"Психологія дорослості "

Психологія дорослості та психологія людей похилого віку. Виконала студентка групи ФВб2-18-4од. Бондаренко Анастасія

Психологія дорослості. Вікова періодизація дорослості. Період дорослості у порівнянні з іншими віковими періодами охоплює значно більший відрізок часу життя людини і тому описання його особливостей є ускладненим. У 1928 році М. М. Рибніков для визначення періоду дорослості запропонував термін «акмеологія», (акме - це вища точка, розквіт, зрілість, краща пора). Таке визначення характеризує період дорослості як найпродуктивніший, творчий період життя людини, коли завершується загальносоматичний розвиток і статеве дозрівання, фізичний розвиток досягає свого піку. Цей вік характеризується високим рівнем інтелектуальних можливостей, творчих і професійних досягнень.

Вікова періодизація дорослості На думку Б. Г. Ананьєва вікова періодизація життєвого циклу людини базується:•на послідовній зміні станів розвитку,•односпрямованості і незворотності часу життя людини, тобто на топологічній характеристиці,•на тривалості існування індивіда, яке, в свою чергу, залежить від тривалості життя всіх індивідів даного віку - метричній характеристиці.

{5940675 A-B579-460 E-94 D1-54222 C63 F5 DA}Період. Вік. Стать. Середній вік:перший період22 - 35 років21 - 35 роківчоловікижінкидругий період36 – 60 років36 – 55 роківчоловікижінки. Люди похилого віку61 – 74 роки55 – 74 рокичоловікижінки. Старечий вік75 – 90 роківобидві статіДовгожителістарші 90 роківобидві статіМіжнародна вікова періодизація Межі періодів визначаються соціальними та економічними факторами, історичними подіями, етнічною приналежністю та середовищем, в якому живе та розвивається особистість.

Кризи віку дорослості. Життя дорослої людини неминуче без криз. На думку Т. М. Титаренко розрізняють нормальну, тобто вікову кризу, яка пов'язана із завершенням певного етапу психічного розвитку і переходом до нового вікового періоду, і анормальну, або ненормативну кризу, що виникає в складних умовах життя і вимагає від людини дій, які перевершують її можливості, а в деяких випадках такі кризи змінюють долю людини. Р. А. Ахмеров виділяє також біографічні кризи, які характеризуються переживаннями та протиріччями у внутрішньому світі людини і виражають її суб'єктивне ставлення до подій у її житті або ж до життя в цілому. Криза нереалізованості виникає в тому випадку, коли, на думку людини, життєва програма не виконана, коли вона незадоволена продуктивністю свого життя, не бачить, чи недооцінює свої досягнення, недооцінює суттєвих у минулому подій, які б впливали на сьогоднішнє і майбутнє життя. Криза спустошеності виникає тоді, коли людина слабо уявляє собі актуальні зв'язки, що ведуть від минулого через сьогодення до майбутнього. Людина може усвідомлювати важливі і значимі досягнення у своєму житті, але на майбутнє у неї «немає сил», вона не має конкретної мети, яка б приваблювала її. Криза безперспективності характеризується слабким усвідомленням потенційних зв'язків подій, проектів, планів на майбутнє. У людини є і активність, і досягнення, і цінні особистісні риси, але вона не може будувати нових життєвих програм, самовдосконалюватися, реалізовувати себе в різних ролях.

Вирізняють такі типи криз: Кризи становлення особистості, їх ще називають віковими або нормативними, тобто такими кризами, які необхідні для розвитку особистості. Ці кризи характеризуються повними, якісними змінами, а саме змінами ролей, які виконує людина в грі, навчанні, спілкуванні, праці, тобто зміни ролей, які потребує провідна діяльність. Кризи здоров'я. Втрата здоров'я часто веде до значних проблем у житті людини, змінює спосіб її існування і соціальні функції, перекреслює наміри і життєві плани. Термінальні кризи — визначені поняттям «термін» і пов'язані з «термінальними цінностями» людини. Наприклад, звістка про тяжку хворобу, що неминуче призведе до закінчення життя, може викликати кризу. Кризи значущих стосунків. Для кожної людини дуже важливим є коло людей, з якими вона підтримує певні стосунки і грає певні міжособистісні ролі. Зміни у структурі цих стосунків призводять до кризового стану. Кризи особистісної автономії пов'язані з втратою чи обмеженням особистісної свободи. Це може бути примусовий вплив чи опіка інших людей, або позбавлення волі за хибним звинуваченням. Кризи самореалізації виникають за певних обставин, які унеможливлюють нормальну, звичайну самореалізацію людини. Це може бути втрата роботи, місця проживання, вихід на пенсію, банкрутство, будь-яка катастрофа. Кризи життєвих помилок можуть виникати тоді, коли дії людини або її бездіяльність призвели до фатальних наслідків.

Нормативні кризи віку дорослостіУ віці ранньої дорослості, приблизно у 23 роки, виникає перша нормативна криза віку дорослості. Вона полягає у тому, що молода людина обирає між «Я — реальним» і «Я — ідеальним» на користь першого. Фантазії, мрії юності відходять на другий план і поступаються місцем активній діяльності молодої людини, яка прагне, щоб у її житті все було унікальне, неповторне і найкраще.

Наступна криза у віці ранньої дорослості виникає приблизно у 33 роки. На цей час людина вже має певний життєвий досвід, який допомагає їй зрозуміти, що життя не можна прожити по максимуму, що кожна людина має певні можливості, що існує безліч перешкод та обмежень у досягненні мети. Відбувається корекція планів, які особистість на цей час не реалізувала. Виникає потреба почати життя спочатку, знайти нову роботу, змінити місце проживання, розлучитися або вдосконалюватися у професійному зростанні. У цьому віці людина краще розуміє себе і визнає неповторність і індивідуальність інших.

Перехід від ранньої до середньої дорослості характеризується кризою 37-40 років, яка має назву кризи середини життя. Вона полягає в остаточному переосмисленні планів життя, співставленні їх з реальністю і корегуванні особистісних рис. Життя постійно вносить свої корективи у плани людини, час невпинно йде вперед і людині інколи здасться, що все заплановане, задумане їй не вдасться здійснити, тому вона прагне перебудуватись. Якщо криза середини життя розвивається не конструктивно, спостерігається відхід на попередні вікові періоди.

Приблизно у 65 років у віці пізньої дорослості розпочинається криза, яку Е. Еріксон назвав кризою «Я - інтеграції». Криза завершується успішно, якщо людина, аналізуючи своє життя, задоволена ним, вбачає в ньому сенс, приймає його таким, яким воно є. Але, якщо людина у віці пізньої дорослості вважає своє життя марною тратою сил та втрачених можливо­стей, інтеграція не відбувається. Стан такої людини можна назвати відчаєм, депресією, у неї спостерігається соціальна ізоляція, зростає тривожність, страх перед подальшим життям.

Типології особистості в період пізньої дорослості. В старості важливі не лише зміни, які відбуваються з людиною, але й ставлення людини до цих змін. Ф. Гізе виокремлює три типи особистості літньої людини і ставлення до старості:1. Негативіст. Людина похилого віку, яка заперечує прояви власного старіння та немічності.2. Екстравертований. Людина, що визнає настання старості, яка ідентифікується в процесі спостереження за навколишнім світом, особливо після виходу на пенсію (спостереження за молоддю, відчуття відмінності поглядів і інтересів у представників різних поколінь, смерть рідних і друзів, зміна становища в сім'ї, інновації в галузі техніки та соціального життя).3. Інтровертований. Особистість, яка надзвичайно болісно переживає процес старіння, характеризується послабленням інтересу до нового, пожвавленням спогадів про минуле, цікавістю до питань метафізики, ослабленням емоцій та сексуальних проявів, вираженим прагненням до спокою.

Дуже цікавою є класифікація соціально-психологічних типів старості І. С. Кона, побудована на основі визначення залежності кожного типу від специфіки діяльності, до якої залучається особистість.1. Активна, творча старість, коли людина після виходу на пенсію продовжує брати участь у громадському житті, вихованні молоді тощо.2. Старість з оптимальною соціальною і психологічною пристосованістю, коли енергія літньої людини спрямована на влаштування власного життя - матеріальне благополуччя, відпочинок, розваги та самоосвіта - сфери життя, для яких раніше не вистачало часу.3. "Жіночий" тип старіння. В цьому випадку основним центром активності літньої людини стає сім'я (хатня робота, сімейні проблеми, виховання онуків). Так як кількість домашніх турбот ніколи не зменшується, представники даного типу не мають часу сумувати і впадати в депресивні стани, але задоволеність життям у них нижча, ніж у двох попередніх групах.4. "Чоловічий" тип старіння. Представники даного типу отримують моральне задоволення та відчуття наповненості життя, піклуючись про власне здоров'я, що стимулює різні види активності. Однак, в цьому випадку людина може концентруватися на реальних (а також удаваних) хворобах, характеризується підвищеною тривожністю.

Ці чотири типи І. С. Кон визначає як психологічно благополучні, однак, існують також і негативні типи розвитку в старості. Наприклад, дратівливі люди похилого віку, що демонструють постійну незадоволеність навколишнім світом, прискіпливо критикують оточуючих, повчають та висловлюють безпідставні претензії. Інший варіант негативного прояву старості - розчаровані в собі і власному житті, самотні та засмучені люди. Вони постійно звинувачують себе за втрачені можливості, нездатні позбутися негативних спогадів стосовно допущених життєвих помилок.

Популярною в психологічній літературі є класифікація, запропонована Д. Б. Бромлей. Вона виокремлює п'ять типів пристосування особистості до старості:1. Конструктивний тип, коли літні люди внутрішньо врівноважені, мають гарний настрій, задоволені емоційними контактами з навколишнім світом.2. Залежний тип. Людина, яка є залежною від партнера чи дітей, має низький рівень домагань, завдяки чому, з великою охотою припиняє професійну діяльність.3. Захисний тип, для якого характерні надмірна емоційна стриманість, прямолінійність вчинків та звичок, прагнення до самозабезпечення, небажання приймати допомогу інших людей. Люди, які мають захисне ставлення до старості зі значними труднощами (при зовнішньому тиску), залишають професійну діяльність.

4. Агресивно-звинувачувальний тип. Люди з таким ставленням агресивні та дратівливі, прагнуть перекласти відповідальність за власні невдачі на інших людей, не зовсім адекватно оцінюють навколишній світ. Вони характеризуються гострими реакціями страху, відмовляються прийняти свою старість, з тривогою відзначають поступову втрату життєвих сил. Ці властивості поєднуються з ворожим ставленням до молодих людей, яке іноді переноситься на весь "новий та ворожий світ". Такий бунт проти власної старості парадоксально поєднується з сильним страхом смерті.5. Самозвинувачувальний тип. Представники даного типу намагаються уникати спогадів, оскільки в їхньому житті було багато невдач та труднощів. Вони пасивні, не бунтують проти власної старості, покірно приймають будь-які життєві зміни. Неможливість задовольнити потребу в любові є причиною виникнення депресій та претензій до себе. Завершення життя сприймається такими людьми як звільнення від страждань. Варто зазначити, що запропоновані типи старості не можуть описати широке різноманіття проявів поведінки, спілкування, діяльності літніх людей. Класифікації мають орієнтовний характер, щоб скласти певну базу для конкретної (дослідницької і практичної) роботи з людьми похилого віку.

Дякую за увагу