Реферат на тему: «Господарство, традиційна матеріальна й духовна культура ірокезів»

Реферат на тему: «Господарство, традиційна матеріальна й духовна культура ірокезів»

У цьому рефераті я розгляну господарство, традиційну матеріальну та  духовну культуру, тому що ця тема є надзвичайно цікавою, колоритною та пізнавальною. Для детальнішого розуміння інформації, потрібно зазначити, що ірокези проживали на території сучасного штату Нью-Йорк, на південь від річки Святого Лаврентія та озера Онтаріо, від озера Ері на заході до річки Гудзон на сході.

Основне заняття ірокезів — мотично-паличне підсічно-вогневе землеробство — було тісно пов'язане з колективним виробництвом родової общини. Основною культурою ірокезів була кукурудза. Вони знали 11 її сортів.

Готували землю під посіви чоловіки родовою общиною. Всі інші роботи виконували жінки. Вони вибирали собі жінку-вождя, яка керувала всіма роботами на землі. Обробляли землю родовою общиною, але поля розділяли між домовими общинами.

Основним знаряддям праці ірокезів була палиця-копалка, мотика і лопата. На час посіву вони пророщували насіння. Якщо поле використовували не вперше, то на ньому збирали бур'ян і спалювали біля бадилля кукурудзи. У ямки від витягнутих коренів садили нові зерна. Коли стебла кукурудзи досягали 20-25 см висоти, довкола розпушували ґрунт, а коли вони піднімалися вище колін — кукурудзу підгортали. Ірокези вирощували кукурудзи більше, ніж споживали, а тому її надлишки йшли на обмін.

Важливу роль у господарстві ірокезів відігравало полювання, що задовольняло їх потреби у м'ясній їжі та шкурах. Полювали на оленя, лося, бобра, видру, куницю, лисицю, зайця, ведмедя, дикобраза, білку, щурів. Полювали чоловіки впродовж осені і зими. Мисливці поодинці чи невеликими групами розходилися по довколишніх лісах. На час свята середини зими вони повертались у свої поселення. Мисливські угіддя були власністю племені.

Основна мисливська зброя лук і стріла, також, вони часто використовували томагавки, а з середини XVII ст. — вогнепальну зброю. Широко користувалися пастками, ямами. Справжній переворот у їх полювання внесло зростання попиту на шкурки бобрів. Ірокези швидко спустошили свої боброві угіддя і почали проникати на території сусідніх племен,  використовували каное з кори дерев для пересування по річках та озерах. Це викликало безперервні війни ірокезів із сусідами.

Весною і влітку ірокези доволі успішно займалися рибальством. Рибу ловили вудочками, кошиками, сітками, взимку робили ополонки і в них опускали сітки, рибу били списами, стріляли з лука і т.д. Нитки для сіток виготовляли жінки з диких конопель, кропиви, дуба, в'яза чи липи, а сітки плели старі чоловіки за допомогою дерев'яних голок. Збиральництво відігравало допоміжну роль. У ньому були зайняті жінки і діти. Збирали все їстівне.

Щодо їжі то вони вживали в раціон коріння, ягоди, зелень, горіхи, впольованих оленів, диких індиків, мускусних щурів, бобрів, перелітних птахів, ірокезьких риб, особливо велику кількість лосося, форелі, окуня. Ірокези використовували різні методи приготування їжі, включаючи варіння та запікання. Однією з найвідоміших страв ірокезької кухні є кукурудзяний хліб. Його часто поєднували з рагу або супами, приготованими з комбінації м'яса, овочів і трав. Ірокези також готували різноманітні страви, використовуючи врожай «Три сестри». Наприклад, вони готували суккоташ, традиційну страву, що складається з кукурудзи, квасолі та кабачків, приготованих разом з іншими інгредієнтами, такими як цибуля та зелень.

Ще однією популярною стравою був кукурудзяний суп, який відіграв значну роль у культурі ірокезів. Кукурудзяний суп готували шляхом відварювання кукурудзяних зерен з м'ясом або рибою разом з різними овочами і зеленню. Його часто вживали під час церемоній та особливих випадків, символізуючи єдність та духовне живлення.

З промислів, у ірокезів, найбільш поширеним було ткання поясів і ременів із рослинних волокон, плетіння сіток, кошиків, з лози і коріння, виготовлення дерев'яного та гончарного посуду способом наліплювання, обробка шкур та ін. Ірокези вміли робити зі шкур м'яку замшу. До приходу європейців вони не знали шитого одягу. Чоловіки носили набедренні пов'язки із замші, а жінки обгортали стегна прямокутним клаптем замші у вигляді спіднички. В прохолодну пору тіло обгортали замшевою шкурою лося чи оленя, а взимку одягали ще й накидку зі шкур ведмедя, бобра, видри, лисиці чи білки. Накидки одягали хутром до тіла, а в талії перев'язували. На ноги взували довгі панчохи з хутра, а зверху — шкіряні мокасини. У свята чоловіки одягали на голови круглі шкіряні шапочки і пов'язки, які оздоблювали коротким пір'ям, жінки — головні пов'язки і заплітали волосся у дві коси. Прикраси робилися з кісток, черепашок, каменю та міді. Чоловіки часто голили голови, залишаючи лише поздовжню смугу волосся від чола до потилиці. У них була власна конституція, яка була написана черепашковим намистом. Також вони славилися своїми масками і малюнками на тілі. До речі, майстри, які виготовляли маски і наносили малюнки на тіло, ніколи не повторювали узорів. Маски зазвичай використовувалися в ритуальних, або лікувальних цілях.

 Ірокези жили в "довгих будинках", що в довжину сягали до 90 м, у ширину — 6-10 м, а у висоту — 6-8 м. Таке житло прямокутної форми мало стовпову конструкцію. Його основу становили три ряди вкопаних у землю стовпів. Середній ряд був вищим від бокових. До нього кріпили балки і навішували крокви. Стіни і дах житла закладали жердинами і закривали корою.

Ще одне багате джерело розваг у житті індіанців можна знайти у їхніх племінних іграх. У ці ігри не тільки грали на релігійних святах, де вони становили значну частину розваг, але нерідко для їх проведення відводилися особливі дії. Ірокези вдавалися до цієї розваги з найбільшою запопадливістю і старанністю і докладали невтомних старань до вдосконалення свого мистецтва з кожною грою, в чаклунів і відьом. Ігри проводилися за згодою общин, що мали брати участь. Найпопулярніша гра була отадажисквааге (гра з м’ячем із оленячої шкіри, коли обидві команди мали  прогнати м’яч через свої ворота, які знаходилися в протилежній стороні). Крім цього, любили робити ставки на ту чи іншу команду, програючи томагавки, прикраси. Коли наступав день змагань, збирався народ зі всієї округи.

Мабуть, найпрекрасніша ідея в міфології ірокезів втілена в образі Трьох сестер: Духа кукурудзи, Духа бобів та Духа гарбуза. Ці рослини вважалися особливим даром Хевенні.  Ірокези вірили, що турбота про кожного з них заради благополуччя індіанців була довірена особливому духу. Їх представляли в образі прекрасних жінок, дуже прив'язаних одна до одної, які раділи тому, що вони живуть разом. Це останнє повір'я пояснюється природною пристосованістю самих рослин рости разом в одному полі, а можливо, і в одній борозні. Наряд кожної складався з листя відповідної рослини, і ірокези вірили, що під час періоду зростання вони відвідують поля і живуть у них. Ця тріада відома під ім'ям Двохайко, що означає «Наше життя» або «Наші годувальниці». Вони ніколи не згадуються по-різному, тому що у них немає окремих імен. Легенда про кукурудзу говорить, що спочатку обробляти її було легко, родилося її удосталь і зерна  були надзвичайно багаті на олію. Злий дух, позаздривши людині в цьому великому дару Хевенні, увійшов у поля і напустив на кукурудзу порчу. З того часу її стало важче обробляти, родитися вона стала менш рясно і втратила свою колишню кремезність. І в наші дні, коли кукурудзяне листя з сумним шелестом хитається під вітром, благочестивому індіанцю здається, що він чує голос Духа кукурудзи, який у своєму співчутті до червоношкірої людини все ще марно оплакує свою згублену родючість. Серед мешканців світу духів, якими ірокези оточували себе, можна перерахувати духів лікування, вогню та води, духу кожного з різних видів дерев, кожного з видів чагарників, різних рослин і трав. Таким чином, існували духи дубів, клена, чорниці та малини, а також м'яти та тютюну. Більшість творінь природи віддавалися, таким чином, під пильну опіку будь-якого духа-покровителя. Декого з них наділяли тілесною оболонкою та особливими обов'язками. У своєму культі ірокези мали звичай віддячувати цим підлеглим Хевенні під загальним ім'ям Хоноченокех. Цей термін означає «невидимі помічники» і охоплює весь світ духів від Хено – Громовержця до Духа суниці. І лише деякі з них мали особливі імена або згадувалися в культі ірокезів інакше, ніж разом. У ірокезів, мабуть, було лише слабке поняття про всюдисутність Великого духу, як вказувалося вище, або про якусь особисту силу, досить могутню, щоб керувати без жодної допомоги дивовижними творами всесвіту і складними справами людини. Безсумнівно, з цієї причини вони гадали, що Великий дух сам оточив себе підвладними йому духами, ним самим створеними, яким він довірив безпосереднє спостереження за різноманітними творіннями природи. Ірокези вірили, що тютюн був дано їм як засіб спілкування зі світом духів. Закурюючи тютюн, вони могли з його висхідним димом відсилати Великому духу в угодній йому формі свої прохання та приносити свою подяку за його благодіяння. Без посередництва тютюнового диму не можна було досягти духа Хевенні. У такий же спосіб, періодично, на кожному святі, вони віддячували невидимим помічникам за їхні дружні послуги та дбайливе піклування. У них у звичаї було також звертатися з подякою до дерев, чагарників і рослин, до джерел, річок і потоків, до вогню і вітру, до сонця та зірок - одним словом, до кожного об'єкта природи, який служив їхнім потребам і, таким чином, пробуджував почуття подяки. Але це відбувалося без посередництва тютюнового диму. Вони зверталися безпосередньо до об'єкту.

Віра в чаклунство існує до сьогодні і завжди була одним з уявлень, що глибоко укорінилися в розумах ірокезів. Їх вірування знаходили крайній ступінь чудового і надприродного. Будь-яка людина, старий чи молодий, чоловік чи жінка, могла стати одержимим злим духом і перетворитися на чаклуна чи відьму. Одержимий міг прийняти за бажанням образ будь-якої тварини, птиці чи плазуна і, виконавши свій злодійський намір, знову набути початкового вигляду або, якщо необхідно було уникнути переслідування, звернутися в неживий предмет. Чаклуни та відьми були обдаровані силою робити зло і були схильні виключно до поганих справ. Коли хтось ставав чаклуном, він переставав бути самим собою. Зброєю смерті була невидима отрута. Такий сильний був загальний страх перед відьмами, що за ірокезькими законами вони заздалегідь були засуджені до смерті. Кожен, хто розкрив чаклунську дію, міг не тільки знищити відьму, а й узяти на себе небезпечне право визначити, хто ж це був.

Підсумовуючи вище сказане, можна зазначити, що Основою їх економіки були землеробство, полювання, рибальство та збирання. Вони вирощували такі культури, як кукурудза, квасоля та гарбуз, які разом складали так звану "трійцю" основних продуктів харчування. Полювання на лісову дичину та рибальство забезпечували додаткове джерело м'яса і риби. Традиційна матеріальна культура ірокезів включала будівництво «довгих будинків», де жило декілька родин одночасно. Духовна культура ірокезів була глибоко пов’язана з природою. Вони мали релігійні вірування, що відображали єдність людини з навколишнім середовищем, а також проводили ритуали для забезпечення гармонії з природними циклами.

Список посилань:

https://static.flibusta.is/b.usr/Morgan_Liga-hodenosauni-ili-irokezov.140722.pdf

https://dovidka.biz.ua/tsikavi-fakti-pro-indiantsiv/

https://nativetribe.info/iroquois-culinary-delights-exploring-authentic-indigenous-cuisine/