«Резильєнтність, як особистісне зростання вчителя під час війни».

Іщенко Ольга Леонідівна 

Ishchenko Olha 

«Резильєнтність, як особистісне зростання вчителя під час війни». 

 Довгий час я працюю за принципами позитивної педагогіки. Пройшовши курси «Інтелект Україна» з психологічної підтримки:  розумію, що ті вправи та завдання, які я даю своїм учням, тісно переплітаються із принципами резильєнтності. 

Хочу поділитись із вами своїми думками. 

В умовах сьогодення бути стресостійкими, позитивними та психологічно- пружними вдається далеко не всім. Бути резильєнтними, на мою думку - це немов пливти в катері по морю, де плавають хижі риби, але бути захищеним від них.  Учасники освітнього процесу:  педагоги, учні та батьки, під час війни, приймають ряд викликів, з  якими не зустрічались раніше. 

 Як бути в таких ситуаціях?  

Як зберігати власний спокій та як захищати інших? 

 Учні, батьки та педагоги повинні навчитись дивитися на виклики під іншим кутом та головне, перебувати в позитивній комунікації між собою. Цьому потрібно вчитись, досліджуючи себе та соціум, а потім розвивати цю рису в собі, цим самим допомагаючи іншим. 

 Давайте розглянемо приклад, як це працює в комплексі.  За цим принципом, я працюю, як класний керівник і це суттєво полегшує мою роботу. 

 Отже, резильєнтний вчитель. 

 Який він? 

•                 Він доброзичливо ставиться до себе.  
•                 Розробляє реалістичні плани та вирішує проблеми. 

 Як наслідок, в такого вчителя, учні також будуть резилієнтними. 

 Які ж вони, резильєнтні учні? 

•                 Вони виражають свої думки і почуття не ображаючи інших. 
•                  Ввічливим способом відстоюють себе. 
•                  Вміють плекати надію. 

 Такі діти, мотивують своїх батьків прагнути до резильєнтності. 

 Резильєнтні батьки. 

•                  Вони в екологічний спосіб взаємодіють з дітьми. 
•                  Слугують гарантом спокою дитини. 
•                  Плекають цінності та живуть згідно з ними. 

 В результаті, ми маємо резильєнтний трикутник учасників освітнього процесу, де всі шукають шляхи здорового вирішення проблем. 

 Чим більше таких трикутників формується в суспільстві, тим здоровішим воно стає в цілому. Отже, резильєнтність в шкільному колективі допомагає бути суспільству резильєнтним. 

Пропоную вам вправу, яку я розробила і використовую на уроках. 

Вправа «Парасолька». 

Я, ти і твоя мама(тато, бабуся, дідусь) опинились під великою парасолею серед поля. У нас не має нічого окрім води та декількох яблук. У полі тепла, літня злива. Під парасолею ми будемо три  години. Я - весела, ти - байдужий, мама - засмучена. Опиши, що ми будемо робити три години, але так, щоб моя веселість «заразила» інших. 

Учні, шукаючи позитивні шляхи, інколи вигадують неймовірно щасливі історії, яким самі потім дивуються. Водночас, вони залишаються задоволені собою. 

 У своїй педагогічній діяльності я вже п'ять років досліджую тему Щастя. Розробила та запровадила в навчальну програму, курс «Уроки Щастя». Цей напрямок - є резильєнтним та допомагає мені перебувати у спокійному ресурсному стані, навіть під час війни та викликів, які вона нам несе. 

 Отже, на мою думку: резильєнтний вчитель - це в першу чергу, щасливий вчитель, а у щасливого вчителя - щасливі учні та їх батьки. 

19.08.2024 рік