Рекомендації ,,Допомога невмотивованим учням,,

 

 

Соціально-психологічна служба

 

Допомога невмотивованим учням

 

Визначити невмотивованого учня нескладно. Зазвичай це діти, які своє ставлення до навчан­ня висловлюють так: «А мені байдуже...» Разом із тим енергії, яку вони витрачають, щоб уник­нути труднощів, цілком вистачило б на те, щоб їх подолати. З'ясовуючи, як саме «запалити» мотиваційний вогник у невмотивованих учнів, важливо правильно визначити, чому вони не намагаються досягти більшого. Є багато причин цього, серед яких найголовніші такі:

 

• Недостатня зацікавленість. Учень пере­конаний, що шкільна діяльність не є важливою і не має жодного стосунку до його життя та інтересів.
• Страх перед невдачею. Учень боїться опи­нитися в незручному становищі перед своїми товаришами і вчителем і вважає, що безпечніше уникнути ризику і навіть не намагатися ви­конати роботу на високому рівні.
• Хибні цінності. Учневі набагато важливіше виглядати перед товаришами «крутим», ніж компетентним і успішним у навчанні.
• Навчальні проблеми. Учень намагається зрівнятися зі своїми однокласниками, які добре навчаються, однак може легко здатися після невдачі.
• Недостатнє навантаження. Байдужість до шкільної роботи може бути викликана завдання­ми, рівень яких нижчий за рівень здібностей учня.
• Потреба уваги. Учень може намагатися привернути увагу викладача й одержати під­тримку від нього, вдаючи безпомічного.
• Емоційне перевтомлення. За недостатнім інтересом до навчання чи невмінням зосередитися може критися тривога, перевтомлення
  чи депресія.
• Низькі очікування. Низькі академічні очі­кування батьків чи викладачів можуть зумовити недостатню старанність учня в досягненні успіху.
• Вираження незадоволення. Низька успіш­ність учня в школі може бути своєрідним актом протесту проти тиску з боку батьків, які ви­магають надто високих результатів у навчанні.

 

    Намагаючись підвищити рівень навчальних досягнень учнів, які не дуже зацікавлені в на­вчанні, потрібно пам'ятати, що засоби впливу на них не завжди матимуть очікувані результа­ти. «Правильний» результат важко спрогнозувати на загальному рівні, оскільки те, що добре впливає на одного учня, не обов'язково буде ефективним для іншого.

 

 

 

 

Для покращення мотивації невмотивованих учнів пропонуємо скористатися такими при­йомами:

 

1. Приватна розмова з учнем. Допоможе зро­зуміти, що невмотивованому учневі здається нецікавим у навчальному процесі, чому він не хоче вчитися. Нехай учень запропонує, що саме варто змінити вчителю, щоб допомогти йому.

 

2. Створення ситуації успіху. Якщо учень має неприємний досвід академічної невдачі, поставте йому таке завдання, яке він здатний виконати. Складіть завдання так, щоб перша його частина була простою. Якщо учень від­чуває задоволення від успіху, він, як правило, стає більш упевненим і має більше бажання ризикувати під час виконання наступної час­тини завдання.

 

3. Акцентування уваги на таланті  і здібнос­тях учнів. Невмотивовані учні — часто роз­чаровані особистості, які сприймають школу як місце своїх невдач і провалів. Спробуйте змінити таке ставлення і знайдіть у школі мож­ливості для них відзначитися і продемонстру­вати свої таланти однокласникам і шкільному колективу.

 

4. Запропонуйте викладачам урізноманітни­ти викладання. Можливо, учням просто нудно. Викладачі можуть захопити увагу учнів, зміню­ючи час від часу стиль подання матеріалу, ви­користовуючи кооперативне навчання, рольові ігри, відповідні мистецькі проекти, презентації, ігри, екскурсії.

 

 

      Підлітковий вік — один з найважливіших у формуванні мотивації навчальної діяльності. Для підлітків відвідування школи може ста­ти тягарем. Відповідно змінюється і підхід до отримання знань, який можна умовно назвати «боротьбою за оцінку», навіть якщо реальні знання їй не відповідають.

Мотивацію підлітків до навчання може за­безпечити лише той педагог, поведінка якого також умотивована.

 

 

Матеріал підготувала Волинець Г.В. практичний психолог

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичний бюлетень

 

ПСИХОЛОГІЯ БРЕХНІ

Тема брехні є проблемним актуальним аспектом у вихованні дітей. Брешуть не лише діти, а й дорослі. Відома фраза «Усі брешуть» сьогодні стала навіть своєрідним гаслом — настільки мас-медіа це пропагують. Наш бюлетень  про те, чому особистість вдається до таких дій та як привчити дитину не брехати.

 

В основі — відчуття страху

Психологи з Канади Вікторія  провели дослідження феномену брехні, а саме: вчені вивчали наслідки директивного і лібераль­ного методів виховання. З'ясувалося, що суворі порядки і високі очікування змушують людину вчитися брехати. Директивний підхід у вихованні провокує вишукану брехню у дитини. В основі природи брехні лежить відчуття страху, яке при­зводить до удосконалення навичок брехні.

Етап розвитку уяви

Дитяча брехня полягає у видаванні дітьми сво­їх фантазій за реальність. Отже, цей феномен не має викликати особливого занепокоєння батьків, оскільки дитяча брехня є етапом у розвитку уяви дитини. Але і в цьому питанні необхідно уникати крайнощів — ці прояви можуть засвідчувати роз­лади особистісного розвитку, відсутність у дитини відчуття базової безпеки та прийняття.

Актор на сцені

Брехати чи ні? Питання одвічне, щодо со­ціальної бажаності, звичайно, відповідь нега­тивна. Але сам акт брехні є творчим, людина у момент брехні мусить за короткий час вига­дати інший варіант реальності, при цьому за дією емоційний пласт — тобто людина нагадує у момент брехні актора на сцені, брехун  реалізує певний образ, який має запевнити реципієнта, що запропонована реальність і є реальністю об'єктивною. Інша справа, брехня завжди су­проводжується стресом — але цей стрес викли­кає не лише відчуття страху та психофізичну на­пругу, а й відчуття задоволення, особливо якщо акт брехні має позитивні для брехуна наслідки та результати. Тобто, незважаючи на соціальну небажаність, уміння брехати є не таким вже й негативним, адже певні елементи брехні лю­дина використовує у таких сферах, як реклама, пропаганда та зв'язки із громадськістю. Тому кому у реченні «Брехати не можна говорити правду» кожен ставить для себе сам.

Чому діти брешуть?

Психологи стверджують, що брехня є маніпулятивним актом, тобто дитина брешучи намагається досягти власної таємної мети — уникнути покарання, приховати важ­ливу для неї особисту інформацію, відповідати очікуванням батьків тощо.

   На жаль, поширений приклад — батьки зустрічають дитину зі школи питанням: «Ну як справи? Що нового сьогодні було?» Цю ре­пліку почує кожен, хто опиниться біля школи у час, коли батьки забирають свої дітей. Але ж за цим питанням можна «почути» й інший зміст, а саме: «Ти ж не збираєшся мене роз­чаровувати, сказавши, що у тебе погані оцінки і ти погано поводився?!» або мета-повідомлення може бути взагалі пасивно-агресивного характеру, коли дитина вже заздалегідь знає, що за правдою буде суворе покарання, непри­йняття правди.

   Таким чином, можна дійти висновку, що дитяча брехня має дорослу основу —- діти бре­шуть, кажучи нам те, що ми ХОЧЕМО чути від них, — реалізацію наших очікувань та вимог.

Як привчити дітей не брехати?

• Формуйте взаємини із дитиною у не ди­рективному стилі. Використовуйте «Я-висловлювання», говоріть з дитиною про свої почуття, не оцінюйте особистість дитини.

• Не ставте формальних питань, коли дитина повертається зі школи. Питання про те, який бал Ваша дитина заробила, формує у неї враження про те, що Вам цікаві її оцінки, а не вона сама.

• Ваші очікування від дитини повинні бути співвіднесеш із її особистістю та її потребами. Дитина, що намагається відповідати непомір­ним очікуванням батьків, росте нещасливою та вразливою.

• Діти не брешуть близьким друзям. На­магайтесь бути другом своїй дитині.

• Якщо дитина почала брехати — намагайтеся з'ясувати причини. Батьки дуже часто губляться у разі дитячої брехні. Пригадайте, чи брехали Ви батькам у дитячому віці й чому? Поставте себе на місце Вашої дитини та спробуйте відповісти, чому Ваша дитина бреше.

•Пам'ятайте — людина будь-якого віку не стане брехати, якщо буде відчувати безпеку та прийнят­тя. Завдання батьків — створити такі умови, щоб дитина відчула безумовне прийняття.