своєю структурою близьких до змагальних. Інтегральна підготовка спрямована на набуття тренувального та змагального досвіду, формується придбанням спеціальних навичок у тренувальному процесі, та стимулюється контрольними тренуваннями (максимально наближеними до змагальних умов) та самими змаганнями.

1. Спеціальні вправи бігуна.
2. Бігові серії. Біг максимальною швидкістю, зміна режиму. Біг з гори, в гору.
3. Біг з низького старту. Стартовий розбіг. Біг на короткі дистанції. Фінішування.
4. Біг на дистанції 30 м.,60 м.,100м.,200м, 400 м.
5. Кросовий рівномірний біг, перемінний біг з зміною напрямку. Повторний біг по дистанції. Біг на віражу.
6. Стрибки у довжину. Естафетний  біг. Вдосконалення бігу на дистанції. Човниковий біг.
7. Контрольний біг на результат. Перемінний біг по колу 100 ч\з 100 м.
8. Стрибки з місця. Стрибки у довжину з розбігу. Спеціальні стрибкові вправи.
9. Метання малого м’яча на дальність.
10. Спеціальні вправи для метання.
11. Рухливі ігри, естафетний біг, спортивні ігри.

НАВЧАННЯ ТЕХНІЦІ БІГУ НА КОРОТКІ ДИСТАНЦІЇ.

Навчання техніці бігу на короткі дистанції – тривалий і безперервний процес.

Навчання правильній техніці полегшується, якщо спортсмен починає займатися бігом з дитинства. Спочатку необхідно створити у спортсмена правильну уяву про техніку бігу. Це досягається завдяки використанню показу правильної техніки кваліфікованого бігуна, демонстрації кінограм кваліфікованих спринтерів, плакатів, малюнків.

Техніка бігу на короткі дистанції вивчається в такій послідовності:

біг по дистанції → біг по повороту → низький старт → стартовий розгін → фінішування → біг по дистанції в цілому.

Біг по дистанції. Основні засоби: рівномірний біг з невисокою й середньою швидкістю на різних відрізках дистанції (60–80 м); біг із прискоренням на тих же відрізках, але з підтримкою високої швидкості на деяких ділянках дистанції; біг із прискоренням за сигналом з ходу й з місця; найпростіші бігові вправи на від-різках до 40–50 м, біг з високим підніманням стегна, біг стрибковими кроками.

Під час бігу із прискоренням необхідно поступово збільшувати швидкість, поки зберігається правильність рухів. Усі вправи виконуються спочатку індивідуально, а потім невеликими групами. Потрібно навчити спортсменів контролювати свої рухи й оцінювати правильність виконання тих або інших елементів бігу.

Типовими помилками в бігу по дистанції є: неповне випрямлення ноги при відштовхуванні, недостатнє піднімання стегна махової ноги, зайвий нахил або відхилення тулуба, загальна скованість рухів.

Біг по повороту. Основні засоби: рівномірний біг (60–80 м) по повороту бігової доріжки, спочатку по крайніх доріжках, потім по першій і другій; біг по повороту із прискоренням; біг по колу із зменшенням радіусу до 20–10 м; біг із прискоренням по прямій із входом у поворот; біг із прискоренням по повороту з виходом на пряму.

Зменшувати радіус повороту при навчанні необхідно поступово по мірі засвоєння спортсменами техніки правильного бігу по повороту. Необхідно фіксу-вати увагу спортсменів на обов’язковому своєчасному нахилу тулуба в сторону повороту. Типовими помилками при цьому можуть бути: неправильний нахил тулуба; різкий, а не плавний перехід до бігу в положенні нахилу.

Низький старт і стартовий розгін. Основні засоби: встановлення стартових колодок; біг з високого старту; багаторазове виконання команд «На старт!» і «Увага!»; біг з низького старту по прямій і по повороту самостійно й за командою; біг з низького старту з переходом до вільного бігу за інерцією.

Використання стартових колодок можливе лише після того, як спортсмени оволодіють основами стартових рухів, використовуючи для цього високий старт і старт, спираючись на доріжку рукою. Далі потрібно визначити, найбільш зруч-не для кожного, розміщення стартових колодок. Для того, щоб навчити переходу від стартового розгону до бігу по дистанції, необхідно частіше практикувати перемінний біг, чергувати біг з максимальними зусиллями і з вільним бігом за інерцією. Особливу увагу необхідно звертати на усунення таких помилок, як вистрибування зі старту; відштовхування вгору; випрямлення тулуба на перших кроках; недостатньо енергійні рухи рук; біг зі старту на зігнутих ногах дрібними кроками.

Фінішування. Основні засоби: біг на 30–50 м із про біганням фінішної лінії, не уповільнюючи бігу (те ж, із прискоренням і на максимальній швидкості); фінішування з відведенням рук назад при бігу з різною швидкістю; фінішування боком з поворотом плечей при бігу з різною швидкістю.

Навчання фінішуванню необхідно починати індивідуально, а потім групами. Слід звернути увагу спортсменів на необхідність концентрації вольових зусиль наприкінці дистанції, акцентованої роботи рук, але без порушення загальної структури бігу.

Біг по дистанції в цілому. Основні засоби: рівномірний біг і біг із прискоренням на довгих відрізках (бігунам на 100 і 200 м – на відрізках до 250–300 м; бігунам на 400 м – на відрізках до 500–600 м); біг з низького старту на повну дистанцію з різною швидкістю й різними завданнями; пробні забіги й контрольний біг.

Удосконалення бігу в цілому можливе лише при формуванні стабільних навичок технічно правильного бігу, набуття вміння бігти вільно, контролюючи свої рухи. Протягом усього періоду навчання техніці необхідно застосовувати спеці-альні вправи з поступовим їх ускладненням. Досить ефективним є, зокрема, біг з високим підніманням стегна і захлестуванням гомілки.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ Футбол

Основи техніки гри у футбол. Правила гри.

Грають на футбольному полі завдовшки  90—120 метрів і завширшки 45—90 метрів. На двох протилежних кінцях стоять ворота (завширшки 7,32 м і заввишки 2,44 м), куди потрібно забити м'яча. М'яч, обвід якого повинен бути 68-71 см, а маса — від 396 до 453 грамів. У момент початку гри тиск усередині кулі має бути від 0,6 до 1,1 атмосфери (600–1100 г/см²).

Кількість запасних гравців визначається регламентом змагання і знаходиться у межах від 3 до 7.

Рішення судді є остаточними і під час гри не переглядаються. Він сам може змінити рішення, якщо ще не відновив гру.

Для подачі скарг на дії суддів існує регламент змагання і спеціальні комітети, що розглядають дані питання.

 Футбольний матч складається з двох рівних таймів по 45 хвилин із 15-хвилинною перервою між ними. Після перерви команди міняються воротами.

За домовленістю тривалість тайму може бути змінена. Проте домовленості потрібно досягти до початку матчу, і ця домовленість не повинна суперечити правилам змагання. Перерва між таймами не перевищує 15 хвилин й указується у регламенті змагань. Регламент змагань може потребувати додаткового часу для вирішення нічиїх.

 За правилом 9 футбольних правил, м'яч вважається таким, що «вийшов з гри», якщо він цілком виходить за межі поля, або гра зупинена суддею.

Голом називається ситуація, коли м'яч цілком перетнув лінію воріт, розташовану між стійками і під перекладиною, й при цьому команда, що забила гол, не порушила правил.

Порушення караються штрафним ударом,вільним ударом,попередженням,видаленням

Пенальті — вид штрафного удару у футболі, що пробивається з відстані 12 ярдів (приблизно 11 метрів від воріт). Тільки воротар команди, що захищається, може знаходитись між м'ячем і воротами під час пробиття цього удару. Пенальті пробивається під час звичайної гри. Схожі удари також пробиваються під час післяматчевих пенальті для визначення команди, що проходить у наступний раунд змагань у випадку, якщо матч закінчується внічию. Хоча процес пробиття цих ударів схожий з пробиттям пенальті, вони офіційно не вважаються пенальті; процес пробиття цих ударів відбувається згідно з іншими правилами.

Вкидання м'яча є одним із способів відновлення гри. Гол, забитий безпосередньо після вкидання, не зараховується. Вкидання призначається у випадку, коли м'яч повністю перетне бокову лінію поля, з місця, де м'яч перетнув лінію на користь команди-суперниці гравця, що останнім торкнувся м'яча.

Удар від воріт призначається, коли м'яч, останнього разу торкнувшись гравця нападаючої команди, повністю перетнув лінію воріт, і гол не був забитий. Якщо ж м'яч пішов за лінію воріт від гравця команди, що оборонялася, призначається кутовий.

Кутовий удар є одним з найнебезпечніших стандартних положень. Команди часто відпрацьовують тактику у захисті й нападі при пробитті кутових ударів. Оскільки всі відстані наперед відомі, то грамотно пробитий кутовий удар стає прекрасним шансом забити гол. Найчастіше м'яч з кутового навішують у штрафний майданчик, де високі футболісти або відразу прагнуть пробити по воротах, або скинути м'яч під удар партнерові. Рідше подають м'яч низом, але через велике скупчення гравців при кутових опанувати м'ячем буде складніше.

.

Класифікація техніки гри у нападі.

Тактика гри у футбол реалізується в індивідуальних, групових і командних діях у нападі і захисті. Тактичні завдання, що стоять перед командою, вирішуються з урахуванням особливостей ведення гри суперником, станом поля, кліматичних умов. Організованість у діях команди багато в чому залежить від чіткого розподілу функцій між футболістами, воротар повинен досконало володіти технікою гри, уміти правильно вибирати місце, швидко оцінювати ситуацію, миттєво визначати напрямок, траєкторію і швидкість руху м'яча, рішуче і вміло керувати обороною. Йому треба поєднати гру у воротах з діями «на виходах». Воротар — перший організатор атак.

Тактика футболу, її елементи та класифікація.

Зміст тактичної підготовки. Групова тактика. Комбінації в парах.

Організація дій команди, котра володіє м’ячом, з метою взяття воріт суперника відноситься до тактики нападу. Різноманітність форм побудови наступальних дій, варіювання темпу і напрямку розвитку атаки, велика кількість технічних прийомів єдиноборства - усе це створює важкі умори для суперника. Маневрування. Обведення.

Командна тактика нападу - організація колективних дій усієї команди для вирішення завдань атаки. Система 1+4+3+3.

Проаналізувати тактику гри в нападі за схемою: індивідуальна, групова, командна гра.

Класифікація техніки гри у захисті.

Гра в захисті припускає організацію позиції і дій гравців з метою запобігти чи ускладнити нападникам можливість наблизитися до воріт і завдати точного удару. Усі дії команди, що обороняється, є відповідними на дії атакуючих і обумовлюються особливостями тактики суперника. Гра в обороні спрямована на захист воріт, на активну боротьбу за оволодіння м’ячом і організацію успішної атаки.

Індивідуальна тактика.

Ефективність захисту багато в чому залежить від індивідуального уміння кожного гравця діяти проти суперника — і коли він володіє м’ячом; і без нього. При боротьбі проти суперника, котрий не володіє м’ячом, футболісти в захисті здійснюють закривання і перехоплення.

Захист проти швидкого розгортання нападу. Захист проти поступового розгортання нападу.

Тактика гри в захисті за схемою: індивідуальна, групова, командна гра.

Особливості існуючих у світі футбольних шкіл та стилів гри.

Методика навчання і вдосконалення тактичних дій.

Засоби і методи навчання і вдосконалення тактичних дій у футболі.

Основи навчання футболу. Розвиток рухових якостей футболістів.

Мета фізичної підготовки в футболі - досягнення і збереження гравцями такого фізичного стану який дозволяє під час матчу здобути найвищого результату. Навчання техніці здійснюється разом з навчанням тактики, розвитком рухових якостей і вихованням позитивного ставлення до занять фізичною культурою.

Фізична підготовка вирішує два основні завдання: всебічно розвивати рухову систему гравця, відповідно до вимог, що пред'являються футболом, вдосконалити специфічні рухові здібності. Рівень фізичної підготовленості кожного футболіста повинен відповідати віковій категорії гравця і фізичними даними колективу. Кажучи про зміст фізичної підготовки, виходимо з комплексу рухів, обов'язкових в грі

Основні завдання навчання футболу. Основна форма організації навчання футболу у школі. Завдання, які вирішуються у комплексних заняттях.

Основні групи методів, які застосовуються у процесі навчання футболу.

Послідовність навчання футболу.

Розвиток рухових якостей футболістів:

-  Сила як рухова якість футболістів;

-  Швидкість як рухова якість футболістів;

-  Витривалість як рухова якість футболістів;

-  Спритність як рухова якість футболістів.

Теоретичні основи тренування футболістів.

Методика розвитку рухових якостей футболістів: сили, швидкості, витривалості, спритності та ін. Засоби і методи, що спрямовані на розвиток рухових якостей футболістів (сили, швидкості, витривалості, спритності). Особливості роботи над розвитком рухових якостей в річному циклі тренування.

Техніка виконання та методика навчання прийомам гри у нападі. (Вихідні положення, біг, стрибки, зупинки, повороти).

Прийоми гри у нападі і техніка їх виконання (удар м’яча).

Основним методом тренування в тактиці є багаторазове повторення знайомих і розучуваних вправ, розрахованих на вдосконалювання й розширення техніко-тактичних умінь футболіста.

У результаті такого тренування у футболістів створюються відповідні рухові динамічні стереотипи, що і є фізичною сутністю тренування в тактиці.

Для вдосконалювання техніко-тактичних умінь футболісти тренуються:

-  у діагональних, поперечних, поздовжніх, дугоподібних передаваннях м'яча;

-  у довгих, середніх, коротких передаваннях м'яча;

-  у передаваннях м'яча по землі, по повітрю;

-  у передаваннях м'яча «на партнера», «у зону»;

-  у веденні м'яча й обведенні;

-  у відкриванні «на швидкість», за допомогою фінтів;

-  у переміщеннях з м’ячом і без м'яча;

-  у накриванні футболістів команди супротивника й зони;

-  у виходах на перехоплення м'яча;

-  у страхуванні й взаємострахуванні;

-  у комбінаціях передавання м'яча з веденням і обведенням, відкриванням і закриванням, переміщеннями в парах, трійках і інших позиціях (початкові, штрафні, вільні, кутові удари, викидання м'яча, удар від воріт).

Удосконалювання тактичних прийомів гри протікає залежно від місця, яке займає футболіст у грі (воротар, захисник, нападник), різних систем гри (1-3-2-5, 1-3-3-4, 1-4-2-4 і ін.), методів ведення гри (атаки широким фронтом, через центр, зонний захист і ін.).

Удосконалювання в тактиці здійснюється за допомогою ігор, ігрових і спеціальних

вправ.

ЗАГАЛЬНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА

Основні методи фізичної підготовки:

• безперервний - одноразове безперервне виконання вправи;
• інтервальний - виконання вправ з регламентованими інтервалами відпочинку;
• ігровий та змагальний – в умовах при спеціально організованих заняттях.

Підвищенню ефективності тренування сприяє вибір організаційно-методичних форм з фізичної підготовки:

1. Повільний біг. Равномірно-перемінний біг.
2. Вправи на гнучкість Швидкісно-силова підготовка.
3. Вправи з короткою та довгою скакалкою, з гімнастичною палкою. Вправи з баскетбольним м’ячем. Вправи на тренажерах. 
4. Вправи без предметів. Вправи для рук та плечового пояса, для м’язів тулуба, шеї. Вправи з опором.
5. Загальноразвівающії вправи.
6. Вправи на гімнастичних приладах. Акробатичні вправи.
7. Вправи для розвитку витривалості, спритності.
8. Стрибки з мінімальною швидкістю та максимальною швидкістю.
9. Вправи з мішками (вага від 5 до 15 кг, пісок)
10. Вправи зі штангою.
11. Вправи з гантелями.

Вправи для розвитку сили

1. Вправи з гантелями.
2. Підтягування на високій перекладині.
3. Присідання у швидкому і повільному темпі з вистрибуванням
4. Повороти і нахили тулуба.
5. Кидання і ловля набивних м'ячів з різною вагою від 1-3 кг над собою та в парах.
6. Парні вправи: перетягування один одного за руки; згинання і розгинання рук з опором; присідання і випрямлення з опором (партнер тягне руками на плечі); переміщення стрибками у присіді опираючись у спину один одного.
7. Стрибки у „глибину” без вантажу.
8. Настрибування на підвищену спеціальну тумбу. 
9. Естафети з перенесенням різної ваги (набивні м'ячі партнеру, тощо).
10. Рухливі ігри «Регбі», «Перетягування каната».
11. Кидки у кошик у стрибку.

Вправи для розвитку спритності

1. Акробатичні вправи (кувирок, мост, перекати та ін.)

1. Стрибки через гімнастичну лаву. 
2. Кидки м'яча вгору з поворотом . 
3. Кидки м'яча вгору-назад і ловля двома руками. 
4. Жонглювання двома м'ячами. 
5. Вправи з подоланням перешкод, розставлених по залу. 
6. Стрибки через скакалку(велика скакалка одному, у парах, у трьох). 
7. Естафети, спортивні ігри. 
8. Човниковий біг 4х9, 3х24. 

Вправи для розвитку гнучкості 
 

1. Пружинисті покачування у випаді. 
2. Нахили тулуба вперед стоячи з діставанням руками підлоги і назад з діставанням руками п'яток; нахили тулуба вперед з положення сидячи. 
3. Махи руками і ногами. 
4. Лежачи на спині, піднімання ніг з діставанням підлоги за головою. 

Вправи для розвитку швидкості

1. Біг на місці в упорі на стіну з максимальною частотою кроків. 
2. Біг на місці з максимальною частотою кроків, потім ривок вперед. 
3. Біг з високим підніманням стегна. 
4. Пробігання відрізків 30, 60 і 100 м на час. 

5. Прискорення на 10-20 м за сигналом з різних вихідних положень: стоячи спиною і лицем у напрямку руху, лежачи, в присіді. 
6. Зупинка за сигналом з послідовним ривком. 
7. Переміщення у стійці захисника. 
8. Стрибки, присідання, нахили за сигналом. 
9. Кидки різних предметів(тенісних, набівних м`ячів та ін.) на швидкість. 

10. Естафети і рухливі ігри з максимальною швідкістю. 
11. Вправи на правильне виконання елементів техніки та тактики гри в баскетбол, які виконуються з максимальною швидкістю. 

Вправи для розвитку витривалості

1. Пробігання різних відрізків з максимальною швидкістю (з відпочинком 15-30 с). 
2. Біг по пересіченій місцевості зі зміною темпу та стрибками через перешкоди. 
3. Біг на дистанції 800, 1000, 1500 м з контролем часу. 
4. Вправи на правильне виконання елементів техніки та тактики гри. 
5. Спортивні ігри (гандбол, футбол, теніс). 

Вправи для розвитку стрибучості 
 

1. Стрибки вгору і в довжину поштовхом однієї та двома ногами.
2. Стрибки з поворотом на 180° і 360°; те ж при переміщенні бігом за сигналом. 
3. Стрибки з діставанням руками підвішених предметів (щита, корзини). 

4. Стрибки 3х10, 3х15, 3х 30 с. 
5. Стрибки долаючи перешкоди різної висоти (20-40-60-80 см). 
6. Стрибки через довгу і коротку скакалку. 
7. Стрибки з вантажем (на пояс, важке взуття). 
8. Стрибки у висоту і довжину з розбігом. 
9. Естафети і ігри зі стрибками. 
10. Кидки в кошик у стрибку. 

 Методика навчанню  БАСКЕТБОЛ.

Техніка переміщень. Техніка володіння  м’ячем.  Спеціальна фізична підготовка.

Основною метою заняття:

•  Ознайомлення з технікою переміщень,
•  Оволодіння способами ловлення та передачі м’яча:
•  Розвиток фізичних якостей.

Класифікація прийомів техніки  гри в баскетбол

Для послідовного вивчення й аналізу прийомів техніки гри в баскетбол користуються класифікацією.

Класифікація – це розподіл прийомів і способів по розділах, групах на підставі визначених схожих ознак.

Техніка гри – це сукупність спеціальних рухів, зумовлених правилами, що дозволяють розв’язувати рухові завдання в конкретних ігрових умовах (ситуаціях).

Техніка баскетболу розподіляється на два великі розділи: техніка нападу та техніка захисту. В обох розділах виокремлюють по дві групи: у нападі – техніку переміщень  і техніку володіння м’ячем, у захисті – техніку переміщень і техніку оволодіння м’ячем  та протидії супернику.

Кожна група складається з прийомів і способів їх виконання. Майже кожний спосіб виконання прийому має кілька варіантів, що розкривають окремі деталі єдиної структури.

Стійки та переміщення

Стійка –вихідне положення баскетболіста для виконання будь-якого прийому. Ноги розставлені на ширину плечей (одна попереду другої) і трохи зігнуті в колінних суглобах. Маса тіла розподілена рівномірно. Руки дещо зігнуті в ліктьових суглобах. Основна вимога до стійки гравця - утримання “робочої пози”, яка дає змогу бачити інших гравців, швидко включатися в активні дії і своєчасно рухатися в необхідному напрямку.

Переміщення – основа техніки баскетболу. Для переміщення по майданчику гравець використовує ходьбу, біг, стрибки, зупинки, повороти. За допомогою цих прийомів він може правильно вибрати місце, відірватися від суперника, що його опікає і вийти в потрібному напрямі для подальшої атаки, досягти найбільш зручних, добре збалансованих вихідних положень для виконання прийомів.

Біг - основний спосіб переміщення у різних напрямках (вперед, назад, убік) рівномірно або ривками, з постановкою ніг перекочуванням з п’ятки на носок або  з носка на п’ятку. Рухи руками повинні бути природними, але узгодженими з іншими рухами тіла (рис. 1).    

Рис.1. Варіант переміщення баскетболіста на майданчику

Стрибок у баскетболі застосовується у поєднанні з іншими прийомами, такими як ловлення, кидок тощо. Стрибок з місця баскетболіст виконує з положення основної стійки. Перед моментом стрибка ноги згинаються дещо більше, ніж звичайно, зігнуті руки знаходяться біля тулуба і відводяться назад. У момент відштовхування від майданчика руки енергійно виносяться вперед і вверх. Стрибки виконуються вверх, вверх-вперед, вверх-назад, вверх-вбік. Усі рухи виконуються синхронно. Приземлення повинно бути м’яким, на зігнуті і розставлені в робочу позу ноги.

 Зупинка застосовується для раптового припинення руху. Цього досягають або двома кроками, або стрибком. Кроки виконують по черзі, поєднуючи їх   з амортизацією дії ніг, щоб погасити інерцію бігу і набути стійкого положення. У другому випадку зупинка здійснюється стрибком на одній нозі з виставленням іншої вперед, щоб забезпечити опору і надалі стійку рівновагу (рис. 2).

                        1                            2

Рис. 2. Зупинка стрибком

 Мета повороту - уникнути протидії суперника і зберегти контроль над м’ячем. Гравець робить поворот вперед чи назад, не відриваючись однією з ніг від поверхні майданчика і тулубом захищаючи м’яч від суперника (рис. 3).

Рис.3. Поворот баскетболіста з утриманням м’яча в рука

 Повороти вперед виконуються зі стійки на зігнутих ногах, опорна нога на носку. Під час кроку другою ногою плечі розвертаються у напрямку повороту. Поворот назад здійснюється кроком, який супроводжується поворотом спиною вперед.

Техніка ловлення та утримання м’яча

 Ловлення – прийом, за допомогою якого баскетболіст оволодіває м’ячем. Можна ловити м’яч, що відскочив від майданчика, або летить у повітрі - назустріч і збоку, низько   і високо. Можна ловити м’яч стоячи і рухаючись, однією і двома руками тощо.

 Ловлення м’яча двома руками. Необхідно ловити м’яч долонями простягнутих уперед рук (рис. 4). у момент дотику до м’яча, його м’яко захоплюють пальцями, руки згинають у ліктях. Це амортизує дію м’яча. Заволодівши ним, не слід змінювати положення пальців. При ловлі м’яча двома руками, що відскочив від поверхні майданчика, пальці рук повинні бути спрямовані вниз, а м’язи рук розслаблені.

Рис.4. Ловлення м’яча двома руками

Ловлення м’яча однією рукою. Якщо м’яч важко спіймати двома руками, коли він летить високо або вбік, то слід ловити його однією рукою. Для цього її простягають  у напрямі польоту м’яча. З моменту дотику до долоні рука деякий час супроводжує його в польоті, а потім швидко згинається. Згодом кисть повертається від м’яча, який захоплюється вже і другою рукою (рис. 5).

Рис.5. Ловлення м’яча однією рукою

Техніка передачі м’яча

                        Передача м’яча – прийом, за допомогою якого гравець спрямовує м’яч партнерові для продовження атаки. Усі гравці мають володіти способами швидкої і точної передачі м’яча згідно з класифікацією.

         1. Передача м’яча двома руками:

             - від грудей;

             - зверху;

             - знизу.

         2. Передача м’яча однією рукою:

             - від плеча:

             - від голови:

             - збоку:

             - знизу.

Залежно від умов та ситуації гри, м’яч можна передавати також з місця, у русі, у стрибку, за різною траєкторією та  у різних напрямках. Застосовується також   передача з відскоком м’яча від поверхні майданчика під різним кутом.

Передачі двома руками від грудей.

Цей спосіб дає змогу послати м’яч точно  і швидко на відстань до шести метрів. Це найнадійніший і найпоширеніший спосіб передачі м’яча. Передаючи м’яч від грудей, треба приймати його розставленими пальцями з обох боків і тримати напівзігнутими руками. Ноги при цьому напівзігнуті в колінах, одна з яких вистав­лена на півкроку вперед. Поштовх посилюється за рахунок розгинання ніг, випрямлення рук з додатковим натиском пальців на м’яч і перенесенням маси тіла на поставлену ногу. У разі втрати рівноваги необхідно одночасно з кидком зробити крок другою ногою. Такі передачі застосовують на коротку і середню відстані.

На дальшу відстань м’яч можна посилати за допомогою передачі його однією рукою від плеча. Повернувшись кроком у напрямку передачі, гравець виставляє ту ж ногу вперед, тримає м’яч на кисті зігнутої у ліктьовому суглобі руки, яка знаходиться далі від напрямку передачі. Друга рука підтримує м’яч спереду. Повертаючись  у напрямку передачі, одночасно розги­наючи руки в плечовому і ліктьовому суглобах, гравець завершує передачу, спрямовуючи рухом кисті.

Під час передачі м’яча збоку його притискають кистю до передпліччя і відводять прямою рукою вбік. Ногу виставляють вперед. Така передача використовується на великі відстані. Кидок здійснюють за допомогою виносу рук вперед з додатковим поштовхом кистями і пальцями. Лінія польоту м’яча і лінія руху руки від замаху до кидка повинні бути паралельні до землі.

Передачу м'яча двома руками зверху

 Найчастіше використовують на середній відстані при щільній опіці суперника. Положення м'яча над головою дає можливість точно перекинути його суперникові через руки захисника.

Техніка ведення м’яча

Ведення м’яча – прийом техніки нападу, що дозволяє баскетболістові маневрувати з м’ячем майданчиком з великим діапазоном швидкостей і напрямів руху.

Класифікація ведення м’яча

1. Ведення м'яча з низьким відскоком:

   - із зоровим контролем;

   - без зорового контролю.

2. Ведення м'яча з високим відскоком:

    - із зоровим контролем;

    - без зорового контролю.

3. Обведення суперника:

    - зі зміною висоти відскоку;

    - зі зміною напряму руху;

    - зі зміною швидкості;

    - з поворотом і переводом.

Ведення

здійснюють послідовними м'якими поштовхами м'яча однією рукою  (або по черзі правою і лівою) вниз–вперед, дещо вбік від ступнів. Основні рухи виконують ліктьовий і променезап’ястний суглоби. Ноги необхідно згинати, щоб зберігати положення рівноваги і швидко змінювати напрями руху. Тулуб злегка подають вперед; плече і рука, вільна від м'яча, повинні не допускати суперника до м'яча (але не відштовхувати його).

Рис. 6. Техніка ведення м’яча

Для ведення характерна синхронність чергування кроків та рухів руки. Гравець, переміщуючись таким чином, повинен водночас стежити за розташуванням партнерів, суперників і орієнтуватися на щит. Доцільно періодично переводити зоровий контроль  з м'яча на поле і навпаки. Баскетболіст повинен при веденні однаково добре володіти обома руками.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ТЕХНІЧНИХ ПРИЙОМІВ ГРИ У ВОЛЕЙБОЛ

3.1. Методика навчання техніки гри у волейбол

Техніка гри – комплекс спеціальних прийомів і способів, необхідних для успішного розв'язання конкретних ситуативних завдань.

Специфічні особливості техніки три у волейбол: висока сітка, обмежена кількість ударів (не більш як три), чітке виконання.

На сучасному високому рівні розвитку гри у волейбол виконання необхідних тактичних дій можливе тільки в умовах досконалого володіння технікою цієї гри. На початку навчання необхідно приділяти значну увагу формуванню в учнів правильних навичок з техніки гри, щоб не допускати помилок, які важко пізніше виправляти. Процес навчання умовно можна поділити на два періоди: початкової технічної підготовки і її більшого вдосконалення. Під час початкової технічної підготовки задається фундамент майстерності гравця, формуються рухові навички, виявляються індивідуальні особливості кожного учня. Пізніше вдосконалюється структура рухів, підвищується точність результатів при виконанні прийомів техніки гри, розширюється арсенал її різних варіантів.

Техніку гри поділяють на техніку гри в нападі, техніку гри в захисті. Крім того, виділяють техніку переміщення і техніку дії з м'ячем.

3.1.1. Техніка переміщень

Характер переміщень у грі відповідає розв'язанню техніко - тактичних завдань у різних ігрових ситуаціях, які виникають раптово. Гравцеві доводиться часто застосовувати такі переміщення: кроком, стрибком, бігом.

Для гри у волейбол характерне поєднання різних способів переміщень і прийняття раціонального положення для виконання наступної дії. На майданчику виникають ігрові ситуації, які вимагають від гравця готовності негайно почати відповідне переміщення з великою швидкістю.

Щоб краще виконати наступну дію, волейболіст перебуває в положенні ігрової стійки. Якщо положення прийнято правильно, то створюються передумови для високо-координованих рухів, успішного виконання конкретного прийому техніки.

Особливо важливе значення має правильна стійка для початківців (рис. 8). Відповідно до ігрової обстановки волейболіст повинен своєчасно прийняти раціональну стійку і швидко переміщатися на майданчику.

Рис. 8. Висока, середня та низька стійка

Для кожного вихідного положення характерні згинання ніг у колінних суглобах і нахил тулуба. Необхідно підкреслити, що стійка, яка передує нападаючому удару чи блокуванню, значно відрізняється від стійки готовності для приймання м'яча після удару чи з подачі.

При прийомі і передачі м'яча, який летить з низькою швидкістю, а також перед виконанням нападаючого удару чи блокування гравець ставить ледь зігнуті ноги на ширину плечей, тулуб трохи нахилений уперед, передпліччя зігнуті в ліктьових суглобах, вага тіла рівномірно розподілена на всю площу опори (рис. 9).

Рис. 9. Передача м'яча двома руками зверху

Для правильного і своєчасного переміщення на майданчику гравець повинен вміти спостерігати і розгадувати ходи гравців суперника і своєї команди. А щоб гравець був у найкращому положенні готовності, рекомендується йому прийняти так звану динамічну стійку, переступаючи з ноги на ногу. Переміщатися до м'яча гравець може звичайними приставними або повільними кроками. Якщо відстань між гравцем і м'ячем велика або м'яч летить досить швидко, то гравець біжить до м'яча або робить стрибок. Переміщатися можна вперед, назад і в сторони. Переміщення волейболіста це підготовка до виконання основних ігрових дій. Після переміщення гравець повинен зайняти таке вихідне положення, щоб бути готовим до виконання наступних дій на майданчику. Його рухи специфічні: зігнутий тулуб при ходьбі, нетипові для ходьби рухи рук. Для бігу характерні стартові ривки, подолання незначної відстані і часті зупинки. Стрибок виконують для швидкого подолання незначної відстані, а також для зупинки після переміщень.

Біг застосовують у тих випадках, коли потрібно швидко подолати відстань від 3-4 м (перед нападаючим ударом) до 6 м і більше (коли м'яч приймають за межами майданчика).

3.1.2. Передача м'яча

Основним прийомом техніки є передача м'яча, за допомогою її волейболіст забезпечує процес організації атакуючих і захисних дій. Залежно від положення рук розрізняють передачі двома руками зверху і знизу. Для забезпечення нападаючих дій застосовуються в основному тільки передачі двома руками зверху. Успішне завершення нападаючих ударів залежить від правильної передачі м'яча, яка виконується після переміщення назустріч м'ячу.

Передачу двома руками зверху можна виконувати з різних вихідних положень гравця, висота яких змінюється залежно від кута траєкторії польоту м'яча відносно майданчика (рис. 10). У кожному окремому випадку волейболіст приймає різні за висотою вихідні положення.

Рис. 10. Передача м'яча двома руками зверху

Дуже важливо, щоб кожний студент навчився точно «адресувати» м'яч, для цього необхідно правильно оволодіти технікою передачі м'яча. Обов'язковою умовою виконання передачі є своєчасний вихід до м'яча й правильне зайняття вихідного положення, а саме: руки зігнуті в ліктьових суглобах, кисті перед обличчям, пальці розведені й спрямовані вгору, лікті спрямовані вперед, у сторони, ноги зігнуті в колінах і розставлені, одна нога спереду, тулуб трохи нахилений вперед. У момент передачі м'яча ноги й руки випрямляють, пальцями торкаються м'яча, зм'якшують поступовий рух, кисті в положенні тильного згинання, вони міцно охоплюють м'яч ззаду-знизу, утворюючи своєрідну «воронку». Основне навантаження при передачі падає на вказівні й середні пальці, решта пальців виконують допоміжну функцію. Передача виконується за рахунок погодженого розгинання ніг, тулуба і рук, при цьому м'ячу надається поступальний рух вгору-вперед. У заключній фазі передачі повністю розгинають ноги, тулуб і руки, а кистями супроводжують м'яч. За напрямом передачу можна виконувати вперед, над собою, назад (за голову) і в сторони. Для виконання передачі над собою і назад гравець повинен зайняти положення так, щоб м'яч опинився над ним, поставити кисті рук над головою і за рахунок незначного прогину в грудній частині хребта й відведення плечей назад виконати передачу. Руки випрямляються вгору, а кисті в променево-зап'ястному суглобі не рухаються. Передачі нарізну відстань і з неоднаковою висотою польоту м'яча. Розрізняють передачі: короткі (у межах однієї зони), середні (із зони 2 в зону 3) і довгі (із зони 2 в зону 4). Передачі можуть бути низькими (до 1 м заввишки), середніми (до 2 м заввишки) і високими (понад 2 м).

Довгі й високі передачі характеризуються активною роботою ніг. Під час виконання високих передач плечі відхиляються дещо назад, у довгих передачах - супроводжують політ м'яча, а в коротких - перебувають у фіксованому стані.

Різновидністю передачі двома руками зверху є передача в стрибку. Вона складна, тому що виконується в безопорному положенні. Після переміщення під м'яч гравець робить стрибок угору і піднімає зігнуті руки над головою. Передача виконується в найвищій точці стрибка за рахунок випрямлення рук в ліктьових і променево-зап'ястних суглобах. Передача в стрибку з імітацією нападаючого удару називається відкидом м'яча. В окремих випадках передачу зверху можна виконати однією рукою.

Спочатку студентам важко першою передачею точно спрямувати м'яч до сітки. М'яч часто опускається близько від сітки або на сітку. У такому випадку другу передачу неможливо правильно виконати. Тому краще відбити такий м'яч кулаком. Відбити м'яч кулаком можна з положення, коли гравець стоїть обличчям, боком і навіть спиною до сітки. Способом верхньої передачі в стрибку через сітку м'яч відбивають обличчям до сітки. Такий спосіб на початковому етапі може замінити нападаючий удар, а надалі стане основою для обманних передач з імітацією нападаючого удару.

3.1.3. Подача м'яча

У сучасному волейболі подача використовується не тільки для початку гри, а й як ефективний засіб атаки, за допомогою якого утрудняють підготовку суперника до тактичних комбінацій у нападі.

Подачі виконуються відповідно до вимог, зазначених у правилах гри: гравець, який подає м'яч стає за межами майданчика на місці подачі, обов'язково підкидає м'яч і ударом руки спрямовує м'яч через сітку в бік суперника.

Щоб виконати подачу будь-яким способом, необхідно: прийняти правильне в. п. перед подачею; точно і невисоко підкинути м'яч; правильно розмістити кисть руки на м'ячі в момент удару.

Щодо характеру руху, подачі можна розділити на силові, націлені й плануючі. Якщо точно виконуються подачі, значно утруднюється прийом м'яча на боці команди суперника. Якщо подачі застосовуються варіативно, підвищується атака за рахунок швидкості м'яча, що летить (силова подача), або його точності (націлена подача) чи зміни траєкторії польоту м'яча (плануюча подача).

Залежно від руху руки, яка виконує удар, і розміщення тулуба гравця щодо сітки розрізнюють подачі: нижні (прямі й бокові), верхні (прямі й бокові), верхні прямі подачі в стрибку.

Нижня пряма подача - основний спосіб подачі для початківців, особливо дітей.

Для виконання подачі гравець стає на місце подачі у в. п.: ноги ледь зігнуті в колінах, ліва нога спереду, тулуб трохи нахилений уперед (рис. 11).

Рис. 11. Виконання нижньої прямої подачі

М'яч на долоні лівої руки, зігнутої в ліктьовому суглобі навпроти руки, що виконує удар. Правою рукою виконують замах назад, вагу тіла змішують у напрямі правої ноги. Одночасно цей м'яч підкидають вертикально вгору на 0,4—0,6 м. випрямляючи праву ногу й виконуючи маховий рух правою рукою вниз-уперед, виконують удар по м'ячу знизу-ззаду на рівні пояса, спрямовуючи його вперед-угору.

Під час подачі погляд гравця зосереджений на м'ячі. Якщо студентам важко виконати удар долонею, вони можуть виконувати кулаком. Нижня пряма подача не належить до силових, але досить точна. У командах вищих спортивних розрядів вона майже не застосовується, тому що на сучасному рівні гри вона недостатньо ефективна. Як правило, ця подача виконується з місця без попереднього розбігу.

Верхня пряма подача. Під час виконання її гравець стає обличчям до сітки, розподіливши вагу тіла рівномірно на обидві ноги. Можна одну ногу поставити вперед на півкроку. М'яч підкидається лівою рукою угору перед собою на висоту до 1,5 м, правою рукою робить замах вгору-назад, вагу тіла переносить на праву ногу, яку згинає у колінному суглобі, тулуб прогинає. Ударний рух починається сильним розгинанням правої ноги, поворотом тулуба вліво, перенесенням ваги на ліву ногу. Власне удар виконують майже одночасно з рухами ніг і тулуба. Права рука швидко рухається до м'яча; випрямляючи руку (кисть руки ледь напружена, пальці міцно стиснуті), наносять удар долонею по м'ячу. Після удару кисть іде за м'ячем, згинається; рука опускається вниз, тулуб згинається і розвертається вліво (рис. 12).

Рис. 12. Основні положення при верхній прямій подачі

З такого в. п. виконують націлену подачу, яка за структурою подібна до описаної. Вона відрізняється від верхньої прямої подачі меншими параметрами окремих рухів волейболістів. Так, переміщення ваги тіла незначні, замах короткий, м'яч підкидають вище голови на 0,4 - 0,6 м, уривчастий ударний рух правою рукою за амплітудою незначний, удар виконують по задній частині м'яча. Супроводжуючи рухи мінімальні.

Верхня пряма подача часто застосовується гравцями команд будь-якого спортивного розряду.

Верхня бокова подача. Високої швидкості польоту м'яча досягають під час виконання верхньої бокової подачі. Велика сила удару при цьому способі подачі забезпечується включенням в роботу м'язів усього тулуба, широким рухом ударної руки, активною роботою ніг і лівої руки. Для виконання подачі гравець займає в. п.: ледь зігнуті ноги на ширині плечей, ліва трохи спереду, (м'яч утримується лівою рукою на висоті пояса). Підкидаючи м'яч угору (до 1,5 м. заввишки) над лівим плечем, гравець згинає ноги в суглобах, робить замах правою рукою, вагу тіла переносить на праву ногу, тулуб нахиляється вправо, плечі розвернуті вправо.

Ударний рух починається з розгинання ніг, тулуб випрямляється, права рука рухається по дузі вгору, при цьому передпліччя і кисть руки ледь відстають у русі. Ноги випрямляються, тулуб повертається вліво, вага тіла, переноситься на ліву ногу. Удар по м'ячу здійснюють у найвищій точці розкритою долонею випрямленої руки. Після удару гравець робить крок правою ногою вперед і повертається обличчям до сітки, необхідно стежити, щоб у момент удару долоня не поверталася дуже вліво, площина її має бути розвернута перпендикулярно до напряму польоту м'яча.

Верхню бокову подачу можна виконувати з розбігу. При цьому після розбігу приймають положення замаху, м'яч підкидають на останньому кроці перед замахом.

Є інші різновидності способів подач. До них відносять подачу «свічка» і плануючу подачу. Для виконання подачі «свічка» гравець стає правим боком до сітки. Ноги на ширині плечей, м'яч лежить на лівій руці на рівні пояса. Підкидаючи м'яч вгору на 0,4—0,6 м, гравець опускає праву руку вниз-назад. Потім рука енергійно рухається знизу-вгору, удар по м'ячу виконується перед грудьми ребром кисті по лівій половині м'яча, після удару рука продовжує рухатись угору.

Залежно від способу виконання плануюча подача може бути верхньою прямою і верхньою боковою. Особливість її виконання полягає в невеликому замахові, удар здійснюють чітко по центру м'яча твердою основою кисті. М'яч під час польоту не обертається, а планерує, змінюючи вмить траєкторію. Необхідно стежити, щоб кисть була на одній лінії з рукою і не робила ізольованих рухів у променево-зап'ястному суглобі. Під час виконання плануючої подачі важливо попасти в центр м'яча (відносно траєкторії польоту). Внаслідок незначної неточності м'яч летить без планерування.

У верхній прямій подачі планерування виконати важче: заважає довге «супроводження» м'яча. Плануючі подачі широко розповсюджені і успішно застосовуються гравцями команд вищих спортивних розрядів.

Верхня пряма подача в стрибку. При виконанні верхньої прямої подачі в стрибку гравець відходить на 3-4 метри від лицьової лінії, підкидає м'яч вперед-вгору, розбігається, стрибає і завдає удар по м'ячу, завершуючи його різким рухом кисті вперед як при нападаючому ударі, тільки посилає м'яч по більш пологій траєкторії («накатом»), приземлення відбувається в межах майданчика. Основними зараз є пряма плануюча, подача в стрибку (силова) і, рідше, збоку плануюча. Незважаючи на те, що подачею тільки вводять м'яч у гру, вона є ефективним засобом виграшу очок («Ейсів»). Пропущені 2-3 подачі роблять сильний психологічний вплив на приймаючу команду і цей вплив зовсім не з приємних.

3.1.4. Нападаючий удар

Ефективним засобом нападу є нападаючий удар. Нападаючі удари виконують в стрибку після короткого розбігу, врахувавши висоту сітки.

Нападаючий удар виконується так: стрибок з місця або з розбігу, удар, приземлення (рис. 13). Щоб стрибнути з розбігу, відштовхуються однією або двома ногами; з місця - тільки двома ногами. Виконуючи стрибок відштовхуванням двома ногами під час розбігу, гравець набирає швидкість, необхідну для високого стрибка.

Рис. 13. Нападаючий удар

Залежно від ігрової обстановки (від напряму і характеру подач, від того, який блок поставив суперник), нападаючий гравець намагається зробити такий удар, за допомогою якого можна провести м'яч мимо рук блокуючих гравців. Нападаючі удари ефективні, якщо гравець володіє не одним якимсь способом, а всім арсеналом технічних засобів нападу.

Нападаючі удари бувають прямі й бокові. Прямі виконують з положення обличчям до сітки, бокові удари — плечем (боком). Прямі й бокові удари роблять у різних напрямах з переводом м'яча вліво, вправо.

Прямий нападаючий удар виконують після розбігу та в стрибку з місця (рис. 14). Цей спосіб найефективніший, якщо гравці суперника не встигли організувати блокування або залишили незакритою зону удару.

Рис. 14. Нападаючі удари по м'ячу, який закріплений на амортизаторі

Початкові фази руху - розбіг і відштовхування - виконуються майже однаково при всіх різновидностях нападаючого удару. Розбіг може виконуватися під різними кутами щодо сітки, він складається з 2-3 кроків, найважливіший з них - останній, який виконують стрибком. Третій, останній, крок виконують широким стопорним рухом за рахунок різкої постановки ступні на п'ятку. Під час розбігу, починаючи з другого кроку, обидві руки відводяться назад, й на останньому кроці різко виносяться вперед. Стрибок виконують із стійки ноги паралельні на ширині 20—30 см одна від одної. Відштовхуються перекатом ступнів з п'яток на носки, випрямленням ніг і тулуба. Звичайно велике значення має погодженість дій: у момент приставляння лівої ноги руки йдуть униз з таким розрахунком, щоб випрямлення ніг відбулось одночасно з рухом рук угору. Руки спочатку йдуть разом до рівня обличчя, а потім активніше працює права рука, яка виконує удар.

Ударний рух починається із швидкого згинання тулуба. Рука, що виконує удар, розгинаючись в ліктьовому суглобі, рухається вперед-угору виведенням вперед передпліччя. Спочатку рухається плече, за ним - передпліччя і кисть. Інтенсивність цього руху зростає поступово і до найбільшої швидкості в момент торкання м'яча. Удар кисті припадає на верхню - задню частину м'яча, який летить вперед. Після удару гравець м'яко приземлюється на носки, згинаючи ноги, тулуб, а напівзігнуті руки опускаються вниз.

Нападаючий удар з переведенням застосовується під час зустрічі з блоком суперника. Удар є різновидом прямого нападаючого удару, тільки напрям польоту м'яча не збігається з напрямом розбігу нападаючого. Розбіг виконується так, як під час удару по ходу. Перевід відбувається поворотом кісти руки. Внаслідок переводу вправо кисть повертається вправо.

Дуже ефективний удар, коли гравець в безопорному положенні перебуває в найвищій точці виконує поворот вліво і робить удар, змінюючи напрям польоту м'яча відносно напряму свого розбігу. Цей удар без повороту тулуба в останній фазі ударного руху рукою змінює напрям, якщо рух кисті спрямовується також вбік руху руки. Тулуб залишається у вертикальному положенні.

При перевідних ударах з поворотом тулуба м'язи останнього беруть активну участь в ударному русі, тулуб повертається в напрямі удару. Нападаючі удари з переведенням потребують від виконавців високого рівня координації рухів.

Боковий нападаючий удар. Як правило, нападаючий удар застосовується тоді, коли м'яч знаходиться далеко від сітки. Розбіг роблять під певним кутом до сітки, ступні ніг на останньому кроці ставляться майже паралельно сітці. У момент замаху обидві руки виносять угору, тулуб прогинають, ноги згинають. У момент удару тулуб розгинається, повертається ліворуч, ліва рука рухається вниз, права дугоподібними рухом переміщується до м'яча і акцентованим ударом кисті завершує удар по м'ячу. Ліву руку під час удару різко опускають униз. Боковий удар характеризується активною роботою тулуба. Після удару рука продовжує рухатися вниз по дузі, а потім відбувається м'яке приземлення. Гравець, змінюючи рух руки й положення кисті, може виконувати удари в найрізноманітніших напрямах. У новачків через недостатній розвиток швидкісно-силових якостей рух на замах може відбуватись під час відштовхування.

Бокові нападаючі удари інколи виконуються не тільки по ходу розбігу, а й з переведенням вправо і вліво. У командах вищих спортивних розрядів застосовують бокові удари в поєднанні з переводом кисті і одночасним поворотом тулуба. Під час удару без повороту тулуба в останній фазі руху рука змінює напрям. Тулуб залишається у вертикальному положенні.

3.1.5. Падіння

Застосовують для швидкого переміщення до м'ячів, що далеко падають і для виведення центра ваги за площу опори. Розрізняють кілька способів падіння.

Падіння перекатом на спину. Гравець присідає, відводить плечі назад, сідає на п'ятку ноги, групується й падає перекатом на спину. Голову він нахиляє до грудей, щоб запобігти удару об площину майданчика (рис. 15). Після перекату маховим рухом ніг гравець встає і займає положення готовності до наступних дій.

Перед прийомом м'яча після падіння перекатом на спину гравець виконує переміщення вперед бігом або скачком. Падіння перекатом на спину можна виконувати після випаду вбік. Попередньо гравець повертає тулуб у напрямі витягнутої ноги і після передачі робить перекат на спину.

Падіння перекатом на спину, особливо з положення вбік, на деякий час виводить гравця з гри, не дає змоги швидко зайняти положення готовності.

Рис. 15. Падіння перекатом на спину

Падіння після швидких переміщень з перекидом через плече. Для виконання перекиду через плече інерція, яку гравець набуває після попереднього переміщення (рис.16). Цей спосіб переміщення найраціональніший, оскільки дає змогу вирішити проблему прийому м’яча за мінімальний просторово-часовий проміжок. Завдяки складно-координаційному падінню досягається менша кількість рухів для переміщення, а отже і менша кількість часу для його виконання.

Рис. 16. Падіння з перекидом через плече

Падіння вперед на руки й перекатом на груди застосовують для прийому далеко падаючих м'ячів. Після переміщення відштовхуванням ноги, яка стоїть попереду, різким рухом тулуба вперед-униз робиться кидок уперед. Тулуб прогинається, ноги зігнуті в колінах. Після прийому (у без опорній фазі руки посилаються вперед, долоні спрямовані до поверхні майданчика, повільно згинаючись, амортизують інерцію тіла. Гравець приземляється на груди (тулуб прогинається, ноги зігнуті в колінах, голова повернута вгору) і перекочується прогнутим тулубом (рис. 17).

Рис. 17. Падіння вперед на руки й перекатом на груди

Крім цього способу приземлення застосовується інший, коли після торкання грудьми поверхні майданчика руки розводять у сторони, а гравець продовжує рух по майданчику з прогнутим тулубом і зігнутими ногами, поки не зупиниться.

3.1.6. Приймання м'яча

Подачу і нападаючий удар можна прийняти двома руками зверху або двома руками знизу. Під час прийому м'яча зверху двома руками кисті розміщені на рівні обличчя. Пальці напружені і розміщуються на м'ячі як і в передачах зверху. Для якісного виконання прийому м'яча гравець робить руками і тулубом амортизуючи дії і менше розгинає руки в ліктьовому суглобі. Залежно від умов, приймання м'яча зверху двома руками виконується в стійці і в падінні.

Приймання м'яча двома руками знизу. Завдяки застосуванню силових і плануючих подач, збільшенню сили нападаючих ударів все частіше використовується приймання м'яча двома руками знизу.

Під час приймання м'яча знизу прямі руки виставляють вперед-униз, лікті максимально наближені один до одного, кисті разом. Одну ногу ставлять вперед, при цьому обидві ноги зігнуті в колінних суглобах, тулуб злегка нахилений вперед. Рух ніг і тулуба має таке ж саме першорядне значення як і в передачі зверху. Рухи руками виконують тільки в плечових суглобах. М'яч приймають на передпліччя, ближче до кисті. Для правильного приймання м'яч має бути перед гравцем (рис. 18).

Рис. 18. Положення для приймання-передавання м'яча

У тому випадку, коли м'яч летить збоку, тулуб нахиляється у протилежний від м'яча бік, а руки посилюють на удар м'яча «по спіралі» знизу-вперед-угору.

При незначній зустрічній швидкості м'яча під час передачі ноги й тулуб випрямляють, гравець активно посилає м'яч у заданому напрямі. І навпаки, коли приймають м'яч після нападаючого удару, ще більше згинають ноги, а передпліччя лише підставляють під м'яч, без зустрічного руху до нього. Приймання знизу однією рукою застосовується тоді коли, м'яч падає або летить далеко від гравця. Цим способом користуються після попереднього переміщення у випаді, падінні. Удари виконують кистю з туго стиснутими пальцями. Під час приймання м'яча, який летить убік, рука повинна загородити йому шлях, для цього долоню руки спрямовують йому на зустріч.

Приймання м'яча, який відскочив від сітки. Якщо м'яч потрапляє у верхню частину сітки, то відскакування його незначне, і м'яч майже вертикально опускається униз. А коли м'яч потрапляє у нижній край сітки, він відскакуватиме приблизно на відстані до 1—1,5 м від сітки. Знаючи ці особливості, гравець має переміститись до сітки, прийняти низьку стійку збоку від м'яча і виконати передачу певним способом, щоб у момент передачі м'яча гравцеві не заважала сітка, рекомендується приймати його ближче до поверхні майданчика.

3.1.7. Блокування

Блокування - один з ефективних захисних засобів, а нині його застосовують і для дій контратаки. Блокування перешкоджає шлях м'ячеві, що перелітає через сітку. Цей прийом складається з переміщення, стрибка, виносу і поставки рук над сіткою, приземлення. Блокування, виконане одним гравцем — одиночне блокування, двома або трьома гравцями — групове блокування. Блокування буває нерухоме і рухоме. Для закриття певної зони майданчика ставиться нерухомий (зонний) блок, в якому руками, що піднесені над сіткою, не робиться ніяких рухів убік. Під час рухомого блокування після стрибка гравець переносить руки вправо або вліво залежно від визначеного напряму польоту м'яча.

Одиночне блокування. Перед початком дій блокуючий приймає в.п.: ноги зігнуті, ступні на ширині плечей, руки перед грудьми. Після того як визначився напрям передачі для удару, блокуючий на невеликій відстані від м'яча виконує переміщення приставними кроками (а на відстані 2-6 м - ривком уздовж сітки), на останньому кроці-стрибку повертається обличчям до сітки і виконує блокування (рис. 19). У зоні атаки гравець ще більше згинає ноги: це сприяє збільшенню сили відштовхування. Розрахувавши, коли потрібно стрибнути на блок, гравець відштовхується від опори і виносить руки вгору. У безопорній фазі зоровий контроль переключають з м'яча на руки нападаючого.

Визначивши напрям удару за підготовчими рухами суперника, блокуючий випрямляє руки й одночасно переносить їх через сітку, щоб відбити м'яч.

Рис. 19. Одиночне блокування

Блокуючі повинні по можливості активно працювати кистями, які опинилися над полем суперника, спрямовуючи м'яч донизу. Стрибок блокуючого, як правило, виконується пізніше, ніж стрибок нападаючого. Під час блокування пальці рук напружено розчепірені, відстань між кистями не перевищує поперечника м'яча.

Виконуючи блокування, необхідно:

•                вибрати місце й визначити час стрибка;
•                розміщувати руки над сіткою залежно від місця, де в даний момент опинився м'яч, і способів нападаючого удару;
•                стежити за діями нападаючого в момент удару;
•                                визначити точку, де опиниться м'яч після удару, швидко переключитися для виконання дій, яких вимагає ситуація.

Після блокування гравець повинен приземлитися на зігнуті ноги, руки опустити вниз і бути напоготові до повторного стрибка, самострахування, переміщення в будь-якому напрямі, виконання передачі.

Групове блокування виконують два або три гравці. Подвійне блокування — основний спосіб захисту, який застосовують з метою закриття певної зони майданчика (зонний блок). Внаслідок узгоджених дій двох гравців над сіткою з'являється бар'єр для м'яча, що перелітає, з чотирьох рук. Між блокуючими розрізняють основного і допоміжного. Перший з них, діючи в зоні 3, перекриває основний напрям удару (із зони 4 в зону 4; із зони 2 в зону 2), а до нього приєднується допоміжний блокуючий. Під час блокування нападаючих ударів з краю сітки долоні блокуючих розвернуті так, щоб м'яч відскочив на майданчик суперника.

Розмітка і обладнання ігрового майданчика

Майданчик обмежують лініями шириною 5 см, що входять у розміри ігрової частини майданчика. Короткі лінії називаються лицьовими, довгі - бічними. Колір ліній повинен різко відрізнятися від кольору покриття майданчика. Розмітку роблять матеріалом, що не створює нерівностей. Всі перешкоди видаляють від меж майданчика не менш ніж на 3 м на відкритих майданчиках і на 2 м в закритих приміщеннях. Середини бічних ліній з'єднують прямою лінією, яка називається середньою. Вона ділить майданчик на дві рівні частини. На кожній половині майданчика на відстані трьох метрів від середньої лінії і паралельно їй проводиться лінія нападу, що з'єднує бічні лінії. Ширина лінії - 5 см входить в розмір площі нападу. Простір, утворений середньою лінією, лінією нападу і частиною бічних ліній, називається площею нападу.

На продовженні правої і лівої бічних ліній перпендикулярно лицьовим лініям в 20 см від них проводяться дві лінії довжиною 15 см і шириною 5 см. Вони обмежують місце подачі. Розбивку майданчика починають з прокладання бічної лінії АВ (рис.1) завдовжки 18 м, вбиваючи у точках А і В кілочки.

З точки А прокреслюють дугу радіусом 9 м, а з точки В - радіусом 20 м 18 см. У точці перетину дуг забивають кілочок. Потім прокреслюють дугу з точки А - радіусом 20 м 18 см і з точки В - 9 м. У точці перетину дуг також забивають кілочок.

Рис. 1. Розбивка волейбольного майданчику та підготовка для розмітки

Між кілочками натягують мотузку і по ній за допомогою розмічальної машинки, або накладаючи трафарет, проводять лінії. Розмітку ґрунтової площадки роблять будь-якою фарбою, сухою крейдою, а краще всього спеціальною готовою клейовою фарбою. Для виготовлення клейової фарби на відро води беруть 8 кг товченої крейди і 1 кг столярного клею і варять суміш до тих пір, поки не вийде маса достатньої  густоти. Розмітка клейовою фарбою швидко висихає і добре зберігається.

Зручно користуватися спеціальною розмічальною машинкою, в яку засипається суха крейда. Клейову фарбу накладають за допомогою трафарету, виготовленого з двох дерев'яних планок довжиною 3-5 м, кінці яких з'єднуються поперечинами. Відстань між планками 5 см. На нижній поверхні планок трафарету уздовж внутрішніх країв повинні бути зроблені виступи. Ці виступи щільно прилягають до поверхні майданчика і не дають розтікатися фарбі, в результаті лінії виходять рівні. Виступи роблять, набиваючи на нижню поверхню планок з внутрішнього краю вузькі (0,5-1 см) рейки з виступаючими цвяхами. Цвяхи, що стирчать,  встромлюються  у землю і утримують трафарет на місці. Трафарет приставляють до натягнутої мотузки, ударом молотка вганяють цвяхи в ґрунт, тоненьким малярським пензлем роблять контур лінії і пересувають далі.

Розмічати майданчик жолобками або дерев'яними планками, укопаними в землю, не рекомендується, так як вони можуть стати причиною травм. Оптимальні розміри площі  для гри 28 м в довжину і 15 м в ширину (мінімальні розміри  26 м х 14 м). Висота стелі повинна бути не менше 7 м. Майданчик, його розмітка і обладнання показані на рисунку 2.

Рис. 2. майданчик, його розмітка і обладнання

Гра ведеться на прямокутному майданчику розміром 18 х 9 метрів.    Волейбольний майданчик розділений посередині сіткою. Висота сітки для чоловіків - 2,43 м, для жінок - 2,24 м. Гра ведеться сферичним м'ячем окружністю  65-67 см вагою 260-280 г. Кожна з двох команд може мати в складі до 14  гравців, на полі одночасно можуть знаходитися 6 гравців. Мета гри - атакувальним ударом добити м'яч до підлоги, тобто до ігрової поверхні майданчика половини суперника, або примусити його помилитися.

Гра починається введенням м'яча в гру за допомогою подачі. Після введення м'яча в гру подачею і успішного розіграшу подача переходить до тієї команди, яка виграла очко. Майданчик по кількості гравців умовно розділений на 6 зон. Після кожного переходу права подачі від однієї команди до іншої в результаті розіграшу очка, гравці переміщаються в наступну зону за годинниковою стрілкою.

Керівник гуртка          ____________________ ______________________

              ^{(підпис)   (ініціали, прізвище)}

Література

1. Бондарчук А. И. Тренировка легкоатлетов. — К. : Здоров’я, 1986.

2. Верхошанский Ю. В. Основы специальной силовой подготовки в спорте. — М. : Физкультура и спорт, 1977.

3. Волков Л. В. Физические способности детей и по­дростков. — К. : Здоров’я, 1981.

4. Демчишин А. А., Мухин В. Н., Мозола Р. С. Спортивные и подвижные игры в физическом вос­питании детей и подростков. — К. : Здоров’я, 1989.

5. Железняк Ю. Д., Портнов Ю. М. Спортивные игры. — М. : Издательский центр «Академия», 2002.

6. Зациорский В. М. Физические качества спортсме­на. — М. : Физкультура и спорт, 1970.

7. Иванов В. В. Комплексный контроль в подготовке спортсменов. — М. : Физкультура и спорт, 1987.

8. Филин В. П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов. — М. : Физкультура и спорт, 1974.

9. Теория и методика физического воспитания. Методика физического воспитания различных групп населения/ Под ред. Т.Ю. Круцевич. – К.: Олимпийская литература, 2003. – 391 с. 226

10. Физическая культура студента: Учебник / Под. ред. В. И. Ильинича. – М. : Гардарики, 2000. – 448 с.

11 Темченко В.А. Секционная форма организации физического воспитания студентов /В.А. Темченко, P.P. Сиренко // Физическое воспитание студентов. – 2010. – № 3. – С. 99-101.

12 Гринь Л.В. Некоторые аспекты педагогического мастерства тренера- преподавателя / Л.В. Гринь // Физическое воспитание студентов творческих специальностей / ХГАДИ (ХХПИ). – Харьков, 2002. – №7. – С. 58-63.

13 Федоров А.П. Тактична підготовка в студентському баскетболі. Метод.посіб. для викл. і студ. груп спорт, вдосконалення / М-во освіти та науки України, Донец, нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, Каф. Фіз. виховання. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. - 34 с.

14 Защук С. Г. Баскетбол в физическом воспитании студентов нефизкультурных вузов / С.Г. Защук, Т.В. Ивчатова // Проблеми фізичного виховання і спорту. – 2010. - №5. – С. 69-72.

15 http://www.ipedahohika.com/l Підготовка гравців в студентських баскетбольних командах з акцентом на застосуванні тактичних вправ

16     https://www.google.com.ua Технічні прийоми у баскетболі;

17   https://www.youtube.com Виконання технічних прийомів у баскетболі.

18. Артюх В. М. Баскетбол. – Л. : Піраміда, 1996. – 142 с.

19. Баскетбол : правила, гра, навчання [Текст] : навчальний посібник / Ж. Л. Козіна, Н. М. Кондак, С. Г. Защук, Т. В. Москалець. – Харків : Точка, 2012. – 318 с. : іл.

20. Поплавський Л.Ю. Баскетбол. ─ К.: Олімпійська література, 2004. ─ 447 с.