ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Наталія ВОЙТЕНКО

практичний психолог

СЗОШ №1І-ІІІ ступенів по  вивченню слов’янських мов

м. Біла Церква

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Духовне здоров'я нації загалом залежить від духовного здоров'я кожної особистості, так і національний характер не є сумою характерів окремих індивідів, а квінтенцією найхарактерніших особливостей, властивих народу.

Національний характер — комплекс типових якостей і психологіч­них особливостей етнічної групи, яка має спільні територію, мову, культуру, звичаї, символи, що вирізняють її серед сусідніх народів.

Тип національного характеру залежить від багатьох чинників: расових, геопсихічних, історичних, соціо-психічних, культуроморфічних та глибиннопсихічних.

Расою (лат. razza — порода) називають групу людей, яка має спільне походження, певні успадковані антропо - біологічні, духовні, психологічні риси, які вона витворила впродовж своєї історії і тривалого проживання на спільній території.

Концепцію української раси сформулював історіософ, письменник Юрій Липа (1900—1944) в книзі «Призначен­ня України». На його думку, раса — це не стільки пропор­ції черепа, ширина обличчя чи колір очей, скільки етно­психологія, генетика, дух нації. Хоча генетичний код зумовлює і певний антропологічний тип, що позначається на зовнішньому вигляді.

Територія кожного народу має свої природні особливо­сті й певною мірою впливає на формування національного характеру. Так, багатство землі України сприяло закоха­ності в природу, ліризму, спогляданню, спокою. Проте властива і така якість як відсутність активності, бо плодю­ча земля обдаровує людину без її особливих зусиль. Істо­ричні чинники впливали на войовничість українського на­роду, оскільки багата країна завжди потребувала захисту від численних завойовників. Отже, сформувався авантюрничо-козацький тип характеру.

Культура нації формується впродовж багатьох тися­чоліть, починаючи із прообразів етнічної міфології і за­кінчуючи сучасною поетичною творчістю. Світовідчуття давніх українців вплинуло на ментальність їхніх на­щадків — національний тип світовідчуття, який ґрунту­ється на етнічних образах і символах (часто підсвідо­мих), що зумовлюють стереотипи поведінки, психічні реакції, ставлення до навколишньої дійсності певних по­дій чи осіб.

Носії українського менталітету вирізняються толе­рантністю, працелюбністю, бережливістю, повагою до приватної власності, індивідуалізмом, в них слабко розви­нений дух колективізму і прагнення поставити потреби держави вище потреб особистості. Українському менталі­тету не притаманна ксенофобія (вороже ставлення до чу­жоземців) й імперіалістичні устремління до розширення своєї території (ідеалом вважається інтенсивний, а не ек­стенсивний шлях розвитку).

Важливими складниками українського характеру є соціо-психічні риси та психологічні особливості.

Однією з умов всебічного вивчення життєдіяльності людини є врахування соціально-психологічного чинника, зокрема такого його елемента як психологія нації.

У 1935 р. на Першому українському педагогічному конгресі психолог, філософ, літературознавець Яким Яре­ма (1884 —1964) у своїй доповіді «Українська психіка в її історично-культурних виявах» визначив типи психології окремих націй залежно від того, що переважає у її виявах: екстраверсія чи інтроверсія, тобто світ об'єктів чи світ суб'єктів. У характері римлян, на його думку, переважала екстраверсія, в індусів — інтроверсія, у греків, німців — поєднання обох типів. Психологія американців має екстра­вертивний характер, спрямована на успіх, удосконалення умов життя, продукції тощо. Існує думка, що психологічні особливості українського народу ближчі до інтровертивних.

Феномен психологічної спрямованості притаманний і релігії. Вона також може мати екстравертивний (поєднан­ня з життям, пристосування до його потреб) або інтровер­тивний (сепарація від життя, внутрішня побожність) ха­рактер. Це позначилося на українському і російському православ'ї. Російське православ'я прагнуло брати участь в управлінні країною, політиці, українське — було ней­тральнішим.

За Я. Яремою, українській нації притаманні такі психологічні особливості:

• перевага емоцій над волею та інтелектом, запаль­ність і незлопам'ятність;
• сентиментальність, чутливість, ліризм, що виявля­ються в естетизмі народного життя і обрядовості;
• егоцентризм, жадання особистої свободи без пра­гнень до державності (елементи державницьких імпульсів привносили вихідці зі шляхти — Петро Сагайдачний, Бог­дан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик);
• анархічний індивідуалізм, який є найбільшим воро­гом єднання;
• миролюбність, відсутність нахилу до насильницької експансивності, примирення з чужою експансивністю (ро­сійською, польською);
• свободолюбність особистості, яка є умовою демокра­тизму, вільних об'єднань, федеративної форми суспільно­го життя.

Український педагог Григорій Ващенко (1878—1967), професор Вільного українського університету (Мюнхен), у своїй праці «Виховний ідеал», аналізуючи особливості ук­раїнського інтелекту, наголошує на схильності до синте­тичного мислення, яке є однією з найважливіших умов творчості. Він зазначає, що народна пісня свідчить про ба­гатство, красу і силу відчуттів, а народ відзначається охай­ністю, чемністю, гостинністю, високою моральністю. При­чиною невдач є хиби української волі, деформованої понево­лювачами. Ващенко вказує на індивідуалізм українців з елементами аристократизму, який за несприятливих умов політичного і суспільного життя перетворюється на егоїзм, замикання в коло вузьких особистих інтересів, нехтуван­ня інтересами суспільними: «За відсутності високої життє­вої мети амбіціонерство українця іноді набуває дріб'язко­вого характеру». Проте відсутність державності не приту­пила почуття громадянина, господаря своєї країни.

Сучасні етнопсихологи визначають українців як емоцій­них, сентиментальних, схильних до ліризму, працьовитих, гостинних, освічених, постійних у сімейних стосунках, ду­ховних, уважних до старших, мужніх, оптимістичних, не­залежних у своїх діях і вчинках. Водночас констатують бага­то негативних рис українського національного характеру, таких як взаємне нерозуміння, схильність до анархізму, не­узгодженість між словами і справами, невизначеність, відо­собленість, мрійливість, імпульсивність, індивідуалізм.

Сьогодні неможливо відшукати представників лише одного конкретного типу характеру, якому б не були при­таманні ознаки іншого типу. Будь-який індивід є носієм як позитивних, так і негативних особливостей психіки, сформованих під впливом низки історичних, географіч­них, соціальних та інших чинників.