Робота на МАН "Аналіз стану ринку праці в Україні"

Про матеріал
Містить описовий матеріал, дослідження, розрахунки, висновки та список літератури з данної теми
Перегляд файлу

1

 

міністерство освіти і науки україни

мала академія наук україни

житомирське територіальне відділення

 

 

 

 

відділення: економіка

секція: макроекономіка та мікроекономіка

базова дисциплінА: математетика

 

 

 

 

 

 

Шифр автора

 

 

 

 

 

 

 

2015р.

зміст

 

Вступ ……………………………………………………………………….... 4

Розділ 1. Характеристика ринку праці України ……………………..... 6

Розділ 2. Аналіз зміни ринку праці в Україні в умовах економічної кризи ………………………………………………………………………….... 12

2.1 Аналіз за методологією Міжнародної організації праці ............ 12

2.2 Порівняльний аналіз попиту і пропозиції на ринку праці ....... 14

2.3 Фактори впливу на стан ринку праці в Україні ......................... 19

Розділ 3. Шляхи реформування ринку праці в Україні........................ 22

Висновки ………………………………………………………………….... 25

Список використаної літератури ……………………………………….. 27

Додатки ……………………………………….…………………………...... 28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Не зважаючи на економічну кризу, яка зумовлена зовнішнім впливом та внутрішніми проблемами (анексія Криму та військові дії на сході) помітне підвищення національної свідомості українського населення. Однією з основних проблем ринку праці в Україні є збільшення рівня безробіття та зменшення потреби у працівниках. За цих умов необхідно всебічно дослідити ситуацію ринку праці в Україні й  розробити стратегію оздоровлення економіки та зниження соціальної напруги населення. Потрібно всебічно вивчити стан ринку праці в регіонах, щоб достовірно і точно відобразити ситуації на ринку праці в Україні.

Сьогодні гостро стоїть проблема безробіття. За даними статистики, у 2014 р. безробітними були 1847,6 тис. чоловік. Кожен з них отримує допомогу по безробіттю, ці кошти могли б бути використаними на інші потреби, наприклад, на освіту, охорону здоров'я.

В Україні зараз діє «Державна програма зайнятості населення», завдання якої вирішити проблеми безробіття та працевлаштування.  В усіх великих містах створені центри зайнятості, які займаються впровадженням  державних програм по зменшенню безробіття. Але це не вирішує проблем безробіття, тому що на місцях відсутні конкретні заходи з його скорочення.

Повністю позбутися безробіття неможливо, тому що існує категорія людей, які просто не мають бажання працювати. Ці громадяни відноситься до категорії працездатного населення. Тому проблему зменшення рівня безробіття потрібно вирішувати таким чином, щоб це було вигідно не лише державі, а й робітникові та роботодавцеві.

Метою роботи є пошук методів залучення до праці працездатного населення та способів і засобів зниження показника безробіття, які б задовольняли державу, для кожного громадянина і роботодавця, а також які б спонукали громадянина перейти працювати з тіньового в реальний сектор економіки та сплачувати податки.

Головне завдання подальшого розвитку економіки в Україні - це  ефективне використання людських ресурсів, тому що висококваліфікована творча праця людини і в майбутньому залишатиметься одним з головних чинників економічного зростання. Центральне місце у системі ринкових відносин займає ринок праці, який є своєрідним індикатором підвищення ролі людського фактору.

Перехід економіки України у соціально-ринкову не можливий без вирішення проблем функціонування ринку праці, які набувають статусу першочергових. В умовах перехідного періоду, під час становлення досконалих трудових відносин, ситуація на ринку праці має багато негативних тенденцій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед теоретичних досліджень, які висвітлюють різні аспекти теорії і практики ринку праці, механізмів його функціонування та регулювання, слід відзначити наукові розробки Ревякіна О.С. [2], Машики Ю.В.,  [3] Волохової Л.Ф. та          Євсєєнко О.Ф. [1],

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

 

Характеристика ринку праці України

Сучасна українська економіка повільно та нерівномірно виходить з фінансово-економічної кризи, що призводить до непропорційності національного ринку праці. Професійно-освітня, трудова, дисциплінарна і мобільна підготовка працівників на відповідає сучасним вимогам роботодавців. Наслідком неврівноваженості пропонованої робочої сили із попитом на неї стає безробіття.

Проблема зайнятості населення турбувала уряд і за часів СРСР. З одного боку, в Союзі створювали робочі місця, і небажаючих працювати притягували до відповідальності за «тунеядство». З іншого боку, певну роботу замість одного працівника виконувало 5 чоловік. В результаті люди робили вигляд, що працюють, а держава  -  що їм платить. Працівникам виплачувалась висока заробітна плата (аби вони працювали й надалі), проте заробітна плата не відповідала загальній вартості вироблених товарів. Тому на кошти, які одержували робітники, неможливо було щось придбати у магазинах, оскільки товарів не було. Спекулювати ж у ті часи було неможливо, так як вважалось криміналом. Щоб покрити нестачу товарів вводилися спеціальні магазини для обслуговування партійного керівництва, потім картки на товари та продукти підвищеного попиту, далі ввели талони, пізніше населення прикріпляли до певних магазинів. Згодом були відмінені всі ці обмеження, але товари у магазинах не з'явилися. Не витративши повністю зароблених грошей, громадяни були змушені відкладати на «чорний день» хто як міг:  в Ощадбанк, в матрац, в панчоху, а дехто і в банку для консервації. Ці заощаджені кошти громадян, з проголошенням незалежності в Україні і початком будівництва ринкової економіки, стали головною причиною виникнення гіперінфляції.

Сучасний розвинутий ринок праці не можливий без ряду взаємопов'язаних умов функціонування та існування:

  • великої кількості незалежних суб'єктів трудової діяльності, які впливають на формування попиту і пропозиції на робочу силу;
  • мобільності та економічної свободи суб'єктів ринку праці;
  • мінімальної заробітної плати у відповідності до освіти, кваліфікації і якості праці, яка б забезпечувала вищий за прожитковий мінімум рівень життя громадян;
  • однакового рівня економічної та юридичної відповідальності працедавця і працівника;
  • розвиненої ринкової конкуренції в країні.

Припустимий рівень безробіття у розвинених країнах сягає 5%. За даними обстеження економічної активності населення у 2014 р. рівень безробіття склав 9,3%, це на 1,6% більше ніж у 2013р. [6] (дані по Луганській та Донецькій областях не точні). За методологією Міжнародної організації праці (МОП), значна частина економістів вважають, що рівень безробіття в Україні у 2015р. становить 15%, а офіційно зареєстрованих у центрі зайнятості 3,7%. Чому 15 – 3,7 = 11,3(%) безробітних не можуть зареєструватись на біржі праці і отримувати від держави допомогу? Скоріш за все лінь, небажання працювати або інші суб'єктивні причини. Статус безробітного надається і тим, хто офіційно не працює (або працює неофіційно), але і не зареєстрований як безробітний.

Хоча й відбуваються суттєві зміни на ринку попиту й пропонування праці, рівень безробіття в Україні є найнижчим, у порівнянні із середнім по країнах Євросоюзу [8] (див. таб. 1 і додаток 1)

 

 

 

 

Таблиця 1.

Рівень безробіття країн Європи*

Країна

Рівень безробіття, %

Країна

Рівень безробіття, %

Франція

9,7

Словаччина

14,5

Болгарія

9,9

Україна

15

Португалія

11,0

Естонія

16,9

Угорщина

11,2

Литва

17,8

Греція

12,0

Латвія

19,3

Ірландія

13,5

Іспанія

20,1

* за даними eurostat

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які не мають оплачуваної роботи або інших законних доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості, готові та здатні приступити до роботи за спеціальністю або, за відсутності попиту на їх професію, змінити спеціальність (навчання за власний рахунок або за рахунок роботодавця).

Офіційні дані кількості безробітних наведені вище. Але, зважаючи на те, що 11,3% безробітних не зареєструвалися у центрі зайнятості (ЦЗ), можна стверджувати, що вони мають певний дохід, інакше вони б, щоб одержувати допомогу по безробіттю. За даними Державної статистичної служби України кількість зареєстрованих безробітних у 2015 р. становить 407,4 тис. осіб, а кількість вакансій - 41,3 тис. одиниць.

Статус безробітного з виплатою допомоги надається тим, хто обов'язково відвідує центр зайнятості 1 раз на тиждень. Якби змінити ці вимоги  таким  чином,  щоб  відвідувати  центр  зайнятості  необхідно  було  хоча б 1 раз на рік, то дані ЦЗ збігалися б з розрахунками МОП.

До неофіційних безробітних належать:

  • громадяни, зайняті у тіньовому секторі економіки;
  • громадяни, зайняті на присадибних с/г ділянках;
  • повнолітні працездатні громадяни, які перебувають на утриманні (чоловіка, дружини, батьків тощо);
  • особи, які виїхали на заробітки до інших країн (нелегально чи напівлегально);
  • наркомани,  алкоголіки, особи без певного місця проживання;
  • кримінальні елементи: розповсюджувачі наркотичних речовин, рекетири тощо.

Класифікувати безробітних громадян можна за трьома категоріями.

  1. Не бажаючі працювати, що зареєстровані у центрі зайнятості і одержують допомогу по безробіттю чи мають інші засоби для існування (соціальна допомога малозабезпеченим, пенсії батьків,  зарплати, та інше).
  2. Звільнені з попереднього місця роботи і мають проблеми з пошуком нового місця працевлаштування.
  3. Випускники вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, які не мають досвіду роботи за спеціальністю (молоді спеціалісти).

Можливо працевлаштувати тільки дві останні категорії громадян. Для цього потрібно:

1) вивчити можливості вивільнених працівників, які вже мають досвід і навики роботи за своєю спеціальністю;

2) розробити певну програму дій для працевлаштування молодих спеціалістів.

Сучасний ринок праці України має такі ключові проблеми:

  • трудова сфера недостатньо реформована, що призводить до неефективної зайнятості і концентрації робочої сили на збиткових підприємствах, значних масштабів невикористаного робочого часу зайнятих, низької ефективності праці і недостатнього рівня її оплати, зниження частки працюючих,  діяльність яких пов'язана з науковими та технологічними розробками і дослідженнями, відсутність взаємозв'язку між трудовим вкладом і доходами працівників тощо;
  • закриття, реструктуризація, збитковість великих промислових підприємств призводить до того, що кваліфіковані і висококваліфіковані кадри втрачають трудові навички, фахівці і спеціалісти переходять у сферу неформальної зайнятості: тіньової економіки, мігрують за кордон;
  • до збільшення безробіття призводить зниження продуктивності праці і конкурентоспроможності підприємств, погіршення умов праці на місцях та недостатнє створення нових робочих місць (особливо для спеціалістів високої кваліфікації);
  • попит і пропозиція робочої сили не врівноважені. Хоча виробництво більш-менш стабілізувалося і пожвавилися інвестиції, але їх недостатньо для вирішення питань забезпечення безробітних сучасними робочими місцями, недостатньо також держава підтримує підприємництво і малий бізнес.

Крім того, сучасний ринок праці потребує спеціалістів з новим підходом до справи, з новою ідеологією та з новими, більш досконалими знаннями, з гнучким мисленням. А це, в свою чергу, вимагає  повного реформування системи державного професійного навчання та освіти. На жаль, ми бачимо, що масштаби, структура і форми професійної підготовки і перепідготовки спеціалістів не відповідають вимогам сучасного ринку праці у питанні попиту на певні професії. Недостатньо розвинута система підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників. Роботодавці мало зацікавлені у підвищенні кваліфікації своїх працівників.

На ряду з цим існує неявна дискримінація певних соціально-демографічних груп населення. Важко працевлаштуватись молоді, жінкам (особливо вагітним або з малими дітьми), інвалідам, колишнім військовослужбовцям та ін. Також залишився селективний підхід при вирішенні питань вивільнення і найму на роботу залежно від статі, віку, стану здоров'я. Не всі роботодавці дотримуються норм трудового законодавства щодо режиму і охорони праці окремих груп працюючих. Є регіони, у яких рівень безробіття значно вищий за середній з одночасним обмеженням можливої трудової міграції. Це свідчить про недостатню державну систему регулювання цих зайнятості і безробіття [2, 30].

Найважливіші на сучасному ринку праці України такі проблеми:

  • не відповідність між попитом і пропозицією робочої сили;
  • середня тривалість безробіття зависока;
  • більшість роботодавців ставлять перед працівниками такі умови, що останні змушені працювати на неповну ставку з повним трудовим навантаженням;
  • не вирішеним залишається працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (жінки, молодь, сільське населення, інваліди);
  • поширюється неформальна та тіньова зайнятість населення;
  • недостатньо приділяється увага конкурентоспроможності працівників на ринках товарів (послуг), а це: підвищення рівня професійної освіти, профільне професійне навчання;
  • неналежний рівень оплати праці, що сприяє підвищенню рівня життя населення, відтворенню робочої сили.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

 Аналіз показників ринку праці в Україні

2.1 Аналіз за методологією Міжнародної організації праці

Останнім часом на ринку праці України пропозиція робочої сили зростає, а попит на неї продовжує спадати. Проаналізуємо попит і пропозицію за останні 2011-2015 роки (додаток 2).

За даними Державної статистичної служби України, попит на ринку праці протягом 2011 року майже не змінився: дещо зріс до середини літа, а на кінець року знизився на 1,5%. Початок 2012 року відзначений значним зростанням (в порядку 1 тис. одиниць робочої сили), та на кінець року попит знизився приблизно на 2%. У 2013 році динаміка залишилась не змінною, а от у 2014 році кількість штатних працівників по Україні знизилась із 9565,6 тис. осіб до 8392,8 тис. осіб, на 12,3%.

Протягом 2011-2014 років (див. додаток 5) економічно активне населення України становило приблизно 64% до працездатного населення (15-70 років), працездатне населення у 2011-2013 роках становило майже 73%, а у 2014 році скоротилося до 71,4%.  Відсоток зайнятого населення змінювався: 2011 р. - 59,1%, 2012 р. - 59,6%, 2013 р. - 60,2%, 2014 р. - 56,6%; безробітне населення відповідно до років змінювалося:  2011 р. - 8,7%, 2012 р. - 8,2%, 2013 р. - 7,8%, 2014 р. - 9,7%  у відсотках до економічно активного населення відповідної вікової групи.

Зайнятість працівників на підприємствах, організаціях та їхніх відокремлених підрозділах протягом аналізованого періоду була нестабільною. Середньооблікова кількість штатних працівників по підприємствах і організаціях, в яких рахувалися не менше 10 осіб, знизилася із 10083 тис. осіб у 2011 р. до 8959 тис. осіб у 2014 р.

Станом на 1 вересня 2015 року кількість зареєстрованих безробітних становила 414,7 тис. осіб.

Але за показником рівня зареєстрованого безробіття не можливо проаналізувати загальну ситуацію з безробіттям у країні. Усі розвинені держави світу у своїй практиці для визначення реальних масштабів зайнятості і безробіття використовують світову практику - дані вибіркових обстежень населення з питань економічної активності, основою яких є методологія Міжнародної організації праці (МОП).

Рівень безробіття (за методологією МОП) визначається у відсотках як співвідношення чисельності безробітних віком 15–70 років до економічно активного населення відповідного віку. В Україні такі обстеження з 1995 року проводить Державна служба статистики.

За останніми оприлюдненими даними Державної служби статистики України, рівень безробіття населення віком 15–70 років, визначений за методологією Міжнародної організації праці, в Україні в І кварталі 2015 року становив 9,6% економічно активного населення (див. дод. 1).

Діаграма 2.1

 

2.2 Порівняльний аналіз попиту і пропозиції на ринку праці

Щоб зрозуміти, що чекає на Україну у майбутньому році, проаналізуємо обсяг пропозиції та попиту на ринку праці у попередніх роках. Обсяг пропозиції обчислимо за формулою:

Пр =  Пн - Пз + Пв + Пзв Пвш + Пі                         (2.1)

де Пр - пропозиції на ринку праці, Пн – чисельність осіб, попит на робочі місця яких не був задоволений у попередньому році;  Пз  – чисельність звільнених з попереднього місця роботи за власним бажанням та за порушення трудової дисципліни; Пв – чисельність вивільнених у зв'язку з реорганізацією виробництва і праці; Пзв – чисельність військовослужбовців, звільнених у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію та з військової кадрової служби; Пвш – випускники загальноосвітніх шкіл, професійних навчально-виховних закладів, ВНЗ, які навчалися з відривом від виробництва; Пі – незайняті з інших причин.

За даними таблиці 5 та формулою 2.1 розрахуємо пропозицію на ринку праці.

Таблиця 2.

Безробітне населення у 2011-2014 р.р.*

Роки

Безробітні 15-70 років,

усього тис. осіб

За причинами незайнятості, відсотків

Звільнені за

власним бажанням

Звільнені у зв'язку з реорганізацією

виробництва  і праці

Звільнені

військовослужбовців

без права на пенсію

Випускники  ЗНЗ, ПТУ, ВНЗ, які навчалися

з відривом від виробництва

Незайняті з інших причин

2011

1661,9

32,6

34,6

1,2

18,3

13,3

2012

1589,8

36,5

32,3

1,4

17

12,8

2013

1510,4

38,4

30,3

1

17

13,3

2014

1847,6

36,4

31,6

0,3

17,3

14,4

* Дані із сайту Держстат України (див. дод. 6)

Пр2011 = 100 - 32,6 + 34,6 + 1,2 - 18,3 + 13,3 = 98,2;

Пр2012 = 100 - 36,5 + 32,3 + 1,4 - 17 + 12,8 = 93;

Пр2013 = 100 - 38,4 + 30,3 + 1 - 17 + 13,3 = 89,2;

Пр2014 = 100 - 36,4 + 31,6 + 0,3 - 17,3 + 14,4 = 92,6.

Прогнозування попиту на ринку праці здійснюється через визначення потреби для заміщення незайнятих робочих місць і вакантних посад, новостворених та вивільнених робочих місць і посад внаслідок дії природно-біологічних, демографічних, соціальних і економічних чинників: плинності кадрів, виходу на пенсію, смертності тощо. Визначення прогнозних обсягів попиту на робочу силу має здійснюватися на достовірній інформації про потреби галузей економіки в робочій силі, динаміку та масштаби вивільнення зайвої робочої сили та виходячи з перспектив соціально-економічного і технологічного розвитку регіону.

Для виробничих галузей економіки і галузей невиробничої сфери прогнозні розробки здійснюються окремо.

Для визначення прогнозу попиту галузей матеріального виробництва на робочу силу потрібно мати прогноз динаміки обсягів виробництва та послуги продуктивності праці. В разі його відсутності для розробки прогнозу орієнтовного попиту виробничих галузей на робочу силу застосовується індексний метод, за яким індекс змін чисельності зайнятих (Із) дорівнює відношенню індексу обсягів виробництва (послуг) (Ів) до індексу продуктивності праці (Іп):          

    .                                                  (2.2)

Індекси обсягів виробництва (послуг) візьмемо на сайті держкомстату України, а індекс продуктивності праці потрібно розрахувати. Прямий показник рівня продуктивності праці визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю робочого часу і розраховується за формулою:           ,                                                  (2.3) де В - прямий показник рівня продуктивності праці; V - обсяг виробництва продукції (робіт, послуг); Т - затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

Таблиця 3.

Обсяг виробництва (товарів, послуг) за видами економічної діяльності1 у 2011-2014 роках

 

2010

2011

2012

2013

20143

млн. грн.

млн. грн.

млн. грн.

млн. грн.

млн. грн.

Промисловість2

1043110,8

1305308,0

1367925,5

1322408,4

1428839,1

1 Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, за 2014р. - також без частини зони проведення антитерористичної операції.

2 Дані сформовані за функціональним підходом (спосіб узагальнення даних, за яким показники діяльності підприємств формуються за однорідними видами економічної діяльності).

3 Дані уточнено.

Таблиця 4.

Кількість робочих днів у 2011-2014 роках

Роки

Величина

2010

2011

2012

2013

2014

Кількість робочих днів у році (без святкових та вихідних)*

n

247

247

248

247

247

Тривалості робочого часу при 40-годинному  робочому тижні год.

t = n 8

1976

1976

1984

1976

1976

Зайняте населення, у віці 15 - 70 років

N

19180,2

19231,1

19261,4

19314,2

18073,3

 

Продовження таблиці 4

Затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг),  млн. людиногодин

Т = t N

37,9

38,0

38,2

38,2

35,7

* http://ukraine.workingdays.org

Припустимо, що працівники не використовували протягом цих років відпустку й не перебували на лікарняному. Тоді дані таблиць 3 і 4 підставимо у формулу 2.3 і розрахуємо відповідні показники продуктивності праці за роками:


V 2010 = = 28192,2;     

V 2011 = = 34350,2;

V 2012 = = 35809,6;

V 2013 = = 34618,0;

V 2014 = = 40023,5.


Розрахуємо індекси продуктивності праці у 2011 - 2014 роках:

 


Іп 2011 = = 121,8%;

Іп 2012 = = 104,3%;

Іп 2013 =  = 96,7%;

Іп 2014 = = 115,6%.


За формулою 2.2, попередніми розрахунками індексів продуктивності праці та даними таблиці 5 обрахуємо індекси змін чисельності зайнятого населення.

Таблиця 5

Індекси обсягів виробництва (Ів) по відношенню до попереднього року*

Рік

2011

2012

2013

2014

Ів

107,6

99,5

95,7

89,3

*Дані із сайту Держстат України (у % до попереднього року)

 

 

ІЗ 2011 = = 0,88;

ІЗ 2012 = = 0,95;

ІЗ 2013 = = 0,99;

ІЗ 2014 = = 0,85.

Занесемо обчислені індекси попиту і пропозиції на ринку праці до таблиці (див. табл. 6):

Таблиця 6

Співвідношення попиту і пропозиції

Роки

Обсяг пропозиції на ринку праці, %

Обсяг попиту на ринку праці, %

2011

98,2

0,88

2012

93

0,95

2013

89,2

0,99

2014

92,6

0,85

Для того, щоб краще бачити результат дослідження, зобразимо графічно обсяги пропозиції та попиту на ринку праці (графік 1)

Графік 1

За графіком робимо висновки, що попит на ринку праці у 2011 - 2014 роках майже не змінний, можна сказати нульовий. Незначне підвищення у 2013 році суттєво не вплинуло на загальну картину ринку праці. Це свідчить про те, що роботодавці не зацікавлені створювати нові робочі місця, належні умови праці на виробництві та залучати до виробництва кваліфікованих працівників. Тому державі у системі реформування ринку праці потрібно більше звернути уваги на цю проблему.

Що стосується пропонування праці, то слід відмітити, що у 2014 році відбулося значне зростання у порівнянні з минулим роком.

 

2.3 Фактори впливу на стан ринку праці в Україні

 

Не можна провести повний аналіз ринку праці без урахування інших важливих економічних чинників, таких, як валовий внутрішній продукт, розмір прожиткового мінімуму, рівень інфляції у країні.

Проаналізуємо, як ці чинники впливають на ринок праці в Україні.

Рівень інфляції розрахуємо за формулою 2.4

                                               (2.4)

де  Іс1 - Індекс споживчих цін поточного періоду,  Іс2 - Індекс споживчих цін попереднього періоду.

Таблиця 6.

Індекс споживчих цін, % (у відношенні до грудня попереднього року)**

Рік

2010

2011

2012

2013

2014

Індекс, %

109,1

104,6

99,8

100,5

124,90

 

** Архів Держстату України, 1998-2015

Використавши таблицю 6 і формулу 2.4 проведемо обрахунки:

2011 рік - = - 0,043 (- 4,3%);

2012 рік - = - 0,048 (- 4,8%);

2013 рік - = 0,007 (0,7%);

2014 рік - = 0,195 (19,5%).

Як бачимо із розрахунків, в 2014 році в Україні була галопуюча інфляція (більше 10% і менше 100%).

Значення ВВП, рівень безробіття та середньорічний розмір прожиткового мінімуму візьмемо із даних Державної статистичної служби. Внесемо ці дані та результати обрахунку рівня інфляції і попиту на ринку праці до таблиці (див. таб. 7).

Таблиця 7.

Факторний аналіз стану ринку праці в Україні

Фактор

2011 рік

2012 рік

2013 рік

2014 рік

Рівень безробіття, млн. осіб**

1,66

1,59

1,51

1,85

Рівень інфляції, %

- 4,3

- 4,8

0,7

19,5

ВВП, млн. грн.***

1,317

1,409

1,455

1,567

Середньорічний розмір прожиткового мінімуму (у середньому на одну особу в місяць)**, тис. грн.

0,914

1,042

1,114

1,176

Обсяг попиту на ринку праці

0,88

0,95

0,99

0,85

 

** Архів Держстату України, 1998-2015

*** Дані НБУ

Для того, щоб краще бачити результат дослідження, представимо дані таблиці 7 графічно (див. графік 2)

 

 

 

 

 

Графік 2

З графіка видно, що на ринок праці в Україні суттєво впливають величина валового внутрішнього продукту, прожитковий мінімум, а рівень інфляції, як фактор впливу можна не розглядати. Тому розглянемо ще один графік без урахування рівня інфляції (див. графік 3).

Графік 3

З даного графіка видно, що рівень безробіття і обсяг попиту на ринку праці обернено пропорційні величини. І навіть підвищення ВВП держави і прожиткового мінімуму суттєво не впливає на ринок праці.

 

Розділ 3.

Шляхи реформування та вдосконалення ринку праці в Україні

 

На даному етапі економіка України відзначається спадом попиту на працю та зростанням безробіття. Тому особливої уваги вимагають соціально-економічні проблеми молодого покоління, в першу чергу - трудова діяльність. Серед трудових ресурсів країн Східної Європи молодь становить менше 30%, та до 25 років безробітних понад 15%. У нас усіх безробітних 9,2%, а не працевлаштована молодь, після закінчення ЗНЗ та ВНЗ різних рівнів акредитації, становить 21,3% [7]. Тому Кабінетом Міністрів України 15 жовтня 2012 року постановою №1008-2012-п була затверджена "Програма спри­яння зайнятості населення та стимулювання тво­рення нових робочих місць на період до 2017 року". В ній намічені шляхи і заходи подолання проблем зайнятості населення та перед­бачено об'єднання зусиль на підвищення рівня еко­номічної активності населення, сприяння його про­дуктивній зайнятості та посилення соціального за­хисту від безробіття. У разі виконання Про­грами очікується, що в 2017 році зайнятих економічною діяльністю осіб віком 15-70 років стане до 21,4 млн., рівень безробіття цієї вікової групи зменшить­ся до 6,3% [5].

Варта уваги програма розвитку Президента України П. О. Порошенка «Стратегія-2020». Вона дозволить Україні збільшити ВВП на душу населення до $16 тис. порівняно з нинішніми $8,5 тис., а також збільшити прямі іноземні інвестиції до $40 млрд., проти $4-5 млрд. нинішніх на рік [7]. У разі виконання програми до 2020 року 75% ви­пускників шкіл повинні володіти двома іноземними мовами, що також вплине на розвиток ринку праці в Україні. Головні напрями стратегії: досягнення балансу між попитом і пропозицією робочої сили, створення нових робочих місць, вдосконалення  працевлаштування наймеш конкуренто­спроможного населення (жінок, які мають неповно­літніх дітей, молоді, випускників ЗНЗ і т. д.). Також важливим є інформування суб’єктів малого підприємництва, зокрема з питань органі­зації та провадження підприємницької діяльності, розроблення та виконання на регіональному рівні програм кредитування суб'єктів малого підприємни­цтва.

Щоб зменшити нелегальну (тіньову) зайнятість населення, з боку держави слід покращити правове, адміністративне і економічне регулювання виробничих та соціально-трудових відносин, запровадити професійну перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, які можуть бути звільнені за ініціативою роботодавців. Продовжи­ти державну підтримку людей старших 45 років, які бажають отримати другу освіту за рахунок дер­жавних коштів. Поширювати і надалі практику стажування науково-педагогічних та педагогічних працівників, студентів, учнів вищих та професійно-технічних навчальних закладів в установах,  організаціях та на підприємствах.

Тому успіх реформування суспільно-економічних відносин в Україні залежить від подолання стереотипів у свідомості і поведінці, соціальній і професійній орієнтаціях молоді, її адаптація до ринкових умов. Зараз перспективи свого соціального становлення молодь пов'язує із вирішенням проблем професійного вибору, можливістю самореалізації у вибраній сфері трудової діяльності.

Для перетворення української економіки в соціально-ринкову, необхідно вивчити та розумно використати досвід розвинених країн, де сформовані ринкові відносини поєднано з діючим механізмом державного регулювання, а досягнення максимально повної зайнятості є одним із головних макроекономічних завдань.

Так, наприклад, у Великій Британії, Нідерландах, Франції, ФРН державне регулювання зайнятості здійснюється з допомогою «пасивних» заходів. У Данії, Норвегії, Швеції, Швейцарії регулювання зайнятості здійснюється шляхом «активних» заходів. 74% загальних витрат Франції спрямовані  на  проведення  пасивної  політики  зайнятості  населення,  а   69% загальних  витрат  Швеції  -  на  проведення  активної  політики  зайнятості [8, 92].

Регулювання ринку праці найкраще реалізується в тих країнах, де політика зайнятості - це складова загальноекономічного механізму функціонування суспільного господарства, яка формується спільними зусиллями державної служби зайнятості, міністерствами усіх галузей, підприємствами та організаціями різних форм власності і спрямована на стимулювання попиту на робочу силу, регулювання заробітної плати та посилення мотивації трудової діяльності.

Програми зайнятості, розроблені в Україні, розраховані на проведення заходів з профорієнтації, працевлаштування і майже не передбачають заходів з попередження безробіття. Наприклад [7]:

  • збільшення обсягів та якості надання соціальних послуг безробітним громадянам, які зареєстровані у Державній службі зайнятості;
  • підтримка підприємницької ініціативи безробітних зареєстрованих у державній службі зайнятості;
  • залучення до громадських робіт 378,6 тис. незайнятих громадян (на 9,7% більше ніж у 2002 p.). Однак, здебільшого, це непрестижні та некваліфіковані робочі місця, і працювали громадяни, що скоїли адміністративне правопорушення.

Основні завдання, які спрямовані на залучення до виконання громадських робіт:

  • економічне стимулювання галузей, регіонів та підприємств до виконання громадських робіт шляхом надання податкових пільг при їх виконанні;
  • стимулювання збільшення фактичних обсягів цих робіт;
  • розробка та запровадження комплексу заходів з мотивації безробітних, які беруть участь у громадських роботах (додаткове соціальне забезпечення цього виду зайнятості).

ВИСНОВКИ

Щоб сформувати повноцінний ринок праці в Україні потрібно створити всі умови для функціонування ринкової економіки, на це потрібен певний час. Тому, підводячи підсумки проведеному дослідженню, можна зробити висновки:

- не варто сподіватися, що лише реформи вирішать проблеми ринку праці в Україні;

- вирішення цих проблем можливе за допомогою активного впливу економічної політики держави.

Слід покращити правове, адміністративне і економічне регулювання державою виробничих та соціально-трудових відносин, запровадити професійну перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, які можуть бути звільнені за ініціативою роботодавців. Продовжити державну підтримку людей старших 45 років.

Важливою є проблема неофіційної та тіньової зайнятості працездатного населення, а це ускладнює ситуацію на ринку праці України. За даними Світового банку, зараз в тіні знаходиться майже половина загального обсягу виробництва в Україні. З одного боку, тіньовий сектор виробництва забезпечує значну частину українців робочими місцями. Але це збільшує податкове навантаження на офіційний сектор, оскільки підприємства, що працюють у цьому секторі, не сплачують податки. Це знижує ефективність функціонування і обмежує можливість розвитку ринку праці, заважає можливості професійного росту та фахової перепідготовки робітників, адже при неофіційному оформленні на роботу не передбачене навчання, атестації, підвищення заробітної плати працівникам і інших аспектів цивілізованих відносин на ринку праці. Крім того, це перешкоджає створенню нових робочих місць, залученню до роботи висококваліфікованих працівників. Дослідження показало, що добробут народу напряму залежить від ринку праці, адже зниження бази оподаткування, внаслідок неофіційної та тіньової зайнятості населення, призводить до збільшення дефіциту бюджету і зменшення соціальних витрат. Крім того, державна політика сприяння переходу діяльності тіньового сектору в офіційну економіку, зменшить поширення корупції, і, як результат, підвищить ефективність функціонування державного механізму та забезпечить економічне зростання, як передумову продуктивної зайнятості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

  1. Волохова Л.Ф., Євсєєнко О.Ф.Статистичне оцінювання соціальної напруги на ринку праці в Україні// Наукова періодика України. 2013. – Вісник Одеського національного університету. Економіка. - 2013. - Т. 18, Вип. 3(1). - С. 68-71. [Електрон. ресурс] - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vonu_econ_2013_18_3(1)__19.pdf.
  2. Ревякін О.С. Аналіз стану сучасного ринку праці в Україні: проблеми та перспективи розвитку// Економіка та управління. – 2011. - № 13. – С. 29 - 32
  3. Машика Ю.В. Сучасний стан ринку праці України в умовах світової фінансової та економічної кризи// Економіка, планування та управління в галузях. – 2012. - № 22 (1). – С. 250 – 254
  4. Бібліотека економіста [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://library.if.ua
  5. Постанова Кабінету Міністрів України № 1008-2012-п від 15.10.2012 Про затвердження Програми сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року [Електронний ре­сурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_ doc2.nsf /link1/KP121008.html
  6. Сайт Державної служби статистики України [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.
  7.  Українське Незалежне Інформаційне Агентство Новин (УНІАН) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unian.ua /politics/989833-poroshenko-oprilyudniv-tezi-strategiji-2020.html
  8. Европейская экономическая комиссия ООН. Обзор экономического положения Европы в 2001-2002 годах. - Нью-Йорк и Женева: ООН, 2003.
docx
Пов’язані теми
Економіка, Інші матеріали
Додано
11 грудня 2019
Переглядів
459
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку