Психологічні проблеми мотивації навчальної діяльності

Заклад  загальної  середньої  освіти с. Хотешів

 

 

 

 

 

Виступ  на  педраді

 

«Психологічні  проблеми  мотивації  навчальної  діяльності»

 

 

 

Ратнюк Т. П., 

практичний  психолог

 

 

 

Анкета  для  вчителів

1. Назвіть  найвдаліші  методи   і прийоми  створення  позитивного  настрою  в  учнів  на  уроці.

_______________________________________________________________

2. Які  методи  і  прийоми  мотивації  навчальної  діяльності   ви  вважаєте  найоптимальнішими?

_______________________________________________________________

3. Яким  із  них  ви  віддаєте  перевагу  у  своїй  роботі?

_______________________________________________________________

4. Як  саме  під  час  підготовки  до  уроку,  обираючи  методи  та  прийоми  мотивації, ви  враховуєте:

• специфіку  класу;
• індивідуальні  можливості  учнів;
• умови  роботи на  уроці?

5. Чи  склали  ви  власну  систему  методів  мотивації  навчальної  діяльності?

Так         Ні Не знаю

6. Чи  вдається  вам  виробити  в учнів  раціональні  способи  розумової  праці  та  навичок  самоорганізації,  якщо  так,  то  якими  методами  і  засобами?

_____________________________________________________________

7. Чи  часто  ви  створюєте  такі  умови  на  уроці, коли  в  учня  активно  формуються  елементи  «само»  (самоконтролю, самоаналізу,  самооцінювання)?

Так         Ні Не часто

8. Який  стиль  спілкування  з  учнями  на  уроці  для  вас  є  пріоритетними:

• авторитарний;
• демократичний;
• ліберальний?

9. Який  характер навчальної  діяльності  у  вас переважає:

• репродуктивний;
• конструктивний ;
• творчий?

10.   Яких  уроків  у  вас  більше:

• що досягли  поставленої  мети;
• частково  досягли  мети;
• не  досягли  мети?

11.   Чи складно  вам  обирати  методи  та  прийоми  мотивації  навчальної  діяльності?  Чи  потребуєте  ви  допомоги  та  якої  саме?  _______________________________________________________________

Анкета  для  вчителів

1. Назвіть  найвдаліші  методи   і прийоми  створення  позитивного  настрою  в  учнів  на  уроці.

_______________________________________________________________

2. Які  методи  і  прийоми  мотивації  навчальної  діяльності   ви  вважаєте  найоптимальнішими?

_______________________________________________________________

3. Яким  із  них  ви  віддаєте  перевагу  у  своїй  роботі?

_______________________________________________________________

4. Як  саме  під  час  підготовки  до  уроку,  обираючи  методи  та  прийоми  мотивації, ви  враховуєте:

• специфіку  класу;
• індивідуальні  можливості  учнів;
• умови  роботи на  уроці?

5. Чи  склали  ви  власну  систему  методів  мотивації  навчальної  діяльності?

Так         Ні Не знаю

6. Чи  вдається  вам  виробити  в учнів  раціональні  способи  розумової  праці  та  навичок  самоорганізації,  якщо  так,  то  якими  методами  і  засобами?

_____________________________________________________________

7. Чи  часто  ви  створюєте  такі  умови  на  уроці, коли  в  учня  активно  формуються  елементи  «само»  (самоконтролю, самоаналізу,  самооцінювання)?

Так         Ні Не часто

8. Який  стиль  спілкування  з  учнями  на  уроці  для  вас  є  пріоритетними:

• авторитарний;
• демократичний;
• ліберальний?

9. Який  характер навчальної  діяльності  у  вас переважає:

• репродуктивний;
• конструктивний ;
• творчий?

10.   Яких  уроків  у  вас  більше:

• що досягли  поставленої  мети;
• частково  досягли  мети;
• не  досягли  мети?

11.   Чи складно  вам  обирати  методи  та  прийоми  мотивації  навчальної  діяльності?  Чи  потребуєте  ви  допомоги  та  якої  саме?  _______________________________________________________________

Пам’ятка  «З  чого  починається  ефективний  урок»

• На  помилках  вчаться. Помилки  навіть  потрібні  для  навчального  процесу.  Діти  не  повинні  боятися  припуститися  помилки.
• Давайте  дітям  максимально  виявити  свою  ініціативу.  Навчайте  учнів  самостійно  думати  і  працювати.
• Творче  ставлення  до  роботи  й  навчання – запорука  ефективного  уроку.
• Не  у  всіх  дітей  вистачає  терпіння  та  наполегливості  поступово  переходити  від  простого  до  складного.  Не  давайте  дітям  зневіритись  у  своїх  силах.
• Якщо  ваш  голос  виказує  роздратування,  розчарування, зневіру,  діти  запам’ятають  саме  емоції,  а  не  мудрість,  яку  ви намагались до  них  донести.
• Кожен  учень  о  своєму  сприймає  матеріал.  Зважайте  на  це.
• Найкращий  той  діалог,  у  процесі  якого  діти  відгукуються  не  на  слова,  а  на  думки.
• Добрій  пом’яті  передує  пильна  увага.
• Думки  учня  набагато  продуктивніші  за думки  вчителя.
• Чогось  навчитися  можна  тільки  практикою.
• Повторювати  вивчений  матеріал  потрібно  з  інтервалами.  Так  економніше   й  ефективніше.
• Створюйте  проблемні  ситуації  на  уроках. Там,  де  немає  вибору,  немає  мислення.
• Якщо  дитина  дивується – вона починає  мислити.  Нові  ідеї – продукт  творчої  уяви.
• Зацікавленість – найдужча  мотивація  до  навчання.
• Навчайте  дітей  робити  нотатки.
• Запам’ятовування  матеріалу  часто-густо залежить  від  його  викладу.  Про  рівень  учителя  можна  зробити  висновок  із  того, як  він  уміє  висловлюватись.
• Є  два  основні  мотиви, які  формують  поведінку  людини:  отримати  винагороду  й  уникнути  покарання.  Застосуйте  ці  мотиви  на  уроках.
• Якщо  вчитель  стоїть,  він більше  привертає  до  себе  увагу  дітей.
• Учитель  не  повинен  говорити  без  зупину.  Діти  не  встигають  за  його  думками.
• Про  те,  наскільки  цікавим  є зміст  уроку,  робіть  висновок  не  зі  свого  погляду,  а  з  погляду  учнів. Особливо  ретельно  готуйте початок  уроку.  Часто  саме  від  нього  залежить  успіх  усього  заняття.

 

 

Пам’ятка  «З  чого  починається  ефективний  урок»

• На  помилках  вчаться. Помилки  навіть  потрібні  для  навчального  процесу.  Діти  не  повинні  боятися  припуститися  помилки.
• Давайте  дітям  максимально  виявити  свою  ініціативу.  Навчайте  учнів  самостійно  думати  і  працювати.
• Творче  ставлення  до  роботи  й  навчання – запорука  ефективного  уроку.
• Не  у  всіх  дітей  вистачає  терпіння  та  наполегливості  поступово  переходити  від  простого  до  складного.  Не  давайте  дітям  зневіритись  у  своїх  силах.
• Якщо  ваш  голос  виказує  роздратування,  розчарування, зневіру,  діти  запам’ятають  саме  емоції,  а  не  мудрість,  яку  ви намагались до  них  донести.
• Кожен  учень  о  своєму  сприймає  матеріал.  Зважайте  на  це.
• Найкращий  той  діалог,  у  процесі  якого  діти  відгукуються  не  на  слова,  а  на  думки.
• Добрій  пом’яті  передує  пильна  увага.
• Думки  учня  набагато  продуктивніші  за думки  вчителя.
• Чогось  навчитися  можна  тільки  практикою.
• Повторювати  вивчений  матеріал  потрібно  з  інтервалами.  Так  економніше   й  ефективніше.
• Створюйте  проблемні  ситуації  на  уроках. Там,  де  немає  вибору,  немає  мислення.
• Якщо  дитина  дивується – вона починає  мислити.  Нові  ідеї – продукт  творчої  уяви.
• Зацікавленість – найдужча  мотивація  до  навчання.
• Навчайте  дітей  робити  нотатки.
• Запам’ятовування  матеріалу  часто-густо залежить  від  його  викладу.  Про  рівень  учителя  можна  зробити  висновок  із  того, як  він  уміє  висловлюватись.
• Є  два  основні  мотиви, які  формують  поведінку  людини:  отримати  винагороду  й  уникнути  покарання.  Застосуйте  ці  мотиви  на  уроках.
• Якщо  вчитель  стоїть,  він більше  привертає  до  себе  увагу  дітей.
• Учитель  не  повинен  говорити  без  зупину.  Діти  не  встигають  за  його  думками.
• Про  те,  наскільки  цікавим  є зміст  уроку,  робіть  висновок  не  зі  свого  погляду,  а  з  погляду  учнів. Особливо  ретельно  готуйте початок  уроку.  Часто  саме  від  нього  залежить  успіх  усього  заняття.

 

 

Дітям поради, які варто помістити навіть у кімнаті вашої дитини:

1. Визнач для себе значення певного матеріалу.

Значення певного матеріалу стане тобі зрозумілим, якщо подумаєш, якої мети хочеш досягти, що можеш робити з цим і чи використаєш ти це для себе в майбутньому.

2. Визнач чітко свою мету і не відступай від неї!

Я вірю: ти впораєшся!

Якщо ти чітко знаєш, чого хочеш, бажання вчитися буде залишатися в тобі завжди. Крім цього, ти відчуєш, що бажання досягти ще більшого в тобі зростає.

3. Поділи свою велику мету на менші частинки.

Їх легше досягти. Коли ти успішно досягнеш маленької мети, у тобі прокинеться бажання досягти наступної. Адже ти це можеш! Так ти швидше прийдеш до своєї великої мети.

• Радій, коли тобі вдасться домогтися маленького успіху!

• Не засмучуйся, якщо з першого разу не вдасться. Спробуй іще раз!

• Знай: ти це можеш! Я вірю в тебе!

4. Спробуй знайти якомога більше причин, через які тобі потрібно досягти цієї мети.

Ці причини допоможуть тобі тримати курс на здійснення всього, чого ти хочеш!

5. Знай: бажання має виходити від тебе самого!

Але якщо ти хочеш учитися, щоб сподобатися вчителю, батькам або довести друзям, чого ти вартий, то використовуй додатково і це, щоб досягти своєї мети!

6. Не бійся просити допомоги!

Знай, що тільки коли ти справді переконаний у правильності своїх дій, тоді досягнеш мети!

Питай, якщо в чомусь маєш сумніви!

Успіху тобі!

 

 

 

Дітям поради, які варто помістити навіть у кімнаті вашої дитини:

1. Визнач для себе значення певного матеріалу.

Значення певного матеріалу стане тобі зрозумілим, якщо подумаєш, якої мети хочеш досягти, що можеш робити з цим і чи використаєш ти це для себе в майбутньому.

2. Визнач чітко свою мету і не відступай від неї!

Я вірю: ти впораєшся!

Якщо ти чітко знаєш, чого хочеш, бажання вчитися буде залишатися в тобі завжди. Крім цього, ти відчуєш, що бажання досягти ще більшого в тобі зростає.

3. Поділи свою велику мету на менші частинки.

Їх легше досягти. Коли ти успішно досягнеш маленької мети, у тобі прокинеться бажання досягти наступної. Адже ти це можеш! Так ти швидше прийдеш до своєї великої мети.

• Радій, коли тобі вдасться домогтися маленького успіху!

• Не засмучуйся, якщо з першого разу не вдасться. Спробуй іще раз!

• Знай: ти це можеш! Я вірю в тебе!

4. Спробуй знайти якомога більше причин, через які тобі потрібно досягти цієї мети.

Ці причини допоможуть тобі тримати курс на здійснення всього, чого ти хочеш!

5. Знай: бажання має виходити від тебе самого!

Але якщо ти хочеш учитися, щоб сподобатися вчителю, батькам або довести друзям, чого ти вартий, то використовуй додатково і це, щоб досягти своєї мети!

6. Не бійся просити допомоги!

Знай, що тільки коли ти справді переконаний у правильності своїх дій, тоді досягнеш мети!

Питай, якщо в чомусь маєш сумніви!

Успіху тобі!

 

 

 

Проблеми формування мотивації навчальної діяльності школярів за сучасних умов

 

 «Потрібно, щоб усі учні вже з самого початку чітко бачили мету з усіма проміжними ланками й прагнули досягти її», — писав Ян Амос Коменський. А мету навчання учні бачитимуть тільки тоді, коли вона буде чітко визначена і зрозуміло вмотивована вчителем.

Якість нашої роботи залежить від того, яку мету ми перед собою ставимо, які причини змушують нас виконувати певну роботу. Це — мотив нашої діяльності. За ним завжди стоїть потреба в чомусь.

Однією з важливих причин невдачі на уроці є відсутність в учнів мотивації до навчання. Мотив — це спонукання до активності. Мотивація навчальної діяльності на уроці є обов’язковою частиною певного уроку.

Мотивація — надто важливий компонент не лише навчання, а й будь-якої людської діяльності. Є мотив — є й бажання виконувати й доводити до завершення цю діяльність. Без належної мотивації не працюватиме жодна педагогічна технологія. Адже всі без винятку технології пропонують високу спільну (і учнів, і вчителів) зацікавленість. Тож не тільки вчитель, а й учні мають розуміти, навіщо і для чого вони займаються певними видами діяльності та яку користь від цієї діяльності вони матимуть.

Отже, мотивація — це спонукання, яке є причиною активності особистості й визначає її прагнення.

Така система передбачає позитивну аргументацію методів і засобів впливу на дитину, за якою майстерність учителя виявляється в тому, що він стимулює учня робити все з власної волі, з бажанням і радістю. Отже, в основі теорії й практики мотивації лежить оптимістична гуманістична концепція, складова проблемного питання нашої школи, зорієнтована на великі потенціальні здібності й можливості самих дітей. Вона ґрунтується на тому положенні, що саме спонукальна, а не примусова сила навчання й виховання здатна перетворити дитину з об’єкта впливу педагогів на суб’єкт особистого розвитку.

Проблема як досягти того, щоб учні тривалий час бажали вивчати певний предмет (саме бажали, а не мусили), тобто мотивація учнів до навчання, є надзвичайно актуальною в наш час.

Слід з’ясувати значення понять стимулу і мотиву.

Стимул — це насамперед засіб, який спонукає дитину до посиленої діяльності, своєрідний зовнішній поштовх, сила якого зростає залежно від його суспільної значущості. Сюди можна віднести перехід до перспективнішого класу, отримання пільг на державній підсумковій атестації та інші суспільно-політичні, моральні, економічні причини.

Мотив — це усвідомлене дитиною внутрішнє спонукання до дії. Він більше індивідуалізований у своїх проявах, ніж стимул. Наприклад, батьки, яких потрібно потішити оцінкою, приємне відчуття своєї майстерності або відчуття радості від відкриття нового тощо.

Усе це дає змогу зробити висновок про те, що стимули являють собою такі чинники поведінки людини, які сприяють усвідомленню нею своїх потреб і на основі відповідних мотивів та орієнтації допомагають вибору найцінніших із них в соціальному та особистісному плані.

Мотивація передбачає:

• морально-психологічну стимуляцію навчальної діяльності, так званий «внутрішній двигун»;

• прагнення людини домагатися успіху в різних видах діяльності;

• пошук відповідей на запитання «чому?», «навіщо?», «заради чого?».

Що ж потрібно робити, щоб підвищити мотиваційну сферу учнів?

Насамперед учитель має формувати зміст навчального матеріалу як систему практичних і навчальних завдань та організувати активні дії дитини з їх вирішенням. Від майстерності вчителя, його педагогічного досвіду і психологічного настрою залежить те, чи зможе він використати такі методи і форми роботи з учнями, за яких у них сформуються сталі позитивні мотиви для набуття знань, умінь і навичок, виникнуть інтелектуальні інтереси.

Мотиви навчання у школярів, мабуть, завжди будуть змішаними. Є батьки і педагоги, яких треба порадувати, оточуючі, з якими треба мати справу, приємне відчуття майстерності, яке потрібно розвивати в собі. Водночас розвиваються інтереси дитини, і світ ніби відкривається для неї.

Отже, шкільна діяльність для різних дітей має різний зміст. Для одних вона є засобом отримати похвалу батьків, сподобатися вчителю (зовнішня мотивація), для інших — це проникнення в суспільне життя, самореалізація особистості (внутрішня мотивація). Мотиви навчання не повинні бути пасивними і споглядальними, вони передусім мають базуватися на активному інтересі до того, що є предметом вивчення.

Процес формування мотивів навчання починається в початкових класах, а згодом продовжується й у старших. І майбутнє ставлення дитини до навчання залежить від класовода, його вміння спонукати дитину навчатися з власної волі, з бажанням і радістю, а згодом — і від учителів-предметників.

Однак хвилює те, що порівняно з минулими роками в учнів упав інтерес до вивчення окремих предметів, відсутня стабільність у  навчальних досягненнях учнів.

Проблема низького рівня знань учнів – це одна із проблем, що постають перед сучасною освітою, яка кожного дня набуває все більшої актуальності.  Скарги учителів на небажання вчитися та недисциплінованість учнів не припиняються. Стосунки між педагогами та школярами нерідко переростають у конфліктні.

Хочеться розібратися у причинах даного явища. Безумовно, у кожному конкретному випадку причини таких ситуацій різні. Проте існують і загальні. Серед них можна назвати відсутність пізнавальних інтересів, психологічну неготовність до навчання, негативне ставлення в деяких родинах до школи та вчителів, де батьки мали власний сумний досвід.

Жорсткі відносини у суспільстві зробили підлітків більш агресивними та жорстокими. Інколи вони дозволяють собі панібратське ставлення до нас, вчителів. Чітко проявляється неприйняття оцінок дорослих, незалежно від їх правильності. Існують відволікаючі фактори. Навколо вирує життя, існує безліч спокус (телебачення, комп’ютер), а тому, коли школяр стоїть перед вибором між необхідністю робити потрібні, але не завжди захоплюючі домашні завдання та можливістю перегляду бойовика або телепередачі, то найчастіше перевага віддається останньому. Чому? Частина освітнього процесу та виховних функцій передана засобам масової інформації, де як новий суспільний ідеал пропонують молоді цінності відкритого демократичного суспільства, що на практиці є поки що суспільством споживання.

Як бачимо, небажання вчитися спричинено сукупністю причин, які розділяють їх на дві групи: зовнішні та внутрішні.

 До зовнішніх причин належать:

•          зниження цінності освіти у суспільстві (уже нікого не дивує той факт, що при першій же можливості учитель міняє професію);
• нестабільність існуючої освітньої системи;
•          недосконалість організації навчального процесу (несформованість в учнів навичок навчальної діяльності, прогалини у знаннях, відсутність індивідуального підходу, нецікаві уроки);
• негативний вплив середовища (ЗМІ, вулиця, родина).

До внутрішніх належать:

•          послаблення здоровя школярів, що зумовлено погіршенням рівня добробуту родин та екології;
• низький розвиток інтелекту (діти перестали читати);
• відсутність мотивації до навчання;
• слабкий розвиток вольової сфери школярів.

Ще К.Д. Ушинський писав: „Навчання, що базується лише на інтересі, не дає зміцніти волі учня, оскільки не все в навчанні цікаве, і доводиться багато брати силою волі”.

Навчання – це не стихійне повсякденне пізнання, тут необхідні спеціальні уміння та навички. До моменту закінчення початкової школи учням необхідно мати основний запас якостей: посидючість, терпіння, уважність, спостережливість, відповідальність.

Вони повинні вміти читати, аналізувати текст, володіти письмом, навичками рахунку. І якщо з якихось причин учителі та батьки не навчили дітей, не виробили в них відповідні навички – тоді їм важко вдається досягти успіху у середній та старшій школі. Вони не можуть проявити свої сильні сторони й викликають враження учнів малоздатних.

Проте є учні, які в молодшій школі навчалися легко і досягли успіху без особливої напруги. Коли ускладнюється шкільна програма, вимоги та навантаження збільшуються, а уміння та бажання працювати немає, учні перестають отримувати звичні заохочення. Навчальні  неуспіхи, необхідність знов завойовувати авторитет призводять до зникнення мотивації до навчання, і дитина перестає вчитися.

По відношенню до навчання можна виділити такі типи невстигаючих учнів:

1.   Учні з гарним розвитком розумової діяльності, але з негативним ставленням до навчання.
2.   Учні з недостатнім розвитком розумової діяльності, що поєднується з позитивним ставленням до навчання.
3.   Учні з недостатнім розвитком розумової діяльності та негативним ставленням до навчання.

Найскладніша група – учні третього типу. І саме їх стає все більше. В.А. Сухомлинський відзначав, що учні рано усвідомлюють розумову нерівність, а тому їхні навчальні неуспіхи формують низьку самооцінку, внаслідок чого вони відчувають себе у чомусь обділеними.

У таких дітей формується демонстративність – риса, що пов’язана з потребою досягти успіху та прагненням привернути увагу оточуючих. Не маючи можливості самореалізуватися, самоствердитися у навчанні, вони прагнуть проявити себе неадекватною поведінкою, зовнішнім виглядом, хуліганськими вчинками. Не визнаючи навчальні задачі та „випадаючи” з процесу навчання, така дитина не може успішно навчатися. Тут треба формувати позитивну самооцінку на основі посильного матеріалу.

 Тому, якщо учень будь-якого віку не встигає у навчанні, учителеві треба спробувати встановити причину цього і для себе вирішити: що я хочу сформувати у даному учневі (кінцева мета) і який мій учень сьогодні (вихідні дані). При цьому треба пам’ятати, що в діаді „педагог-школяр” обидва суб’єкти взаємовпливають одне на одного. Результат матимемо у тому випадку, якщо будуть робитися зустрічні зусилля. Тому слід підібрати ефективні стимули (зовнішні збудники) певної діяльності учня, щоби викликати корисні бажання та мотиви.

Але в кожному класі звичайно декілька таких учнів. І у виборі стимулів треба робити ставку не тільки на індивідуальні, вікові, але й типові загальнолюдські потреби.

З розвитком дитини збагачується й сама навчальна мотивація: розвиваються пізнавальні інтереси, зростає зацікавленість не тільки процесом навчання, а й змістом. Дитина усвідомлює необхідність виконання вправ, у неї виникає почуття обов’язку, відповідальності. Це позитивний бік цього етапу.

Кожний вид діяльності можна розкласти на складові: хочу, можу, навіщо це робити. Людина народжена бути активною, діяльнісною. І коли немає позитивної діяльності, на її місце приходить інша — негативна, або, як її називають, саморуйнівна.

Для формування навчальних мотивів велике значення має використання ситуацій пізнавальної новизни, пізнавальних ігор, навчальних дискусій, пізнавальних суперечностей, використання різноманітних аналогій, створення ситуацій успіху тощо. Тому багато вчителів уміло застосовує методи боротьби різних наукових поглядів з тієї чи іншої проблеми. Залучення учнів до ситуацій навчальних дискусій поглиблює їхні знання з окремих питань і на цьому ґрунті викликає нову хвилю інтересу до навчання. Часто вчителі спеціально організовують на уроках навчальні дискусії. Звичайно, учні не завжди висловлюють кінцеве рішення про істинність тієї чи іншої точки зору, але в них з’являється інтерес до глибшого вивчення цих питань. Найкраще проводити навчальні дискусії під час активного повторення матеріалу, коли учні вже володіють достатнім запасом інформації. Як метод мотивації всім учителям потрібно використовувати аналіз життєвих ситуацій. Цей метод безпосередньо мотивує навчання за рахунок максимально ймовірної конкретизації знань, тісного зв’язку з особистісною вагомістю для учня і його оточення.

Одним із найдієвіших методів мотивації навчання для учнів з низьким рівнем навчальних досягнень має бути створення на уроці ситуації успіху. Тому вчителям потрібно добирати для учнів посильні завдання, оцінювати їхнє виконання, під час цього слід забезпечувати належний мікроклімат, у якому учень позбувся би почуття невпевненості та страху. Схвальні оцінювальні судження вчителя викликають в учнів позитивні емоції. Часто оцінка відіграє роль вольового мотиву, проте говорити про її стимулююче значення можна тільки тоді, коли вона викликає в учня бажання поглибити знання, формує у нього вольові риси характеру. Дієвість оцінювання значною мірою залежить від коментування її педагогом, бо гуманізація освіти вимагає, щоб навчання було вільним від тиску на учнів, психологічного дискомфорту, породженого необ’єктивним оцінюванням.

Успіх — головне джерело мотивації учня до навчання. Тільки успіх дає задоволення від навчання й приведе в подальшому до ще кращих успіхів. Один раз досягнутий успіх забезпечить заохочення й бажання повторного успіху. Саме така самосвідомість і породжує мотивацію.

Як же ми можемо діяти в цій ситуації?

Як через похвалу або критичне визнання успіхів наших дітей, так і через інтерес до їхнього особистого розвитку! Це просто диво, скільки сили знаходить у собі маленька людина, визнана іншими дорослими людьми.

Похвала — це не що інше, як один із видів нагороди, що підвищує почуття гідності і може подіяти як позитивний імпульс для нового успіху. Дуже важливо підходити індивідуально, порівнюючи нинішній рівень учня з його попереднім рівнем і вказувати на індивідуальний розвиток дитини.

Ні в якому разі не можна порівнювати рівень певного учня з рівнем інших учнів класу, бо при цьому ми принижуємо дитину, віднімаємо його впевненість у собі й цим забезпечуємо початок невдач, тому що одна невдача породжує песимізм, який розвиває недостатню віру в себе і знижує почуття гідності. З цього і народжується антимотивація — небажання старатися більше.

Звичайно, критика має велику силу, її не слід зовсім відкидати, бо виважена критика теж мотивує.

Але ця критика має будувати мости, а не, навпаки, все руйнувати. Ми повинні критикою не  ображати ді­тей,   а  підштовхувати до   нових успіхів (Я знаю, ти це можеш!).

Крім того, ми повинні вчити учнів долати невдачі, не боятися їх.

Найкраща реакція на невдачу і для вчителів, і для батьків удома — не бачити просто оцінку, тобто результат, а шукати причини невдач і допомагати дитині їх подолати.

Існує ряд педагогічних рекомендацій, яких мусить дотримуватися учитель: не слід занижувати учню оцінку за пропуски, несерйозне ставлення до навчання, недисциплінованість і неслухняність. Оцінка не є одним із способів покарання учня. Використання оцінки як дисциплінарного впливу призводить до негативних наслідків. Учні починають думати, що вчитель несправедливий, недобрий, а недоброзичливість до вчителя може перерости в нелюбов до предмета.

Проте використовувати тільки мотиви пізнавального інтересу – недостатньо. Особливо важливо, щоб учителі школи розвивали в учнів мотиви обов’язку і відповідальності у навчанні. У цьому разі вони намагатимуться перемогти всі ймовірні труднощі, відчуватимуть радість від цих перемог, навіть з тих предметів, до яких не мають безпосереднього інтересу.

У цьому полягає органічний зв’язок мотивів обов’язку та інтересу, про які слід пам’ятати кожному вчителю і не протиставляти їх між собою. Таким чином, формувати в учнів мотиви обов’язку і відповідальності необхідно на основі методів пояснення суспільного й індивідуального значення навчання, методів вправ, методів похвали за успішне й добросовісне виконання обов’язків, методів оперативного контролю за виконанням вимог та ін.

При підготовці до  педради серед вчителів було проведене анкетування з даної проблеми. Серед найвдаліших методів і прийомів створення позитивного настрою учнів на уроці вчителі відзначають такі:

• створення ігрових ситуацій;

• нестандартний початок уроку;

• нестандартний урок;

• застосування цікавих розвивальних завдань.

Найоптимальнішими методами і прийомами мотивації навчальної діяльності вчителі вважають:

• проблемно-пошукові,  практичні, інтерактивні, особистісно - орієнтовані  методи і принципи роботи;

• індивідуальні, групові форми роботи, співпрацю вчителя і учнів на уроці;
• бесіда, змагання, гра та інше.

При підготовці до уроку, обираючи методи і прийоми мотивації, вчителі враховують специфіку класу та індивідуальні можливості учнів.

 На питання „Чи склалась у вас власна система методів мотивації навчальної діяльності учнів?”  вчителі дали такі відповіді: 

               - так  - 76  % опитаних;

               - не змогли дати відповідь ” - 24% опитаних.

Такий результат визначає як проблему питання створення власної системи методів мотивації навчальної діяльності учнів для кожного вчителя.

 Важлива роль у мотивації учнів до навчання відводиться стилю спілкування вчителя з учнями під час уроку та в позаурочний час. Пріоритетним визначено демократичний стиль спілкування, який обрали 23 вчителя, що становить 92% опитаних.

Неможливо переоцінити роль особистості вчителя у сфері педагогічного стимулювання позитивної мотивації школярів під час навчання. Педагог не тільки повідомляє учням певні знання, а й служить для них взірцем. Педагог є безпосереднім уособленням педагогічного процесу, людиною, на яку рівняються і з якою порівнюють себе учні.

Поліпшення передусім якості викладання, майстерності вчителя, вдосконалення методів і прийомів роботи, спрямованих на підвищення інтересу до предмета, розвиток    мотиваційної сфери, стимулювання пізнавальної активності учнів, уміння  практично застосовувати набуті знання — ось цей нешвидкий, але надійний шлях активізації пізнавальної діяльності школярів.