«Радянізація» західних областей УРСР. Ліквідація Української греко-католицької церкви. Операція «Захід». Національно- визвольний рух у 1944-1950-х рр. на території України. "

Тема: «Депортація населення. Національно-визвольний рух»

Основні дати теми:

У період 1939-1940 рр. на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг зміцнитися. Тому після війни партійні і державні керівники СРСР намагались встановити у Західній Україні такий порядок, який діяв на інших територіях Союзу. Цей процес дістав назву «радянізація». Радянізація включала в себе колективізацію, індустріалізацію, культурну революцію і масові репресії проти невдоволених новою владою.

Після успішного проведення Львівсько-Сандомирської операції і визволення Закарпаття склалися умови для відновлення радянської влади в Галичині і встановлення її в Закарпатті. Здійснювалася націоналізація промисловості, реквізовувались цінності у банках, удержавлювався житловий фонд, сфера торгівлі, установи культури, інколи, інші навчальні заклади, було оголошено державною власністю залізничний транспорт та всю сферу його обслуговування, ліси, надра тощо. Великі маєтки були конфісковані, а їх землі передавалися безземельним і малоземельним селянам, власників великих промислових підприємств, господарів хуторів, населення прикордонної смуги (загалом 900 тис. осіб) було виселено і депортовано до віддалених районів СРСР. За вказівками з Москви і Києва керівництво на місцях запроваджувало ті ж порядки, що панували в інших куточках СРСР. Мали місце адміністрування, грубість, порушення законів і прав людини, спостерігались упереджене ставлення до місцевих кадрів, штучне розмежування українців на «східняків» і «западенців».

Акція(операція) «Вісла» (28 квітня-29 липня 1947р.)

Концтабір Явожно (травень 1947 – січень 1949) – для непокірних українців (4000 осіб)

Боротьба ОУН та УПА в 1945-1960-ті роки

Організацію українських націоналістів було створено у 1929 році на I Kонгресі у Відні Мета організації: відновлення Української Самостійної Соборної Держави на всіх українських етнографічних землях

ОУН вважали поляків окупантами. 1934 року польська поліція заарештувала декількох провідних діячів ОУН, у тому числі Степана Бандеру, і протримала їх в ув'язненні до початку Другої світової війни. Москва теж не залишається бездіяльною. У 1938 р. радянський агент П. Судоплатов підступно вбиває в терористичному акті у Роттердамі провідника ОУН полковника Є. Коновальця, що мало драматичні наслідки для ОУН, яка з цього часу втрачає єдність. Євген Коновалець

Найбільшу роль у конфлікті відіграла проблема української співпраці з німцями, яку по-різному бачили старші і молодші члени ОУН Андрій Мельник. Степан Бандера

30 червня 1941 р. у Львові ОУН(б) проголосила створення Української Самостійної Держави. Реакція німецької верхівки на цю подію остаточно розвіяла усі ілюзії бандерівців щодо можливості порозуміння з німецькими "визволителями". Степана Бандеру і Ярослава Стецька було заарештовано і депортовано до Берліну, а звідти - до концтабору. Там вони перебували до вересня 1944 р. Організація переходить у підпілля і розпочинає підготовку до збройного опору і повстання проти німців. Німецька СД звітує до Берліну, "що носієм ворожих течій між українцями є, як і раніше, група Бандери". Ярослав Стецьков. Роман Шухевич

ОУН(м) засудила радикалізм Бандери у питанні проголошення державності і виявила схильність до більш гнучкої політики. Мельниківці формують у Києві Українську Національну Раду та видають газету "Українське Слово". Але німецькі репресії не оминають і їх. У грудні 1941 р. членів Ради було заарештовано, частину з них страчено у Бабиному Яру. Сам Мельник до січня 1944 р. перебував під домашнім арештом у Берліні, а потім - у концтаборі. У кінці війни Андрій Мельник знову очолив ОУН.

Офіційною датою створення Української повстанської армії вважається 14 жовтня 1942 р. Своєю назвою УПА завдячує збройному формуванню Тараса Бульби-Боровця УПА "Поліська Січ", що діяло на Поліссі та Волині від початку війни проти більшовиків. Тарас Бульба-Боровець. Протягом усього часу протистояння населення піддається шаленій пропаганді протилежного змісту з боку ворогуючих сторін. У цих обставинах Головною командою УПА було здійснено у березні 1944 р. спроби порозуміння з радянськими партизанами, але усі вони закінчувалися нічим, оскільки українська сторона постійно висувала вимогу відновлення після війни незалежної української держави, про що противник не хотів нічого слухати.

У 1946 р. московське керівництво ставить завдання "очистити" територію України від українських повстанців. Москва стягла до регіону, за підрахунками підпілля, 585 тис. військових, переважно НКВС, що на кілька порядків перевищувало сили повстанців. Доходили до маскараду з перевдяганням у "бандерівців", випалювання лісів, часом разом з прилеглими селами, отруєнням озер і криниць, поширенням на чорному ринку отруйних тифозних уколів. Не кажучи вже про застосування заборонених розривних куль, розстріли полонених.

У 1946-1947 рр. ОУН і УПА фактично зливаються у єдину формацію і називаються "збройним підпіллям ОУН-УПА". УПА здійснюють рейди територіями сусідніх держав з пропагандистською метою - інформування місцевого населення про змагання за свободу й незалежність Української Держави, а також викриття справжнього обличчя комуністичного режиму. Відділи УПА ведуть боротьбу проти польсько-радянського терору і примусової депортації українського населення до СССР.

Значною втратою для повстанців стала загибель 5 березня 1950 року Головного командира УПА Романа Шухевича (Тараса Чупринки). Після його смерті УПА як єдина військова мережа перестала існувати

Вибори до Верховної Ради СРСР – лютий 1946р.

«Велика блокада» січень-квітень 1946р.

Вбивство в 1959 р. у Мюнхені агентом КГБ провідника ОУН Степана Бандери стало страшним ударом для українського націоналістичного руху Після закінчення Другої світової війни ООН було створено Міжнародний військовий Трибунал. Використовуючи своє становище, СРСР передає слідчій комісії Трибуналу 26 томів із матеріалами, в яких було звинувачення ОУН і УПА. Слідча комісія Трибуналу вивчила не тільки матеріали, подані більшовиками, а і всі документи німецьких архівів. Висновок : ОУН УПА не була у війні ворогом людства, а навпаки - вона була воюючою стороною проти нацизму, боролася за незалежність свої держави - України. Відмову про визнання УПА агресором було затверджено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 1946 року

Попри все, окремі загони УПА продовжували боротьбу до травня 1954 р.(1955 р.), коли було захоплено у полон нового голокомандувача полковника Василя Кука-Коваля. Та й після цього деякі зберігали боєздатність аж до кінця 50-х років, а останній партизан Ілько Оберишин погодився вийти з лісу тільки у 1991 р., після проголошення незалежності України. Весною 1947 р. на Лемківщині УПА було вбито заступника міністра оборони Польщі, чим скористалося польське комуністичне керівництво для проведення запланованої раніше акції «Вісла». Після реалізації комуністами цієї злочинної акції УПА втрачає матеріальну базу для своєї діяльності і інформаційну та моральну підтримку населення.

Операція «Захід» 21-26 жовтня 1947р. – депортація українців з Західної України

Операція «Вісла» 1947 Операція «Захід»1947

Домашнє завдання: Читати §3 Зробити конспект.