Реферат "Минуле рідного краю-гордість сьогодення".

Минуле рідного краю-гордість сьогодення.

У час, коли національно-культурне відродження нашого народу в незалежній Українській державі стало реальністю, все більше зростає інтерес до історичного краєзнавства. Очевидно, що без знання рідного краю годі говорити про національні гідність та менталітет. Святе відчуття Батьківщини і рідної землі починається саме з рідного краю, свого села чи міста, вулиці, своєї домівки, де людина народилась і виросла, де пройшло її дитинство. На Лохвиччині є місто Заводське,маленька частина моєї України, моєї Батьківщини. Це мальовниче містечко розташоване на півночі Полтавської області в межиріччі річок Сули та Артополоту в лісостеповій зоні України. Для мене воно є найдорожчим  та найпрекраснішим місцем на всьому світі.

Це — місто, прославлене важкою працею робітника, інженера, вчителя, лікаря та просто садівника. Людські руки будували домівки, заводи та школи. Сьогодні  хочеться зазирнути у далеке минуле мого краю і розповісти саме про них-про школи на територіі сучасних Заводської та Лохвицької громад.

3 травня 1908 року було прийнято закон щодо впровадження в межах Російської імперії обов'язкової загальної початкової освіти. З цією метою планувалось створення мережі навчальних закладів. Міністерство народної просвіти виділило кошти на їх спорудження. Реалізація ж даної програми було покладено насамперед на земства. Полтавська губернія була однією з перших, де розгорнулося будівництво навчальних закладів.

У 1909 році Олена Пчілка звертається до Полтавського земства із пропозицією «виробити кілька планів, для більших і для менших шкіл, з нутряним розпорядком хат і з окольними оздобами».

У 1909 році Міністерство народної просвіти внесло у III Державну Думу проєкт нового «Положення про початкові училища». Законопроєкт трохи упорядкував систему, яка склалася на той час, але не передбачав ніяких радикальних реформ. Міністерство пропонувало підпорядкувати єдиним вимогам і єдиній системі управління всі види початкових училищ, включно з церковно-парафіяльними школами. Однокласні училища могли мати три- або чотирирічний курс навчання, у другому випадкові обов'язковою була наявність двох вчителів. Двокласні училища могли мати п'яти- або шестирічний курс навчання. Навчання повинно було продовжуватися не менше шести місяців на рік. Там, де діти при вступі до школи не вміли розмовляти російською, допускалося перші два роки викладати місцевою мовою. У класі могло бути не більше 50 учнів. Учителям призначалася плата за службу не менше 360 рублів на рік. Систему управління і нагляду за училищами було трохи пом'якшено на користь земств. Заснування шкіл земствами вимагало лише повідомлення влади. Для зведення шкіл в національному стилі «було немало перешкод, тому перші такі школи, виконані за проєктами земських будівничих, якими керував О. Г. Сластіон, з'явилися у селах Лохвицького повіту у 1909—1910 рр…» В 1909 році Лохвицька земська управ замовила О. Г. Сластіону розробити вісім проєктів шкіл в українському стилі. В цих проєктах впроваджено розроблені О. Сластіоном ще 1903 року теоретичні положення щодо архітектурно-художнього вигляду будівель в українському національному стилі. У даному випадку типові проєкти передбачали створення не одного чи двох проектів шкіл, але ж цілої їх серії.

Ким був Сластіон Опанас Георгієвич…Я думаю, кожному буде цікаво дізнатись про життєвий шлях цієї видатної людини.

Він народився в Бердянську Таврійської губернії. Дитинство Опанаса пройшло у Ногайську (нині Приморськ). Там хлопчина учився малярству у батька — реставратора і церковного живописця, а сусід-музика і художник Анастас Смоктій учив кобзарству. Разом із сусідом потрапив до Петербурга, познайомився з Порфіром Мартиновичем і вступив до школи Товариства заохочення мистецтв.

1874—1882 рр. навчався в Академії мистецтв,був  ученем І. Крамського і П. Чистякова. На канікулах Опанас мандрував Україною, змальовував пейзажі, старовинні споруди, архітектурні деталі. Зібрав альбом замальовок селянського одягу, предметів побуту, зразки народного різьблення на дереві. Подовгу жив у Києві, на Волині, Чернігівщині. Починаючи з 1875 р.Сластіон досліджував кобзарство: створив галерею кобзарів із зазначенням їхнього репертуару,малював їх портрети, записував думи з живих уст і збирав все про кобзарство,

1883-85 рр. створив ряд ілюстрацій до поеми Шевченка «Гайдамаки». У 1984 році ілюстрував 100 примірників «Кобзаря».

Свої малюнки друкував у часописах Львова, Києва, Петербурга під псевдонімом Опішнянський Гончар.

1897—1900 рр. Сластіон працював художником технічного комітету Військового міністерства, але душа рвалася на батьківщину.

1900—1928 рр. працював у Миргороді.Саме в Миргородському районі знаходиться місто Заводське. За його проєктами було побудовано ряд шкіл, лікарень, будинків кооперативних товариств, Миргородську водолікарню, їдальню-клуб, грязелікарню.

Брав участь у конкурсі на найкращий проєкт монумента Кобзарю в Києві. До 100-річчя з дня народження Шевченка Сластіон виступив ініціатором зведення пам'ятника поету в Миргороді, брав участь у зборі коштів.

Починаючи з 1918 року очолював комісію по збору культурних і мистецьких цінностей. 1920 року організував художньо-промисловий музей у Миргороді, через кілька років став організатором селянської капели бандуристів імені І. Франка.

24 вересня 1933 р. Опанас Георгійович помер, поховано його на Троїцькому кладовищі Миргорода.

Упродовж 1910-1916 років на території Лохвицького повіту Полтавської губернії було збудовано понад 50 шкіл за 8 типовими проєктами відомого архітектора Опанаса Сластіона. Однак основних було три, які визначались за кількістю класів: одно-, дво-, трикласні (або ж «-комплектні»).

Однокомпектна школа. Розпланувальна типологія змішана (коридорна, анфіланда). Зона навчального процесу: навчальний клас, вхідний тамбур, коридор-рекреація (в зимовий період використовувався під роздягальню). Бібліотека та житлові кімнати учителів з кабінетом, маючи автономну функціональну одиницю, мали окремі входи до бібліотеки та до житлових приміщень.

Двокомплектна школа. Розпланувальна система змішана (коридорна, анфіладна). Зона навчального процесу: навчальний клас, вхідний тамбур, коридор-рекреація (в зимовий період використовувався під роздягальню), житлові приміщення для учителів, сільська та шкільна бібліотеки.

Трикомплектна школа. Розпланувальна типологія коридорна двобічна з двома крилами. Навчальна зона включала вхідний тамбур, роздягальню, рекреацію, класи, кімнату вчителів, бібліотеку та сторожку. Житлова зона охоплювала двокімнатну квартиру вчителя з кухнею, хижкою та передпокоєм.

Все подвір'я було обнесено парканом. Вартість таких шкіл сягала від 6400 крб. однокомплектної до 16550 крб. чотирьохкомплектної. Краси і своєрідності земським школам надавали вежі з шпилями. Крім службового призначення (в першому ярусі розміщувався парадний вхід) вони мали й декоративне, в карнизери було вмонтовано шестикутну форму — герб Лохвицького повіту. Будівництво шкіл на Лохвиччині набуло широкого розголосу. Перші збудовані в 1913 р. школи оглядав міністр освіти Росії Павло Ігнатьєв. Проекти і фотографії цих шкіл друкувалися в різних журналах, зокрема в «Ілюстрованій Україні», «Народному учителеві», експонувалися на виставках: у Києві (1913), Петербурзі, Харкові (1914). За прикладом Лохвицького земства подібні школи почали будувати в деяких повітах Київщини, Херсонщини та на Кубані. Приміщення колишніх земських шкіл ще й досі здебільшого використовують за призначенням, хоча 100-річне існування (а вірніше, недбайливе відношення) спричинило втрату первісної архітектури і колориту.

Зараз ті з них, що збереглися, розташовані переважно на території Полтавської області.

Усі навчальні заклади були побудовані в стилі українського модерну.О.Г. Сластіон вперше сформулював основні морфологічні ознаки української архітектури Для нього характерні шестикутні вікна, прорізи з напівеліптичними перемичками ,цегляне оздоблення у формі Полтавської мережки та вишивки з альбомів Олени Пчілки, імпозантні вежі зі шпилями, які видно здаля,колонки крученої форми та розкладні дерев’яні перегородки, що у разі потреби об’єднували класи між собою в одну велику залу.

Перелік шкіл архітектора О.Г. Сластіона, які розташовані на території Лохвиччини:

28 шкіл. 18 мають статус пам’яток місцевого значення, 4 в статусі ЩВОКС, 1 в задовільному стані, але не охороняється. 2 в руїні. 3 вже не існують.

Безсали, вул. Єрмака, 4. Двокомплектна. 

Безсали, вул. Шкільна, 1. Двокомлектна. 

Бербениці, вул. Гагаріна, 35А. Двокомплектна. 

Бербениці, вул. Молодіжна, 65. Двокомлектна. 

Білогорілка, вул. Молодіжна, 30. Трикомлектна. 

Бодаква, вул. Шкільна, 1. Двокомлектна. 

Гаївщина (Скоробагатьки Лохвицькі), вул. Центральна, 2. Двокомплектна.

Жабки (Луценки), вул. Чайки, 6. Трикомплектна. 

Заводське (Брисі), вул. Ватутіна, 171. Двокомлектна

Земська школа в селі Брисі — будинок у стилі українського модерну, зведений 1913 року за проектом архітектора Опанаса Сластіона в селі Брисі (нині — частина міста Заводське). На сьогоднішній день використовується як бібліотека.

Западинці. Однокомплектна. Спалена в 2011.

Лука, вул. Центральна, 42. Трикомплектна. 

Лучка, вул. Перемоги, 2Б. Однокомплектна, перебудована. 

Млини, вул. Роменьска, 11. Двокомплектна. 

Нове (Новий Хутір), вул. Центральна, 4. Однокомплектна. 

Піски, вул. Центральна, 2. Двокомплектна. 

Пісочки, вул. Шкільна, 7. Двокомплектна. 

Риги, вул. Миру, 54. Однокомплектна. 

Рудка, вул. Лісова, 14. Однокомплектна. 

Ручки. Однокомлектна. Руїна.

Сенча. Трикомплектна. Розібрана.

Старий Хутір, вул. Артополот, 17. Однокомплектна. 

 Степне (хутір Яхонтів, Пролетар). Однокомплектна. Зруйнована.

Степуки, вул. Польова, 16. Однокомплектна. 

Токарі. Двокомплектна. Не охороняється.

Христанівка, вул. Христини Литвиненко, 25А. Однокомплектна. 

Шевченкове (Крижанове), вул. Шевченка, 2. Однокомплектна. 

Шмиглі. Однокомплектна. Руїна.

Яблунівка (Гапонівка), вул. Сенчанська, 25А. Двокомплектна. 

Риги, Лохвицький р-н, 1913-1914 рр.

Западинці, Лохвицький р-н, 1913-1914 рр.

\Безсали, Лохвицький, 1913 р.

О. Г. Сластіон виступає новатором, який збагатив композицію шкільного будинку і став провідником прогресивного принципу в сільському будівництві. Митець дуже добре знався на світових тенденціях в архітектурі й водночас глибоко досліджував українську культуру. Архітектор був переконаний, що будівлі в українському стилі розвиватимуть в українцях відчуття власної ідентичності. Сластіон не боявся поєднувати передові світові технології з місцевими традиціями. Завдяки цьому його архітектура гармонійно вписувалася в сільський ландшафт і водночас мала дуже сучасний вигляд. Сьогодні унікальні школи за проєктом Опанаса Сластіона в більшій мірі руйнуються . Саме тому активісти Полтавщини закликають рятувати  ці унікальні об'єкти української архітектури. Це наша історія,яка не може залишити байдужим жодного українця. Понад 30 будівель земських шкіл у стилі українського модерну, збудованих на Полтавщині за проєктом Опанаса Сластіона, отримали статус пам’яток місцевого значення 2018 року. Активісти проекту "Школи Лохвицького земства" обіцяють працювати над тим, щоб занести до реєстру усі 53 відомі на сьогодні школи Сластіона, та боротися за надання їм статусу пам’яток національного значення.