Реалізація особистістно-зорієнтованого підходу

Реалізація особистістно зорієнтованого підходу до вихованців з легкою розумовою відсталістю в умовах школи-інтернату у ході розвитку комунікативних умінь як засіб формування їх життєвої компетентності

Сучасний етап історичного розвитку України характеризується істотними змінами в житті її народу, оновленням усіх сфер діяльності людини, переоцінкою та утвердженням у свідомості нації нових світоглядних орієнтацій. Закон про освіту, Закон про мову. Державна національна Програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») орієнтують нас на те, щоб кожний випускник освітнього закладу будь-якого типу, завершуючи навчання досконало володів українською мовою, як державною та був компетентним у сфері спілкування. Це зумовлено зміною поглядів суспільства на такі стовпи освіти як: навчання пізнавати, навчання робити, навчання жити разом, навчання жити.

Основна складова цих частин – це процес спілкування. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема дослідження формування комунікативних вмінь учнів спеціальної школи, тому що саме діти, що навчаються в освітніх закладах інтернатного типу відчувають значні труднощі у процесі спілкування. Пов’язані з встановленням ділових та міжособистісних контактів, веденням розмови та управлінням своєю поведінкою під час спілкування. Важливим компонентом розвитку миттєвої компетентності в сучасних освітньо-виховних закладах є реалізація комунікативної змістової лінії, яка спрямована на розвиток комунікативної компетентності учнів, основу якої становлять: уміння адекватно сприймати на слух діалог і монолог, що передбачає зосередження уваги на осмисленні висловлювання; уміння користуватися різними видами читання; уміння вести діалог з додержанням вимог українського мовленнєвого етикету в різних життєвих ситуаціях; уміння створювати усні монологічні висловлювання; уміння створювати письмові тексти різних стилів.

Вплив спілкування на психічний розвиток дитини проходить наступним чином: внаслідок позитивних рис дорослого, в поєднанні з його діями як суб’єктом спілкування; внаслідок збагачення дорослими досвіду дітей; шляхом першої постановки дорослими завдань. які вимагають від дитини оволодіння новими знаннями, уміннями і здібностями; на основі підкріплюючих дій, думок і оцінок дорослого; завдяки можливостям для дитини черпати в спілкуванні зразки дій і вчинків дорослих; внаслідок сприятливих умов для розвитку дітьми свого творчого початку при спілкуванні один з одним. У дітей з легкою розумовою відсталістю потреба в комунікації повністю збережена, але недорозвинуті тонкі аспекти способів комунікації. Психологічний розвиток розумово відсталих дітей має певні особливості, зумовлені своєрідністю перебігу психічних процесі. Уповільнений перебіг мислительних процесів позначається на розвитку мови в цих дітей. Розмовно-побутова мова розвинута слабо, що обмежує участь дитини в бесідах, у спілкуванні. Недоліки мови негативно впливають на деякі сторони особистості дитини. Бувають випадки, коли небажання говорити доходить до мовного негативізму. Основною причиною мовної замкнутості дітей з особливими потребами є бідність внутрішніх ресурсів мови, відсутність відповідних уявлень і образів про предмети і явища навколишньої дійсності, порушення мотивації мови. Корекція порушених механізмів комунікативної діяльності у дітей найперше потребує забезпечення належних стосунків між дітьми і дорослими. Професійне педагогічне спілкування, комунікативна взаємодія педагога з вихованцями, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімат, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків.

На ефективність розвитку комунікативних умінь впливає психолого-емоційний стан, адже вихованці, які відчувають себе впевнено, спокійно прагнуть до взаємодії з вихователем, до спілкування. Воно в свою чергу має відбуватися в умовах спокою, радості, неквапливості. І неодмінно мовою серця. Спрямованість на дитину, її розвиток, захопленість справою – ось запорука продуктивного стилю у педагогічній практиці. Протилежний ефект виникає тоді, коли мовлення вихователя перенасичене наказами, заборонами, що супроводжуються інтонаціями незадоволення, роздратованості (типові вирази зі словами «помовч», «пересталь», «сиди тихо»). Не надає натхнення вихованцями звичка перебивати відповіді репліками негативного характеру («Ти як завжди нічого не робиш», «Тоді цього ніколи не зрозуміти тощо). У виборі свого стилю спілкування керувалась бажанням сформувати у вихованців почуття, яке сприяло розвитку виявленості, ініціативності у спілкуванні. Адже це активізує мовлення дітей, стимулює до застосування різного типу комунікативних фраз, – пояснення, прохання, запитання, повідомлення, спонукання, заперечення. Зважаючи на те, щоб розвиток комунікативних умінь вихованців відбувається через мовленнєву діяльність, сприймання мовлення і говоріння, важливо створити необхідні умови для успішного протікання мовленнєвої діяльності вихованців, для їхнього спілкування. Формування повноцінного мовлення забезпечується такими умовами, як наявність змісту висловлювання та потреби у спілкуванні. Комунікації, наявність внутрішнього стимулу до мовлення, бажання сказати щось своє; забезпечення дитячих висловлювань необхідними мовними засобами. Робота з розвиту мовлення у вихованців спеціальної школи – складний і багатоплановий процес. Успішне її виконання потребує значних зусиль як з боку педагогів, так і з боку дітей. Мовленнєву діяльність дітей слід поєднувати з спостереженнями, побутом, практичною діяльністю, з метою подальшого перенесення сформованих комунікативних навичок в самостійне життя.

Важливе значення в розвитку комунікативних умінь мають прогулянки, екскурсії в природу. При цьому всі предмети і дії слід обов’язково визначати словами, жестами, мімікою. Діти багато дізнаються про оточуючий світ і вчаться спілкуватися під час прогулянок і екскурсій. Так, наприклад, під час екскурсій до лісу восени, пропонує вихованцям зібрати природний матеріал. На даному етапі екскурсії пропоную вихованцям розібрати зібрані гілки, листя чи плоди і не просто розповісти про те, як вони називаються і де їх знайдено, але й описати. Вихованці охоче виконують таке завдання проте відчувають труднощі описуючи зібрані матеріали. Як засіб розвитку образності, влучності мовлення використовую загадки, адже в загадці дається опис предмета ви явища, за яким його треба відгадати. Наприклад, використовуючи загадки:

«Білі зуби маю та усі ховаю» (Кукурудза);

«Круглий, як куля, зелений, як трава, червоний, як кров, солодкий, як мед» (Кавун);

«Зимою біле, весною чорне, літом зелене, осінню стрижем» (Поле); «Маленьке, кругленьке, всьому світу миленьке» (Сонце);

Ставлю вихованцям такі запитання:

Чому ви вважаєте, що відгадка така?

Які слова вас допомогли її відгадати?

При цьому не обмежуюсь висловлюванням одного вихованця, а даю можливість висловлюватися кільком дітям. Кожний зі складених описів докладно аналізуємо, усуваємо недоліки щодо структури й інтонаційного оформлення, одноманітності лексики.

Часто зачитую вихованцям із збірки Остапа Вишні «Мисливські усмішки» описи тварин, рослин, не називаючи їх. Діти відгадують назву і мотивують, чому вони саме так вважають. Наприклад: Маленька безхвоста земноводна тварина з бородавчастою шкірою і довгими задніми кінцівками, що дозволяє їй далеко стрибати (Жаба). Дерево з великим лобатим листям та свічкоподібними білими чи рожевими суцвіттями, а також – плід цього дерева круглястої форми, коричневого кольору (Каштан).

Під час проведення екскурсій завжди використовую вірші, уривки з творів художньої літератури, які допомагають вихованцям правильно висловити власну думку в міркуваннях, віднайти переконливі докази на захист свого твердження. Наприклад, під час проведення екскурсії «Зима – чарівниця» зачитую вихованцям два уривки із віршів М.М. Бужегка «Зима», «Краса краю» і пропоную визначити і пояснити свою думку.

Який опис відповідає сьогоднішній погоді?

Чому ви так вважаєте?

Ось і зима вже настала

З лісосмуг, де свищуть

Та, де шуміли луги, сніговиці,

Там, де зозуля кувала

– Де не стало корму і тепла,

Знов забіліли сніги.

Перебрались лагідні синиці

Сніг на полях, на дорозі,

У садок до нашого села.

Снігом укриті хати…

Під час спостереження за погодою запитую вихованців:

– «Як ви думаєте, сьогодні погода сонячна й тепла, чи похмура й холодна?». Своїм наступним запитанням стимулюю міркування вихованців:

Поясніть, чому погода похмура й холодна?

Також створюю «ситуацію сумніву» типу:

«Гаразд ви вважаєте, що погода похмура й холодна. Я думаю, що зовсім ні. Переконайте мене, що ви міркуєте правильно».

Цим проханням спрямовую вихованців до такої відповіді: «Ні» Погода похмура й холодна, тому що небо вкрите хмарами й сонце не світить, а також дме вітер».

Велику роль у розвитку комунікативних умінь вихованців з легкою розумовою відсталістю відіграють групові і загально шкільні свята. В нашій школі вони проводяться за різними напрямами виховання, проводяться у різних формах – свято, зустріч, бесіда, спів розмова, конкурс, вікторина, пізнавально-розважальна програма, але всім їм передує тривала підготовка. Такі свята проводяться за спеціально підготовленим і розробленим сценарієм і є спільною творчістю педагогів і вихованців. Створення мовного середовища, спеціальна організація мовленнєвих ситуацій є головними умовами для успішної роботи з розвитку комунікативних умінь.

Щоб підготувати вихованців до діалогічного мовлення, пропоную їм під час проведення групових свят мовленнєві ситуації, що спонукають висловлюватись замість персонажу літературного твору або разом з ним. Наприклад, передбачити кінець оповідання так, що він був не трагічним, а веселим. Крім цього створюю на групових заняттях такі ситуації, коли вихованець потрапляє на місце головного героя.

Процес відтворення та обговорення сприйнятого на слух звичайно відбувається у вигляді бесіди з фрагментарним переказування змісту твору. Необхідно пам’ятати, що лише в тому випадку, коли переказ буде вмотивованим та зорієнтованим на слухача, його можна вважати комунікативним. Наприклад, працюючи з оповіданням В.О.Сухомлинського «Книга і цукерки», запитую вихованців:

Кого із хлопців можна назвати скромним?

 Чому?

 Розіграйте розмову хлопців.

 В ході такої роботи вихованець буде змушений відтворити фрагмент оповідання. Для інсценування найкраще підходять казки, а також невеличкі повчальні оповідання, які містять діалог. Під час їх розігрування вихованці засвоюють норми поведінки, а також активізують лексику побутової тематики, що сприяє її вживанню в повсякденному житті під час виникнення схожих життєвих ситуацій. Опрацьовуючи з вихованцями такі твори, спонукаю до розмірковувань, які б одночасно активізували і мислитель ну і мовленнєву діяльність, наприклад:

- Що б ви сказали на це, якби були на місці героя?

- Як по-іншому можна було б вчинити?

- Як би ви пояснити це героям, які вчинили неправильно (нечесно. Несправедливо) тощо?

 Спробуйте це зробити (розігрування в парі).

Під час проведення цієї роботи створюю сприятливі умови для висловлення дітьми якомога більшої кількості ідей (варіантів розв’язання запропонованої ситуації). По-перше, це розширює коло мовленнєвих ситуацій для вибору адекватної мовленнєвої поведінки в кожній з них і, по-друге, сприятливо впливає на виховання моральних якостей вихованців. Під час цієї роботи одночасно формую передбачені програмою уявлення про силу голосу, темп мовлення, розвиваю інтонаційні вміння.

Отже, щоб сформувати комунікативні вміння вихователь повинен запам’ятати такі правила:

• дитина не є об’єктом виховання;
• на формування комунікативних умінь не шкодуйте ні часу, ні сил: сьогоднішній активний вихованець – завтрашній активний член суспільства;
• ставте вихованців у ситуації, котрі вимагають виявлення та пояснення розбіжностей між фактами, що спостерігаються, та наявним знанням;
• слід якомога частіше використовувати питання «чому?», щоб навчити мислити причинно: розуміння причинно-наслідкових зв’язків є обов’язковою умовою розвитку мовленнєвих умінь;
• слід частіше показувати вихованцям перспективи їх успішного спілкування; у процесі навчання обов’язково враховуйте індивідуальні особливості кожного вихованця;
• пояснюйте вихованцям, що кожна людина знайде своє місце в житті, якщо навчиться всьому, що необхідно для реалізації її життєвих планів.

Ці корисні правила-поради – тільки невеличка частинка педагогічної майстерності, спільного педагогічного досвіду багатьох поколінь. Але згадати їх ще раз не буле зайвим. Пам’ятати їх, слідувати їм, керуватися ними буде дієвою умовою, яка здатна полегшити вихователю досягнення провідної найважливішої мети – формування та розвитку особистості.

Література

Камникова Л.І. Комунікативний підхід до розвитку мовлення школярів // Педагогіка і психологія. – 1996, - №1, - с.51.

Митник О.Формування комунікативних умінь школярів на уроках читання // Початкова школа – 1997. - №8 – с.14.

Обухівська А.М. Діти з обмеженими фізичними та розумовими можливостями в системі корекційного навчання і виховання. – К.1997. – с.17.

Потамошиєва О. Взаємо в’язок навички читання і розвитку навчального спілкування учнів допоміжної школи. // Дефектологія, 2002, - №1, - с.13.

 Белухін Д. Молодець, сідай… («Майстерність педагогічного слова») ІІ ч. Завуч, №19, 2002 р.

Мануйлов Г.М. «Роль вихователя в організації життєдіяльності особистості». // Реабілітаційна педагогіка на рубежі ХХІ ст. Науково методичний збірник у двох частинах. /Київ, ІЗИН, 1998 р. – ч.2 Кот М.З. Теорія і методика роботи в допоміжній школі. – Матеріали до курсу лекцій. – Київ, 1998 рік.

Липа В.А. Основы коркекционной педагогики. Донецьк. Лебідь. 2002 р.