ВСТУП

 

Нові тенденції розвитку культури інформаційного суспільства  не можуть не впливати на систему освіти та виховання, яка повинна гнучко реагувати на соціокультурні умови і потреби.

Високий рівень культури забезпечується взаємодією впливу на людину різних факторів: суспільного життя, краси природи, творів мистецтва. Сприймання цих явищ допомагає орієнтуватись у світі прекрасного, формує здатність творити за законами краси.

Мистецтво – джерело духовного розвитку та вдосконалення особистості. Щоб активно й повноцінно спілкуватися зі світом мистецтва, необхідна художня освідченість особистості.

Мистецтво має надзвичайні можливості і здатність відтворювати найрізноманітніші картини та образи життя, являється одним зі шляхів, які виводять людину з тісного світу свого «я». Мистецтво практично без меж має змогу розширювати межі особистого життєвого досвіду, розповісти людині про минуле, теперішнє та майбутнє світової історії, людської культури, формувати інтереси людини, виховувати її. Мистецтво є підручником любові до «людини в людині».

Широке розповсюдження мистецтва, залучання до нього учнів у школі створює благодатний грунт для накопичення ними художніх вражень. Але для художнього розвитку учнів важлива інтелектуальна спрямованість їх інтересів і смаків.

На сучасному етапі ми підійшли до того моменту, що дисципліни шкільного художньо-естетичного циклу (музичне та образотворче мистецтво) не можуть повністю задовільнити естетичне ставлення школярів до світу, яке формується під впливом стихійних факторів соціального оточення, зокрема, засобами масової інформації, особливо телебачення. Тому сучасна школа з усією системою навчання, системою позаурочної та позашкільної виховної роботи має стати осередком виховання справжньої духовності, формування художніх смаків творчої особистості, сучасної молодої людини.

Тема «Масові жанри музичного мистецтва» в курсі художньої культури» обрана нами не випадково. Наступний навчальний рік передбачає впровадження в українських школах нового курсу художньо-естетичного напряму «Художня культура». Художня культура визначається здатністю людини сприймати, розуміти мову різних видів мистецтва і в певній мірі «розмовляти» цією мовою (малювати, співати, грати на музичних інструменах тощо). У широкому розумінні художня культура – це сукупність видів мистецтва, що функціонують у суспільстві.

Музичне мистецтво являється частиною духовної культури, а це означає, що музичне мистецтво являється невід’ємною частичною художньої культури. А це доводить, що тема «Масові жанри музичної культури», як і інші теми музичного мистецтва, має великий потенціал, використання його в курсі «Художньої культури».

Актуальність вибраної нами теми визначається рядом факторів:

•          по-перше, надзвичайними можливостями музичного мистецтва впливати на людину;
•          по-друге, універсальністю засобів особистісного розвитку школярів в процесі художньо-естетичного виховання;
•          по-третє, унікальною можливістю створення активного діалогу з учнями на уроці про сучасні стилі та напрями, який завжди викликає інтерес підліткової аудиторії. 

Мета – показати необхідність художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, розкрити значення масової музичної культури, її стилів та жанрів у процесі формування духовно-ціннісних оріентацій сучасної молоді.

При висвітленні цієї теми належить вирішити наступні задачі:

• виділити критерії формування масової музичної культури як важливої частини духовної культури людства;
• висвітлити основні етапи і особливості розвитку музики масових жанрів;
• розкрити основні напрями у формуванні системи знань та уявлень про сутність, види та жанри масової музичної культури.

В цій роботі нам хотілося б проаналізувати проблеми формування масової музичної культури, теоретичні основи формування масових жанрів музичного мистецтва; розкрити значення розвитку музики масових жанрів для суспільства; довести, що розвиток масових жанрів музичного мистецтва прямо впливає на формування художніх смаків і художньої культури людей. Дослідити важливість знайомства і використання масових жанрів музичного мистецтва в курсі художньої культури, розвиток і особливості масової музики на сучасному етапі.

За своєю структурою робота містить вступ, два розділи, висновок і список літератури. У вступі розкривається актуальність теми, мета та задачі роботи, дається анотація літератури. У першому розділі розкриваються теоретичні основи та проблеми формування масових жанрів музичного мистецтва. У другому розділі – особливості та розвиток музики масових жанрів, значення розвитку різних стилів і напрямів масових жанрів. У висновку стверджується думка про необхідність художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, розкривається значення масової музичної культури її стилів та жанрів у формуванні духовно-цінносних орієнтацій сучасної молоді.

Під час написання роботи використовувалась література, яка допомагала висловлювати думки, визначати терміни і висловлювання. Серед них (на наш погляд) питанню інтегрованих занять з мистецтва найбільшу увагу приділила кандидат педагогічних наук Л.М. Масол. Зокрема в статті «Впровадження нових програм з мистецтва і художньої культури» (Мистецтво та освіта. – 2001. – №3 – с.27) Людмила Михайлівна торкається питань впровадження курсу «Художня культура», дає огляд існуючих програм з художньо-естетичного циклу, зауважує, що недостатньо досліджено багато аспектів впливу інтегративної мистецької освіти на особистість.

Н.Миропольська визначає полікультурне виховання, як процес цілеспрямованої соціалізації учнів, що передбачає оволодіння особистістю системою національних і загальнокультурних цінностей, комунікативних і еморатичних вмінь, що дозволяють школяреві здійснювати міжкультурну взаємодію і виявляти розуміння інших культур, а також толерантність стосовно інших носіїв.

Робота Орлової І.В. «В ритмі нових поколінь» присвячена проблемам молодіжних музичних жанрів, отримавших за останні десятиліття широке розповсюдження і велику популярність у всьому світі. Робота являється спробою аналізу нового музичного феромену у загальному контексті музичної культури. Особива увага приділяється взаємовідношенням молодіжних музичних жанрів.

В колективній монографії під редакцією С.А. Герасимова представлена система духовно-естетичного виховання школярів засобами мистецва, система удосконалення особистості, її духовного світу, художніх смаків і інтересів.

Прийшовши до школи, діти повинні заглиблюватись в атмосферу творчості, пошуку нового. Ми переконані, що завдяки введенню нового курсу «Художня культура», сбалансованості функцій того, хто навчає, і того хто навчається, будуть створені  комфортні умови для творчого розвитку, художнього і духовного розвитку дитини. Вчитель повинен сам оволодіти моделлю продуктивного пізнання, і закласти її в основу творчого духовного потенціалу учнів. Мета уроків художньої культури – викликати у кожного учня віру в мистецтво як засіб самовираження на основі індивідуальних схильностей і потреб. Це час вияву творчої енергії у дітей, і завдання вчителя – викликати у них потребу духовного збагачення.

 

 

Розділ І. Теоретичні основи формування масових жанрів музичного мистецтва.

§ 1. Масова музика як жанровий пласт культури XX—XXI століття

Культура нашого часу, складна й суперечлива, охоплює якісно нові явища. Вона започаткувала розірвану свідомість особистості, що привело до виникнення різноманітних художніх напрямів, які відповідали певним формам світосприйняття. Мистецтво XX ст. пов'язано з швидким, ритмічним ходом суспільного розвитку, заго­стренням соціальних протиріч унаслідок еволюції науково-технічного прогресу.

Двадцяте століття називають століттям музики, як попереднє було століттям літератури.

Роль музики в культурі XX ст. найбільш яскраво проявилася після Другої світової війни (1939—1945 рр.). Ніколи раніше потреба людей у ній не була настільки гострою. Музичні напрями, стилі й жанри вторгалися в життя всіх без винятку поколінь, на­ціональностей, верств суспільства.

Музиканти другої половини XX ст. відчули тісний зв'язок зі слухачами. Для композиторів і виконавців стало важливо вира­жати ідеї й світогляд свого покоління, етнічного чи суспільного середовища, конкретних політичних і релігійних рухів. Вони прагнули до єднання з аудиторією, часто провокували її безпосередню реакцію і ставили слухача в умови живого діалогу з музикою. Саме в другій  половині XX ст. музиканти змогли реалізувати здатність  свого мистецтва поєднувати людей, уміло створюючи в гігантській  аудиторії могутні емоційні, пориви — як творчі, так і руйнівні.

Сучасна класична музика, джаз і рок – три головні галузі музичної культури другої половини XX ст. Важливою сферою музичного життя цього періоду стала і поп-музика складний комплекс популярних музичних напрямів та індустрії розваг. У класиці, джазі й рок-музиці є загальний корінь традиції фольклору.

Народна музика незмінно і часом непомітно живіла творчі пошуки професійних музикантів, хоч і самі вони не завжди це усвідомлювали. Композитори XIX ст. працювали в основному з міським фольклором, що нерідко пройшов професійну обробку. XX ст. відкрило сільську народну музику, її драматизм і незвичну гостроту звучання, що одночасно і лякала, і заворожувала. Система мислення, що закладена в стародавньому фольклорі, виявилася співзвучною трагічному духовному досвіду сучасної людини. Пошуки в цьому напряму серйозно вплинули на виникнення у 50-х рр. рок-музики — явища, що перевернуло у короткий термін музичний світ. Дати визначення рок-культурі дуже важко. Це особливий спосіб життя в музиці, у якому об'єдналися композиторська творчість й імпровізація, музика і сценічна дія, живе звучання чи голос інструмента і складні ефекти електронної техніки. Виникнувши під впливом фольклору, ця культура ніколи не пов'язувала себе з конкретними національними традиціями: мова року інтернаціональна і спрямована на об'єднання людей різного походження і світогляду. Ведуча роль у рок-музиці належить психологічному й емоційному впливу, що виходить часом від одного слова чи звука. Величезне значення має вплив звукової сили музики на психічний стан слухача: використовується складна звукопідсилювальна апаратура. Творчість рок-музиканта неможлива поза колективом. Його учасники не тільки виконують, але і часто складають музику разом. Проте на сцені кожний із них знаходить індивідуальні форми самовираження, вступаючи у свій особистий діалог зі слухачем. Залежно від напряму рок-музики і мети, що ставлять перед собою її виконавці, композиція може спонукати до глибокого міркування, чи, навпроти, занурити в стан апатії, або викликати спалах агресії. У рок-музиці, як у дзеркалі, відбилися потрясіння, через які пройшли післявоєнні покоління молоді: стихійні соціальні виступи і «сексуальна революція», рух хіпі й панків, трагедія наркоманії — і духовні пошуки.

Якщо рок-музика говорить від імені інтернаціональної аудиторії, то джазова культура довгий час була голосом конкретного етнічного середовища — афро-американського населення США. Вплив фольклорних традицій відчувається в ній ще сильніше, ніж у року. Джаз теж спосіб життя. Його основа — імпровізація, що є для музиканта формою збагнення світу через звуки. Саме від джазу рок успадкував свої основні риси — тягу до імпровізації й колек­тивних форм творчості. На відміну від року, джазова імпро­візація розрахована на камерне, довірливе спілкування зі слухачем. Від публіки джа­зовий музикант чекає не фанатичного обожнювання, а зрілого розуміння, не сплеску емоцій, а занурення в щиросердечний світ виконавця. Джазові музиканти  виступають у невеликих залах і клубах, прагнучи сфор­мувати «свою» публіку й орієнтуючись на тонких знавців. Виник­нувши більш століття тому, джаз переступив споконвічні етнічні межі. Зараз це інтернаціональний вид творчості з безліччю регіо­нальних і стильових різновидів. Поруч із мільйонами шанувальників рок- і поп-музики аматори класики завжди будуть залишатися в меншості. Тому деякі композитори другої половини XX ст. починали спроби зробити класичну культуру об'єктом сенсаційного інтересу і привносили в неї найбільш оригінальні засоби з художньої мови фольклору, джазу і року. Це ще раз засвідчує про внутрішню єдність усіх галузей му­зики в контексті сучасної культури.

 В умовах сьогодення, коли вбачається необхідність формуван­ня в молоді гуманістичної єдності, наявність загальної музичної мови, яка зрозуміла всім, є загальною потребою сучасності. Функцію такої мови  в сучасній музичній культурі виконує й академічна, й на­родна та легка музика.

Народна й академічна, джаз-, рок-, поп-музика по-своєму мають формувати ті якості особистості, які необхідні їй для повноцінного суспільного життя. Те, що виховується в процесі спілкуван­ня з музикою одного напряму, не може повністю компенсуватись музикою іншого роду, оскільки потреба в усамітненні не може бути компенсованою потребою у спілкуванні, й навпаки.

§ 2. Суттєві відмінності між академічною, народною і легкою музикою

 

№	Народна музика	Академічна музика	Легка музика
1	2	3	4
1	Доступна (відкрита) когнітивна складність	Висока когнітивна складність	Низька когнітивна складність
2	Найбільш суттєва роль у засобах музичної виразності належить мелодії	Найбільш суттєва роль у засобах музичної виразності належить гармонії й поліфонії	Найбільш суттєва роль у засобах музичної виразності належить ритму
3	Прості музичні форми	Поряд із простими музичними формами важливу роль відігра­ють складні	Перевага простих, музичних форм
4	Художньо-образна структура, як правило, статична	Художньо-образна структура, як прави­ло, динамічна	Художньо-образна структура досить мінлива
5	Сприймання переважно усвідомлене	Сприймання пере­важно зосереджено-поглибленого характеру	Сприймання часто набуває розсіяного поверхового характеру
6	Спрямованість переживання інтровертована й екстровертована	Спрямованість переживання інтровертована	Спрямованість переживання екстровертована
7	Розрядка музичного переживання здійс­нюється як в образах уявлень, так і в активних рухах	Розрядка музичного переживання здійс­нюється в образах фантазії та уявлень	Розрядка музичного переживання здійс­нюється переважно в активних рухах
8	Музичний твір знахо­диться на рівні потен­ційних можливостей слухача	Музичний твір «пот­ребує», щоб слухач  піднявся» до його рівня	Музичний твір «сходить» до потенційних можливостей слухача
9	Музичний твір невід­дільний від повсякден­ного життя і слугує для розв'язань як естетичних, так і позаестетичних завдань	Музичний твір відо­соблений від повсяк­денного життя, створюється не для організації фону, а є самоціллю для розв'язання естетичних завдань	Музичний твір невіддільний від повсяк­денного життя, нерідко слугує фоном для розв'язання поза-естетичних завдань
10	Музика прилучає індивіда до духовних надбань свого наро­ду, а на цій основі — усієї національної і загальнолюдської культури за принципом «зараз і завжди»	Музика прилучає ін­дивіда до вічних ідеалів усього людства за при­нципом «скрізь і завжди»	Музика прилучає індивіда до життя в безпосередньому спеціальному оточенні за принципом «тут і зараз»
11	Засоби музичної ви­разності прагнуть до уніфікації	Засоби музичної вираз­ності прагнуть до оригі­нальності та самобут­ності	Засоби музичної ви­разності прагнуть до новацій
12	Найвищі цінності вбачаються у стародавніх творах	Найвищі цінності вбачаються в класичних творах	Найвищі цінності вбачаються у новітніх творах
13	Популярність найчастіше обумовлена історичною епохою і видовою належністю твору	Популярність найчастіше обумовлена особистістю	Популярність найчастіше обумовлена особистістю виконавця
14	Естетична свідомість слухача проявляється переважно у колективному переживанні	Естетична свідомість слухача домінує в індивідуальному переживанні	Естетична свідомість слухача розчиняється переважно в груповому переживанні
15	Музика вважається збірним витвором при анонімності автора	Музика вважається індивідуальним витвором при широкому визнанні автора	Музика вважається як індивідуальним, так і груповим витвором при широкому визнанні автора і виконавця
16	Твір характеризується конкретністю музичного образу	Твір характеризується точністю визначення музичного образу	Твір характеризується, здебільшого, розмитістю музичного образу

 

Духовні надбання суспільства формують масову культуру як культуру повсякденного життя, призначену для засвоєння масовою свідомістю. Масова культура є складовою частиною культури другої  половини XX ст. Артефакти масової культури функціонують і яка товар для споживання, і як культурні цінності.

Зміст масової музичної культури складають різноманітні явища: від кітчу — творів, розрахованих на миттєвий, швидкоплинний успіх— і кемпу — «естетизованого кітчу» (Є. Стукалова) до складних, змістовно насичених форм. До останніх належать окремі види рок-музики, поп-арт (скорочено від англ.: «рорular art» —загальне доступне мистецтво) - течія сучасного мистецтва, в якій випадковими засобами поєднуються побутові предмети, механічно тиражовані копії, уривки друкованих видань тощо.

Масовою вважаються загальнодоступна, загальнопоширена музика, адресована найширшим колам слухачів (А. Сохор). Масова музика утворює окремий самостійний потужний художній пласт, представлений власними видами і жанрами, що не збігаються за своїми фундаментальними ознаками як з професійною компози­торською творчістю, так і з фольклором.             

Особливості масової музики на сучасному етапі найяскравіше втілені в таких її різновидах, як джаз-, нон-, рок-музика.             

Розвиток музики масових жанрів обумовлений появою в XIX ст. нотодрукування, що дозволяло поширювати ті чи інші музичні твори серед більшого числа аматорів музики, а на початку ХХ ст.— у зв'язку з винаходом фонографа. Платівки могли слухати всі, кому подобався записаний на них музичний твір. Саме в цей період з’являються нові масові жанри: джаз-, рок-, поп-музика. Вони утворюють особливий самостійний пласт музичної культури, що довго ігнорувало музикознавство.

 

 

 

 

 

 

 

§ 3. Проблеми формування масової музичної культури сучасної молоді

 

Мистецтво має унікальні можливості впливу на людину. Художньо-естетичне виховання – це процес набуття художніх знань та вмінь, універсальний засіб особистісного розвитку школярів на основі виявлення індивідуальних здібностей, різнобічних, естетичних потреб та інтересів. Нова програма для загальноосвітніх навчальних закладів «Художня культура»(9 клас) надає можливість учителю вести на уроці діалог з учнями про сучасні стилі та напрями, що дуже актуально для підліткової адиторії.

Музика масових жанрів більш активно споживається слухачами, але естетичні властивості її мають відносно невисокий рівень.

Проте вона доступна за формою та змістом, близька до повсякденного життя людини, уже набула широку аудиторію, яка ще, на жаль не здатна об'єктивно оцінити якість прослуханої музики. Тому наше завдання полягає в тому, щоб допомогти учням навчитися цінувати прекрасне у всьому спектрі музичного різномаїття.             

Стан сучасної музичної культури суспільства, окремих категорій масової музики одержав висвітлення й у дослідженнях вчених-соціологів             О. Семашко, А. Сохора, У. Суни, В. Цукермана, Т. Чередниченко та інших.              Як відзначає більшість дослідників, на формування музичної культури підростаючої особи сьогодні істотний вплив справляє сама «масова» музична культура.             

  «Масова музична культура» — це явище специфічне, її образ формується переважно під впливом позамузичних факторів, тимчасових чинників, наприклад таких, як мода, стиль життя тощо. Не випадково музикознавцями відзначається цілком інший принцип образної структури в масових музичних напрямах, жанрах, особливо умови їхнього виконання і сприйняття. Саме масова музична культура є сполучною ланкою між стабільним і мінливим у музичному мистецтві, тому що вона орієнтована на цінності і норми переважно більшості глядачів і слухачів. Вона є продуктом новітнього часу, затребувана до життя людиною, яка з різних причин не прилучилася до класичної музичної культури.

Проте кращі твори, що створені в жанрах масової музики можуть бути і високохудожніми, і змістовними, а також нести в собі виховний заряд. Тому роль їх у сучасній музичній культурі не варто недооцінювати. Більше того, у цій сфері зустрічаються справжні шедеври музичного мистецтва, тому важливо використовувати у сучасній педагогічній практиці. Але вчителю треба самому орієнтуватися  у жанровому, стильовому різномаїтті поп- і рок-музики, джазу.

Виховання підлітків засобами музики — це не вивчення теоретичних  основ моралі, формування етичних уявлень і понять, а активне оволодіння красою різножанрової музичної палітри, розвиток  аксіологічних орієнтацій у цій багатющій скарбниці національної та світової культури.

Сучасна музика масових жанрів — продукт, який активно споживається підлітками, естетичні характеристики якого мають відносно суб'єктивний характер впливу. Головне, що підліток уже набув певного емоційно-естетичного досвіду, щоб у нього було сформовано здатність до узагальнення явищ оточуючого світу, життя і культури. Тому при сприйнятті й виконанні творів сучасної музики масових жанрів вихованець намагається самостійно оцінити зміст і якості музичного твору за вже відомими йому кри­теріями. Існування різноманітних стилів і напрямів музики вказує на те, що кожний із них має власний еталон для їх адекватної аксіологічної оцінки, але універсальним критерієм оцінки музич­них явищ є їхня моральна, пізнавальна та естетична цінність. Учитель повинен допомогти учням оволодіти критеріями оцінки музичних творів та формувати у вихованців ціннісні орієнтації в галузі музичної культури.

 

 

Розділ ІІ. Розвиток і особливості музики масових жанрів

 

§ 1. Історія джазу – частина історії ХХ століття.

 

Кожний із жанрів має безліч стилістичних напрямів. Науковці               М. Овсянніков, А. Сохор, С. Скребков, Т. Чередниченко стиль,розглядають як сукупність головних  ідейно-художніх особливостей творчості майстра, що виявляється  в типових для нього темах, ідеях, характерах, конфліктах,             а також і у своєрідності зображувально-виразних засобів, художніх прийомів.

Іноді поняття «стиль» уживають замість понять «манера», «почерк», що відносяться до більш вузьких стильових явищ, які характеризують лише прийоми художньої обробки матеріалу. Для більш детального вивчення даного музичного явища звернемося до історії виникнення і розвитку джазу.

Джаз — це рід естрадної музики, переважно танцювального характеру. Йому притаманні такі ознаки: складна система синкопованого ритму, поліритмія, широке використання прийомів гліссандо, вібрації, незвичайне використання ударних інструментів, імпровізація, підвищена емоційна насиченість виконання.

Історія джазу — частина історії XX ст. Джаз виник на Півдні Сполучених Штатів Америки, в Новому Орлеані, наприкінці XIX — на початку XX ст. в результаті взаємодії африканської та європейської музичних культур.             

Перша джазова грамплатівка вийшла 26 лютого 1917 р. Нью-йоркська студія фірми «Viktor», що записала цю музику, за кілька днів стала відома всій Америці. Знаменитості набула і п'ятірка музикантів-виконавців, що назвали свій ансамбль «Оригінальний Диксиленд джаз Бенд».

Термін «джаз» виник у середині 1910-х рр., спочатку так називали невеликі оркестри, а також музику, що виконується ними. У джазі використовуються духові — саксофон, кларнет, тромбон, труба, ударні — великий і малий барабани, тарілки, маракаси, трикутник, бонги, конги, струнні — контрабас, гітара, банджо, клавішні — фортепіано.

Витоки джазу лежать у трудових релігійних і світських піснях негритянського населення, а також у танцювально-побутовій  музиці білих поселенців США. Значний вплив на формування джазу здійснив регтайм своїм своєрідним акцентованим ритмом.

Регтайм - танцювальна музика негрів США. Регтайм (ragtime, від ragged time — «рваний ритм», буквально «розірваний час») — стиль фортепіанної гри і пов'язаний з ним жанр. Він з'явився наприкінці XIX ст. під впливом афро-американської музики, зокрема техніки гри на банджо, а також пісень і танців менестрелів.

 На межі XIX—XX ст. у цьому жанрі почали працювати професійні композитори, і регтайм утратив найважливішу рису афро-американської музики — імпровізаційність. Його стали використовувати  в оркестровій музиці. Так, відомий автор виконавець регтайму Скотт Джоплін (Scott Joplm, 1868—1917), крім фортепіанних творів, створив балет і дві опери. Картина витоків джазу буде неповною, якщо не згадати блюз. Блюзи — це пісні бурлак і чорношкірих робітників, людей, вибитих із нормальної колії, відірваних від будинку, родини, друзів,  релігійної громади.  Тексти блюзів — скарги на життєві невдачі. Блюзи – пісні про самітність і розпач.

Ранній різновид такої музики — сільський блюз (country blues).Його співали під акомпанемент губної гармоніки чи гітари, банджо. Найбільш відомі представники сільського блюзу — співаки і гітаристи Лідбеллі (1888—1949) і Блайнд Лемон Джефферсон  (1897—1929).                                          

Головна виразна риса блюзу — блюзові ноти. Вони не належать до мажору чи мінору, а розташовуються по висоті між ними. Тому блюзові ноти не можна витягти на інструменті зі стійкою висотою звуків (на фортепіано вони не збігаються зі звучаннями клавіш), але це можна зробити на гітарі, потягнувши струну.        

У 20-х pp. XX ст. в міському блюзі склалася характерна поетична і музична структура - блюзова форма, що залишилася надалі незмінною.  Куплет пісні побудований за принципом питання-відповіді й містить три рядки, причому два перших звичайно однакові. За кожним рядком випливає коротка інструментальна партія.

Віршований рядок й інструментальна партія укладаються в чотири такти, а весь куплет — у дванадцять. Дванадцятитактова  структура блюзу підкоряється строгій гармонійної послідовності. Найбільш видатними співачками класичного блюзу були Ма Рейні (1886~-1939) і Бессі Сміт (1894-1937).

Мелодика джаза  будується на основі мажорної гами, що перетерплює зміни тричі і являє собою знижену третю, п'яту та сьому ступені натурального мажору. Ці три змінені ноти називаються «блюзовими» («сумними»).                               

 Важливим елементом у джазі є ритм. Ритм — це якнайбільша пряма із асоціацій, що виникають при слові «джаз». Тому ритм  треба розглядати у двох аспектах. Перший — це розмір. Те, що ми чуємо, коли або ударник відбиває такт на барабані, або контрабасист «щипає» струну, або навіть піаніст ударяє ногою по педалі.

 Але набагато складніше і цікавіше — ритм, що існує поверх метра, ритмічні фігури, що залежать від так званого «синкопування» .Технічно синкопований ритм складається або у відсутності акценту там, де його чекаєш, або в наявності його в самому несподі­ваному місці. І в тім, і в іншому випадку присутній елемент рапто­вості і поштовху.        

 Важливим джазовим елементом є форма. Наприклад, блюз являє собою строгу класичну поетичну форму, поєднану з музикою. Він заснований на римованих двовіршах, причому перший рядок повторюється двічі.

Ще одним витоком джазу є фортепіанний стиль, бугі-вугі. Він являє собою імпровізаційну форму, фортепіанну інтерпретацію блюзу. Засновником цього стилю вважають Джиммі Янсі.

Джаз має безліч стилів. Протягом перших двох десятиліть XX ст. сформувався новоорлеанський стиль джазу, для якого характерна колективна імпровізація мелодійної групи оркестру ( корнет, кларнет, тромбон) на тлі чотирьохдольного акомпанементу що виконується ритмогрупой ( ударні, духовий чи струнний бас, банджо, іноді фортепіано).

У 1925 р. Луї Армстронг створив переворот у джазі. Він перший змінив корнет на трубу і у володінні цим інструментом досяг майстерності, що приголомшила музичний світ. З Армстронга почалася ера  солістів-віртуозов.  Луі Армстронг (4.07.1900—6.07.1971 рр.) —  народився в Нью-Йорку. У дитинстві відрізнявся великою сприйнятливістю до музики і незвичайною гостротою слуха. Луї Армстронг  удень працював (продавав газети, був вугільником, шофером), до світанку грав у корчмі, а вранку знову йшов на роботу. Відомість Луі безперервно росла. Армстронга  часто запрошували акомпанувати співакам блюзів. У Нью-Йорку він  записав пам'ятну серію інтерпретацій з «імператрицею блюзу» Бесі  Сміт: «Cold in hand blues », «You’ve bееn а good old wagon» та ін. Луі Армстронг  -  це у якійсь мірі історія джазу.                                                                                                                                                                                    

Диксиленд — один зі стильових різновидів класичного джазу, виконавцями його були білі поселенці США. У період розквіту ново-орлеанського джазу з'явились перші колективи білих музикантів, які нарекли диксилендами. «Країна Дикси» —символічна назва південних штатів Америки, але заміну назви пов'язано з расовою дискримінацією у США, яка мала місце у сфері джазового мистецтва приблизно до 1930-х рр.

У 1920-х рр. під впливом трансформації новоорлеанського джазу білими музикантами Чикаго виник новий — чиказький джазовий стиль, який швидко поширився як у центральних, так і пів­нічних штатах. Він мав свої відмінні риси від попередніх стилів:

•                  колективна імпровізація поступається місцем сольній імпровізації ;
•                  сміливе аранжування і оркестровка музичних творів; 
•  відчутнішою стає опора на остинатно повторювану гармонічну модель (квадрат);
•  акцентування ритмічної групи  переноситься з 1-ї та 3-ї на 2-гу та 4-ту долі такту (як у диксиленді);             
• змінюється ансамбль (корнет  -  трубою, туба — контрабасом, почали вводити фортепіано і саксофони).

Значно збагатився репертуар цих ансамблів за рахунок номерів популярних на той час оперет, мюзиклів тощо.             

 З початку XX ст. джаз став розповсюджуватись в США, в країнах Західної Європи. Ним зацікавились і композитори академічної сфери, і європейської композиторської техніки.

До початку 1930-х pp. з'явився стиль свінг (від англ. — качатися), що пов'язаний з діяльністю великих оркестрів (біг-бендів). Тут  підсилюється роль аранжування, у якому протиставляється чи поєднується звучання 4—5 саксофонів, 3—4 труб, 3—4 тромбонів на тлі ритмогрупи, що виконує танцювальні ритмоформули. Велику популярність придбали біг-бенди під керуванням Д. Еллінгтона, Б. Гудмена, Т. Дорсі та ін.             

У 1940-х pp. був створений стиль бі-боп (у перекладі з англ.. звуконаслідувальне слово), ускладнилися мелодика, ритміка, гармонія, фразування, увага слухачів концентрувалася  на особистості імпровізатора.

Пізніше з'являються такі джазові стилі, як кул, прогресує, фьюжн, авангард, фрі-джаз, соул, фанкі, джаз-рок.

Протягом усієї своєї історії джаз не був замкнутим музичним  явищем. Його взаємодія з модними танцювальними ритмами і фольклором привела до появи рок-н-рола. Інтонаційні й ритмічні обороти джазу використовувало багато композиторів — К. Дебюссі, М. Равель, Дж. Гершвін, І. Стравінський.                                                    

У нашій країні джаз з'явився на початку 1920-х рр., найбільш яскравими представниками були джазові ансамблі під керуванням                         О. Цфасмана, Л. Утьосова та ін.

§2. Становлення рок-музики.

 

А. Сохор визначає рок-музику як самостійний жанр, що має молодіжну природу, є доступним для непрофесійних виконавців, створює можливість індивідуальної та колективної імпровізації,

Рок-музика є складним утворенням, що включає течії за музичними й позамузичними ознаками: за належністю до певних соціально-культурних рухів («психоделічний рок» - хіпі, панк-рок ), за віковою зорієнтованістю (рок для підлітків, для дорослих), за динамічною інтенсивністю («важкий рок»), за рівнем технічного оснащення (електронний рок), за взаємодією з іншими музичними традиціями  ( «фолк-рок», «джаз-рок»), за місцем в системі художньої культури (комерційний « поп-рок », елітарний «рок-авангард»).

Найважливішими засобами їх поширення є грамзапис, аудіокасети, компакт-диски, радіо, телебачення, концертні організації, преса, музичні магазини тощо. Рок-музика є суперечливим явищем.

Рок ґрунтується на романтичному світовідчутті, із цим пов'язано ідею особистісного самовираження.

Останнім часом про рок-музику пишуть і говорять дуже багато. У суспільній свідомості рок потіснив і класику, і джаз, і традиційну естраду.

Рок-музика — це  галузь сучасної музики, що зорієнтована на цінності молоді, її можна розглядати як наслідок використання технічних досягнень XX ст., як просту музичну форму з фольклорними коренями. Стильова основа рок-музики— «ритм-енд-блюз», «кантрі-енд-вестерн», релігійні співи американських негрів.

Рок-музика є компонентом «молодіжної субкультури». Важливе значення для рок-музики має візуальний фактор сприйняття.

 Рок-музика виникла у 50-ті рр. XX ст. в США. Однією з причин її появи вважають  духовну кризу суспільства, що породила кризу довіри молоді до цінностей соціуму, його моралі.

У року використовуються електрогітари, бас-гітара й ударні. Корені рок-музики варто шукати в регтаймі та джазі з його імпровізаційною природою і способами музичної виразності. На початку 50-х рр. XX ст. новий стиль – ритм-енд-блюз зробив переворот у світі музики. З'явилися електрогітари, електробас-гітари, клавішні електроінструменти. Однак білому населенню США необхідна була своя танцювальна музика, а ритм-енд-блюз вважався музикою «для чорних». Тому через якийсь час він трансформується в рок-н-рол.                                  

В основі рок-н-ролу( з англ. - «крутися») лежить спрощений варіант танцювально-побутової музики ритм-енд-блюзу в поєднанні з елементами кантрі-енд-вестерн, бугі-вугі. Серед популярних виконавців рок-н-ролу були Маленький Річард, Чак Беррі, Рей Чарльз, Елвіс Преслі.

 Великий внесок у розвиток рок-музики зробив гурт «Бітлз»(1956). До нього входили Джон Леннон (вокаліст, гітарист, автор пісень), Пол Маккартні (автор пісень, гітарист, володів грою на банжо, фор-шіано, бас-гітарі), Джордж Харрісон (гітарист, володів грою на банжо, складав пісні), Рінго Стар (барабанщик). У своїй творчості музиканти використовували традиції світової музичної культури англійського фольклору.

Ансамбль проіснував 8 років .У 1971 р. почався розпад групи (смерть менеджера Б. Епстайна). Музиканти підійшли до тієї межі, коли їх спільна діяльність стала неможливою. Але вони встигли продемонструвати, що рок не повинен замикатися на пісенному жанрі (альбом «Сержант Пеппер» - пісенна сюїта і використання струнного оркестру).

Пізніше з'являється соул-рок (у перекладі «соул» — «душа»). Він виник як сплав блюзу і біта, мелодія спокійна, співуча. Попу­лярними були такі виконавці, що працюють у цьому стилі: Дайана Росс, Рей Чарльз.

За порівняно невеликий відрізок часу в року з'явилася велика розмаїтість стильових і жанрових напрямів.

У середині 60-х рр. XX ст. відбувається злиття народної музики з роком, з'являється стиль фолк-рок.

Фолк — суто американський вид музики, що виріс з кантрі і блюзів темношкірого населення США.  Виконавців фолка часто порівнюють з нашими «бардами». Могутній поштовх фолк-руху додала творчість Вуді Гатрі, Піта Сігера і його гурту «Уіверз»), їхні пісні, гостро цивільні, політичні, їдко сатиричні, були в 50-ті рр. XX ст. прапором боротьби проти маккартизму,  з них у 60-ті рр. XX ст. народився рух «пісень протесту».    

На початку 60-х рр. XX ст. одним з найбільш багатообіцяючих
виконавців фолк-музики був молодий поет, співак і композитор Боб
Ділан. Образність його пісень, жива розмовна лексика, мелодії, що запам'ятовуються відразу, залучили до нього увагу. Але спочатку  зал не прийняв Ділана з електричною гітарою( Нью – Портський фестиваль 1965 р.). Слухачі не розуміли, що присутні при знаменній події — народженні нового музичного напряму — фолк-рока.             

Фолк-рок швидко завоював популярність у слухачів. На  початку 70-х рр. XX ст.  рок-музика почала ставати  більш складною— за формою і за змістом. Фолк-рок же був простіше і доступніше.

Одним із нових, «складних» напрямів став «арт-рок» («художній рок»). Головна мета арт-роковських музикантів складалася в розширенні музичних орієнтацій слухачів, прилученні їх до високого музичного мистецтва. Вона реалізовувалася в трьох напрямах:             

1. музиканти виконують академічну музику (твори І. Баха, М. Мусоргського, В. Моцарта, Л. Бетховена та ін.);
2. рок - музиканти і представники академічного напряму музикують  спільно;             
3. виконання рок-музики академічними оркестрами. 

В арт-року народилася і рок-опера — «Ісус Христос — суперзірка» Ендрю Ллойд Уеббера і Тіма Раїса. Арт-рок дозволив музикантам по-новому глянути на місце рока в музиці взагалі. А також вплинув на зародження і розвиток « психоделічного року», головним представником якого є гурт                 «Пінк Флойд». Цей гурт склався у середині 60-х рр. у Лондоні. Його створили гітаристи та співак Сід Берретт ( 1946р.), бас-гітарист Роджер Уотерз ( 1944 р.), клавішник Рік Райт (1945 р.) і ударник Нік Мейсон (народ, у 1945 р.).

 Наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. популярним стає ще  стильовий напрямок рок-музики — прогресив-рок. Головну свою задачу представники цього напряму бачили в збереженні специфічних цінностей рок-мистецтва від пагубного впливу комерційних стереоти­пів масової культури. Цей напрямок представляли групи  «Чікаго», «Діп Перпл», «Софт Машин», «Йес». У рок-музикантів зріс інтерес до середньовічної культури, вони використовували перекладання літературних творів у тексти рок-музики. Так, наприклад, піаніст групи «Иес» Рік Уекман переклав «Міфи і легенди про короля Артура».

Латин-рок виник у середовищі пуерториканських і мексиканських меншостей США. Його відмітна риса поєднання афро-латиноамериканських елементів з бітом.

Розвиток багатьох стилів приходиться саме на кінець 60-х рр. XX ст., коли рок став досить могутньою течією. Хард-рок допоміг рок-музиці повернути запал, що завжди був їй притаманний.

У 70-ті рр. XX ст. починається розквіт хард-рока, з'являються групи «Лед Зеппелін», «Блек Саббат», «Роллінг Стоунз». Їхні композиції відрізнялися не тільки міццю звучання, але і сатанинською тематикою текстів і відмовленням від блюзової основи хард-рока. Неаvy-metal госк (англ.— «важкий металевий рок») приходить на зміну хард-року в другій половині 70-х рр. XX ст., успадкувавши   його музичні  складові.

В розвитку стилю виділяють дві хвилі. Перша представлена групами ««Judas Priest», «АС/DС», «Scorpions». Друга хвиля виникла наприкінці 70-х рр. XX ст., її репрезентують «Motorhaead», «Iron Maiden», «Saxon».

В Україні в часи перебудови ідейна спрямованість року зазнала зміни: визначальною рисою творчості та її основним стимулом став патріотизм та пошук індивідуального стилю.

Багато суперечок викликав у свій час і панк-рок. Уперше панк-фатальні групи з'явилися в другій половині 60-х рр. XX ст..  Знаменитим  був англійський панк-гурт «Троггз»,  що випустив свою першу пластинку в 1966 р. Для них була характерна навмисна примітивність стилю,декілька акордів,монотонний голос співака.

В Америці панк-групами називали численні ансамблі, які  з'явилися у 1965—1968 рр. і були відомі тільки у своєму кварталі, районі, селищі. Друга хвиля панк-рока виникла рівно через десять років — саме вона збіглася з рухом панків. Зі своїми попередниками їх ріднила примітивність  музичного ряду.  Для нових панків обов'язковим стало невміння гарно грати  на інструментах. Їх улаштовувало  звучання дешевої апаратури, неправильні акорди, фальшиво настроєні гітари. Для них головне було  — у текстах. Агресивні, напористі, безкомпромісні, що шокують обивателя,— ось відмінна риса панк-рока кінця 70-х рр. XX ст.

Музиці, що прийшла на зміну панку, критики дали багатообіцяючу назву «нова хвиля», її шанувальники вважають, що вона виправдала це визначення, ставши відродженням рок-культури.

Музичне явище « нова хвиля » (new wave) виникло в другій поло­вні 70-х рр. XX ст. і одержало найбільший розвиток у Великобританії та США. Музиканти могли грати в одному стилі, а потім перейти до іншого, іноді різні стилі сполучалися в одному альбомі.

Засадою «нової хвилі» став панк, що включив елементи багатьох інших напрямів рок- і поп-музики, а також джазу, фанка та ін. Композиції були побудовані на трьох акордах, але  структура ускладнилася, тривалість збільшилася, з'явилися інструментальні соло. Енергія панка поєдналася з чітким ритмом і простими мелодіями. З «новою хвилею» у рок  повернулася танцювальна музика.                                                     

Музиканти «нової хвилі» почали використовувати народні інструменти. Найважливішу роль у становленні  «нової хвилі» зіграло застосування синтезаторів і комп'ютерів.      

Що стосується загального світовідчування і тематики пісень, то «нова хвиля» багато в чому схожа на панк, її представникам властива іронія, критичний погляд на сучасне суспільство і шоу-бізнес , увага до соціальних проблем.

Серед перших виконавців музики «нової хвилі» була британська група «Поліс» («The Police» — «Поліція»), що створена в 1977 р.  У цьому колективі як співак, бас-гітарист и автор пісень починав музичну діяльність Гордон Самнер (Gordon Sumner, 1951 р.), більш відомий як Стінг (Sting).

Першість року в системі художніх цінностей сучасної молодої людини обумовлюється, очевидно, ще і тим, що рок активно втілює в собі досягнення науково-технічного прогресу, сучасні технічні засоби. освоює все більш витончені можливості електроніки і комп'ютерної техніки.

Осмислення проблем сучасного життя дуже важливо для молоді, тому рок користується великою популярністю в усьому світі. Він поєднує молодь, розвиває творчі здібності. Як би ми не відносилися до року, необхідно розібратися, що він несе із собою, і застосовувати його виховний потенціал. В останні роки популярність здобули українські рок-гурти
«Грін Грей», «ВВ», «Океан Ельзи», Руслана. У їхній творчості відзеркалюються соціальні проблеми, теми кохання, моральності. Можна зробити наступний висновок:

•          у будь-який період свого розвитку рок-музика завжди відповідала смакам молоді поза залежністю від її соціального походження;
•          головним у рок-музиці є той чи інший життєвий стиль і визначене відношення до цінностей традиційної культури;
•          одна загальна особливість для всіх стилів року — динамізація ритму;
•          розвиток року обумовлений визначеними соціокультурними і технологічними передумовами;
•          на основі рок-музики формується більшість молодіжних
  субкультур.

 

§3. Особливості популярної музики.

 

Назва «поп-музика» (pop music) походить від скороченого словосполучення «популярна музика» (popular music). До популярної музики відносяться найбільш відомі твори, що часто виконуються (у тому числі народні джазові, симфонічні та ін.). До неї можна прилічити в тім чи іншому ступені творчість Йоганна Штрауса (1825—1899), і навіть Вольфганга Амадея Моцарта (1756—1791). Поп-музикою спочатку (у 50-х — першій половині 60-х pp. XX ст.) називали і поп- і рок-музику. Пізніше дані поняття розділилися. До поп-музики стали відносити розважальну масову музику, призначену для слухача з yceредненим смаком. При цьому вона заснована на напрямах, стилях і жанрах сучасної музики — рок-музики, соула, фанка, і в цьому її відмінність від популярної музики в широкому сенсі слова.           

Однак і у творчості багатьох рок-музикантів були періоди: студійні чи концертні роботи композиціі, які можна зарахувати до поп-музики. І навпаки — поп-зірки іноді зверталися до року. Разом з тим деякі композиції, що перетворилися в класику рок-музики, з часом утрачають новизну і починають сприйматися як поп-музика.                                                          

Першими поп-музикантами були виконавці пригладжуваного «комерційного» рок-н-рола. Намежі 50—60-хpp. XXст. комерційний  рок-н-рол виконували британські музиканти Кліфф Ричард, Томмі Стіл, Біллі Фьютрі. З появою «Бітлз» музична кар'єра більшості з них закінчилась. Наприкінці 60-х pp.XX ст. у рок-музиці склалися хард-рок, арт-рок. Унаслідок чого виникли нові суміжні музичні напрями поміж рок- та поп-музикою. Музика таких гуртів, як «Харт», «Форинер» та їх послідовників отримала назву «хард-роп» або «софт-рок». У свою чергу, гурти «Електрик Лайт Оркестра», «Роксі Мьюзик» та інші започаткували течію поп-арт. Паралельно до рок-музики в США поширювалися афро-американські музичні напрями — соул і фанк. У середині 70-х pp. XX ст. на їх засадах склався новий напрям поп-музики — диско. Назва «диско» має іспано-італійське походження — синонім французької disque та анлійської disk («диск», «пластинка»). Мелодійно диско бере початок у розважальній гілці соула, а ритмічно — у фанку. Це танцювальна музика, що призначена для дискотек. Королевою диско вважається американська співачка Донні Саммер. До диско звертались й євро­пейські виконавці — гурти «Абба», «Боні Ем», «Арабеск». Елементи диско прослідковуються у композиціях рок-гуртів «РоллінгСтоунз», «Куїн», «Кісс».

Англійський гурт «Queen» —дуже рідкісне явище в рок-музиці. Гурт більше двадцяти років знаходився на вершині популярності. Такий тривалий успіх з'ясовується творчою різнобічністю—музиканти експериментували з багатьма музичними стилями та напрямами -  від хард-року до диско, зберегши при цьому власне неповторне звучання «Queen », розширивши межі рок-музики, включивши до неї елементи опери, танцю і театралізованої вистави. Гурт склався у 1972 р. у Лондоні, це—співак та піаніст Фредді Меркьюрі (1946—1991), гітарист Брайан Мей (1947 p.), ударник Роджер Тейлор (у 1949 p.), бас-гітарист Джон Дікон (у 1951 р,). У 1974 р. гурт брав участь у передачі англійської радіостанції Бі-бі-сі «Вершина поп-музики», після чого їхня популярність пішла вгору. Пісню «Ми — чемпіони» («We are the champions ») англійські уболювальники зробили своїм гімном. Цей гурт першим звернувся до відеокліпів, один з найкращих із них — « Шоу має тривати» («The show must go on»).

Електронний новатор, німецький гурт «Крафтверк», в альбомі
«Трансєвропейський експрес» створив новий варіант — диско-синтезаторний. Цим шляхом йшли також французькі інструменталісти
з гурту «Спейс». 

На початку 80-х рр. XX ст. прийшло загальне захоплення «Новою хвилею». Диско збагатився новими музичними віяннями та технологіями, перетворившись у євродиско. Відродження напряму було
тісно пов'язано з музикою німецького дуета «Модерн Токінг». У ці
роки в поп-музиці дуже популярними стали Майкл Джексон, Мадонна,  Уітні Х'юстон та інші. Важливішою складовою успіху стає візуальний образ виконавця — манера рухатися на сцені, костюм, макіяж. Своєрідним продовженням британської поп-музики 60-х рр. XX ст. вважають музичну течію бріт-поп. Серед представників, що працюють у цьому напряму є гурт «Оуейзіс», співак Роббі Уільямз. Найвідоміші з молодіжних гуртів сучасної поп-музики — британський «Спайс Гьорлз»та американський «Бекстріт Бойз».             

Одним із витоків і компонентів поп-музики є шлягер. Шлягер від німецької (schlager) — ходовий товар, гвіздок сезону. Йому притаманний особливий тип мелодії, що відзначається привабливістю, завершеністю, дещо нав'язливим характером, який зумовлюється різноманітними повторами, секвенціями і внутрішніми рефренами. Текст «підтримує» мелодію і виконує ритмічну функцію. До специфічних рис шлягеру належать підкреслена танцювальність, ритмічність мелодії, стандартизованість змісту, мелодичного і поетичного тексту, комерційний характер, мобільна «реакція» на музичну моду.               

У Франції музична естрада започаткувала свою історію від шансон (фр. chanson — «пісня»), пісенної традиції, що виникла ще і у XV—XVI ст. Як вид мистецтва французька музична естрада склалася на межі XIX—XX ст. Характерною її рисою є те, що музика та текст мають однакове значення.

Серед славетних представників французької поп-музики —Е. Піаф, М. Шевальє, П. Моріа, С. Генсбург, М. Матьє, Дж. Дассен, П. Каас.

Яскравий слід у французькій поп-музиці залишив композитор Поль Моріа (1925 р.). Створивши свій власний оркестр, Моріа отримав міжнародне визнання після виходу композиції «Любов сумна», що протягом п'яти тижнів протрималася на першому місці в американському хіт-параді. Цей успіх закріпив альбом «Квітучі хіти», що включав аранжування кращих виконавців зі синглів 60-х рр. XX ст. такі композиції, як «Спогади про Росію», «Ритм-енд-блюз», «Смак ля Моріа» та інші популярні й досі. Співак та композитор Джо Дассен (1938—1980) став видатним наприкінці                      60-х рр. ХХст. Пісні: «Єлісейські поля», «Бабине літо» —найбільш поширені серед його прихильників. Хоча музична кар'єра була недовгою, але за цей час розійшлось близько двадцяти мільйонів пластинок з багатьма привабливими мелодіями та зворушливими текстами.

У 1987р. титул «відкриття року» отримала Патрісія Каас (1969 р.). З одинадцяти років вона співала у танцювальному клубі міста Саарбюке, у Німеччині. Перший успіх їй приніс сингл із піснею «Мадемуазель співає блюз». Після виходу другого альбому «Сцена життя» (1990 р.) Каас отримала світове визнання. Співачка випустила майже десять альбомів, що розійшлись тиражем більш десяти мільйонів екземплярів. Серед представників італійської поп-музики відомими були Андріано Челентано, Тото Кутуньйо, дует Аль Бано і Роміна Пуер.

У витоків української пісні-шлягеру були С. Ротару, Н. Яремчук, В. Івасюк, В. Зинкевич, «Тріо Маренич». Серед російських співаків — такі титуловані виконавці, як А. Пугачова, Л. Доліна, І. Ніколаєв, В. Леонтьєв та ін.

З 1988 р. шлягерна «підліткова» музика сформувалась остаточно стала помітним явищем молодіжної субкультури. її засновником став кумир Юра Шатунов з гуртом « Ласкавий травень ». У 1990-ті pp. з'являються молоді естрадні виконавці: Дмитро Маліков, Наталка Корольова, Анжеліка Варум, Тетяна Овсієнко, Леонід Агутін та ін.

Цікаві роботи представляють молоді виконавці вітчизняного шлягеру  Ірина Білик, Лері Він, «Скрябін». Фольклорну лінію в цьому жанрі розвивають гурти «Веселі музики», «Козацькі забави», «Соколи», «Елема».

На сьогоднішній день великий вплив на аудиторію поп-музикантів справляють багаточисленні музичні кабельні канали телебачення. Молодь усе більше привертає увагу до сюжету побаченого клипу, ніж на музику і тексти пісень.

Рок- і поп-музика в даний час користується приблизно одна­ковою популярністю в молоді.

 

ВИСНОВКИ

 

Педагогіка розглядає художньо-естетичну галузь як одну із важних частин всебічного розвитку особистості.

А головне завдання сучасної педагогіки – розвивати молоду людину, дитину як неповторну індивідуальність, формувати в неї художні смаки, творчий потенціал, прагнення до самостійної пізнавальної діяльності.

Підвищення рівня художньої культури дітей впливає на виховання у них національної самосвідомості як інтегральної якості особистості.

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті одним із пріоритетних напрямів вдосконалення проголошує духовне і культурне збагачення нації через освіту.

Художньо-естетична освіта завдяки розмаїттю засобів впливу на особистість і потенційним можливостям посідає особливе місце в системі сучасної загальної середньої освіти, удосконалюючи процес саморозвитку духовності учнів, залучає їх до світових художніх надбань, що позитивно позначається на творчих здібностях не лише окремої особистості, а й суспільства в цілому.

Духовної зрілості людина може досягти лише успадковуючи культурно-мистецькі цінності, а підвищення культури кожного окремого члена суспільства призводить до збагачення культури людства. взаємозв’язок художніх цінностей і внутрішнього духовного світу людини відбувається шляхом діалогу культур.

Художня культура є складовою частиною духовної культури людства.

Однією з основних цілей сучасного суспільства є формування особистості, що має розвинену духовність, а розвиток духовності не можливо уявити без різноманітних видів мистецтв, які слугують людству.

Активними чинниками формування духовної культури особистості учнів є мистецько-художня освіта, естетичне виховання, взаємодія мистецтв (в їх спільноті з гуманітарним, навіть, природно-науковим пізнанням та навчанням). Результатом дії цих чинників стає повноцінне художнє світосприйняття особистості.

Мистецтво – школа вдосконалення особистості, формування її духовного світу, поглядів суспільства, високих почуттів і потреб, пробудження в людині людяності.

На сучасному етапі в період впровадження особистісно зорієнтованого підходу спостерігається період від міжпредметного на метапредметний рівень освітнього процесу. Вихід за рамки окремої мистецької дисципліни зумовлює необхідність поєднання інтенральності курсу з детальним розглядом його складових.

Сучасна педагогіка мистецтва як науква галузь і як освітня практика – «мистецтво виховання мистецтвом» - робить крок уперед, не дивлячись на те, що процес впровадження нового – це тривалий процес, багатоплановий та суперечливий.

Під час опанування «Художньої культури» у 9 класі планується здійснення та узагальнення мистецьких знань учнів, набутих у 1-8 класах, і втілення ідеї пропедевтики культурологічної освіти. Таким чином, забезпечується послідовність і наступність змісту художньо-естетичної освіти в межах загальноосвітньої школи – основної і старшої.

Навчальний матеріал програми 9 класу курсу «Художня культура» систематизований відповідно до видової, жанрової та стильової специфіки мистецтва, що являється ядром художньої культури.

У даній роботі нам хотілося б показати важливість музичного мистецтва в курсі художньої культури у формуванні духовної культури, пробудження смаків, інтересів, потреб дітей. Це і формування у учнів потреби стверджувати високе, прекрасне в образі життя. Тільки гострота почуттів пробуджує прагнення до активних дій.

Всі методи художнього виховання виявляють різні засоби спільної діяльності вчителя та учнів. Завдання вчителя художньої культури допомагати учням долати різні бар’єри спілкування, емоційно захоплювати     спільною діяльністю, розкивати й підтримувати творчий потенціал особистості. Необхідно перетворити дитину із пасивного слухача на активного учасника цього процесу – «співтворця».

Отже, робота вчителя художньої культури повина бути спрямована на:

формування системи знань та уявлень про сутність. Види та жанри мистецтв – музичного, візуального, хореографічного, театрального;

розширення та збагачення художньо-естетичного досвіду, опанування художніх вмінь та навичок в практичній діяьності, формування художньої компетентності та здатності керуватися набутими художніми знаннями та вміннями, готовність використовувати отриманий досвід у самостійній діяльності згідно з універсальними загальнолюдськими естетичними цінностями та власними духовно-світоглядними позиціями;

1.             виховання здатності сприймати та інтерпретувати художні твори, висовлювати особисте ставлення до них, аргументуючи свої думки та оцінки;
2.             виховання художніх інтересів, смаків, морельно-естетичних ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному вдосконаленні відповідно до індивідуальних можливостей та вікових етапів розвитку, формування навичок художньої самоосвіти та самовиховання;
3.             розвиток в учнів естетичного ставлення до дійсності та мистецтва, світоглядних уявлень і цінносних художніх орієнтацій, розуміння зв’язків мистецтва з прродним і предметним середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема, сучасною технікою, засобами масової інформації.
4.             збагачення емоційно-естетичного досвіду, формування культури почуттів, розвивання загальних та художніх здібностей, художньо-образного мислення, універсальних якостей творчої особистості.

Опановуючи послідовно специфіку художньо-образної мови основних видів мистецтва, учні мають зрозуміти принципи їх взаємодії, усвідомити, що мистецтво – це ядро художньої культури. Узагальненим результатом вивченого стає формування своєрідного «бачення» художнього образу світу, його своєрідне поліхудожнє відчуття.

Вихованню художньо-естетичних якостей сприяють емоційні ситуації, суть яких можна сформулювати так:

1.     «бути уважним до до внутрішнього світу іншої людини»;
2.     «добрі почуття переносити у добрі справи»;
3.     «все, що відбувається у світі, стосується мене».

Педагогічний сенс використання комплексу мистецтв у школі у тому й складається. Щоб заставити учнів дивуватися і захотіти не тільки у художній творчості, але і в повсякденному житті знайти прекрасне, героїчне і найяскравіше і створювати його.

Виховання підлітків засобами музичного мистецтва – це не вивчення теоретичних основ моралі, формування естетичних уявлень і понять, а активне оволодіння красою різнопланової музичної палітри, розвитку аксіологічних орієнтацій у цій багатій скарбниці національної та світової культури. Вчитель повинен допомагати учням оволодіти критеріями оцінки музичних творів та формувати у вихованців цінносні орієнтації в галузі музичної культури.

Ми вважаємо, що мета цієї роботи досягнута.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Бодонов  А.А. Виховання людини людиною. – Л., 1985 – 135 с.
2. Выготский И.С. Психология искусства / Под. ред.. М.Т. Яронивского. – М: Педагогика, 1987. – 344 с.
3. Ворев В.Б. Эстетика. – М.: Политиздат, 1988. – 496 с.
4. Гончаров И.Ф. Эстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. – М. Педагогика, 1986.
5. Грищенко В.  Людина і культура. – К. Либідь, 2000.
6. Гуревич П.С. Культурология. Учеб. Пособие. – СПБ., 1996. – 392 с.
7. Державний стандарт базової і повної середньої освіти // Освіта            України. – 2004. – № 4. – С. 1-13.
8. Дряпіка В.І.  Орієнтації студентської молоді на цінності музичної культури / соціально-педагогічний аспект /. – Київ – Кіровоград: Державне Центрально-Українське видавництво, 1997. – 215 с.
9. Концепція художньо-естетичного виховання учнів в загальноосвітніх навчальних закладах України / Л.М. Масол // Шкільний світ. – Березень 2002 р..- С. 1-16.
10. Концепція загальної мистецької  освіти / Л.М. Масол // Мистецтво і освіта. – 2004. – № 1. – С. 2-5.
11. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М.М. Закович, І.А. Зязюк, О.М. Семашко та ін.; За ред.. М.М. Заковича. – К.: Знання, 2004. – 567 с.
12. Лук’янов С.О. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посіб-    ник.– Х.: Видавнича група «Академія», 2000. - 120 с.
13. Масол Л.М. Виховний потенціал мистецтва – джерело освітніх іннова-цій // Мистецтво та освіта. – 2001 - №1 – с.5.
14. Масол Л. М., Миропольська Н., Художня культура. Програма для                 10-11 кл. – К.: Перун, 2005. – С. 184-224
15. Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. – К., 1983. – 305 с.
16. Неменский Б. Мудрость красоты. О проблемах эстетического воспитания. КН. Для учителя. – М., Просвещение, 1987.
17. Орлова І.В. В ритмі нових поколінь. – М.: Знання, 1992. – 56 с. (Нове в  житті, науці, техніці. Сер. «Мистецтво», № 9)
18. Освітньо-професійна програма підвищення кваліфікації вчителів художньо-естетичного профілю «Зміст і методика викладання інтегрованого курсу «Художня культура» / Л.М. Масол. 
19. Пєхота О. Освітні технології. – К.: Знання., 2004 - 196 с.
20. Просіна О.В. Технології  інтегрованого викладання предметів «Мистецтво», «Художня культура» в загальноосвітній школі. Навчально-методичний посібник. – Луганськ: СПД Резніков В.С., 2007. – 200 с.
21. Савченко О. Цілі і цінності реформування сучасної школи // Філософія освіти в сучасній Україні: Матер. Всеукр.наук. –практ. Конф. – К., 1997. – С. 27-54.
22. Система художньо-естетичного виховання школярів / Під ред. С.А. Герасимової. – М.: Педагогіка, 1995. – 265 с.
23.  Шульга Р.П. Искусство в мире обыденного сознания. – К., 1983. –              305 с.
24. Якобсон П.М. Психология  чувств. – М., 1991 – 384 с.