Типові правила, дотримання яких сприяє ефективності батьківського спілкування

Типові правила, дотримання яких сприяє

ефективності батьківського спілкування

При спілкуванні з дітьми батьки повинні:

•    постійно підкреслювати свою увагу до індивідуальності сина чи дочки, до їх прагнення до самоствердження;
•    проявляти увагу, інтерес і повагу до всіх дітей у сім'ї;
•    проявляти постійну готовність і вміння вислухати дитину, дати їй можливість говорити (виговоритися), відстоювати свої погляди, переконання;
•    перед тим, як показати дитині її помилки в поведінці, починати з похвали і схвалення позитивних якостей навіть при самому важкому характері сина (дочки);
•    надавати перевагу ненав'язливим рекомендаціям, зауваженням і уникати стандартних повчань;
•    не докоряти дитині при наявності у неї негативних рис та якостей;
•    тактовно показувати кращі позитивні якості своєї особистості (ерудицію, працелюбність, пунктуальність, гуманні відносини до людей, порядність, чесність та інше), але при цьому не показувати, не підкреслювати своєї переваги над дитиною;
•    створювати сімейну атмосферу любові, доброзичливості турботи, захищеності радості і перспективи, що благополучно впливає на фізичне і морально-психологічне здоров'я дітей.

Поради батькам

1. Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.

2. Надавайте дитині самостійності в діях і прийнятті рішень.

3. Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитись вами.

4. Не бійтесь в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

5. Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас.

6. Не обмежуйте дитину у спілкуванні з ровесниками.

7. Частіше звертайтесь за порадами до педагогів та психологів.

8. Більше читайте, і не лише педагогічну літературу, але й художню.

9. Звертайтесь до родини, в яких є діти. Передавайте свій досвід і переймайте чужий.

10. Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно.

Готуйте її до майбутнього життя. Говоріть з нею про це.

І ще:

Ніколи не займайтесь „виховною роботою" в поганому настрої.

Чітко визначте, чого ви хочете від дитини (і поясніть це їй), а також дізнайтесь, що вона думає з цього приводу.

Надайте дитині самостійність, не контролюйте кожен її крок.

Не підказуйте готового рішення, а скеровуйте на можливі шляхи до нього і розглядайте з дитиною її правильні і неправильні, доцільні та недоцільні кроки до мети.

Не пропустіть моменту, коли досягнуто перших успіхів. Відзначте їх.

Вкажіть дитині на допущену помилку, щоб вона осмислила її.

Оцінюйте вчинок, а не особистість. Пам'ятайте: сутність людини і її окремі вчинки - не одне і те саме.

Дайте дитині відчути (посміхніться, доторкніться), що співчуваєте їй, вірите в неї, не зважайте на помилку.

Виховання - це послідовність дій.

Вихователь повинен бути суворим, але добрим.

Неодмінною умовою запобігання суїцидальним намірам у дітей та молоді є попередження у них психоемоційних розладів здоров'я. Для цього рекомендуємо:

•    забезпечити їм здорове харчування (багато свіжих фруктів та овочів);
•    пити багато води (не менше 2 л на день);
•    нормоване фізичне навантаження;
•    повноцінний відпочинок, достатній сон;
•    дозований час перегляду телевізора та занять із комп'ютером;
•    контроль за змістом телепрограм, ві­деокасет, комп'ютерних дисків, відеоігор, книг та журналів тощо;
•    заборону на лихослів'я у домашньому колі;
•    формувати відразу до алкоголю, палін­ня, наркотиків, нецензурної лайки;
•    допомагати у виборі якісного кола спілкування, гідних друзів;
•    розвивати постійні дружні стосун­ки в сім'ї, непідробний інтерес до справ та внутрішнього світу дитини, готовність у будь-який момент прийти на допомогу;
•    підвищувати авторитет батьків у сім'ї, встановлювати розумні правила та вимоги, запровадити чіткий перелік обмежень та заборон;
•    ставити перед дитиною досяжні цілі, допомагати у виборі оптимального життєво­го шляху;
•    спільно долати труднощі та перешкоди, культивувати творчий підхід до розв'язання проблемних ситуацій;
•    вірити в дитину, в її найкращі риси та сторони особистості;
•    виявляти до дитини ніжні почуття, турботу й увагу;
•    виробляти позитивне мислення, вихо­вувати любов до життя.

Як поводитися батькам та оточенню схильної до суїциду дитини

Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям у кризових ситуаціях спеціалісти вважають поліпшення сто­сунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у родині. Усі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя.

Для підвищення самооцінки спеціалісти В. Розанов, О. Мо­хові ков, Р. Стиліха пропонують доцільно застосовувати такі заходи:

•    завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині — це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в май­бутнє, покращує її стан;

•    не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;

•   демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;

•    сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є — не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;

•    підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не за­хоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

•    слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність само­стійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію. У випадку, коли ваші діти у відчаї, слід поводитися так:

1.    Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

2.   Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

3.    Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

4.    Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв'язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

5.    Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.

6.    Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

7.    Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не пере­творюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні».

8.    Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.

9.    Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може так вчинити сама.

10. Дайте синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

11.  Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним і дурним, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її — ваш син або донька врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

12. І останнє — якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!

Завжди необхідним є встановлення довірливого спілкування.

Діти у стані кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна ви­ливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація — жести, доторки тощо.

Якщо є відчуття, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам'ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м'якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо; слід використовувати всі заходи, наведені на початку цього розділу.

Рекомендації педагогічним працівникам

Педагогічним працівникам спеціалісти рекомендують у ви­падку виникнення ознак кризової поведінки в учнів здій­снювати такі види допомоги:

•    підбирайте ключі до розгадки кризи;

•    сприймайте учня як особистість;

•    налагоджуйте турботливі стосунки;

•    не сперечайтеся;

•    запитуйте;

•    не пропонуйте невиправданого втішання;

•    пропонуйте конструктивні підходи;

•    вселяйте надію;

•    звертайтеся по допомогу до спеціалістів;

•    важливо якомога довше зберігати турботу й підтримку учня;

•    використовуйте засоби піднесення цінності особистості дитини, її життя.

Ці заходи стануть ефективнішими, якщо учні довіряють керівнику навчального закладу, класному керівнику, майстру в/н, викладачеві, вихователю гуртожитку, знають, що він ніколи не зраджував дитину і не зрадить у кризовій ситуації.