Реферат на тему "Геральдика"

РЕФЕРАТ З ДИСЦИПЛІНИ «СПЕЦІАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ДИСЦИПЛІНИ»

Геральдика

Історія геральдики починається з епохи лицарських турнірів, коли дізнатися про заточеного у важку амуніцію лицаря можна було лише аналізуючи оригінальне зображення герба на щиті. Із часом ці так би мовити знаки розпізнання, що переходили із покоління до покоління, ставали доказами знаті та честі родини чи роду. Звичайно, іноді такі емблеми ховали у собі історії родинної зради, обману чи підступності. За століття мода на герби поширилася на найрізноманітніші сфери людського життя: від дворянських фамільних до гербів цілих держав, міст, поселень, організацій, соціальних та управлінських структур та інститутів. Умовна мова гербів набував свого розвитку крок у крок разом із історичним плином часу, набував також і своєрідних нових форм, деталей тощо.

Результатом середньовічних битв і лицарських турнірів стало те, що геральдику стали визнавати повноцінною наукою, що вивчала систему кольорів і символів, що передається у спадок, народжена і відображена на бойовому середньовічному щиті і використовується для особистої ідентифікації.

Ніхто не знає точно, де і коли народилася геральдика, але її витоки зазвичай відносять до земель Північної Європи (близ Голландії та Північної Франції), приблизно у середині XII століття. Щоб зрозуміти, як розвивалася ця прикладна історична дисципліна, нам необхідно поглянути на структуру середньовічного суспільства, а також, зокрема, сказати кілька слів про силові збройні структори того періоду: як вони були організовані, як вони боролися, як були навчені, озброєні та одягнені. Хоча нові види озброєнь і мода на зброю, що з'являються, означали, що геральдика втратила свою первісну функцію на полі бою, вона була адаптована для служіння традиціям і художнім формам всіх наступних століть, який і продовжує бути до сьогодні.

Геральдика з'явилася в ті часи, коли закуті з ніг до голови в обладунки воїни, стали невпізнанними в бою як друзів, так ворогів. Для того, щоб вирішити проблеми ідентифікації та впізнання, військові щити стали прикрашати абсолютно неповторним візерунком, або символами чи емблемами, помітними здалеку. У міру передачі таких індивідуальних відзнак від покоління до покоління вони ставали ознаками родовитості походження. Пізніше геральдика виросла у своєрідну науку наслідування символів з чіткою системою регулюючих її законів та унікальною мовою.

Геральдика розбурхувала розуми багатьох поколінь людей і все ще може викликати захват, а іноді навіть глузування. Її загадкова мова може змусити предмет здаватися складним для розуміння, хоча слова, які вона використовує  і точні, і викликають численні асоціації. Деякі розглядають геральдику як старомодне і витончене задоволення, інші - як снобістський анахронізм, але безумовно одне - вона вижила, пройшовши через століття, і все ще має змогу пробуджувати спогади про славне та доблесне минуле.

Існує безліч теорій для пояснення етапів розвитку та удосконалення геральдики. Її народження співпадає зі змінами в самому європейському суспільстві, яке ставало все більш досвідченим і витонченим, з дедалі більшим числом об'єктів успадкування, що передаються від одного покоління наступному. По всій Європі загальна тенденція до міграції, що характеризувала "Темні віки", нарешті завершилася. Сімейне коріння відтепер пов'язувалося з системою поселень, що встановилася, де в центрі, як правило, знаходилися перші два маєтки: священика, який за всіх молився, і лицаря або лорда, який за всіх бився. До ХIII століття поняття знатності (родовитості) твердо вкоренилося серед дордів, бажаючих вступити у союз із подібними шляхетними сім'ями. Винятковий родовід ставав культом, і розвиток геральдичних знаків створювало ідеальні можливості для підтвердження давнини роду та знатності такого походження.

Отже, геральдикою називають спеціальну історичну дисципліну, що спеціалізується на вивченні гербів, різноманітних емблем, що належать особам чи заможним родинам. Геральдика також охоплює вивчення розвитку гербової традиції у різних регіонах та країнах. Допоміжними дисциплінами при вивченні геральдики є генеалогія (спеціальна історична дисципліна, що охоплює вивчення родоводів і родинних зв’язків), вексикологія (спеціальна історична дисципліна, що вивчає прапори, знамена, корогви тощо), фалеристика (спеціальна історична дисципліна, що досліджує ордени, медалі тощо), та інші дисципліни.

 З іншого боку геральдикою називають також спеціальний різновид соціального кодування та систему знаків. Вона ґрунтується на гербових зображеннях і тинктурах, що розташовуються на геральдичних щитах відповідно до певних принципів та правил. Сукупність цих правил а також сукупність наявних гербових зображень і тинктур становлять граматику геральдики та опису гербів, що має назву блазон.

 З першого тисячоліття нашої доби відбувався процес формування української геральдики. Вона виявлялася у кераміці XVIII ст. боярськими та князівськими емблемами з Х ст. Найдавнішими українськими знаками були символи хреста (до 200 форм), свастики, геометричні фігури (здебільшого солярні символи), літерні знаки зі старослов'янського письма та готського походження; зірки, півмісяць, квіти, зброя, геральдичні звірі та птаство (грифон, одноріг, лев, олень, орел, чорногуз, крук), людські постаті тощо.

 Фамільні геральдичні символи залишилися і у наш час, вони представлені різноманітними гербами підприємств, установ, організацій (як суспільних, так і політичних, чи наприклад, організацій чи установ влади), гербами відомих козацьких чи просто українських родів ремісників, інтелігенції тощо. Українську геральдику досліджували такі вчені, як Вадим Модзалевський, Владислав Лукомський, Нарбут Ю., Микола Битинський, Вячеслав Сенютович-Бережний, В. Січинський, М. Мілер, Роман Климкевич.

Багато питань української геральдики до сьогодні залишаються невивченими. Такими питаннями є дослідження корпоративної та церковної геральдики, вивчення гербів русько-литовської знаті тощо. Неповною мірою також вивчена козацька геральдика різних історичних періодів.

Український геральдичний матеріал розпорошений в різноманітних європейських гербових книгах XIV—XV ст.; територіальна геральдика (подільська, київська, львівська, галицька, волинська) та родова геральдика також зазначені у вищевказаних джерелах.

Українська геральдична традиція закарбувала елементи світогляду й мистецтва, науки багатьох історичних епох та народів, вона становить невід'ємну частину європейської та світової культури. У багатьох країнах світу працюють геральдичні служби; утворені громадські, науково-просвітницькі геральдичні товариства, що об'єднані в Міжнародну конфедерацію генеалогії та геральдики, якою організовані понад 20 міжнародних конгресів та низка колоквіумів. Від 1995 року членом конфедерації є Українське геральдичне товариство (УГТ), утворене 1990 року у Львові.

Отже у висновку можна сказати, що геральдика є доволі цікавою та актуальною дисципліною. Її вивчення допомагає не лише визначити культурні особливості певного роду, родини, організації чи установи, вивчення герба є, так би мовити, своєрідною картою-путівником, що вказує на деякі характеристики чи елементи, притаманні структурі, герб якої досліджується. Через свою актуальність сучасна геральдика продовжує функціонувати і як наукова дисципліна, і як спеціальність, покликана створювати нові геральдичні елементи для сучасних замовників.