Ремінісценція п’єси Михайла Старицького «Сватання на Гончарівці» — «Сватання у Чернігівці»

Про матеріал
Мета: ознайомитись із ідейно-художнім змістом твору, композицією, героями; розвивати навички і вміння аналізу драматичного твору, його жанрових ознак, будови, особливостей композиції, сюжетних та позасюжетних елементів, формувати артистичні навички інсценізації уривків драми, перевтілення у героя п’єси, передачі національного характеру; виховувати кмітливість, тактовність, порядність у стосунках між людьми.
Перегляд файлу

Ремінісценція п’єси Михайла Старицького «Сватання на Гончарівці» — «Сватання у Чернігівці»

Дійові особи:

Прокіп Шкурат- батько

Одарка –жінка його

Бабуся – матір Одарки

Уляна – дочка Прокопа і Одарки

Олексій – простий студент-практикант

Стецько – багацький синок

Свати

Хата, у хаті лава, піч, стіл з лавкою

Одарка: Мамо, мамо, а де це Прокіп? Невже його  знову до міні-маркета потягло?!

Бабуся: Не кричи, он же він на лавці спить. Хай спить, не буди його, бо як недоспить — варнякати буде з перепою…

Одарка: Ох, моя головонька бідна! Що мені з цим алкоголіком робити?! Усе одно товче: усе пить та пить! А за що вже пити? Якби я на базарі не стояла, то досі усі з голоду попухли! І який гаспид поніс мене за сього п´яницю? Була ж козир–дівка: усі хлопці Чернігівки за мною припадали. І казала ж вам, мамо: "Не віддавайте мене за цього придурка”, а ви мені: "За дурнем як принцеса житимеш!”. Де ж мої молоді літа та дівоча краса?..  Усе випив цей п”янюга, шибеник, харцизяка, тьху!..

Бабуся: Ой треба корвалолчику собі накапати!   І чого ти репетуєш, як навіжена. Ось, слухай сюди. От недалеко звідси, у Кичеєві, у одного чоловіка жінка ой яка п´яниця була… від горілки і світу божого не бачила. І намучився він з нею сердешний… Та добрі люди посовітували йому повести її до знахура у Тетерів. Той знахур чоловікові побожився, що вона і краплі в рота не візьме та дав якоїсь води заговореної.

Одарка: Ну і що, що, випила вона?

Бабуся: Випила, думала, що то горілка.

Одарка: І що, перестала пиячити?

Бабуся: Мабуть би і перестала, та не до горілки їй було -  кричала, що у животі пече – та до вечора і вмерла.

Одарка: Може, мамо, і мені поїхати з Прокопом до знахура – буде і мені таке щастя!

Бабуся: Авжеж, доню.

Прокіп: Чую, чую, відьми, як мене вбити хочете. От я вам зараз дам знахура – кісточок не перелічите. (хоче встати та хитається)  Ой, голівонько моя буйная! (сідає до столу)

Одарка: Ну, чого ти ненормальний, кидаєшся ? Шуткуємо ми, чом би й не пошуткувати на честь такого свята?!

Прокіп: (підперши голову рукою) Якого такого свята? Ану хутчіш кажи! (кулаком об стіл)

Одарка: Хіба то не свято, що свати коло хати?!

Прокіп: Які свати , чи ти здуріла? Чи може наснилося що?

Одарка: Сам ти здурів! Поки ти тут спиш – я нашій дочці жениха знайшла.

Бабуся: Ой, треба корвалолчику собі накапати. Ти що, доню, серйозно?

Одарка: Серйозніше не буває. Я нещасна за п´яницею, то хай хоч дитина поживе у розкоші.

Бабуся: Так що, жених достойний, багатий?

Одарка: Ще й який. До самого Києва такого  не знайдеш!

Прокіп: Та невже такий важний?

Одарка: Авжеж. Із самої Богданівки!

Бабуся: Да, з Богданівки – це добре! Там самі багатирі! І які красені!  У кожного корови, свині, а поросят і не злічиш – пальців на руках не вистачить. А зелених гектарів! Ого-го-го! Гарні хлопці, гарні! І котрий же з них?

Одарка: Не вгадаєш! Найбагатший, найгладкіший, найдобріший.

Прокіп: Ото завела, та кажи вже!

Одарка: Та Павла Кандзюби син — Стецько!  (мочання, пауза)

Бабуся: Ой, треба корвалолчику собі накапати. Ти що, дочко, шуткуєш?

Прокіп: Зовсім вже здуріла

Одарка: Самі ви подуріли. Скільки можна в старцях жити. Треба вже в люди виходити. У свєтськоє общество!

Прокіп: (крутить пальцем біля скроні) Яке це свєтськоє общество?! У Стецька ж клепки однієї в голові немає! Хтось казав: у дитинстві з колиски впав, встав, посміхнувся, і вже відтоді завжди посміхається.

Одарка: Ну, то й що? Може й дійсно всміхається  та до п´яти не може дорахувати, та зате ж багатий!  Такого хазяйства як у його батька ні в кого немає!

Прокіп: Так то ж не його , а батька.

Одарка: Так після смерті Павла кому теє все залишиться?!

Бабуся: Так того ж Кандзюбу ж палкою не доб´єш. Коли ще то буде…

Одарка: Пусте, за таким сином, як Стецько, довго не проживе.

Прокіп: Ну, то добре, а чи захоче наша Уляна за нього піти?

Одарка: Захоче. Та за таким багачем буде жити як царівна. Може навіть свій бізнес відкрити. Ото й ми заживемо! Ой, зовсім забула. На вечір прийдуть свати, треба вечерю готувати! Мамо, ставте кріп, а ти, Прокопе,  іди у міні-маркет за горілкою.

Прокіп: Я, як стріла. Ой, горілки накуплю! Сам нап’юсь і сватів напою! (побіг)

Одарка: Ох, лиха годино, ще опозорить мене перед інтелігентними людьми. Треба прибратися та Уляну умовити, щоб не брикалася! Уляно! Доню! А йди-но сюди, люба , у мене для тебе добра новина! (Заходить Уляна)

Уляна: А що, мамо, кликали?

Одарка: Так, голубко моя. Що ти  там робиш?

Уляна: Рушник закінчую вишивати.

Одарка: Закінчуй , закінчуй, бо вже скоро свати прийдуть!

Уляна: А звідки  ви, мамо, знаєте?

Одарка: Ну, а як же. Єдина дочка заміж іде, а я й не знаю.

Уляна: І , що не заперечуєте? 

Одарка:І  навіть дуже хочу цього!

Уляна: Ой, мамочко-голубонько, як же я вас люблю! (Обіймає її) Як тепер Олексієві сказати, щоб і він порадів, бо так переживає, що ви його не захочете.

Одарка: Якого ще Олексія? Це отого нікчемного студента-практиканта, що у школі працює?!

Уляна: Його.

Одарка: Дитино моя, тільки через мій труп!

Уляна: Але ж ми кохаємо один одного!

Одарка: То не надовго. Покохаєте-покохаєте, а коли їсти захочете, то й перекохаєте.

Уляна: То що ви кажете таке. З милим я і черствому сухареві буду рада.

Одарка: Ой, не кажи дурниць. Слухай-но сюди: у мене є для тебе гарний жоних! Знаєш Павла Кандзюбу з Богданівки?

Уляна: Отого старого і лисого?

Одарка: Та ні, сина його Стецька?

Уляна: Того божевільного? Та він же мамо, зовсім дурний.

Одарка: Це ще краще! Дурний та багатий!

Уляна: Мамо! Він як по вулиці йде, то малі діти з його сміються

Одарка: Ну й нехай. Не мороч мені голови, а йди вбирайся в празникове та тренуйся колупати піч. Щоб ти знала! Нема в світі луччого щастя, як за дурнем жити! Він не п´є, не б´є, а тільки посміхається — красота!

Уляна: (плаче і йде)  Що ж ви робите, мамо, зі мною?!

Одарка: Мамо, ходімо і ми вбиратися у празникове. Треба гарно виглядати, бо мужчини ж ідуть .

(Виходять)

Прокіп: (забіг у оселю з пляшками) А де це товариство? Із ким же пити? Де ж усі?  Одарко, Уляно, де ви? (Виходить)

(Заходить Олексій)

Олексій: А де ж це господарі? Чи, може, не чекають? Посиджу, побачу, що буде далі.

(Хтось стукає у двері. Заходить Стецько з друзями. Стецько чіпляється об поріг і падає.

Усі сміються)

Стецько: Ото дурні! Чого б то я сміявся. Хіба це смішно? От я з батьком молотив зерно на току. Раз ціпком вдарив по зерну, а другий батькові по лисині – він так сторчака і дав. Ото смішно було-ги-ги-ги! Батько як оклигав, і каже: "У тебе не всі вдома, треба женити тебе!” А я кажу: ”Як-то не всі вдома: і мати є, і батько, і я, і ще пес Рябко у будці спить; а женитись – то можна – люблю на весіллях гуляти, там завжди кренделі з маком роздають! Да.”

Один із сватів: А що ж ти будеш робити з жінкою?

Стецько: Як що? Напечемо коржів з маком, умочимо у мед і будемо їсти.

Один із сватів: А як жінка не напече?

Стецько: То я їй пику наб´ю. Батько казав, зараз не можна. А після весілля можна й по пиці.

(Виходить баба, Одарка і Прокіп).

Одарка: О, вже і сватоньки прийшли. Любенькі наші. І Стецько – зятьок любимий. Уляно, Уляно, іди-но піч  колупати! Та не брикайся, бо тілігентні люди прийшли до нас. (За плечі тягне її до печі. Уляна плаче)

Один із сватів: Добрий вечір вашій хаті. Ми з землі дальньої. Може чули – з Хранції.

Стецько:Видно, що москаль. Бреше – не моргне. Ги-ги-ги.

Прокіп: Що ж то за земля? Чи дешева там горілка?

Сват: Та там колодязі із водкою.

Прокіп: Оце так!

Сват: Наш сокіл Стецько прочув, що у вашому селі є молода куниця — красна дівиця і хоче її засватати.

Стецько: От бреше, от бреше, ну хай уже.

Сват: Мовчи, телепень, це звичай такий. Ну і який ви нам отвєт дасте?

Одарка: Ой, любенькі мої, дорогенькі мої – я згодна, та Уляся наша все плаче та брикається. Не розуміє, дурненька, яке щастя їй прийшло з Богданівки

Стецько: Та чого ви їй у пику дивитесь? За патли та в потилицю.

Одарка: (Сердито) Уляно, ану неси рушники та пов´язуй сватів та Стецька, бо я з тебе дух виб´ю!

Бабуся: Ой, треба корвалолчику собі накапати. Іди, Улясю та неси рушники. Що вже зробиш. А ти, Олексію, поможи зав´язати та проси її не брикатися.

Олексій: Іди, моя кохана. Отже доля така наша. 

Уляна: (плачучи) Та вже ж піду.  

(Виносить гарбуз, накритий рушником. Підходить до Стецька з Олексієм)

Олексій: Оце я понімаю.

Стецько: Спасибі вам, мамо, що вчили батька пити, чи…той…, спати. Ой, та ні, що вчили дочку гуляти, …чи, той…косу плести.

(поки Стецько говорить, Олексій бере хустку і обв´язується, а Стецько бере гарбуз)

Олексій: Тепер навіки моя! 

Уляна: Не покину тебе до смерті

Одарка: Що це? Що це таке?

Стецько: Гарбуз. Що, повилазило?

Одарка: Калавур! Обдурили!

Олексій: Ні, не обдурили! Це святая правда! Мені дісталась хустка, а йому – гарбуз. Благословіть, мамо!

Стецько: Ага, благословіть цим гарбузом по потилиці

Прокіп: Мовчи, дурило! Мати, благослови вже, бо чарку хочеться випити.

Бабуся: Треба корвалолчику накапати. Доню, благослови.

Свати: Та вже благословіть, не цурайтеся.

Одарка: Ой, лишенько, а як же кабани, а корови, а поросята, а зелені гектари?! Оу-у-у-у!

Стецько: Ну, чого виєте , як вовк на місяць? По морді його!

Одарка: Відчепися, нещастя! Ну вже ж, благословляю вас, діти! Як любитеся, то живіть і марне бога не гнівіть. Амінь. Сідаймо ж до столу! (Усі сідають)

Сідай, Стецько, і ти з нами. Скоро прийдуть дружки, то потанцюєм.

Стецько: Бодай, не дождали, щоб я з вами їв. А ось що скажу отут вам усім: ” Мати , ісказися! Батько, подавися! Жених, провалися! Сват, утопися! А ти, Уляно, з торбою по світу йди!”

Усі: Іди, іди, багатій до своїх поросят.

Сват: Здрастуй, князь з княгинею, молодою господинею! Любітесь, пийте, гуляйте і человєчество приумножайте. І ось мій пароль: здоров´я усій компанії чесной!

docx
Додано
15 січня 2022
Переглядів
3065
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку