Р Е Ф Е Р А Т

з предмету «Паразитологія»

на тему:

«Видатні українські паразитологи та їх внесок

у паразитологію»

Виконала:

Домська Єлизавета Олександрівна

Зміст

Вступ

1. Данилевський Василь Якович (1875 -1939)

2. Заболотний Данило Кирилович (1867-1929)

3. Коровицький Леонід Костянтинович (1890-1976)

4. Олександр Прокопович Маркевич

5. Роман Семенович Чеботарьов

6. Віктор Петрович Шарпило

7. Корнюшин Вадим Васильович

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

 Паразитологія (від грец. parasitos - нахлібник, дармоїд і logos -вчення) - наука про паразитичні організми, їх взаємостосунки з організмами, на яких вони паразитують, та довкіллям, структуру й динаміку паразитарних систем, значення паразитів у природних біосистемах і практичній діяльності людини.

Паразитологія це наукова дисципліна, похідна з біології, яка відповідає за вивчення біології паразитів та викликаних ними хвороб. Ті, хто займається такими дослідженнями, відомі як паразитологи.

Вчені-паразитологи вивчають розподіл, екологію, еволюцію, біохімію, фізіологію, молекулярну біологію та основні клінічні аспекти паразитів, а також реакцію господаря на ці агенти. Науковці, як правило, зосереджені на вивченні згубних наслідків, які мають організми, що живуть в іншому живому організмі, а не просто на взаємодії між паразитом та його господарем.  Хоча паразити можуть належати до будь-якої групи, включаючи бактерії, дріжджі, гриби, водорості, віруси, найпростіші, гельмінти та членистоногі, паразитологи зосереджуються особливо на внутрішніх зоопаразитах, тобто на ендопаразитах, які вражають тварин.

Основне завдання паразитології – опрацювання науковцями-паразитологами теоретичної бази біологічних й інтегрованих методів боротьби з паразитами людини, тварин, рослин та розв'язання низки біологічних проблем.

В даної роботі розглянемо видатних українських вчених паразитологів  які зробили значний внесок у розвиток науки паразитології.

1. Данилевський Василь Якович (1875 -1939)

Видатний електро- й патофізіолог, ендокринолог, гістолог, фундатор порівняльної паразитології в Україні. Виявив у корі головного мозку структуру, що регулює діяльність серця. Доктор медичних наук, академік  ВУАН, заслужений діяч науки України. Нагороджений преміями ім. Мотьйона Паризької АН, ім. К. Бера Петербурзької АН, ім.А.Хойнацького Варшавського університету, ім.Юшенова Військової медичної академії, медаллю на честь Марії Кінґслі Інституту тропічної медицини (м. Ліверпуль).

В. Я. Данилевський народився 14 січня 1852 року в Харкові. (помер у 1939 р.). У 1874 році з відзнакою закінчив медичний інститут Харківського університету. Через 3 роки захистив дисертацію “Дослідження по фізіології головного мозку”, виконану в фізіологічній лабораторії професора І. І. Щеглова. У 1872-1874 роках вийшли три його статті, присвячені фізіології м'язів. У 1877 р. здобув науковий ступінь доктора медицини.  У 1921 р. В. Я. Данилевський відкрив центри регуляції вегетативних процесів у головному мозку. Провів перші в Російській імперії дослідження реєстрації електричних явищ у головному мозку собаки, які пізніше були покладені в основу електроенцефалографії (електрофізіології). Виступив піонером фізіологічного вивчення гіпнозу у тварин та людини. Один із засновників фізіології праці.

У 1884 р. В. Я. Данилевський відкрив збудників малярії птахів, створивши тим самим необхідну лабораторну модель для вивчення плазмодіїв. Він виявив і вивчив паразити крові птахів.  Вчений вперше показав, що кровопаразити (трипаносоми, гемогрегарини), які паразитують в еритроцитах, поширені серед різних хребетних тварин. Його праці стали доказом того, що відкриті А. Лавераном паразити в еритроцитах людини, є збудниками малярії, а комарі - їх переносниками.

Він вперше довів, що розвиток збудників малярії відбувається не лише в еритроцитах, але й в інших клітинах. Це відкриття започаткувало вивчення екзоеритроцитарного циклу розвитку збудників малярії. Було остаточно розв'язано проблему етіології малярії і досягнуто успіхів в її лікуванні й профілактиці.

2. Заболотний Данило Кирилович (1867-1929)

Випускник Імператорського університету Св. Володимира (1894 p.), видатний український учений, епідеміолог, мікробіолог, Президент ВУАН, засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві.

Народився Данило Кирилович Заболотний  2 січня 1867 р. у с. Чоботарка на Вінниччині в українській селянській родині. 

Данило Кирилович брав участь у багатьох експедиціях у місця спалахів інфекційних хвороб: побував Одесі, Астраханській губернії, Індії, Монголії, Китаї, Персії, Шотландії, Марокко. Він був одним із кращих у світі знавців епідеміології чуми. Д.К. Заболотний значною мірою сприяв остаточному викоріненню чуми в Росії, був організатором та першим директором (з 1928) Інституту мікробіології і вірусології АН УРСР, який зараз носить його ім'я, президентом Академії наук УРСР. Опублікував понад 150 наукових праць.

Помер Д.К. Заболотний 16 грудня 1929 р. на 62-му році життя. Смерть настала від ускладнення після грипу, яке, на жаль, не змогли подолати лікарі.

Дослідження холери. У 1893 р. - разом із прозектором Іваном Савченком зробив на собі небезпечний дослід: випив живу холерну культуру, після попередньої пробної імунізації впродовж 28 днів, щоб довести ефективність імунізації через рот (цим досвідом покладено було початок методам ентеровакцинації). На основі аналізу накопичених на холерних епідеміях матеріалів Заболотний зробив відкриття у медицині ‒ реальність пероральної імунізації людини проти холери, а також відкрив приховане бактеріоносійство.

Заболотний сформував профілактичну доктрину, яка стала провідною в боротьбі з холерою ‒ це дія на джерело інфекції. Таким чином, Заболотний обґрунтував і експериментально довів можливість пероральної вакцинації людей проти холери (можливість імунізації проти холери при введенні мікроба через рот).

Дослідження чуми. На початку 1897 року Заболотний з групою вчених виїхав на три місяці до Індії для вивчення страшної на той час хвороби – чуми. За результатами цієї експедиції були виявлені шляхи проникнення збудника до організму, захисна дія протичумної сироватки, ефективність сіркової терапії залежно від часу введення сироватки після зараження та ін.

Протягом 1897–1899 років Заболотний брав участь в експедиціях з боротьби з чумою в Індії, Внутрішній Монголії, Персії, Аравії, Месопотамії, Китаї. Завдяки Заболотному було встановлено принцип географічного поширення чуми на земній кулі. Вчений довів, що носіями її в природі є дикі гризуни – епідеміологічне обстеження бактеріологічно підтвердженого спалаху чуми дало можливість заперечувати зв'язок чуми в Монголії з цією ж хворобою в інших регіонах. Також учений сформулював оригінальну гіпотезу щодо причин ендемічності хвороби і зв'язку захворювання людей з епізоотіями серед гризунів, яку детально виклав у праці «Ендемічні вогнища чуми на земній кулі і причини її поширення» (1899).

Усе життя і діяльність Д.К. Заболотного є яскравим і повчальним прикладом самовідданого, творчого служіння науці та людям. Він зробив значний внесок у розвиток світової науки про заразні хвороби та боротьбу з ними. Його численні наукові праці, присвячені вивченню чуми, холери, малярії, дифтерії, черевного і висипного тифу, сифілісу, газової гангрени й інших особливо небезпечних інфекцій, здобули широке міжнародне визнання.

3. Коровицький Леонід Костянтинович (1890-1976)

(23 січня 1890, Житомир - 8 грудня 1976, Одеса) - український терапевт і інфекціоніст, професор, заслужений діяч науки УРСР (1965 ).

У 1913 році закінчив медичний факультет Одеського університету. З 1934 року завідує кафедрою пропедевтичної терапії, по тому до 1968 року - завідувач клініки інфекційних хвороб Одеського медичного інституту. Його праці присвячені клініці й лікуванню інфекційних і паразитарних хвороб.

Леонід Костянтинович Коровицький серед славетних інфекціоністів України посів чільне місце. Цей вчений з 1934 р. по 1968 p. очолював кафедру в Одеському медичному інституті.

Л.К. Коровицький – один з перших в Україні почав вивчати поширення токсоплазмозу. Він створив консультативно-методичний кабінет при міській інфекційній лікарні, де проводилося масове обстеження осіб, у яких був запідозрений токсоплазмоз, а також всіх вагітних жінок. Було видано монографію «Токсоплазмоз». Протягом багатьох років колектив кафедри працював над вивченням клініки, розробляв методи діагностики і лікування бруцельозу. Результати наукових досягнень висвітлені в монографії «Бруцельоз», що вийшла двічі в 1950 і 1962 роках.

Особливо плідною була його праця з проблем малярії, бруцельозу і токсоплазмозу. Написане ним «Практическое руководство по малярии» витримало 5 видань і сприяло підвищенню кваліфікації лікарів. Професор Коровицький розробив клінічну класифікацію і вакцинотерапію бруцельозу, досяг значних успіхів у дослідженні змін серцево-судинної системи та їх корекції при інфекційних хворобах.

Під керівництвом Л.К. Коровицького підготовлено 8 докторів і 20 кандидатів медичних наук.

4. Олександр Прокопович Маркевич

До числа відомих вчених, які зробили вагомий внесок у розвиток природничих наук в Україні належить академік НАН України Олександр Прокопович Маркевич. О. П. Маркевич -  видатний паразитолог, добре знаний у світі, фундатор паразитологічних досліджень в Україні, засновник і голова української паразитологічної школи.

Олександр Прокопович Маркевич народився 19 березня 1905р. в с. Плоске Київської губернії в бідній селянській сім'ї. Любов до науки, бажання поглиблювати свої знання і працювати в галузі зоології привели Олександра прокоповича в 1926 р. на перший курс біологічного факультету Київського університету. У 1930 р. Олександр Прокопович успішно закінчив університет і, як молодий, талановитий дослідник був рекомендований вченою радою в аспірантуру. У тому ж році його зарахували першим аспірантом відділу паразитології Інституту іхтіології ВАСХНІЛ в Ленінграді. Науковим керівником О.П. Маркевича був відомий вітчизняний зоолог В.А. Догель.

О.П.Маркевич створив найбільшу школу паразитологів в Україні. Він був професором Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Займався ветеринарною паразитологією, вивчав паразитологічну ситуацію в різних природних зонах України. Він був одним із фундаторів нового спрямування - гідропаразитології, вперше заклав її теоретичні основи.

Окремі праці О. П. Маркевича присвячені вивченню гельмінтозів людини в Україні, джерелом яких є риба, боротьбі з інвазіями людини й сільськогосподарських тварин, завданням та перспективам розвитку паразитологічної науки і практики. Ним зроблено оригінальні теоретичні узагальнення щодо походження й еволюції паразитизму, походження й шляхи формування паразитофауни людини і свійських тварин.

Олександр Прокопович Маркевич дуже багато працював в галузі організації і планування зоологічних і паразитологій досліджень в Україні, вів велику суспільну роботу.

О. П. Маркевич помер після тяжкої хвороби у 1999 р., похований на Байковому кладовищі.

Будучи найбільшим фахівцем-паразитологом, професор О.П. Маркевич займався вивченням паразитичних веслоногих в нашій країні і заслужив цими дослідженнями міжнародне визнання. Підсумком досліджень Олександра Прокоповича і керованого ним колективу українських паразитологів стала фундаментальна монографія «Паразитофауна прісноводих риб Української РСР» (1951), що має велике значення як для науки, так і для практики  рибного  господарства.

О.П.Маркевич - автор понад 700 наукових праць, зокрема 25 монографій. Описав кілька десятків нових для науки видів та надвидових таксонів з різноманітних груп безхребетних тварин, переважно паразитичних веслоногих ракоподібних.

5. Роман Семенович Чеботарьов

Чеботарьов  Р.С.(*15 жовтня 1905, с. Старинка, Вітебська область, Білорусь - †20 травня 1981, Київ) - білоруський та український паразитолог, академік АН БРСР (1961), професор (1944), доктор ветеринарних наук (1944), нагороджений орденом «Знак Пошани» (1968). Автор понад 180 наукових праць, зокрема 4 монографій.

У 1929 році закінчив Вітебський ветеринарний інститут, протягом 1930-1933 років працював у цій установі.

Від 1935 року очолював кафедру паразитології Київського ветеринарного інституту, а з 1944 по 1949 рік – кафедру паразитології Львівського ветеринарного інституту.

Від 1949 по 1961 рік працював в Інституті зоології АН УРСР. Від 1961 по 1976 рік займав посаду директора Білоруського науково-дослідного інституту ветеринарії.

Помер Р. С. Чеботарьов 20 травня 1981 року у Києві.

Є автором понад 160 наукових праць. Під його керівництвом захищено десять кандидатських дисертацій.

Автор понад 180 наукових праць, зокрема 4 монографій.

Академик Р.С.Чеботарьов, який розглядав проблему піроплазмозу коней, зробив вагомий внесок у вивчення інвазійних хвороб тварин.

6. Віктор Петрович Шарпило

Віктор Петрович Шарпило (29 вересня 1933 - 16 березня 2005) -видатний український зоолог, паразитолог, фахівець з гельмінтів амфібій і рептилій, доктор біологічних наук, професор.

Народився Віктор Шарпило у м. Гатчина під Ленінградом в сім'ї військового-киянина. Шкільні роки Віктора Петровича проходять на зелених пагорбах Куренівки та Подолу, на берегах Дніпра де зароджується в його душі інтерес до живої природи, пронесений через усе життя.

Першим університетом початківця біолога-шестикласника стала стала станція юних натуралістів. Ще юннатом Віктор брав участь в експедиціях Леоніда Олександровича та Лілії Олексіївни Смогоржевських і зацікавився світом паразитичних черв'яків - гельмінтів. Наступним щаблем його життєвого шляху став біологічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка (1953-1958 рр.). Він був блискучим студентом і вже з першого курсу почав працювати в науковому гуртку при кафедрі зоології безхребетних тварин під керівництвом О. П. Маркевича і В. П. Коваль. Майже відразу визначиться і об'єкт його досліджень - гельмінти рептилій. В університеті Віктор Петрович набув і перший досвід справжніх наукових експедицій у поїздках на практику до Канева, на Біле і Баренцове моря, Далекий Схід, в Карпати. Цей досвід дуже йому знадобився, особливо в період роботи в Зоологічному музеї.

Після закінчення університету в 1958 р. Віктор Петрович прийшов до Інституту зоології АН України і пропрацював тут усе своє життя. За 47 років він пройшов шлях від таксидерміста до завідувача відділу паразитології, який очолював з 1982 р., а з 1999 р. працював в цьому відділі головним науковим співробітником.

Віктор Петрович Шарпило — паразитолог-гельмінтолог, який отримав широке світове визнання насамперед як один з небагатьох великих фахівців із фауни, систематики та біології гельмінтів холоднокровних наземних хребетних, рептилій і амфібій. Ним зроблений фундаментальний внесок у вивчення гельмінтів цих хазяїв на території Палеарктики в цілому, описано близько 30 нових видів і надвидових таксонів.

Ще одна галузь наукових інтересів Віктора Петровича - проблема паратенічного паразитизму. Він займався розробкою сучасної концепції цього явища, яка розкриває його загальнопаразитологічний, загальнобіологічний сенс і важливу роль в трансмісії паразитів, у забезпеченні надійного функціонування паразитарних систем.

Завжди цікавила Віктора Петровича також і проблема становлення та еволюції життєвих циклів паразитів і шляхів їх циркуляції в екосистемах, що тісно змикається з проблемою паратенічного паразитизму.

В. П. Шарпило опубліковано понад 120 робіт, у тому числі кілька монографій: "Паразитические черви пресмыкающихся фауны СССР" 1976. "Гельминты амфибий фауны СССР" 1980. "Фауна Украины: Т. 34. вып. 3: Плагиорхиаты" 1980, "Каталог гельминтов позвоночных Украины. Трематоды наземных позвоночных" 1955. а також розділи про паразитів в монографіях "Прыткая яшерица" 1976 і "Разноцветная ящурка" 1993 і ін.

Особливо слід зазначити, що в ході численних експедицій, що охопили майже всю територію Радянського Союзу і деякі суміжні країни, Віктором Петровичем була зібрана унікальна колекція гельмінтів рептилій і амфібій Палеарктики, одна з найбільших в світі, що зберігається в його рідному інституті, а також внесений значний внесок у формування колекції гельмінтів птахів і ссавців того ж Інституту зоології.

7. Корнюшин Вадим Васильович

Головний науковий співробітник відділу паразитології інституту зоології імені I.I. Шмальгаузена, віцепрезидент українського наукового товариства паразитологів, доктор біологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України
Вадим Васильович Корнюшин - добре відомий в Україні та визнаний світовою науковою спільнотою український учений-паразитолог.

Основними напрямами його наукової діяльності є вивчення видової різноманітності цестод - паразитів диких і свійських тварин, а також людини, їх систематики й еволюції, особливостей їхньої біології, життєвих циклів та циркуляції в екосистемах, популяційної екології цих паразитів, взаємин у системі паразит-хазяїн й стосунків з іншими гельмінтами в інфраугрупованнях, патогенного впливу на хазяїв, поширення зоонозів та природноосередкових хвороб людей і тварин, а також з’ясування особливостей формування локальних та регіональних фаун гельмінтів певних груп тварин, зокрема видів-вселенців й інтродуцентів.

Народився майбутній учений 8 липня 1937 р. в Києві в багатодітній родині, рано залишився без батьків. В 1951 р. у місті Львів він закінчив семирічку та у 1955 р. Львівський зооветеринарний технікум із червоним дипломом. Після закінчення в 1960 р. ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук, Вадим Васильович рік пропрацював ветлікарем у племзаводі «Степок» Харківської області і у 1961 р. він повернувся до Києва де й був зарахований на посаду старшого лаборанта відділу гельмінтології Інституту зоології АН України. З того часу він пройшов усі кар’єрні сходинки до завідувача відділу паразитології.

Відлік його наукового стажу розпочався в 1962 р. з аспірантури під керівництвом видатного українського паразитолога академіка АН України О.П. Маркевича. Тоді у відділі паразитології створили групу молодих талановитих учених задля комплексного вивчення паразитів птахів України. У тісній співпраці з орнітологами Інституту зоології організували численні експедиції до Північного Причорномор’я, Полісся, Карпат та інших регіонів України. Це дало змогу зібрати величезну колекцію гельмінтів птахів, найбільшу в Центральній та Східній Європі. Кандидатську дисертацію на тему «Цестоди водо­плавних і болотних птахів північно-західного При­чорно­мор’я» Вадим Васильович успішно захистив у 1967 р. й одразу очолив неструктурну лабораторію гельмінтології, створену у відділі паразитології. Одночасно почав читати курс лекцій з основ паразитології та вести спецкурс із гельмінтології для студентів біофаку Київського університету. Відтоді він приділяє велику увагу підготовці наукових кадрів, дбає про поповнення колективу здібною молоддю. Пізніше в 1997–2014 рр. викладав курс із паразитології студентам-біологам Міжнародного Соломонового Університету. Після захисту докторської дисертації «Цестоди птахів півдня Східної Європи» в 1992 р. він керував підготовкою кандидатських дисертацій аспірантів та здобувачів, консультував докторантів.

Загалом його учні захистили шість кандидатських та одну докторську дисертацію.

Широка загальна й фахова ерудиція, ґрунтовна обізнаність із проблемами ветеринарної і медичної паразитології стали основою високого авторитету В.В. Корнюшина серед паразитологів-практиків. Він зробив вагомий внесок в організацію роботи Українського ­наукового товариства паразитологів, яке об’єднує представників паразитологічної науки й практики, багато років був ученим секретарем, із 1999 р. - віцепрезидент цього товариства.

Сьогодні Вадим Васильович Корнюшин успішно працює в рідному Інституті зоології, бере участь у наукових дослідженнях разом з учнями, виїздить на паразитологічні конференції, в Україні та за її межами. За останні п’ять років видав 35 публікацій, серед яких дві колективні монографії та підручник для університетів «Загальна паразитологія».

Висновки

Великий внесок у розвиток медичної паразитології зроблено українськими вченими. Так, В. Я. Данилевський вперше показав, що кровопаразити (трипаносоми, гемогрегарини), які паразитують в еритроцитах, поширені серед різних хребетних тварин.

Д. К. Заболотний був організатором першої у світі кафедри епідеміології в Одесі, довів природну осередковість чуми. Він з'ясував, що носіями збудника чуми і джерелом зараження людини є дикі гризуни (ховрахи, байбаки-тарбагани).

Л. К. Коровицький  присвятив свої праці клініці й лікуванню таких паразитарних хвороб, як малярія, токсоплазмоз.

Найбільшу школу паразитологів в Україні створив О. П. Маркевич, професор Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Вчений займався ветеринарною паразитологією, вивчав паразитологічну ситуацію в різних природних зонах України, був одним із фундаторів нового спрямування - гідропаразитології, вперше заклав її теоретичні основи. Окремі праці О. П. Маркевича присвячені вивченню гельмінтозів людини в Україні. Ним зроблено оригінальні теоретичні узагальнення щодо походження й еволюції паразитизму, походження й шляхи формування паразитофауни людини і свійських тварин. О.П. Маркевич працював у сфері організації і планування паразитологічних досліджень в Україні. Він підготував сотні спеціалістів-зоологів та паразитологів, виховав численні наукові кадри.

Вагомий внесок у вивчення інвазійних хвороб тварин зробив також
академік Р.С. Чеботарьов, який розглядав проблемупіроплазмозу коней, очолював кафедру паразитології Київського ветеринарного
інституту.

Віктор Петрович Шарпило - паразитолог-гельмінтолог, який отримав широке світове визнання насамперед як один з небагатьох великих фахівців із фауни, систематики та біології гельмінтів холоднокровних наземних хребетних, рептилій і амфібій. Ним зроблений фундаментальний внесок у вивчення гельмінтів цих хазяїв на території Палеарктики в цілому, описано близько 30 нових видів і надвидових таксонів.

Вадим Васильович Корнюшин - добре відомий в Україні та визнаний світовою науковою спільнотою український учений-паразитолог.  Основними напрямами його наукової діяльності є вивчення видової різноманітності цестод - паразитів диких і свійських тварин, а також людини, їх систематики й еволюції, особливостей їхньої біології, життєвих циклів та циркуляції в екосистемах.

Список використаної літератури

1.               Бездробний Ю., Козирський В., Шендеровський В. Видатні
   українські вчені у світовій науці: Стислий довідник.
   К. : ТОВ "Праймдрук", 2012. 107 с.
2.               Билай В. И. Даниил Кириллович Заболотный. Киев: Наукова думка, 1987. 128с.
3.               Вклад В. Я. Данилевского в розвиток фізіології.
   Савченко Т.В., Репньовська І.І., Гарбузова В.Ю.
   https://core.ac.uk/download/pdf/14036647.pdf
4.               Корнюшин Вадим Васильович. http://logos-ukraine.com.ua/project/index.php?project=nued6&id=2616
5.               Корнюшин В.В. Виктор Петрович Шарпило (1933–2005). Вестн. зоологии. 2005. Т. 39, № 5. С. 93–94.
6.               Паразитологія: Конспект лекцій: Укладачі: Сухомлін К. Б., Зінченко О. П. Луцьк : Медіа, 2020. 94 с.
7.               Писаренко Г.С.  О. П. Маркевич, /АН УРСР. Бібліографія вчених Української РСР. «Наукова думка». К. 1975р. 67c.