Публій Вергілій Марон. "Енеїда" (огляд)"

Публій Вергілій Марон (70 -19 рр. до н.е.) “Енеїда” Зв’язок твору з гомерівським епосом, міфологією. Ідея громадського служіння, утвердження величі держави

Давньоримська література Естафету давньогрецької літератури прийняла література Давнього Риму. Заснована в V ст. до н. е. римська література пройшла такі самі етапи розвитку, як і грецька, але значно інтенсивніше. Найбільшого розвитку римська література досягла за часів правління імператора Августа, який підтримував могутність своєї держави не лише силою, а й пропагандою власних ідей. Визначну роль у цьому зіграла література. Даний період увійшов в історію під назвою «золота доба» римської поезії. Близький до імператора Гай Цільній Меценат згуртував навколо себе талановитих поетів, підтримував їх матеріально. До цього гуртка належали такі видатні римські поети, як Верґілій, Горацій, Тібулл. Римська література відзначається своїм розмаїттям: розвивається поезія — філософська (поема Тіта Лукреція Кара «Про природу речей») та елегійна (твори Альбія Тібулла, Секста Проперція), жанр байки (Федр), створюються поеми, сатири, оди, послання, історіографічні твори (Юлій Цезарь «Записки про Галльську війну», «Записки про громадянську війну», Тіт Лівій «Римська історія»). Високого рівня досягає ораторське мистецтво (промови Цицерона про державу, про межі добра і зла, про дружбу). У зв’язку з ослабленням Римської імперії з II ст. н. е. починається занепад римської літератури. На зміну їй прийшла епоха Середньовіччя.

Давній Рим Перші правителі Риму Ромул Тацій

Наслідування грекам Переклади Гомера, трагедії , комедії, героїчний епос в гомерівському стилі Римська комедія Комедії Плавта “Хвалькуватий воїн”, “Амфітріон” Римська проза Латинська проза Катона Ораторське мистецтво Промови, листи, трактати Цицерона Філософська поезія Тіт Лукрецій Кар “Про природу речей” Лірична поезія Любовна лірика Гая Валерія Катулла Загальна характеристика родів і жанрів римської літератури кінця V - І ст. до н.е.

Микола Зеров Публій Вергілій Марон Публій Верґілій Марон Відомий український поет М. Зеров присвятив знаменитому римлянину вірш «Верґілій»: Мужик із Мантуї, повільний і смаглявий, З дитинства ніжного колисаний селом, Звеличив кий, і плуг, і мідний шолом, І знявся до вершин нечуваної слави. …Той час минув — і Рим, і цезарів діла Рука історії до трун поволокла, Де сплять усіх часів ілюзії й корони. Та він живе, і дзвін гучних його поем Донині сниться над риданнями Дідони Брязчанням панцирів і сплесками трирем.

Вергілій в оточенні муз Кліо та Мельпомени Відомо, що цю настінну мозаїку, яка донесла до нас образ видатного поета, знайшли наприкінці минулого століття під час будівельних робіт в одній з колишніх римських провінцій у місті Суса. На ній зображено одягненого в білу тогу чоловіка, що сидить у кріслі. Ліворуч від нього стоїть муза історії Кліо. Праворуч, обпершись ліктем на спинку крісла, з трагічною маскою у лівій руці,— муза трагедії Мельпомена. Зображення дуже близьке до того образу поета, який описав відомий історик Светоній та його біограф Донат: «Верґілій був високий на зріст, худорлявий, смаглявий, зовні дуже схожий на селянина».

Життя і творчість Верґілія. Автор всесвітньо відомої героїчної епопеї «Енеїда» Публій Верґілій Марон народився 15 жовтня 70 р. до н. е. в селі Андах, неподалік від міста Мантуї (Північна Італія), в родині дрібного землевласника, що колись був, за одними даними, гончарем, а за іншими — поденником. У рідному домі в душу хлопчика глибоко запали любов до італійської природи та щира шана до мозолистих рук хліборобів. Ці почуття майбутній поет натхненно висловив у своїй пізнішій творчості. Його дитячі та юнацькі роки припали на буремну й тривожну пору в історії Римської держави. Затяжні громадянські війни та непримиренний антагонізм супротивних партій підірвали основи аристократичної республіки, підготували ґрунт для нової форми правління — військової диктатури Гая Юлія Цезаря і Принципату Октавіана Августа. Початкову освіту Верґілій здобув у сусідній Кремоні, дійшовши повноліття, виї¬хав до Медіолану (Мілан), а згодом до Риму, щоб продовжити навчання. Він готувався стати адвокатом, але кволе здоров’я, повільне мислення, сором’язливість прешкодили його адвокатській кар’єрі. Після смерті батька Верґілій успадкував садибу, деякий час господарював і займався літературною працею, котрою захоплювався з юних літ. Верґілій писав ліричні вірші і цікавився філософією, інтерес до якої в ньому розбудив його вчитель — епікуреєць Сірон. Однак любов до муз премогла, і Верґілій став поетом.

Близько 45 р. до н. е. Марон повертається в рідні Анди з твердим бажанням присвятити себе письменству. За свідченням античних біографів, тодішній намісник Транспаданської Галлії (нині Ломбардія) цезаріанець Гай Асіній Полліон, прекрасний знавець грецької та римської літератур, помітив своєрідний хист Верґілія і спрямував молодого письменника на створення буколістичних віршів. Та спокійні заняття буколіками були перервані конфіскацією селянських земель на користь ветеранів Гая Юлія Цезаря, яким передавалися землі околиць Мантуї та Кремони, отже, і маєток Верґілія. Завдяки заступництву Полліона та Октавіана, землю йому повернули. Втішений поет звеличив свого захисника Октавіана в першій еклозі (поемі) буколічної збірки. Але радість була предчасна: у 41 р. спалахнула нова братовбивча війна між Октавіаном і Луцієм Антонієм, після якої околиці Мантуї знову перейшли до рук ветеранів. Поета прогнали з маєтку. Він ледве врятувався від меча оскаженілого центуріона. Точно невідомо, чи повторне клопотання про повернення землі було успішне чи ні. Тим часом, у 39 р. до н.е. Верґілій опублікував свій твір «Буколіки», який справив велике враження на громадськість. Автором книги зацікавився особистий друг Октавіана Гай Цільній Меценат, великий шанувальник поезії і сам літератор, однак дилетант. Увійшовши до мистецького гуртка Мецената, Верґілій дістав матеріальне забезпечення, а це дало йому змогу цілком віддатися поезії, найдорожчому, за його словами, скарбові світу. У своїй поемі «Буколіки» він писав: Музи дорожчі мені від усього на світі. Богині Що найпильніше служу вам і серцем шаную я щирим. (Переклад М. Зерова)

Ставши прихильником Октавіана, ідеолога нового державного ладу, Верґілій присвятив йому наступний великий твір «Георгіки», над яким працював сім років (37—30 рр.), живучи майже безвиїзно в Неаполі. Після цієї поеми Марон узявся за монументальну працю — «Енеїду», якій віддав десять останніх років життя. Спочатку поет склав план і написав епопею прозою, а потім став надавати віршової форми тим частинам, які йому припали до вподоби. Щоб оглянути власними очима місця, зображені в «Енеїді», Верґілій вирушив у подорож по Греції та Малій Азії. Проте Трою йому побачити не довелося. Тяжко захворівши в Афінах, він припинив подальшу мандрівку. Август, який на цей час прибув до Афін, порадив хворому повернутися разом з ним до Італії. В дорозі стан поета погіршився, а після висадки у порту Брундізій (східне узбережжя Італії) 21 вересня 19 р. до н. е. життя Верґілія обірвалося. Прах великого митця перевезли до Неаполя і там поховали при Путеоланській дорозі. На надгробній плиті викарбувано дистих: У Мантуї я народився, умер у калабрів. Неаполь Прах береже. Оспівав пасовища, села, вождів.

Перед смертью грядущее видел Вергилий, И по дрожанью ему засветившей звезды Понял богов, управляющих миром, бессилье И наступление эры любви возвестил. Р. Киплинг Верґілій залишив по собі славу не тільки визначного поета. Античні письменники зображають його як надзвичайно добру, ніжної вдачі людину. Виняткова чуйність і доброзичливість приваблювали до нього багатьох дюдей, які ставали його друзями. Сучасники свідчили, що він був далекий від заздрощів, радів чужим успіхам і з відданістю допомагав іншим письменникам. Якнайтепліше згадує Верґілія видатний поет Горацій, називаючи свого друга «світлою душею». Слід зазначити, що найбільшу славу Верґілієві принесли три головні його твори: «Буколіки» (39 р. до н. е.) — пастуші пісні), «Георгіки» (36-29 рр. до н. е.) - хліборобські пісні) та «Енеїда» (29-19 рр. до н. е.).

Октавіан Август Вергілій Задум поеми “Енеїда” У вступі до III книги «Георгік» (рядок 46) Верґілій обіцяв написати воєнно-героїчну поему про подвиги Августа. Але згодом він облишив цей свій задум і взявся за епопею, яка, зв’язуючи міфічні розповіді з новим політичним ладом - Принципатом - прославила б увесь римський народ, його легендарних предків та історію і водночас підносила б і заслуги імператора та всього роду Юліїв. Ідеальною для такої мети здавалася історія мандрів і воєн троянського героя Енея, який начебто заснував на латинській землі царство, що стало основою Римської держави. Так була взята легенда про родовід римлян від поєднання італійців з нащадками троянців.

Міфологічна основа поеми “Енеїда” Цікаво, що легенда про мандри Енея не була плодом римської народної творчості, а являла собою книжний пам’ятник, до того ж іноземного походження. Відомо, що грецькі письменники - поет Стесіхор та історики Гелланік, Тімей і Діонісій Галікарнаський - пов’язали особу Енея з Італією і зробили його засновником Риму. Цей переказ ще до Верґілія знайшов визнання в Римі. Чимало пихатих римських родів усілякими засобами намагалися довести своє походження від самого Енея. Зокрема, на це претендував рід Юліїв, до якого належав славнозвісний римський політичний діяч, полководець і письменник Гай Юлій Цезар і всиновлений ним Октавіан. За легендами, син Енея Асканій мав ще й друге ім’я — Іул чи Юл, а довести, що Юл є прабатьком юлійського роду, не становило жодних проблем. Якщо так, то Юлій Цезар і Октавіан Август — нащадки Енея і через те мають божественне походження, оскільки їх міфічний предок був сином Анхіса і богині Венери. Така версія мала обґрунтувати особливе соціально-політичне становище їх у римському суспільстві та узаконити узурповану владу. Сучасники стверджували, що Гай Юлій Цезар збирався навіть відбудувати Трою й зробити її столицею Римської імперії. А Октавіан Август, прикрашаючи римський форум статуями славних діячів стародавнього Риму, на чільному місці поставив скульптуру Енея. Отже, обравши за сюжет легенду, Верґілій використав її для прославлення Августа й освячення його режиму як «золотої доби» в історії римського народу, тобто надав поемі актуального політичного забарвлення.

“Енеїда” Мандрівка Енея Війна з латинцями Мотив подорожі Мотив війни “Одіссея” “Іліада” Композиція поеми Верґілія „Енеїда” Задумана як римська паралель до гомерівських «Іліади» та «Одіссеї» разом узятих, Верґілієва поема чітко поділяється на дві частини, з яких кожна складається із шести книг. Перші шість містять розповідь про блукання Енея, нагадуючи «Одіссею», а друга половина (книги VII—XII) — опис боїв в Італії, це нібито римська «Іліада».

Але прочула вона, що від крові троянської плем'я Вже виростає нове, що міста поруйнує тірійські. З'явиться люд, підкоритель земель, войовничий та гордий, Згине в пожарі могутність лібійська: так випряли парки. Все те Сатурнія знає і кров ще пригадує свіжу, Що попід мурами Трої лила за улюблених аргів. Ще ж не зів'яли в душі причини скорботи і гніву, Ще, притаївшися, в серці живуть її й вирок Паріса — Прикра зневага краси божествeнної,-й рід ненависний, I Ганімеда, на небо узятого, шана висока. Тямлячи все те, вона троянців, хвилею битих,- Все, що зосталось від люті данайців і зброї Ахілла, Не підпускала до краю латинського; довго і гірко Пасерби Долі, вони усіма проблукали морями Заспів до поеми “Енеїда” Збройного славлю звитяжця, що перший з надмор'їв троянських, Долею гнаний нещадно, на берег ступив італійський. Горя він досить зазнав, суходолами й морем блукавши, З волі безсмертних богів та мстивої серцем Юнони, Лиха він досить зазнав у бою, поки місто поставив, Лацію давши пенатів, а з ними — і плем'я латинське, I Альбалонгу стару, і мури високого Рима. Музо, повідай мені, чим саме прогнівана тяжко, Чи то покривджена чим, цариця богів засудила На незліченні труди та нещастя побожного духом Батька й вождя, як богиня — і гнівом таким пойнялася! Місто старинне було — фінікійського люду осада, Звалось воно Карфаген на лібійському березі, проти Тібрових гирел, багате на скарб і завзяття воєнне. Кажуть, Юнона його шанувала найбільше у світі, Навіть I Самос забувши для нього; там зброя богині, Там колісниця її. А на серці в богині бажання, Щоб Карфаген цей, як Доля дозволить, був паном народів,

Аналіз прочитаного — З чого починається поема? З прославлення Енея, засновника майбутньої могутньої держави. — Чи є в поемі традиційне звертання до Музи? Так, звичайно. У традиційному звертанні до Музи наголошується, що причиною лиха, якого зазнав Еней, був гнів богині Юнони. — Який шлях мав пройти Еней? Із Трої до берегів Італії. — Які боги та міфічні герої згадуються в зачині? Юнона, Паріс, Ганімед (цей красень був викрадений Юпітером і став його виночерпієм на Олімпі), Ахілл, пенати (боги - охоронці домашнього вогнища, покровителі цілої держави, а також окремої людини та її праці. — Які міфологічні міста названі в пісні? Альбалонга (древнє італійське місто, засновником якого був син Енея Асканій), Карфаген, Троя. — Як у поему входить мотив долі, традиційний для античної літератури? У кінці заспіву з’являється мотив долі (фатума): «Пасерби Долі, вони усіма блукали морями. Стільки страждання лягло на підвалини Римського роду!» Так підкреслюється, що мандрівка Енея сталася з волі богів і змінити щось було неможливо. — Визначте віршовий розмір поеми. Гекзаметр.

Відповідність між богами грецьких та римських міфів Зевс Юпітер Посейдон Нептун Персефона Прозерпіна Діоніс Вакх Деметра Церера Афіна Мінерва Гермес Меркурій Афродіта Венера Гефест Вулкан Артеміда Діана Арес Марс Аїд Плутон Геракл Геркулес

Щит Ахілла (Гомер) Щит Ахіллові зробив Гефест, бог вогню та ковальства у давніх греків, на прохання Фетіди; Щит вражає розкішшю прикрас та різноманітністю зображених на ньому картин. У центрі його — небо із зірками, місяцем і сонцем, що дає уявлення про знання греків щодо будови всесвіту. Навколо — різноманітні моменти із життя давніх греків. Описуючи сцени мирного життя, автор наче милується працею женців на полях, «де буяє високе колосся», виноградниками, де збирають «наче мед, виногроно солодке», містами, де вирує життя, «пісні скрізь лунають весільні», юнаками, що «у танку молодечім кружляють». Одна зі сцен розповідає, як вершиться суд, коли сталося лихо. Яскраві епізоди суспільних стосунків, побуту, праці дають уявлення про життя, звичаї, інтереси давніх греків. Обрамляє щит «обід золотий» — Океан. Характерним є те, що зображені на щиті події подані в динаміці, вони начебто оживають: люди на них рухаються, хвилюються, радіють, відтворено настрої, звуки, фарби. Яскраво змальовано драматичну сцену нападу левів на череду биків і намагання пастухів відігнати їх. Щит Енея (Вергілій) Щит Енеєві зробив Вулкан, бог вогню та ковальства у давніх римлян, на прохання Венери; На щиту відобразилися найяскравіші епізоди легенди про заснування Риму: як Вовчиця у Марсовій тихій печері годує і доглядає близнят - Ромула та Рема; як засновників Риму викрали сабінянських жінок, щоб одружитися з ними і будувати місто для нащадків; як гуси, стривожені шумом за стінами Риму, зчинили ґелґіт, збудили римлян і тим самим врятували місто від нападу галлів. Зображені на щиті й майбутні битви та перемоги захисників Риму, діла Августа в утвердженні імперії. Основна тема картин — уславлення імперії. У поему «Енеїда» Верґілія входить ще одна гомерівська тема, пов'язана з мотивом щита. Вона виникає в книзі 8, коли описуються приготування троянців до війни. Як Гефест, на прохання Фетіди, зробив Ахіллові щита, так щита Енеєві зробив Вулкан, бог вогню та ковальства у давніх римлян, на прохання Венери. Особливо детально автор зупиняється на описові щита Енея.

Домашнє завдання Прочитати статтю підручника (сс. 104 – 109). На сайті Укрліб знайти поему “Енеїда”, прочитати її у скороченому варіанті. Прочитати уривок “Двобій Енея з Турном” (сс. 112 – 113 підручника), порівняти з двобоєм Ахілла і Гектора з “Іліади” Гомера.