РЕІНТЕГРАЦІЯ ДІТЕЙ З

НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ В УМОВАХ

ШКОЛИ-ІНТЕРНАТ

 

       Дипломна робота з соціальної педагогіки

(освітньо-кваліфікаційний рівень

«Магістер»)

студентки 7 курсу 70 групи                                           галузі знань:

0101 Педагогічна освіта напряму підготовки:

                                          8.01010601 Соціальна педагогіка                                           Седляр Наталії Олександрівни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Житомир — 2017 рік

ЗМІСТ

ВСТУП. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

РОЗДІЛ      1.      СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА      ДІЯЛЬНІСТЬ       У

ЗАКЛАДАХ ІНТЕРНАТНОГО ТИПУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .6

1.1. Інтернатні заклади як інститут соціалізації дитини . . . . . . . . . . . . . . . . .6

1.2. Місце і роль соціально-педагогічної роботи у школі-інтернаті . . . . . . 13 1.3. Особливості професійної діяльності соціального педагога школиінтернату: зміст, форми та методи роботи з вихованцями . . . . . . . . . . . . . . 18

Висновки до першого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .27

РОЗДІЛ    2.    ПРОЦЕС    РЕІНТЕГРАЦІЇ    В    УМОВАХ     ШКОЛИ-

ІНТЕРНАТУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29

2.1. Поняття «реінтеграція» у науковій літературі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29

2.2. Особливості роботи та завдання школи-інтернату в напрямку реінтеграції вихованців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35

2.3. Основні етапи реінтеграції вихованця інтернатного закладу у соціальне

та сімейне  середовище . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41

Висновки до другого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .46

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ ІНТЕГРОВАНОСТІ ДІТЕЙ З

НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ В УМОВАХ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТУ .48

3.1. Програма та методики дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48

3.2. Аналіз результатів дослідження інтегрованості дітей з неблагополучних сімей в Ушомирській загальноосвітній школі-інтернат I-II

ступенів Житомирської обласної ради . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .51

3.3. Методичні рекомендації соціальним педагогам шкіл-інтернатів з питань реінтеграційної роботи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65 Висновки до третього розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .75

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .80

ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .89 Вступ

Актуальність дослідження: Останнім часом у суспільній свідомості все більше зростає увага до дітей, які перебувають в закладах інтернатного типу. І це не дивно, адже не дивлячись на вдосконалення системи соціального захисту населення, покращення матеріального рівня життя та інших аспектів, все ж зростає кількість дітей, які у зв’язку з різноманітними проблемами (неблагополучні, неповні, малозабезпечені сім'ї та інші) не мають змоги жити, зростати, виховуватись і набувати певного соціального досвіду в сім’ї. Саме це і призводить до того, що держава, турбуючись про молоде покоління, бере на себе обов'язок утримання та виховання таких дітей в державних закладах опіки і піклування.

Але, нажаль, навчаючись та живучи в закладі інтернатного типу дитина більшу частину часу проводить з іншими дітьми, не маючи на  потрібному рівні дуже важливої сфери спілкування: дитина – дорослий (мати, батько чи інші люблячі близькі). Вона не має достатньо батьківської любові та турботи, соціалізації на сімейному рівні. Адже, саме це і визначає, в основному, розвиток особистості в дитинстві.

При розгляді функціонування шкіл-інтернатів, ми можемо спостерігати за чинниками, що формують проблеми вихованців інтернатних закладів. До їх складу входять проблеми як особистісного, так і міжособистісного характеру: відсутність навичок поведінки і спілкування з іншими людьми, невпевненість, комплекс неповноцінності, почуття соціальної відчуженості, недостатній прояв позитивних соціальнорольових орієнтирів, підвищена агресивність, проблеми адаптації до нового середовища.

Останнім часом виникла необхідність наявності такого спеціаліста, як соціальний педагог у виховних установах, зокрема в закладах інтернатного типу. Тому що, саме соціальний педагог, як фахівець, може допомогти дитині-вихованцеві інтернатного закладу, вийти на кращий рівень психологічного та особистісного розвитку, допоможе у реінтеграції на всіх її рівнях, подолати певні проблеми, досягти успіхів у засвоєнні норм життя, вміти до них пристосуватися тощо.

Над проблемою існування закладів інтернатного типу, над особливостями соціалізації та ресоціалізації дітей, що там навчаються працювали: А. О. Поляничко, В. Є. Сорочинська, В. М. Шкуркіна,                 В. П. Вургич, Ж. В. Петрочко, К. М. Чертова, Л. М. Артюшкіна,                

О. Г. Карагодіна та інші.  

Об'єкт дослідження: соціально-педагогічна діяльність інтернатних закладів.

Предмет дослідження: процес реінтеграції вихованців з неблагополучних сімей у школі-інтернат.

Метою дослідження є охарактеризувати процес та основні етапи реінтеграції дітей з неблагополучних сімей у школі-інтернат.

Завданнями дослідження є:

•                     Проаналізувати    соціально-педагогічну діяльність   у        закладах інтернатного типу.

•                     Емпірично дослідити рівень інтегрованості вихованців школи- інтернату.

•                     Розробити методичні   рекомендації        з        реінтеграційної    роботи соціальним педагогам шкіл-інтернатів.

Методи дослідження: теоретичні (аналіз, синтез, систематизація та узагальнення), емпіричні (анкетне опитування).

Апробація роботи: зміст та актуальність наукової роботи викладено у публікації автора: Седляр Н. О. Реінтеграція дітей з неблагополучних сімей в умовах школи-інтернат // Актуальні проблеми соціальної сфери : [збірник наукових робіт викладачів та студентів / за заг. ред. Н. П. Павлик]. — Житомир : Вид-во Житомирського державного університету імені Івана Франка, 2017.    

Структура роботи: Робота складається з трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи складає — 112 сторінок, з них основного тексту — 74 сторінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ В

ЗАКЛАДАХ ІНТЕРНАТНОГО ТИПУ

1.1. Інтернатні заклади як інститут соціалізації дитини

Процес соціалізації, це розвиток і самозмінення людини під час засвоєння та відтворення культури, яке відбувається у взаємодії людини зі стихійними, відносно керованими і цілеспрямовано створеними умовами життя на всіх його етапах [62, с. 116]. Основними інститутами соціалізації виступають освіта та виховання, які реалізовуються безпосередньо в сім'ї та школі.

Одним із провідних факторів соціалізації підростаючого покоління  належить інституту соціального виховання. Пріоритетне місце серед якого належить школі. Школа є досить складним соціально-виховним феноменом. Тут стикаються та перегукуються найрізноманітніші сторони життя людини. І саме тому, школу більшість науковців розглядають як провідний інститут соціального виховання.

До цього фактору соціалізації також слід віднести і школи-інтернати, які для певних категорій дітей є основним місцем соціального розвитку. Загальноосвітня школа-інтернат — це навчальний заклад, що забезпечує дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, у нашому випадку і дітям з неблагополучних сімей, умови для проживання, різнобічного розвитку, виховання, здобуття освіти, професійної орієнтації та підготовки, готує дітей до самостійного життя [48].

Особливістю соціалізації вихованців в закладах інтернатного типу є заміщення одного з провідних інститутів соціалізації – сім’ї – установою, тому передачу життєвого, соціального досвіду здійснює саме колектив однолітків, педагогічний колектив школи-інтернату. Основним завданням цього закладу є врахування мінливих умов у суспільстві, реалізація роботи на основі особистісного, індивідуального й соціального профілю розвитку дитини за відсутності або недостатності батьківського піклування [40,         с. 124].

Кожен інтернатний заклад являє собою певне соціокультурне середовище. Для дітей — це соціокультурне середовище виховання, яке залежить від культури способу життя, поведінки (самовияву) вихователів, співробітників і вихованців, відносин, взаємодії, а також виховної діяльності і традицій, що склалися в школі. Його ефективність для виховання багато в чому визначається особистою культурою вихователів, їх підготовленістю і досвідом виховної діяльності, зрілістю дитячого виховного колективу, його успіхами і невдачами.

Учні шкіл-інтернатів відрізняються від дитячого загалу освітніх шкіл. Цьому сприяє насамперед той «життєвий досвід», який вони набули, перш ніж потрапити до школи-інтернату. У них деформовані духовні, пізнавальні, естетичні потреби, вони не мають навичок навчальної праці. Тому,  цим дітям важче вчитися, вони можуть гірше засвоювати навчальний матеріал.

Основними якісними характеристиками соціокультурного середовища інтернатного виховного закладу є:

•                     культура середовища життєдіяльності, її відповідність потребам виховання дітей, сімейній обстановці;

•                     культура способу життя вихованців;

•                     матеріальні та культурні можливості інтернату, їх використання в інтересах виховання дітей;

•                     мікроклімат (морально-психологічний фон), який склався в інтернатному закладі;

•                     культура самовияву вихователів;

•                     підготовленість вихователів до виховної діяльності в інтернатному закладі, їх досвід виховання;

•                     культура самовияву адміністрації і співробітників установи;

•                     культура взаємин вихователів і працівників з вихованцями;

•                     зрілість дитячого виховного колективу, його успіхи і невдачі у виховному впливі;

•                     виховні традиції інтернату;

•                     культура відпочинку вихованців [36, с. 64].

Відповідно до цього інтернатний заклад виконує і певні функції, які мають соціально-педагогічний та соціалізаційний характер. До них відносяться:

•                     заміщення сім'ї;

•                     соціалізації (ресоціалізації) та природного засвоєння соціального досвіду і становлення на цій основі людини як особистості;

•                     виховання;

•                     рекреації взаємної моральної та матеріальної підтримки;

•                     комунікації спілкування і початкової підготовки зростаючої людини до життя в суспільстві;

•                     профорієнтації;

•                     підготовки до самостійного життя.

Школа-інтернат, для більшості її вихованців, стає основною моделлю соціального світу, і від того, як буде побудований у ній процес виховання, залежить набуття дітьми соціального досвіду, опанування основ людських взаємин, формування умінь і навичок, яких потребує соціальна адаптація.

Домінантою процесу соціалізації в школі-інтернат є набуття вихованцями життєвої компетентності — бази для успішної самореалізації, позитивної поведінки, яка дає змогу дитині усвідомлено виконувати норми і правила, прийняті в суспільстві, ефективно вирішувати проблеми повсякденного життя. Саме тому, школа-інтернат, на сучасному етапі її розвитку, залучена до процесу вирішення проблеми соціалізації дитини в закладі та в суспільстві.

Інтернат — це особливий навчально-виховний заклад, оскільки діти в ньому не лише вчаться, а знаходяться цілодобово, тобто живуть. Позаурочна діяльність учнів школи-інтернату повинна бути дуже різноманітна. Проводитись з урахуванням інтересів дітей, особливостей їх розвитку, інтелекту. Так, система роботи в позаурочний час не повинна копіювати уроки, у неї свої завдання, форми і методи. Водночас, усі ланки роботи мають бути взаємопов’язані, тому слід у процесі повсякденної практичної діяльності дітей повторювати, закріплювати і розширювати знання, отримані в ході навчального процесу, трансформувати наявні вміння і навички, сприяти набуттю нових, формувати у вихованців корисні звички, еталони поведінки в різних життєвих ситуацій. Головна умова успіху — участь дітей у щоденній різноманітній практичній діяльності, що буде сприяти розширенню її соціального досвіду [40, с. 47-68].

 Однак, через низку причин, соціалізація вихованців школи-інтернату може бути проблематичною. Це і жорстка регламентація часу, і формальна організація середовища школи-інтернату, обмеженість неформального зовнішнього спілкування.

Тому, ми можемо виділити сукупність факторів, що впливають на порушення цілісності процесу соціалізації. До них належать:

1)                Фактори, що зумовлюють субкультурну своєрідність інтернатного закладу як середовища життя і виховання дитини, тобто соціальний склад установи, тип установи, життєві умови для розвитку і виховання дітей, в тому числі матеріальні, морально-психологічний клімат інтернатного закладу.

2)                Фактори, зумовлені виховними можливостями інтернатного закладу і характеризують його соціально-педагогічний потенціал. До їх числа відносяться: культурно-освітній рівень вихователів і працівників, підготовленість і досвід виховної діяльності вихователів в умовах інтернату, сформованість виховного колективу і його зрілість, здатність доцільно впливати на вихованців, матеріально-технічні можливості для повноцінної виховної діяльності, зв'язку інтернатного закладу з освітніми установами, культурними і розважальними центрами, які сприяють інтеграції дітей в соціум.

3)                Фактори, зумовлені безпосередньою виховною діяльністю вихователів. Йдеться про досвід і майстерність вихователів. Від них багато в чому залежить вміння будувати доцільні відносини з вихованцями, створювати сприятливе соціокультурне середовище і забезпечувати ефективність виховання, компенсацію нестачі сімейного виховання [66].

4)                Фактори створення і розвитку виховного колективу, забезпечення досягнення виховних цілей по відношенню до кожного вихованця. Виховний колектив створює сприятливі передумови для реалізації завдань виховання, сприяє більш відповідальному ставленню вихованців до проблем самовдосконалення і підготовки до самостійного життя. Він має чітко виражені, осмислені суспільно значимі цілі, висуває вимоги до кожного вихованця, робить останнього учасником спільної діяльності, підтримує і допомагає в досягненні цілей.

5)                «Дитячий» фактор — своєрідність дітей, їх схильність до виховання, ставлення до вихователів і співробітників, активність в самовияві. В інтернатному закладі виховуються різні категорії дітей, з різним життєвим досвідом і глибиною деформації. Все це вимагає виключно індивідуального підходу, врахування своєрідності кожного у виховній роботі з ними і з усім колективом [66].

6)                Специфічні чинники інтернатного закладу, що вимагають обліку в процесі виховання. До цієї групи належать: постійне перебування дітей в умовах колективу, повне забезпечення (харчування, одяг, предмети дозвілля), що формують нерозуміння того, що і як виходить, купується, має свою вартість і цінність. Жорстка регламентація життя розпорядком дня, поведінки дітей, гіперопіка в діяльності, що призводить до формування людини, яку треба вести, направляючи і керуючи її самопроявом. Своєрідність взаємин дорослих з дітьми, зумовлені відсутністю батьків і формуванням значимого дорослого для дитини, що позначається на встановленні міцних і тривалих взаємин дитини з певними дорослими.

Отже, на вихованця школи-інтернату впливають сукупність факторів цього закладу, вік в якому він туди потрапив, його попередній життєвий (соціальний) досвід, система виховної роботи, а також позиція вихованця і його активність у прагненні пізнати себе, навколишній світ, виробити певну позицію самовдосконалення [36, с. 48].

Школа-інтернат покликана здійснити відповідну корекцію й забезпечити всебічний розвиток, а основне – навчити жити в широкому розумінні цього слова. Уміло використовувати саму індивідуальність, спеціально організований соціум і власну активність маленької людини  за всіма програмами.

Результати опитувань вихованців і випускників інтернатних закладів, проведені  Українським інститутом соціальних досліджень, свідчать про те, що учні шкіл-інтернатів за деякими параметрами перебувають не на рівні своїх однолітків, а за іншими – істотно відстають від них. Це пов’язано з тим, що у таких дітей дуже обмежений чуттєвий досвід. Робота з ними зводиться в основному до набуття окремих знань і побутових навичок. Це спричиняє незбалансованість, схематичність розвитку дитини. Для подолання цих відхилень необхідно проводити спеціальну роботу з дітьми.

Головні завдання, які повинні вирішувати школи-інтернати, це створення найсприятливіших умов, максимально наближених до домашніх, для організації життя і розвитку дітей, оточення кожного вихованця турботою й увагою, а також надання допомоги для здобуття необхідної освіти, підготовки до самостійного життя, вибору професії і праці; розвиток особистості, індивідуальних здібностей, громадського становлення і забезпечення соціального майбутнього [39, с. 9-14].

Отже, одним із провідних факторів соціалізації підростаючого покоління належить інституту соціального виховання — школі. Особливістю соціалізації дитини в закладі інтернатного типу є передача життєвого і соціального досвіду колективом однолітків та педагогічним колективом школи-інтернату. Ефективність соціалізаційної роботи школиінтернату залежить від відповідності якісним характеристикам соціокультурного середовища закладу: культури середовища життєдіяльності, мікроклімату, підготовленості педагогічного складу закладу, виховним традиціям та інш. А домінантою процесу соціалізації в школі-інтернат є набуття вихованцями життєвої компетенції як бази успішної самореалізації.

 

1.2. Місце і роль соціально-педагогічної роботи в школі-інтернат

Формування свідомості людини відбувається протягом всього її життя. Те, що вихованець школи-інтернату закріпить у навчальному закладі та суспільних відносинах, стане основою орієнтації його у подальшому житті. Саме тому, важливе місце має соціально-педагогічна робота, як в інтернатному закладі, так і в інших навчально-виховних установах, адже важливо вчасно попередити та піддати корекції деструктивні напрямки розвитку дитини.

Соціально-педагогічна робота у сфері освіти та виховання спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб у ході навчання та виховання.

Основними принципами соціально-педагогічної роботи є: законність, додержання і захист прав дитини, диференційність, системність, індивідуальний підхід, доступність, конфіденційність у роботі, відповідальність суб'єктів роботи за додержання етичних і правових норм, вимог та правил здійснення соціально-педагогічної роботи, добровільність у прийнятті допомоги [70, с. 111-113].

Соціально-педагогічна діяльність в закладі інтернатного типу передбачає виконання виховної ролі, функцій соціальної допомоги та захисту. Соціальні педагоги та працівники мають сприяти розвитку, а точніше саморозвитку особистості, створенню умов найбільшого психологічного комфорту [55].

Соціальному педагогу інтернатного закладу доводиться розв'язувати завдання, дещо відмінні від тих, які стоять перед його колегою у звичайному загальноосвітньому навчальному закладі. Це пов'язано з тим, що в школах-інтернатах формується особливий тип особистості, для соціалізації якої необхідне своєчасне подолання кризових ситуацій та розв'язання проблем вихованця на основі самоусвідомлення ним ставлення до самого себе, оточуючих та навколишнього середовища. Наставнику необхідно вчити дітей, які, будучи позбавленими батьківського тепла та ласки, нерідко встигнувши зневіритися і втратити будь-яку надію у своєму житті, сприймати життя оптимістично. Значно легше досягнути цього, коли створено соціально-педагогічний комплекс школи-інтернату. Його структура може мати такий вигляд:

1)  медико-психолого-педагогічна служба,

2)  служба спортивно-оздоровчого та культурного дозвілля,

3)  служба професійної і соціальної адаптації,

4)  служба профілактики правопорушень [45, с. 4].

Медико-психолого-педагогічна служба — це служба в яку доцільно, окрім соціального педагога та представників адміністрації школи, ввести шкільного психолога, логопеда та відповідального медичного працівника. Будучи основною, вона матиме на меті займатися діагностуванням соціально-педагогічних ситуацій та мікроклімату як у загальношкільному, так і в класних колективах, вивченням спрямованості дітей, створенням та вишукуванням можливостей для реалізації її позитивних виявів. У випадку необхідності служба організовуватиме та проводитиме медико-психологопедагогічні консиліуми, залучаючи до них необхідних та причетних фахівців, представників обслуговуючого персоналу.

Служба спортивно-оздоровчого і культурного дозвілля, як вказує      С. С. Пальчевський працюватиме під керівництвом соціального педагога, заступника директора з виховної роботи (старшого вихователя), педагогаорганізатора дитячого колективу, вчителів, які відповідають за фізкультурно-оздоровчу роботу, завідувача шкільною бібліотекою, керівника гурткової роботи. Вони повинні будуть створювати таке виховне середовище, яке покликане активізувати процес соціалізації вихованця. Служба сприятиме залученню школярів до корисних форм дозвілля, ініціюватиме проведення багатьох із них: зустрічей з цікавими людьми, проведення свят [45, с. 5].

До служби профілактики будуть входити соціальний педагог, шкільний психолог, заступник директора з виховної роботи (старший вихователь), вчитель історії та права. В міру необхідності до її роботи потрібно залучати й інших фахівців. Служба повинна здійснювати спостереження над вихованцями, особливо схильними до правопорушень. З метою запобігання останніх організовувати і проводити відповідні профілактичні заходи. Представники служби допомагатимуть дітям у навчанні, корекції поведінки, залученні їх до організації та проведення корисного дозвілля.

У службі професійної орієнтації та адаптації працюють соціальний педагог, шкільний психолог, заступник директора з виховної роботи (старший вихователь). У разі потреби залучаються інші фахівці. Служба ініціює проведення зустрічей із людьми різних професій, надає групові та індивідуальні консультації з питань професійної орієнтації. Підтримує постійні зв'язки з районними або міськими центрами соціальних служб для молоді (ССМ), особливо з її консультпунктами з питань профорієнтації та працевлаштування і такими соціалізованими формуваннями, як молодіжна біржа праці та агентства зайнятості тощо. Робота служби особливо пожвавлюється в кінці навчального року, коли виникає необхідність надання широких інформаційно-консультативних послуг із правових, соціальних, психологічних питань для випускників загальноосвітнього інтернатного закладу. У цей час спеціалісти обласних, районних та міських  соціальних служб працюють у тісному контакті з центрами зайнятості               

[45, с. 5].

Соціально-педагогічна робота з дітьми, які навчаються в школіінтернаті, спрямована на створення турботливого середовища, яке допомагає дитині розвиватися, сприяти її соціалізації, запобігати бездоглядності дітей або їхньої інституціалізації. В загальному аспекті метою соціального працівника стосовно дітей, які перебувають в інтернатних закладах, є забезпечення адекватного середовища виховання, під яким можна розуміти як оптимізацію педагогічного процесу у інтернатному закладі, так і влаштування життя дитини загалом                

[46].

Очевидним є також такий важливий напрямок соціальної роботи з вихованцями інтернатних закладів, як забезпечення можливостей для їхнього майбутнього. Тут мається на увазі забезпечення соціальної і матеріальної основи життя дітей після виходу з інтернатного закладу – отримання житла, роботи, пільг тощо, а також психологічної готовності до життя за межами закладу.

В дітей, які виховуються в інтернатному закладі є безліч проблем: педагогічна занедбаність, позиція утримання (як проблема мотивації та постановки життєвих цілей), проблема спілкування з іншими людьми (невміння встановити тісні емоційні стосунки, порушення інтимноособистісного спілкування, неадекватне ставлення до дорослого) тощо. І саме ці проблеми повинні вирішуватись соціально-педагогічною роботою в закладі. Ця робота повинна включати в себе позакласну виховну роботу (гуртки, масові заходи, індивідуальні заняття), рольові ігри (програвання життєвих ситуацій, а також моделювання поведінки у вигаданих ситуаціях), різноманітні психологічні та соціально-педагогічні методики для зменшення перевантаження спілкуванням, тренінги навичок спілкування тощо.

Отож, соціально-педагогічна робота в школі-інтернаті має вагоме місце. Вона передбачає виконання виховної ролі, функцій соціальної допомоги та захисту дітей. Ефективність цієї роботи буде покращено, коли школа-інтернат зможе створити соціально-педагогічний комплекс допомоги в закладі. Це в свою чергу забезпечить спрямованість соціальнопедагогічна роботи в школі-інтернат на створення турботливого середовища, яке допоможе дитині розвиватись, сприяти її соціалізації, запобігати бездоглядності дитини.

 

1.3. Особливості професійної діяльності соціального педагога школиінтернату: зміст, форми та методи роботи з вихованцями

 У певний історичний період – 50-і – 60-і рр. ХХ ст. – постало питання про соціально-педагогічне спрямування роботи шкіл-інтернатів, оскільки саме кваліфікований спеціаліст зможе допомогти вихованцеві інтернатного закладу подолати певні життєві труднощі, спрямувати його в правильне русло, допомогти набути самостійності у вирішенні постаючих проблем. Тому досить необхідною є посада соціального педагога в освітньо-виховних закладах, особливо в закладах інтернатного типу.

Останнім часом особливої актуальності набула проблема практичної діяльністі соціальних педагогів у загальноосвітній школі-інтернаті. Професійне самовизначення соціального педагога інтернатного закладу повинно зумовлювати, перш за все, педагогічні основи життєвого самовизначення дитини, які спрямовано на нейтралізацію деприваційних умов розвитку вихованців та формування їх життєвих прагнень і переконань.

Соціальний педагог — це педагог, який здійснює комплекс заходів щодо соціально-педагогічної допомоги, соціального виховання, освіти і розвитку особистості. Конкретизація діяльності соціального педагога випливає із його основних функцій: діагностична, прогностична, комунікативна, реабілітаційна, корекційна [22, с. 24].

Варто зазначити, що професійна діяльність соціальних педагогів у нашій країні протягом останніх років набула великої соціальної ваги, бо значний контингент осіб, які потребують кваліфікованої допомоги,  складають діти, котрі, опинились у скрутній життєвій ситуації.

Посада соціального педагога запроваджена далеко не в усіх навчальновиховних закладах інтернатного типу. А якщо такий фахівець і є, то він відчуває певні труднощі у своїй роботі. Скоріш за все, головною причиною, яка викликає труднощі, є відсустність розробленої на теоретичному рівні моделі професійної діяльності соціального педагога інтернатного закладу.

Соціальний педагог у закладах інтернатного типу, відповідно до положень чинного законодавства, може виконувати одну чи одночасно декілька ролей. Виходячи із класифікації груп, у які об'єднуються рольові репертуари, ролі соціального педагога можна розподілити таким чином: група посередницьких ролей – захисник прав та інтересів дитини; група практичних ролей – учитель соціальних умінь, консультант, агент з питань соціальних змін, організатор змістовного дозвілля.

Найвідповідальнішою роллю соціального педагога в закладах інтернатного типу є «захисник прав та інтересів дітей». Вона передбачає використання всього арсеналу правових норм для захисту прав та інтересів дітей, в тому числі реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які вдаються до прямих чи опосередкованих протиправних дій щодо дитини.

Діяльність соціального педагога в закладах інтернатного типу досить різноманітна. Натомість її можна згрупувати в такі основні види: соціально-педагогічна діагностика і консультування; соціальнопрофілактична робота; соціальне виховання та корекційно-розвивальна робота [27].

Соціально-педагогічна діагностика і консультування мають на меті виявляти динаміку соціогенезу особистості, визначати причини його порушення. Для цього здійснюється вивчення особливостей соціальної адаптації вихованців, виявляються групи соціального ризику. Ґрунтуючись на дослідженні інтересів, здібностей і нахилів дітей, складається індивідуальна карта соціального розвитку. Важливою складовою у цьому напрямку є діагностика спілкування вихованця з дорослими та однолітками, а також виявлення причин неуспішності в оволодінні соціально-побутовими уміннями і навичками [55].

Соціально-профілактична робота передбачає запобігання можливих порушень в соціальному розвитку дітей, створення умов для повноцінного особистісного становлення. З цією метою розробляються та реалізуються програми профілактики психічного напруження та нервових зривів у дітей; створюється сприятливий соціально-психологічний клімат. Чимало уваги приділяється налагодженню доброзичливих стосунків з членами сім'ї та попередженню конфліктних ситуацій. Окремо планується робота щодо адаптації вихованців у широкому соціальному оточенні. За потребою проводяться психолого-педагогічні консиліуми з аналізом соціальної ситуації розвитку та виробленням комплексу заходів з метою надання допомоги дитині спеціалістами. Профілактики потребують такі шкідливі звички, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, проституція, паразитичний спосіб життя [55].

Таким чином, модель соціально-практичної діяльності в школіінтернаті має відбивати не лише специфіку закладу, а й особливості соціальної ситуації розвитку та її сприйняття вихованцями. Тому дуже важливими в роботі соціального педагога є соціально-педагогічна діагностика, профілактична та корекційно-розвивальна робота.

У центрі уваги соціального педагога як фахівця є соціалізація особистості, її інтеграція в суспільство як альтернатива відособленості, «випадання» із унормованих соціальних стосунків. Тобто, дитина з його допомогою може стати або «архітектором» власного, життя, здатним собі допомогти, подолати труднощі, виявити самоповагу, довіру до людей і світу, або може перетворитися на пасивну істоту,  нездатну віповідати за власне життя.

Отож, соціальний педагог школи-інтернату у своїй роботі повинен:

•                     формувати гуманне ставлення до вихованців, охороняти їх права, інтереси і здоров'я;

•                     створювати обстановку психологічного комфорту і безпеки дитини в побуті і під час дозвілля;

•                     вивчати особливості вихованців, соціальну ситуацію розвитку, умови життєдіяльності;

•                     виявляти інтереси і потреби, проблеми і утрудненя, відхилення в соціальній поведінці і соціальній адаптації;

•                     здійснювати соціально-педагогічну підтримку вихованця в процесі соціалізації;

•                     організовувати та координувати різні види соціально прийнятної діяльності;

•                     забезпечувати соціально-педагогічну реабілітацію дезадаптованих та педагогічно занедбаних вихованців;

•                     здійснювати посередництво між вихованцем і закладом, сім'єю та іншими соціальними інститутами;

•                     взаємодіяти з педагогами, психологами, опікунами, батьками в наданні допомоги вихованцю;

•                     координувати спільну роботу з працівниками соціальних служб                 

[69].

Соціальний педагог у плануванні своєї роботи в школі-інтернат повинен вміти розробляти та реалізовувати такі програми:

•                     розвитку життєвих умінь і навичок;

•                     профорієнтації;

•                     сексуального виховання і підготовки до шлюбного життя;

•                     розвитку комунікативних умінь і культури спілкування;

•                     корекції      різноманітних      відхилень   у        поведінці    (агресія, сором'язливість тощо);

•                     психотерапії акцентуації характеру;

•                     корекції «Я-образу»;

•                     запобігання кризовим ситуаціям [64, с. 84 – 88].

Грунтуючись на всьому вище сказаному, можна також виділити такі напрямки діяльності соціального педагога школи-інтернату:

1)                Гуманізація життя інтернатного закладу, яка передбачає створення найбільш сприятливих умов для збереження здоров’я дітей, нормального фізичного й розумового (інтелектуального) розвитку та створення сприятливих посилань для ритмічного життя дитячого колективу.

2)                Формування позитивних взаємостосунків між дітьми. Загальновідомо, що правильні міжособистісні відносини — передумова гармонійного розвитку особистості і цінного соціального досвіду спілкування, що переноситься потім в середовище дорослих. Особливо важливо формувати позитивні стосунки в інтернаті, перш за все через своєрідне становище дітей. якщо маленькі діти не усвідомлюють всієї складності своєї долі, то підлітки розуміють і тяжко переживають все це. Вони можуть бути дратівливими, конфліктними. В результаті між дітьми складаються відносини недоброзичливості, неприязні, що перостає як в приховану, так і в відкриту ворожість.

3)                Підготовка вихованців до самостійного життя. Сьогодні особливо важливо підготувати вихованців до самостійного життя, не лише підказати й допомогти у виборі професії, але й сформувати самостійність мислення, ініціативу і відповідальність, пошукову активність та вміння творчо вирішувати виникаючі проблеми.

Таким чином, діяльність соціального педагога в школі-інтернаті є досить різноманітною. На нього покладається дуже багато професійних та функціональних обов’язків, адже він несе певну відповідальність за емоційний, психологічний, особистісний стан кожного вихованця школиінтернату. І одним з найважливіших аспектів його діяльності є підготовка випускників інтернату до життя поза його межами, а це потребує високої професійної свідомості і висококваліфікованості, завдяки яким соціальний педагог має змогу успішно реалізовувати свої знання та вміння в основних видах діяльності.

Як уже не раз зазначалося, вихованців шкіл-інтернатів — це дуже специфічна категорія. І тому в роботі з такими дітьми завжди потрібен особливий підхід, індивідуальний вибір форм і методів роботи, що дасть змогу досягти якомога ефективнішого результату діяльності соціального педагога [49, с. 400-410].

Реалізація змісту соціально-педагогічної роботи здійснюється шляхом виховання, навчальної, просвітницької та консультативної діяльності. Методика виховної роботи випливає із загальної теорії виховання як системи наукових знань про закономірності формування особистості. Сенс виховання у побудові таких взаємозв’язків особистості із суспільством, які забезпечують формування її життєвого досвіду і включення в систему соціальних взаємовідносин. Виховна робота у єдності з іншими факторами формування особистості створює природний педагогічний процес, який випливає із специфіки взаємодії особистості із оточуючим середовищем людьми, природою, мистецтвом, засобами комунікації.

Виховний вид діяльності соціально-педагогічної роботи зумовлює специфіку роботи, має велике значення у підготовці дитини до постійного самовиховання і самовдосконалення протягом всього житя.

Однією з умов повноцінного розвитку дитини в інтернатному закладі є виховання поваги і любові до себе, інших дітей, а також персоналу інтернату. Важливо застосовувати методи соціально-педагогічної компенсації, розвиваючи здібності кожної дитини відповідно до її індивідуальних можливостей і психофізичного потенціалу, розкривати не тільки негативні сторони проживання в інтернатному закладі, але, передусім, показувати дитині певні переваги проживання в інтернаті, ніж у неблагополучній сім’ї. Велику роль у формуванні позитивного образу сім’ї відіграє відвідування дитиною благополучних родин і спілкування з ровесниками. В дитині необхідно підтримувати надію на повернення у власну чи прийомну сім’ю, готувати її до цього [43].

Навчальна   та      просвітницька      діяльність   (соціальна освіта) здійснюється під час позаурочної роботи і має на меті підвищення загальнокультурного рівня дитини, розвитку її соціальної активності і навчання методів самозахисту і виживання в сучасних умовах життя                

[37, с. 20-24].    

Спираючись на особливості функціонування інтернатних закладів, умови проживання та виховання в них дітей можна виділити низку методів роботи з вихованцями інтернатних закладів. Так, у роботі з дітьми молодшого шкільного віку одним з важливих методів роботи є ігрова терапія, тобто вільна чи керована гра, яка справляє терапевтичний вплив на дитину, оскільки: гра є природним середовищем для самовираження дитини; те, що дитина програє, символізує її емоції і страхи; несвідомо дитина виражає емоціями у грі те, що згодом може усвідомити; вона краще розуміє свої емоції та справляється з ними; гра допомагає налагоджувати добрі стосунки між дитиною та дорослим; гра допомагає фахівцю більше дізнатися про історію життя дитини.

Ще одним важливим методом роботи є казкотерапія, під час якої дітям пропонується вигадати та зіграти власну казку, що активізує уяву дітей, допомагає виявляти думки та почуття.

Арт-терапія як метод роботи передбачає здійснення корекційного впливу на дитину шляхом використання мистецтва як символічної діяльності.

Робота за моделлю «Старший брат/старша сестра» — індивідуальна робота з вихованцями інтернатних закладів, спрямована передусім на реалізацію індивідуальних потреб конкретної дитини у спілкуванні зі старшим товаришем. За моделлю пропонуються такі завдання, як сприяння розвитку пізнавальної активності, поліпшення комунікативних навичок дитини, навичок поведінки у громадських місцях, ознайомлення з роботою різних закладів, підтримка творчих нахилів дитини. Можливі форми роботи у рамках цієї моделі: прогулянка, читання та обговорення літератури, відвідування закладу (театру, музею, кінотеатру, магазину, пошти), ігрова дільність, заняття з рукоділля, бесіда (наприклад, правила етикету за столом, як вибрати подарунок, правила особистої гігієни, як звернутися на вулиці по інформацію, як організувати святкування свого дня народження) [42].

Ще одна форма роботи – «дозвілля вихідного дня» полягає у формуванні уявлень дітей про пізнавальні об’єкти, які існують за межами інтернату, шляхом організації тематичних прогулянок, екскурсій, розваг.

Для роботи з дітьми старшого шкільного віку, які перебувають в державних інтернатних закладах, можна застосувати такі основні форми й методи роботи:

•                    консультування;

•                    тренінгова робота;

•                    практичні заняття з вирішення побутових проблем, ведення домашнього господарства; •     профорієнтаційні заняття;

•                    оформлення у прийомні сім’ї на тимчасове перебування;

•                    індивідуальний соціальний супровід;

•                    представництво інтересів;

•                    телефон довіри;

•                    клуб взаємодопомоги [57, с. 30-38].

Тренінгова робота має на меті здійснення впливу на поліпшення практичних навичок, пов’язаних з життям старшокласників за межами інтернату.

Отже, зміст роботи соціального педагога з вихованцями школиінтернату, як з особливою категорією дітей, полягає насамперед у забезпеченні виживання, захисту й розвитку дитини в складних умовах інтернатного закладу. Основу діяльності складають соціально-педагогічна профілактика, соціально-педагогічна допомога та соціально-психологічна реабілітація. Вибір форм і методів роботи залежить від індивідуальних особливостей кожного вихованця, ступеня розвиненості й занедбаності його проблем та спроможності подолати свої проблеми певною мірою самостійно, але звісно ж при допомозі соціального педагога.

 

Висновки до 1 розділу

Одним із провідних факторів соціалізації підростаючого покоління є інститути соціального виховання. Пріоритетне місце серед них належить школі. Школа є досить складним соціально-виховним феноменом. Тут стикаються та перегукуються найрізноманітніші сторони життя людини. І саме тому, школу більшість науковців розглядають як провідний інститут соціального виховання. До такого інституту соціалізації відносяться й інтернатні заклади. Кожен інтернатний заклад являє собою певне соціокультурне середовище. Для дітей — це соціокультурне середовище виховання, яке залежить від культури способу життя, поведінки

(самовияву) вихователів, співробітників і вихованців, відносин, взаємодії, а також виховної діяльності і традицій, що склалися в школі. Його ефективність для виховання багато в чому визначається особистою культурою вихователів, їх підготовленістю і досвідом виховної діяльності, зрілістю дитячого виховного колективу, його успіхами і невдачами.

Соціально-педагогічна діяльність у закладі інтернатного типу передбачає виконання виховної ролі, функцій соціальної допомоги та захисту. Соціальні педагоги та працівники мають сприяти розвитку, а точніше саморозвитку особистості, створенню умов найбільшого психологічного комфорту для дитини. Діяльність соціального педагога у закладах інтернатного типу досить різноманітна. Натомість її можна згрупувати у такі основні види: соціально-педагогічна діагностика і консультування; соціально-профілактична робота; соціальне виховання та корекційно-розвивальна робота.

У дітей, які виховуються в інтернатному закладі є безліч проблем: педагогічна занедбаність, позиція утримання (як проблема мотивації та постановки життєвих цілей), проблема спілкування з іншими людьми (невміння встановити тісні емоційні стосунки, порушення інтимноособистісного спілкування, неадекватне ставлення до дорослого) тощо.                 І саме ці проблеми повинні вирішуватись соціально-педагогічною роботою в закладі. Ця робота повинна включати в себе позакласну виховну роботу (гуртки, масові заходи, індивідуальні заняття), рольові ігри (програвання життєвих ситуацій, а також моделювання поведінки у вигаданих ситуаціях), різноманітні психологічні та соціально-педагогічні методики для зменшення перевантаження спілкуванням, тренінги навичок спілкування тощо.

Соціальний педагог школи-інтернату у своїй роботі повинен: формувати гуманне ставлення до вихованців, охороняти їх права, інтереси і здоров'я; створювати обстановку психологічного комфорту і безпеки дитини в побуті і під час дозвілля; вивчати особливості вихованців, соціальну ситуацію розвитку, умови життєдіяльності; виявляти інтереси і потреби, проблеми і утрудненя, відхилення в соціальній поведінці і соціальній адаптації; здійснювати соціально-педагогічну підтримку вихованця в процесі соціалізації; організовувати та координувати різні види соціально прийнятної діяльності; забезпечувати соціально-педагогічну реабілітацію дезадаптованих та педагогічно занедбаних вихованців; здійснювати посередництво між вихованцем і закладом, сім'єю та іншими соціальними інститутами; взаємодіяти з педагогами, психологами, опікунами, батьками в наданні допомоги вихованцю; координувати спільну роботу з працівниками соціальних служб.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕС РЕІНТЕГРАЦІЇ В УМОВАХ ШКОЛИІНТЕРНАТУ

2.1. Поняття «реінтеграція» у соціально-педагогічній літературі

Дитина, у процесі своєї соціалізації, може втрачати або ж в недостатній кількості набувати елементи, наобхідні для подальшого успішного соціального життя. І саме тоді набуває актуальності така соціально-педагогічна робота як реінтеграція.  

На сьогодні реінтеграцію можна вважати одним із пріорітетних напрямів державної політики нашої держави стосовно дітей, якими було втрачено або не засвоєно осносні елементи в процесі соціалізації та інтеграції в соціальне середовище.

В соціально-педагогічній літературі розглядається поняття «реінтеграція» різними науковцями. Так, на думку Т. Ф. Алєксєєнко, реінтеграція — (від лат., що означає відновлення, набуття цілісності) — це процес повернення людини в суспільство у ролі активного і незалежного члена соціального життя, що передбачає компенсацію втрат соціальних зв’язків, досягнення відповідного рівня емоційного стану тощо. Організація та забезпечення оптимальних умов реінтеграції створюють можливості для подальшого повноцінного функціонування індивіда у соціумі, його успішної соціалізації [61, с. 256].

Ж. В. Петрочко, надала визначення поняттю «реінтеграція вихованців інтернатного закладу». Вона зазначила це, як процес повернення чи входження дітей, що перебувають в закладах інтернатного типу, до певної соціальної системи шляхом відновлення чи формування прив'язаностей, соціальних зв'язків та відносин, набуття соціального досвіду, соціальної компетентності.

Реінтеграцію можна розглядати як об'єднання в ціле частин, а також процес, що веде до такого стану. Це перетворення відносно самостійних, слабко пов'язаних між собою елементів у функціональну систему, формування та відпрацювання вмінь і навичок соціальної компетентності (здатність до співпраці, вміння розв'язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях, комунікативні навички та навички взаєморозуміння, вміння усвідомлювати різні соціальні ролі та брати участь у житті громади тощо).

Принципами реінтеграційного процесу є:

•                     гуманізм (ставлення до людини як найвищої цінності, безумовне прийняття дитини, любов і повага до неї);

•                     iндивiдуалъний підхід до людини (виявлення проблем особистісного росту і допомога у їх розв'язанні, врахування індивідуальних особливостей та розробка індивідуальних програм розвитку);

•                     приорітетність інтересів особи;

•                     комплексний підхід (різнобічна оцінка потреб та середовища, у яке інтегрується особа);

•                     взаємодія, командний підхід до вирішення проблем людини та її сім'ї (налагодження співпраці та партнерства між різними державними і неурядовими організаціями в інтересах особи, створення міжвідомчих та мультидисциплінарних команд фахівців для прийняття обґрунтованого рішення стосовно людини, сім'ї чи ефективного здійснення соціального супроводження);

•                     стимулювання людини і сім'ї до самодопомоги (активізація внутрішніх ресурсів її сім'ї до зміни способу життя на краще, перебудови стосунків, саморозвитку; формування бажання успішно адаптуватися до нових умов та бути мобільним;

•                     прагнення робити власний вибір та встановлювати особистісні життєві цілі [36, с. 57].

Процес реінтеграції, у випадку вихованця школи-інтернату, повинен здійснюватись відповідно до таких переконань:

•                     сімейне середовище – найкраще для розвитку дитини;

•                     потрібно використовувати усі шанси, щоб встановити міцний зв'язок між дитиною та її сім'єю, налагодити теплі та дружні стосунки дитини з оточуючим соціумом;

•                     необхідно готувати дитину до створення власної сім’ї та адекватного виконання нею батьківських функцій, і найкращою умовою для цього є безпосереднє встановлення міцних стосунків дитини з родиною;

•                     успішність подальшої соціалізації вихованця інтернатного закладу значною мірою залежить від використання можливостей його реінтеграції у сімейне оточення [33].

На сьогодні реінтеграція вихованців інтернатних закладів є одним із пріоритетних напрямів державної політики нашої держави. Реінтеграція вихованців шкіл-інтернатів — це процес повернення чи входження їх до тієї чи іншої соціальної системи шляхом відновлення або формування прив’язаностей, соціальних зв’язків та відносин, набуття соціального досвіду, соціальної компетентності. Реінтеграція здійснюється у соціумі, а відповідно розгортається у мережі соціальних взаємодій. Саме зміст соціальних взаємодій у певній соціальній системі можна покласти в основу визначення даного поняття.

Науковці виділяють процес реінтеграції на трьох соціальних рівнях:

•                     чуттєво-емоційний;

•                     емоційно-соціальний;

•                     соціально-інституційний [53].

Зокрема на чуттєво-емоційному рівні відбувається відновлення, розвиток чи встановлення прив’язаностей (емоційно теплих, близьких, люблячих, стійких та тривалих стосунків між людьми) дитини з батьком, матір’ю, близькими родичами.

На емоційно-соціальному рівні також має місце процес формування та розвитку прив’язаностей, проте помітно вирізняється соціальний компонент взаємодій між дитиною та батьками (опікунами, батькамивихователями), дитиною і соціальним працівником, що здійснює соціальний супровід виховання та розвитку дитини у сім’ї.

На соціально-інституційному рівні соціальні взаємодії набувають найвищого і найважливішого виду та змісту – активної соціалізації (засвоєння і перетворення індивідом соціальних норм і культурних цінностей шляхом активного входження в соціальні інституції суспільства). Як правило, на такий рівень соціальних взаємодій людина виходить після досягнення повноліття, набуття правосуб’єктності, виходу в самостійне життя, коли, як зазначає український вчений В. Т. Циба, з’являються соціогенні потреби — оосмислювати своє подальше життя, вибирати професію, планувати створення власної сім’ї, задумуватися над стратегічними завданнями, які б становили мету життя у кількох або в усіх соціальних інституціях [58,  с. 129-131].

У контексті зазначених рівнів соціальних взаємодій і потрібно розглядати реінтеграцію дітей, що є вихованцями школи-інтернату. Так, на чуттєво-емоційному рівні реінтеграція передбачає повернення дитини у те конкретне сімейне середовище, звідки вона вийшла, тобто у біологічну сім’ю чи під опіку близьких родичів.

На емоційно-соціальному рівні реінтеграція визначатиметься як повернення дитини з інституційного в сімейне середовище, і передбачає влаштування дитини в сім’ю усиновителів, прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, під опіку осіб, що не є родичами дитині. Тобто цей рівень реінтеграції буде притаманний дітям, що є сиротами або позбавленими батьківського піклування.

На соціально-інституційному рівні реінтеграція розглядатиметься як вихід із відносно закритої інтернатної системи, для якої характерним є обмежене коло соціальних зв’язків, у систему відкриту, в незалежне життя поза межами інтернатного закладу, де неабиякого значення набувають навички соціальної компетентності. При цьому під соціальною компетентністю мається на увазі знання, вміння та навички, що сприяють успішному виконанню соціальних ролей, дозволять індивіду адекватно виконувати норми та правила, прийняті в суспільстві, оптимально адаптуватися до різних соціальних умов [53].

Соціальна компетентність вихованців та випускників інтернатних закладів виявляється у здатності:

•                    до співпраці, вмінні розв’язувати проблеми в різних життєвих

ситуаціях;

•                    у комунікативних навичках та навичках взаєморозуміння;

•                    в активній участі у житті громади тощо.

Велике значення має мотиваційний компонент компетентності, а саме:

•                    прагнення адаптуватися та бути мобільним;

•                    бажання змінити життя на краще;

•                    спрямованість на здійснення власного вибору, на визначення та досягнення особистісних цілей тощо.

У такому контексті процес реінтеграції певною мірою уподібнюється до процесу соціалізації особистості, що передбачає активне входження індивіда в усі соціальні інституції [61, с. 258].

У цьому разі компоненти реінтеграційного процесу мають охоплювати різні сфери суспільного життя дитини та різні напрями соціально-педагогічної діяльності:

•                    підтримка соціально-позитивної активності вихованців інтернатних закладів, введення їх у соціально-виховне середовище;

•                    підготовка вихованців інтернатних закладів до самостійного життя;

•                    сприяння здобуттю освіти, працевлаштування відповідно до потреб та індивідуальних особливостей дитини;

•                    вирішення проблеми житла, захист майнових прав дитини після закінчення навчання в інтернатному закладі;

•                    підготовка персоналу інтернатних закладів і спеціалістів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді до змін;

•                    формування громадської думки щодо підтримки вихованців та

випускників інтернатних закладів;

•                    активізація громади      щодо підтримки   реінтеграції          вихованця

[63, с. 46].

Отже, реінтеграційна робота передбачає об'єднання в ціле всіх елементів необхідних для повноцінного функціонування особистості в соціальному житті. Цей процес є поступовим та охоплює різні сфери та рівні існування людини. В інтернатному закладі ця робота є важливою. Адже вихованець школи-інтернат зможе стати активним членом суспільства тільки тоді, коли буде повернено у нього складові соціалізації на трьох рівнях: чуттєво-емоційному, емоційно-соціальному, соціальноінституційному.

2.2. Особливості роботи та завдання школи-інтернату у напрямку реінтеграції вихованців

Багато науковців узагальнюють завдання при роботі з дітьми у інтернатному закладі поняттям «реінтеграція». Вони визначають реінтеграцію як процес повернення дитини в суспільство у ролі активного і незалежного члена соціального життя, що передбачає компенсацію втрат соціальних зв’язків, досягнення відповідного рівня емоційного стану тощо. Реінтеграція дітей здійснюється відповідно до переконань — необхідно готувати дитину до створення власної сім’ї та адекватного виконання нею батьківських функцій.

У соціально-педагогічній літературі, все ж частіше, робиться акцент на реінтеграції у сімейне середовище дитини, яка є сиротою або ж позбавленою батьківського піклування. Ми ж вирішили вивчити тей бік реінтеграції, коли необхідною вона є при поверненні дитини до соціального середовища у ролі активного її діяча.

Адже, загальноосвітня школа-інтернат, це заклад не тільки для дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, це ще й заклад в якому навчаються діти, що проживають в неблагополучних сім'ях (неповні сім'ї, малозабезпеченні сім'ї, сім'ї кризового стану та інші). Тому, реінтеграція в сім'ю, в цьому випадку, може грунтуватись тільки на тому, щоб забезпечити налагодження відносин дитини в плані емоційному та чуттєвому.

На нашу думку, важливо все ж таки покладати усі зусилля, щоб забезпечити соціальну реінтеграцію дитини в соціум. Необхідно працювати над тим, щоб дитина не пішла хибним шляхом та не керувалась тим негативним прикладом, який вона бачила в сім'ї. Потрібно навчати та налаштовувати дитину на правильний розвиток у житті.

Тому, основними завданнями школи-інтернату у напрямку цієї роботи, є забезпечення прав дітей, створення сприятливого соціальновиховуючого середовища, ефективних умов для реалізації дитиною всього потенціалу, який надасть їй можливість без перешкод обрати правильний шлях у самостійному житті.

Першочерговими завданнями школи-інтернату при здійсненні такої  реінтеграції є:

•                    відновлення та зміцнення стосунків вихованців інтернатних закладів із батьками, родичами;

•                    підготовка вихованців інтернатних закладів до самостійного життя;

•                    соціальний контроль випускників інтернатних закладів;

•                    сприяння дотриманню державних гарантій щодо соціального захисту; • входження дитини до соціального середовища, не в якості делінквентної та девіантної особи, а в якості повноцінного члена суспільства [38].

Ми знаємо, що спецефічні умови утримання та проживання дитини в інтернатних закладах спричиняють у них:

•                    брак значущих і неперервних стосунків прив’язаності та любові;

•                    недостатній вияв позитивних соціально-рольових орієнтирів;

•                    почуття соціальної відчуженості, нехтування соціумом;

•                    емоційну вразливість і потребу постійної опіки з боку дорослих;

•                    підвищену агресивність, нівелювання виявів здорової особистості;

•                    відставання у когнітивному та соціальному розвитку особистості дитини;

•                    брак стимулу до активної пізнавальної діяльності;

•                    «комплекс неповноцінності»;

•                    неприйняття соціального оточення поза інтернатом, неуспішну соціалізацію у майбутньому [9, с. 125].

Тому, необхідно працювати у напрямку знешкодження цих негативних чинників, які в подальшому завдають шкоди випускникам шкіл-інтернатів у самостійному житті. А правильна організація та забезпечення оптимальних умов реінтеграції створюють можливості для подальшого повноцінного функціонування індивіда у соціумі, його успішної соціалізації.

Наприклад, у своїх працях Ж. В. Петрочко зазначає різні напрями соціально-педагогічної діяльності щодо входження до відповідних інституцій дітей, що виховуються в закладах інтернатного типу [46].

Так, у межах підготовки дитини до входження в економічну інституцію здійснюється:

•                    сприяння її профорієнтації відповідно до потреб та індивідуальних особливостей дитини;

•                    вироблення навичок та навчання плануванню бюджету та витрат.

Входження у політичну інституцію передбачає:

•                    сприяння захисту майнових прав дитини після закінчення навчання в інтернатному закладі;

•                    формування громадянської свідомості, політичної культури.

Входження в родинну інституцію:

•                    моделювання уявлення та переконання дитини про функціонально спроможну сім’ю (формування цілісного образу сім’ї з усвідомленням її функцій, механізмів розвитку, розподілу ролей тощо);

•                    вироблення необхідних навичок створення власної функціонально спроможної сім’ї.

Входження у педагогічну інституцію це:

•                    передавання соціального досвіду старших поколінь;

•                    підготовка до включення дитини в різні структури соціальних

інституцій;

•                    підтримка соціально-позитивної активності вихованця інтернатного закладу, введення його у соціально-виховне середовище;

•                    сприяння здобуттю освіти.

Входження дитини в культурницьке середовище:

•                    допомога в осягненні цінностей культури, пов’язаних з технічною та мистецькою творчістю, а також фізичним удосконаленням;

•                    сприяння розкриттю індивідуальних здібностей і талантів;

•                    підтримка дитини у пошуку тієї сфери творчої діяльності, де вона зможе найбільшою мірою самореалізуватися і самоствердитися;

•                    вироблення навичок організації і проведення змістовного дозвілля.

Входження дитини в релігійне та екологічне середовище має на меті:

•                    забезпечення права свободи вірування і водночас формування критичного мислення з метою запобігання культової залежності;

•                    розвиток екологічного мислення, спрямованого на збереження і розвиток природного та сприятливого техногенного середовища     [46].

Важливим елементом реінтеграції таких дітей є також виховання в них поведінки «здорового способу життя», тобто негативного ставлення до вживання алкоголю, наркотиків. Попередження агресивної поведінки по відношенню до оточуючих людей. Спрямування енергії дитини в те, що принесе користь, а не буде завдавати шкоди.

Необхідно виховувати  та навчати дитину до фізичної та розумової праці, до побутових навичок, щоб дитина, після закінчення школи мала уявлення про те, «що», «де» і «звідки» вона отримує, не мала споживацького характеру поведінки.

Високу ймовірність успішної реінтеграції будуть мати діти, робота з якими буде завчасна, добре спланована, з урахуванням індивідуальних особливостей, матиме міжвідомче партнерство та мультидисциплінарний підхід до ведення конкретного випадку.

Важливо, також при здійсненні роботи школи-інтернату в реінтеграційному напрямку керуватись такими принципами:

•                     гуманізм (ставлення до дитини як найвищої цінності, безумовне прийняття, любов і повага до неї);

•                     індивідуальний підхід до дитини (виявлення проблем особистісного зростання і допомога у їх розв’язанні, врахування індивідуальних особливостей та розробка персонального плану реінтеграції);

•                     пріоритетність інтересів дитини (надання переваги інтересам дитини у конфліктних та спірних випадках);

•                     комплексний підхід (різнобічна оцінка потреб дитини та середовища, у яке вона інтегрується);

•                     взаємодія, командний підхід до вирішення проблем дитини та сім’ї (налагодження співпраці та партнерства між різними державними і неурядовими організаціями в інтересах дитини, створення міжвідомчих та мультидисциплінарних команд фахівців для ухвалення обґрунтованого рішення стосовно дитини, сім’ї);

•                     стимулювання дитини і сім’ї до самодопомоги (активізація внутрішніх ресурсів сім’ї та дитини до зміни способу життя на краще, перебудови стосунків, саморозвитку);

•                     формування бажання успішно адаптуватися до нових умов та бути мобільним) [61, с. 257].

Отже, лише у випадку дотримання усіх норм і правил професійного підходу ми можемо вважати свою роботу ефективною та такою, що приносить позитивні результати. Соціальний педагог повинен з усією професійною відповідальністю підходити до своїх обов'язків у реінтеграційній роботі, максимально точно та ефективно підбирати методи, форми та принципи діяльності. Адже саме від цього буде залежати повноцінне соціальне життя випускника інтернатного закладу.

2.3. Основні етапи реінтеграції вихованця інтернатного закладу у сімейне та соціальне середовище

На соціального педагога школи-інтернату покладається дуже важливе завдання — реінтеграції вихованця у соціальне середовище в ролі активного учасника соціального життя.

Під час здійснення процесу реінтеграції дитини у соціальне середовище соціальний педагог може зіткнутися з такими проблемами, як: • відсутність у дитини адекватного уявлення про життєві труднощі; • діти відчувають складнощі у придбанні одягу, взуття, раціонального харчування;

•                     дітей опановує страх спілкування з новими людьми, небажання дотримуватись норм співжиття.

Тому, завданнями соціального педагога щодо процесу реінтеграції дітей в умовах школи-інтернату є:

•                     зняття психологічної напруженості перед виходом з інтернатного закладу;

•                     формування навичок самостійного та відповідального ухвалення рішень;

•                     орієнтація на правильний вибір професії з урахуванням здібностей, інтересів дитини;

•                     усвідомлення дітьми юридичних норм щодо соціального захисту власних прав;

•                     вирішення питань спілкування, налагодження контактів з іншими людьми, виходу із конфліктних ситуацій;

•                     оволодіння навичками самообслуговування, побутового забезпечення життєдіяльності;

•                     моделювання її уявлення та переконання про функціонально- спроможну сім'ю [62, с. 116].

У своїй роботі соціальний педагог повинен залучати до реалізації реінтегративного завдання фахівців різних сфер, повинен звертати особливу увагу на роботу психолога з дитиною.

Незважаючи на негативний досвід, що діти отримують проживаючи в сім’ї, більшість з них, все ж таки прагнуть повернутися у родинне оточення. Тому, важливо завчасно проводити реінтеграційну роботу з дітьми школи-інтернату.

Ми можемо виділити декілька важливих етапів здійснення процесу реінтеграції дитини школи-інтернату соціальним педагогом. Але, насамперед, соціальному педагогу важливо детально продумати та деталізувати свою роботу, скласти повноцінний та дієвий план реінтеграційного процесу. Відповідно до нього підібрати форми, засоби та методи роботи. Налагодити співпрацю з відповідними органами, фахівцями, що будуть допомагати у реалізації цієї роботи.

Отож, реінтеграційна робота з вихованцями школи-інтернат повинна здійснюватись відповідно до таких етапів:

Етап 1: Підготовчий.

Включає в себе діагностику дітей за допомого різноманітних методик, які дозволять нам визначити рівень соціалізації, загальної інтеграції, відносини дитини з сім'єю, колективом та інше.

Тобто, початкова оцінка стану дитини, комплексна психодіагностика особистості дитини та ухвалення рішення щодо можливостей та способів її реінтеграції.

В обов'язковому порядку цей етап повинен включати консультації з вихователями та вчителями, залучення їхньою підтримкою в роботі.           По можливості соціальний педагог повинен розпочати роботу з сім'єю дитини та залучити до роботи соціальну службу, органи правопорядку та інші важливі інституції.

 Також, на цьому етапі повинні вже підбиратись відповідні методики, методи взаємодії з дитиною і вихователями, критерії оцінки змін у поведінці або стані дитини.

Етап 2. Консультаційно-інтеграційний

Інтеграційна робота        потребує     системного і         комплексного впровадження на всіх рівнях: інтелектуальному, емоційному, соціальному, тому робота з дитиною проводиться в трьох основних напрямках:

1)   корекція розумового, інтелектуального розвитку;

2)   корекція емоційно-вольової сфери;

3)   корекція стосунків дитини із дорослими (вихователями) і однолітками.

Корекція розумового та інтелектуального розвитку передбачає діагностику розвитку мислення та його корекцію. Також, до цього ми можемо віднести формування у вихованців школи-інтернату культури розумової      праці.          Для    виявлення рівня інтелектуального розвитку соціальний педагог повинен залучитись допомогою психолога.

Корекція емоційно-вольової сфери — це добре організована система соціально-психологічних впливів. В основному вона спрямована на пом'якшення емоційного дискомфорту у дітей, підвищення їх активності і самостійності, усунення вторинних особистісних реакцій, обумовлених емоційними порушеннями, таких як агресивність, підвищена збудливість, тривожна недовірливість інших, не менш важливих проявів. На цьому етапі важливу роль відіграє робота на корекцію самооцінки, рівня самосвідомості, формування емоційної стійкості і саморегуляції. Соціальний педагог на цьому етапі може використовувати групові та індивідуальні методи роботи.

Важливим є також залучення до допомоги вихователів, адже для позитивного результату цього етапу роботи необхідно:

•                    намагатись наблизити умови школи-інтернату до домашніх;

•                    дозволити вихованцям вільно пересуватися по всій території школи; • забезпечити доброзичливе ставлення вихователів і фахівців до своїх підопічних, постійно переконуючи їх впевненість у свої сили;

•                    давати дітям різні доручення, які потребують вступу в контакт з дорослими;

•                    працювати над подоланням замкненості, скутості, нерішучості дітей, на їх рухових розкріпаченням;

•                    звертати увагу на розвиток у дітей навичок спільної діяльності, формування доброзичливого ставлення один до одного [17].

Формами корекційної роботи, яку включає в себе реінтеграція, можуть виступати як індивідуальні консультації, так і групові заняття. Одночасно відбувається консультування вихователів дитини і надання рекомендаційних консультацій соціального педагога.

Реінтеграційна корекція повинна відповідати двом основним критеріям: системно-комплексна робота на рівні когнітивних (інтелектуально-розумових), афективних (емоційно-вольових) та поведінкових проявів дитини і реалізація психокорекційних заходів разом з вихователями, соціальним педагогом. Відстеження змін у поведінці і проявах дитини.

Цей підетап передбачає систематичне відстеження змін у проявах дитини за допомогою зворотної інформації від вихователів і соціального педагога, і можливу діагностичну процедуру. Ці зміни повинні відповідати критеріям оцінки або норм.

Етап 3. Супроводжувальний етап.

Даний етап пов’язаний з двома аспектами.

•                    по-перше, він стосується корекції стосунків дитини з однолітками,

•                    по-друге, пов’язаний з реадаптацією та реінтеграцією  дитини в групі (класі), включення її в сумісну діяльність з однолітками, та активну діяльність в суспільному житті в подальшому.

Основними методами на цьому етапі виступають групові тренінгові методи, імітаційні, ситуативно-рольові, ділові ігри. На цьому етапі соціальний педагог періодично отримує зворотній зв’язок про дитину від вихователів [1, с. 26-30].

Отже, на нашу думку, при реалізації цих етапів роботи школаінтернат матиме змогу виховати соціально адаптовану та громадськоорієнтовану особистість, яка після закінчення школи успішно займе своє місце в житті. Адже, у школі повинні закладатись трудові навички, тут дитина повинна вчиться соціальній взаємодії, виробляти життєві цінності, формувати уявлення про свою роль як особистості та громадянина.

Реінтеграція має відбуватися як поступовий контрольований процес, тому під час реінтеграційного процесу потрібно уникати раптових перемін і суперечливих рішень.

 

Висновки до 2 розділу

Отже, реінтеграція, на думку таких вчених як Ж. В. Петрочно,                 Т. Ф. Алєксєєнко, це процес повернення людини в суспільство у ролі активного і незалежного члена соціального життя, що передбачає компенсацію втрат соціальних зв’язків, досягнення відповідного рівня емоційного стану тощо. На сьогодні реінтеграція вихованців інтернатних закладів є одним із пріоритетних напрямів державної політики нашої держави. Реінтеграція вихованців шкіл-інтернатів — це процес повернення чи входження їх до тієї чи іншої соціальної системи шляхом відновлення або формування прив’язаностей, соціальних зв’язків та відносин, набуття соціального досвіду, соціальної компетентності.

Науковці виділяють процес реінтеграції на трьох соціальних рівнях: чуттєво-емоційний; емоційно-соціальний; соціально-інституційний. Соціальна компетентність вихованців та випускників інтернатних закладів виявляється у здатності: до співпраці, вмінні розв’язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях; у комунікативних навичках та навичках взаєморозуміння; в активній участі у житті громади тощо.

Основними завданнями школи-інтернату у напрямку реынтеграційної роботи, є забезпечення прав дітей, створення сприятливого соціальновиховуючого середовища, ефективних умов для реалізації дитиною всього потенціалу, який надасть їй можливість без перешкод обрати правильний шлях у самостійному житті.

Першочерговими завданнями школи-інтернату при здійсненні такої  реінтеграції є: відновлення та зміцнення стосунків вихованців інтернатних закладів із батьками, родичами; підготовка вихованців інтернатних закладів до самостійного життя; соціальний контроль випускників інтернатних закладів; сприяння дотриманню державних гарантій щодо соціального захисту; входження дитини до соціального середовища, не в якості делінквентної та девіантної особи, а в якості повноцінного члена суспільства.

Важливо все ж таки покладати усі зусилля, щоб забезпечити соціальну реінтеграцію дитини в соціум. Необхідно працювати над тим, щоб дитина не пішла хибним шляхом та не керувалась тим негативним прикладом, який вона бачила в сім'ї. Потрібно навчати та налаштовувати дитину на правильний розвиток у житті.

На соціального педагога школи-інтернату покладається дуже важливе завдання — реінтеграції вихованця у соціальне середовище в ролі активного учасника соціального життя.

Під час здійснення процесу реінтеграції дитини у соціальне середовище соціальний педагог може зіткнутися з такими проблемами, як: відсутність у дитини адекватного уявлення про життєві труднощі; діти відчувають складнощі у придбанні одягу, взуття, раціонального харчування; дітей опановує страх спілкування з новими людьми, небажання дотримуватись норм співжиття.

Реінтеграційна робота з вихованцями школи-інтернат повинна здійснюватись відповідно до таких етапів: початковий; консультаційнореінтеграційний; супроводжувальний. При реалізації цих етапів роботи школа-інтернат матиме змогу виховати соціально адаптовану та громадсько-орієнтовану особистість, яка після закінчення школи успішно займе своє місце в житті. Адже, у школі повинні закладатись трудові навички, тут дитина повинна вчиться соціальній взаємодії, виробляти життєві цінності, формувати уявлення про свою роль як особистості та громадянина.

 

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ ІНТЕГРОВАНОСТІ ДІТЕЙ З

НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ В УМОВАХ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТУ

                                               3.1.     Програма та методики дослідження

В основі нашого дослідження лежить необхідність оцінки рівня інтегрованості дітей з неблагополучних сімей в умовах школи-інтернат для сприяння процесу гармонійної соціалізації вихованців та можливості застосування інтегрованого комплексу заходів, що робитиме сприятливий  вплив на способи поведінки та побудову стосунків у їх підготовці до самостійного життя.

Мета          емпіричного         дослідження:       емпірично дослідити   рівень інтегрованості дітей з неблагополучних сімей в умовах школи-інтернат.

Гіпотеза емпіричного дослідження: реінтегрованість дітей з неблагополучних сімей в умовах школи-інтернат залежить від рівня адаптованості, соціальної фрустрованості, ступеня соціальної дезадаптованості та наявності психологічного компоненту реінтеграційних та адаптаційних можливостей дитини.

Генеральна сукупність дослідження: 57 учнів 6-9 класів шкілінтернатів та 76 учнів 6-9 класів загальноосвітніх шкіл, вихователі шкілінтернатів.

Вибіркова сукупність дослідження: учні 6-9 класів Ушомирської загальноосвітньої школи-інтернат Ι-ΙΙ ступенів та учні 6-9 класів Ушомирської гімназії, вихователі Ушомирської школи-інтернат.

Експериментальна база дослідження: Ушомирська загальноосвітня школа-інтернат Ι-ΙΙ ступенів та Ушомирська гімназія.

Реінтеграція дітей з неблагополучних сімей в умовах школи-інтернат передбачає цілеспрямовану діяльність, що зможе створити умови для відновлення стосунків в мікросередовищі, зняти частину проблем, вчити шукати та знаходити шляхи їх рішення у контакті з іншими людьми, як в період навчання в школі-інтернат, так і в подальшому самостійному житті та інше.

Для дослідження психологічного стану, життєвої ситуації дитини в момент проведення дослідження, що дозволить визначити необхідність та важливість реінтеграції для дитини з неблагополучної сім'ї було обрано такі методики:

Методика   «Тест-опитувальник     особистісної        адаптованості школяра» (А. Фурмана). Дана методика допоможе здійснити оперативну діагностику особистісної адаптованості школяра на всіх можливих рівнях її функціонування.       Та      надасть інформацію          про    ступінь       соціальнопсихологічної          адаптованості: адаптованість,      неадаптованість, дезадаптовіаність.

Методика «Моніторинг соціалізації особистості учня» (І. Рожкова) надасть нам інформацію про рівень соціальної адаптованості, активності, автономності та моральної вихованості учнів.

Анкетне опитування вихователів Ушомирської школи-інтернат. Даний метод допоможе нам у ознайомитись з виховною роботою вихователів школи-інтернат. Надасть нам інформацію про реінтеграційну та корекційну роботу, яку вони проводять з вихованцями, про наявність чи відсутність реінтеграційної роботи.

Узагальнити програму дослідження доцільно у вигляді таблиці (Див.

Табл. 3.1).

Таблиця 3.1.

Обгрунтування методів емпіричного дослідження рівня

№	Метод	Мета дослідження	Учасники дослідження
1	Методика «Тестопитувальник особистісної адаптованості школяра»                 (А. Фурмана).	Оперативна діагностика особистісної адаптованості школяра на всіх можливих  рівнях її функціонування.	учні 6-9 класів Ушомирської гімназії та Ушомирської школи-інтернат
2	Методика «Моніторинг соціалізації особистості учня» (І. Рожкова)	Дослідження рівня соціальної адаптованості, активності, автономності та моральної вихованості учнів.	учні 6-9 класів Ушомирської гімназії та Ушомирської школи-інтернат
3	Анкетне опитування	Даний метод допоможе нам в дослідженні роботи	Вихователі Ушомирської
	вихователів школи-інтернат.	вихователів закладу. Це надасть нам інформацію про виховну та корекційну роботу, яку вони           проводять   з вихованцями, про наявність чи відсутність реінтеграційної роботи.	школи-інтернат

 

Таким чином, розроблена нами програма дослідження була емпірично підтверджена, а її результати представлені в наступному параграфі нашого магістерського дослідження.

 

3.3.     Методичні рекомендації соціальним педагогам шкілінтернатів з питань реінтеграційної роботи

Школа-інтернат покликана забезпечити нормальні умови життя для дитини, сприяти її розвитку, соціалізації, виховання та навчання. Вона є частиною соціокультурного соціуму, в якому дитина живе, розвивається, соціалізується, набуваючи певний світогляд, засвоюючи культуру середовища, соціальні норми і цінності.

Завданням школи-інтернату, крім вище вказаних, є також і забезпечення реінтеграції дитини в соціум, сім'ю. Відновлення або формування тих структур особистості дитини, що були втраченні або вчасно не засвоєнні при потраплянні до школи-інтернат.

Тому, ми вирішили сформувати певні рекомендації, що допоможуть соціальним педагогам та працівникам школи-інтернату здійснювати ефективну роботу в реінтеграційній сфері з вихованцями. Методичні рекомендації містять в собі на розділи:

•                    мета, завдання та напрямки реінтеграційної роботи;

•                    форми організації реінтеграційної роботи;

•                    індивідуальна реінтеграційна робота;

•                    методологічні основи реінтеграційної роботи;

•                    тематичний план соціально-виховних занять з реінтеграції на

семестр;

•                    завдання для соціального педагога школи-інтернат в напрямку

реінтеграційної роботи;

•                    загальношкільні методичні завдання з реінтеграційної роботи;

•                    теми самоосвіти для педагогічних працівників школи-інтернату, що сприятимуть вдосконаленню реінтеграційної роботи.   

1.                 Мета, завдання та напрямки реінтеграційної роботи

Метою реінтеграційної роботи в школі-інтернат є забезпечення умов для отримання або поновлення соціального досвіду (спілкування, самообслуговування, самостійності та інш.) дитини. Тобто, забезпечення умов для всебічного розвитку учнів, підготовки їх до самостійного життя.

Завданнями, що забезпечать реалізацію цієї роботи є:

•                    оптимізація розвитку соціальної компетентності вихованців;

•                    попередження впливу негативних факторів соціального середовища на дитину;

•                    формування світогляду, що включає відповідні соціальні знання (про соціальне призначення і ролі людини, сім'ї, професійному самовизначенні, цінності життя, людини);

•                    засвоєння соціокультурних норм, цінностей, правил спілкування,

поведінки в суспільстві та інш. [56, с. 14]

Основними напрямки, за якими повинна проводитись робота, є такі:

•                    формування сімейного «Я»;

•                    формування адаптивних навичок;

•                    особистісний розвиток з урахуванням індивідуальної схильності;

•                    профорієнтаційна підготовка;

•                    формування самостійності, здатності вирішувати життєві завдання; • формування самоцінності, усвідомленості у виборі життєвого шляху, свого місця в житті;

•                    спрямоване і активне оволодіння різноманіттям соціального досвіду

(спілкування, поведінки, діяльності);

•                    патронажно-консультаційна робота з випускниками [72].

2.                 Форми організації реінтеграційної роботи

 Форми організації роботи, в даному випадку, можуть бути як індивідуальні, так і групові. Соціальний педагог, психолог, вихователь та класний керівник, у своїй реінтеграційній роботі, може використовувати всі загальновідомі форми виховної роботи. Це можуть бути бесіди (як індивідуальні, так і групові), тематичні заходи, гуртки за інтересами, акції, екскурсії, практикуми, відеолекторії, ситуаційно-рольові ігри, групові справи, тренінги, профілактичні та соціальні програми, консультації та інше.

3.                 Індивідуальна реінтеграційна робота

Індивідуальна реінтеграційна робота з вихованцем школи-інтернат — це безпосередня взаємодія соціального педагога (психолога) та дитини, спрямована на запобігання проблем та труднощів, що можуть виникнути під час реінтеграції.

Метою індивідуальної роботи — є подолання індивідуальних чинників, що перешкоджають ефективному процесу реінтеграції.

В процесі індивідуальної реінтеграційної роботи повною мірою реалізується індивідуальний підхід до вихованця, враховується рівень його розвитку, особливості індивідуальної культури, створюється можливість подолати унікальні для кожної дитини особисті проблеми. Індивідуальна робота допомагає вихованцю усвідомити власні проблеми, сформувати мотивацію щодо змін, підвищує його особисту активність. В процесі індивідуальної роботи є можливість відслідковувати індивідуальні зміни вихованця.

Індивідуальна реінтеграційна робота здійснюється під час періодичних зустрічей дитини з соціальним педагогом або психологом. Вона передбачає використання методів інтерв'ю, психодіагностики, консультування, психологічної корекції.

                4.      Методологічні основи реінтеграційної роботи

Соціальним          педагогом   можуть       використовуватись,       такі загальновідомі методи роботи:

•                     методи соціальної діагностики (інтерв'ю, моніторинг);

•                     методи соціальної профілактики (превентивний метод, соціальна терапія);

•                     метод соціального контролю (соціальний нагляд, соціальна опіка);

•                     психодіагностичні         методи        (проективні          тести,          особистісні опитувальники);

•                     психокорекційні методи (ігрова корекція, ігротерапія, арт-терапія, соціально-психологічний тренінг);

•                     організаційні        методи        (педагогічна         діагностика,         педагогічне спостереження);

•                     методи навчання (розповідь, бесіда, демонстрація, вправи, ігри, завдання, проблемні ситуації);

•                     методи виховання (позитивний приклад, переконання, привчання, перспектива, гра, організація успіху).

4.                  Тематичний план соціально-виховних занять з реінтеграції на семестр

Напрямок реінтеграційновиховної роботи	Форма організації виховної роботи	Мета	Відповідальні за виконання
Формування сімейного «Я»	Виховна година «Ще один крок в доросле життя. Справи сімейні» (Див. Додаток Г).	Формування соціальної ролі члена          сім'ї           та майбутнього сім'янина, виховання культури сімейних відносин, розвиток ціннісних орієнтацій пов'язаних із створенням сім'ї.	вихователі, соціальний педагог

 

Формування адаптивних навичок	Тренінг на тему «Розвиток адаптативних навичок та впевненої поведінки»	Розширення наявних та оволодіння новими стратегіями в міжособистісній взаємодії, соціальній адаптації.	соціальний педагог
Патронажноконсультаційна робота з випускниками	Бесіда на тему «Погляд у майбутнє»	Підвищення           рівня інформованості дітей     з      питань профорієнтації, розширення їх знань про світ професій, ознайомлення      з вимогами до людей відповідних спеціальностей та з умовами праці.	класні керівники, вихователі
Спрямоване і активне оволодіння різноманіттям соціального досвіду (спілкування, поведінки, діяльності)	Факультативний курс на семестр «Психологія спілкування           та поведінки»	Формування здатності будувати стосунки на конструктивній основі, виховання культури поведінки та мовлення учнів, розвиток вміння керувати своїм емоційним станом, що зумовлюватиме майбутній  успіх конкурентноспромо жної особистості.	психолог, соціальний педагог
Формування самоцінності, усвідомленості у виборі життєвого шляху, свого місця в житті	Серія бесід на виховання ціннісного ставлення до себе: «Ціннісне ставлення до себе», «Ціннісне ставлення до свого фізичного	Забезпечення теоретичної і практичної реалізації    заходів превентивного характеру, спрямованих на попередження та подолання	вихователі, класні керівники, соціальний педагог.

 

	“Я”», «Ціннісне ставлення   до свого психічного “Я”», «Ціннісне ставлення до свого соціального “Я”».	відхилень у поведінці    дітей і запобігання розвитку різних форм їхньої асоціальної і аморальної поведінки, прищеплення і розвиток моральних почуттів, переконань і потреби           поводити себе згідно з моральними нормами. Забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона та зміцнення їхнього здоров'я, формування фізичних здібностей особистості, виховання потреби в регулярних заняттях фізичною культурою.
Формування самостійності, здатності вирішувати життєві завдання	Тренінговий модуль «Навички управління власним часом та фінансами»: «Основи управління власним часом», «Ефективне управління домашніми фінансами» [14, с. 70-85].	Надати дітям базові знання та розвивати практичні навички з управління власним часом та ефективного управління фінансами.	соціальний педагог
Особистісний розвиток з урахуванням індивідуальної схильності	Мотиваційний практикум на декілька занять.	Активізація зацікавленності учнів в особистісному зростанні — свідомій систематичній роботі з формування в себе суспільно цінних якостей характеру, притаманних гармонійно розвиненій особистості, трансформації недоліків поведінки, негативних рис та особистісних якостей.	психолог, соціальний педагог
Профорієнтаційна підготовка	Профорієнтаційні           групові           та індивідуальні консультації	Допомога учням у визначенні власної життєвої траєкторії з урахуванням професійних інтересів та приробних здібностей.	психолог, соціальний педагог
	Екскурсії          на виробництва	Ознайомлення дітей з реальним прикладом певної професії, можливість спробувати себе в ролі працівника, живе спілкування з представниками певної професії.	вихователі

 

5.                  Завдання для соціального педагога школи-інтернат в напрямку реінтеграційної роботи

1)                Забезпечення ефективного обліку дітей школи-інтернату з метою визначення особливостей соціалізації кожної дитини.  

2)                Налагодження дієвого контакту з сім'ями дітей, за підтримки класних керівників школи, з метою аналізу сприятливості сімейної ситуації, виявлення соціальних порушень життєвих обставин сім'ї.

3)                Активізація  взаємодії навчального закладу з різноманітними соціальнопедагогічними закладами та центрами, для використання консультативних послуг в організації реінтеграції учнів, можливості перейняття досвіду. 4) Здійснення аналізу освітнього середовища навчального закладу з метою виявлення актуальних можливостей та перешкод для забезпечення реінтеграції  учнів.

5)  Планування та проведення просвітницької роботи з батьками в межах батьківського лекторію, клубу, всеобучу, тренінгового центру із залученням сумісних спеціалістів — медиків, юристів, Центру соціальних служб для дітей та молоді, тощо.

6)  Активізація роботи з учнями в межах шкільної ради профілактики, основним завданням якої є саме превентивна діяльність, а не робота з правопорушниками.

7)  Забезпечення створення сприятливого психоемоційного клімату в класних колективах.

8)  Дієвий моніторинг організації змістовного  дозвілля учнів.

6. Загальношкільні методичні завдання з реінтеграційної роботи • Педагогічні ради: виховний аспект змісту освіти та створення соціалізуючого освітнього середовища навчального закладу.

•                     Психолого-педагогічні семінари: соціалізація особистості учня в освітньому середовищі; створення сприятливого освітнього середовища в класному колективі.

•                     Практичні семінари, практикуми, тренінги: система роботи школи з батьками, соціальне проектування в навчальному закладі.

•                     Методичні об'єднання вихователів: планування виховної роботи на основі психологічної та педагогічної діагностики; особлива дитина в класному колективі.

•                     Психолого-педагогічні консиліуми: вивчення індивідуальнопсихологічних особливостей учнів «групи ризику», проектування виховного впливу; вивчення індивідуально-психологічних особливостей учнів з ознаками обдарованості, визначення індивідуальних освітніх траєкторій та особливостей супроводження.

•                     Питання для обговорення на нарадах при директорі: адаптація новоприбулих учнів; робота Ради профілактики; результати соціологічних досліджень проведених в закладі [56, с. 7].

7. Теми самоосвіти для педагогічних працівників школи-інтернату, що сприятимуть вдосконаленню реінтеграційної роботи

–                      «Впровадження інноваційних технологій виховання, оптимальних форм і методів організації виховної роботи з учнями»;  

–                      «Створення необхідних умов для фізичного розвитку школярів,

збереження та зміцнення їхнього здоров'я»;  

–                      «Формування в учнів культури поведінки та спілкування, навчання їх способів розв'язання конфліктів»;  

–                      «Психолого-педагогічні проблеми   морального   розвитку учнів»;

–                      «Соціально-педагогічні проблеми гуманізації виховання учнів у сучасних умовах»;  

–                      «Міжособистісні стосунки між учасниками навчально-виховного процесу»;  

–                      «Підготовка старшокласників до сімейного життя»;  

–                      «Формування соціального досвіду учнів у процесі правового та морального виховання»;  

–                      «Робота вчителя щодо виховання учнів на загальнолюдських цінностях»;  

–                      «Розвиток особистості: досвід, проблеми, пошуки»;  

–                      «Методики вивчення особистості вихованця з метою сприяння її саморозвитку й самовихованню»;  

–                      «Виховання свідомого ставлення до свого здоров'я як найвищої соціальної цінності»;   

–                      «Актуальні проблеми розвитку та модернізації виховної системи в школі»;  

–                      «Формування навичок самоврядування, соціальної активності у

процесі практичної громадської діяльності школярів»;  

–                      «Гуманізація виховного процесу як засіб запобігання правопорушень серед школярів»;  

–                      «Психолого-педагогічні проблеми морального розвитку учнів»;  

–                      «Виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування в учнів власної світоглядної позиції»;  

–                      «Формування господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи, підготовка школярів до життя в ринкових умовах»;  

–                      «Створення умов для вільного розвитку особистості школяра шляхом залучення його до різноманітних видів творчості»;

–                      «Формування правової культури учнів»;

–                      «Гуманізація психолого-педагогічного впливу в умовах соціалізації особистості дитини»;  

–                      «Особистісно-орієнтований підхід у виховному процесі»;   

–                      «Діагностика — психолого-педагогічний ключ до розуміння особистості учня»;

–                      «Забезпечення умов для самореалізації особистості учня щодо вибору професії відповідно до її здібностей та інтересів» [56, с. 11-12].

 

Висновки до 3 розділу

В основі нашого дослідження була необхідність в оцінці рівня інтегрованості дітей з неблагополучних сімей в умовах школи-інтернат для сприяння процесу гармонійної соціалізації вихованців та можливості застосування інтегрованого комплексу заходів, що робитиме сприятливий  вплив на способи поведінки та побудову стосунків у їх підготовці до самостійного життя. Метою емпіричного дослідження було емпірично дослідити рівень інтегрованості дітей з неблагополучних сімей в умовах школи-інтернат.

Реінтеграція дітей з неблагополучних сімей в умовах школи-інтернат передбачає цілеспрямовану діяльність, що зможе створити умови для відновлення стосунків в мікросередовищі, зняти частину проблем, вчити шукати та знаходити шляхи їх рішення у контакті з іншими людьми, як в період навчання в школі-інтернат, так і в подальшому самостійному житті та інше. Для дослідження психологічного стану, життєвої ситуації дитини у момент проведення дослідження, що дозволить визначити необхідність та важливість реінтеграції для дитини з неблагополучної сім'ї було обрано такі методики: методика «Тест-опитувальник особистісної адаптованості школяра» (А. Фурмана), методика «Моніторинг соціалізації особистості учня» (І. Рожкова), контент-аналіз документації педагога-організатора та психолога закладу.

З отриманих результатів дослідження можемо зробити висновок, що в більшості учнів школи-інтернат, які були нами опитані, наявна особистісна неадаптованість. Також, ми виявили, що кількість дезадаптованих дітей не така значна, що є позитивним результатом. Рівень автономності у вихованців школи-інтернат переважає з показником — середній, але показник «низький» мають близько половини опитаних учнів. Соціальна активність учнів на середньому та низькому рівні. Моральна вихованість учнів школи-інтернат має високий, середній та низький показник на однаковому рівні, тобто результати розділились таким чином 35%-35%-30%.

Отже, відповідно до результатів нашого дослідження, ми бачимо необхідність в проведенні реінтеграційної роботи в умовах школи-інтернат. Ця робота повинна бути постійною, продуманою і проводитись з усіма дітьми закладу. Адже, саме тоді це буде сприяти безпосередньому впливу на дитину, створенню повноцінного соціалізаційного та виховного середовища та корекції рівня інтеграції дитини.

Школа-інтернат покликана забезпечити нормальні умови життя для дитини, сприяти її розвитку, соціалізації, виховання та навчання. Вона є частиною соціокультурного соціуму, в якому дитина живе, розвивається, соціалізується, набуваючи певний світогляд, засвоюючи культуру середовища, соціальні норми і цінності. Завданням школи-інтернату, крім вище вказаних, є також і забезпечення реінтеграції дитини в соціум, сім'ю. Відновлення або формування тих структур особистості дитини, що були втраченні або вчасно не засвоєнні при потраплянні до школи-інтернат.

Тому, ми вирішили сформувати певні рекомендації, що допоможуть соціальним педагогам та працівникам школи-інтернату здійснювати ефективну роботу в реінтеграційній сфері з вихованцями. Методичні рекомендації містять в собі на розділи: мета, завдання та напрямки реінтеграційної роботи; форми організації реінтеграційної роботи; індивідуальна реінтеграційна робота; методологічні основи реінтеграційної роботи; тематичний план соціально-виховних занять з реінтеграції на семестр; завдання для соціального педагога школи-інтернат в напрямку реінтеграційної роботи; загальношкільні методичні завдання з реінтеграційної роботи; теми самоосвіти для педагогічних працівників школи-інтернату, що сприятимуть вдосконаленню реінтеграційної роботи.   

 

 

 Загальні висновки

1.                 Одним із провідних факторів соціалізації підростаючого покоління належить інституту соціального виховання. Тут стикаються та перегукуються найрізноманітніші сторони життя людини. І саме тому, школу більшість науковців розглядають як провідний інститут соціального виховання. До такого інституту соціалізації відносяться й інтернатні заклади.

Кожен інтернатний заклад являє собою певне соціокультурне середовище. Для дітей — це соціокультурне середовище виховання, яке залежить від культури способу життя, поведінки (самовияву) вихователів, співробітників і вихованців, відносин, взаємодії, а також виховної діяльності і традицій, що склалися в школі. Тому, і діяльність соціального педагога в закладах інтернатного типу досить різноманітна. Натомість її можна згрупувати в такі основні види: соціально-педагогічна діагностика і консультування; соціально-профілактична робота; соціальне виховання та корекційно-розвивальна робота.

Соціальний педагог школи-інтернату у своїй роботі повинен: формувати гуманне ставлення до вихованців, охороняти їх права, інтереси і здоров'я; створювати обстановку психологічного комфорту і безпеки дитини в побуті і під час дозвілля; вивчати особливості вихованців, соціальну ситуацію розвитку, умови життєдіяльності; виявляти інтереси і потреби, проблеми і утрудненя, відхилення в соціальній поведінці і соціальній адаптації; здійснювати соціально-педагогічну підтримку вихованця в процесі соціалізації; організовувати та координувати різні види соціально прийнятної діяльності; забезпечувати соціально-педагогічну реабілітацію дезадаптованих та педагогічно занедбаних вихованців та інше.

2.                 Для дослідження психологічного стану, життєвої ситуації дитини в момент проведення дослідження, що дозволили визначити необхідність та важливість реінтеграції для дитини з неблагополучної сім'ї, було обрано такі методики: методика «Тест-опитувальник особистісної адаптованості школяра» (А. Фурмана), методика «Моніторинг соціалізації особистості учня» (І. Рожкова) та анкетне опитування вихователів школиінтернату.

Результати першої методики свідчать про те, що неадаптованість учнів школи-інтернат у більшості, а дезадаптованість та адаптованість наявна, але у меншій кількості. Причиною цього є те, що діти школиінтернат навчають та проводять весь свій вільний час в закритому закладі, що стало причиною поганої адаптації на рівні «вулиця», майже відсутні або ж погані відносити з рідними, друзями, знайомими, що відобразилось на рівні «сім'я», та низький показник сприйняття себе, любові до власної особистості, про що свідчать результати категорії «власне «Я»».

Результати другої методики вказують на те, що рівень соціальної адаптованості, в учнів школи-інтернат, переважає з показником «середній»; показник «автономності», тобто рівня самостійності, здатності діяти самостійно в необхідних випадках — переважає з показником — «середній», але показник «низький» мають близько половини опитаних учнів; рівень соціальної активності, тобто рівень соціалізації дитини, глибина та повнота зв'язків з соціумом, рівень суспільних відносин — переважає з «середнім» показником соціальної активності, але, нажаль, майже половину результатів займає «низький» рівень; оцінка схильності дітей до гуманістичних норм життєдіяльності, тобто їхня моральність — результати розділились на високий, середній та низький показник на однаковому рівні.

А проаналізувавши відповіді вихователів школи-інтернат, ми можемо зробити висновок, що реінтеграційна робота в школі-інтернат не проводиться на належному рівні. На цю проблему увага не звертається, тому що вихователі навіть не знайомі з таким напрямком роботи.

 

3.                 Завданням школи-інтернату, крім вище вказаних, є також і забезпечення реінтеграції дитини в соціум, сім'ю. Відновлення або формування тих структур особистості дитини, що були втраченні або вчасно не засвоєнні при потраплянні до школи-інтернат.

Тому, ми вирішили сформувати певні рекомендації, що допоможуть соціальним педагогам та працівникам школи-інтернату здійснювати ефективну роботу в реінтеграційній сфері з вихованцями. Методичні рекомендації містять в собі на розділи: мета, завдання та напрямки реінтеграційної роботи; форми організації реінтеграційної роботи; індивідуальна реінтеграційна робота; методологічні основи реінтеграційної роботи; тематичний план соціально-виховних занять з реінтеграції на семестр; завдання для соціального педагога школи-інтернат в напрямку реінтеграційної роботи; загальношкільні методичні завдання з реінтеграційної роботи; теми самоосвіти для педагогічних працівників школи-інтернату, що сприятимуть вдосконаленню реінтеграційної роботи.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1.                  Агарков О. А. Особливості діагностико-корекційної роботи соціального працівника з дітьми в навчальному закладі інтернатного типу Соціологія, № 12 (104), грудень, 2013. — С. 26-30

2.                  Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи : [модульний курс дистанційного навчання] / А. И. Капська, О. В. Безпалько,                     P. X.

Вайнола ; [заг. ред. А. Й. Капської]. — К., 2002. — 164 с.

3.                  Артюшкіна Л. М. Сирітство в Україні як соціально педагогічна проблема (соціально-правовий аспект) / Л. М. Артюшкіна,                 А. О. Поляничко. — Суми : Сум ДПУ 2002. — 268 с.

4.                  Артюшкіна Л. М., Поляничко А. О. Специфіка професійної діяльності соціального педагога загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування / Л. М. Артюшкіна,                А. О. Поляничко // Практична психологія і соціальна робота. — 2004. № 2 — С. 42 – 47.

5.                  Балим Л. В. Юридичний статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування / Л. В. Балим // Соціальна робота в Україні :

теорія та практика. — 2012. — № 1. — С. 65-68.

6.                  Безпалько О. В.   Соціальна  педагогіка в схемах і таблицях : навч. посіб. / О. В. Безпалько; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. — К. :

Логос, 2003. — 134 с.

7.                  Безпалько О. В. Теорія і практика соціально-педагогічної роботи з дітьми та учнівською молоддю в територіальній громаді : дис. д-ра пед. наук / Безпалько О. В. — Луганськ, 2006. — 537 с.

8.                  Бондар А. Д., Кобзар Б. С. Навчально-виховна робота в школахінтернатах і групах продовженого дня / А. Д. Бондар, Б. С. Кобзар — К. :

Вища школа, 1985. — 303 с.

9.                  Виховуємо сімейні цінності у вихованців шкіл-інтернатів : метод.

посіб. / Л. В. Канішевська, С. О. Свириденко, Л. В. Кузьменко,                 О. Б. Бернацька, Л. Р. Карпушевська, А. І. Грітчина, О. С. Лящук; за заг. ред.

д.п.н., проф. Л. В. Канішевської. — Харків : «Друкарня Мадрид», 2015.  — 176 с.

10.              Вейландє Л. В. Підготовка студентів університету до роботи з підлітками девіантної   поведінки :  теорія і методика професійної освіти : автореф. дис. канд. пед. наук : спец. 13.00.04 / Вейландє Л. В. — Одеса, 2005. — 19 с.

11.              Волканова В. В. Словник соціального педагога [Електронний ресурс] / Волканова В. В. — Режим доступу : pochatkova8.at.ua/load/0-0-1-19-20   

12.              Вугрич В. П. Подолання в учнів шкіл-інтернатів деформацій у моральному вихованні / В. П. Вугрич // Теоретико-методичні засади виховання і соціально-педагогічної реабілітації учнів — К. : Вища школа, 2001. — С. 79-87.

13.              Вугрич В. Школи-інтернати і проблеми педагогічної реабілітації дітей / В. Вугрич // Нові технології навчання : Наук.-метод. зб. — К., 2003 — Вип. 35. — С. 101 – 108.

14.              Вчимося самостійності : навч.-метод. посіб. / За загал. ред. :                 

Т. П. Спіріної; автор. кол. : Ю. М. Галустян, А. В. Каравай, А. Б. Кочарян,    

Т. Д. Мельник. — К. : Видавництво ФОП Москаленко О. М., 2011. — 212 с.

15.              Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua.

16.              Дитинство в Україні : права, гарантії, захист : збірник документів. Частина ІІ. — К. : Столиця, 1998.

17.              Емоційні порушення в дитячому віці та їх корекція [Електронний ресурс] — Режим доступу :  http://studentam.net.ua/content/view/ 3901/86/

18.              Еникеєв М. І. Юридична психологія. З основами загальної та соціальної психології / М. І. Еникеєв // Посібник для ВНЗ. — М. : Норма, 2005. — С. 561

19.              Енциклопедія освіти / В. Г. Кремень (голов. ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2008. — 1040 с.

20.              Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 p.                 № 2402-ІІІ (із змінами). [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.

21.              Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» [Електронний ресурс] — Режим доступу : www. zakon. rada. gov. ua.

22.              Звєрєва І. Д. Теорія і практика соціально-педагогічної діяльності з дітьми та молоддю в Україні : Автореф. дис. док. пед. наук — К., 1998. —

24 c.

23.              Ігнатова О. І. Виховуємо самостійність / О. І. Ігнатова // Теоретикометодичні проблеми виховання соціальної зрілості учнів шкіл-інтернатів : Наук.-метод. зб. — К. : ІПВ АПН України, 2000. — с. 83-92.

24.              Інформаційний довідник з питань соціально-правового захисту дітей в Дніпропетровській області [Електронний ресурс] — Режим доступу : www.adm.dp.ua

25.              Канішевска Л. В. Науково-педагогічні основи соціально-педагогічної реабілітації вихованців інтернатних закладів / Л. В. Канішевська // Нові технології навчання : Наук.-метод. зб. — Вип. 38. — К., 2004. — С. 102 – 107.

26.              Канішевська Л. В. Педагогічні основи виховання соціальної зрілості учнів старших класів шкіл-інтернатів для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків / Л. В. Канішевська — К. : Стилос, 1998. — 163 с.

27.              Капська А. Й., Безпалько О. В. Соціальна педагогіка. Діяльність соціального педагога у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування / А. Й Капська, О. В. Безпалько // [Електронний ресурс] — Режим доступу до журн.: http://ebooktime.net/book_156_glava_6

28.              Кияниця З. Захист прав дитини як пріоритет державної політики /     З. Кияниця // Права дитини : сучасний досвід та інновації : зб. інфор. і метод, матер. ; за заг. ред. Г. Лактіонової. — К. : Либідь, 2005. — С. 12-21.

29.              Кобзар Б. С., Постовойтов Є. П., Слюсаренко В. Г. Управління виховною роботою в школі-інтернаті / Б. С. Кобзар, Є. П. Постовойтов,                 В. Г. Слюсаренко  — К. : КМІВУ, 1996. — 268 с.

30.              Коваленко О. О. Соціальне сирітство як соціокультурний феномен : дис. кан. соціол. наук : 22.00.03 / О. О. Коваленко — НАН України, Ін-т соціоло-гії. — К., 2006. — 212 с.

31.              Комарова Н. М. Методичні рекомендації для соціальних працівників, державних   службовців   щодо   розвитку  сімейних форм виховання /                 Н. М. Комарова, І. В. Пєша. — К. : Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2006. — 92 с.

32.              Конвенція ООН з прав дитини : шляхи практичного застосування. Методичні рекомендації. / Упоряд. Г. М. Лактіонова та ін. — К., Науковий світ, 2001. — 37 с.

33.              Концепція Державної програми реформування закладів для дітейсиріт   та дітей,          позбавлених         батьківського       піклування,          схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України № 263-р від 11 травня 2006 р.

34.              Кривачук Л. Ф. Удосконалення нормативно-правового механізму соціально-правового статусу захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, установлення юридичного статусу [Електронний ресурс] / Л. Ф. Кривачук // Актуальні проблеми державного управління. —

Режим         доступу      до      журн.:         http://kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/20112/index.html

35.              Міщик Л. І. Соціальна педагогіка / Л. І Міщик — К., 1997 — 140 с.

36.              Методика и технология работы социального педагога : Учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. / Б. Н. Алмазов, М. А. Беляева, Н. Н. Бессонова и др.; под ред. М. А. Галагузовой, Л. В. Мардахаева. — М. : Академия, 2002.

37.              Методичні рекомендації для соціальних працівників щодо супроводу випускників соціальних закладів (зокрема інтернатних          закладів) /                

Т. В. Бондаренко, О. В. Вакуленко, Н. М. Комарова. — К., Держсоцслужба, 2006. — C. 20 – 24.

38.              Методичні рекомендації щодо реінтеграції вихованців  інтернатних закладів у сімейне  середовище [Електронний ресурс] — Режим доступу : https://chocsssdm.jimdo.com/методичні-рекомендації/щодо реінтеграції.

39.              Методичні рекомендації щодо удосконалення утримання та виховання дітей у дитячих інтернатних закладах на принципах, що базуються на Конвенції ООН про права дитини. / Упорядники та авт. колект.: Л. С. Волинець, О. Г. Антонова-Турченко, І. Б. Іванова,                

Н. М. Комарова, І. В. Пєша, С. М. Трусова. — К., Видавництво «Студцентр», 1998. — С. 9 – 14.

40.              Мудрик А. В. Социальная педагогика / А. В. Мудрик — [6-е изд., перераб. и доп.]. — М., 2007. — 224 с.

41.              Особливості соціально-педагогічної роботи з дітьми-сиротами в умовах інтернатного закладу. // Практична психологія та соціальна робота.

— 2004. — № 4. — С. 60-63.

42.              Основні підходи до організації роботи по адаптації випускників інтернатних закладів в громаді [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://www.slideshare.net/everychild/project-28

43.              Остапчук І. С. Організація навчально-виховної роботи в інтернатних закладах / І. С. Остапчук // [Електронний ресурс] — Режим доступу до журн.: http://divovo.in.ua/organizaciya-navchaleno-vihovnoyi-robotivinternatnih-zaklada.html

44.              Осташинський Й. Під дахом світла і добра. / Й. Осташинський // Освіта. — 2001. — № 61-62, 27 грудня – 3 січня. — С. 4.

45.              Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка: навчальний посібник / С. С. Пальчевський — К. : Кондор, 2005. — 560 с.

46.              Петрочко Ж. В. Реінтеграція дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,          як      пріорітет     соціально-педагогічного забезпечення їхніх прав / Ж. В. Петрочко — [Цит. 2010, 22 лютого].

47.              Планирование воспитательной работы в детском доме и школеинтернате. // Социальная педагогика., 2005. — № 2. — С. 70-75.

48.              Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1629-12

49.              Поляничко А. О. Особливості соціально-педагогічної діяльності в закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування /               А. О. Поляничко // Педагогічні науки : теорія, історія, інноваційні технології : науковий журнал / МОН України, Сумський держ. пед. ун-т ім. А. С. Макаренка ; [редкол. : А. А. Сбруєва, Дж. Бішоп, О. В. Єременко та ін.]. — Суми : СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2013. — № 5 (31). — С. 400– 410.

50.              Проведення комплексної оцінки потреб дитини в інтернатному закладі. / За заг. ред. О. Карагодіної. — К., ТОВ «Перфект стайл», 2007. — 128 с.

51.              Про охорону дитинства : Закон України від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ // Офіц. вісн. України. — 2001. — № 22. — С. 4.

52.              Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту, матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування. / Постанова кабінету Міністрів України № 226 від 5 квітня 1994 р. зі змінами і доповн. // Дитинство в Україні : права, гарантії, захист (зб. докум.) в 2 т. / Упорядники В. І. Довженко,                 Л. С. Волинець та ін.. — К., 1998., Т. 1.

53.              Реінтеграція         та      соціалізація          вихованців інтернатних         закладів

[Електронний     ресурс]     —    Режим     доступу    :     http://my-psy.ucoz.ua

/publ/reintegracija_ta_socializacija_vikhovanciv_internatnikh_zakladiv/1-1-0187

54.              Система інтернатних закладів в Україні. // Соціальні служби — родині : Розвиток нових підходів в Україні. / за ред. І. Григи. — К., 2003. — С. 9-11.

55.              Сорочинська В. Є. Організація роботи соціального педагога /                 В. Є. Сорочинська // [Електронний ресурс] — Режим доступу до журн.: http://bahmat.at.ua/ZIT/organizacija_roboti_socialnogo_pedagogasorochinsk.

pdf

56.              Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі : Методичні рекомендації щодо реалізації обласної науковометодичної проблеми. — Херсон : Херсонська академія неперервної освіти, 2013. — 48 с.

57.              Соціальна робота: випуск 34. — К., Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004. — С. 30-38.

58.              Соціологія особистості : системний підхід (соціально-психологічний аналіз) : Навч. посіб. / В. Т. Циба; Міжрегіон. акад. упр. персоналом. — К., 2000. — 149 c. — С. 129-131

59.              Соціальна робота з дітьми, молоддю, жінками, різними категоріями сімей / Упоряд. Драпушко Р. Г. — К., 1994 — 140 с.

60.              Соціальна робота : технологічний аспект : Навч. посіб. / За ред. проф. А. Й. Капської. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 352 с.   

61.              Соціальна педагогіка : мала енциклопедія / За заг. ред. проф.                 І. Д. Звєрєвої. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 336 с.

62.              Соціальна педагогіка : Підручник. // За ред. А. Й. Капської. — К. : Центр навчальної літератури, 2003. — 256 с. — С. 116

63.              Соціальні та психологічні потреби дітей, які виховуються в інтернатних закладах : знання, ставлення, поведінка, практика діяльності. Результати дослідження серед фахівців соціальної сфери та дітейвихованців інтернатних закладів. — К. : Компанія Лік, 2006. — 63 с.

64.              Соціально-педагогічна робота в закладах інтернатного типу. / Сорочинська В. // Організація роботи соціального педагога. — К., 2005. — С. 84 – 88.

65.              Соціально-правовий захист дитинства. Навч.-метод. посібн. / За ред.

І. І. Смагіна, В. Ю. Арешонкова, Т. М. Смагіної. — Житомир: ОІППО. — 2006. — С. 187 – 208.

66.              Соціокультурне середовище інтернатних закладів у вихованні дітей [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://stud.com.ua/56651 /pedagogika/sotsiokulturnogo_seredovischa_internatnih_zakladiv_vihovanni_ ditey

67.              Специфіка управління позаурочною виховною діяльністю учнів шкілінтернатів для дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (метод. рекоменд.). — Укладачі Б. С. Кобзар, Є. П. Постовойтов, Л. С. Дробот. — К., 1997. — 35 с.

68.              Стратюк О. Контингент прицільної уваги. / О. Стратюк // Освіта. — 2001. — № 28 – 29, 30 травня - 6 червня. — С. 8.

69.              Технології обслуговування в будинку дитини та інтернатних закладах

[Електронний            ресурс]            —            Режим            доступу             :

http://allref.com.ua/uk/skachaty/Tehnologiyi_obslugovuvannya_v_budinku_diti ni_ta_internatnih_zakladah43

70.              Тюпля А. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота : теорія і практика : Навчальний посібник / Л. Т. Тюптя, І. Б. Іванова. — Київ : Знання, 2008. —

С. 11-113

71.              Шкуркіна В. М. Особливості соціально-педагогічної роботи з дітьмисиротами в умовах інтернатного закладу. / В. М. Шкуркіна // Практична психологія та соціальна робота. — 2004. — № 4. — С. 60-62.

72.              Шляхи підвищення соціалізуючої і виховної ролі інтернатного закладу [Електронний ресурс] — Режим доступу :

http://stud.com.ua/56654/pedagogika/shlyahi_pidvischennya_sotsializiruyusche y_vihovnu_rol_internatnogo_zakladu

73.              Формування життєвої компетентності учнів шкіл-інтернатів у контексті комплексної реабілітації : орієнтири до прогностичного експерименту. // Життєва компетентність особистості : Наук.-метод. посібн. / За ред. Л. Сохань та ін. — К., 2003. — С. 501 – 508.

74.              Формування моральних цінностей учнів у системі виховної роботи

[Електронний                        ресурс]                        —                         Режим

доступу :http://osvita.ua/school/lessons_summary/upbring/33843/

75.              Guidelines on children’s reintegration [Electronic resource] — Режим доступу : http://www.familyforeverychild.org/wp-content/uploads/ 2016/08/RG_Digital_DC.pdf

76.              Analysis of the situation of children’s residential institutions in the Kyrgyz

Republic – B.: 2012. – p.115

77.              Maira Baltina Social rehabilitation for disadvantaged families // The Times of Science — 2016. — № 2 — С. 17 – 26.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

Додаток А

Тест – опитувальник особистісної адаптованості школярів                 

(А. Фурмана)

Мета: Здійснити оперативну діагностику особистісної адаптованості школяра на всіх можливих рівнях її функціонування

Інструкція: Любий друже! Прочитай уважно запитання зліва, і постав навпроти нього знак «+» (справа) залежно від того, яке місце у твоєму житті сьогодні посідають люди, організації, події, заняття: +5-дуже позитивно, +4-позитивно;  0-нейтрально; -4-негативно; -5-дуже негативно.

 

ШКОЛА
Моє ставлення		Дуже позитивне	Позитивне	Нейтральне	Негативне
До однокласників
До вчителів
До класного керівника
До навчальних предметів
До школи та її вимог
СІМ’Я
До матері
До батька
До брата, сестри
До бабусі, дідуся
ВУЛИЦЯ
До близьких друзів
До товаришів
До батьків друзів
До сусідів
ВЛАСНЕ «Я»
До своєї поведінки
Я-образу чи Яконцепції

 

 

Обробка результатів: Підрахуйте загальну кількість балів, визначте рівень особистісної адаптованості за нижченаведеною класифікацією.

Ступінь соціальнопсихологічної адаптованості учнів	Рівні особистісної адаптованості	Кількість балів
I. Адаптованість	1.а) максимальний    б) дуже високий	75 73-74
	2.Високий	69-72
	3. Середній	64-68
II. Неадаптованість	4. Низький	57-63
	5. Неочевидний	50-56
	6. Очевидний	40-49
III. Дезадаптованість	7. Ситуативний	30-39
	8. Стійкий, очевидний	21-29
	9. Критичний	0-20

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Б Методика «Моніторинг соціалізації особистості учня»

(І. Рожкова)

Мета:         Виявити      рівень         соціальної адаптованості,     активності, автономності та моральної вихованості учнів.

Інструкція: Тобі пропонується тест, який включає 20 тверджень. Уважно прочитай кожне з них та виріши, наскільки воно тебе характеризує. У бланку слід зазначити відповідь, базуючись на таких оцінках: 4- завжди, 3 – майже завжди, 2 – іноді, 1 – дуже рідко, 0 – ніколи.

1.       Прагну слухатися у всьому своїх вчителів та батьків.

2.       Вважаю, що завжди треба чимось відрізнятися від інших.

3.       За щоб я не взявся - досягаю успіху.

4.       Я вмію прощати.

5.       Я прагну чинити так само, як і всі мої товариші.

6.       Мені хочеться бути попереду інших в будь-якій справі.

7.       Я стаю впертим, коли упевнений, що я правий.

8.       Вважаю, що робити людям добро - це головне у житті.

9.       Прагну чинити так, щоб мене хвалили оточуючі.

10.   Спілкуюся з товаришами, відстоюю свою думку.

11.   Якщо я щось задумаю, то обов'язково зроблю.

12.   Мені подобається допомагати іншим.

13.   Мені хочеться, щоб зі мною всі дружили.

14.   Якщо мені не подобаються люди, то я не буду з ними спілкуватися.

15.   Прагну завжди перемагати і вигравати.

16.   Переживаю неприємності інших, як свої.

17.   Прагну не сваритися з товаришами.

18.   Прагну довести свою правоту, навіть якщо з моєю думкою не згідні оточуючі.

19.   Якщо я беруся за справу, то обов'язково доведу її до кінця.

20.   Прагну захищати тих, кого ображають.

Щоб швидше і легше проводити обробку результатів, необхідно виготовити для кожного учня бланк, в якому проти номера судження ставиться оцінка.

1.	5.	9.	13.	17.
2.	6.	10.	14.	18.
3.	7.	11.	15.	19.
4.	8.	12.	16.	20.

 

Обробка результатів: 1.Середню оцінку соціальної адаптованості учнів отримують при додаванні всіх оцінок першого рядка і діленні цієї суми на п'ять. 2.Оцінка автономності вираховується на основі аналогічних операцій із другим рядком.3. Оцінка соціальної активності - з третім рядком. 4.Оцінка схильності дітей до гуманістичних норм життєдіяльності (моральності) - з четвертим рядком.

Якщо отримується коефіцієнт більше трьох, то можна констатувати високий ступінь соціалізованості дитини; якщо ж він більше двох, але менше трьох, то це свідчить про середній ступінь розвитку соціальних якостей. Якщо коефіцієнт виявиться менше двох балів, то можна припустити, що окремий учень (або група учнів) має низький рівень соціальної адаптованості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток В Анкетне опитування для вихователів школи-інтернат

Шановні вихователі! Просимо Вас відповісти на представлені нижче запитання. Отримані результати будуть узагальнені і використасні          в науковій роботі.

Стать: ________

Вік: ______

Стаж роботи: ________

Освіта: ________________________________________________________

Посада: ___________________________

 

1.                 Яка    з        перерахованих     проблем      вихованців школи-інтернат є найактуальнішою (грунтуючись на Вашому досвіді роботи):

а) відсутність навичок поведінки і спілкування з іншими людьми;

б) невпевненість, комплекс неповноцінності;

в) почуття соціальної відчуженості;

г) недостатній прояв позитивних соціально-рольових орієнтирів;

д) підвищена агресивність;

ж) проблеми адаптації до нового середовища.

з) ваш варіант _______________________________________________ ___________________________________________________________

2.                 Вирішення яких педагогічних та виховних завдань, на Вашу думку, є першочерговим в роботі з вихованцем школи-інтернат:

а) зняття психологічної напруженості перед виходом з інтернатного закладу;

б) формування навичок самостійного та відповідального ухвалення рішень;

в) орієнтація на правильний вибір професії з урахуванням здібностей, інтересів дитини;

г) вирішення питань спілкування, налагодження контактів з іншими людьми, виходу із конфліктних ситуацій;

д) оволодіння навичками самообслуговування, побутового забезпечення життєдіяльності;

ж) ваш варіант_______________________________________________ ___________________________________________________________

3.                    Чи проводите Ви роботу з батьками вихованців і як часто?

а) так, проводжу постійну роботу з батьками;

б) так, проводжу один раз на місяць;

в) так, проводжу один раз в рік;

г) ні, не проводжу ніяку роботу з батьками.

4.                    Які види девіації поширені серед Ваших вихованців?

а) тютюнопаління;

б) лихослів'я;

в) вживання алкогольних напоїв;

г) протиправна поведінка;

д) втечі з закладу;

ж) фізичні знущання.

5.                    Які форми і методи роботи ви використовуєте у позакласній роботі з вихованцями найчастіше?

а) бесіди;

б) літературні години;

в) відеолекторії;

г) тренінги;

д) трудові акції;

ж) ігри;

з) ваш варіант ______________________________________________

6.                    Чи проводите ви роботу над підвищенням загальнокультурного рівня дитини?

а) так, проводжу;

б) іноді проводжу

в) ні, не проводжу.

7.                    З поданого переліку оберіть ті напрямки роботи з вихованцями, які присутні у вашій виховній діяльності.

а) сприяння профорієнтації дитини відповідно до потреб та індивідуальних особливостей дитини;

б)  формування громадянської свідомості, політичної культури;

в) моделювання уявлення та переконання дитини про функціонально спроможну сім’ю (формування цілісного образу сім’ї з усвідомленням її функцій, механізмів розвитку, розподілу ролей тощо), вироблення необхідних навичок створення власної функціонально спроможної сім’ї;

г) передавання соціального досвіду старших поколінь;

д) підготовка до включення дитини в різні структури соціальних

інституцій;

ж) підтримка соціально-позитивної активності вихованця інтернатного закладу, введення його у соціально-виховне середовище;

з) сприяння розкриттю індивідуальних здібностей і талантів;

к) ваш варіант ______________________________________________

___________________________________________________________

8.                    Що, на Вашу думку, означає поняття «реінтеграція» _____________

________________________________________________________________

______________________________________________________                             

9.                    Чи    використовуєте Ви      у        своїй роботі        форми        і         методи

реінтеграційної роботи з вашими вихованцями

а) програвання рольових ігор, у яких ігрова ситуація наближена до

життєвої;   

б) навчання дітей прийомам самовдосконалення та саморозвитку;

в) розробляння проектів, спрямованих на вирішення проблем, які можуть у них виникнути після закінчення закладу;

г) привчання дітей до посильної побутової праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Г

Виховна година «Ще один крок в доросле життя. Справи сімейні»

Мета: виховання культури сімейних відносин; розкрити деякі причини складності сімейних відносин; приділити увагу ролі чоловіка і жінки у створенні сімейного вогнища.

Форма проведення виховної години: бесіда-практикум.

 

«Сім'я - це маленький всесвіт.

Жити в шлюбі...це велика,

ні з чим не зрівнянна, духовна праця, напруга.

Для цього потрібна величезна духовна культура,

духовна підготовка, школа мудрості»                

(В. А. Сухомлинський).

 

Хід заходу

Вихователь. Добрий день, шановні присутні. Сьогодні наш виховний захід це ще один крок в доросле життя. Хто не мріяв з дівчат про урочистий весільний кортеж, авто, прикрашене символічними обручками, кольоровими стрічками, квітами й кульками, про чарівну білу сукню, вишуканий весільний букет і, звичайно ж, про принца, котрий під звуки маршу Мендельсона виносить наречену на руках із Будинку урочистих подій. Щороку одружуються тисячі молодих пар, але не всі вони вміють — цеглина за цеглиною — зводити свій сімейний дім, адже це вже не та хатинка, що будували в дитинстві, а дитячі мрії давно перетворилися на мету створити щасливу сім'ю.

Учень 1.

Сім'я - світ складний, неповторний,

Де чекає кохана, де є улюблений.

Ми поруч, разом, є ти і я.

Поки ми удвох, ми сім'я.

Давайте визначемо що ж таке сім’я?

Учень 2.

Сім’я – це соціальна група, в основі якої лежить спільність моральнопсихологічного, побутового та економічного укладу життя, виховання дітей. Між її членами існує духовна, емоційно-психологічна єдність, відповідальність і взаємодопомога.

Вихователь.Сім'я дійсно схожа на маленьку всесвіт, вже хоча б тому, що вона теж сповнена загадок. Багато сімейних таємниць людство вирішує досі.

Чому саме цю людину ми вибираємо супутником життя?

Чому пара молодих, а іноді і не дуже молодих людей вирішує одружитися?

Чому приходить і йде любов - почуття, яке вважається стрижнем подружжя, початком всіх початків сімейного життя?

Чому це почуття так необхідно в сімейному житті?

Чому одна сім'я витримує та вирішує більшість загадок-проблем сімейного життя, а човен інший розбивається про банальні турботи сімейного побуту?

Про це та інше ми і поговоримо з вами сьогодні.

Учень 3.

Все в цьому світі починається з любові. І тим більше сім'я. Адже саме любов є джерелом доброти і всього піднесеного, того теплого і світлого, що є на нашій землі. Але, як казали мудрі люди минулого: «Не насититься око зором, руки справою, розум знаннями, а серце любов'ю». Людина не може жити лише одним цим почуттям. І природний, і духовний світ людини настільки різноманітний (людині необхідні інтелект, придбання нових знань, вражень, розвиток свого професіоналізму і т. д.), що справляє вплив на всі сторони людського життя, в тому числі і на любов. Тому в цій всесвіту під назвою «любов» і виникає маса загадок і проблем.

Вихователь. «Ніякої драми, нічого хвилюючого немає ні в чому, окрім людських взаємин» - так писав Антуан де Сент-Екзюпері. І це дійсно так, тому що той потік спілкування, в якому постійно знаходиться людина, приводить його до багатьох драмам, у тому числі і сімейним. Люди різні, дві неповторні індивідуальності на основі почуття любові об'єднуються у сімейний союз. Так чого ж шукають люди в сімейному житті, на що сподіваються?

Учень 4.

Думаю, що кожен, вступаючи в шлюб , вірить у любов, сподівається на збагачення свого життя, наповнення її новим змістом. 

Учень 5.

Любов, ти істинна тоді,

Коли нас путами не вяжешь,

«Я — не кайдани для тебе», Коли ти мені скажеш.

Любов завжди сильна, коли

Вона - хвилююче море,

Між берегами наших душ Вабить і хлюпає на просторі.

Учень 1.

Багато жінок мріють про чоловіка, який буде любити тільки їх, ніколи ні на кого не гляне, буде поважати і цінувати тільки її, єдину. Треба зауважити, що і чоловіки в більшості своїй мріють про жінку, яка вдячна йому за турботу, буде вважати його наймудрішим, потрібним, корисним, коханим і шанованим. Кожен чоловік сподівається стати королем у своєму сімейному царстві, а жінка — королевою.

Вихователь. Так, але як щодо підданих, тих, хто облаштовуватиме сімейний побут?

Думаю, що ці дві ролі в сім'ї необхідно поєднувати, притому розумно. Щоб зберегти мир і злагоду в «королівстві», необхідно вирішувати багато життєво важливі проблеми. Яка роль сучасної жінки в сім’ї.

Учень 2.

Далеко не легка сімейна ноша жінки. Стародавні індійці говорили, що «хороша дружина - це шість осіб в одному». А враховуючи сучасні навантаження жінки, скільки ще ролей ми можемо їй додати?! Вже точно не одну.

Так, сучасна жінка може багато чого. Мабуть, саме тому багато чоловіків, вихваляючи жіноче рівноправ'я, намагаються перекласти на її плечі якомога більше відповідальності за сім'ю (побут, зайнятість на роботі, виховання дітей т). До великих фізичних перевантажень додаються і психологічні. А вже всі разом узяте переносити жіночому організму часто буває не під силу. До того ж жінка, усвідомлюючи високі результати своїх зусиль і високо оцінюючи себе, рано чи пізно приходить до заниженою оцінкою ролі чоловіка в сім'ї. Починаються докори і невдоволення. Часто це призводить до того, що завищена жіноча самооцінка і її високе службове становище принижують чоловіка, позбавляють його можливості проявити свої здібності, розум і талант.

Вихователь. Більшість з нас за рівноправ'я в сім'ї. Що ви вважаєте таким рівноправністю?

 

Учень 3.

Я думаю, що якщо чоловік тебе любить і не хоче сварок, то він повинен у всьому допомагати: вміти готувати, прибрати, прати.

Учень 4.

Так, бувають такі ситуації, коли чоловікові дійсно необхідно щось подібне зробити по домашньому господарству. Але це ні в якому разі не повинно перерости в звичку жінки зневажати чоловіком і потім хвалитися перед своїми подружками, принижуючи тим самим чоловіче достоїнство. Чоловік повинен займатися своєю, чоловічою роботою, тієї, з якою не в силах впоратися жінка. Якщо розглядати рівноправність як поділ труднощів і радощів сімейного життя, то я вважаю, що по господарству чоловік робить більш важку роботу, а жінка - більш легку. В цьому і є рівноправність, яке закладене в людях самою природою.

Вихователь. Згодна з тобою. Я теж вважаю, що в будинку має бути жінка і повинен бути чоловік. Є сім'ї, які добре усвідомлюють роль чоловіка і жінки в сім'ї і прекрасно справляються з цими ролями. А драми не обходять і їх. Де ж ті складові сімейного життя, які дають можливість зміцнювати сім'ю? Пропонуювам виконати вправу, візьміть картку жовтого кольору.

Ваше завдання 1: Оцініти перераховані фактори за п'ятибальною системою:

1.                 Сімейний затишок.

2.                 Спільність поглядів.

3.                 Матеріальне благополуччя.

4.                 Сексуальна близькість.

5.                 Звичка подружжя один до одного.

6.                 Подружній обов'язок.

7.                 Любов до дітей.

8.                 Взаємна турбота подружжя.

9.                 Загальна житлоплощу.

10.            Культурний рівень подружя.

Будь ласка приступайте. Присутні в залі теж можуть приєднатися.

Підсумок.

Підводячи підсумок хочу сказати, що ви добре справилися із завданням. Не маючи життєвого сімейного досвіду май же всі правильно оцінили складові сімейного життя.

А ви справилися із завданням?

Є бажаючи прокоментувати?

Зазвичай молоді люди завищують значення емоційних факторів для сімейної стійкості. Вони представляють для себе сімейні цінності лише ідеально, тому романтизують шлюб. А це призводить до невдач у шлюбі. Вихователь. Міра задоволеності відносинами в шлюбі залежить ще і від тих мотивів, з якими люди вступають у шлюб. Пропонуювам виконати наступну вправу. Візміть картку червоного кольору.

Завдання 2. Розставте по мірі значущості для вас наступні мотиви вступу в шлюб: любов; спільність інтересів, поглядів; почуття самотності; випадковість; співчуття; матеріальна забезпеченість майбутнього чоловіка (дружини); наявність житлової площі у майбутнього чоловіка (дружини); ймовірність швидкого народження дитини.

Будь ласка приступайте. Присутні в залі теж можуть приєднатися.

Підсумок.Я бачу, що і з цим завданням ви спвавилися добре. Більш міцні шлюби засновані на спільних інтересах і потребах.

А ви справилися із завданням?

Є бажаючи прокоментувати?

Наступна вправа «Складання психологічного портрету».

Дуже часто можна почути він ідеальний чоловік, або вона ідеальна дружина.

Як ви вважаєте, якими якостями, на вашу думку, повинна володіти ідеальна дружина та ідеальний чоловік?

Є умовна модель жінки та чоловіка , ваше завдання відзначте найбільш важливих якості, які будуть притаманні вашій жінці та вашому чоловіку Для цього у вас на столах є сердечка сині і червоні: сині –це якості чоловіків, а червоні – якості жінок. Із запропонованих 7 треба вибрати 4 найголовніші якості.

а) розум; б) ніжність і доброта; г) готовність в усьому підкорятися

чоловікові; ж) працьовитість; і) краса; л) любов до дітей; м) вірність;

а) розум; б) мужність; в) працьовитість; г) турбота про сім'ю;             

ж) вірність і надійність; з) прагнення взяти на себе найважчі сімейні справи; к) ласкавість і ніжність; м) повага до жінки.

Підводячи підсумок хочу сказати, що лише за умови постійного розвитку своєї жіночності дівчата стануть справжньою жінкою-берегинею своєї сім’ї.

А хлопцям для того щоб стати справжніми чоловіками, треба постійно розвивати свої кращі чолові якості і бути самодостатнім, реалізованим, мужнім, сильним, упевненим і мати поруч із собою гідну жінку.

Вихователь. За результатами проглядається, що деякі з вас, вимагаючи від своєї половини чогось великого і , не особливо турбуються про те, щоб поєднати свої запити і уявлення про себе і іншій половині.

Причини виникнення конфліктів у сімейних відносинах. Спробуємо визначити, що може спричинити руйнування сім’ї. В любові не повинно бути тільки «я» (я така прегарна, тому ти мене любиш і я дозволяю тобі себе любити). В любові не повинно бути тільки «ти» (ти - це все і навіть більше, а мене як особистості вже практично немає). У кожній сімейній парі повинні бути «ти», «я» і «ми». Хто не зрозумів цього, у того всі почуття ранньої закоханості розбиваються про сварки, розчарування і нерозуміння. Злість, нервозність і біль приходять на зміну любові і такий шлюб приречений.

Учень 1.

Багато чого відбувається тому, що люди, вступаючи в шлюб, часто, по суті, не знають один одного. Сексуальна сумісність, звичайно, важлива в подружніх стосунках, і саме цей мотив часто обирають молоді люди для вступу в шлюб.

Але сексуально привабливими ви можете бути для багатьох. А от поєднати свої характери, перетворити ваше почуття любові ще й у справжню дружбу, зробити взаєморозуміння нормою сімейного життя - це дано не кожній парі.

Учень 2.

Часто виникають питання лідерства в сім'ї , які теж додають своїх тріщин у подружніх взаєминах. Беручи на себе роль лідера, необхідно пам'ятати, що глава сім'ї не тільки отримує додаткові права, але і покладає на себе додаткові обов'язки. Психічні та фізіологічні перевантаження теж значно збільшуються, тому «ми» в родині - це найкращий вихід.

Учень 3.

Думаю, що, як би не любили люди один одного, сварок і сварок їм не уникнути. Сімейна адаптація не може відбуватися без сварок. Я читав про те, що саме у перші роки шлюбу подружжя особливо вразливі. Кожне сказане слово і кинута без задньої думки жарт можуть викликати образи і сварки. Напевно, врятує висока культура взаємин і пам'ять про те, що поруч з тобою людина, яку ти любиш, з яким ти вирішила прожити все життя.

Вихователь. Це дійсно так. Культура взаємовідносин передбачає в першу чергу увагу до коханої людини, розуміння її внутрішнього світу, її смаків, інтересів, бажань. Не поспішайте робити негативні висновки про слова і вчинки коханої людини, зумійте розібратися, проявіть поблажливість до дрібниць. Вам допоможуть відвертість і довірливість, бажання завжди побачити в людині найкраще, що є в ньому.

Учень 4.

Бути один з одним - це ціле мистецтво. Не намагайтеся «перекроювати» один одного. Кожна особистість неповторна. Постарайтеся повірити в те, що саме той чоловік, який йде з вами по життю поруч, цінний і значущий для вас, як ніхто інший. 

Учень 5.

Часто в житті нам доводиться чути таку фразу: «Їх човен кохання розбився об побут».

Вихователь. На жаль, цією фразою дуже часто підводить сумний підсумок. Саме неналагоджений побут - причина конфліктів, розбіжностей, розлучень. І тон тут найчастіше задають жінки, запитуючи: «Чому всі турботи на мені? Я що вам — рабиня?»

Але жінка, вступаючи в шлюб, не повинна забувати, що сімейне щастя здобувається щоденною та багаторічнюї тратою часу і сил на буденну домашню працю.

Після трудового дня це особливо важко. І тим не менш жінці треба вміти самій пришивати гудзики, варити їжу, прати. Не слід забувати про те, що любов не може жити в неприбраній квартирі, а тим більше, з поганим харчуванням і невимитий посуд. Правда і те, що все, що зроблено по дому, повинно бути по гідності оцінено іншою Людиною (чоловіком або дружиною).

 

Учень 1.

Від мистецтва ведення господарства багато в чому залежить економіка родини. Це стосується вміння приготувати чудовий обід з порівняно недорогих продуктів, зшити або зв'язати, спекти самій, а не переплачувати. Важливою умовою для правильного налагодження побуту є розумне ведення сімейного бюджету. Більшість сімей в якості головного джерела сімейного бюджету розглядають зарплату. Значить, сварки і закиди з приводу того, що хтось просиджує на роботі, просто недоречні.

Адже саме професійний ріст дасть можливість покращити матеріальне становище родини. Треба думати не тільки про сьогодення, а й про перспективу теж.

При цьому лише один одному допомогу і взаєморозуміння допоможуть молодій сім'ї здати іспит на міцність почуттів. Адже не завжди є можливість поповнити бюджет сім'ї. Так що багатьом молодим сім'ям просто необхідно розраховувати, планувати і поступатися.

Учень 2.

Планування своїх доходів і витрат, облік витрачених коштів (харчування, одяг та взуття, госптовари, дозвілля і відпочинок), розумний контроль - це теж необхідні складові сімейного бюджету. Плануючи і підраховуючи витрати, треба звертати увагу на те, що гроші з сімейного бюджету найчастіше йдуть невідомо куди не великими, а саме невеликими сумами. Модний журнал або аксесуар, рукавички, фаст-фуд і жувальна гумка, а в результаті питання: «Куди гроші пропадають?» Вмійте відмовитися від того, що необов'язково. Постарайтеся продати річ, яка не знадобилася вам хоча б раз у році.

Не намагайтеся пустити пил в очі великою кількістю страв на святковому столі. Скільки потім пропадає! Краще продумайте сервіровку і своє ставлення до гостей. Варто пам'ятати і про те, що принцип «ти заробив, а я витрачу» не зміцнить ні побут, ні сімейні відносини.

Учні.

•                    Звичайно, по молодості завжди думаєш більше про кохання, ніж про побут. Але разом з тим ми вже досить дорослі для того, щоб усвідомлювати, що людина живе не тільки любов'ю, а ще й повсякденними турботами: про їжу, чистоті, житло. Кажуть, що у добросовісної господині на побут йде до 6 годин на добу.

•                    Я вважаю, що дуже непросто тим молодятам, які починають своє життя на знімній квартирі. Йде багато грошей на оплату. Та сімейне вогнище створити досить важко.

•                    Родинне вогнище - це швидше психологічна сумісність подружжя.

Або, принаймні, весь той побут, який на ній базується.

•                    І все-таки краще жити окремо. Тому що, коли молода сім'я залишається жити з батьками, у тих завжди знайдеться привід для невдоволення чоловіком дочки або дружиною сина. А як важко переживаються батьками найменші непорозуміння між молодятами! Стосунки у молодій сім'ї тільки загострюються. Так що уживатися один з одним краще окремо. Треба самим вчитися вирішувати і залагоджувати свої сімейні питання та проблеми. Чужим розумом все життя не проживеш. Можеш так і залишитися інфантильним. Але повинна сказати, що допомога та поради, хоча б на перших порах, вважаю необхідними.

•                    А я думаю, що всі в хаті починається з порядку, притому що порядок і чистота в будинку повинні бути загальною турботою. Якщо в сім'ї все гаразд, то і з цими питаннями, я маю на увазі розподіл обов'язків по будинку, проблем не буде.

•                    Все починається з сімейного мікроклімату, психологічного комфорту. Якщо з цим питанням все в порядку, то в домі буде і затишок, і смачний обід, причому вчасно.

•                    Сімейний мікроклімат створюється терпінням і часом. Треба просто помічати хороші звички.

Вихователь. Дійсно, однією романтикою і почуттями не проживеш, від повсякденності нікуди не дінешся. Тому сім'ї, з'єднавши воєдино свої почуття і серйозну повсякденну працю, можуть розраховувати на довге спільне життя. Кожна сім'я ставиться до розподілу обов'язків по-своєму. Якщо в сім'ї панує атмосфера побутової творчості, то всі сімейні справи виконуються спільно.

Кожен з подружжя повинен бути готовий виконати ту роботу, яку інший не встиг зробити через свою зайнятість. І суперечок тоді не виникне. Учень 1.

Є сім'ї, в яких основні справи по дому виконуються разом, а деякі з них стають обов'язком одного з подружжя (наприклад, закупівля продуктів). Це теж хороший варіант, сприяє налагодження сімейного побуту.

Але ж досить і таких родин, у яких панує дух побутової невлаштованості або побутової експлуатації чоловіки або жінки. Перекладання обов'язків один на одного призводить до того, що домашні справи так і залишається незробленим, а в будинку постійно немає хліба, солі, тому що хто-то обов'язково забуде це купити. Не краще і побутова експлуатація, коли дружина, а в деяких випадках і чоловік перетворюються в раба будинку. Побутове співробітництво - це, звичайно, ідеальний варіант ведення господарства. При такому співробітництві участь у домашніх справах беруть і діти.

Учень 2.

Думаю, що побут сім'ї ніяк не повинен виключати поняття «відпочинок», який теж краще планувати разом і з урахуванням інтересів один одного. Чудово, коли сім'я знає, чому присвячений кожен день тижня.

І, зрозуміло, кожен день повинен містити поряд з виконанням домашніх обов'язків якийсь вид відпочинку: прогулянки, улюблене заняття, спільні обговорення, зустрічі з друзями, святкування родинних знаменних дат, відпочинок на природі.

Вихователь. Все, про що ми зараз говорили, властиво гармонійного сімейного союзу. Але досягти сімейної гармонії і щастя - завдання не з легких. Чим більше ви будете знати про побудову сімейних відносин, чим частіше ви про це будете замислюватися, тим імовірніше, що ви зможете уникнути помилок і розумно побудувати своє подальше життя.

А яке ваше бачення щасливої сім’ї. У нас є колаж «Щаслива сім’я» треба тільки додати, які умови необхідні для щасливого сімейного життя.

а) окрема квартира;

б) матеріальне благополуччя;

в) взаєморозуміння між подружжям;

г) діти;

д) впевненість у міцності шлюбу;

е) цікаве дозвілля;

ж) цікава робота;

з) бажане освіту;

і) хороше становище на роботі;

к) хороші друзі;

л) самостійність, свобода дій;

м) інші умови.

Вихователь. Щаслива сім’я – це простір життя в якому є все для радості, процвітання і розвитку. Ми торкнулися лише деяких питаннь азбуки сімейних відносин. Вам в майбутньому будувати свої сім'ї. А для цього, крім почуттів, потрібні знання і велика праця. Психологи стверджують, що успішність відносин знаходиться в безпосередній залежності від ступеня подібності в поглядах подружжя (або закоханих).

Природно, неможливо ставитися до всього абсолютно однаково. Але чим більше схожості в головних питаннях життя і життєдіяльності сім'ї, тим простіше будувати взаємини. І тим не менше це ще не гарантія того, що все у вашому сімейному житті буде благополучно.

Підведемо підсумок : у чому ж, на ваш погляд, секрети сімейного благополуччя?

Учні.

•                    в гармонії взаємин, яка залежить від обох;

•                    у тому, щоб не звужувати сферу знайомств; спілкування з друзями зробить життя більш насиченою та цікавою;

•                    треба частіше помічати і відзначати один одного позитивне, постійне підкреслювання недоліків не зміцнить відносини;

•                    треба приймати людину такою, якою вона є, не «перекроювати» його на свій манер, коханий чоловік має стати героєм моєї мрії, а не подобою і тінню;

•                    природа кохання не терпить фальші, брехні і зради;

•                    треба поважати світ іншого, його думки, прагнення, почуття, вміти підтримати і в радісну, і в скрутну хвилину - ось основа міцних відносин; • думайте спочатку про те, хто з вами поруч, а потім вже про себе;

•                    не дозволяйте собі те, що ви забороняєте іншому, визнавайте права і гідності людини, що йде по життю поруч з вами.

Завершити нашу розмову хочу мудрою притчею. У давнину жила дивовижна сім’я, яка складалася зі 100 людей. І панувала в ній лад, повага. Слава про сім’ю дійшла до самого імператора, і він завітав до того дому, щоб переконатися, чи то насправді так. А тоді запитав у глави сім’ї, як їм вдається ити в мирі й злагоді, ніколи не сваритися й не ображати одне одного. Той узяв аркуш і довго писав відповідь. Переглянувши написане, імператор дуже здивувався: на аркуші 100 разів було написане те саме слово . Яке то було слово? ТЕРПІННЯ. Так, терпіння. Без терпіння і поступливості не може бути щасливого сімейного життя.

Дякуємо за увагу. Будьте щасливі.