1.    ВСТУП 2.    ДЖЕРЕЛА ВИНИКНЕННЯ НАРОДНОГО ТАНЦЮВАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА 3.    СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНОГО ТАНЦЮ 4.    ХАРАКТЕРНИЙ ТА НАРОДНО-СЦЕНІЧНИЙ ТАНЕЦЬ

ВСТУП

Хореограф чне мистецтво - один з самих масових  д йових засоб в естетичного виховання, який має ефективний вплив на всеб чний гармон йний розвиток особистост .

Танець - найулюблен ший  найпопулярн ший вид самод яльного мистецтва - сприяє естетичному вихованню ф зичному розвитку д тей. Навчаючись у хореограф чних гуртках, д ти знайомляться з мистецтвом хореограф ї,

набувають певну танцювальну п дготовку, розвивають пластичн сть, вм ння красиво рухатися, зм цнюють орган зм, виправляють деяк ф зичн вади

Перш танц древн х час в були далек в д того, що сьогодн позначають цим словом. Вони мали зовс м нше значення.

Р зноман тними рухами й жестами людина передавала свої враження в д навколишнього св ту, вкладаючи в них св й настр й, порухи душ . Вигуки, п сн , пантом мна гра були взаємопов’язан з танцем.

Сам же танець завжди, у вс часи був пов’язаний з життям  побутом людей. Тому кожен танець в дпов дає характеру й духу того народу, де в н зародився. У зв’язку з зм нами соц ального устрою, умов життя зм нювались також характер тематика мистецтва, зм нювався  танець. Своїм кор нням в н глибоко сягає народної творчост .

Народившись у глибин в к в, утверджуючись, розвиваючись український фольклорний танець ув брав у себе м сцев , локальн , лексичн , структурн композиц йн особливост , манеру  форму виконання, де в н побутував, що вир зняє його нав ть в д однойменних б лоруських та рос йських танц в. Усе це є сутн сть поняття “колорит”: колорит нац ональний, локальний.

1. Джерела виникнення народного танцювального мистецтва

Хореограф чне мистецтво, як  духовна культура в ц лому, т сно пов’язане з стор єю народу, його традиц ями.

Перш танц древн х час в були далек в д того, що сьогодн позначають цим словом. Вони мали зовс м нше значення.

Р зноман тними рухами й жестами людина передавала свої враження в д навколишнього св ту, вкладаючи в них св й настр й, порухи душ . Вигуки, п сн , пантом мна гра були взаємопов’язан з танцем.

Сам же танець завжди, у вс часи був пов’язаний з життям  побутом людей. Тому кожен танець в дпов дає характеру й духу того народу, де в н зародився. У зв’язку з зм нами соц ального устрою, умов життя зм нювались також характер тематика мистецтва, зм нювався  танець. Своїм кор нням в н глибоко сягає народної творчост .

Народившись у глибин в к в, утверджуючись, розвиваючись український фольклорний танець ув брав у себе м сцев , локальн , лексичн , структурн композиц йн особливост , манеру  форму виконання, де в н побутував, що вир зняє його нав ть в д однойменних б лоруських та рос йських танц в. Усе це є сутн сть поняття “колорит”: колорит нац ональний, локальний.  

Значну роль у розвитку, вдосконаленн та популяризац ї народного танцю в д грало скоморошество, яке виникло в 9-10 ст. У Київськ й Рус це явище було досить поширене й популярне. У т давн часи скоморох в вважали особами, яких в дзначили боги, а їхнє мистецтво - служ нням божеству. Тому в думках їх називають «в щими», «святими».

Скоморохи не лише п дтримували традиц ї виконання танцю, але й додавали багато до його малюнку, лексики, удосконалювали техн ку виконання, вигадували нов окрем рухи, а нод й ц л танц , вносили яскравий гровий елемент у виконання. По сут , скоморохи стали першими профес йними виконавцями народного танцю.

Народний танець витворювався протягом в к в  був т сно пов’язаний з життям народу, його побутом, працею, певним художн м смаком. Танець називають своєр дним л тописом життя не дарма. Народ сам збер гав  розвивав свої

танцювальн скарби, передаючи в д покол ння до покол ння форми танц в, їх характер  манеру виконання.

Однак в умовах кр посницького та буржуазного устрою губились  руйнувались ц нност д йсно народного мистецтва. У деяких народ в унасл док зубож ння й рел г йного гн ту нац ональн танц були остаточно втрачен .

Складн проблеми народної хореограф ї почали усп шно вир шувати наприк нц 40-рок в 20 стол ття. Ц роки в дзначен незвичайним розкв том народної творчост , створенням нового жанру танцювального мистецтва, який отримав назву «ансамбль народного танцю». Виявившись наймасов шим  найулюблен шим видом мистецтва, в н одразу став популярним у широкого кола глядач в.

У 1937 роц був створений перший «ансамбль народного танцю». Завдання його були сформульован його засновником -

І.О.Мо сєєвим. «Завдання ансамблю, - писав в н, - створити пластичн образи народного танцю, в дс яти все непотр бне чуже йому, п дняти р вень виконавської майстерност народних танц в на найвищий художн й р вень, розвивати та вдосконалювати низку старих танц в, а також творчо впливати на процес формування народних танц в».

Танець - це яскраве, багатобарвне твор ння народу, що є емоц йним художн м специф чним в дтворенням його багатов кового життя. Народний танець завжди має яскраво виражену тему та дею - в н завжди зм стовний. У танц завжди є драматург чна основа й сюжет, узагальнення й конкретн художн образи, як створюють за допомогою р зноман тних пластичних  просторових малюнк в - побудов.

Танцювальний образ може сприйматися як безпосередньо, так  через асоц ац ї. Правдив сть, конкретн сть  художн сть танцювальних образ в визначається їхн м зм стом  танцювальною лексикою, орган чним зв’язком з мелод єю, її характером, ритмом  темпом.

За допомогою образ в, танець у специф чн й художн й форм вс ма засобами народної хореограф ї виражає й розкриває духовне життя народу, його побут, естетичн смаки та деали. Б льш сть танц в мають характер колективного д йства, дуже часто їхня композиц я допомагає розкриттю зм сту. У процес розвитку сусп льства народний танець набув б льш самост йного значення, ставши одн єю з форм естетичного виховання.

Нам у спадок залишився величезний фольклорний танцювальний скарб,  ми повинн не лише збер гати, але й розвивати цей безц нний здобуток, який необх дно знати й вивчати. Фольклорн танц в умовах сьогодення стали великою

хореограф чною ц нн стю, яка має не лише естетичне, але й велике п знавальне значення як для учасник в художньої самод яльност та профес йних артист в, так  для народу взагал .

Своєр дною мовою фольклорн танц в дображають стор ю розвитку країни й наповнюють душу кожної людини горд стю за св й народ, викликаючи глибоке почуття патр отизму.

Кожної сторичної епохи р зн народн танц виконувались не так, як попередньої,  це природно, бо кожне покол ння

в дображає через танець своє св топочуття, свою культуру. Тому народний танець завжди є сучасним. І в наш час ми

виконуємо фольклорний танець з урахуванням сучасного р вня розвитку людини, мимовол додаючи до нього сучасних фарб.

Ступ нь взаємод ї образотворчих  виразних початк в в хореограф ї залежить в д того, яка сторона пластичної виразност в систем образотворчо-виразних засоб в (танцювальна або пантом мна) дом нує при створенн конкретної хореограф чної образност .

Використовуючи невичерпн можливост пластики людського т ла, хореограф я впродовж багатьох стол ть шл фувала розробляла виразн танцювальн рухи. В результат цього складного процесу виникла система власне хореограф чних рух в, особлива художньо-виразна мова пластики, що становить творчий матер ал танцювальної образност .

В дбираючи з невичерпного джерела, якою є народна танцювальна творч сть, характерн виразн рухи, хореограф я їх по-новому пластично осмислює, поетично узагальнює, додає їм необх дну багатозначн сть  широту виразу. Виразн рухи

лягли в основу класичного танцю, в дм нн риси якого покликан виражати пристрасний людський порив у височ нь, активну спрямован сть в незв дане, п днесен сть, натхненн сть. Такий танець виявився здатним породити “душею виконаний пол т”, в якому на основ вигостреної танцювальної техн ки воєдино зливаються воля, емоц я  пристрасть. . Становлення українського народного танцю

Будучи мистецтвом справд загальнолюдським, доступним без якого-небудь перекладу людям вс х рас  континент в, танець завжди несе в соб певне нац ональне забарвлення. Проводячи аналог ю з музикою, треба в дм тити, що под бно до того, як музичн нтонац ї, народжен на основ реал стично життєвих нтонац й сторичної епохи, носять яскраво

виражений нац ональний характер, так  пластичн танцювальн рухи набувають у того або ншого народу нац ональної неповторної характерност .

Мова пластики через свою загальнолюдське почуття зрозум ла  доступна в тому “натуральному” вигляд , в якому її створює народ. Хореограф я, як вища форма танцювального мистецтва, ув брала в себе риси нац ональної специф ки,

але ступ нь сп вв дношення в н й нац онального  загальнолюдського має свої особлив законом рност , особливу форму заломлення. Якщо в народному танц нац ональне виявляється б льш опукло  наочно, то академ чний танець, в дм чений духом нац ональної своєр дност вже в значно меншому ступен .

Саме для правдивої реал зац ї хореограф чних образ в Гоголь закликав хореограф в не в дриватися в д р дного нац онального грунту, вбирати його образи  св тов дчування, мудр сть  фантаз ю, св ж сть  глибину, але н коли не

забувати про головне достоїнство стинного художника - сил потужност художнього узагальнення - головної зброї реал стичного створення образу. Тут все залежить в д самого хореографа: чи буде в н бачити в народному

танцювальному мистецтв архаїчне  застигле явище, або навпроти, явище, що розвивається разом з зростанням духовної культури всього народу.

Народний танець - це душа народу, його краса  велич. Зворушлив , л ричн хороводи, запальн побутов танц , образнотематичн , сюжетн танц розкривають побут, обряди, традиц ї, буття волелюбного українського народу.

Приклади Українського народного танцю

Завдяки самобутньому таланту українських хореограф в В.Верховинця, В.Авраменка, П.В рського народний танець розвинувся як народно-сцен чне мистецтво, ув бравши в себе академ зм народної хореограф ї.

У справжн й своїй крас , український танець вперше з’явився на сцен в п’єс І.Котляревського «Наталка Полтавка» (1819 р., Полтава). Творц нац онального класичного театру М. Кропивницький, М. Старицький, М. Садовський продовжували

розвивати драматург чн основи, закладен І .Котляревським. Багатобарвний, емоц йно-насичений скрометний  л рикопоетичний танець ставав окрасою українських спектакл в. П сн , масов сцени створювали особливий колорит, а танц виконували вже ц л танцювальн групи, що ще виразн ше розкривали душу українського народу.

У 1906 р. створюється театр М.Садовського, в його виставах танець виступав вже не як коп я життя, а як орган чне художнє узагальнення. Парт я кожного виконавця була наповнена емоц йн стю та ндив дуальн стю. Так на сцен

класичного театру почалося зародження балетмейстерського мистецтва - перша велич якого - Василь Верховинець. Роботи майстра були насичен народно-хореограф чними композиц ями, р знопланова стил стика показувала багатогранн сть українського танцю.

Верховинець не т льки вводив народний танець в постановки М.Садовського. а й створював вистави-дивертисменти, яким дав назву хореограф чн вечори. Балетмейстер-фольклорист мав на мет не просто показати красу танцю, а

створити м цну теоретичну основу для розвитку хореограф ї. Так була написана «Теор я українського народного танцю» перша систематизована робота.

 

В. Верховинця
		В рський П.
	Авраменко В.

Г дним продовжувачем справи В.Верховинця став його учень В.Авраменко, що продовжував роботу з збору та розповсюдження українського народного танцю за кордоном. У 1919 р. В.Авраменко разом з О.Кошицем виїхав на гастрол за кордон. І завдяки виступам цих майстр в, країни

Зах дної Європи, Америки та Канади мали можлив сть познайомитися з високими вз рцями української музично-хорової культури та народної хореограф ї. В.Авраменко в 1929 р. в Нью-Йорку засновує школу українського народного танцю, а в 1946 р. видає п дручник «Українськ нац ональн танц , музика  стр й». В своїй школ В.Авраменко зд йснював постановки українських танц в, в яких  ф гури танцю,  хореограф чна лексика,

положення рук,  повед нка виконавц в у танц ,  нав ть український костюм - усе ц лком  повн стю в дпов дало принципам школи В.Верховинця. В. Верховинець пропагував український танець у себе на батьк вщин , а В.Авраменко - за її межами.

Прагнення  перш паростки, закладен попередниками, дали Україн  св тов найв дом ший колектив - Нац ональний заслужений академ чний ансамбль танцю України мен П.В рського, основною метою якого стало збирання, вивчення та збереження нац ональних традиц й, звичаїв та обряд в українського народу, створення на ц й основ народних танц в та нових хореограф чних м н атюр  великих полотен з минулого та сучасного життя українц в.

В дом балетмейстери Павло В рський та Микола Болотов вперше в Україн об’єднали навколо себе хореограф чний колектив народного танцю.

Орган затором  беззм нним кер вником ансамблю з 1955 по 1975 рр. був народний артист СРСР, лауреат Державної прем ї СРСР, лауреат Державної прем ї України мен Т.Шевченка - Павло В рський.

Нав ть важко перел чити вс численн  р зноман тн композиц ї, створен П.В рським. Н жна  прозора л рика, натхнена романтика, п днесена героїка, хвилююча патетика, щедрий  теплий гумор - у кожн й з цих емоц йних сфер українського танцю балетмейстер почуває себе на диво й

в льно, майстерно  часом неспод вано ориг нально в дтворюючи ц розмаїт настрої в пластичних композиц ях та в зерунках, пост йно збагачуючи  розвиваючи багатобарвну мову сцен чної хореограф ї.

Прагнення до р зноман тност  виразност танцювальної мови, до її пост йного збагачення, до б льш точного вибору зображальних засоб в виникло у творчост балетмейстера як законом рний результат його невтомних шукань, ф лософського осмислення проблем життя, як результат

експеримент в по розкриттю складних сучасних тем. Орган чно поєднуючи елементи українського фольклору з класичною пластикою, П.В рський створив як сно нову танцювальну мову - лексику сучасної української народно-сцен чної хореограф ї.

Образно-танцювальне мистецтво П.В рського завжди неспод ване  яскраве. В його постановках звичн й широко в дом рухи набувають нового емоц йного зм сту. Канон чн побудови кв тнуть св жими в зерунками, традиц йн - забарвлюються ориг нальними в дт нками, неповторним колоритом.

Український танець для П. В рського - це величезний св т найр зноман тн ших емоц йних барв, образ в, сюжет в, тем, настроїв, сп взвучних нашому героїчному епосу, характеров  духовним багатствам нац ї.

І сьогодн викликають захоплення створен В рським яскрав хореограф чн композиц ї «Ми з України», «Ляльки»,

«Моряки», «Гопак», «Сестри». Тонким гумором прикрашен танц «Чумацьк радощ », «Ой п д вишнею», «Повзунець»; м’яким л ризмом - «Подоляночка» легким сумом та романтичн стю - «про що верба плаче». Широко в дом героїкопатр отичн полотна - «Запорожц », «Ми пам’ятаємо» та нш .

Ориг нальн пошуки П.В рського утвердили узагальнену образн сть, св дчили про те, як багато св тлого  неспод ваного може в дкрити талановитий митець у лексиц та композиц ях української народної хореограф ї як майстерно театрал зуючи фольклор можна по новому осмислити  перетворити нац ональн сцен чн традиц ї. Ми не можемо забувати мена уславлених майстр в українського танцю, як все своє життя присвятили служ нню та процв танню народного мистецтва. Це: А.Кривохижа, Клара Балог, В.Петрик, Д.Ласт вка, Г.Клоков, Р.Малиновський, О.Гомон, Я.Чуперчук, В.Марущак.

Приємно, що сьогодн продовжує пошуки в українськ й народн й хореограф ї молодше покол ння  представляє наше мистецтво на всеукраїнських та м жнародних фестивалях на оглядах. Це: Т.Гузун, М.Гузун, Б.Колногузенко, М.Колом єць, О.Величко та багато ц кавих молодих балетмейстер в.

3.Характерний та народно-сцен чний танець

Сучасний р вень розвитку сцен чного танцю потребує п дготовки висококвал ф кованих техн чних виконавц в, як досконало волод ють своїм т лом, мають достатн й запас акторської майстерност , можуть у ч тк й пластичн й форм

передати нац ональн особливост танц в р зних народ в. Вир шальну роль у вихованн артиста вс х згаданих якостей в д грає методично розроблена й глибоко продумана система тренування.

У сцен чному танц з’явилася низка нових прийом в, прийшли певн рухи, в нш натом сть стали використовувати р дше, тобто в дбувається законом рний поступовий прогрес.

Сьогодн сцен чний танець потребує в д виконавця максимальної виразност вс х частин т ла: гнучкост й рухливост корпуса, ч ткост й краси малюнку рук, свободи й природних положень голови, еластичност й гостроти рух в н г. Тому значне м сце п д час тренувань пос дають вправи, як , кр м тренування н г, допомагають найб льш повному розвитку всього т ла танц вника.

У св й час склалося зверхнє ставлення до характерного жанру хореограф чного мистецтва, це призвело до того, що був створений всеохоплюючий в дшл фований стол ттями комплекс рух в класичного уроку, але натом сть, довгий час не

снувало системи спец альної п дготовки для характерного танцю. Лише в 90-роках 19 ст. педагог Петербузської балетної

школи О.Ширяєв з власної н ц ативи зробив спробу створення характерного екзерсису. Ц уроки п зн ше ввели в двох старших класах Петербузської балетної школи, однак на характерне тренування дивилися, як на предмет не першочерговий.

У Москв в 1905 роц артисти балетної трупи клопоталися про введення урок в характерного танцю, але це прохання так залишилося без в дпов д . І лише в 20-роках 20 ст. цю дисципл ну включили до програми хореограф чних училищ. У цей же пер од почалися заняття з характерного тренування також у класах удосконалення артист в балету в театрах.

Новий етап у розвитку та становленн педагог ки характерного танцю презентує викладацька д яльн сть О.Лопухова. У

1939 роц в н разом з О.Ширяєвим  О.Бочаровим написав п дручник «Основи характерного танцю», який став першою у св т методичною вказ вкою з даного предмету. Автори виклали в ньому струнку й перев рену досв дом систему характерного тренування, яка в дзначалася лог чною посл довн стю вправ  доц льним добором рух в.

Приводом для створення п дручника став досв д найстар шого педагога характерного танцю заслуженого артиста О.Ширяєва, який в ддавна займався замальовками танцювальних рух в характерного жанру. Як зазначають автори ц єї книги: «Саме ц замальовки  наштовхнули нас на думку систематизувати знання й спостереження, як накопичувались у нас протягом артистичної та педагог чної д яльност , закр пити їх у форм п дручника, нагальна потреба в якому в дчувається дуже гостро…

Проходячи курс характерного танцю, учень тренує все своє т ло, розвиває його артистичну ємк сть Готовн сть у будь-яку хвилину  з однаковим усп хом виконати св й танець… Система регулярного ф зичного й танцювального тренування,

нав ть методично недосконала, завжди будуть продуктивн ш за випадков «натаскування» та «зазубрювання» окремих

рух в характерного танцю. Можливост виконавця, який пройшов курс характерного танцю, - практично невичерпн ».

«Характерний танець» - це вид сцен чного танцю. У вих дному значенн (16-17 ст.) йому була притаманна найб льша к льк сть характеристичних рис, як елемент в жанрового, побутового образу. П сля новерр вських реформ значення його стало зм нюватися, а в 19 ст. цей терм н стали застосовувати до сцен чних обробок народних танц в. Процес цей

досяг апогею в 30-50 роках 19 ст., у пору романтичного балету, наприклад у виставах Ж.Перро, в яких прид лялася велика увага нац ональному колориту. Поступово вимальовувалась академ чна форма окремих нац ональних танц в. На в дм ну в д танцю народного, в його основ лежать прийоми профес йної класичної танцювальної системи.

В дтод склалося те розум ння терм ну «характерний танець», яке збереглося й до сьогодн : це або нац ональний танець, в дпов дно оброблений зг дно з вимогами сцени, або танець, що несе в соб «характеристичне начало»: матроський танець, руський, польський  так дал .

Характерн танц , завдяки виключн й уваз балетмейстер в до народного мистецтва, пос ли одне з перших м сць у низц виражальних засоб в балетної вистави.

Зв дси випливає, що «характерний танець» не є чисто народним танцем у його перв сному значенн а в н є синтезом народних рух в, забарвлених манерою та специф кою класичної виконавської школи.

«Народний танець» - це один з найдавн ших вид в фольклору. Його т сний зв’язок з життям народу, що виявився ще в перв сному сусп льств , триває протягом ус єї стор ї людства. Це танець створений народом  поширений у побут , який виконувався, скаж мо так, «для себе».

Поняття ж «народно-сцен чний танець» з’являється з тої мит , коли народн танц почали виконувати не для самих виконавц в, а для глядач в, тобто народний танець з йшов на сцену. Виконавцями його спочатку були любител , а згодом профес онали.

У зв’язку з розвитком народного хореограф чного мистецтва та з появою нової форми хореограф чної профес йної виконавської майстерност - «ансамблю народного танцю», терм н народно-сцен чний набуває дещо ншого

специф чного забарвлення, тобто в н стає б льш профес йним  з’являється тенденц я до академ зму (б льш виворотне

положення н г, сильн ше натягнутий носок, особлива увага прид ляється рукам, корпусу, голов , зб льшенню ампл туди виконання рух в, б льш високий р вень артистизму  т.д.).

Форма в хореограф чному мистецтв виступає як система образотворчо-виразних засоб в  художн х прийом в, покликана ут лювати  виражати духовну суть зм сту. Форма - це те, що «чутно  видно в хореограф чному твор », то що

«пестить вухо»  «радує око». Форма є нос єм художньо-естетичних якостей хореограф чного твору. Вона снує для вт лення зм сту, для донесення його до глядач в». Це загальне визначення зм сту форми хореограф чного твору. Музично-танцювальна форма на в дм ну в д зм стовної форми характеризується абсолютно конкретними параметрами, має ч тко пом тн матер альн властивост  якост .

Структура зм стовної форми народно-сцен чного хореограф чного твору складається з трьох основних компонент в образної картини д ї, що в дбувається на сцен , музично - танцювального тексту  композиц ї.

Кожен з цих компонент в складається з конкретних складових. Так, образну картину хореограф чної д ї, що в дбувається на сцен , складають окрем художньо-образн детал , кожна з яких має абсолютно конкретн контури  параметри. Музично-танцювальний

текст, будучи матер альним вт ленням художньо-образних деталей, складається теж з конкретних елемент в танцювальної мови, що виконуються п д конкретну музику. Нарешт , все це - художньо-образн детал . Елементи музичного тексту (все, що чується  бачиться в твор ) - композиц йно розташовується в абсолютно конкретному ч тко пом тному порядку.

Будь-який тв р української народної хореограф ї має свою конкретну композиц йну форму (свою виразно пом тну в час  в простор художню орган зац ю, свою абсолютно певну зовн шн сть). Додаткове визначення форми (як «музично-танцювальне») має

уточнююче значення. Воно теж необх дне, оск льки мова йде про художню орган зац ю музично-танцювального матер алу в рамках конкретної композиц йної форми.

Малюнок танцю - це не т льки суха “геометр я”, а й асоц ативний художньо - образний елемент. Скаж мо, в українських танцях “Вихор”, “В терець” ми начебто в дчуваємо, шалений порив в тру.

У “Замет л ”, “Метелиц ” малюнки нагадують сн гов замет л , в холи, хурделиц , кучугури сн гу. Українська “Метелиця” в др зняється в д рос йської чи б лоруської. Наприклад, б лоруси танцюють “Метелицю” з рушниками, м туючи замет ль (ц каву обробку

фольклорного танцю зробив б лоруський балетмейстер А. Рибальченко). У танц “Очерет” ми н бито бачимо очерет сухої погоди,

в дчуваємо, як в тер п д час бур тне його до земл . У “Запорозькому козаку” в дтворено атмосферу бою, у полтавському танц “Коша” показується будування кош  т.д.

Нац ональний колорит лексики та композиц ї не викликає заперечень, проте снує ще й локальний колорит, притаманний лише певн й м сцевост , району - ледь пом тн рухи, положення рук, ориг нальн трясучки, крутки, своєр дна посадка на повзунц , присядка,

темпоритм виконання руху, ритм чний малюнок др бушок, вибиванц в, плескачик в, характерн малюнки, на яких робиться акцент т. н. Досить згадати фольклорну “Дев’ятку”, яку “в дкрив” досл дник українського ганцю А.Гуменюк. У н й хлопц ледь притупцьовують п дошвою по п длоз  виконують “др бушечки”, наче розмовляють з д вчатами. Ориг нальне виконання д вчатами  “потр йного танцювального кроку”. Все це у поєднанн з манерою, якої виконавц дотримуються з першого виходу до к нця танцю, створює неповторний колорит цього танцювального фольклорного твору. Мабуть, саме це й наштовхнуло П.В рського на внесення (за сцен чної обробки) “Дев’ятки” до репертуару Державного заслуженого академ чного ансамблю танцю УССР.

В дтак, нав ть у межах одн єї країни, област маємо безл ч вар ант в одного руху, малюнку тощо. Ось чому багатство зм сту, р зноман тн сть форми, ориг нальн сть лексики, композиц ї, красу супроводу, костюма не можна н велювати, п дводити п д одну

схему. Це першорядне завдання майстр в сучасної сцен чної хореограф ї. Уже йшлося про те, що у танцях - гуцул в, лемк в, бойк в -

багато сп льного у композиц йн й структур , прийомах (але не в манер !) виконання. Водночас ц райони, розм щен в дносно близько, мають багато свого у манер виконання рух в, їхн й морфолог чн й нструкц ї, метроритм чн й структур .

Хореограф чному мистецтву, як  ншим видам мистецтв, властива певна структура функц й, яка нтегрально характеризує його характер  напрям д ї на людину, на його сусп льне життя.

Існування української народної хореограф ї, як виду мистецтва, пов’язано з реал зац єю саме естетичних запит в. Окр м естетичної функц ї українська народна хореограф я виконує  нш соц ально значущ функц ї: комун кативну,

нтегруючу, регулятивну, нформативну, евристичну, розважальну. Вс вони т сно взаємозв’язан  переплетен м ж собою  впливають на людей комплексно.

Сукупн сть образотворчо-виразних засоб в  художн х прийом в для виразу емоц йно-образного миру, зм стовної форми твору треба розум ти як «поетичну систему».

Поетична система показує образну д йсн сть хореограф чного твору, дейне  емоц йне забарвлення  оц нку. Вона складається з двох взаємозв’язаних  взаємозалежних стор н: а) зовн шньою (художня форма, матер ал, образна

картина д ї, що в дбувається на сцен , музично-танцювальний текст, драматург чна композиц я, особливост

виконання); б) внутр шньою (духовний зм ст, естетично значущий, емоц йно-образний мир). Єдн сть зовн шньої сторони визначається єдн стю внутр шньої, художньої форми  духовного зм сту.

Сучасна українська народно-сцен чна хореограф я пост йно розвивається, збагачується новими темами, новою пластикою. Ускладнюється композиц я народно-сцен чних хореограф чних твор в, загострюється форма їх сцен чної

подач . За останн п встол ття, завдяки творчост балетмейстер в, з’явилися так композиц йн (музично-танцювальн ) форми, як «хореограф чна сюїта», «хореограф чна картинка», «вокально-хореограф чна композиц я» та нш .

ВИСНОВКИ

Сучасне прагнення до духовного в дродження та гуман зац ї культури нерозривно пов’язане з зверненням до культурної спадщини  усв домленням духовних традиц й українського народу.

Український танець завжди пос дав пров дне м сце в репертуар творчих колектив в  був м рилом популярност визнання їх у народ . Це визнання - не в дкривання України, це ствердження нашого народу з його самобутньою

глибинною культурою, яка у своїх витоках має багато сп льного з культурами нших народ в - бо вона, во стину, народна  зрозум ла вс м.

Т величезн духовн багатства, що м стить наш фольклор, звичаї, обряди  нин є традиц йним п дґрунтям нової нац ональної культури. Звертатися до етн чних виток в не означає повертатися. Йдеться про надбудову, збагачення

минулого, витв р нового. У нашого народу є власне культурне надбання, яке ми повинн збер гати  збагачувати. Обов’язком нашого часу є  надал спл тати в нок нашої української культури, впл таючи туди кв тки чар вних народних танк в, щоб м цно з’єднували ланцюг нашого родоводу.