Психолого-педагогічний семінар на тему: «Використання трудотерапії та соціальної реабілітації в навчальному закладі »

Психолого-педагогічний семінар на тему: «Використання трудотерапії та соціальної реабілітації в навчальному закладі »

(адаптовано за матеріалами мережі Інтернет)

У широкому тлумаченні соціальна реабілітація - це створення умов у суспільстві для відновлення і розвитку здібностей і навичок індивідів самостійного соціального функціонування.

У вузькому тлумаченні соціальна реабілітація - це система форм, методів і засобів відновлення втрачених індивідом або не набутих в процесі соціалізації функцій, відносин і ролей соціального функціонування.

Соціальна реабілітація - це також процес цілеспрямованої діяльності з індивідом по відновленню втрачених або не набутих в ході соціалізації навичок і умінь виконання соціальних функцій, відносин і ролей.

Соціальні ролі – напрям до соціального благополуччя особистості.

Під соціальним функціонуванням розуміється здатність індивіда самостійно здійснювати взаємодію з навколишнім світом, забезпечувати свою життєдіяльність і життєдіяльність сім'ї, відповідати встановленим та загальноприйнятим у суспільстві нормам моралі і моральності.

До втрачених або не набутим у процесі соціалізації умінь і навичок будувати соціальні відносини і функції, які необхідно вчити створювати чи відновлювати, відносяться сімейні, трудові, з приводу освіти, дружби, зміцнення здоров'я, підвищення культурного рівня, життєдіяльності в побуті.

Об'єктом  соціальної реабілітації для нас у школі є діти та їх родини

Суб'єктами соціальної реабілітації є працівники соціальної служби

Проте якщо у школі відсутній соціальний педагог ї ця функція лягає на вчителів. Так середовищем соціальної реабілітації виступає:

середовище проживання і функціонування, соціального обслуговування, трудової діяльності, відпочинку, навчання, заняття творчістю, отримання інформації.

Вітчизняна превентивна практика, на відміну від Заходу, де панує корекційно-реабілітаційна робота, побудована на індивідуальних діагностично-корекційних психологічних програмах, досить тривалий час мала чітку спрямованість на створення педагогічно організованого середовища. Зокрема, за методикою А. Макаренка ресоціалізуючим фактором виступає колектив завдяки включенню підлітка в систему гуманізованих міжособистісних відносин. Але все змінилося.

На сучасному етапі виділяють такі принципи соціально-педагогічної реабілітації:

опора на позитивні якості особистості;·

реабілітація потреби дитини чи підлітка у самоствердженні;·

 формування в них життєвих прагнень;

розвиток корисних інтересів і вищих духовних цінностей вихованця через залучення до читання книг та до трудової роботи.

Трудове виховання, в загальному, - це процес залучення молоді до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їй виробничого досвіду, розвитку в неї творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці. Саме в підготовці людини до майбутньої праці вбачав К. Ушинський головне завдання виховання.

         Види трудової діяльності: виготовлення виробів з дерева і металу, розпис виробів з глини та інші художні промисли, економіка, різні соціальні навички і активний відпочинок. До трудотерапії також відноситься процес освоєння механічних засобів пересування і адаптація до життя в домашніх умовах.

Так, проаналізувавши наукову літературу, можна констатувати, що трудотерапія - це широко застосовуваний універсальний метод соціально-педагогічної роботи з дезадаптованими особами засобами активної трудової діяльності. Сьогодні більшість підлітків залежні від соціальних мереж, а це є великою перешкодою до їх життєстверджуючої функції. Слід нагадати, в історії трудотерапії відправною точкою стала педагогічна практика первісних людей з метою виховання майбутнього покоління, яка мала назву трудове виховання. Виховання здійснювалося шляхом прямого включення дітей у конкретні види трудової діяльності дорослих i мало практичний характер.

Пізніше, з розвитком суспільства, гасло "Не для школи – для життя" зустрічало учнів давньоримських шкіл. Вже античні педагоги розуміли безглуздість виховання, відірваного від життя, практики. Розвиток особистості людини перебував в прямо пропорційній залежності від її діяльності, особистої участі в суспільних і трудових відносинах.

Великий педагог та просвітитель, який вивчав підходи до навчання та виховання є Ж.-Ж. Руссо. Він розвинув ідею природної свободи i рівності людей, які ґрунтуються на власній праці кожного.

Найвеличнішим педагогом та видатним швейцарським демократом свого часу є Йоган Генріх Песталоцці. В 1774 р. в Нейгофі він організував “Установу для бідних”, в якому зібрав кілька десятків бідних дітей різного віку, в тому числі і дошкільного. Песталоцці навчав їх читання, письма і рахунку. Діти працювали на сільськогосподарської фермі, в прядильних і ткацьких майстернях. Організовуючи “Установу для бідних”, Песталоцці припускав, що в результаті з'єднання навчання з працею у дітей розвиваються фізичні та розумові сили і згодом вони зможуть створити собі необхідні життєві умови .

Одним із найважливіших засобів виховання, який впливав на різнобічний розвиток підростаючого покоління в практиці педагогічної роботи С. Шацького було організоване трудове виховання. Він зазначав, що діти не можуть добре поводитись, вони «хворіють», якщо в їхньому житті немає рухів, дій і можливостей докласти свої зусилля, що без фізичної праці розвиток дитини буде недосконалим, непристосованим, але дитяча праця має бути дружньою, захоплюючою, цікавою, зрозумілою, доступною та усвідомленою, і тільки тоді вона буде могутнім засобом виховання.

Якщо проаналізувати українську етнопедагогіку, то вона вся ґрунтується на праці. За народною оцінкою праця — першооснова життя суспільства, головний засіб створення матеріальної й духовної культури.

Виховна сила праці настільки велика, що її важко переоцінити. Тому чи не найбільшу кількість крилатих висловів кожний народ присвятив саме праці: «Де труд, там і щастя», «Сталь гартується у вогні, людина — в праці», «Щоб тебе шанували, шануй працю», «Будеш робити — буде щастити».

Український філософ і поет Г. Сковорода вбачав щастя людини в праці. «Щастя полягає тільки в спорідненій праці на користь суспільству. Звідки ж вродиться труд, якщо нема охоти і старанності. Труд є живий і невсипущий всієї машини хід доти, поки породить справжню справу... Коротко сказати, природа запалює до справи і зміцнює в труді, роблячи труд солодким» .

Педагог A. Макаренко вважав працю генеруючим засобом соціального становлення особистості дитини: «Правильне виховання неможливо собі уявити як виховання нетрудове».

Аналізуючи соціально-педагогічну, педагогічну та історичну літературу слід зазначити, що сьогодні трудотерапія набуває великого значення і вже має свої види, а саме:

арт-терапія (терапія мистецтвом);

бібліотерапія (застосування спеціально відібраних матеріалів для читання в якості терапевтичної допомоги);

 зоотерапія (система лікування людини спілкуванням з тваринами), до неї входять:

каністерапія (використання в системі лікування собак),

 іпотерапія (використання в терапевтичній роботі коней та верхової їзди),

дельфінотерапія (залучення дельфінів у корекційну роботу),

фелінотерапія (являє собою терапевтичний вплив кішок);

кінезітерапія (використання у терапевтичній роботі фізкультури);

музична терапія (терапевтичне призначення музики, яка являє собою не тільки пасивне прослуховування, але і участь в її виконання);

пісочна терапія (лікувальний метод, який передбачає в собі використання природного матеріалу – піску);

ізотерапія (терапія образотворчим мистецтвом, в першу чергу малюванням);

 танцювальна терапія (терапія танцювальним мистецтвом); лялькотерапія (залучення в процес корекційної роботи ляльок).

Отже, наше завдання полягає в тому, щоб ми , зважаючи на особливості свого предмету та обов язків у школі, залучали дітей до трудової діяльності ,бо цим ми дітям допоможемо себе реалізувати в соціумі.