Реальні та фантастичні елементи людської поведінки. «Берегиня», «Дажбог».

Тема.       Реальні та фантастичні елементи людської поведінки. «Берегиня», «Дажбог».

Мета:

• навчальна: дати школярам уявлення про реальні та фантастичні елементи люд­ської поведінки, ознайомитись з релігійними уподобаннями наших пращурів.

• виховна: прививати та виховувати інтерес учнів до національних міфів та легенд.
• розвивальна: розвивати творчу уяву, пам'ять, культуру зв'язного мовлення.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь.

Обладнання, наочність: дидактичний матеріал.

                                            Де сонце, там і сам Господь

  Прислів’я

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Забезпечення емоційної готовності до уроку

2. Перевірка домашнього завдання

• Чому, на вашу думку, міфи і легенди належать до усної народної творчості?
• Що являє собою фольклористика? (Наука про фольклор, що включає в себе збирання, вивчення та публікацію творів усної народної творчості.)
• Як, на вашу думку, та у зв'язку з чим наші предки створювали міфи і легенди?
• Що ви вже дізналися про міфи і легенди як жанр усної народної творчості?
• Чому не лише в казках, а й у легендах діють герої-богатирі, лицарі?
• Що таке  міфологія,  міф?

• Що давні люди виражали в міфах?
•  Якими були первісні уявлення людини про Всесвіт?
• Яких міфічних персонажів ви запам’ятали?
• Які різновиди міфів визначають за їхнім змістом?
• Що ви запам’ятали з попереднього уроку про «Зоряний Віз»?
• Хто найсильніша тварина у світі?

3. Актуалізація опорних знань

• Звідки, на вашу думку, походить це слово оберіг?

      А чи знаєте ви, що       обері́г — найдревніший амулет щастя і гаразду, чарівний предмет, що призначений захищати свого власника. Також вважається, що він може принести удачу, попередити про небезпеку, поліпшити стан здоров'я. Через це обереги зажили неабиякої популярності ще з давніх-давен.

•   Які вірування про сонце ви знаєте?

Є версія, що Сонце вважалося дідом або батьком слов'янського народу, підкреслює і старовинна пісня, яка зустрічається з невеликими змінами в епосі всіх слов'янських народностей. Адже коріння в нас одне!

«Сонечко, сонечко,
Заглянь у віконце!
Твої дітки плачуть,
Пити, їсти просять».

Дослідники не відкидають версію, що верховне божество Сварог-Перун породжувало двох синів: Сонце і Вогонь. Братом Сонця, сином Сварога, називається також і вогонь: «Огневи моляться, зовут его Сварожицем». І найцікавіше, що стародавні джерела називають слов'ян онуками Дажбога. . Наприклад, у «Слові о полку Ігоревім» сонце Дажьбог виступає дідом Слов'ян, і під цим ім'ям його величають і в народних піснях досі як Дід, Дідо. Відоме також і інше його ім'я – Ладо, що означає Світло, Краса, Мир, Любов, Радість. Приміром, у хорватів є така народна пісня: «Лепи Иво терга роже, тебе, Ладо, свети боже! Ладо, слушай нас, Ладо! Песме, Ладо, певамо ти, сердца наше клянемо ти: Ладо, слушай нас, Ладо!»; а в сербів є старовинна пісня, у якій люди благають Бога, щоб він сяяв: «сияй, сияй, боже!». Варто зауважити, що в ще давніші часи, часи матріархату, тобто верховенства Жіночого начала в суспільстві, слов'яни шанувалибогиню любові і блага Ладу.

• Які боги вважалися волода­рями сонця?
• Хто, за давніми віруваннями, володів силами пітьми?
• Як ви розумієте поняття «реальність» та «фантастика»? Наве­діть приклади.

II. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ

III. ОПРАЦЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ (1-3)

1. Вступне слово вчителя

Коли ми читаємо міфи, казки, легенди, то завжди цікавимось минулим наших пращурів. Це є найсокровеннішим  для нашого народу. А тому ми повинні  з  повагою ставитися до всіх пам’яток, які збереглися з тих часів. Бо це наш обов’язок.  Адже  ми хочемо мати майбутнє, про яке згодом будуть оповідати і нашим нащадкам.

Слов’яни вірили в багатьох богів і пов’язували з кожним з них ті чи інші сили природи, стихії та явища. Добрі боги дарували людям добробут, щастя, врожаї, захищали від злого ока та заздрощів; по­гані ж боги творили зло, насилали злидні, смуток, чвари та смерть. Усі боги мали своїх послідовників, тому одвічне протистояння добра і зла має витоки ще за тих часів.

Сьогодні ми познайомимось з декількома міфами, з яких ви зрозумієте, які боги та богині, за віруваннями древніх слов’ян, пану­вали колись на землі та які добрі та погані вчинки характеризують їхні постаті у міфології.

2. Реальні та фантастичні елементи людської поведінки

Кожен міф чи легенда мають головних та другорядних героїв, яким притаманні як реальні, так і фантастичні елементи пове­дінки. Щоб правильно їх розрізняти, давайте визначимо, що таке реальність.

Теорія літератури

Реальність (від лат. realis — «речовинний», «дійсний») — це термін, який означає те, що існує насправді. Синонімом поняття «реальність» у повсякденному вжитку часто виступає поняття «дійсність». У літературних творах реальним є те, що може бути насправді, якщо речі або люди, про яких іде мова, можуть існувати в реальному житті та діють як у повсякденні і мають такі самі зви­чайні властивості.

Тобто реальне — це те, що існує в об’єктивній дій­сності, дійсне, протилежне до уявного, вигаданого, фантастичного.

 

Фантастика — жанр  художньої літератури, у якому за допо­могою додавання вигаданих, уявних елементів створюється світ, відмінний від сьогоденного, реального. Фантастика має свої теми, проблеми, які вона розкриває: «людина і природа», «людина і Все­світ», «людина і суспільство», «людина і добро (зло)». Залежно від теми внутрішній світ кожного фантастичного твору наповнюється певними атрибутами. Наприклад, космічні транспортні засоби, ельфи, машини часу, чаклуни. Фантастичні дії на кшталт польотів, магії, розмов з тваринами не можуть бути в нашому повсякденні. Отже, фантастичне — це щось химерне, вигадане, малоймовірне, створене уявою.

3. Читання та аналіз українських міфів

«Берегиня».

 Пояснення назви та додаткова інформація за змістом міфу.

Берегиня  — найстаровинніша богиня добра і захисту людини від усілякого зла.

З часом, згідно з еволюцією релігійних уявлень, Берегиня стає «хатньою» богинею, захищаючи оселю, всю родину, надто — малих дітей від хвороб, лютого звіра, смерті тощо.

Зображалася (вишивалася) на білих рушниках, що вивішувалися над вікнами й дверима і, за наївними уявленнями, мали захищати домівку від чорних сил. Схематичний образ Берегині вишивався на одягові, вирізьблювався на дереві (на віконницях, дверях, ганках і т. п.). Невеликі зображення Берегині (глиняні чи мідні обереги) українці носили на грудях. Традиційний малюнок Берегині — символічна постать жінки з застережливо піднятими руками.

Її образ з XIV ст. входить до українського народно-прикладного мистецтва і дійшов до наших днів (символічні зображення на кролевецьких рушниках і т. ін.).

Схематичне зображення Берегині трансформувалося в малюнок тризуба, що довгі століття вшановувався і використовувався як оберіг, а згодом у боспорських (кримських) царів-українців та в київських князів доби України-Русі стає національним гербом. Отже,

Берегиня — це богиня життя і родючості, матір усього сущого, яка дає життя і оберігає людей від усякого зла, добра «хатня» бо­гиня, що оберігала оселю, малих дітей, добробут сім’ї. У давньослов’янській релігії — це русалка, добрий дух, хранителька. Вона відома під багатьма іменами в міфо­логічних системах інших народів. У слов’янському шануванні най­частіше використовується ім’я Лада. Берегині допомагають людям дістатися до берега цілими і неушкодженими, захищають їх від про­каз Водяника, чортів та мар. Берегині з’являються на Русальному тижні, сидять на березі і розчісують свої зелені коси, плетуть вінки, перекидаються в житі, влаштовують хороводи і заманюють до себе молодих хлопців. Після закінчення Русального тижня берегині за­лишають землю. У день Івана Купали їм влаштовували проводи.

Сварог — Прабог, владика світу, батько Сварожичів. Навчив людей користуватися вогнем, виготовляти мідь та залізо. Навчив їх ковальського ремесла, викував першого плуга і першу шлюбну обручку. Його вважають покровителем ковальства та ковалів, а також опікуном ремесла.  Наші пращури вірили, що саме він населив Землю різними істотами, створив перших людей, навчив їх молоти зерно та пекти хліб, став покровителем шлюбу та родини. Сварога уявляли з топірцем у золотих руках або з молотом у Небес­ній кузні та нерідко називали «прекрасноруким», тобто Богом-митцем. Саме від цього образу походить український вислів «золоті руки», яким позначають майстрів якоїсь справи. Сварог є втіленням космічних стихій Світла, Вогню, Повітря, а також батьком зодіа­кальних сузір’їв, які отримали назви Сварожичів, адже за деякими джерелами Сварог перекладається як «зодіак». Тому річне коло сузір’їв, тобто календар, звуть Колом Сварожим. Ім’я Сварога, у пе­рекладі з санскриту означає «голос», «звук», «нота», від яких похо­дять слова зі значенням: звучати, співати, сяяти, блищати.

Білобог —  у дохристиян­ських віруваннях — головний бог білого дня, щастя, добра, багат­ства, здоров’я і плодючості; за ле­гендою, творець землі, води, світ­ла; син Рода, батько Перуна; за­хисник людей від зла; господар Вирію та повелитель інших богів; народні легенди зображують Білобога у постійній боротьбі з Чорнобогом;  Білобог живе у золотому сонячному храмі, посеред якого стоїть золота чаша, по вінця на­повнена благом; його символами є вогненний меч, щит та сокіл, яко­го він посилає в ніч, щоб той ви­рвав зло з темного мороку, бо ско­ро має засяяти день; разом з тим міфологічний Дід сприймається неоднозначно Серед українських різновірів свято Білобога від­значають 15 липня, ототожнюючи його із літнім святом Стрибога.

Чорнобог — володар темряви, ночі, зими, холоду, але водночас таємничості, ворожіння, марення, сну. Поряд із ним знаходиться богиня смерті  Мара, його дружина.  У них є син — чорт. Чорнобог вічно бореться з Білобогом, вони почергово перемагають один одно­го, і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі та одвічному протистоянні твориться життя.

Мара — Богиня темної ночі, страшних сновидінь, привидів, хвороб та смерті. За давньою легендою, Мара — донька Чорнобога — засіває на землі чвари, брехні, недуги, вночі гуляє з головою під пахвою між людськими оселями й вигукує імена господарів — хто відгукнеться, того забирає з собою у потойбіччя. Разом зі Змієм породила 13 доньок-хвороб, яких пустила по світу (Вогневицю, Глуханю, Коркушу, Лякливицю, Лінь, Ломоту, Лідницю, Кікімору, Жовтяницю, Гризачку, Очницю, Трясовицю, Черевуху). Володіння її знаходиться за чорною річкою Смородиною, через яку перекинуто міст із калини, який охороняється змієм. Згідно з повір’ям, повсяк­часно ганяється за богинею неба Колядою та намагається пере­шкодити народженню нового Сонця, бо хоче встановити вічну ніч. Слов’яни щовесни робили опудала Мари, які спалювали або топили у воді, щоб прогнати її та захистити врожай.

 Тема: зображення життя первісних людей, розвиток циві­лізації та роль богів у неї, перемога добрих сил над силами пітьми.

 Ідея: прославлення добрих справ, щирості, допомоги ближ­нім та зневага до всього поганого, що зустрічається в житті людини.

 Фантастичні елементи міфу: боги, стадо ящерів.

 Основна думка: життя — це завжди рух, праця, боротьба. У боротьбі переможе той, хто захищає, відстоює світло, волю, справедливість.

Побудова твору.

Твір має композиційну довершеність, нагадує казку, з такими складовими:

Вступ: життя людей у злиднях пітьми, голоді, допомога Сварога і Берегині влаштувати людську цивілізацію.

Основна частина: боротьба Берегині з Чорнобогом.

Закінчення: перемога світлого, доброго; уславлення постаті Берегині в людському житті.

«Берегиня» побудована як протиставлення темного і світлого, доброго і світлого.

 Елементи чарівності у творі:

• панцирні істоти перетворилися на скелі;

• Берегиня підняла руки і ящери почали понуро відповзати;

• народження ящерів зі смердючої твані Чорнобога і Мари.

      Персонажі твору: Берегиня, Сварог, Чорнобог, Мара, стадо ящерів, люди.

4. Виразне читання міфу.

5. Аналіз міфу «Берегиня» у формі евристичної бесіди за питаннями:

• Як у міфі зображено життя людей? На що спонукають людей боги-захисники? Наведіть цитати з тексту. («Спочатку кутини будуйте, виходьте з печер та бурдеїв. Годі скніти в темряві та холоді. Час жити в світлій хаті...»)
• Чим хотіла допомогти людям Берегиня?
• Як Чорнобог хотів перешкодити світлим богам?
• Хто переміг у протистоянні світлих та темних сил?
• У чому виражалась вдячніть людей своїй захисниці?

Бліц-опитування

• Що у легенді говориться про первісне людське суспільство? (Люди жили у темряві, голодні, напівголі, неосвічені, не вміли випікати хліб.)
•  Про що свідчить промова Сварога до людей? («Спочатку кутини будуйте. Виходьте з печер та бурдеїв. Годі скніти в темряві та холоді. Час жити в світлій хаті...».)
• Яким чином Берегиня хотіла облагородити життя людей? («Ось годі вам, люди, ходити в диких шкурах. Треба ткати біле м'яке полотно та ходити в білій вдяганці, як личить дітям Білобога. Янавчу вас, люди, як з конопель куделю робити, як його відбілювати та вишивати».) Яка загроза виникла людському суспільству? У чому це виявилося?
•  Яка мета була у Чорнобога, йдучи на Землю? Прочитайте, як про це зазначено у легенді. («Тож мушу якнайскоріше знищити і Сварога, і Берегиню, і творіння їхнє...».)
•  Чому Берегиня перемогла «темні сили» Чорнобога? Як про це зазначено у творі?(«Тоді Берегиня сміливо рушила з піднятими руками на ящерів, і вони стали понуро відповзати. І йшла вперед богиня в білому сяйві своєму, і відкочувався назад чорний морок потвор».)
• Що сталося з «військом» Чорнобога? («І тоді загнала Берегиня чорних ящерів у річку Рось. І закипіла вода від них, і почорніла, і загнила вмить. І сморід дійшов до Вирію, і в гніві великому Білобог — творець Росі — змахнув чарівною рукою своєю — і тої ж самої миті панцирні потвори перетворились на скелі, що обрамили берега цієї річки».)
• Яких практичних навичок навчили людей Сварог; Берегиня? («...Як ставити хату, як піч мурувати, як жорна тесати»; ткати полотно, шити одяг, вишивати, відбілювати його.)
•  Які народності згадуються у творі? (Роси, кияни, чурки)
• Як шанували люди Берегиню у власних оселях? («...вишивали Берегиню з піднятими в захисному пориві руками, і почали вони вирізьблювати образ Великої
• Охоронниці на дверях, на вікнах, вишивати її постать на рушниках, на сорочках, аби Берегиня захищала їх від усього злого завжди й повсюдно».)
• Чим вас вразив цей твір? У чому його повчальне і виховне значення?

 

6. «Дажбог».

Тема: зображення сина великого Сварога славетного Дажбога-Сонця, який володарював «над богами, над людьми і над усім світом».

Ідея: продемонструвати могутність, велич та справедливість того, хто володіє людськими життями.

  Основна думка: українці гордо іменували себе «Дажбожими внуками», надзвичайно пишаючись цим.

    Персонажі твору: Дажбог-Сонце, українці — Дажбожі внуки.

 Додаткова інформація за змістом міфу та роз’яснення назви.

             Дажбог (Даждьбог, Сонце-бог) — за найдавніших часів бог сонця, світла й добра. На думку академіка Б. О. Рибакова, культ Дажбога сформувався за скіфських часів у VI—IVст. до н. є. На початку н. є. стає богом лісів, гаїв, байраків, садів тощо. Один з найголовніших персонажів української міфології.

У Києві ще за часів Трипільської культури (IV—II тисячоліття до н. є.) було велике капище Дажбога — на Дажбоговій горі (нині Хоревиця). За однією з легенд, Дажбог народився в багатодітній родині київського коваля Сварога. Коли в Києві почався голод, хлопчик приніс із гори зернятко, посадив його, і з нього виріс чудодійний кущ розкішної пшениці, якого люди й нагодувалися. Так Дажбог привчив людей сіяти пшеницю, вирощувати хліб, а батько його Сварог викував першого плуга. Коли Дажбог і Сварог почули про голод у країні росів, то повезли хліб голодуючим. Але по дорозі Чорнобогове військо знищило валку з хлібом, а Дажбога і Сварога посікли. Боги Вирію оживили обох, взяли до себе, зробили богами.

Зображували Дажбога у вигляді антропоморфного Сонця. З давніх-давен сонцевський образ Дажбога малювали на вітрилах кораблів, що виходили із Санбатоса — Київської гавані на почайні. Таке зображення є першогербом Києва.

Дажбог — це сонячне божество у східних слов’ян. Податель добра і багатства, божество достатку. Опікун громади й народу. Літописець Нестор, називаючи наших пращурів «Дажбожими онуками», ви­окремлював Дажбога як верховне божество, що під його всемогут­ньою силою було все небо — найвища цитадель Всесвіту. В Іпатіївському списку зазначено: «Сонце цар, син Сварога, він же Дажбог». За Силенком, Дажбог — це свідомість світу, із якої й постала людина, це свята Правда, Справедливість, життєтворяще Світло, Святий Дух, Воля; це дія, яка творить у людині бажання жити, бажання бачити себе у своїх діях, бажання вчитися, працювати, самоутверджуватися, самовизначатися, зрештою — вмерти, боронячи життя і незалежність свого племені. Дажбог вважався подателем благ, насамперед достат­ку та врожаю. Деякі дослідники навіть через це вважали його боже­ством дощу, проте сонячна символіка Дажбога є незаперечною. У вес­няних обрядових піснях Дажбог причетний до відмикання весни.

Сокіл-Род — першоптах, що народився зі сльози, яку зронило Всевидяще око. Культ сокола широко відображений у колядках та щедрівках. Причому він виступає як незалежне єство, а не як по­середник між Богом і людьми. Сокіл-Род, Сокіл-прадід є символом Місяця, що притаманне первісним віруванням. Щире золото, ко­трим покриває сокіл своє гніздо, — символ світла і Сонця. В одній із колядок розповідається про сокола, який сидів над Дунаєм, а по­тім кинувся в його води і вийшов аж за «три літа», винісши з первіс­них вод «три пожитки: яру пшеницю, запашний ладань та святий воскочок». Саме цей здобуток і є найцінніша жертва Богу-Творцю на Святій і Щедрій вечері.

Перун — божество в давньоруській язичницької міфології, по­кровитель князя і дружини, бог війни, бог-громовержець, бог грози, грому і блискавки. За часів князя Володимира Перун був головним божеством Київської держави й символом державного єднання. Ідол Перуна стояв на одному із київських пагорбів, був він дерев’яним, мав залізні ноги, срібну голову та золоті вуса. Густинський літопис згадує, що в руках він тримав коштовний камінь: рубін або карбун­кул. Військо присягалося та божилось Перуном. Давні слов’яни ві­рили, що грім — то його мова, а блискавка — погляд. Вважалось, що перший грім і дощ володіють очищувальною силою та повертають землі життєдайність. Слов’яни вшановували Перуна щотижня у четвер (у Перунів день). Цього дня дівчата приходили до води, а взимку — до місця, де поклонялися богам, і співали довкола ба­гаття пісні про Перуна. Щовесни Перуну обирали «наречену» — До­долу. Деревом, присвяченим Перунові, був дуб. Густинський літопис свідчить, що Перуну приносили жертви та підтримували невгаси­мий вогонь із дуба. Його зіллям була папороть. За легендами, в ніч на Купала на кущ папороті міг упасти вогонь Перуна й спалахнути яскравим сяйвом. Якщо сміливець зуміє оволодіти жар-квіткою, то знатиме всі таємниці світу, володітиме чарами і буде вічно моло­дим. Тварина Перуна — кабан. їх приносили йому в жертву.

    Виразне читання міфу.

    Аналіз міфу «Дажбог» у формі бесіди за питаннями:

• Яким у творі зображений Дажбог? (...Родоначальник русів-українців пер

Ший муж має широке, схоже на сонячне колесо обличчя й русяву бороду).

• Чому українці з почестю йменували себе «Дажбожими онуками»?
• Що символізувало те, що «у правій руці Дажбог тримав величезний турячий ріг з вином, а ліва торкалась рунів'я довгого меча»? Вмотивуйте власні міркування.
• Як довести, що наше покоління пишається історичним минулим своїх предків?
• Охарактеризуйте Дажбога.
• Які якості Дажбога зображено в міфі?
•       Що приносили в жертву Дажбогові?
•       Як звертались до Дажбога? Наведіть цитату з тексту («Дажбоже наш трисвітлий! Славу творимо Тобі, нехай летить вона птицею ясною, сповіщаючи усім предкам руським, що шануємо та поклоняємося Сонцю Всевишньому, Отцю кревному — Дажбогу нашому».)
•       Яке похвальне і виховне значення має твір?

IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ УРОКУ,

ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Кому з героїв міфів належать такі слова: «Навчи ставити ті ку­тини»? (Людям)

2 Традиційна, художня, колективна, літературна або музична творча діяльність народу, це — ... (фольклор).

3. Кому з героїв міфів належать такі слова: «Хочемо й ми піч мати та хліб пекти»? (Людям)

4. До якого жанру фольклору належать балади, думи? (Народний ліро-епос)

5. Кому з героїв міфів належать такі слова: «Тож мушу якнайскорі­ше знищити і Сварога, і Берегиню, і творіння їхнє...»? (Чорнобог)

6. До якого жанру фольклору належать твори, в основі яких ле­жить конфлікт? (Народна драма)

7. Скажіть, що б ви робили, якби були Дажбогом (5-7 речень).

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Учитель. На прикладі міфів і легенд українців ми можемо простежити, які риси характеру притаманні нашому народу, ознайомитися з його світоглядом, віруванням, прагненням захистити рідну землю від будь-якого ворога; міфи та легенди уславлювали мудрість, порядність, доброту, видатних героїв. Міфи вчать нас розрізняти добро і зло, допомагають зрозуміти, як з’являються ті чи інші предмети або явища природи в нашому житті. Багато чого в них є нереальним, але кожен міф несе повчальне зерно, яке ми повинні зрозуміти та осмислити.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Ще раз перечитати опрацьовані міфи вдома, укласти таблицю реальних та фантастичних елементів. Скласти твір-мініатюру «Чого навчили мене міфи.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

Обері́г 

Люди пов'язували віру в добро, успіх, щастя з певними символами в оберегах. Обереги завжди мали захищати людей і їх світ від негараздів: нечисті, нещастя, злиднів, захворювань, вроків, смерті худоби, псування харчів тощо. Оберіг призначений для того, щоб створити захисне поле між своїм власником і небезпекою, магічно захистити його, зробити невидимим і невразливим до неї. Або ж відстрашити небезпеку, чи наділити те, що він охороняє захисними властивостями, здатними чинити опір злу.

Нині прикрашати свої будинки оберегами уже не тільки традиція, а й певна модна тенденція.

Оберегами від русалок вважалися полин або любисток, подекуди — м'ята, аїра, часник.
Чоловік і жінка — символ духовної єдності.
Діти — символ продовження роду.
Корова — символ благополуччя.
Свиня — символ багатства.
Кішка — охоронниця дому.
Кінь — символ трудолюбивості.
Лелека, підкова, півень — символ щастя.
Дзвіночок, глечик — здійснення бажань.
Хата — охоронниця цінностей.
Млин — символ руху, життя.
Соняшник, бедрик — символ Сонця.
Перець — чоловіча сила.
Часник, овес — проганяє нечисту силу.
Кукурудза — грошовий достаток.
Квасоля у гнізді — гроші у сім'ї.
Мак — спокій у сім'ї.
Мішок — символ достатку.
Безсмертник — молодість, довге життя.
Лікарські трави — символ міцного здоров'я.
Сорго — не пускає зло у дім.
Самшит, шипшина — краса і молодість.
Переплетення лози, рогози, рядно, коса — вірність взаємовідносин.
Бобові, злаки — символ ситності й достатку.
Щітка — чистота дому, чистота духу. Підкова;— символ добробуту і любові.

Сонце як божество

До наших днів збереглося кілька літописних і народних переказів про те, що сонце було шановане слов'янами. Найдавніша з них належить арабському письменникові Х століття Аль-Масуді. У своїй роботі «Золоті Луги», описуючи слов'янські храми, він зауважує, що в одному з них в куполі були зроблені отвори для спостереження точок сходження сонця, і що там були вставлені дорогоцінні камені з накресленнями, що пророкували майбутнє [1. Інший арабський письменник Ібраїм бен-Весіф-Шах у своїх працях пише, що слов'яни вшановували сонце, і що один із слов'янських народів святкував сім свят, названих за іменами сузір'їв, найважливішим з яких було свято Сонця .

За часів становлення християнства на Русі язичницькі вірування стараннями духовенства та представників влади стали поступово видозмінюватися. Наприклад, можна зустріти такі повчання Кирила Туровського: «Не нарицайте себе бога ни в солнце, ни в луне» , «луце же ли поклонятися лучю мрькнущему, нежь лучю безсмертному и богу створенну, а не Богу все створшу» . Слов'яни зуміли об'єднати старі язичницькі вірування з новими християнськими. Слов'янська культура настільки глибока й багатошарова, що з покоління в покоління передавалися перекази про сонце як про істоту божественну. І, мабуть, тут не все так просто...

Адже в старовинних слов'янських казках кажуть, що Сонце є цар, що він володіє дванадцятьма царствами, і в кожному поставив паном одного зі своїх дванадцяти синів, дванадцяти сонць, що сам Цар-Сонце живе в сонці, а сини його живуть в зірках. Найцікавіше — слов'яни вірили, що сонце, передбачаючи нещасні події, дає знати про них людям і зупиняється на шляху чи ховається в хмарах. Крім того, вірили, що воно допомагає людям, але в той же час переслідує недостойних, що заслужили його немилість. Тут можна також згадати прислів'я: «Де сонце, там і сам Господь».

Сонце було шановане з одного боку як небесне світило, що знаходиться в середині світла, все висвітлює, і як Бог, як Цар-Сонце. Царство його слов'яни представляли десь за морем, у країні вічного літа і вічного життя, звідки насіння життя залітає й до нас, а палати його перебували на високих, священних горах (слово «чертог» з давньослов'янської перекладається як палата, хороми, палац). За віруваннями, там Цар-Сонце сидить на своєму пурпурному, золото-тканному престолі. Сім зірок ангелів-суддів і сім вісників, літають по світу в образі хвостатих зірок виконують його волю. Сонце було шановане як святий Владика неба, землі та людей. Вірили, що від нього залежать зірки й вітри, врожай та погода; вірили, що людям добрим сонце допомагає, а тих, хто схибив, - карає. Сонце також вважали захисником сиріт та покровителем сімейного спокою і щастя, тому кожна сім'я повинна була мати його образ. І найцікавіше, що до Сонця, як владики всього, зверталися з молитвою не тільки в біді чи хворобі, але й постійно, кожного дня .

Вчені й досі не можуть відповісти на запитання, чому число сім, а також сім божеств чи ангелів так часто зустрічається у віруваннях та міфології як слов'ян, а практично всіх стародавніх народів? Сім планет і сім днів тижня, сім коней сонця і сім ангелів-суддів, сім брам сонця Мітри, сім стад Геліоса, сьомий день кожного місяця, як день народження Аполлона, у стародавніх шумерів сім великих богів, що дивляться «в чарівне колесо руху Світу ... присуджуючи Долі людям», сім «Безсмертних Святих» на чолі з Ахура Маздою в зороастризмі, сім великих богів, що правили Єгиптом 12300 років, і, нарешті, сім Архангелів в християнстві (а в Православ'ї вісім!), у легендах східних народів сімка Бодхісатв Шамбали. Можливо, відповівши на це запитання, вчені несподівано для себе наблизяться до розгадки й інших таємниць?

До речі, давня слов'янська символіка містить в собі легендарну печатку Шамбали: сонце, сонце, всередині якого знаходиться зрізана піраміда і вгорі трикутник. Око, згідно з переказами, — це всевидяче око Бога. А трикутник означає поєднання трьох принципів побудови Всесвіту: Лотоса, Аллата і Бога . І навіть сьогодні чи не в кожному Православному храмі можна також зустріти цю незвичайну символіку, одним з важливих елементом якої є сонце!

Інші дослідження вірувань древніх слов'ян розповідають нам про те, що Сонце було шановане як син верховного божества язичницької Русі — Сварога. Але про все по порядку. В Іпатіївському літописі є такі слова: «И бысть по потопе и разделеньи язык, иоча царствовати первое Местром от рода Хамова, по нем Еремія, по нем Феоста, иже и Сварога нарекоша Егуптяне; царствующю сему Феосте в Егупте, во время царства его, спадоша клеще с небесе, нача ковати оружье». Тут слов'янський Сварог ототожнюється з давнім Феостом або Ефестом, Вулканом, Єгипетським Фта. Вулкан же є богом блискавок, коваль небесної, божественної зброї. Тут також варто звернути увагу на деякий зв'язок слов'янського пантеону богів з єгипетським, що підтверджують літописи. У цього верховного бога, бога блискавок, було ще й інше ім'я — Перун. Дослідники приходять до висновку, що Сварог і Перун суть різні назви одного й того ж божества .

Вважається, що верховне божество Сварог-Перун породжувало двох синів: Сонце і Вогонь. У наведеному вище тексті Іпатіївського списку літопису читаємо далі: «И по сем [тобто по Свароговому] царствова сын его, именем Солнце, его же наречуть Дажьбог… Солнце царь сын Сварогов, еже есть Дажьбог». Братом Сонця, сином Сварога, називається також і вогонь: «Огневи моляться, зовут его Сварожицем». І найцікавіше, що стародавні джерела називають слов'ян онуками Дажбога. . Наприклад, у «Слові о полку Ігоревім» сонце Дажьбог виступає дідом Слов'ян, і під цим ім'ям його величають і в народних піснях досі як Дід, Дідо. Відоме також і інше його ім'я – Ладо, що означає Світло, Краса, Мир, Любов, Радість. Приміром, у хорватів є така народна пісня: «Лепи Иво терга роже, тебе, Ладо, свети боже! Ладо, слушай нас, Ладо! Песме, Ладо, певамо ти, сердца наше клянемо ти: Ладо, слушай нас, Ладо!»; а в сербів є старовинна пісня, у якій люди благають Бога, щоб він сяяв: «сияй, сияй, боже!». Варто зауважити, що в ще давніші часи, часи матріархату, тобто верховенства Жіночого начала в суспільстві, слов'яни шанували богиню любові і блага Ладу.

Той факт, що Сонце вважалося дідом або батьком слов'янського народу, підкреслює і старовинна пісня, яка зустрічається з невеликими змінами в епосі всіх слов'янських народностей. Адже коріння в нас одне!

«Сонечко, сонечко,
Заглянь у віконце!
Твої дітки плачуть,
Пити, їсти просять».

Сенс цих простих слів, мабуть, куди глибший, ніж може здатися на перший погляд. Адже якщо слов'янський народ вважається онуком Сонця і знаходиться під особливим його заступництвом, то звернення до нього з проханням про пиття та їжі може трактуватися як прохання духовної їжі, без якої не може обходитися жодна людина на Землі.

За віруваннями наших предків, Сонце займає особливе місце і в устрої світу. Вважалося, що воно знаходиться в його середині. Наприклад, у сербів було повір'я, що за світом, де світить Сонце, тягнеться царство темряви. Це переказ, як і багато інших язичницьких, з приходом християнства лише видозмінився, не втративши своєї суті. Адже в якійсь мірі уявлення про те, що там, де не світить Сонце, де люди втрачають Віру і Любов до Бога, де відбувається порушення людиною будь-яких моральних принципів, там починається темрява. Причому варто звернути особливу увагу на те, що темрява наступає насамперед усередині самої людини — не десь зовні, невідомо де, а саме всередині. Тому в Біблії й написано: «Хто в Любові, той у Бозі, і Бог у ньому, бо Бог і є сама Любов».

Цікавий також той факт, що з прийняттям християнства на Русі, відбулася підміна понять. Наприклад, ми вже говорили про те, що божество Сонце іменувалося як Ладо, означаючи Світло, Мир, Красу, Любов. Тобто люди використовували це ім'я в позитивному значенні. Після ж прийняття християнства ім'я Ладо перейшло в ім'я біса і тим самим отримало негативний відтінок. У народі кажуть: «іди до Ладу» або «до Ляду», замість «іди до біса». Тому якщо раптом у житті Ви почуєте на свою адресу слова «іди до Ладу», », то можете тільки зрадіти, оскільки насправді Вам вказують шлях до божества Світла й Любові.

Отже, ми розглянули основні старослов'янські вірування в Сонце як божество.