Ранок "В. С.Сухомлинськи-людина із великої літери"

КЗ « Кременівська загальноосвітня школа І-ІІІступенів імені братів Зосіма»

                                  Нікольського р-ну Донецької обл

 

 

 

      Виховний захід для 1-4 класів

 

"В.О. Сухомлинський - Людина з великою душею і талантом вчителя "

 

                      УЧИТЕЛЬ: ПАПАЗОВА ДАРІЯ МИХАЙЛІВНА

Мета: Розширити знання дітей про видатного письменника В. О. Сухомлинського, організація культури читання, виховання інтересу до великої творчої спадщини митця, розвивати інтерес і бажання до читання.                                                                                                                                              

 Обладнання: виставка книг В. О. Сухомлинського, написані вислови В. О. Сухомлинського, оформлена класна кімната,презентація « Серце віддаю дітям»

 

                                                     Хід заходу: 

                       

Учень:                  Заквітчався святково

                                Рідний край наш веселий,

                               Усміхнулася дітям

                               Наша рідна земля,

                               Бо сьогодні у гостях

                               Сам Василь Сухомлинський,

                               Який світлу дорогу

                               У світ знань нам проклав.

 

УЧИТЕЛЬ: Василь ОлександровичСухомлинський – Людина з великою душею і талантом   вчителя. Його серце несло добро, щастя і радістьусім, хто з ним спілкувався: і дітям, і дорослим, і зовсім старим людям.

Учень:           Великий працелюб і Бог дитини,

                       Безсмертна Совість. Людяність ясна…

                       Він Прометей своєїУкраїни,

                       І впедагогіці – Пролог! Весна!

                       Є імена, які зорею сяють

                       На тисячі і тисячіроків…

                       Життя таких у часі меж не знають,

                       Вони освітлюють людей віки

УЧИТЕЛЬ:  Василь Олександровичдуже любив дітей і написав для них багато цікавих розповідей. В його творах переважає доброта, бо він хотів, щоб ви, діти, виросли добрими, чуйними, працьовитими, щоб любили тато й маму і нашу велику прекрасну Батьківщину.

В.О.Сухомлинський – найвідоміший педагог і письменник. Він працював 35 років у школі. Василь Олександрович – заслужений вчительУкраїни. Для молодших школярів він написав майже 1500 мініатюр – казок, оповідань, легенд. Він був великим педагогом і талановитим письменником. Його твори видано шістдесятьма мовами світу. Вони налічують понад 14млн. примірників.

Учениця:Народився Василь Олександрович у селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області у 1918 році. Батько – ОлександрОмелянович, працював столяром, робив музичні інструменти, активний учасник сільської самодіяльності. Мати – Оксана Юдіна, працювала в колгоспі, займалася домашнім господарством, а зимовими вечорами розповідала казки. У сім’ї, крім Василя, було ще троє дітей. Батьки ніколи не сварилися між собою і не карали своїх дітей. Усі діти сім’ Сухомлинських обрали професію вчителя.

    Учень:Дуж еблизькими людьми для Сухомлинського були в дитинстві його дідусь і бабуся. З великою любов’ю і теплотою згадує він про свою бабусю Марусю у книзі «Як виховати справжню людину»: «найближчою людиною в роки ранньої юності  була для мене бабуся Марія – чудова людина, якій я забовязаний усім, що ввійшло в мою душу гарного, чесного, мудрого. Вона померла напередодн івійни,   коли їй було 107 років Вона відкрила переді мною світ казки, рідного слова і людської краси…. Усе най складніше вона вміла пояснювати казкою»

Учениця:Дуже любив і поважав Василь Олександрович свого діда Овдія, який, переказуючи цікаві оповідання на історичні теми, розкрив йому красу людської праці, прищепив любов до рідної природи, Батьківщини. У сім і Сухомлинських поважали старших, ї х повчання. Крім того, дід умів ще писати й читати і понад усе любив книги. Збирав їх і зберігав, як реліквію.

Учень: Закінчив Сухомлинський Василевську школу, а далі дорога прослалася в Кременчуцький технікум, потім став учителем у Василівці, в тій школі, в якій сам учився. А тому учителеві тільки 17літ. На перший свій урок 17-річний учитель Василь Олександрович йшов із хвилюванням. Мати вивела за оселю і благословила його:»На великий шлях ступаєш, Васильку, щастя ж тобі на ньому. Вчитель – то людська надія і правда». І він став великим вчителем.

Учениця:Під час Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович став на захист Батьківщини. Він був двічі поранений, довго лікувався в шпиталі. Тяжким було у Сухомлинськог опоранення в руку. Хірурги боялися, що руку треба буде ампутувати. «Ні! Тільки не руку! Я – вчитель! – у цих словах було його життя. В 1948 році В.О. Сухомлинськогопризначають, на його прохання, директором Павлиської середньої школи. Цією школою він керував до останку життя – 23 роки.

Учень:Він не тільки навчав,

            Він був другом надійним,

            Він не тільки до знань,

            А в життя нам дорогу проклав.

            І сьогодні над нами

            В ореолі осіннім

            Його образ навіки зоставсь.

 

Учень: Для дітей він віддав

            Своє серце гаряче.

            Він навчив нас любити

            Споришеві стежки,

            З полем вчив розмовляти,

            І під небом прозорим

            Світлий клас він відкрив.

            І поклав тоді нам

            Тепле сонце в долоні,

             Закохав назавжди

             В черешневі сади,

             І відкрилисядуші,

             І почулися співи пташині,

             І заставив він всіх

             Добру пісню свою вж етворити.

 

(.В руках  учнів– твори В.О.Сухомлинського)

Уч 1:  Ось книга – праця многолітня,

                     Крилата назва – «Серце віддаюдітям»

 

Уч 2:       В цієї книжки теж красива доля,

                     А називається – «Павлиська школа».

 

Уч 3:         Говорить в книжці з вами Батьківщина,

                      Вона – «Народження громадянина».

 

Уч 4:   «Сто порад учителеві» - праця,

                      У якій його душа гаряча!

 

Уч 5:         «Розмова з молодим директором» -Цероздум

                        Про те, як керівник повинен керувати.»

 

Бібліотекар: А для вас, учнів4 – го класу, в нашій шкільній бібліотеці є книжка «Гаряча квітка».

 

Уч 6: «Гаряча квітка» - дітям на добро,

                  У книжці тій – казки й оповідання.

                  В ній пахне небо, поле і село,

                  В ній тьохкав соловей,

                  Рум’яниться світання.

                  Його гуманістичність, мов кришталь,

                  А віра у людину, наче сталь.

                  Ви твори Сухомлинського читайте,

                  Потрібне й невмируще позичайте!

 

Учитель: А зараз герої оповідань виступлять перед вами.

(вибігають герої книжки В.О.Сухомлинського «Гаряча квітка»).

 Герой оповідання «Квітка сонця»:

                          Я соняшник, до сонця повертаюсь,

                          Я – квітка слави і краса ланів.

                          Про Сухомлинського я пам'ять зберігаю –

                          Мене він все життя любив.

 

Герой оповідання «Як Миколка став хоробрим»:

                          Я той Миколка, хто хоробрим став,

                          Про мене педагог у книжці написав.

                          В гніздечко пташеня покласти я зумів

                          І вірю, що почую його спів.

 

Герой оповідання «Які вони бідні»:

                          А я –Сергійко. З батьком пісню  чув,

                          Яку із сонцем жайвір міг утнути.

                          Хто бідний серцем – враз збагнув,

                           Це той, хто жайвора не зміг почути.

 

Герой оповідання «Як Сергійко навчився жаліти»:

                          Я навчився дівчинку жаліти,

                          Вона незрячою зростала у селі.

                          Тож я звертаюся до всіх: шановні діти,

                           Хай милосердя квітне на землі!

 

Герой оповідання «Бабуся Мотря й Андрійко»:

                          До школи якось, друзі, запізнився –

                          Бабусі Мотрі воду я носив.

                          Допомагати старшим не лінився -

                          Це Сухомлинський так мене навчив.

 

Бібліотекар: Писав для нас казки повчальні

                      Наш літератор – педагог,

                      Вони веселі і печальні,

                    Їх корінь мудрості не всох!

 

Учень: У Сухомлинського вагоме слово

            У серці нашім колосом зросло.

            І не струхнявіє воно ніколи,

             Бо в серці щастя несе і добро.

 

10 «не» можна В. О. Сухомлинського

Знати лише правила ввічливості поведінки недостатньо.

Все своєжиття Сухомлинський працював у школі з дітьми. Тому він склав 10 правил про те, чого не можна робити. Послухайте і запам’ятайте їх.

- Не можна ледарювати, коли всі працюють.

- Не можна сміятись над старістю і старими людьми, про старість треба говорити тільки з повагою.

- Не можна заходити в суперечку з шанованими та дорослими людьми, особливо зі старшими.

- Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі.

- Не можна допускати, щоб мати тобі давала те, чого вона не бере собі.

- Не можна робити того, що засуджують старші.

- Не можна залишати старшу ріднулюдину одинокою.

- Не можна збиратись в дорогу, не спитавши дозволу і поради в старших.

- Не можна сідати до столу, не запросивши старших.

- Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка.

 

Учитель: Наш не звичайний урок,  урок – читання, урок – подорож, урок – казка присвячений творчості великого педагога Василя Олександровича Сухомлинського добігає до завершення. Сподіваюся, що нам вдалося зачарувати красою і глибиною педагогічної творчої думки великого митця усіх присутніх.  Не забувайте, діти, що Василь Олександрович був звичайним сільським хлопчиком Васильком, але його наполеглива праця і безмежна любов до читання  залишили по ньому слід вічний.

 

Учень: Він не тільки навчав,

            Він був другом надійним,

            Він не тільки до знань,

            А в життя нам дорогу проклав.

            І сьогодні над нами

            В ореоліосіннім

            Його образ навіки зоставсь.

 

Учениця: Для дітей він віддав

            Своє серце гаряче.

            Він навчив нас любити

            Споришеві стежки,

            З полем вчив розмовляти,

            І під небом прозорим

            Світлий класс він відкрив.

            І поклав тоді нам

            Тепле сонце в долоні,

             Закохав назавжди

             В черешневі сади,

             І відкрилисядуші,

             І почулися співи пташині,

             І заставив він всіх

             Добру пісню свою вже творити.

 

Бібліотекар: Писав для нас казки повчальні

                      Наш літератор – педагог,

                      Вони веселі і печальні,

                    Їх корінь мудрості не всох!

 

Учень: У Сухомлинського вагоме слово

            У серц інашім колосом зросло.

            І не струхнявіє воно ніколи,

             Бо в серці щастя несе і добро.

 

Учитель: Так, це серце несло добро, щастя, радість усім, хто з ним спілкувався: і дорослим, і дітям, і зовсім старим людям.

 

 Закріплення нового матеріалу

Оповідання «Усмішка»

Гра «Розвідники»

- Знайдіть і прочитайте, які синоніми автор вжив до слова іде. ( вийшла, почимчикувала, ішов, дибає)

- Знайдіть  і доповніть порівняння словами з тексту.

1. Біле, мов… волосся.

2. Срібна пісня жайворонка тремтіла, мов …

3. Заясніли кульбаби, мов…

 

 Підсумок  заходу

- Що нового ви дізналися на сьогоднішньому занятті?

- Хто такий В.О. Сухомлинський?

- Які твори він написав?

- Все про що ми згадували, нехай залишить слід у вашому серці. Саме цього вчать твори В. О. Сухомлинського.

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

* * *

 

 
БІЛКА І ДОБРА ЛЮДИНА

Ішла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку. Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок. Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурами. З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху. Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече. А зла куниця втекла в темний ліс. Погладила Добра Людина білочку та й сказала:
— Стрибай собі до свого дупла.
Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому. Дітки давно вже чекали на неї.
Вона й розповіла їм про Добру Людину.

 

* * *

 

 

БО Я — ЛЮДИНА

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши дитину за руку, пішов далі.
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:
— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу. Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.
— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя?
—    Я прибрав його з дороги.
—    Ви також спіткнулися й забили ногу?
—    Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
—    Чому ж ви прибрали камінь?
—    Бо я — людина.
Хлопчик зупинився у задумі.
—    Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина?
 

* * *

 

 

БУДЕШ ІЗ ГНІЗДА ВИПАДАТИ?

У дятлихи в гнізді було четверо пташенят.
Одне з них таке неспокійне. Виглядає з гніздечка, все йому хочеться знати: а що там, далі?
—    Виростеш, полетиш — то й побачиш, що за гніздом.
Але неспокійне дятленя не захотіло слухати маму, висунулося з гнізда й упало додолу. Сидить на траві, плаче.
Прилетіла мати до малого.
—    Як же тебе врятувати, неслухняний сину?
Сідай мені на спину, берися дзьобом за пір'я та держись міцно.
Сіло пташеня матері на спину, вчепилося дзьобиком за пір’я. Полетіла мати. Принесла своє дитя у гніздо, поклала та й питає:
—    Будеш із гнізда випадати?
—    Не буду, — сказало, плачучи, пташеня й підвело голівку, щоб виглянути з гнізда.

 

* * *

 

 
  
ВАЖКО БУТИ ЛЮДИНОЮ

Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:
—    А ми ж не подякували жінці за воду.
Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.
—    Що ж...— каже Роман,— це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?
—    Варто,— наполягає Марійка.— Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?
Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.
—    Ви як хочете,— каже Марійка,— а я повернуся й подякую...
—    Чому? Скажи, чи ж обов’язково це зробити? — питає Роман.— Адже ми так потомилися.
—    Бо ми люди. Якби ми були телята, можна було б і не вертатися.
Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.
Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.
—    Важко бути людиною.— сказав він.

 

 

 

Василь Сухомлинський

А СЕРЦЕ ТОБІ НІЧОГО НЕ НАКАЗАЛО? 

Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану! - матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.
—    А тата відвезли в лікарню, — каже мати. Занедужав батько.
Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний.
Мати великими очима дивилась на Андрійка.
—    А нам завтра до лісу йти, — каже Андрійко. — Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.
—    То куди ж ти підеш завтра? — запитала мати.
—    До лісу... Як наказала вчителька.
—    А серце тобі нічого не наказало? — спитала мати й заплакала.