Рекомендації щодо організації фронтально-групової роботи на уроках правознавства

Рекомендації щодо організації фронтально-групової роботи на уроках правознавства

У старшій школі поглиблюються, розширюються знання учнів про процеси та явища суспільного життя, про права людини, відбувається пізнання філософських, культурних, політико-правових і соціально-економічних основ життя суспільства, визначається громадянська позиція людини, її соціально-політична орієнтація. Завдання цього етапу полягають у тім, щоб в процесі суспільної діяльності учні вдосконалювали готовність і уміння захищати свої права і права інших людей, уміли будувати індивідуальну і колективну діяльність.

Перед вчителем стоїть завдання не повідомити матеріал і перевірити знання, а виявити досвід учнів щодо викладеної вчителями інформації. Учні співпрацюють у діалозі з вчителем, висловлюють свої думки, діляться інформацією, обговорюють те, що пропонують однокласники, відбирають під керівництвом вчителя той матеріал, що закріплений науковими знаннями. Тому одним з найважливіших завдань курсу «Основи правознавства» є підготовка учнів до життя, набуття ними навичок правомірної поведінки, пошуку шляхів вирішення життєвих ситуацій відповідно до норм права. Реалізувати ці завдання, з огляду на складність курсу, я вважаю, можливо, лише максимально наблизивши уроки правознавства до життя, спонукаючи учнів бути не спостерігачами, а активними учасниками тих процесів, відносин, які лягли в основу викладення предмета, залучаючи їх до спільної діяльності в процесі пізнавального пошуку.

Готуючись до уроку необхідно:

• вивчати нормативно-правову базу (нормативні акти, документи);
• старанно розробляти структуру уроку, критерії оцінювання ефективності заняття, готувати запитання і можливі варіанти відповідей;
• стимулювати учнів до попередньої підготовки до уроку (виконання випереджальних завдань, опрацювання додаткової літератури);
• на початку уроку за допомогою вступної бесіди, анкетування, обговорення міні-проблеми з'ясовувати рівень базових знань учнів з теми;
• передбачати різні види активізації розумової діяльності учнів через використання особистісно орієнтованих технологій навчання;
• серед форм організації навчального процесу віддавати перевагу груповим, зокрема організації навчання малими групами зі змінним, залежно від характеру завдання, складом учасників. Робота в групі проводиться на основі міжособистісного спілкування учнів з учителем за допомогою організатора спілкування чи безпосередньо один з одним у складі групи.

Широкі можливості має групова робота також під час вивчення нового матеріалу. Це може бути самостійна робота з підручником, першоджерелами тощо. Клас поділяється на групи. Кожна група отримує окреме завдання. Члени групи можуть виконувати його індивідуально, а потім у процесі обговорення обрати спільний варіант, який виноситься на захист. Можна поділити завдання на частини, які виконуватимуть члени групи, після чого результати об'єднуються, обговорюються і виносяться на захист групою. Організувати роботу можна і за методикою змінних груп, кожна з яких вивчає окремий аспект теми (кожен учень працює з одним питанням). Для вивчення його учні з різних груп, що розглядають однакове питання, поєднуються в тимчасові (змінні) групи, а потім повертаються до своїх груп і розкривають сутність питання, над яким вони працювали.

В ході вивчення нового матеріалу доцільно використовувати також метод блочної дискусії. Учитель або заздалегідь підготовлена група подає новий матеріал у формі зіткнення різних поглядів на проблему, наводить аргументи, але не робить остаточних висновків. Після висвітлення питань кожного блоку групам надається право взяти участь у міжгруповій дискусії, висловити власну точку зору на проблему.

Робота в малих групах під час вивчення нового матеріалу може застосовуватись як рольова гра з опорою на додаткову інформацію. На початку уроку учні отримують схеми, таблиці, які висвітлюють основний зміст навчального матеріалу. Школярі досліджують їх і доходять певних висновків. Під час короткого обговорення за допомогою рольової гри визначається ставлення до проблеми.

Корисний і домашній варіант групової роботи. Група учнів отримує завдання, над яким працює самостійно вдома. Це дає більше можливості попрацювати з додатковою літературою, ніж на уроці. Але такою роботою складніше керувати, важче зібрати групу разом. В усіх випадках групова робота зберігає свою головну функцію — бути формою співпраці у процесі навчання. Досвід роботи показав, що така форма організації навчання викликає живий інтерес у школярів.

Учитель у груповій навчальній діяльності керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, які він пропонує групі та які регулюють діяльність учнів. Стосунки між учителем і учнями набувають характеру співпраці, оскільки педагог безпосередньо втручається в роботу груп тільки якщо в учнів виникають запитання і вони самі звертаються по допомогу. Це їхня спільна діяльність. Групова навчальна діяльність, на відміну від фронтальної та індивідуальної, не ізолює учнів, а, навпаки, дає змогу реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги і співпраці. Відомо, що учням буває психологічно важко звертатися за поясненням до вчителя і набагато легше — до ровесників.

Не менш важливим є контроль знань учнів на уроці. О. Пометун акцентує  увагу вчителів на те, що для якісного здійснення контролю необхідно чітко усвідомлювати його мету, об’єкт і критерії оцінювання. Виходячи із сучасних  підходів до оцінювання, пов’язаних з потребами особистісно орієнтованого  характеру  навчання  та реального розвитку  учня, мета контролю полягає в тому,  щоб: показати учням, як вони досягли результатів уроку; визначити учнів,  найкращих за результатами; стимулювати мотивацію учнів до навчання і  отримання  оцінок;  визначити  рівень  їх  здібностей  і  те,  чи  є необхідність у додатковому навчанні; поставити оцінки (в балах).

Щодо  об’єкту  контролю  у  процесі  навчання.  Фахівці  з  методики  навчання суспільствознавчих предметів наголошують, що ним має виступати не учень, його особистість чи риси характеру, а рівень навчальних досягнень.  Перевірці  й  оцінюванню  насамперед  підлягає  рівень  досягнення  учнем освітніх  стандартів,  тобто  мінімально  необхідних  результатів,  які  повинні  бути досягнуті (знання, уміння, навички, способи діяльності), а також рівень розвитку здібностей, інтелекту, акцентує К. Баханов.

Особливе  місце  в  системі  контролю  посідають  тести –  стандартизоване завдання,  за  результатами  якого  роблять  висновок  про  знання  та  навички  того, кого випробують. Ефективним є використання згадуваного вище конструктору тестів на сайті «На урок».

Ю. Малієнко  обґрунтовує  актуальність  використання  тестів  наступними чинниками: навчальним (тести – важливий елемент узагальнення і систематизації знань); психологічним (емоційна схильність сучасного школяра до тестового динамізму); соціально-адаптивним (можливість застосовувати навички, набуті на уроках  тестування,  зокрема  комп’ютерного,  у  житті,  що  збігається із  сучасними прагматичними  вимогами  до  навчання,  зокрема  проведення  у  тестовій  формі незалежного зовнішнього оцінювання); загальнокультурним (тести –  загальноприйнятий у світі принцип перевірки знань, комп’ютер – мова  міжнародного спілкування сучасного світу, невід’ємна частина сучасної культури).

Вивчення  теорії  і  практики  застосування  тестів  дозволило  узагальнити переваги цієї форми контролю, зокрема, вона:

–  уможливлює  одночасне  залучення  у  процес  перевірки  максимальної кількості  учнів  і водночас забезпечує скорочення  часу  на оцінювання, особливо, за умов комп’ютерного тестування (високо технологічність тестів);

– забезпечує висунення єдиних вимог до всіх учнів;

– підвищує  об’єктивність  оцінювання  та  усуває  або  значно  зменшує суб’єктивізм, забезпечує сприйняття учнем оцінки як об’єктивної;

–  уможливлює  контроль  на  заздалегідь  запланованому  рівні,  якщо  тести  є рівневими, де нижчий рівень передбачає перевірку знань (фактів, понять, законів, теорій),  таких  відомостей,  які  необхідно  було  запам’ятати  і  під  час  тестування відтворити,  тобто  репродукувати  знання;  другий  –  виявлення  вмінь  виконувати певні  розумові  дії  на  основі  здобутих  знань,  а  саме  уміння  розв’язати  типові завдання;  третій  –  виявлення  вмінь  самостійно  здійснити  критичний  аналіз вивченого матеріалу; четвертий – визначення вмінь учнів творчо використовувати набуті  знання  під  час  розв’язання  нестандартних  завдань  (питання  третього-четвертого  рівнів  можна  об’єднати);  тести  підвищеного  рівня  складності, розв’язання  яких  конкретним  учнем  може  свідчити  про  необхідність  розробки (уточнення) його індивідуальної освітньої траєкторії;

–  дозволяє  фіксувати  увагу  учнів  не  на  формулюванні  відповіді,  а  на осмисленні її суті;

– забезпечує комплексний контроль навчальних досягнень: перевірку всієї сукупності об’єктів, які їй підлягають, не лише фактичного, але й різних аспектів теоретичного матеріалу, умінь, навичок і ставлень учня (валідність тестів);

–  може  і  повинна  застосовуватися  в  системі,  тобто,  для  моніторингу процесу навчання на всіх його етапах, для усіх видів контролю;

–  забезпечує  постійний  зворотній  зв’язок  між  учнями  і  вчителем, оперативне реагування останнього й ухвалення адекватних управлінських рішень;

– дає змогу статистично опрацювати одержані результати;

– сприяє  розвитку  навичок  взаємо-  та  самооцінювання,  за  умови забезпечення учнів «ключами» (переліком правильних відповідей).

Водночас тестова форма контролю позначається деякими недоліками:

– ймовірним є випадковий вибір правильного варіанту відповіді  («угадування»);

–  оцінюється  переважно  кінцевий  результат,  а  сам  процес  мислення,  що призвів до нього, не розкривається;

– тести як стандартизовані завдання зумовлюють стандартизацію мислення і не завжди сприяють творчому розвиткові особистості;

–  вчитель  витрачає  багато  часу  на  складання  чи  накопичення  «банку» тестів, їх компонування;

– не всі вчителі мають достатньо досвіду розробки та використання тестової форми перевірки як наукоємного та відповідального процесу.

Особливими  видами  контролю,  які  проводяться  безпосередньо  учнями,  є взаємоконтроль та  самоконтроль.  Взаємоконтроль  сприяє  виробленню  в  учнів навичок взаємодопомоги  і співпраці. Його переваги в  тому, що «сильніші»  учні, контролюючи  «слабших», отримують змогу закріпити свої знання, підняти  їх  на новий  рівень,  крім  того,  така  робота  може  зорієнтувати  учнів  на  педагогічну професію.  Самоконтроль  є  дієвим  засобом  активізації  самостійної  роботи  учнів, розвитку  у  них  відповідних  умінь,  стимулювання  відповідальності за  особисті результати  навчання.  Без  самоконтролю,  вважає  Д.  Десятов,  навряд чи  можливо встановити, наскільки розвивається учень (порівняти його нові результати з  попередніми),  а  також  забезпечити  саморегулювання  і  самокорегування пізнавальної діяльності. Зауважимо, що реалізація взаємоконтролю та самоконтролю  вимагає  обізнаності  учнів  у  критеріях  оцінювання  та  певного досвіду такої діяльності, а від вчителя – моніторингу такої роботи.