Психологічна підтримка учасників освітнього процесу

  В Україні потреба в психосоціальній підтримці відчутно зросла від початку повномасштабного вторгнення росії, адже ми стикнулися з такими кризовими подіями, які складно передбачати та проживати. Багато людей втратили рідних, житло, були роз’єднані з близькими чи вимушено залишили власні домівки, перебували під обстрілами чи тимчасовою окупацією. Все це позначається на нашому стані, викликаючи дистрес, що в подальшому може призвести до проблем із психічним чи фізичним здоров’ям. Так само значна кількість учасників освітнього процесу отримала психологічні травми різного ступеня, які часто призводять до посттравматичного розладу, потребують постійної психологічної підтримки та допомоги. Саме тому вагомого значення в сучасних умовах розвитку системи освіти набувають питання забезпечення:

- психологічно комфортного освітнього середовища для всіх здобувачів освіти;

- якісного освітнього процесу для дітей та підлітків, які мають психологічну травму;

- набуття педагогічними працівниками компетентностей щодо роботи з дітьми, які отримали психологічну травму;

 - соціо-емоційної підтримки педагогічних працівників. Російська агресія проти України зумовила низку викликів для психологічної служби та працівників закладів освіти, а саме:

 - значне зростання чисельності учасників освітнього процесу, які отримали психологічні травми різного ступеня внаслідок воєнних дій та потребують постійної психологічної підтримки та допомоги;

- недостатню підготовку педагогічних працівників щодо надання базової психологічної підтримки та для роботи з дітьми, які отримали психологічну травму;

- недостатню обізнаність батьків стосовно особливостей психічного здоров’я дітей та можливості надання їм психологічної підтримки тощо. Попри масштабність і складність усіх цих викликів система освіти має великі можливості допомагати учасникам освітнього процесу. Професійний та організаційний ресурси, якими вона володіє, здатність до широкого соціального впливу, сприяють комплексному та системному підходу до всіх освітян.

     Психологічна служба як складова державної системи охорони психічного та соціального здоров’я громадян покликана надавати соціальну та психологічну допомогу особистості не лише для її розвитку та саморозвитку, але й для подолання кризових моментів її життя. Значну роль у збереженні психологічного здоров’я учасників освітнього процесу відведено практичним психологам і соціальним педагогам. Одним із головних завдань закладу освіти є повсякденна психологічна допомога здобувачам освіти та їхня емоційна підтримка. Психосоціальну допомогу в закладі освіти можуть надавати як педагогічні, так і інші працівники (вчителі-предметники, класні керівники, шкільний лікар, практичний психолог, соціальний педагог тощо), які знають та вміють застосовувати алгоритм першої психологічної допомоги.

    Психосоціальна допомога спрямована на психологічну підтримку в складних і кризових ситуаціях, які викликають психологічний дискомфорт та емоційну нестабільність; на сприяння ефективній адаптації до соціального середовища, до мінливих соціальних умов як окремих особистостей, так і груп населення.

   Психосоціальна допомога – термін, близький за значенням до психотерапії та соціальної роботи. У широкому сенсі психосоціальна робота трактується як напрям соціальної роботи, основна мета якого – надання першої психологічної допомоги, соціальної підтримки особам, які перебувають у важкій життєвій ситуації, а також як організація комплексу умов для продуктивної адаптації людини в змінених умовах життєдіяльності. У вузькому сенсі психосоціальна робота – це діяльність, яка спрямована на відновлення втраченої психосоціальної рівноваги, на пошук ресурсів особистості та ресурсів соціального середовища для подолання труднощів у складній життєвій ситуації.

   Основні завдання психосоціальної допомоги у практиці соціальної роботи – розширення діапазону соціальних і особистісних ресурсів особи для самостійного вирішення проблем, які виникають, для подолання труднощів, актуалізації її творчих, інтелектуальних, особистісних, духовних і фізичних можливостей, необхідних для виходу з кризового стану, стимулювання самоповаги і впевненості у власних силах. Відповідальне надання допомоги також означає турботу про власне здоров’я та благополуччя. Фахівцям професій, які передбачають надання допомоги, зокрема й нам,педагогічним працівникам, фахівцям психологічної служби в системі освіти вкрай важливо дбати про власну безпеку (емоційну, фізичну, професійну), щоб мати можливість якісно та своєчасно надати допомогу іншим. Саме тому одним із пріоритетних завдань у системі освіти є питання підвищення професійної компетентності педагогічних працівників для оволодіння сучасними технологіями психосоціальної допомоги та методами самодопомоги й відновлення в кризових ситуаціях.

Пропоную учасникам і учасницям представитися (написати в чаті або проговорити ім’я, прізвище, місце перебування, сферу професійної діяльності), а також дати відповіді на такі запитання: • для чого я тут; • які очікування від себе, групи та тренера/тренерки? (¹Таймінг (тривалість) визначається залежно від виду освітнього заходу (практикум, семінар, тренінг) та форми проведення (очно, онлайн). Важлива умова: дотримуватися структури та логіки розробки заняття.)

    ПРОПОНУЮ ПРИГАДАТИ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЖИВАННЯ ТРАВМАТИЧНОГО ДОСВІДУ ДІТЬМИ ТА ДОРОСЛИМИ В ПЕРІОД ВІЙНИ. Озвучте певні очікування, які  б вказували на їхні освітні та/або емоційні потреби під час навчання. Давайте розглянемо основні поняття, що характеризують події сьогодення та емоційні чи поведінкові реакції людини на ці події, а також наголошує на важливості розуміння головних акцентів, важливих для врахування в роботі з дітьми та їхніми батьками в період війни для надання емоційної підтримки та формування життєстійкості.

 Визначення основних понять – «надзвичайна ситуація», «стрес», «травма», «травматичний стрес» .

Повідомлення  термін «криза» стосується стресової ситуації, де попередній досвід людини та її звична стратегія виживання не є адекватними для розв’язання ситуації. Криза може бути раптовою та драматичною, але може розвиватися й поступово. Криза настає, коли під тиском життєвих обставин відмовляють звичайні механізми, щоб ефективно їм протистояти. Розрізняють внутрішні та зовнішні кризи. До внутрішніх можна віднести кризи змін (природні, викликані розвитком особистості) і кризи, що пов’язані з внутрішніми конфліктами. Зовнішні кризи пов’язані з дефіцитом оточення (фізична та емоційна депривація) та травматичними подіями.

Термін «травма» використовується для опису емоційного стану дискомфорту та стресу.

Психотравма може бути спричинена:

 - подіями, які становлять небезпеку для життя, серйозного ураження тіла чи сексуального скривдження (особа може бути жертвою події, її свідком чи довідатися про травматичну подію, що сталася з рідними, зокрема про смерть чи загрозу життю);

 - сильними стресовими подіями, що перевершують ресурси подолання їхніх наслідків та залишають «рану» у психіці;

- спогадами про незвичний катастрофічний досвід, травматичну подію, які порушили почуття безпеки та цілісності людини.

Надзвичайна ситуація означає таку, в якій життя, фізичне та психічне благополуччя або розвиток можливостей людини перебувають під загрозою внаслідок збройного конфлікту, стихійного лиха або проблем у соціальній чи правовій системі і де місцевий потенціал щодо виходу з кризи або вже використаний, або не є адекватним.

Травматичні кризи – це гострі або тривалі психоемоційні стани людини після нещасного випадку: вбивства, самогубства, хвороби, розлучення, інвалідності, катастроф, війни, революції, шкільного та виробничого стресу, смерті родичів, батьків, друзів, домашніх тварин тощо.

Основні психотравмуючі події високого або надмірного стресового рівня:

війна;

масове інтерперсональне насильство;

стихійні лиха та техногенні катастрофи;

пожежі;

 ДТП (дорожньо-транспортна пригода);

 сексуальне насильство;

 фізичне насильство;

бути свідком насильства;

 бути свідком самогубства (чи довідатися про самогубство близької особи);

скривдження дітей (фізичне/сексуальне та часто супутнє емоційне занедбання/скривдження);

медичні хвороби з раптовим розвитком загрози життю, інвазивними медичними процедурами;

бути свідком травматизації інших осіб та наслідків травми.

 У випадку психотравми стратегії розв’язання проблем, якими досі володіла людина, стають неадекватними до нової ситуації. Класифікація травматичних подій

Монотравма (наприклад, ДТП).

 Мультитравма – одночасно різні види травм у певному спільному часовому проміжку (наприклад, участь у бойових діях).

Секвенційна травма – той самий вид травми, яка має систематичний характер (наприклад, домашнє насильство). Травма розвитку – травматичне дитинство: повторювані травматичні події, відсутність безпечної прив’язаності, емоційне занедбання.

Травма війни – зачіпає як військових, так і цивільних осіб у зоні бойових дій, біженців, медиків та інших. До неї входять: загроза життю та серйозному фізичному ураженню; особисте поранення/бачити смерть чи поранення інших; полон, тортури, знущання, екстремальні умови проживання; вбивство/поранення інших; сексуальне насильство; невідомість. Термін «травмовані» є прикметником від терміна «травма». Травмованою вважається особа, яка отримала одну чи більше травм. Травматичний вплив не є обов’язковим наслідком участі в ситуації, яка може травмувати. Якщо травматичний досвід великий/тривалий, емоційно болісний чи шоковий, тоді він може призвести до тривалого руйнівного в розумовому і фізичному плані результату.

КОЛЕКТИВНЕ ОГОВОРЕННЯ: визначити та викласти в чаті або проговорити фактори, які, на їхню думку, зумовлюють ту чи іншу реакцію людини на травму. Відтак узагальнює та резюмує результати мозкового штурму.

Важливо пам’ятати! Люди по-різному реагують на травму, тож її наслідки для психічного здоров’я можуть бути теж дуже різними: або зовсім відсутніми, або дуже яскраво вираженими. !

Реакцією на воєнні події у дітей та дорослих може бути травматичний стрес. Загалом стрес – це невід’ємна частина життя людини. Стрес-реакція як стан психічної напруги виникає в процесі життєдіяльності в найбільш незвичних, несподіваних, складних або важких умовах. Спектр таких подій – від «дуже приємно» до «вкрай неприємно». Стрес розрізняють за особливостями подразника, що його спричинює:

фізичний стрес (внаслідок дії фізичних чинників: опік, травма, надсильний шум тощо);

емоційний стрес (внаслідок дії психогенних чинників, які викликають неприємні, шкідливі, токсичні емоції). Стрес як особливий психофізіологічний стан забезпечує захист організму від загрозливих та руйнівних впливів, як психічних, так і фізичних.

 Біологічна функція стресу – адаптація. Інтенсивність стресу може бути різною: від мінімальної до надмірної. На ранній стадії розвитку стресу зазвичай поліпшуються загальне самопочуття та стан здоров'я в цілому. Але посилюючись, стрес сягає свого апогею. Цю точку можна назвати оптимальним рівнем стресу, бо якщо стрес зростає і надалі, то завдає шкоди для організму.

 Види стресу за Г. Сельє: еустрес (дослівно «хороший стрес»; синонім «конструктивний стрес») – захисна реакція організму, яка протікає без істотних «втрат» для нього, тобто з мінімальними витратами, збагачує людину усвідомленням своїх реальних можливостей; дистрес – надмірний стрес; деструктивний стрес, перебування в стані обмеження або утиску; є захисною реакцією організму, яка завдає збитків для організму, ослаблює його можливості; виявляється в нездатності адаптуватися до стресових ситуацій та спричинених ними наслідків, а також у дезадаптивній поведінці. Чим більшою є інтенсивність і тривалість або повторюваність стресової дії, тим вище вірогідність переходу еустреса в дистрес.

Стрес (від англ. stress – напруга, тиск) – неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну зовнішню дію (подразник), яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи. Отже, враховуючи всі фактори, що впливають на інтенсивність стрес-реакції та її наслідків, важливо пам’ятати: те, що для однієї людини є травмою, для іншої може нею не бути або не стати. І саме від інтенсивності та повторюваності стресових подій, а також від рівня стресостійкості людини, її віку, стану здоров’я, досвіду проживання психотравмуючих чи стресових подій та інших факторів залежить, якими будуть наслідки для людини під час та після події.

Продемонструйте (згадайте як звучить сигнал повітряної тривоги)«Як працює система тривоги в стані норми?» Прокоментуйте, що сигнал про небезпеку (будь-який сенсорний подразник), який сягає мозкових структур, завжди отримує як об’єктивну (змістовну, смислову, ірраціональну), так і суб’єктивну (емоційну) оцінку. У стані норми цей процес відбувається одночасно: є відповідна емоційна реакція без негативного або токсичного забарвлення (наприклад, хвилювання, тривога, настороженість, обережність тощо) та здійснюється аналіз ситуації щодо рівня загрози для життя та здоров’я людини. Отже, поведінкова реакція, спрямована на нейтралізацію загрози, вмикається після отримання об’єктивної оцінки та є відповідною до схваленого рішення: чи є реальна загроза і якого вона рівня небезпеки. У разі, коли немає сприйняття загрози, стресова реакція не виникає. Це так званий «верхній, довгий шлях» реакції на стресор. За наявності факторів, які позначаються на інтенсивності стрес-реакції, вплив суб’єктивної оцінки може переважати. Особливо, якщо сигнал «загроза» виникає на тлі емоцій негативного афектного забарвлення (наприклад, панічний страх, гнів, лють, відчай тощо). У такому разі сенсорна інформація набуває ролі тригера, автоматично запускаючи послідовність відповідних фізіологічних реакцій, зокрема стрес-реакцій (так званий «нижній, швидкий шлях» реакції на стресор).

Запропонуйте учасникам/учасницям дати відповідь на запитання: «Які фактори впливають на інтенсивність стрес-реакції?»

На допомогу:

Фактори, які впливають на інтенсивність стрес-реакції: особливості стрес-подразника; значимість стрес-подразника для певної людини; функціональний стан людини до впливу стрес-подразника: - фізіологічний; - фізичний; наявність впливу супутніх внутрішніх умов (особливості функціонування організму людини: спадковість, минулий досвід) та зовнішніх (клімат, дієта, ліки тощо). !

 Розрізняють чотири типи реакцій людини на стресові та травматичні події: - емоційна; - поведінкова; - когнітивна (інтелектуальна); - фізіологічна. Реакції кожної людини на травматичні ситуації є індивідуальними, спільного для всіх «сценарію» не існує!

 Важливо розуміти, що в травматичній ситуації робота кори головного мозку та всіх вищих його функцій (зокрема мислення, контроль, аналіз та інші) тимчасово призупиняються. Натомість лімбічна система, найдавніша частина мозку, яка відповідає за швидке реагування (інстинкти, емоції, здатність до виживання, захисту) починає працювати на повну потужність. Виникають спонтанні, неусвідомлювані реакції (стимул-реакції), інтуїтивні, сформовані раніше та зафіксовані на рівні однієї з трьох основних стратегій захисту: - «Бий!» («Нападай!»); - «Тікай!»; - «Замри!»

стратегія захисту «Замри!» – це реакція для всіх шокових станів. Людина припиняє (або зменшується її здатність) дихати та відчувати – саме так психіка захищається від надмірно інтенсивних почуттів та емоцій. Коли людина зазнає фізичного болю, який не здатна витримати, то впадає в кому або втрачає свідомість. Те саме відбувається і на емоційному, поведінковому та когнітивному рівнях. Психіка вимикає чутливість для того, щоб вижити і не зруйнуватися. І це теж нормальна реакція організму, проте лише в тому випадку, коли вона тимчасова

Особливості реагування дітей на травматичні умови

Криза, що охопила країну, безпосередньо впливає на батьків (особливо на виконання ними батьківських функцій), що, в свою чергу, позначається на дітях. У цей період знижена або порушена здатність любити, працювати та насолоджуватися життям. Отже, ми розуміємо, що в період війни є великий ризик психологічного травмування навіть тих дітей, які не перебувають у так званих гарячих зонах (окуповані території, блокада, обстріли тощо). Вони можуть травмуватися внаслідок реакцій дорослих на навколишні події, через втрату рідних, батьків, друзів, домашніх тварин... І важливо пам’ятати, що ті події або буденні справи в житті дитини, які дорослим здаються незначними або не вартими уваги, в разі їхнього «зникнення», «знищення», ігнорування або знецінення дорослими можуть також стати причиною психологічного травмування дітей

Важливість своєчасного втручання: ППД, психотерапія, лікування

Якщо вплив екстремальних умов на індивіда не зупинити, можливими є стресові розлади, а в разі довготривалих впливів – посттравматичні стресові розлади (ПТСР), серйозні емоційні та поведінкові розлади з показаннями до медичного лікування; астенічний синдром; порушення сну; пригнічення; депресії. Травматичні кризи, як гострі, так і хронічні, помітно впливають на розвиток дитини і залишають глибокий слід в її свідомості, якщо найближче соціальне оточення не подбало про те, щоб надати їй відповідну та своєчасну допомогу.

Чим раніше дорослі, які опікуються дитиною, або педагогічні працівники помітять у дитини симптоми, що вказують на її неспроможність самостійно впоратися з травматичним досвідом, і своєчасно нададуть їй першу психологічну допомогу (ППД) та, за потреби, переспрямують до відповідних фахівців, які працюють із ГСР та ПТСР, тим ефективнішим буде процес відновлення розвитку та життєдіяльності дитини до адекватного рівня

Пропонуємо техніки та відеоматеріали, які вчитель може застосовувати під час проведення «психологічної хвилинки» для дітей шкільного віку.

 Дихальні техніки для зняття стресу, панічних атак.

Глибоке та повільне дихання. Вдихаємо носом, видихаємо ротом. Робимо коротку паузу між вдихом та видихом. Видих має бути довшим за вдих. Уявляємо, що надуваємо повітряну кульку, і видихаємо довго та повільно ротом. Одного вдиху та видиху недостатньо, вправу потрібно робити мінімум 3 хвилини.

 Запах квітів. Запропонуйте дитині уявити, що вона відчуває запах квітки, глибоко вдихаючи через ніс і видихаючи через рот. Також можна подумки уявити собі квітку. Маленький зайчик. Мов зайчик, який стрибає у саду та нюхає все довкола, запропонуйте дитині зробити три швидкі вдихи через ніс і один довгий видих через рот.

Модифіковане дихання Лева. Виконуючи цю вправу, скажіть дитині щоб вона уявила, що вона лев. Видихніть все повітря через широко розкритий рот. Запропонуйте дитині сісти зручно на підлогу або на стілець та вдихнути повітря через ніс, відкрити рот якнайширше і видихнути зі звуком «А-а-а». Вправа повторюється декілька разів.

Зігріємо метелика. Покажіть на долоні уявного метелика, розкажіть, що він замерз і не може злетіти. Запропонуйте зігріти його своїм подихом. Діти складають долоньки разом, уявивши на своїх долоньках метелика, і дихають на долоні (дихальна вправа: відкрити рота і вимовити тривалий звук «А»). Метелик зігрівся і його треба здути з долоні. Діти роблять глибокий вдих через ніс і видих через рот (на видиху треба витягнути губи трубочкою, вимовити довгий звук

Тілесні техніки боротьби зі стрессом. Обійми і погойдай. Дитина сідає на підлогу. За нею сідає дорослий (обов’язково за згодою дитини) і обіймає, пригортає дитину до себе легенько погойдує її. Під час погойдування спробуйте передати дитині свою любов, заспокоїти її, передати їй почуття захищеності, потрібності. Самообійми. Покладіть одну руку під пахву другої, а другою рукою обхопіть себе так, щоб долоня лежала на плечі. Обіймаючи себе таким чином, ви добре відчуваєте власні межі: «де я починаюся і де закінчуюся». Гра «Я малюю, а ти відгадай». На спині дитини малюємо пальцем або легенько не гострим боком олівця геометричні фігури, цифри, літери, а дитина має відгадати. Гра «Почухай спинку». Діти стають у шеренгу, повертаються праворуч. За сигналом вчителя потрібно: розтерти долонями плечі дитини, що стоїть попереду; «місити тісто» (ребром долоні робити погладжувальні рухи); виконати «рейки» (ребром долоні провести зверху вниз по спині); виконати вправу «Дощик» (подушечками пальців постукати по спині).

4. ПРАКТИКИ, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ СТАБІЛІЗУВАТИСЯ:

Контроль стоп, спини, очей і рук

Сядьте стійко, наскільки це можливо. Якщо ви опираєтеся на стінку стільчика, опирайтеся. Відчуйте, як щільно “вм’ялися” в стільчик. У людини є кілька точок опори й контакту, завдяки яким вона може вийти зі стану паніки та стресу й допомогти собі не потрапити в стан травматизації.

Точка екстреної допомоги під час паніки

Знайдіть точку між безіменним пальцем та мізинцем і надавіть на неї. Це точка, на яку ми впливаємо, коли стає страшно. Це допомагає заспокоїтися.

Психотерапевтична практика.

Простукуйте грудну клітину, з’єднуючи руки, наче пташки, з періодичністю один удар у секунду, чергуючи руки. А тепер проговоріть про себе чи вголос: “Я впораюся, ситуація справді складна, але я зроблю це”. Ця вправа допомагає повернути серцебиття в нормальний ритм. Тому важливо, щоби був саме один удар на секунду. Якщо робити це частіше, серцебиття пришвидшиться.

Обов’язкова вправа .

Навіть якщо ви забудете про все інше, пам’ятайте про цю вправу. Як тільки з’являється можливість, зробіть “потягушки”, потягніться вверх. До того ж запропонуйте дітям потягуватися. Якщо ви вмієте займатися йогою чи стретчингом, загадайте про це саме зараз. Пам’ятайте, що неврологи розповідають про понижений та підвищений тонуси. Коли ми в стані стресу, м’язи в спазмі. Нам треба повернути їхній нормальний тонус — саме так ми виходимо зі стану стресу.

Кондиціонер перевантаженої нервової системи.

 Подуйте на великий палець руки. А тепер уявіть, що ви дмухаєте на свічку: короткий вдих, а потім видих. Коли ми перебуваємо в стані стресу, перехоплює дихання. Щоби ввімкнути в роботу парасимпатичну нервову систему, що відповідає за заспокоєння та розслаблення, треба старатися робити видихи частіше, ніж вдихи.

5. Методи саморегуляції для педагогів.

1. Негативним емоціям потрібно давати вихід — регулярно

«випускати пар» й скидати напругу після роботи. Наприклад, через активні фізичні заняття — спорт, боротьба, плавання або танці; як варіант — активне прибирання у будинку. Як результат — знизиться фізичне напруження та відбудуться зміни всередині організму, буквально на хімічному рівні — знизиться кількість гормонів стресу й натомість зросте кількість гормонів радості — серотоніну й ендорфінів. При регулярних фізичних навантаженнях організм буде відновлюватися емоційно та фізично.

2. Знайдіть свій спосіб безпечно звільнятися від негативних думок й

переживань, особливо це актуально й важливо в період війни, який

проживаємо ми, ділитися з друзями або близькими людьми, обговорювати робочі ситуації з колегами або консультації з психологом щодо питань, які вас турбують, а ви не можете самостійно їх вирішити.

 Для інтроверта хороший спосіб виписувати свої переживання в

щоденник. Можна писати вірші, малювати шаржі або просто розмальовувати аркуші паперу кольоровими плямами, виражаючи негативні емоції. Можна покричати на стадіоні або в лісі, побити тарілки з непотрібного сервізу, або побити боксерську грушу. Будь-який з цих способів може стати корисним засобом для емоційного відновлення. Сенс в тому, щоб якимось найбільш сприятливим для вас та екологічним способом виразити накопичені емоції, виплеснути їх й звільнитися від внутрішньої напруги.

Це не скасовує необхідності вирішення проблемних ситуацій, якщо

вони вимагають активних дій. Але після такого «сеансу емоційного

звільнення» й наведення порядку в думках, ви відчуєте полегшення та зможете проаналізувати свої дії з ясною головою.

3. Для відновлення енергетичних ресурсів необхідно обов'язково

висипатися — спати потрібну конкретно вам кількість годин, й подбати про поліпшення якості сну. Друге — це проводити час на свіжому повітрі. Брак кисню відразу ж позначається на занепаді сил. Третє — навчитися розслаблятися, особливо перед сном. Якщо ви засинаєте насилу долаючи плутанину думок у голові, або після перегляду десятка інформаційних передач, ви не зможете повноцінно відновитися вночі. Тут допоможуть будь-які способи релаксації — масаж, теплий душ, медитація, дихальні техніки або йогівські вправи.

4. Брати паузи в роботі та планувати відпустки, хоча б короткі. У

проміжках між відпустками хоча б раз на місяць присвячувати один або два вихідних дні своєму відновленню та максимальному відпочинку від поточних справ й роботи.

5. Ставити цілі на перспективу і найближче майбутнє. Це дає

мотивацію до роботи й розуміння, заради чого ви власне працюєте.

6. Самовдосконалення та професійний розвиток — один з основних

способів профілактики професійного вигорання. Курси підвищення

кваліфікації, тренінги, конференції, зокрема, обмін досвідом з колегами розширюють кругозір, генерують нові думки та ідеї, дають відчуття більшої причетності й потрібності, підвищують самооцінку та професіоналізм,відкривають нові горизонти й цілі. Живучи в потоці постійного розвитку,людині інколи буде фіксуватися на стресі, її світ стає набагато ширшим та цікавішим.