ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ВИКЛАДАЧА МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

ВСТУП

Комунікативна культура і компетентність, емпатія, толерантність є тими характеристиками, які потрібні кожному педагогу, щоб оптимально організувати власну професійну діяльність у середовищі школи та громади. Нинішній викладач мистецької школи має володіти високою за­гальною й педагогічною культурою, бути довершеним професіо­налом. Професіоналізм людини в будь-якій царині багато в чому залежить від рівня сформованості майстерності. Цей чинник особ­ливо значущий у педагогічній діяльності. Педагогічна майстерність тісно переплітається із поняттям "педагогічне мистецтво". Помилкою є бачити близькість цих по­нять лише в прямій ієрархічній залежності: педагогічне мистец­тво — найвищий рівень прояву майстерності. Педагогічна майстерність — це досконале, творче виконан­ня педагогами своїх професійних функцій на рівні мистецтва, в результаті чого створюються оптимальні соціально-психологічні умови для становлення особистості вихованця, забезпечення його інтелектуального та морально-духовного розвитку.

Педагогічна майстерність включає низку структурних ком­понентів: морально-духовні вартості, професійні знання, соціаль­но-педагогічні якості, психолого-педагогічні уміння, педагогіч­ну техніку.

Для вихованця мистецької школи особливу вагу має не тільки набуття  професійних навичок і знань з тог чи іншого виду мистецтва, а і морально-духовне ба­гатство викладача, тому що крізь призму цього багатства вихованець бачить і сприймає все інше. Людина, яка по­в´язата свою долю з педагогічною діяльністю, має во­лодівати загальнолюдськими й національними морально-духов­ними цінностями, сформувати в собі тверді переконання. Це один із найбільш надійних підмурівків становлення професійної май­стерності педагога мистецької школи. Важливою складовою педагогічної діяльності є її гуманістич­на спрямованість. У центрі уваги навчально-виховного процесу має бути дитина. Викладач повинен виявляти глибоку повагу до її особистості, шанувати, оберігати від негативних впливів, створювати опти­мальні умови для всебічного розвитку.

Володіння комунікативними вміннями визначають рівень сформованості у викладачів комунікативної культури. Ефективність професійної діяльності педагога значною мірою зумовлена не тільки здібностями людини, індивідуальними стійкими якостями особистості, рівнем сформованості професійних умінь та навичок, але й "суб'єкт-суб'єктними" відносинами, які необхідні в даному виді діяльності.

Сучасні вимоги, поставлені суспільством, державою потребують переосмислення професійної компетентності педагога. Навчання і виховання дітей мистецтву значною мірою залежить від потенціалу першопоштовху: умінь, зусиль, здібностей та професіоналізму викладача. Вочевидь, актуалізація проблеми підготовки сучасного викладача-професіонала зі сформованою комунікативною компетенцією, оскільки серед умов успішної його професійної діяльності є постійна комунікаційна взаємодія з колегами, учнями та їх батьками, громадськістю, порозуміння між ними.

У світовому просторі педагогічна професія належить до найбільш відповідальних. Серед інших професійних умінь особливу значущість становлять комунікативні вміння, володіння якими визначають рівень сформованості у викладачів комунікативної культури, оскільки основним інструментом роботи педагога-професіонала виступає спілкування. Професіоналом вважається людина, яка досягла високого вміння, мистецтва, майстерності в будь-якій галузі. Здійснити професійну підготовку фахівців професіоналів, які б володіли творчим професійним мисленням і здатні забезпечувати високу якість освіти і культури, досить складно. На перешкоді стають об'єктивні і суб'єктивні фактори..

Суттєвим показником професіоналізму сучасного педагога є рівень його комунікативної культури. Спираючись на сучасні дослідження у сфері спілкування, взаємостосунків і взаємодії суб'єктів і об'єктів, у структурі комунікативної культури педагога можна виділити такі складові:

 світоглядна складова: система поглядів, переконань, принципів, знань і цінностей, етичних і естетичних норм;

 мотиваційна складова: мотиви комунікативної поведінки, комунікативні установки, професійна спрямованість;

  власне комунікативна складова: комунікативні вміння і навички (вербальні, невербальні), культура і змістовність мовлення;

 емоційно-вольова складова: емпатія, тактовність, витримка, толерантність, почуття гумору;

 конструктивна складова: адекватне сприйняття і самооцінка, гнучкість, рефлексивні здібності, здатність прогнозувати розвиток взаємостосунків і взаємодії.

Комунікативна культура передбачає також високі моральні якості педагога, його ставлення до особистості, а не як засобу досягнення мети. Комунікативна культура сучасного педагога – складова частина його професійної культури. У той же час, комунікативна культура – поняття більш широке, оскільки характеризує активність індивіда також і поза сферою його професійних інтересів.

У центрі уваги навчально-виховного процесу має бути дитина. Викладач  повинен виявляти глибоку повагу до його особистості, шанувати, оберігати від негативних впливів, створювати опти­мальні умови для всебічного розвитку. 

Важливим чинником у системі морально-духовних якостей особистості викладача є рівень сформованості почуття національ­ної гідності. Це почуття розкривається передусім через такі риси: любов до свого народу, Батьківщини; повага до Конституції та законів України, державних символів; досконале володіння дер­жавною мовою, турбота про піднесення її престижу й функціону­вання в усіх сферах суспільного життя; шанобливе ставлення до батьків, свого роду, традицій та історії рідного народу, усвідом­лення своєї належності до нього; повага до культури, традицій та звичаїв народностей, що проживають на теренах України.

Викладачі всіх рівнів, а передусім викладачі мистецької школи, ма­ють формувати в собі почуття інтелігентності. Інтелігентність — це дзеркало душі й розуму особистості, взірець для наслідуван­ня. Вона має виступати показником морально-духовного ідеалу для тих, хто нас оточує. Високе звання професора, доцента, ви­кладача ВНЗ пов´язується з інтелектуальною і моральною довер­шеністю людини, з найвищим проявом професіоналізму у своїй галузі. Тому інтелігентність, безумовно, є стрижнем становлен­ня педагогічної майстерності викладача.

Чільне місце в системі морально-духовних цінностей викладача посідають життєві ідеали. Це важливо ще й тому, що дитячий вік є періодом становлення, роздумів над вибором влас­ної соціальної орієнтації  та поведінки. Яскраво виражені життєві ідеали досвідченого викладача завжди знайдуть відгук у свідомо­сті учня. Адже ідеал — це категорія етики, яка містить у собі довершені моральні якості; уособлення найбільш цінного й ве­личного в людині, що дає змогу підростаючему поколінню успішно вдосконалювати­ся. Прояв викладачем своїх життєвих ідеалів особливо важливий у наш час, коли у зв´язку з історичними змінами, соціальними катаклізмами зникли звичні ідеали, що здебільшого мали фаль­шивий характер, а нові, справжні ще не утвердилися повною мірою. Залишати молоде покоління без істинних взірців — означає підштовхувати його до стану розчарування, пасивності, ду­ховної деградації.

В умовах будівництва демократичного суспільства важливо, щоб у сім´ї, загальноосвітній та мистецій школах дитина повина прилучатися до дій, сповнених духом фор­мування власних суджень про ті чи ті явища об´єктивної дій­сності, готовності вільно висловлювати свої думки, судження, переконання, обстоювати їх. Період навчання у мистецькому навчаль­ному закладі є гарною школою демократизму. На цьому етапі важливо сформувати в учнів таку якість, як толерантність, тобто тер­пимість і повагу до думки інших. Викладач мистецької школи має сам бути взірцем толерантності, спонукати студентів до сміливого висловлення власних думок, аргументації своїх поглядів.

Тактовність є свідченням сформованості педагогічної культу­ри викладача. Це чутливий інструмент попе­редження міжособистісних конфліктів, яскравий показник педа­гогічної майстерності. Оскільки навіть пересічна людина, яка спо­відує засади загальнолюдської та професійної культури, повинна володіти педагогічним тактом, то викладач мистецької школи в процесі спілкування з учнями, розв´язуючи перманентні педагогічні завдання, має виявляти довершені зразки тактовності.

Чільним модулем педагогічної майстерності є професійні знання. Учні завжди високо цінують викладача, який володіє гли­бокими знаннями зі свого фаху, виявляє обізнаність, відзначається ерудованістю. Без цього немає майстерності педагога. Це вимагає від нього щоден­ної наполегливої праці над собою, накопичення і систематизації нових знаньу своїй галузі. На цьому шляху кожного викладача під­стерігає чимало труднощів: брак часу, великий обсяг інформації, віддаленість її від місця праці, тощо.

Одже, до основних психолого-педагогічних умінь, викладача мистецьцої школи входять: комунікативні, організаторські, дидактичні та прикладні.

Достатня сформованість у педагога названих умінь є необхідною умовою розв´язання різноманітних педагогічних завдань на рівні майстерності.

                      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

 1. Гессен С. И. Основы педагогики: Введение в прикладную философию / С. И. Гессен– М. : Школа-Пресе, 1995. – 448 с.

 2. Коломинский Я. Л. Психология общения / Я. Л. Коломинский. – М. : Знание, 1974. – 96 с.

3. Костюк Г. С. Исследования по проблеме обучения и развития / Г. С. Костюк // Сов. педагогика. – 1964. – № 5. – С. 148-151.

4. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світогляд. аналіз / В. Андрущенко, Л. Губерський, М. Михальченко. – К.: Знання України, 2002. – 578 с.

5. Практическая психология для преподавателей / В. Л. Васильев, С. А. Волков и др. / Под ред. М. К. Тутушкиной. – М.: ИИД "Филинъ", 1997. – 328 с.

6. Професійна підготовка сучасного учителя: проблеми і орієнтири [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eenu.edu.ua/uk/articles/ profesiyna-pidgotovka-suchasnogo-uchitelya-problemi-i-oriientiri

7. Сагач Г. М. Мистецтво ділової комунікації : навчальний посібник / Г. М. Сагач. – К. : Київ. ін-т. банкірів банку "Україна", 1996. – 180 с.

8. Сухомлинский В. А. Потребность человека в человеке / В. А. Сухомлинский. – М. : Советская Россия, 1981. – 93 с.