ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ В УМОВАХ ДІЯЛЬНІСНОГО ПІДХОДУ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

 

Виконала

Панченко Юлія Анатоліївна,

слухачка курсів підвищення кваліфікації вчителів української мови та літератури,

перша кваліфікаційна категорія,

учитель української мови та літератури

Старокотельнянської гімназії

 

 

 

 

Житомир – 2021 р.

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП..................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В УМОВАХ ДІЯЛЬНІСНОГО ПІДХОДУ.....5

1.1. Поняття та структура комунікативної компетентності учня..........5

1.2. Особливості навчання учнів за умови діяльнісного підходу на уроках української словесності.....9

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В УМОВАХ ДІЯЛЬНІСНОГО ПІДХОДУ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ.....13

2.1. Практичні аспекти роботи вчителя-словесника над  формуванням комунікативної компетентності в умовах діяльнісного підходу.....13

2.2. Рекомендації щодо організації роботи з розвитку комунікативних навиків на уроках.....21

ВИСНОВКИ.............................................24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................26

ДОДАТКИ...............................................28

У мові – чари барвінкові:

Печаль і радість в ріднім слові.

У джерелах слова – душі криниця,

А рідна мова – як чарівниця.

Д. Білоус

 

 

 

Вступ

 

 

Актуальність теми. Уроки української мови та літератури в середній школі орієнтовані, у першу чергу, на розвиток у дітей комунікативних навичок, формування культури спілкування, а разом із тим, зміцнення фундаменту національної приналежності, духовної краси та багатства.

Сучасні процеси реформування системи освіти, які мають місце на даний момент, а також нещодавно прийнятий Закон України «Про освіту» № 2145-VIII  від 05 вересня 2017 р., на перший план у системі шкільної освіти висувають мовне питання, оскільки, як кажуть: «Мова – ДНК нації». Безумовно, культурна та гарна мова – найважливіша умова всебічного та повноцінного розвитку учня ХХІ сторіччя.

Чим багатшою та правильнішою є мова учня, тим легше йому висловлювати свої думки, тим ширше його можливості в пізнанні навколишнього світу, набагато змістовніші і повноцінні стосунки з однолітками й дорослими, тим активніше здійснюється психічний та інтелектуальний розвиток дитини. Тому так важливо дбати про формування комунікативної компетентності учнів, про мовленнєву культуру, чистоту та правильність мовлення, попереджаючи і виправляючи різні порушення, якими вважаються будь-які відхилення від загальноприйнятих норм.

Одним із стратегічних напрямів розвитку шкільних програм із навчання  української мови та літератури вважається комунікативно-діяльнісний підхід. Основна ідея цього підходу полягає в тому, щоб створити навколо учня певне  середовище для мотивації спілкування, надати йому можливості для реалізації потреби у спілкуванні, створити умови для активної комунікації.

В сучасних наукових та методичних джерелах питанням впровадження діяльнісного підходу в процесі навчання української мови та літератури з метою формування комунікативної компетентності учнів приділено увагу. Тут варто відзначити внесок Г. Почепцова [13], Н. Карікової [5], Т. Смагіної [15], Л. Мацько [9], І. Кучеренко [7] та ін. Тим не менш, дане питання є не повністю розкритим та дослідженим, а тому потребує подальших наукових, методичних та практичних пошуків.

Мета випускної роботи полягає у систематизації наявного педагогічного досвіду щодо формування комунікативної компетентності учнів на уроках української мови та літератури на базі використання діяльнісного підходу. У відповідності до мети, було поставлено та вирішено ряд завдань:

1.   Узагальнити теоретичні засади формування комунікативної компетентності в умовах діяльнісного підходу.
2.   Охарактеризувати власні напрацювання щодо формування комунікативної компетентності в учнів на уроках української мови та літератури.
3.   Сформувати рекомендації стосовно використання діяльнісного підходу на уроках з метою формування в учнів комунікативної компетентності.

Об’єктом дослідження в даній роботі виступає методика та процес викладання української мови та літератури у 5-9 класах.

Предметом дослідження є технологія формування комунікативної компетентності учнів в умовах діяльнісного підходу на уроках української мови та літератури.

Структура та обсяг роботи: робота викладена на 37 сторінках друкованого тексту, складається зі вступу, двох розділів з підрозділами, висновків, списку використаних джерел та 4 додатків.

 

 

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ комунікативної компетентності в умовах діяльнісного підходу

 

 

1.1. Поняття та структура комунікативної компетентності учня

 

 

Одним із чинників загальної культури людини є культура мови, рівень якої може стати маркером освітнього статусу особистості. Багатство словникового запасу, рівень культури мови і техніки мовлення значною мірою формують діловий імідж особистості, сприяють досягненню успіху в будь-якій сфері діяльності.

Загальновизнаним є той факт, що успіх ділової людини в сучасному інформаційному суспільстві залежить не тільки від гарної освіти, здобутої в одній з елітних вищих шкіл, а й від уміння швидко сприймати будь-яку форму мовлення, схоплювати потрібну інформацію, створювати монологи, вести діалоги, керувати системою мовленнєвих комунікацій у межах своєї компетенції [9, с. 11].

Комунікативну компетенцію (лат. competens – належний, відповідний) прийнято визначати як сукупність знань про спілкування в різноманітних умовах і з різними комунікантами, а також уміння їх ефективного застосування у конкретному спілкуванні в ролі адресанта і адресата [9, с. 13]. Цілком очевидно, що набути високого рівня комунікативної компетенції без знання мови та вміння нею користуватись – неможливо.

Комунікативна компетентність є складовою міжкультурної компетентності та передбачає наявність комплексу вмінь, що дозволяють адекватно оцінювати комунікативну ситуацію, співвідносити інтенції з передбачуваним вибором вербальних і невербальних засобів, втілювати в життя комунікативний намір і верифікувати результати комунікативного акту за допомогою зворотного зв’язку. Оскільки мовна компетентність охоплює лише частину необхідних для успішної комунікації умінь, то вона доповнюється комунікативною компетентністю, яка означає уміння інтерпретувати специфічні для певної культури сигнали готовності співрозмовника вступити в міжкультурну комунікацію або, навпаки, небажання спілкуватися; уміння визначити частку говоріння і слухання в залежності від ситуації; уміння адекватно висловити свою думку і зрозуміти думку співрозмовника; уміння спрямовувати бесіду в потрібну колію [2, с. 105].

Принцип комунікативності в навчальному процесі забезпечує оволодіння вміннями здійснювати мовленнєве спілкування в межах засвоєного навчального матеріалу. При цьому під комунікативністю варто розуміти спрямованість на ефективну взаємодію між суб’єктами спілкування, в основі якої ‒ взаєморозуміння, взаємоповага, взаємозацікавленість задля успішного взаємообміну особистісно важливою інформацією, думками, поглядами. Тобто формування комунікативної компетентності можливе в ситуації активної практичної діяльності, спрямованої на формування середовища спілкування [4, c. 4].

До складу комунікативної компетентності включають певну сукупність знань, умінь та навичок, що забезпечують ефективне здійснення комунікативного процесу, а саме:

•       оволодіння фонетичними, лексичними, граматичними засобами спілкування;
•       активне практичне застосування сформованих навиків у спілкуванні.

Учитель має формувати комунікативно грамотну лю­дину, здатну успішно задовольнити індивідуальні й со­ціальні потреби, активно діяти і виконувати поставлені завдання. Особливої уваги вимагає вдосконалення таких умінь учнів, що становлять основу комунікативної компетентності:

•       уміння адекватно сприймати на слух діалог і монолог, що передбачає зосередження уваги на осмисленні висловлювання (теми, фактів, доказів, головного і другорядного, логіки викладу), його оцінюванні, використання різних прийомів фіксації почутого (запис ключових слів, плану висловлювання, статистичних даних тощо) відповідно до комунікативного, передачу інформації іншому, використання її у власній роботі);
•       уміння створювати усні монологічні висловлювання (здатність виступати на засіданнях у школі з повідомленням, доповіддю, поділитися в родині, колі друзів, знайомих, товаришів побаченим, почутим, пережитим; висловити своє ставлення до обговорюваного питання, дати певні роз’яснення тощо);
•       уміння створювати письмові тексти різних стилів (розмовного, наукового, художнього, офіційно-ділового, публіцистичного) і типів мовлення (розповідь, опис, роздум), різних стилів і жанрів: художнього (оповідання, художній опис, портретний нарис, казка тощо), наукового (визначення поняття, план, тези, конспект, доповідь, рецензія, анотація та ін.), публіцистичного (стаття в газету, репортаж, відгук про твір мистецтва), офіційно-ділового (заява, повідомлення, акт, доручення, автобіографія, протокол і т.д.) [8, c. 78].

 Структура комунікативної компетентності (за Ю. Ємельяновим) має наступний вигляд:

1) загальні здібності (здатність до навчання);

2) комунікативні знання, уміння, навички (вільне володіння вербальними і невербальними засобами соціальної поведінки – звукове мовлення з використанням вербальних і невербальних елементів, писемне мовлення зі стилями самовираження і паралінгвістичної графіки) і власне невербальні засоби; організація індивідом міжособистісного простору на своїй території, згідно із соціальними нормами;

3) особистісні змінні: Я-концепція (її самототожність, самопідкріплення, стабілізація, самоставлення, образ тіла); пластична або ригідна установка (ставлення – самоставлення); екстернальність, інтернальність [2, с. 108].

Згідно Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти (змісту мовного та літературного компонентів) комунікативна компетентність учнів складається з елементів, характеристика яких представлена у додатках 1-2.

Сформована комунікативна компетентність надає можливість учням  успішно вступати у різного роду (вербальні та невербальні, усні й письмові) контакти для вирішення комунікативних задач (передачі інформації, ведення переговорів, встановлення та підтримки контактів, інші) [5, c. 2].

Сучасна дидактика в своєму розпорядженні має сформовану систему методів, прийомів та способів розвитку в учнів комунікативних умінь, мета яких – навчити учнів ефективно спілкуватися. До них можна віднести усне і писемне мовлення, читання, аудіювання, бесіди, розповіді, дискусії, роботу з підручниками, розбір та реконструювання, продукування діалогів, полілогів, ігрові та інтерактивні технології, проектне навчання, інсценування, комунікативні тренінги тощо.  Існуючий арсенал інструментів вчитель-словесник повинен використовувати для активізації мовлення учнів з метою вираження особистих думок і власних почуттів, а не на відтворення і складання синтаксичних конструкцій за зразком чи виконання традиційних мовленнєвих завдань (репродуктивних, творчих). Для реалізації цих методів характерна співпраця суб’єктів навчання – робота в парах, групах.

Питання вибору і застосування тих чи інших методів, прийомів та способів формування в учнів комунікативної компетентності залежить від багатьох аспектів, зокрема: типу уроку, віку дітей, навчального матеріалу, фахової компетентності вчителя тощо.

Аналіз психологічної, лінгвістичної та психолінгвістичної літератури засвідчує необхідність поетапного формування мовленнєвих (комунікативних) вмінь з урахуванням специфіки усного і писемного, діалогічного і монологічного мовлення, видів мовленнєвої діяльності та ситуації спілкування [9, с. 34].

Формування комунікативної компетентності учнів відбувається при диференційованому і взаємопов’язаному навчанні дітей всім видам мовної діяльності, об’єднаних процедурами усвідомлення, без яких не може відбутися комунікація і, отже, неможливий процес пізнання, в принципі. З іншого боку, без мотивації пізнавального інтересу учнів, розвиток комунікативної компетентності є неможливим.

Отже, завдання вчителя – оптимально поєднати форми, методи, прийоми організації навчання на уроці, що активізували б пізнавальну діяльність кожного учня і тим самим сприяли б формуванню комунікативної компетентності.

 

 

1.2. Особливості навчання учнів за умови діяльнісного підходу на уроках української словесності

 

 

Вважаю, що навчальний процес сучасної школи має будуватися на зовсім інших за­садах порівняно з донедавнім часом. Одним із безсумнівних і безпере­чних принципів сучасної школи є її системна й послідовна зорієнтованість не на збільшення обсягу знань, а на створення умов для багатогранного і повновартісного розвитку особистості учня, на формування його розу­мової, почуттєвої та духовно-моральної сфери, на вироблення вмінь на­бувати й застосовувати в активній, позитивно спрямованій діяльності нові знання [4, c.4].

У сучасній методиці викладання української словесності можна виділити два основі підходи:

•            системно-мовний;
•            комунікативно-діяльнісний [8, c. 80].

Слабкою стороною системи навчання мови за системно-мовним підходом є розрізнене засвоєння знань, що належать до різних рівнів мовної системи, а також відсутність функціональної зорієнтованості цих знань. Однією з причин цього є те, що пропоновані в підручниках та довідковій літературі теоретичні відомості недостатньо спираються на навчальний текст [16, с. 3].

Найбільш продуктивними для навчання мови і мовлення, а також вивчення літератури вважається комунікативно-діяльнісний підхід, оскільки він забезпечує єдність мовного та мовленнєвого змісту навчальної програми [8, c. 80]. Також, комунікативно-діяльнісний підхід знаходить своє відображення в теорії мовленнєвої діяльності. За такого підходу шкільний курс рідної мови повинен забезпечувати учнів не тільки знаннями, а й уміннями й навичками продукувати власні висловлювання різних жанрів, типів і стилів мовлення [12; 14; 16].

Комунікативно-діяльнісний підхід передбачає дотримання принципу цілісного вивчення мови і мовлення [11, с. 9]. Також існує думка, що  комунікативно-діяльнісний підхід є одним із основних у навчанні української мови та літератури, за якого процес оволодіння мовленням має здійснюватися в ході розв’язання усних і письмових завдань, розташованих у порядку наростання їх складності [16, с. 3].

Діяльнісний підхід у навчанні передбачає: 

•       переорієнтацію навчання з традиційного засвоєння і запам’ятовування готових форм знань на процес їх отримання і функціонування;
•       формування основних видів діяльності – спілкування, пізнавальної і навчальної діяльності, – співвідношення і пріоритет яких змінюватимуться впродовж навчання; 
•       цілеспрямоване формування основних умінь і навичок як розумових дій на основі поетапного їх відпрацювання [10, c. 184].

Комунікативно-діяльнісний підхід до навчання української мови та літератури в школі передбачає розв’язання цілого ряду методичних завдань:

1.          забезпечити відповідну мотивацію навчальної діяльності учнів;
2.          адекватно до мети підібрати зміст навчання, визначити способи подачі теоретичних відомостей з мови у шкільних підручниках;
3.          розробити систему вправ на засвоєння теоретичного змісту і, на цій основі, вироблення практичних мовленнєвих умінь;
4.          дібрати комплекс контрольно-перевірних завдань для виявлення ефективності діяльнішого підходу до навчання мови в 5-9 класах.

Комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення словесності забезпечує усвідомлення учнями комунікативної функції мови. Відтак більшість мовних і мовленнєвих вправ за цим підходом необхідно виконувати безпосередньо для комунікації та спілкування.  Сюди належать:

•                 створення мовленнєвих ситуацій,
•                 розвиток мотивації висловлювань,
•                 вироблення вмінь накопичувати та систематизувати для цього мовний матеріал,
•                 робота щодо вдосконалення учнівських висловлювань [8, c. 80].

Використання діяльнісного підходу в процесі навчання учнів 5-9 класів  вимагає від вчителя-словесника створення на уроці таких умов, які спонукали б дітей до:

•                      спілкування,
•                      висловлення своїх думок,
•                      аргументації власної позиції,
•                      розвитку вміння слухати,
•                      поваги до думки або точок зору інших, толерантності.

Найефективніше комунікативно-діяльнісний підхід в процесі навчання української мови та літератури здійснюється, на думку більшості сучасних методистів та практиків [5-7,12,14], в результаті впровадження у навчальний процес активних, діяльнісних, комунікативно-орієнтованих методів та прийомів навчання, а саме за рахунок системи комунікативних вправ із поступовим ускладненням рівня завдань до них, а також унаслідок моделювання різнотипних навчальних ситуацій, застосування проблемних завдань, ділових та рольових ігор, проектів, диспутів, мозкових штурмів.

Сучасний урок – це організація пошуку істини, спроб і помилок учнів. Це урок, при якому фігура вчителя відходить у тінь, хоча саме він є головним режисером дій учнів на уроці. Головною метою є не прагнення дати учням якомога більше інформації, а турбота про глибину та якість набутих ними знань, уміння самостійно здобувати знання і застосовувати їх у житті. Створення ділової, творчої атмосфери на уроках, формування вміння вести діалог, дискусію є необхідними елементами діяльнісного підходу до навчання. Принцип варіативності навчання дає можливість обирати таку систему роботи, таку стратегію навчання, яка б забезпечувала максимальну віддачу, допомагала реалізовувати головну мету навчального процесу на уроках української мови та літератури: єдність навчання, виховання і розвитку учнів.

Таким чином, реалізація діяльнісного підходу на практиці спрямовує активність учнів на розвиток власної мовної та комунікативної компетентності.  

 

 

 

Розділ 2. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ комунікативної компетентності в умовах діяльнісного підходу у процесі навчання української мови та літератури

 

 

2.1. Практичні аспекти роботи вчителя-словесника над  формуванням комунікативної компетентності в умовах діяльнісного підходу

 

Українська мова і література як шкільні предмети ви­конують сьогодні ряд важливих освітніх функцій. Вони надають можливість розкрити світ інтелек­ту, почуттів та емоцій людини для інших людей, вплинути на них силою своїх переконань чи по­чуттів.

Рідна мова – неоціненна національна святиня, скарбниця духовних надбань народу, запорука його подальшого культурного прогресу. Моє завдання як вчителя-словесника – навчити дітей монологічному та діалогічному мовленню, розвити у них цікавість до навчання, вивчення шкільних предметів, повагу до своє Батьківщини, її культури, літературної спадщини та мови. З цією метою на кожному уроці постійно працюю над збагаченням словникового запасу, формую вміння і навички, використовую нові слова при складанні речень, творенні власного текс­ту.

Досвід роботи у сільській школі свідчить, у більшості дітей, що приходять до 5 класу і старше, існують проблеми із мовленням (культурою мови, базовими мовленнєвими конструкціями, словарним запасом, комунікативними якостями тощо).  Учні не завжди можуть вільно аргументувати свої виступи, робити узагальнені висновки, або просто вільно спілкуватися один із одним. Часто діти намагаються замінити живу, культурну мову мімікою та жестами, тобто примітивними невербальними способами спілкування.  Тому своєю педагогічною метою вважаю створення умов на уроці сприятливих для формування комунікативної і мовної компетенції, розвитку мовної особистості. Для реалізації зазначеної мети ставлю такі завдання:

•                 відпрацьовувати навички правильного читання навчальних, публіцистичних, художніх текстів;
•                 навчати аналізу тексту, звертаючи увагу на естетичну функцію мови;
•                 вчити письмового та усного переказу, інтерпретації та створення текстів різних стилів і жанрів.

У випускників нашої школи повинне бути сформоване уявлення про:

•                 поняття мови й мовлення, про усне і писемне мовлення, стилі мовлення, монологічне і  діалогічне мовлення;
•                 про текст як результат мовленнєвої діяльності, його ознаки, тему та основну думку тексту, абзац та мікротеми в тексті;
•                 типи мовлення (типи текстів), опис предмета;
•                 опис місцевості;
•                 опис стану природи;
•                 розповідь, роздум, поєднання в тексті різних типових фрагментів.

Вважаю, що виконання даних завдань сприяє мовному розвитку учнів, допомагає формуванню світогляду, знань життєвої позиції, здатності виражати і захищати свою позицію словом. Володіння рідною мовою, вміння спілкуватися, досягати успіху в процесі комунікації є характеристиками ознаками сформованості комунікативної компетентності в учнів.

У школі завжди велику увагу приділяли комунікативному аспекту. Найбільший потенціал для формування комунікативної компетентності учнів на уроках з української мови мають уроки зв’язного мовлення.

Сучасна Програма з української мови для 5-9 класів передбачає практичне ознайомлення з усіма видами діяльності – аудіюванням, го­ворінням, читанням і письмом, удосконалення основних мовленнєвих умінь, розвиток логічного мислення, вироблення навичок висловлювати думку, аргументувати позицію, забезпечують формування комунікативної компетентності дітей, необхідної для вміння контролювати правильність і довільність своєї мовленнєвої діяльності, міцного засвоєння знань з предмета. Значна частина уроків у шкільному курсі рідної мови відводиться на розвиток зв’язного мовлення. На цих уроках розв’язується комунікативне завдання курсу – сформувати в учнів комплекс умінь, необхідних для створення текстів (висловлювань) у різних ситуаціях спілкування.

Найскладнішими видами розвитку зв’язного мовлення є переказ і твір, успіх яких на дві третіх залежить від якісної, цілеспрямованої підготовки. Підготовка до переказу залежить передусім від виду переказу. Зокрема, переказ творчий (за запропонованим початком), вимагає психологічного настрою, опори на певні знання (з історії тощо), готовності складати текст з розумінням «секретів» зв’язку речень у ньому, поняття ідеї, теми, єдності стилю та ін. Підготовка ж до твору потребує творчості. Приклад уроку роботи над переказом наведено у додатку 3.

Під час роботи над переказами і творами учні повинні оволодіти способами сприймання тексту і підготовки до висловлювання, орієнтування в умовах спілкування, визначення мовленнєвої ситуації, змісту висловлювання, планування тексту, добору відповідних мовних засобів, а також здійснення самоконтролю.

Проводячи уроки з розвитку зв’язного мовлення, намагаюсь добирати такі завдання, які допоможуть учням орієнтуватися конкретній мовленнєвій ситуації, сформувати комунікативні навички, уміння за допомогою різних виражальних засобів точно й тонко передавати свої думки й почуття.

Наприклад:

1. Прочитати текст, визначити його тему, основну думку, розбити його на частини і, якщо це твір-роздум, сформулювати його тезу і знайти докази.

2. З’ясувати лексичне значення слів (допускати  –  припускати, писемність –  письменство, письмовий –  писемний –  писаний, талан –  талант, мальовничий –  живописний і т. ін.).

3. Дібрати синоніми до слів: неосяжний, вигадка, зберігати, тривкий, славний, говорити, іти.

4. За самостійно складеним планом написати стислий переказ, додавши свою кінцівку –  висновок.

5. Які рецепти приготування традиційних українських страв вам відомі? Відповідь обґрунтувати у вигляді зв’язного висловлювання.

6. За поданим планом скласти твір-роздум, сформулювати тезу, підібравши потрібні докази, послуговуючись також і власним досвідом, зробити висновок.

7. У поданих текстах визначити тип і стиль мовлення.

8. Дібрати заголовки до текстів.

9. Побудувати власні короткі висловлювання на зразок поданих текстів, дотримуючи стильових особливостей.

10. Написати твір за поданим початком. Обрати тип і стиль мовлення відповідно до запропонованої теми і т.д.

Формування в учнів комунікативних умінь і навичок тісно пов’язано з іншими напрямами роботи з розвитку мовлення, зокрема збагаченням мовлення з погляду лексичної і граматичної будови, засвоєнням норм української літературної мови; розширенням культурного кругозору учнів і формуванням їхніх особистісних якостей; розвитком інтелекту.

Для розвитку навиків аргументування власної думки використовую уроки у формі дискусій, дебатів, «круглих столів» з певної проблематики, метою яких є формування у дітей вміння доводити чи спростовувати певну тезу, аргументувати її, відстоювати власну точку зору.  Уже з перших уроків літератури у 5 класі пропоную учням завдання творчого характеру: скласти казку, загадку, закінчити розповідь. Учні із задоволенням уявляють себе героями казок, самостійно складають віршовані загадки.

У 6 класі з учнями починаємо опановувати майстерність ведення дискусій. Наприклад, при вивченні твору В. Винниченка «Федько-Халамидник» використовую метод «Дебати», який допомагає: з’ясувати моральні та педагогічні проблеми твору, його гуманізм; розкрити загальнолюдську дилему «проблемного виховання»; вивченню та окресленню основних рис епічного твору; з’ясувати причини появи потенційної симпатії до бешкетника із боку читача. В якості основного завдання учням пропоную проблемне питання: «Чи потрібно співчувати та симпатизувати Федьку? Які риси (позитивні чи негативні у ньому переважають?».

На уроках вивчення творів, намагаюсь урок побудувати за такою схемою:

•            проблема твору – проблемні запитання;
•            проблемні запитання – проблемна ситуація;
•            проблемна ситуація – проблемні завдання;
•            проблемні завдання – пошукова робота, яка забезпечить напрямки розв’язання усіх проблем.

Проблемних запитань на всіх етапах уроку поставити не можна. Тож доцільним є спочатку ознайомити учнів із текстом твору, справи­ти емоційне враження щодо вчинків героїв і лише потім поставити про­блемні завдання.

Для створення проблемних ситуацій на уроках використовую уривки тексту твору, що відображають логічні суперечності, орієнтуючись на пізнавальні інтереси учнів. Окрім того, через зміст кожної ситуації варто формувати картину світу учнів, їхній життєвий досвід, мотиви, інтереси і т. ін.

Серед методів розв’язування проблем на уроці віддаю перевагу проблемно-пошуковим, а саме:

•   постановка проблемних запитань, створення проблемної ситуації;
•   пошук, упевненість у собі, самостійність, творчість, емоційність, мо­тивація до спілкування, взаємодопомога, самостійність пізнання;
•   активізація творчого мислення учнів;
•   рольові ігри.

Під час вивчення повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять...» ставлю перед учнями проблемне завдання: на прикладі роди­ни Михайлика доведіть, що життя кожного почи­нається з любові.

У ході бесіди з’ясовуємо:

•            Чи кожен з нас може бути чарівником у жит­ті, щоб лебеді на білих крилах приносили нам весну і життя?
•            Чи можна навчитися отого «слова, до якого дослухається земля і вода, птиця в небі й саме небо»?
•            Що вразило вас у стосунках між членами ро­дини Михайлика?
•            Чи згодні ви з дідом Дем’яном, що найдорож­чим для людини є земля, подружня вірність і пісня?
•            Чому мама не журила Михайлика за гарбузове насіння, взяте без дозволу?
•            Як ви оцінюєте залучення Михайликовими батьками свого сина до селянської праці?

Підбиваючи підсумок уроку, бажано дати від­повідь на проблемне запитання, поставлене на по­чатку уроку, а домашні завдання подавати такі, щоб дітям виконувати їх було цікаво і вони могли висловити при цьому й власне судження. Наприклад, на підставі міркувань про родину Михайлика написати невеликий твір-роздум про своє буття, за заданою схемою.

Ефективним видом завдань, що сприяють розвитку мовлення та комунікативних навиків, є «Кубування», «Ґронування», «Асоціативний кущ», складання сенканів. На уроках із вивчення творчості Івана Франка у 7 класі, учням пропоную такі завдання:

1. Складіть «Кола Вена» для порівняння портретів Івана Франка та Захара Беркута.
2. Складіть сенкани з описом героїв (Мирослава, Захар Беркут, Максим, Пета).
3. Побудуйте «Асоціативний кущ» для зображення рис характеру Тугра Вовка.
4. Побудуйте «Інформаційне гроно», в якому буде розкрито психологічний стан головного героя повісті.
5. Складіть літературний портрет твору (використовується метод «Мозкова атака») тощо.

Такі завдання допомагають реалізувати творчий потенціал учнів, підвищують інтерес до вивчення предмета, є заохоченням до процесу письма учнів, які не люблять писати, допомагають зрозуміти поняття і зв’язки, які інколи важко усвідомити при традиційних формах навчання.

Навчання дає результат лише тоді, коли воно супро­воджується не механічним запам’ятовуванням, а актив­ною розумовою діяльністю. Саме під час організації діалогічного навчання учні навчаються осмислювати явища життя, давати їм оцінку, висловлювати особисту позицію щодо теми, яка обговорюється, обмінюватися думками, разом з учителем та ровесниками шукати істину й розв’язувати проблеми. Тобто на своїх уроках намагаюсь активно використовувати такі технології навчання, які передбачають співробітництво і самореалізацію особистості, оволо­діння дітьми  комунікативно-діяльнісними уміннями і навичками, виховання покоління людей, здатних пра­­цювати і навчатися впродовж життя. Виконанню таких вимог максимально відповідає методика групо­вої діяльності учнів.

Групова робота на уроках української мови та  літератури дає можливість залучати до процесу навчання всіх учнів, більше того, робота в малих групах передбачає навчання за рахунок міжособистісного спілкування під безпосереднім керівництвом вчителя. У процесі групової роботи учні перетворюються із пасивних виконавців вказівок вчителя на активних суб’єктів самонавчання (пояснюють одне одному новий матеріал, здійснюють перевірку). Щоправда, така робота потребує від вчителів дуже багато зусиль і необхідної педагогічної майстерності, знання методичних аспектів, що є основними факторами реалізації групової роботи на практиці. Для втілення групової роботи на уроках я намагаюсь:

•            спеціальними прийомами створювати проблемні ситуації, вирішення яких вимагає від учнів глибокого розуміння ситуації (проблеми);
•            спонукаю учнів до вирішення навчальних проблем і керую ходом їх пізнавальної діяльності;
•            вчу дітей прийомам аналізу різоманітних проблемних ситуацій, усвідомленню й дотриманню способів евристичної діяльності в ході вирішення поставлених перед ними завдань, що призводить до зміни структури розумових процесів і розвитку логіко-теоретичного та інтелектуального мислення.

Прикладом групової форми роботи є вправа «Мікрофон». Так, у 6 класі під час опрацювання учнями вірша Т. Шевченко «Іван Підкова» учням задаю запитання, що допоможе їм зрозуміти і краще проаналізувати цей публіцистичний твір: «Про що говорить Т. Шевченко в цьому вірші?». Учні, передаючи один одному уявний мікрофон (це може мути пенал, олівець, згорнутий у трубочку журнал тощо), дають лаконічні відповіді. Наприклад: «Письменник розповідає про важкі часи із історії нашої країни», «У вірші йдеться про минуле, коли в Україні вирували неспокій, ворожнеча та війни» і т.д.

Підвищити мотивацію учнів до вивчення мови та літератури допомагають ігрові технології. В свій роботі часто звертаюсь до різних ігрових форм роботи на уроках: казкові, бібліографічні та літературні вікторини, дидактичні диктанти, розгадування кросвордів та криптограм, літературні ігри тощо.

Приклади ігор для учнів 6 класів на уроках української мови:

1. Гра-пошук «А де ж моя пара?». Учням пропонується розмістити іменники з першої колонки так, щоб утворилися фразеологізми (наприклад, ахіллесова п’ята, богатирський сон і т.д.):

ахіллесова	носа
богатирський	слід
задирати	голівонька
буйна	сон
вигравати	шлях
гарячий	вік
життєвий	п’ята
золотий	час

 

2. Ділова гра «Загадкова торбинка». Дітям показую торбинку, де знаходяться різні предмети. Учні повинні до кожного предмета підібрати фразеологізм (наприклад, гроші –  «Зароблена копійка краще краденого карбо­ванця», яблуко  – «Яблуко від яблуні недалеко котиться» і т.д.).

3. Творче конструювання. Учням пропонується підібрати іменники для влучного по­рівняння. Записати утворені порівняння.

• Хоробрий як...
• Гарний як...
• Хитрий як...
• Тихий як...
• Боязкий як...
• Упертий як...
• Німий як...
• Балакучий як...

У 7 класі вивчаючи тему «Використання прислівників як засобів зв’язку речень у тексті, а також для підвищення виразності мовлення» проводжу гру «Позмагайся з поетом». Учням пропонується скласти казку, кожне речення якої ї б закінчувалось наперед визначеним словом (можна ускладнити завдання, щоб казка була у віршованій формі):

Який квітучий тихий снігопад!

_______________________________________________ диво.

_______________________________________________ принад

_______________________________________________ грайливо

 

Слід пам’ятати, що учні навіть найскладніший матеріал сприймають з великим бажанням, якщо їм цікаво. Отже, на мій погляд, саме цікавими видами роботи можна захопити учнів.

 

 

2.2. Рекомендації щодо організації роботи з розвитку комунікативних навиків на уроках

 

Шляхів для мовної досконалості існує безліч, але всі вони починаються з любові до рідної мови, бажання майстерно оволодіти нею, відчуття осо­бистої відповідальності за рідну мову. Незаперечним є той факт, що учень, який ви­різняється високою культурою мовлення, зазви­чай добре вчиться, є цікавим співрозмовником, уміє аргументовано довести свою думку чи спрос­тувати почуте.

Для формування та зміцнення пізнавального інтересу до розвитку комунікативних навиків учнів 5-9 класів, необхідно дотримуватись ряду умов [1]:

1. Потрібно максимально спиратись на активні методи навчання, мотивувати їх мисленнєву діяль­ність учнів. Підґрунтям для розвитку пізнавальних сил і можливостей учнів, як і для розвитку дійсно пізнавального інтересу, є ситуація розв’язування піз­­навальних завдань, ситуація активного напруження, суперечності суджень, зіткнення різних позицій, в яких необхідно розібратися самому, прий­няти рішення, визначити певну точку зору.

2. Опти­мальне співвідношенні пропонованого матеріалу і рівня розвитку учнів. Саме ця умова забезпечує зміцнення й поглиблення пізнавального інтересу на підставі того, що навчання систематично й опти­мально удосконалює діяльність пізнання, способів та вмінь.

3. Емоційна атмосфера навчання, позитивний емо­ційний тонус навчального процесу –  третя важлива умова. Сприятлива емоційна атмосфера навчання й учіння пов’язана з двома головними джерелами розвитку учня: з діяльністю і спілкуванням, які підтримують тонус настрою учня. Обидва джерела не ізольовані один від одного, вони весь час переплітаються в навчальному процесі, а разом з ними й різноманітні стимули. Створення добро­ зичливої емоційної атмосфери пізнавальної діяльності учнів –  важлива умова формування пізнавального ін­­тересу і розвитку особистості учня в навчальному процесі. Ця умова зв’язує весь комплекс функцій навчання –  освітню, розвивальну, виховну –  і здійснює безпосередній та опосередкований вплив на інтерес.

4. Доброзичливе спілкування в навчальному процесі. Для розвитку особистості, формування життєвих нави­чок та відповідних компетентностей слід застосовувати такі форми, методи і прийоми роботи, які збільшують пізнавальну активність, мотивують потребу само­вдосконалення та самовираження, підвищують інтелектуальну спроможність, творчу ініціативу учнів.

Практика засвідчує, що організація роботи з розвитку комунікативних навиків на уроках української мови та літератури повинна базуватись на діалогічній формі спілкування, інтерактивних технологіях навчання, рольових іграх тощо. Саме довірливо-демократичне, діалогічне спілкування створює середовище для розвитку комунікативно-діяльнісних умінь і навичок учнів 5-9 класів.

 

 

 

 

Висновки

 

 

У сучасному світі, щоб бути успішним, важливо володіти уміннями ефективного спілкування.

Комунікативно-діяльнісний підхід до навчання української мови та літератури полягає в організаційної навчально-виховного процесу на уроці там чином, щоб засвоєння програмного матеріалу відбувалось безпосередньо в процесі комунікативної діяльності. Цей підхід спрямований на формування комунікативної компетентності учнів.

Комунікативна компетентність учнів розкривається у здібностях  особистості, які засновані на знаннях та досвіді дітей, орієнтуватися у ситуаціях спілкування, розуміти мотиви, інтенції, стратегії комунікативної поведінки, вибирати і здійснювати ефективну модель взаємодії з іншими. У структурі комунікативної компетентності вирізняють такі її компоненти, як уміння для сприйняття, розуміння та оцінювання інших людей (входження в контакт, орієнтування в проблемі партнера, вирівнювання емоційного напруження співрозмовника, узгодження інтересів, ведення дискусії, особистісні передумови комунікативного потенціалу тощо).

Українська мова і література допомага­ють учневі не лише навчатися спілкуватися, засвоюю­чи певні морально-етичні норми, але брати особисту участь в осмисленні життєвих проблем.

Формування комунікативної компетентності неможливе без свідомої пізнавальної основи, лише свідомі, міцні знання фонетичних, лексичних, граматичних засобів спілкування – передумова майбутньої креативної мовленнєвої діяльності, а отже, практичного оволодіння рідною мовою.

Сучасні вчителі української мови та літератури у своєму розпорядженні мають широкий вибір методів, прийомів та способів розвитку в учнів комунікативних умінь. Головне, що повинен пам’ятати кожен педагог – використовувати їх для активізації мовлення учнів з метою вираження особистих думок і власних почуттів, а не на відтворення і складання синтаксичних конструкцій за зразком чи виконання традиційних мовленнєвих завдань (репродуктивних, творчих).

Взаємопов’язане досягнення на уроці цілей засвоєння лінгвістичних тем і формування комунікатив­них умінь, зрештою, сприяє розвитку інтелектуальних і практичних умінь і навичок учнів. Окрім того, використання тексту посилює виховні можливості уроку.

Від того, якою мірою вчителем організовано навчально-виховний процес, створено умови для розвитку пізнавального інтересу учнів, реалізовано можливості спілкування на уроці залежить ефективність навчання українській мові та літературі.

 

Список використаних джерел

 

 

1. Активізація пізнавальної діяльності шляхом впровадження інтерактивних технологій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru.osvita.ua/school/method/technol/6618/
2. Бойко А. Е. Сутність та структура комунікативної компетентності вихованців позашкільних навчальних закладів / А. Е. Бойко // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. – 2013. – Вип. 17(1). –  С. 104-111
3. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти / Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011року №1392. – Сайт МОН України.
4. Івко О. М. Основи комунікативно-мовної культури / О. М. Івко // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2012. – № 16–18. – С. 4– 13.
5. Карікова Н.М. Українська фахова мова як складник загальної культури собистості / Н.М. Карікова // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2015. – №27. – С. 2-4.
6. Козир М. В. Формування комунікативних умінь учня: навчаємо аргументації / М. В. Козир // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2011. – № 32. – С. 2-6.
7. Кучеренко І. А. Українська мова: шляхи розвитку професійної мовнокомунікативної компетентності : навч. посіб. для студ. / І. А. Кучеренко, Л. І. Мамчур ; [рец.: М. І. Пентилюк, Н. А. Цимбал] ; МОН України, Уманський ДПУ ім. Павла Тичини, Ін-т філ. та сусп.-ва, каф. практич. мовознавства. – Умань : Софія, 2010. – 139 с.
8. Лещенко Г. П. Сучасні комунікативно зорієнтовані підходи до викладання української мови в школі / Лещенко Г. П. // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ : зб. наук. пр. – 2013. – Вип. 2 (10).  – С .78-85.
9. Мацько Л., Кравець Л. Культура української фахової мови. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. – 360 с.
10. Мегем Т. Є. Діяльнісний підхід до навчання (комунікативний аспект) / Т. Є. Мегем // Педагогічні науки. – 2010. – Випуск 15. – С. 184-186
11. Пентилюк М. Наукові засади комунікативної спрямованості у навчанні рідної мови/ М. Пентилюк// Українська мова і література в школі. – 1999. – № 3. – С. 8-10
12. Піскунова Р. Г. Розвиток комунікативно-діяльнісних умінь та навичок учнів на уроках словесності : метод. рек. / Р. Г. Піскунова // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2010. – №19/21. - С.2-14
13. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації / Г. Почепцов. – К. : Видавничий центр «Київський університет», 1999. – 308 с.
14. Сергієнко А. Реалізація комунікативного та діяльнісного підходів до навчання на уроках української літератури / А. Сергієнко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2014. – № 5. – С. 20-24.
15. Смагіна Т.М. Поняття про структуру соціальної компетентності учнів як наукова проблема / Т.М. Смагіна // Вісник Житомирського державного університету. Вип. 50. Педагогічні науки. – 2010. – С. 138-142.
16. Шелехова Г. Сучасні підходи до навчання рідної мови в загальноосвітній середній школі/ Г. Шелехова// Українська мова і література в школі. – 1998. – № 1. – С. 2-5

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

 

 

 

Додаток 1

Структура комунікативної компетентності учнів згідно Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти

(мовний компонент)

Складові компетентності	Зміст складової
Мовленнєва складова	здатність дитини до практичного використання знань про мову в процесі спілкування з певною усвідомленою метою у визначених мовленнєвих ситуаціях в усній чи писемній формі; навички мовлення, отримані в процесі спілкування
Мовленнєвий досвід	практика мовного спілкування, постійного використання мови з метою пізнання людиною середовища і самої себе; емпіричне узагальнення спостережених мовних явищ, з яких формуються початкові знання про мову; рефлексія на чуже мовлення, тобто усвідомлення й оцінка його особливостей
Лінгвістична складова	знання про мову, отримані в процесі навчання в школі: знання про саму мову, її історію та закони розвитку, граматичну структуру, словниковий склад; уявлення про роль мови в ментальності українського народу, в його суспільному житті, розвитку інтелекту людини;  знання категоріальних характеристик мовних одиниць різних рівнів; знання та навички аналізу й опису мовних явищ (різні види шкільного аналізу – фонетичного, морфологічного, словотворчого, синтаксичного)
Соціо-культурологічна складова	формування національної свідомості мовної особистості, духовного багатства особистості, рис українського менталітету, здатності берегти і розвивати мовні традиції, національний мовний етикет; національно-свідоме ставлення до мови, що виражається в прагненні та вмінні спілкуватися українською мовою в різних життєвих ситуаціях; відстоювання пріоритету української мови у державі
Когнітивна складова	мовленнєвий досвід; здатність до пізнання та самопізнання життя засобами мови; набуття індивідуального життєвого досвіду за допомогою засобів мови; наявність фонових знань (знання суміжних галузей знань)

 

 

Додаток 2

Структура комунікативної компетентності учнів згідно Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти

(літературний компонент)

Складові компетентності	Зміст складової
Особистісна складова	художні здібності; естетична чуттєвість; творча уява; здатність до глибокого усвідомлення ідейно-емоційної структури художнього твору; сформоване діалогічне мовлення
Діяльнісна складова	уміння: образно мислити, усвідомлювати підтекст художнього твору, оцінювати дії ти вчинки героїв, передбачати подальший розвиток подій, давати самостійну критичну оцінку літературних творів, використовувати літературний матеріал в нових навчальних ситуаціях
Когнітивна складова	читацький досвід; здатність до сприйняття програмових художніх творів і біографічних відомостей про письменника; знання теорії літератури; усвідомлення специфіки художньої мови та індивідуального стилю письменника; наявність фонових знань (знання суміжних галузей знань)
Загальнокультурна складова	розуміння художньої літератури як частини світової культури; емоційне сприйняття і глибоке осмислення літературних творів; усвідомлення соціокультурної значимості літератури; знання програмових літературних творів; уявлення про найважливіші етапи літературного процесу; знання основних фактів життя і творчості письменників; розуміння авторського задуму; здатність до самоосвіти в сфері літератури
Читацька складова	здатність до творчого читання та осмислення літературного твору на особистісному рівні; самостійне читання всього літературного твору; сформованість особистого кола читання; здатність до співчуття персонажам твору; розуміння історичного контексту; вміння розрізняти стилі художніх текстів
Комунікативно-мовленнєва складова	знання норм української літературної мови; вільне володіння читанням, говорінням, письмом; використання специфіки художнього твору, функціональних стилей мови в мовленнєвій практиці; здатність до написання творчих письмових робіт різних стилей
Ціннісно-світоглядна складова	сформованість гуманістичного світогляду; розуміння духовно-моральних ідеалів, світоглядних категорій; осмислення внутрішніх єдностей різних систем цінностей, відображених у літературі; розуміння художньої літератури для саморозвитку і самореалізації духовного світу особистості; знаходження в літературних творах відповідей на соціальні і морально-етичні проблеми з врахуванням вікових особливостей

 

Додаток 3

Конспект уроку «Українська мова», 7 клас

 

Тема. Твір-опис зовнішності людини за власним спостереженням

Мета: 

•                 навчити школярів створювати тексти описи зовнішності людини, аналізувати й  розрізняти тексти цього різновид різних стилях мовлення; 
•                 поглибити знання учнів про типи мовлення;
•                 удосконалювати вміння складати план тексту, аналізувати мовні засоби;
•                 розвивати здатність бачити не лише зовнішню привабливість людини, а й красу душі.

 

ХІД   УРОКУ

 

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ

У ч и т е л ь. Запишіть у зошиті цілі уроку. Додайте до запропонованого переліку кілька пунктів, висловлюючи свої очікування від вивчення нового матеріалу.

Знати: 

• визначення й жанрові особливості тексту – опису зовнішності людини; 
• типові мовні засоби, що використовують в описах цього типу; 
• стильові ознаки різновидів описів зовнішності людини; 
• функції портретних описів у художніх текстах.

Уміти: 

• вирізняти тексти-описи зовнішності людини з-поміж інших видів описів; 
• визначити стильову належність зовнішності;
• аналізувати будову й мовні засоби текстів цього типу; 
• створювати усний і письмовий опис зовнішності людини за власним спостереженням.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Пригадайте вивчене в попередніх класах про типи мовлення. Заповніть відповідні комірки таблиці.

Типи мовлення	На яке питання відповідає	Про що йдеться в тексті
Розповідь
Опис
Роздум

 

Робота з текстом

Прочитайте уривки з твору. Визначте типи мовлення.

Поміркуйте, якою спільною темою об’єднані подані висловлювання.

 

1.               Про що думає мати? Про те, що отакою ж павутинкою бабиного літа одсріблюється її життя, чи пригадує себе дівчинкою, котра вперше вийшла в поле і мало не захлинулась од радості, пробудженої життям та чебрецевим простором, од відчуття полинової волі, од зачудування волошкою, котра зазирнула в очі вічним поглядом? Чи думає про те, як у війну несла з Овечарного в Самгородок своїх дітей, несла вночі, провалюючись по коліна в мокрий сніг, несла, закушуючи до крові губи, несла, ковтаючи сльози, свій цвіт і своє майбутнє? Мусила рятувати їх од смерті, котра насувалася на село. А чи пригадує той день, коли вперше відчула, що вона живе на землі. Що навколо – білий світ, який зеленіє, синіє і червоніє, білий світ який сміється, говорить лагідно або погрожує, білий світ, який тьохкає соловейком, блищить росою і шумить прибережним очеретом? Думає, згадує чи мріє – і губи на її потемнілому лиці схожі на гірко прокладену борозну, котра лежить на безмежному полі її обличчя. Потім знову копає картоплю (Є. Гуцало).
2.               Смачно готує в цю пору мати. Як вона ворожить над борщем! Встає ще вдосвіта, чистить і промиває буряки, шаткує їх; нарізає картоплі; січе ножем капусту. Всього потроху добавляє в горщик –  і помідор кине, і петрушки всипле, і цибулину, і стручок перцю, і листок лаврового листя. А м’ясо кладе з кісткою, кістка щоб була з мозком, а коли засмачує –  то неодмінно старається засмачнити старим салом, щоб чулося. Ех, і борщ же тоді виходить такий, що поки дочекаєшся обіду, то ладен власний язик проковтнути (Є. Гуцало).
3.               Бачу стомлені її очі, бачу наморені її руки –  і з кожним роком тих ланцюжків під згрубілою шкірою все більше, вони покорявішали, наче понабрякали землею, і вся мати –  ще, здається, зовсім недавно по-молодому легка, весела й щаслива, схожа на сяяння свічки, –  зараз потемнішала, обважніла, ті ланцюжки, та чорнота землі беруть її у все надійніший полон, вона їхня бранка. Срібна моя свічко, яка вдихнула в мене пелюстинку свого вогню! Срібна моя свічко, що горітимеш у мені, що не погаснеш у своїх онуках, – стоїш ти зараз у моїй уяві на городі, на скупій землі своєї скупої долі (Є. Гуцало).

Робота з епіграфом

Прочитайте епіграфи до уроку.

 

О. Гончар

 

 

.

А. Чехов

 

Прокоментуйте.

Оберіть один із них епіграфом до власного твору.

Пам’ятайте. Описуючи зовнішність людини, ми малюємо словесний образ, передаємо її внутрішній світ: риси вдачі, характеру, душевного стану, настрою тощо.

 

IV. ОПРАЦЮВАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Прочитайте. Доведіть, що наведене висловлювання є описом.

Кого змальовано в уривку?

На що саме звертає увагу письменник, відтворюючи зовнішність героя? (Вік, зріст, риси обличчя, погляд.)

Стан високий, ус козацький,

Чорні брови і юнацький

Погляд сміливий, палкий:

Так тим поглядом проймає,

Мов у душу заглядає… (Б. Грінченко)

 

Проаналізуйте будову речень. Визначити «відоме» і «нове». З’ясуйте, на який з уже вивчених вами типів описів схожий опис зовнішності. (Опис зовнішності людини створюють подібно до опису предмета. «Відомим» є  сам предмет (суб’єкт) або його «частини» (назви частини тіла, риси обличчя, елементи одягу). «Новим» є ознаки цих складників зовнішності.)

Прочитайте текст, визначте «відоме» і «нове».

Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці як тернові ягідки, брівоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані. Коли було заговорить, то усе так звичайно, розумно, так неначе сопілочка заграє стиха. Що тільки б її і слухав; а як усміхнеться та очицями поведе, а сама зачервоніється, так от неначе шовковою хусточкою обітреть смажнії вуста. Коси у неї як смоль чорнії та довгі-довгі, аж за коліно; у празник або хоч і в недільку так гарно їх повбира, дрібушка за дрібушкою та все сама собі запліта; та як покладе їх на голову, поверх скиндячок вінком, та заквітча квітками, кінці у ленти порозпуска; усі груди так і обнизані добрим намистом з червонцями, так що разків з двадцять буде, коли й не більш, а на шиї… та й шия білесенька-білесенька, от як би з крейди чепурненько вистругана (Г.  Квітка-Основ’яненко). 

• Які художні засоби використав автор в описі персонажа?
• Про що слід говорити, описуючи зовнішність людини? 
• Що може сказати про людину її зовнішність людини?

З’ясуйте, з яких творів наведено описи, яких персонажів вони стосуються.

Дослідіть, через опис яких деталей зовнішності авторам удалося передати риси характеру чи душевного стану портретованих. Які оцінні слова використали письменника?

Сестру Дідона мала Ганну Насправжки дівку хоч куди, Проворну, чепурну і гарну, Приходила і ся сюди В червоній юпочці баєвій, В запасці гарній фаналевій, В стьожках, в намисті і в ковтках. (Ганна, «Енеїда», І. Котляревський)

Як вийшла бабище старая, Крива, горбатая, сухая, Сіда, ряба, беззуба, коса, Розхристана, простоволоса, І, як в намисті, вся в жовнах. (Сівілла, «Енеїда» І. Котляревський)

Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум’яний, моторний, звичайний. (Василь, «Маруся» Г. Квітка-Основ’яненко)

Була вона якось особливо гарна? Ні, зовсім ні. Просте кругле обличчя, білуватий колір… Хіба що очі, великі, чесні, ясні, блакитно-сірі? Очі дивилися прямо, в них світився розум, природжений гумор, якого побоювались. Уся вона –  молода двадцятирічна письменниця –  була без прикрас, без манірності, без умовностей етикету, не розв’язана і не замкнена. (О. Іваненко про Марка Вовчка.)

Робота в групах

До слів очі, погляд, брови, губи, ніс доберіть:

1-ша група: епітети і порівняння для характеристики зовнішності людини в художньому стилі;

 2-га група: означення для опису зовнішності людини в науковому стилі.

–  Укладіть словнички портретної лексик, записуючи дібрані прикметники й  іменники за абеткою.

Творче завдання

За поданим планом складіть твір-опис зовнішності свого товариша. Скористайтеся укладеним у попередньому завданні словничком портретної лексики.

План:

 1. Хто ця людина?

2. Що найперше впадає в очі в її зовнішності?

3. Зріст, постава, манери, хода.

4. Риси обличчя. Вираз обличчя. Погляд.

 5. Волосся, зачіска

6. Одяг.

7. Що вам подобається в портретованому, а що, можливо, ні.

8. Заняття, захоплення

9. Особливості характеру.

10. Загальне враження, оцінка.

 

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Запишіть складений на уроці опис зовнішності людини, передайте у творі власне ставлення до портретованого. Використовуйте відповідні художні засоби.

 

 

Додаток 3

Конспект уроку «Українська література», 5 клас

 

Тема: «Зимова казка. Зображення природи у вірші В. Сосюри «Зима»

Мета:

•       ознайомити учнів з творчістю В. Сосюри на прикладі вірша «Зима»,
•       поглибити знання школярів про пейзаж,
•       розвивати навички виразного читання, уяву, логічне мислення, збагачувати словниковий запас,
•       виховувати любов до природи, всього живого, що є на землі.

 

ХІД  УРОКУ

 

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У ч и т е л ь. У природи немає поганої погоди. Велика майстриня Природа створила всі пори року прекрасними. Кожна має свою неповторність і чарівність, вносить у людське життя неповторні миттєвості спілкування з красою.

Сьогодні я запрошую вас повернутися у зимову казку.

Ми поринемо у світ зимової природи, відчуємо завивання хурделиці, холодне дихання Мороза-морозенка, побачимо срібні шати, в які одягла Зима-чарівниця усю землю.

А здійснити цю прогулянку нам допоможе література.

Адже ми знаємо, що є добрі чарівники-письменники й поети, які словом можуть відтворити красу будь-якої пори року.

На сьогоднішньому уроці з нами буде майстер чарівного поетичного слова Володимир Миколайович Сосюра.

ІІІ. СПРИЙМАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Асоціативний диктант

- Я називаю слово, а ви записуєте ті образи, які постають у вашій уяві, коли чуєте те чи інше чарівне слово: природа, зима, ялинка, сніг тощо. Наприклад, природа –  мати, ліс, диво, тварини, небо.

2. Підготовчий етап

–  Скажіть, діти, я помиляюсь чи ні, якщо скажу, що більшість людей милуються красою природи, вчаться сприймати і розуміти її? Чому ви так вважаєте?

Можна сприймати природу очима, а можна –  душею, серцем. Я хочу, щоб ви вчилися сприймати її і очима, і душею, і серцем. І допоможе нам у цьому вірш В. Сосюри.

3. Робота над віршем

–  А зараз звернімося до вірша, у якому найкраще розкривається бачення поетового світу. Проводжу словникову роботу.

Крук –  ґава, хуга –  завірюха, кучугури –  снігові намети, мури –  кам’яна горожа.

–  Прослухайте фонозапис вірша й уважно стежте за правильною вимовою, особливо за наголосами у словах.

 

 

Звучить фонозапис вірша.

 

 

Аналіз тексту вірша.

Самостійно прочитати такі частини вірша: 1-й ряд – від 1 до строфи, 2-й ряд –  від 5 до 6, 3-й ряд –  від 7 до 8.

Завдання: уявити ті картини, про які читатимете протягом 2 хв.

IV. БЛІЦТУРНІР

• Як називаються картини з описом природи? (Пейзаж)

• Яка у вірша природа? (Зима)

• Який у вірші пейзаж? (Зимовий)

• Якими словами передається образ зими?

• Яким словами передається образ завірюхи?

• У якій строфі розкривається зимовий простір?

Зачитайте.

• У якій строфі виражена втома природи від зими?

Прочитайте.

• Прочитайте строфу, в якій описано рухливість пейзажу.

• Чи може щось спинити силу стихії?

• Про яку улюблену зимову дитячу забаву згадується у вірші?

Перемагає той учень, який отримає більше фішок.

Дітям дуже подобається цей вид навчальної діяльності.

V. РОБОТА НАД МАЛЮНКАМИ

–  Розгляньте малюнки, які ви намалювали про зиму.

Підберіть до них назву.

Діти називають свої малюнки, обґрунтовуючи назву.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Скласти невеличкий опис до тексту.