“Національне виховання, — як зазначала українська громадська, культурно-освітня діячка, педагог Софія Русова (1856—1940), — забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів...”.
Рідна мова, — твердить С. Русова, — це є перша політична і соціально-педагогічна вимога кожного народу, який скидає з себе ланцюги,скидає кригу байдужості, якою було окуто його серце за часів утисків і пригноблення його вільної думки, його національної свідомості. Тільки рідна школа може виховати громадянську свідомість, почуття своєї людської гідності.
Серед рідної пісні й рідного слова здатна вирости свідома дитина. На думку Русової, кожна школа повинна мати національний характер, в програмі навчання перше місце належить предметам національним — мова, література, історія, географія свого народу. Рідна мова в українській початковій школі повинна посідати друге місце після Закону Божого.
Русова радить, «щоб з дитиною більше розмовляли,викликали її на розмову вільну і невимушену, в якій дитина балакає своєю власною мовою , інколи робить граматичні помилки, але ці помилки не варто зараз же тут виправляти, бо від цього у дитини губиться бажання вільно безпосередньо висловлювати свої думки». Тільки тоді, стверджує видатний педагог, людська думка стає ясною, коли вона висловлюється рідною мовою.