Річ Посполита. Шляхетська демократія.

Річ Посполита: «шляхетська демократія»Виконала: Вчитель історії та правознавства. Школи І-ІІІ ступеня №256 м. Києва. Марко Ліля Петрівна

1 липня 1569 р. у Східній Європі було створено нову Державу — Річ Посполиту внаслідок об’єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського. Зближення держав започаткувала Кревська унія 1385 р. Кожна з країн мала свої мотиви. На східних кордонах Великого князівства Литовського постав небезпечний ворог — Московське царство. Москва заявляла про наміри володіти всіма руськими землями, а велика їхня частина належала Литві. Велике князівство Литовське потребувало союзника. Посилення Московського царства непокоїло й поляків. Також литовські землевласники заздрили привілеям польської шляхти й прагнули зрівнятися з нею у правах. Королівство Польське приваблювали південні землі Великого князівства Литовського — родючі й малозаселені. Саме на цих землях польські землевласники могли розгорнути великі господарства з виробництва зерна для європейських ринків.

У результаті Люблінської унії постала нова держава з єдиним виборним королем, спільним сеймом, фінансами та зовнішньою політикою. Велике князівство зберігало певну автономію, власну адміністрацію, правову систему, військо. Назва «Річ Посполита» польською означає «Республіка» («спільна справа»). Річ Посполита складалася з різних за господарським потенціалом і структурою населення регіонів. Вона була строкатою за етнічним і релігійним складом.

Особливості господарства й соціального устрою Речі ПосполитоїЗ початку XVI ст. на землях майбутньої Речі Посполитої відбулося стрімке економічне зростання. Спричинила його загальноєвропейська «революція цін» — ціни на сільськогосподарську продукцію зросли в три-п'ять разів, а попит на неї збільшився. Польські землевласники перетворили свої господарства на фільварки — багатогалузеві підприємства. Для виробництва товарної продукції. Нарощування виробництва зерна призвело до посилення експлуатації особисто залежних селян.

Фільва́рок (пол. folwark, від нім. Vorwerk — «хутір, ферма, господарство») —Панський сільськогосподарський хутір, багатогалузеве господарство, орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж. За панщини у фільварках використовувалася праця кріпаків, пізніше — наймана.

Завдяки бурхливій торгівлі зростали польські міста на берегах Вісли й балтійському узбережжі. З'явилися текстильні й шкіряні мануфактури. Однак, на відміну від Західної Європи, міста підпорядковувалися землевласникам і не відігравали значної ролі в Речі Посполитій, міська буржуазія так і не сформувалася.

У державі існували чотири окремі стани: Духівництво, шляхта, міщани і селяни. За майновим становищем вони були неоднорідними. Кожен з них мав свої особливі права й обов'язки, ретельно виписані в законах. Шляхта була «політичним народом», який був наділений правами й привілеями. Попри оголошену законом рівність, шляхта була неоднорідною. Верхівкою суспільства були 30-40 могутніх родин магнатів, які керували цілими провінціями майже незалежно. На середній сходинці перебували пани — заможні землевласники, які мали низку привілеїв. Більшість панівного стану становили дрібні шляхтичі, які ледве забезпечували своє існування. Особливе місце в соціальній структурі Речі Посполитої посідало козацтво. Небажання шляхти визнати права й привілеї козацтва призвело до численних конфліктів, найбільший з яких — Національно-визвольна війна в 1648-1657 рр.

Особливості державного устрою. Шляхетська демократія Основною одиницею політичного життя були місцеві сеймики. Найвищим законодавчим органом з 1493 р. був сейм. Сейм складався із сенату (до нього входили керівники католицької церкви і вищі посадові особи — воєводи, каштеляни) і палати послів (депутатів), яких обирали на місцевих сеймиках. Усі рішення ухвалювали одностайно. Було право «ліберум вето», згідно з яким кожний з депутатів міг висловити незгоду щодо рішень сейму, виголосивши фразу «не дозволяю». Шляхта мала право на конфедерацію — союз для законної боротьби проти заподіяних їй кривд.

Особа короля в Речі Посполитій стала виборною після смерті короля Сигізмунда ІІ Августа. Короля обирав сейм довічно й правив він на основі «Генріхових артикулів», затверджених першим виборним королем Генріхом Валуа (1573-1575 рр.). Згідно з ними король мусив погоджувати із сеймом найважливіші питання життя держави, підтримувати релігійний мир і зберігати спокій у країні, гарантувати вільний вибір наступного монарха. Монарх формував апарат управління, призначав вищих посадовців, затверджував суддів і церковних ієрархів. Король був найбільшим землевласником у державі, у його компетенції були міжнародні й військові справи. Лише королівський підпис перетворював постанови сейму в чинні документи.

Після укладення унії Польща опинилась у нових зовнішньополітичних обставинах. Їй довелося вступити у боротьбу з Московією, Швецією та Туреччиною за панування на просторах Східної Європи. Зовнішня політика. Так, Польщі довелося вступити у Лівонську війну (1558–1583 рр.), в якій Литва виступала на боці Лівонського ордену проти Московії. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. відносини між Польщею та Османською імперією різко загострилися через козацькі походи. Кульмінацією боротьби стала Хотинська війна (1621 р.), в якій козацько-польське військо, яке чисельно поступалося туркам, у тривалій запеклій боротьбі зуміло зупинити наступ Османської імперії на Річ Посполиту.

В 1558 р. розпочалася Лівонська війна (1558-1583 рр.), в якій Литва виступила на боці Лівонського ордену проти Московського царства. Король Стефан Баторій завдав відчутної поразки московському війську. Просування Московського царства до Балтійського моря було зупинено. Але невдовзі довелося вести боротьбу за Балтику вже зі Шведським королівством. Війна тривала з 1600 до 1635 р. й закінчилася компромісним поділом земель Лівонського ордену, який не задовольнив жодного із суперників. Ліво́нія (лат. Livonia) — історичний регіон у Східній Балтиці. Охоплює територію сучасних Латвії і Естонії. У XII–XIII століттях — країна угро-фінського племені лівів.

Приєднання до Королівства Польського українських земель спричинило загострення відносин з Османською імперією і Кримським ханством. Кульмінацією протистояння стала Хотинська війна 1620—1621 рр., в якій козацько-шляхетське військо зупинило наступ османів на Річ Посполиту. Хотинська війна 1620—1621 років — війна султанської Османської імперії проти Речі Посполитої, яка відзначилася 4-тижневою битвою об'єднаних сил шляхетського та козацького військ Речі Посполитої проти османсько-татарських загарбників під Хотином (звідси її назва) і завершилася Хотинським мирним договором. Основними причинами Хотинської війни стали агресивна зовнішня політика Османської імперії щодо слов'янського світу, безперервні руйнівні походи [Кримського ханства] на українські землі, посилення впливу Речі Посполитої на Молдовське князівство, яке вважалось васалом Блискучої Порти.

Найбільші випробування випали на долю держави в XVII ст. Українське козацтво розпочало збройну боротьбу за свої привілеї. Кульмінацією козацьких повстань стала Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, що розпочалася в 1648 р. Війна велася з перемінним успіхом і виснажила обидві сторони. У 1654 р. до конфлікту долучилося Московське царство, а в 1655 р. послабленням Речі Посполитої скористалася Швеція. Вона захопила більшість польських земель. Цей період відомий в історії Польщі як «Великий Потоп». Країна опинилася під загрозою повного зникнення з мапи Європи. Але поляки змогли відбити шведський наступ та укласти мир, втративши васальне Прусське князівство. Також за «Вічним миром» 1686 р. вдалося домовитися з Московською державою про поділ українських земель по річці Дніпро. Польща стримала османський наступ, втративши, однак, частину Поділля. Останні успіхи Речі Посполитої припадають на правління короля Яна III Собеського (1629-1696 рр.). Саме він переміг османське військо під Віднем у 1683 р., чим остаточно зупинив експансію османів у Європі та відновив південні кордони держави. Але вже на початку XVIII ст. слабка децентралізована держава потрапила у залежність від могутніх сусідів. Таким чином, Річ Посполита була особливою державою. Утой час, коли більшість європейців жили в умовах абсолютної монархії і сильної Державної вла. Ди, шляхетні громадяни Речі Посполитої найбільше цінували свою «золоту вольность», право на опір втручанню Держави в суспільні справи та покла. Далися на власні сили.

Д. З. Параграф 16. Виконати завдання на ст.93.