Реєстрове козацтво. Козацькі повстання кінця ХVІ ст.

Реєстрове козацтво. Козацькі повстання кінця ХVІ ст.

Реєстрове козацтво. Після об'єднання Великого князівства Литовського з Польським королівством (1569 р.)., новоутворена держава - Річ Посполита - гостро потребували військової сили для захисту кордонів і воєн із сусідами. Тому доволі швидко владні кола цих держав звернули увагу на козацтво й намагалися його залучити до своєї військової системи. Перший достеменно відомий факт вербування козацького підрозділу на довготривалу службу поза українськими землями мав місце під час литовсько-московської війни 1534–1537 рр. У 1560 р., у черговій литовсько-московській війні, знову було навербовано козацькі підрозділи.

У 1572 р. за короля Сигізмунда ІІ Августа на постійну службу було наймано 300 осіб. Козаки мали бути вписані у певний реєстр. Від цього вони й дістали назву «реєстрові». Тих, хто не потрапив до реєстру, називали нереєстровими, або випищиками. Офіційно вони титулувалися як Військо Запорозьке, або Військо Низове.

У 1578 р. король Стефан Баторій до оплати додав реєстровим козакам ще й дозвіл на перебування на південній Київщині. Тут у м. Трахтемирів (нині село в Черкаській області) було засновано козацький шпиталь і арсенал. До кінця століття чисельність реєстру збільшилася до 1000 осіб. Козацтво вважало, що реєстр — це офіційне визнання його як окремого суспільного стану і підтвердження його прав. Саме тому однією з головних вимог було збільшення реєстру. Щодо чисельності, то на Січі намагалися не виписувати певного реєстру козаків, а лише приймати гроші на утримання всього Війська Запорозького. Цей аспект, а також намагання закріпити за собою управління певною територією було причиною конфліктів у відносинах як усередині козацької спільноти, так і з урядом Речі Посполитої.

Формування козацького стану. Безпосереднім ядром козацтва були так звані слуги-бояри, які вважали себе князівськими вояками. У XVI ст. на землях Центральної України існувало певне населення, яке не було селянами, несло військову повинність, пам’ятало про старі привілеї від великих князів, проте не мало фактичних прав і гарантій з боку держави. Тому перед козацтвом, як нащадком слуг-бояр великих князів, постала необхідність зафіксувати себе в соціальній структурі держави як певний привілейований стан, єдиним обов’язком якого була військова служба. Таким чином, козацтво існувало як окрема група населення, об’єднана способом життя та інтересами. А з появою реєстрового війська фактично козацтво оформилося як певний стан. Хоча офіційно уряд Речі Посполитої не визнавав за козаками такого статусу.

Козацькі повстання кінця ХVІ ст. Причини розгортання соціальної та станової боротьби : Посилення закріпачення селян (Литовський статут, 1588 р.);Зростання податків та повинностей;Утиски міщан та козаків;Наступ католицизму;Політика полонізації;Небажання польського уряду рахуватися зі становими інтересами українського козацтва.

Козацьке повстання на чолі з Криштофом Косинським. Дата : 1591-1593 рр. Привід: земельний конфлікт між Криштофом Косинським і сином князя Василя Острозького Янушем, який силою забрав маєток Косинського в Рокитній. Хід повстання: Косинський марно намагався захистити свої права за допомогою державних урядовців. Серед козаків наростало обурення: якщо вже старшина не зміг мирним шляхом забезпечити свої права на власність, то годі й казати про можливості й безпеку рядового козацтва. До кінця 1592 р. козацьке військо фактично оволоділо всією Київщиною і рушило походом на Волинь. Однак 23 січня 1593 р. у битві біля с. П’ятка (нині Житомирська область) повсталі зазнали поразки. А в травні 1593 р. Криштоф Косинський загинув у Черкасах. Наслідки повтання : поразка, АЛЕ це було єдине повстання козаків, коли проти них діяли не державні війська, а лише військові сили місцевих українських магнатів.

Князь В.-К. Острозький зробив усе, аби домовитися з козаками і в майбутньому уникнути прямого протистояння з ними. Як наслідок, головною силою з придушення козацьких повстань надалі виступили вже не війська магнатів, а збройні сили Речі Посполитої. До того новим коронним гетьманом (очільником королівського війська) став Станіслав Жолкевський, який підтримував рішучі дії проти козаків.

Повстання під проводом Семерія Наливайка. Дата: 1594-1596 рр. Помічники: Матвій Шах, Криштоф Кремпський, Григорій Лобода та ін. Хід повстання: Перша битва козаків і коронних військ відбулася під Білою Церквою 23–24 березня 1596 р. Табір запорожців витримав натиск коронної кінноти. Втрати були великі з обох боків. Саме в цей час козацтво дедалі частіше почало заявляти про себе як про носія влади на центрально-українських землях. Ходили навіть чутки про прагнення С. Наливайка утворити тут окрему державу. Проте в середовищі повсталих не було єдиної думки про те, що робити далі. Тому С. Наливайко вирішив відступити на схід, намагаючись виграти час для того, щоб домовитися з урядом. Козацьке військо переправилося через Дніпро й зупинилося в урочищі Солониця біля м. Лубни на Полтавщині. Повсталі збудували потужні фортифікаційні споруди. Спроба коронного війська за допомогою штурмів розгромити козаків зазнала фіаско. Проте нестача припасів і незгода в середовищі повсталих зруйнували єдність козаків. Частина козацької старшини пішла на переговори з С. Жолкевським. Було організовано заколот, заколотники захопили С. Наливайка з його соратником Матвієм Шаулою і видали їх С. Жолкевському. Наслідки повстання: Поразка. Хоча С. Жолкевський обіцяв не чинити насилля проти козаків, однак 8 червня 1596 р. жовніри напали на табір. Чимало повстанців загинуло. С. Наливайко був страчений у Варшаві.

Основні причини поразки козацьких повстань 1591-1596 рр.: Повстанці не висували гасло за свободу і національно-релігійні права українського народу;Повстання зводилось лише до боротьби за вузько станові інтереси козацтва;Козаки не мали чіткої програми дій;Серед козацтва не було згуртованості;Часта зміна гетьманів;Внутрішні чвари. Наслідки козацьких повстань 1591-1596 рр.: Започаткували масове покозачення селян і міщан;Козацтво отримало великий резерв для свого зростання, що в подальшому допоможе йому зайняти провідні позиції у національно-визвольній боротьбі українського народу.

Не дивлячись на поразку козацьких повстань ХVІ ст., полякам так і не вдалося повністю згасити полум'я національно-визвольної боротьби українського народу.