Робота на педвиставку "РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ В УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ НА УРОКАХ ЧИТАННЯ"

Міністерство освіти і науки України

відділ освіти Баранівської міської ради

Житомирської області

 

 

 

 

Робота до педагогічної виставки

«Сучасна освіта Баранівської громади –  2018»

у номінації «Використання інноваційних форм,

методів, засобів навчання, програм в початковій,

базовій і повній загальній середній освіті»

 

 

 

РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ В УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ НА УРОКАХ ЧИТАННЯ

 

 

Автор:

Хіміч Ірина Святославівна,

вчитель початкових класів

Баранівської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №2 Імені О.Сябрук,

перша кваліфікаційна категорія,

 

 

 

 

2018 рік

Інформаційний лист

 

1.                   Прізвище,  ім'я,  по батькові:

Хіміч Ірина Святославівна

2.                   Дата  народження:

24 вересня 1986 року

3.   Адреса,  телефон,  факс:

с. Стара Гута

Баранівського району

Житомирської області

пров. Південний, 8

Тел.: 0979730182 (моб)

 4.  Стаж роботи: 10 років

5.  Які  навчальні  заклади закінчила,  у  якому  році :

Житомирський державний університет  імені І.Франка у 2010 році

7.  Кваліфікаційна категорія, звання:

спеціаліст першої категорії  (2014 рік)

8.  Місце роботи:

Баранівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 ім. О.Сябрук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рецензія

на роботу «Розвиток пізнавальних інтересів в учнів початкових класів на уроках читання»

вчителя початкових класів  Баранівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 ім. О.Сябрук

 Хіміч Ірини Святославівни

 Робота  та  її  зміст  відповідає  завданню;  сформульовані  мета,  об’єкт  та предмет  дослідження  свідчать  про  актуальність  теми  –  розвиток пізнавальних інтересів в учнів початкових класів на уроках читання, що дає можливість реалізувати основну вимогу Державного стандарту  початкової освіти: спрямованість  навчально-виховного процесу на розвиток умінь і навичок особистості, застосування на практиці здобутих знань, успішну адаптацію людини в соціумі, формування здібностей до групової, колективної діяльності та самоосвіти.

  Робота містить  вступ,  два розділи,  перелік  використаних  джерел,

висновки  та  додатки.  Стиль  і  грамотність  оформлення  на  високому  рівні. 

В розділі  «Психолого – педагогічні та дидактичні  основи пізнавальних інтересів учнів» автор розкриває сутність пізнавальних інтересів  учнів, основні етапи, детально аналізує  дидактичні принципи та психолого-педагогічні засади формування пізнавалних інтересів в  освітньному процесі, аналізує технології, методи та прийоми, які дають змогу їх формувати.

  В  розділі  «Шляхи формування пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку на роках читання »  описані ефективні методи, прийоми та форми роботи щодо формування пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку на уроках читання , що застосовуються на всіх етапах уроку, наведені конкретні приклади.

Для  оцінки  адекватності  та  достовірності  теоретичних  результатів  у

додатках представлено  методичні розробки прийомів, окремих уроків, їх фрагментів, методичних матеріалів,   що  дало  змогу  зробити  висновок  про  високий  рівень  застосування їх в освітньому процесі.

Робота  викладена  науковою  мовою, логічно й послідовно відбиває мету та поставлені в роботі завдання,  відповідає стандартам до її оформлення.

В  цілому,  робота  відповідає  вимогам  та  рекомендаціям  з  оформлення матеріалів про передовий педагогічний досвід.

 

 

Рецензент  – _________________________________________ _________      

                                                                                     

 

                                                                                    Підпис______________

Анотація

Вчитель велике значення надає розвитку пізнавальних інтересів, навчанню школярів мислення, формування самостійності, прищеплення бажання і вміння вчитись, набуття таких якостей, як спостережливість, цілеспрямованість, відповідальність.

Вчитель працює над творчим вирішенням проблем навчання учнів виразному, свідомому читанню, мовленнєвого розвитку, збагаченням словникового запасу молодшого школяра. Велику увагу приділяє розвитку усного та писемного мовлення учнів початкових класів. Користуючись принципами особистісно орієнтованого навчання, Ірина Святославівна забезпечує емоційне благополуччя учнів на уроках читання, що сприяє успішній реалізації завдань формування мовленнєвої компетентності та культури молодших школярів. Вчитель дбає про гармонійне поєднання мотиваційного, змістового, процесуального та розвивального компонентів навчальної діяльності.

Ірина Святославівна вважає найважливішим елементом процесу читання – розуміння прочитаного. Тому формування у дитини власного ставлення до подій, вчинків героїв, вміння висловити свою позицію, обгрунтувати свій вибір, бажання дитини самостійно здобувати знання та життєвий досвід.

Основними шляхами формування пізнавального інтересу, критичного мислення  та  комунікативно-мовленнєвої компетентності молодших школярів педагог вважає: мовленнєві ситуації; виконання завдань у парах, групах; залучення учнів до взаємооцінювання результатів виконаних завдань; створення проблемних ситуацій; застосування методу евристичної бесіди; виконання творчих завдань, інтерактивних методів, прийомів, технологій, ігор, спрямованих на активізацію, уточнення та розширення словникового запасу учнів; роботу учнів з навчальною, художньою, довідковою та енциклопедичною літературою.

Введення

Тема досвіду:              «Розвиток пізнавальних інтересів в учнів початкових класів на уроках читання»

Автор досвіду:             Хіміч Ірина Святославівна

Адреса досвіду:           Баранівська загальноосвітна школа І-ІІІ ступенів №2 ім О.Сябрук

Досвід вивчався у 2016 році заступником з  навчально-виховної роботи  Богун О.М.

 

Актуальність досвіду

   Період від  першокласника до випускника початкової школи має довгий шлях, який  змушує вчителя завжди обдумувати, якнайкраще врахувати вікові та індивідуальні особливості діток.

Без певного рівня пізнавальної активності школярів в освітньому процесі не може бути належним засвоєння ними знань, умінь та навичок інтелектуальної пізнавальної діяльності, не може бути повноцінним розвиток соціальних, духовних та культурних компетентностей особистості. Тому актуальним є  формування пізнавальної активності та інтересів, самостійності учня під час навчання, що може знайти своє розв’язання за умови наукової розробки і застосування педагогічних інноваційних технологій в школі як під час уроків, так і в позаурочний час.

Отже, для підготовки учнів в освітньому процесі необхідно використовувати методи, що формують пізнавальні інтереси учнів молодшого шкільного віку, активізують пізнавальну діяльність, творчість учнів. Ця вимога закономірно веде до застосування в освітньому процесі інтерактивних форм і методів навчання, які спираються не тільки на процеси сприймання, пам'яті, уваги, а передусім на творче, продуктивне мислення, поведінку, спілкування.

Ідея досвіду

Створити умови під час освітнього процесу, які спрямовані   на формування пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку, розвиток умінь і навичок особистості, застосування на практиці здобутих знань, успішну адаптацію людини в соціумі, формування здібностей до групової,  колективної діяльності та самоосвіти.

Технологія досвіду полягає  у розробці і впровадженні основних методів, прийомів урочної та позаурочної роботи, які найбільш ефективно сприяють формуванню пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку  у навчанні на різних етапах навчальної діяльності, що спрямовані на розвиток умінь і навичок учня, застосування здобутих знань у практичних ситуаціях.

Новизна досвіду полягає в оригінальному використанні методів та прийомів технології розвитку  пізнавальних інтересів на уроках читання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА ДИДАКТИЧНІ ОСНОВИ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УЧНІВ.

1.1. Структура  та методи формування пізнавальної активності учнів.

1.2. Поняття „інтерес” та „пізнавальний інтерес”.

1.3. Природа навчального інтересу і його структура.

1.4. Передумови виникнення потреби до самоосвіти.

РОЗДІЛ 2 . ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ  ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ НА УРОКАХ ЧИТАННЯ

2.1. Розвиток пізнавальних інтересів молодшого шкільного віку на уроках читання.

2.2. Застосування інтерактивних методів на уроках читання.

2.3. Формування пізнавальних інтересів учнів початкової школи шляхом використання прийомів критичного мислення  під час уроків читання

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..

ДОДАТКИ

ВСТУП

Коли дитина стає першокласником, для неї починає відкриватися нове життя. Воно має приносити радість, задоволення, а також бути цікавим, пізнавальним та змістовним. Виникає питання : «З чого почати цей процес?» Адже у діток шести років безліч різних запитань!

Період від  першокласника до випускника початкової школи має довгий шлях, який  змушує вчителя завжди обдумувати, якнайкраще врахувати вікові та індивідуальні особливості діток. Якщо у шестирічок переважає ще ігрова діяльність, то наприкінці початкової школи вони вже виявляють риси молодших підлітків.

Діти шести років можуть аналізувати, узагальнювати, набувати конкретні знання. Тому важливо вводити їх у пізнавальну діяльність, розвивати пізнавальний інтерес стимулюючи запитаннями, цікавими завданнями, роботами в парах, групах.

   Більшість психічних якостей молодщого школяра формуються саме в цьому віці. Сучасна початкова школа повинна виявляти і розвивати здібності учнів, формувати вміння і бажання вчитися через  пізнавальну діяльність молодших школярів.

   Пізнавальна діяльність відіграє велику роль у розвитку розумової обдарованості дитини. Інтерес емоційний, що дарує радість пізнання, радість творчості, що зв'язаний із  сприйманням навколишнього світу, увагою, пам'яттю, мисленням.

   Необхідною умовою  навчання є розвиток пізнавальної діяльності молодших школярів. Вона  полегшує і прискорює розумову реакцію. Постійні "Що це таке?", "Як?", "Чому?", "Навіщо?" часто чути з уст  учнів. Головне не зруйнувати це природне надбання, а навпаки, зміцнити, розвинути, поширити.

Шляхи розвитку освіти в Україні визначені в Державній національній програмі “Освіта” передбачають впровадження в освітню практику особистісного орієнтованого підходу , що перетворював би навчально-виховний процес в сприятливі умови для розвитку  фізичної, соціальної, інтелектуальної, духовної і культурної компетентностей учня.

Розв’язати дану проблему можна, якщо освітній процес в школі буде направлено на розвиток пізнавальної активності та пізнавальних інтересів школярів, їх самостійності, творчих можливостей, що вимагає постійної уваги.  При її розгляді необхідно враховувати ті соціальні, психологічні і педагогічні вимоги, що виникають на шляху формування та розвитку особистості. Пізнавальна активність учнів формується під впливом пізнавальних потреб, мотивів, інтересів в процесі безпосередньої пізнавальної діяльності. Проблема формування пізнавальної активності безпосередньо пов`язана з рішенням питання підвищення якості навчального процесу в школі.

Існують різні підходи до визначення типів, рівнів, структурних елементів і основних форм прояву пізнавальної активності учнів середніх класів у відповідності з їх індивідуальними особливостями. Сам термін "пізнавальна активність" має різні тлумачення в педагогічній літературі. Так Т.І.Шамова говорить про взаємозв’язок активності як діяльності та активності як риси характеру [16, с. 28]. В.І.Лозова називає пізнавальну активність умовою духовного розвитку особистості, засобом поліпшення і в той же час показником навчально-виховного процесу [16, с. 28].

Актуальність. Без певного рівня пізнавальної активності школярів в освітньому процесі не може бути належним засвоєння ними знань, умінь та навичок інтелектуальної пізнавальної діяльності, не може бути повноцінним розвиток соціальних, духовних та культурних компетентностей особистості. Тому актуальним є  формування пізнавальної активності та інтересів, самостійності учня під час навчання, що може знайти своє розв’язання за умови наукової розробки і застосування педагогічних інноваційних технологій в школі як під час уроків, так і в позаурочний час.

Тема:„Розвиток пізнавальних інтересів учнів початкових класів на уроках читання”.

Мета дослідження: показати розвиток пізнавальних інтересів учнів початкових класів на уроках читання.

Виходячи з поставленої мети нашого дослідження, визначимо наступні завдання:

- дослідити психолого-педагогічні та дидактичні основи пізнавальної активності учнів;

- провести експериментально-дослідну роботу на визначення розвитку пізнавальних інтересів учнів молодщого шкільного віку на уроках читання.

Об`єктом дослідження є пізнавальні інтереси  учнів на уроках читання.

Предметом дослідження є теоретичні аспекти розвитку пізнавальних інтересівучнів.

Для розв'язання цих завдань дослідження застосовувалися такі методи:

1. Теоретичний аналіз наукової літератури вітчизняних та зарубіжних дослідників з названої теми у сферах педагогіки, психології з метою відбору і систематизації фактичного матеріалу.

2. Спостереження, анкетування, індивідуальні бесіди з учнями.

3. Систематизація, порівняння, співставлення здобутих фактів, узагальнення результатів дослідження.

Структура роботи: робота складається з вступу, двох розділів – теоретичного та практичного, висновків, списку використаних джерел (18), додатків та має загальний обсяг 79 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА ДИДАКТИЧНІ ОСНОВИ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УЧНІВ

1.1. СТРУКТУРА ТА МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ

Активність - предмет дослідження різних наук: суспільних,  психологічних, педагогічних, природничих, та ін. Активізація навчання сприяє становленню характеру дитини, формує  сторони її психічного життя, що зумовлює розвиток трьох сфер особистості: інтелектуальної, емоційної і вольової. Але не завжди активізація приводить до творчості. Навіть тоді, коли учні беруть активну участь в роботі класу - відповідають на запитання, відтворюють на щойно повідомлені учителем факти, то не можна вважати, що вчитель активізував пізнавальну діяльність учнів. Потрібно, щоб учні на основі аналізу сприйнятого матеріалу робили висновки, узагальнення, приходили до чогось нового, раніше їм невідомого, тобто, щоб вони засвоювали не тільки знання, а й способи та прийоми  їх набуття, мислити творчо.

За основними функціями всі види активності ми поділили на два типи: адаптивний і продуктивний. Адаптивні види активності забезпечують пристосування, продуктивні складають основу виникнення і становлення різних психічних новоутворень. Найбільш загальні структурні елементи цих двох типів: потреби і мотиви, які викликають той чи інший вид активності; структура психічної регуляції активності; закономірності розвитку активності [22, с. 63].

В продуктивній пізнавальній активності ці рівні виражаються як: активність уваги, яка викликана новизною стимулу і розгортається в систему орієнтовно-дослідницької діяльності; як дослідницька пізнавальна активність, яка викликається в проблемній ситуації в умовах навчання, в спілкуванні, професійній діяльності; особиста активність, яка виражається в формі “інтелектуальної ініціативи” [22, с. 64].

Виникнення адаптивної активності пов’язане з появою певної потреби, а завершення - з її задоволенням. Психологічна структура регуляції адаптивних процесів здійснюється за принципом зв’язків (підкріплень), які забезпечують оцінку ефективності досягнутої цілі, знання правильності виконаної дії, вирішення завдання. Крім того адаптивні види активності і відповідні їм процеси забезпечують формування багаточисленних стереотипів поведінки, навичок, звичок, які становлять основу стандартних форм поведінки індивідуальності. Розвиток адаптивних форм активності і адекватних їм форм поведінки, діяльності, мислення відбувається за загальними законами тренування, які включають насамперед повторення і контроль (оцінку) як необхідні способи дидактичного управління формування навичок [22, с. 64].

Процес задоволення пізнавальної потреби здійснюється як пошукова пізнавальна активність направлена на відкриття невідомого і його засвоєння. Продуктивні види активності забезпечують породження образів, узагальнень, змісту, здібностей, мотивів і інтересів. Розвиток пізнавальної продуктивної активності не підкоряється законам тренування. Основу її розвитку становлять ті принципи виховання особистості і розвитку мислення, які включають стимулювання і заохочення самих актів пізнавальної активності зі сторони вчителя, ровесника.

Відомо, що генетично першоосновою мотивації діяльності є потреби, що являють собою матеріальні або ідеальні об’єкти, яких людині бракує. Людина завжди прагне задовольнити свою потребу і тому об’єкт, що відповідає потребі, не лише стимулює діяльність людини, а й надає їй певної спрямованості. Задоволення чи незадоволення потреб - людина завжди переживає, виникають позитивні або негативні емоції, які виступають спонукальною силою дії людини, або активізують (позитивні) або загальмовують дію (негативні) [22, с. 67].

Результати дослідження показують, що така активність стихійно сама собою виникнути не може. Вона є наслідком цілеспрямованого виховного і навчального впливу на особистість. Найбільш ефективним в цьому плані є активне навчання. Учень - активний учасник освітнього процесу. Активність його проявляється в самостійних пошуках засобів і способів розв’язання поставленої проблеми у набутті знань, необхідних для виконання практичних завдань. Все це дозволяє йому відійти від стандартів мислення, стереотипу дій, розвиває прагнення до знань.

Першим вихідним положенням теорії активного навчання послужила концепція “предметного змісту діяльності” [9, с. 18], розроблена академіком О.М. Леонтьєвим. Суть її зводиться до наступного. Пізнання - це діяльність, яка спрямована на засвоєння предметного світу. Отже, вона є предметною діяльністю. Вступаючи в контакти з предметами зовнішнього світу, людина пізнає їх і збагачується практичним досвідом як пізнання світом, так і впливом на нього. Друге вихідне положення активного навчання: людина по своїй природі - дослідник. Її пошукова діяльність полягає у виявленні особливостей, властивостей і характеристик явищ і об’єктів зовнішнього середовища, у визначенні їх сутності і змісту, в оцінці ролей, значень. На основі отриманої інформації людина, ставить для себе цілі і розробляє програму своїх дій. Пізнавальна діяльність людини відбувається в умовах активно-випереджаючого сприймання і відображення оточуючого світу, розв’язання різного роду проблемних ситуацій без чого поставлена мета не може бути досягнута [9, с. 18].

Із сказаного випливає, що освітній процес повинен містити в собі конкретні цілі, завдання і проблеми громадської і трудової діяльності учнів; забезпечити формування здібностей, розв’язувати практичні завдання, змінювати і покращувати компетенції учнів. Активне навчання повністю відповідає цим вимогам.

Тому серед активних методів навчання ми виділили  три основні типи:

а) дискусійні методи (групова дискусія, розбір казусів із практики, аналіз ситуації морального вибору тощо);

б) ігрові методи: дидактичні і творчі ігри, в тому числі ділові (управлінські) ігри, рольові ігри (научіння поведінці, ігрова психотерапія, психодраматична корекція); контрігра (метод усвідомлення комунікативної поведінки);

в) сензитивний тренінг (тренування міжособистої чутливості і сприймання себе як психофізичної єдності) [9, с. 19].

Якщо характеризувати дискусійні методи, то початок інтересу психологів до дискусії відноситься ще до 30-х років XX століття і пов’язаний з роботами швейцарського психолога Ж.Піаже. Він показав, що завдяки механізму дискусії з ровесниками, а також старшими і молодшими, дитина відходить від егоцентричного мислення і вчиться ставати на точку зору іншого. К.Левін досліджував проблеми групової дискусії і дослідження показало, що групова дискусія підвищує мотивацію і залучає учасників до розв’язання проблем, які обговорюються [9, с. 19].

Метод групового обговорення сприяє розумінню кожним учасником свого власного погляду, розвитку ініціативи, а також розвиває комунікативні якості і уміння користуватися своїм інтелектом. Навчає учасників аналізу реальних ситуацій, а також виробляє звичку відокремлювати важливе від другорядного, формувати проблеми; прищеплювати уміння слухати і взаємодіяти з іншими учасниками; моделювати особливо складні ситуації, коли самий здібний спеціаліст не в змозі охопити всі аспекти проблеми і саме колектив є основою прийняття більшості рішень; продемонструвати характерну для більшості проблем багатозначність можливих рішень [9, с. 20].

В 3-4 класах при вирішенні певних проблемних завдань можна використати метод «круглого столу» та метод «мозкової атаки» метод «картинної галереї», в яких закладений  принцип колективного обговорення проблем. У процесі відбувається обмін певною інформацією, засвоєння нових знань; його учасники вчаться  переконувати, аналізувати, слухати, дискутувати, висловлювати свою точку зору.

Зустрічі з спеціалістами - вченими, економістами, діячами мистецтва, представниками громадських організацій, державних установ [9, с. 20].

У сучасній зарубіжній та вітчизняній школах все більшого значення набуває застосування методу “мозкової атаки”, і знову ж таки значний інтерес і підтримку він знаходить серед 3-4 класів. Ми виділили наступні його етапи:

1) формування проблеми, яку необхідно розв’язати;

2) тренувальна розминка: вправляння в швидкому пошуку відповідей на питання, звільнення від впливу психологічних бар’єрів (соромливості, ніяковості, замкнутості, скованості);

3) мозкова атака - “штурм” висунутої проблеми; всі пропозиції фіксуються;

4) оцінка і відбір кращих ідей;

5) повідомлення про результати “мозкової атаки” і обговорення кращих ідей, їх захист; прийняття колективного рішення [9, с. 20].

Інтерактивні технології (ІТ) можна представити як різновид активних методів навчання. Але ми виділяємо їх в окремий розділ, щоб підкреслити важливу роль цих технологій у сучасній освіті.

Принцип інтерактивних технологій полягає в тому, що навчання відбувається під час  взаємодії усіх, хто навчається. Це співнавчання (колективне, кооперативне навчання, навчання у співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб'єктами. Учитель виконує роль організатора процесу навчання. ІТ найбільше відповідають особистісно зорієнтованому підходу до навчання. Під час використання інтерактивних технологій, зазвичай, застосовуються реальні життєві ситуації,  проблеми для спільного вирішення,  рольові ігри. Тому ІТ найбільше сприяють формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню компетентностей учнів , створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні.

.

Спочатку краще використовувати прості інтерактивні технології – робота в парах, малих групах, мозковий штурм тощо.

Використання інтерактивних технологій – не самоціль. Це лише засіб для досягнення такої атмосфери в класі, яка найкраще сприяє співробітництву, порозумінню й доброзичливості, дає можливість дійсно реалізувати особистісно орієнтоване навчання.

Для ефективного застосування інтерактивних технологій, вчитель має старанно планувати свою роботу, щоб:

- дати завдання учням для попереднього підготування: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;

- відібрати для уроку такі інтерактивні вправи, які дали б учням «ключ» до освоєння теми;

- під час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно;

- на одному уроці можна використовувати одну (максимум — дві) інтерактивних вправи;

- провести спокійне обговорення за підсумками інтерактивної вправи;

- проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми.

Передбачається, що оцінювання навчальних досягнень учнів за умов застосування інтерактивних технологій відбуватиметься у формі схвалювання будь-яких, навіть щонайменших успіхів та зусиль учнів. Коментарі щодо учнівських дій, навіть такі, що містять критику, мають починатися з позитивних зауважень. Коригування неточних, неправильних відповідей та дій можливе лише у формі пропозицій діяти інакше: «Можлива інша відповідь»… , «Існує інша точка зору»…, «Можна сказати (написати, зробити) інакше»…. Передусім необхідно дати право самому учневі переглянути свій початковий варіант дій.

Оцінюючи результати інтерактивного навчання, необхідно враховувати такі умови:

- підтримувати баланс перевірки знань, навичок;

- використовувати традиційні та інтерактивні технології оцінювання;

- застосовувати групове, змагальне та індивідуальне оцінювання, самооцінку та взаємооцінку учнів;

- обговорювати з учнями критерії оцінювання;

- враховувати досягнення класу та індивідуальний прогрес учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. ПОНЯТТЯ „ІНТЕРЕС” ТА „ПІЗНАВАЛЬНИЙ ІНТЕРЕС”

Інтерес відіграє важливу роль в становленні особистості дітей молодшого шкільного віку. Вони  реалізовують свій інтерес в основній діяльності, тому що найвагомішим мотивом у навчанні є саме пізнавальний інтерес, що  взаємодіє із системою ціннісних орієнтацій, цілями, результатами діяльності, відображає складові особистості: інтелект, волю, почуття.

Пізнавальний інтерес — вид мотивів, форма прояву пізнавальних потреб, що виявляється в прагненні до пізнання об’єкта чи явища, оволодіння певним видом діяльності; має вибірковий характер; є найважливішим стимулом до навчання [22а, с. 37].

З самого початку навчальної діяльності дітей значно змінюється спрямованість їхніх інтересів. Дослідження Л.І. Божович [4а, с. 19], М.Ф. Морозової, П.І. Размислова [12, с. 22] та інших психологів показують, що наприкінці дошкільного періоду внаслідок освітньо-виховної роботи в дітей звичайно виникає нова вища потреба — вчитися. У зв’язку з цим з’являється інтерес до школи, до навчання, до всього шкільного життя.

В умовах  розвитку пізнавального інтересу для деяких школярів є характерим неусвідомленість і нестійкість інтересів, перевага репродуктивної діяльності, обмеженість знань програмного змісту, відсутність ініціативи і бажання до самовизначення. Це, звичайно,  негативно впливає на особисті досягнення в навчанні.

Такі дослідники як Л.Виготський, О.Дусавицький, О.Киричук, Н.Морозова, Г.Щукіна та ін.  вивчали  різноманітні аспекти формування пізнавальних інтересів. Доведено, що пізнавальний інтерес активізує всі психічні процеси людини, збуджує до постійного пошуку. Вчені також відзначають, що пізнавальні інтереси активізують й  розумову діяльність, впливаючи  на різноманітні зміни у способах її здійснення тощо.

Характеризуючи особливості пізнавального інтересу, Г.І. Щукіна [35, с.86] визначає такі його істотні ознаки:

• інтелектуальну спрямованість пошуку нового в об’єкті, прагнення ознайомитися з предметом ближче, пізнати його глибоко і всебічно;

• усвідомлене ставлення людини до предмета свого інтересу і до завдання, що стоїть перед нею в пізнанні цього предмета;

• емоційну забарвленість: інтерес завжди пов’язаний з бажанням щось дізнатися, радістю пошуку, гіркотою невдачі і торжеством відкриттів;

• вияв у вольовій дії: інтерес спрямовує зусилля людини на відкриття нових сторін і ознак предмета.

Сучасні психологи розглядають "інтерес", як позитивне емоційне ставлення до об'єкта, зосередження уваги на ньому. При цьому вони розрізняють "інтерес ситуативний", що виникає в процесі виконання певної дії і згасає з її завершенням, та "інтерес стійкий", що є відносно постійною рисою особистості і важливою умовою творчого ставлення людини до роботи, що виконується, та сприяє розширенню та збагаченню знань.

Відомий дослідник проблеми інтересу М. Ф. Бєляєв казав, що поняття "інтерес" охоплює велику кількість процесів, які мають крім деяких загальних характерних рис і багато специфічних. Сюди відносять і інтерес дитини до ігор, інтерес до нового, інтерес до футболу, шахів, інтерес до романів і повстей. Цим самим поняттям "інтерес" визначається інтерес школяра до навчальних предметів, інтерес художника до мистецтва, вченого - до науки, робітника - до своєї праці [5, с. 109].

Існують такі поняття як "інтерес" і "пізнавальний інтерес". Яка різниця між цими поняттями? Будь-який інтерес пізнавальний, в ньому обов'язково присутня радість пізнання. Без пізнавального компоненту інтересу немає. Пізнавальним інтересом ми будемо називати інтерес до навчальної діяльності, до одержання знань, до науки.

Пізнавальний інтерес - це емоційно усвідомлена, вибіркова спрямованість особистості, яка звернена до предмета й діяльності, пов'язаної з ним, що супроводжується внутрішнім задоволенням від результатів цієї діяльності. Цей інтерес має пошуковий характер, підвищує можливості розумового розвитку учня (В.Ф.Паламарчук), сприяє усвідомленій самостійності (О.Я.Савченко) [24, с. 110]., викликає продуктивну роботу (В.І.Лозова), змінює способи розумової діяльності(Г.І.Щукіна), є умовою розвитку творчої особистості (М.І.Алєксєєва).

Характерними особливостями інтересу є його усвідомленість, емоційність, особлива вольова спрямованість до пізнання. Наявність взаємозв'язку між інтересом і різноманітними психологічними функціями призводить до такого висновку: якщо ми бажаємо сформувати пізнавальний інтерес, організовуючи пізнавальну активність учнів, необхідно сформувати в них ті психологічні функції, які пов'язані з інтересом.

Пізнавальний інтерес у навчальній діяльності виступає як результат взаємодії об'єктивної і суб'єктивної сторін інтересу. Він виражає прагнення учнів до знань і самостійної творчої роботи, тому вважається педагогами одним із найбільш значущих і надійних факторів, які інтенсифікують пізнавальну діяльність школярів.

Будучи предметом педагогічного дослідження, як і всі педагогічні явища, пізнавальний інтерес виступає у всій своїй складності: як мета виховання, як засіб формування особистості, як умова ефективності навчального і виховного процесів, як значущий мотив учіння, як елемент структури особистості [5, с. 110].

Пізнавальний інтерес виступає перш за все як мета виховання. Оскільки пізнавальний інтерес лежить в основі творчих здібностей особистості, то виникає не тільки оволодіння, але й виникнення нових духовних цінностей. Словом, пізнавальний інтерес - важливий компонент всестороннього розвитку особистості [5, с. 110].

Пізнавальний інтерес часто виступає як засіб навчання, засіб активізації пізнавальної діяльності, як ефективний інструмент, який дозволяє педагогу здійснювати процес навчання привабливим. Також пізнавальний інтерес виступає як важливий мотив учіння.

Навчання спирається на інтереси дітей, воно ж і формує їх, тому інтерес є передумовою навчання і його результатом. Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і як мета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності. Така потрійність прояву інтересу як мети, засобу і результату навчання та виховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формування пізнавальних інтересів учнів.

Для формування пізнавального інтересу потрібно придбати деякі знання. Тут і потрібна попередниця інтересу - зацікавленість. Вона може певний   час привернути увагу дітей до знань, заохотити до навчання. В початкових класах таку зацікавленість можуть викликати дидактичні ігри, яскравий наочний матеріал.

Не менш важливим для зацікавлення дітей до накопичення знань і розширення кола уявлень є здатність збагатити учнів новими яскравими враженнями, створити необхідний новий досвід, який би полегшив сприйняття знань з даного предмету чи розділу. Для цього необхідні відвідування музеїв, заводів, лабораторій, зустрічі з цікавими людьми. Але і всього цього ще повністю недостатньо. Паралельно має йти підготовка "гуманістичного грунту", тобто створення в учнів позитивного відношення до навчання в школі [23, с. 61].

Якщо заняття в школі одноманітні, не несуть нового змісту, не цікаві за формою, а особистість учителя не яскрава, подача матеріалу не емоційна, то інтерес до навчання втрачається.

Пізнавальний інтерес формується і розвивається в діяльності. Сильним стимулом до пізнання є подив. Дивуючись людина ніби хоче заглянути в перед. Вона завжди чекає чогось нового. Але пізнавальний інтерес до навчального матеріалу може зникнути, якщо постійно використовувати  тільки яскраві факти. Це швидко може наскучити учневі, тому необхідно змінювати форми і методи роботи на уроці, намагатися проводити його, залучаючи до творчої розумової діяльності учнів.

Після пояснення матеріалу для перевірки і закріплення знань добре використовувати тестові завдання. Тести заміняють фронтальне опитування вчителя, тому що діти, відповідаючи на питання, самостійно оцінюють свої знання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. ПРИРОДА НАВЧАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ І ЙОГО СТРУКТУРА

Психологічною і педагогічною наукою встановлено, що важливим мотивом діяльності людини є інтерес - вибіркова спрямованість особи на ті чи інші об'єкти, яка виявляється у прагненні пізнати їх, займатися саме цією діяльністю[23, с. 67]. Отже, інтереси виступають стимулом активності особистості. Все, що робить  людина, випливає з її інтересу. Тому перш ніж шукати шляхи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках, слід дізнатися, що дітей  цікавить. Інтерес є тією жаринкою, з якої згодом розгоряється прагнення до знань. Він - основа розвитку нахилів учнів, а отже, і їх професійного спрямування. Інтерес являє собою важливу спонукальну силу до учіння, до оволодіння основами наук, важливий засіб навчання.

Особливої уваги заслуговують думки І. П. Павлова стосовно суті спонукальної функції рефлексу мети, що являють собою природничо-наукове обгрунтування пізнавальної діяльності людини, її інтересів. Тут, зокрема, мається на увазі його думка про існування найважливішого компонента рефлексу мети - орієнтувального рефлексу (рефлекс "що таке?"). "У нас, - підкреслював І. П. Павлов, - цей рефлекс іде надзвичайно далеко, проявляючись, нарешті, у вигляді тієї допитливості, яка створює науку"[23, с. 68].

Багато вітчизняних і зарубіжних вчених великого значення надавали і надають вивченню природи інтересу, його структури. Так, видатний психолог С. Л. Рубінштейн, розкриваючи суть інтересу, писав: "Інтерес - це зосередження на певному предметі думок, помислів особи, що викликає прагнення ближче ознайомитись з предметом, не випускаючи його з поля зору" [23, с. 70].

На думку інших дослідників, відомих психологів Т. Г. Єгорова, Е. Ш. Натанзона, П. А. Рудіко, О. Г. Ковальова, головною ознакою інтересу може бути тільки стійке емоційне ставлення особи до певного об'єкта[23, с. 70]. Ці вчені вказують на емоції як на рушійну силу, що може активізувати або гальмувати процес пізнання, впливати на працездатність людини.

Не все однаково цікавить дитину. Тому ставлення її до предметів і явищ навколишнього середовища має вибіркову спрямованість. Її інтерес перш за все пов'язаний з тим, до чого вона відчуває потребу, що для самої особи відіграє істотну роль. Лише тоді, коли той чи інший предмет, явище, подія, вид діяльності стають людині як щось важливе, значне, вона з особливим захопленням пізнає або займається цим.

Суб'єктом інтересу може бути конкретна людина, певна соціальна група (сім'я, виробничий або шкільний колектив). Те, що має важливе значення для суб'єкта, ми називаємо об'єктом або носієм інтересу [23, с. 71]. Ним може бути природа, певний вид діяльності, суспільно-історичне явище або інша людина та ін.

Інтерес має складну психологічну структуру. Він не являє собою окремого конкретного процесу, як, наприклад, мислення, сприймання, пам'ять. Інтерес  є певною формою зв'язку між потребами особи і засобами їх задоволення.

Всебічного розгляду питання самостійної діяльності школярів здобули у працях П. І. Підкасистого. У результаті тривалого теоретико-експериментального дослідження вчений обгрунтував модель самостійної діяльності учня, розкрив у зв'язку з цим такі вихідні поняття, як дидактична задача, пізнавальна задача, визначив специфічні особливості формування самостійних дій, розробив класифікацію самостійних робіт [4, с. 75].

Внаслідок проведеної роботи вчені дійшли висновку, що пізнавальна активність є передумовою і результатом розвитку дитини. Вона може виявлятися в різних видах діяльності: грі, навчанні, праці, громадській роботі, спорті тощо.

Активність і самостійність школяра в навчальній роботі - поняття взаємозв'язані, але не тотожні. О. В. Скрипченко зауважує з цього приводу: “Активність може і не включати самостійності” [4, с. 76].

Характерною ознакою інтересу є його зв'язок з емоційною сферою людини. Почуття дитини є серцевиною інтересу. Здивування, задоволення, захоплення, під час пізнання нового або одержаного хорошою оцінкою, радісні переживання внаслідок подолання навчальних труднощів, почуття гордості за гарну правильну відповідь товариша, - все це різні почуття учнів, але всі вони викликані інтересом.

Таким чином, формування навчальних інтересів учнів має важливе значення для ефективного оволодіння ними знаннями, сприяє виробленню у них самостійності мислення, активності й ініціативи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПОТРЕБИ ДО САМООСВІТИ

Завдання сучасної школи - розвивати кожну дитину як неповторну індивідуальність. Виходячи з цього велике значення має формування в учнів прагнення до самостійної пізнавальної діяльності, вміння ставити і вирішувати різні проблеми.

Пріоритетними є дослідження, спрямовані на впровадження в навчальний процес:

- комп'ютерної техніки;

- різноманітних систем розвивального, індивідуального і диференційованого та інтегрованого навчання;

- нових технологій навчання обдарованих дітей;

- гуманізація навчального процесу.

Вони сприяють створенню певних умов, за яких учень стає суб'єктом навчально-виховної діяльності; внаслідок цього у нього розвиваються якості творчої особистості: ініціативність, прагнення до самоосвіти, самонавчання.

Якщо учень не вміє вчитися, то жодна технологія не буде ефективною. Це завдання особливо важливе для вчителів початкових класів, бо саме в цьому віці в дитини формується навчальна діяльність і вміння вчитися.

Вміння вчитися - це складне синтетичне поняття, до якого входять загально-навчальні та спеціальні вміння. Зокрема: поставити мету своєї діяльності, усвідомити навчальне завдання, визначити спосіб його розв'язання, вміти контролювати і давати оцінку правильності рішення. Це і є компоненти навчальної діяльності. Тому формувати їх у школярів - означає навчити їх учитися.

Є три рівні формування вміння вчитися: низький, середній, високий (творчий). На першому розвиваються репродуктивні вміння, на другому - репродуктивні з елементами продуктивності, на третьому - продуктивні, творчі [23, с. 85]. Останні набувають в пошуковій діяльності, у процесі проблемного навчання, що є цілісною системою роботи і характеризується такими особливостями:

- нові знання не подаються в готовому вигляді, учні оволодівають ними під час активної самостійної діяльності;

- школярі вчаться використовувати набуті знання в різноманітних ситуаціях, оволодівають способами розумової практичної діяльності;

- від них вимагається творча самостійність;

- велике значення надається створенню в учнів емоційного стану;

- формуються комунікативні вміння: спілкуватися з учителями та дітьми.

Важливо аби кожен учитель початкових класів мав на увазі:

- ефективність навчання істотно зростає, коли вчитель не тільки викладає готові істини, а й керує процесом їх відкриття і засвоєння учнями, формує в них потрібні для цього розумові дії, навчає самостійно поповнювати свої знання. Активізації і розвитку мислення сприяє таке керування учінням, коли учні поступово переходять від простих до складних пізнавальних, проблемних завдань, з допомогою вчителя оволодівають способами самостійного розв'язування, узагальнюють їх, переносять у нові ситуації;

- проблемна ситуація в реальному навчальному процесі є не тільки умовою виникнення мислення, а й засобом його функціонування та розвитку. Вона фактично є показником сформованості, вміння вчитися, активності учня в проблемній ситуації - критерієм його розвитку як творчої особистості;

- формувати вміння вчитися на базі певного програмового матеріалу з урахуванням специфіки;

- здійснювати його на доступному рівні;

- формувати вміння не на спеціальних заняттях, а на звичайних уроках, щоб ця робота природно впліталася в їхню структуру [23, с. 88].

Головним завданням сучасної школи є також розвиток пізнавальної активності учнів. Для того, щоб розв'язати це завдання, необхідно всебічно стимулювати самостійну роботу учнів, щоб у них прокинулося свідоме бажання постійно займатися самоосвітою, яка є одним з важливих структурних елементів  системи освіти, що прийнята в Україні.

Підкреслимо, що кінцева мета розвитку навичок самоосвіти - це самостійне, незалежне мислення індивіда, а воно є вкрай необхідною рисою і ознакою сучасної людини взагалі й громадянина незалежної держави зокрема.

Сьогодні необхідно насамперед озброїти учнів формами і методами самостійного поповнення знань, умінням "економічно" вчитися. Важливим шляхом дослідження цієї мети є формування загально навчальних умінь і навичок. На думку В. Сухомлинського, саме своєчасно і міцно сформоване вміння вчитися дає можливість розвинути пізнавальну активність учня, стає основою культури інтелектуальної праці.

Не випадково сучасні дослідники, кращі вчителі-практики шукають шляхи, які б сприяли міцному формуванню загально навчальних умінь і навичок, що у кінцевому результаті привело б до підвищення ефективності навчання і, що особливо важливо, активізації самостійної роботи учнів.

Нагадаємо, що питання формування загально навчальних умінь і навичок виникло не сьогодні. Воно й раніше постійно турбувало науковців різних країн. Особливого значення ця проблема набула в міжвоєнну добу. Педагогіка 20-50-х років, як зазначав Г. Терлецький, "взяла на себе розв'язку цієї пекучої проблеми: не тільки завдавати, але передовсім навчити, як вчитися " [23, с. 90].

Об'єктивна самооцінка - провідна внутріособистісна детермінанта формування прагнення до самопізнання, самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення особистості [23, с. 91].

Існує  залежність між формуванням адекватної самооцінки молодшого школяра і змістом та формами організації освітнього процесу в початкових класах загальноосвітньої школи.

Соціально-педагогічними умовами формування адекватної самооцінки є:

а) організація колективно-групових форм навчальної і поза навчальної діяльності з обговоренням її результатів;

б) поетапне формування самооцінки, яке передбачає перехід від оцінки учителем окремих актів поведінки і вчинків дітей до оцінки їх мотивів і внутріособистісних детермінант;

в) забезпечення сприятливого місця дитини у підсистемі міжособистісних стосунків класного колективу;

г) утвердження гуманістичного стилю взаємовідносин між вчителем і учнями з завищеною і заниженою самооцінкою;

д) усунення негативних впливів зовнішніх оцінок;

е) наявність в класі атмосфери загальної доброзичливості і творчого пошуку [23, с. 94].

Самооцінка, як і інші особистісні утворення, формується в діяльності. Але вона  потребує поетапного формування. Характер самооцінки дитини безпосередньо впливає на його ставлення до навчання, однолітків, до шкільного класу як до колективу. В даному разі занижена або завищена самооцінка шкодить інтенсивному залученню молодшого школяра в навчальний процес і негативно впливає на його взаємостосунки з однолітками. Відзначено стійкий зв'язок між позитивним ставленням учнів до навчальної діяльності і формуванням адекватної самооцінки.

Отже, удосконалення педагогічних взаємодій, глибоке знання вчителем вікових, індивідуальних особливостей учнів, розуміння мотивів їх поведінки і діяльності, об'єктивність педагогічної оцінки, удосконалення стилю педагогічного керівництва виховним процесом - необхідні умови формування адекватної самооцінки, самосвідомості, а, значить, особистості в цілому кожного школяра.

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ  ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ НА УРОКАХ ЧИТАННЯ

2.1. РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ НА УРОКАХ ЧИТАННЯ

   Урок – це іскринка, що підтримує пізнавальний вогник дитячого інтересу. Він може пробудити почуття радості, захоплення, бажання вчитися, використовуючи  педагогічні досвіди, інноваційні технології.

Для формування пізнавальної активності учнів  у своїй роботі використовую багато роздаткового, ігрового матеріалу, таблиць, малюнків з різних розділів програми, доступних і цікавих для учнів.

Розгорнувши Буквар, учні відразу   хочуть  читати, але за хвилину вони можуть прочитати лише 6 – 10 коротеньких слів. Це  для них надто складний процес,де ні похвала вчителя, ні велике бажання «навчитись читати», «бути хорошим учнем» та інші мотиви не діють, бо задоволення від читання він не отримує. А прищепити любов до книги допоможе гра.

 «Читання» - це багатофункціональний предмет. Під час читання формуються ставлення дитини до навколишнього середовища, її громадянська позиція, певною мірою задовольняються пізнавальні інтереси молодшого школяра.

Недосконалість навички читання впливає на формування інтелекту, інтересів та пізнавальних здібностей, на якість навчальної діяльності, духовну сферу.

   Зміст навчального матеріалу 1-4 класів з читання часто дає змогу створювати завдання з елементами проблемності.. Самостійна робота на уроках читання є основною частиною процесу пізнання. Щоб покращити роботу думки учня, краще розвинути пізнавальну діяльність я застосовую різні види напівсамостійної і самостійної роботи (відповіді на запитання вчителя, постановка запитань самими учнями, різні види читання). Організована самостійна робота вчить дітей спостерігати і уявляти, запам'ятовувати і порівнювати, вчить виділяти головне і другорядне.

   Пізнавальна діяльність учня на уроці сприяє розвитку пам'яті, мислення, уяви, сприймання.

   Пропоную завдання: прослухати  один раз невеличкий текст, запам'ятати і дати письмово відповіді на 2-3 запитання.

   Гарний результат і задоволення дітей на уроках читання також приносить нетрадиційна форма вивчення віршів напам’ять – читання із зниклими словами. На дошці записується вірш, діти читають його кілька разів,а потім з вірша поступово витираються слова , поки не зникне весь вірш.

Використовую «Читалочки – розширялочки»

(Для розширення площі зорового сприймання).

За . пах

пі    .   сок

си      .     лач

са        .       док

лі          .         сок

бу           .          ряк

 па             .             вук

за                .              вод

 ди                 .                 ван

по                    .                   хід

пи                       .                      ріг

ве                         .                       сна

 

пря . ник

гра    .    ніт

гри      .      бок

кві         .         тка

сві           .           чка

кли            .             нок

гре              .               чка

гра                .                 нат

тру                   .                    бач

сні                      .                       гур

кру . па

сли   .   ва

бра    .    ти

тра      .      ва

кри        .        ло

сло          .          во

гри            .            ва

кри              .              га

смо                .                ла

гай                   .                  ка

зем                     .                    ля

кро                       .                      ти

 

грі . зний

смир .     ний

стру    .       мок

дзво      .         ник

стри        .           бок

скри           .            паль

скру             .               тив

трам               .                  вай

стов                  .                    бур

слов                    .                      ник

дзві                        .                         нок

сні . жок

зай  .   чик

сір    .    ник

пар      .       кет

клю        .         чик

пар           .           кан

бор             .             сук

чай               .               ник

вер                 .                шок

мор                 .                  ква

пра                   .                   пор

гле                      .                      чик

 

сол . дат

кор    .   жик

гар        .       буз

ста          .         вок

ков            .           дра

кар               .              тон

кра                  .                 пка

спі                      .                    вак

гля                         .                       дач

клу                            .                          бок

сте                                .                              бло

гон . чар

сто   .   ляр

слю     .      сар

шко        .         ляр

гур            .            ток

пла              .               кат

сві                  .                  док

дер                   .                    кач

спо                     .                     риш

пів                        .                         ніч

каз                          .                           кар

цир                            .                              кач

фер                               .                                 мер

 

чор . ний

пра   .   вий

вір       .    ний

кри         .        вий

май            .           дан

пля               .             шка

пла                  .                 нер

пра                     .                    ска

чов                        .                      ник

гур                          .                         кіт

   Часто на уроках використовую пізнавальні тексти, завдяки яким можна організувати як індивідуальну роботу,роботу в групах, так і працювати фронтально з усім класом. При цьому форми роботи можуть бути найрізноманітніші.

   Ось, наприклад, учень читає текст мовчки, переказує зміст, а решта дітей, уважно слухаючи, намагаються відповісти на питання дойого змісту.

    Читання, робота з книжкою - важливі засоби пізнання молодшими школярами навколишнього світу. Чим більше дитина читає, тим краще розвивається її пізнавальна діяльність, пізнавальні інтереси, знання стають ширшими, різнобічними, повнішими.

 Формування читацьких умінь здійснюється в єдності з мовленнєвими. Найбільш складнішою і актуальною проблемою початкової школи нової структури є формування і удосконалення навчально-пізнавального інтересу школярів до уроків мови та читання, до слова як мовної одиниці, до художніх творів та поезії, до навчальної творчості, яка є фундаментом розвитку особистості молодшого школяра в цілому.

Часто на уроках читання використовую елементи української мови,  намагаюсь дати можливість учням більше і глибше дізнатись про мову. Стараюсь підбирати такий матеріал, щоб учням було цікаво. Щоб розширити пізнавальний інтерес, використовую дидактичні картки з різними граматичними завданнями. Пропоную завдання різної складності: поширити речення, вставити пропущенні частини слова і т. д.. Діти люблять працювати в парахотримуючи одне завдання на двох. При цьому ті учні, в яких є певні прогалини в навчанні, можуть заповнити їх за допомогою кращих учнів.

   Поступово школярі вчаться знаходити помилки товаришів, а з часом уникати їх і в своїх роботах. Діти полюбляють працювати над пошуком і виправленням помилок.

  Часто використовую етимологію слів, що пробуджує творчу думку, фантазію, розвиває пізнавальний інтерес. Етимологічна робота зі словом дає змогу викликати інтерес до обговорюваної теми. Цю роботу я проводжу під час словникової роботи. Розповідаю дітям про походження слова 3-5 хвилин. Уже в першому класі учні дізнаються "як?", "де?", "коли?" і "звідки?" з'явилось слово "олівець", "циркуль", "велосипед", "м'яч".

   Пізнавальний інтерес до фразеологічного багатства також сприяє нормальному спілкуванню українською мовою, забезпечує знання та розуміння творів художньої літератури.Часто дітям пропоную скласти із слів, що на окремих аркушах та пояснити фразеологізми, а також дібрати синоніми.

   Зразки фразеологізмів:

1. Ні в тин, ні в ворота (Невдало).

2. Пекти раків (червоніти)

3. Щоб рибу їсти, треба в воду лізти (Докладати зусиль).

4. Як в око вліпив (Точно сказав).

   Пропоную  Гру - пошук «Знайди пару?»

  Відшукайте потрібні слова до першої колонки, щоб утворилися фразеологізми.                                                    

Кліпати                                                               носа

задирати                                                              слід

робота                                                                шлях

життєвий                                                             очима 

вигравати                                                            кипить

гарячий                                                               час

   Уже в першому класі перевага надається пізнавальній функції навчання. Я помітила, що дітям дуже подобається повторювати вивчені напам'ять віршовані рядки. А тому стараюсь підбирати для заучування напам'ять на уроках навчання грамоти   скоромовки, загадки, лічилочки.

Одним із найголовніших завдань початкового навчання   є збагачення словника учнів. Успішне його виконання має велике значення для розвитку мовлення і мислення дітей молодшого шкільного віку. Розширення лексичного запасу учнів є необхідною умовою засвоєння не лише мови, а й інших предметів.

Цьому допоможуть пошукові завдання, дидактичні і сюжетно – рольові ігри. Розвитку пізнавальних інтересів на уроках сприяють захопленість викладанням, незвичайна форма подачі матеріалу, що викликає здивування в учнів, емоційність мови вчителя, дидактичні ігри, ігрові ситуації, цікавинки, завдання з логічним навантаженням, завдання проблемно-пошукового характеру, нестандартні завдання (завдання на складання казок, віршів, вправ).

Часто, проводячи словникову роботу, використовую вправу «Поєднай» або «Знайди пару» (діти поєднують ліву і праву колонки  - незрозумілі слова і їх пояснення), а також , щоб викликати інтерес дітей до роботи, використовую вправу  «Розірвана шпаргалка». На дошці розміщені розірвані тлумачення незрозумілих слів. Кожен фрагмент шпаргалки має свій код. Учням необхідно за 2 хв. часу їх між собою об’єднати так, щоб утворились правильні визначення (Додаток 1).

Розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів сприяє використання наочності, ігрових ситуацій на уроках.

За допомогою наочності активізуються увага, сприймання, пам’ять, мислення; вона стимулює зацікавлене спілкування дітей з приводу побаченого й почутого, викликає асоціативні зв’язки, розширює і уточнює поверхові і неповні уявлення дітей. Мета застосування наочних методів — збуджувати й розвивати активність сприйняття і мислення учнів. [14, с. 7].

  При використанні ігор необхідно:

-  правильно і чітко сформулювати мету і завдання гри;

-  зміст гри має відповідати змісту завдання;

-  гра має бути посильною для всіх учнів, охоплювати всіх учасників;

-  чітке формулювання правил;

-  після гри потрібно зробити висновки.

Крім ігор, можна провести  конкурси:

- «Хто  краще прочитає вірш напам’ять?»

- «Хто швидше проговорить скоромвку?»

- «Хто найбільше вігадає загадок?»

- «Наші загадки» (діти самостійно складають загадки про явища природи, пори року, лісових птахів, квіти, овочі, фрукти, тварин).

В іграх вправах молодші школярі розв’язують ребуси, складають загадки. Усе це не тільки пожвавлює навчальний процес, а й запобігає втомі.

Використання ребусів, кросвордів, чайнвордів, шарад, анаграм – важливий засіб розвитку інтересу молодших школярів. Вони викликають позитивні емоції учнів, підвищений інтерес до виучуваного, є цікавими формами перевірки засвоєння фактичного матеріалу. Гра зі словами  збагачує словниковий запас дітей, активізує мислення, тренує пам’ять, розвиває загальну ерудицію, розширює обсяг знань, допомагає в інтелектуальному спілкуванні, є надійним засобом психологічного розвантаження розумової праці школярів.

Молодші школярі чутливі й емоційні слухачі. Їм до вподоби поетичні рядки, віршовані примовки, влучні і виразні прислів’я, та приказки.  Для цього застосовую вправу «Реставрація». За наведеними складами необхідно скласти вислови або прислів’я.:

-  ма, пра, Бджі, ла, а, та, цює, й, лка -  «Бджілка мала, а й та працює» ;

-  Яб, леко, не, дає, луко, від, яблу, да, ні па - «Яблуко від яблуні далеко не падає».

  На увагу заслуговують також міфи, легенди як жанр народної творчості. Доцільно ознайомити молодших школярів з різноманітними історіями з використовуючи народні легенди та повір’я.

 Для розвитку пізнавальних інтересів та активої пізнавальної діяльності потрібно  враховувати індивідуальні особливості учнів. Діти різні, рівень підготовленості до навчання — також, тому необхідна диференціація.   В. О. Сухомлинський зазначав, що до кожного школяра треба мати підхід, давати йому посильне завдання. Лише за цієї умови можливий розвиток пізнавальних інтересів.

   Діти 6-7 років із задоволенням крокують першого вересня в перший клас, тому що вони від природи допитливі, намагаються розкрити таємниці навколишнього світу. Але вже наступного дня на обличчях багатьох з них можна побачити розчарування. Втрата цікавості до навчання призводить до зростання кількості невстигаючих, а сам предмет здається для учнів недоступним.

Щоб зробити процес навчання і надалі привабливим для дітей, потрібно підтримувати інтерес до знань та бадьорий настрій завдяки ігровим формам занять.

Гра – природний стан для дитини , тому  доцільно проводити ігри на уроках в початковій школі.

На практиці видно недостатню ефективність традиційного уроку, тому варто використовувати нові форми і методи навчання. Одним із варіантів розв’язання проблеми, може бути застосування нестандартних форм проведення уроків.

Нестандартний урок – таку назву отримало явище, що виникло як своєрідна реакція масової педагогічної практики 70-х років ХХ сторіччя на втрату учнями інтересу до навчання.

Нетрадиційні види роботи для початкової школи необхідні й важливі. Корисно проводити уроки – діалоги, КВК, ігри диспути, конкурси, конференції, аукціони, уроки – дискусії, віршовані(римовані)уроки, інтегровані уроки, уроки – змагання, уроки – дослідження, уроки – казки, уроки – мандрівки  та інші. Для таких уроків характерною є інформаційно – пізнавальна система навчання – оволодіння готовими знаннями, пошук нових через гру, лекцію, диспут.

Нестандартні форми уроку максимально стимулюють творчу активність,  пізнавальну самостійність. Навчання спрямоване на розвиток, підвищення якості знань, формування працьовитості, потрібних у житті знань, навичок та умінь.

Формування у дітей пізнавальних інтересів відбувається під час діяльності. Розвивається емоційна, розумава та вольова сфера дитини, що виявляється в готовності та вмінні здобувати нові знання.

Пізнавальна діяльність учня на уроці сприяє розвитку пам’яті, мислення, уяви, сприймання. Повнота і чіткість сприйняття можливі лише за відповідної установки, сконцентрованої уваги й активної розумової діяльності, яка виявляється в аналізі, синтезі, порівнянні, конкретизації та інших мисленнєвих операціях, що у свою чергу потребує розвиток пам’яті.

Неможливо досягнути потрібної уваги, доки учень не зосереджений. Практика показує, що найнеобхіднішим під час перебування дитини у школі є її ознайомлення з такими мислительними операціями як синтез, аналіз, порівняння, узагальнення, за допомогою яких розвиваються такі пізнавальні операції як пам’ять, уява, увага.

Отже, головне наше завдання не змушувати учнів до навчання, а розвивати в них пізнавальні інтереси та потреби, а також бажання долати труднощі навчальної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НА УРОКАХ ЧИТАННЯ

Пізнавальний інтерес - це інтерес до навчальної діяльності, здобуття знань, до пізнання та науки.

Маючи інтерес вчитель може розраховувати те, що він сприяє інтелектуальної активності, емоційного підйому, вольовим прагненням школярів.

Отже, формуючи пізнавальний інтерес вчитель забезпечує сприятливу атмосферу навчання, підштовхує  учнів до вирішення проблем, цілей, завдань. У навчальних процесах він виступає у різних висловлюваннях.

Пізнавальний інтерес спонукає особистість до активної навчальної діяльності.

Сформувати інтерес до читання — це, передусім потрібно забезпечити хорошу сформованість самого вміння читати. У процесі читання прийнято виділяти дві взаємозалежні сторони:  технічну (швидкість, правильність і виразність), і змістову( розуміння змісту прочитаного).

Одним із головних завдань у початковій школі є формування в дітей вміння читати. І хоча вчитель приділяє багато зусиль у цьому напрямку, але результати можна назвати задовільними, так як педагогічна практика показує, що в дітей у перших класах звичка читання формується недостатньо повноцінно. Причиною є те, що школярі відчувають певні труднощі під час роботи із вербальною інформацією, що вимагає великого навантаження їх інтелектуальних сил, і поступово пропадає інтерес самого процесу читання.

Пізнавальний інтерес розпочинається з простої допитливості. Згодом переростає в зацікавленість, а далі – у звичку до постійної розумової праці. Ця звичка формується системою різноманітних засобів впливу на учня в школі, у позашкільних закладах і в сім'ї.

Для розвитку пізнавальних інтересів учнів ефективним засобом є система пізнавальних завдань, спрямованих на формування основних компонентів повноцінної навчальної діяльності та компетентностей учнів.

Багатогранна система пізнавальних завдань повинна включати їх типології, побудовані на основі:

а) узагальнених прийомів та методів пошукової діяльності;

б) освітніх цілей вивчення предмета і критеріїв , що визначають рівень мотиваційного потенціалу пізнавальних завдань;

в) рівнів пізнавальної активності школярів.

Таким чином вона забезпечує цілеспрямований розвиток головних компонентів діяльності навчання і поетапність формування пізнавальної активності учнів молодшого шкільного віку.

Нижче розглянемо застосування  та використання інтерактивних методів на уроках читання на прикладі малих груп учнів.

Робота в малих групах дозволяє  учням набути навичок, що необхідні  для спілкування та співпраці. Вона надихає на  роботу в команді. Ідеї, створені в групі, допомагають учасникам бути корисним одне для одного. Висловлювання власних різних думок допомагає їм відчути особисті можливості та зміцнити їх, знайти вирішення даних питань. (Додаток 2)

Учитель,  об'єднуючи учнів у малі групи, розподіляє завдання між ними. Вони повинні за певний час (приблизно, 3-10 хв) виконати це завдання та представити результати роботи  кожній  групі .

Переважно більшість завдань варто  опрацьовувати саме в малих групах або парах, тому що учням краще висловити свої думки в невеличкій групі. Робота в малих групах допомагає заощадити час уроку, бо зникає проблема вислуховувати кожного учня великої групи.

Щоб  почати роботу з малими групами необхідно:

1. Об'єднати учнів у малі групи (4-6 осіб).

2. Ознайомити їх із ролями, які вони виконуватимуть.

- Спікер, тобто керівник групи:

Ознайомлює учнів із завданням групи;

вказує порядок виконання;

слідкує за висловлюваннями по черзі;

заохочує групу до роботи;

підбиває підсумки роботи своєї групи;

вибирає доповідача і надає йому слово.

- Секретар:

записує результати роботи своєї групи (стисло й розбірливо);

має бути готовим в будь-який момент висловити  думку групи під

час підбиття підсумків або допомогти доповідачеві.

- Посередник:

стлідкує за часом; заохочує учнів групи до роботи.

• Доповідач:

Чітко, стисло  висловлює думку групи;  доповідає про результати роботи своєї групи.

3. Дати кожній групі конкретне завдання та інструкцію для організації групової роботи:

- висловлюватися можна спочатку за бажанням, а потім по черзі;

- необхідно слухати, коли хтось говорить і не перебивати. Обговорювати ідеї , а не особистості учнів, які висловлюють ці ідеї

- не оцінювати та не ображати учасників групи;

- намагатися в групі дійти спільної думки, хоча в певних випадках може бути особлива думка, що має право на існування.

4. Виділити час на групову роботу. При цьому учитель має надати потрібну допомогу кожній групі.

5. Запропонувати групам представити свої результати роботи.

6. Прокоментувати кожну  роботу групи.

РОБОТА В ПАРАХ (Один проти одного, один – вдвох –всі разом, « Думати працювати в парі, обмінятися думками») (Додаток 3)

Однією з форм роботи в малих групах є робота в парах. Один із варіантів проведення:

- поставити учням запитання для дискусії. Після пояснення питання або окремих фактів, що наведені у певній ситуації, дати учням трохи часу для того, щоб вони продумали усі можливі варіанти відповідей або рішень самостійно;

- об'єднати учнів у пари, визначити, хто з пари почне висловлюватись, але перед цим вони обговорюють свої ідеї одне з одним. Відразу необхідно визначити час на висловлювання кожного з учасників пари та спільне обговорення. Це допоможе учням звикнути до чіткої організації роботи в парах. Вони мають дійти згоди у вирішенні завдань  або відповідей.

Робота в парах дає час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучити свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння вести дискусію й переконувати співрозмовника. Під час роботи в парах можна швидко виконувати вправи, які за інших умов потребують великої затрати часу: обговорити короткий текст, завдання; узяти інтерв`ю і визначити ставлення партнера до тої чи іншої навчальної діяльності; зробити редагування письмової роботи один одного; сформулювати підсумок уроку; протестувати та оцінити один одного; дати відповіді на запитання вчителя; порівняти записи, зроблені в класі. Можна обмінятися своїми ідеями за допомогою інтерактивного прийому  «Картинна галерея»:

«МОЗКОВИЙ ШТУРМ»

«Мозковий штурм»- це ефективний та добре відомий інтерактивний метод колективного обговорення, що широко використовується. Він спонукає виявляти свою уяву та творчість шляхом вираження думок усіх учасників, допомагає знаходити декілька рішень щодо конкретної проблеми.

Порядок проведення:

1. Запропонуйте учням сісти так, щоб вони почувалися зручно та -невимушено.

2. Визначте основні правила (див. далі).

3. Повідомте їм проблему, яку треба вирішити.

4. Запропонуйте учасникам висловити свої ідеї.

5. Запитуйте їх по черзі надходження. Не вносьте в ідеї ніяких коректив.

6. Спонукайте учасників до висування нових ідей, додаючи при цьому свої особисті.

7. Намагайтеся не допустити глузування, коментарів або висміювання яких-небудь ідей.

8. Продовжуйте доти, доки будуть надходити нові ідеї.

9. На закінчення обговоріть та оцініть запропоноваі ідеї. Правила проведення «мозкового штурму», які можна запропонувати учням:

1. Під час «висування ідей» не пропускайте жодної. Якщо ви будете судити про ідеї та оцінювати їх під час висловлювань, учасники зосередять більше уваги на захисті своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові та більш досконалі.

2. Необхідно заохочувати всіх до висловлення якомога більшої кількості ідей. Варто заохочувати навіть фантастичні ідеї. (Якщо під час «мозкового штурму» не вдається отримати багато ідей, це можна пояснити тим, що учасники піддають свої ідеї самоцензурі - двічі подумають перед тим, як висловити.)

3. Кількість ідей слід заохочувати. Врешті-решт, кількість породжує якість. В умовах висування великої кількості ідей учасники мають змогу дати політ уяві.

4. Спонукайте всіх учасників розвивати або змінювати ідеї інших. Об'єднання або зміна раніше висунутих ідей часто спричинює висунення нових, що перевершують попередні.

5. У класі можна повісити такий плакат:

- Кажіть усе, що спаде вам на думку.

- Не обговорюйте і не критикуйте висловлювань інших.

- Можна повторювати ідеї, запропоновані кимось іншим.

- Розширення запропонованої ідеї заохочується.

РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ

Більшість суперечливих питань можна вирішувати, застосовуючи метод розв'язання проблем, що складається з кількох етапів:

Аналіз проблеми. Що трапилося ? Чому? Хто в ній задіяний ? Хто може бути зацікавлений у її розв'язанні? Якої інформації мені бракує й де її можна отримати?

Пошук розв 'язання проблеми. Які способи її розв'язання? У чому їх переваги й недоліки? Які шанси і загрози вони несуть?

Вибір розв'язання. Яке розв'язання найкраще з точки зору загальноприйнятих цінностей, наприклад справедливості, а також інших критеріїв, наприклад низьких коштів або простоти? Які труднощі можуть з'явитися в процесі його реалізації? Якими будуть наступні кроки під час запровадження його в життя? Хто може ускладнити або унеможливити його? На кого можна розраховувати як на союзників?

СИМУЛЯЦІЙНІ ІГРИ (СИМУЛЯЦІЇ)

Це створення вчителем ситуацій, під час яких учні копіюють у спрощеному вигляді процеси, які відбуваються в справжньому суспільному, економічному та політичному житті. Отже, симуляції є «мініатюрною» версією реальності. Цей метод наближений до рольової гри, але він істотно відрізняється від неї, бо його мета - не представлення поведінки конкретних особистостей, а ілюстрування певних явищ і механізмів (наприклад, дії закону попиту і пропозиції, процедури ухвалення рішень в органах місцевого самоврядування чи механізм господарського росту).

Отже, в симуляції не йдеться про демонстрування акторських здібностей, а про вміле і за можливості безособове відтворення даного процесу. Звичайно, треба пам'ятати, що кожна симуляція спрощує дійсність, бо інакше неможливо було б провести її на уроці.

ЗАЙМИ ОСОБИСТУ ПОЗИЦІЮ (Додаток 4)

Цей метод корисний під час проведення в класі дискусії на суперечливу тему. Як проблеми слід використовувати дві протилежні думки, які не мають правильної відповіді.

Мета: це корисна вступна вправа для демонстрації різних думок із досліджуваної теми; дає учням можливість висловити свою точку зору і наприкінці уроку оцінити засвоєння цієї теми.

Порядок проведення:

1. Розмістіть плакати в протилежних кінцях кабінету. На одному з них написано «згоден», на іншому - «не згоден». (Варіанти: на плакатах можуть бути викладені полярні позиції щодо проблеми: наприклад, «Бабина дочка правильно чинила» і «Дідова дочка правильно чинила»).

2. Вивісьте правила проведення вправи й обговоріть їх (викладені нижче).

3. Попросіть учасників стати біля відповідного плаката залежно від їхньої думки щодо обговорюваної проблеми.

4. Довільно виберіть кілька учасників і попросіть їх обгрунтувати свою позицію.

5. Після викладу різних точок зору запитайте, чи не змінив хто-небудь з учасників своєї думки і чи не хоче перейти до іншого плаката. Вони мають обґрунтувати причини свого переходу.

6. Запропонуйте учасникам назвати найбільш переконливу причину протилежної сторони.

Правила проведення вправи:

1. Говоріть по черзі. Не перебивайте один одного.

2. Не сперечайтесь одне з одним. Наводьте нові причини або ідеї.

3. Перейти від одного плаката до іншого можна в будь-який час. Будьте готові висловити причини зміни своєї позиції.

4. Вислухайте причини та ідеї інших. Якщо вас запитають, будьте готові відповісти, які інші причини або ідеї вам найбільше сподобалися.

ПРЕС-МЕТОД

ПРЕС-методислід використовувати тоді, коли виникають суперечливі питання та під час проведення вправ, у яких треба зайняти визначену позицію з обговорюваної проблеми.

Мета: цей метод дає учням змогу під час уроків вибирати аргументи або висловлювати свою думку з дискусійного питання. Метод допомагає учням пояснити свої думки та сформулювати їх у виразній і стислій формі.

Порядок проведення:

Роздайте матеріали, в яких зазначено чотири етапи ПРЕС-методу:

ПОЗИЦІЯ

Я вважаю, що_____________

(висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору)

ОБҐРУНТУВАННЯ

_________ тому, що________

(наведіть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази на підтримку вашої позиції)

ПРИКЛАД

наприклад ________________

(наведіть факти, які демонструють ваші докази, вони зміцнять вашу позицію)

ВИСНОВКИ

__________тому____________

(узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що необхідно робити; тобто, це заклик прийняти вашу позицію).

Метод «Прес» за твором В. Сухомлинського «Тетянка усміхається!». Дати відповіді на запитання:

-         Чи любить Тимко свою сестричку?

-         Які риси характеру притаманні Тимку?

-         Чи дружна у них сім’я?

-         Що робить нас щасливими?

Етапи можна адаптувати, пропонуючи учням наводити декілька варіантів своїх думок або прикладів.

«МІКРОФОН»

Метод «Мікрофон» дає змогу кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

Уявіть, що у вас в руках мікрофон і саме вам потрібно висловити думку. Тому інші учні не можуть говорити, кричати з місця, оскільки право говорити має тільки той, у кого «символічний» мікрофон.

РОЗІГРУВАННЯ СИТУАЦІЇ ЗА РОЛЯМИ (ПРОГРАВАННЯ СЦЕНКИ) (Додаток 5)

Мета: розігрування ситуації за ролями - визначити ставлення до конкретної ситуації або проблеми, набути досвіду шляхом гри.

Рольова гра імітує реальність призначення ролей, які вам дісталися, та дає змогу діяти «як насправді». Ви можете розігрувати свої ситуації, в яких ви вже побували. Вона допомагає навчитися через досвід та почуття.

В ході рольової гри учасники «розігрують у ролях» певну проблему або ситуацію.

Імітація: учні реагують на конкретну проблему в рамках заданої програми. Хоча ці два підходи мають різноманітні характеристики, вони доповнюють один одного і мають на меті: подальший розвиток уяви і навиків критичного мислення; сприяння висловленню суджень та думок; виховання в учнів спроможності знаходити і розглядати альтернативні можливості дій; виховання співчуття до інших людей.

Порядок проведення:

1. Якщо рольову гру використовують у навчальному процесі, то така драматична вправа потребує ретельної підготовки. Початкові вправи мають бути простими з наступним ускладненням.

2. Не чекайте відшліфованої гри з самого початку. Дайте учням можливість провести рольову гру та імітувати історичні й сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності.

 

2.3. ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ШЛЯХОМ ВИКОРИСТАННЯ ПРИЙОМІВ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ ПІД ЧАС УРОКІВ ЧИТАННЯ

На уроці варто використовувати не лише різноманітні форми і методи організації роботи учнів,а й прийоми та ігри,  що дають змогу розкрити зміст їх суб`єктивного досвіду із заданої теми. Впровадження сучасних інформаційних технологій і перш за все технологій та прийомів  критичного мислення допоможе вчителю ефективно використовувати навчальний час та час підготовки до уроку, а також забезпечити молоде покоління знаннями, уміннями та навичками, і найголовніше, навчити їх вчитися, виживати в цьому інформаційному світі, світі швидких змін, формвати  пізнавальні інтереси учнів. Варто обдумувати чергування видів робіт та типів завдань для того, щоб знизити стомлюваності учнів. Заохочувати їх  до висловлювання цікавих та оригінальних ідей і гіпотез. Головне місце в особистісно орієнтованому навчанні займають інтерактивні („inter”- взаємний, „act”- діяти) технології. Сучасна методика нагромадила багатий арсенал прийомів інтерактивного навчання від найпростіших («Робота в парах», «Ротаційні (змінні) трійки», «Карусель», «Мікрофон») до складних («Мозковий штурм», «Мозаїка», «Аналіз ситуації»), а також імітаційні ігри, дискусії, дебати. Використання інтерактивних методів не самоціль, а засоби створення атмосфери успіху, порозуміння й доброзичливості, виявлення здібностей до творчості.

Постійне використання інноваційних форм і методів роботи дає змогу вчителеві успішно розв`язати різні проблеми.

Для цього потрібно:

-         визначити рівень підготовленості класу до сприйняття тієї чи іншої технології;

-         провести достатню попередню підготовку;

-         забезпечити послідовність в освоєнні учнями певних прийомів роботи;

-         дати учням інструкції.

На різних етапах уроку: перевірка домашнього завдання, засвоєння нового матеріалу, робота з текстовими матеріалами, ефективно використовувати такі інтерактивні прийоми : «Зацікав»

Зацікавлення учнів у вивченні нової теми, під час подачі цікавої інформації про організми і процеси, які вивчаються на уроці.

„ Незакінчене речення”

Цей прийом часто поєднується з „ Мікрофоном” і дає можливість працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх з іншими. Дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.

„ Навчаючись – учусь”

Метод використовується при вивченні блоку інформації або при узагальненні та повторенні вивченого. Він дає можливість учням узяти участь у передачі своїх знань однокласникам. Використання цього методу дає загальну картину понять і фактів, що їх необхідно вивчити на уроці, а також викликає певні запитання та підвищує інтерес до навчання.

«Ланцюжок»

Учні читають запропонований учителем текст. Потім кожен по черзі має поставити запитання до тексту і водночас дати відповідь одним словом на поставлене йому запитання. Виграє той, хто поставить найцікавіше запитання і дасть найвдалішу відповідь. Перше запитання ставить учитель. Потім перший учень відповідає на питання і пропонує запитання другому учню, другий відповідає та ставить питання третьому тощо.

«Шпаргалки»

Учням пропонується прочитати текст. Необхідно передати його зміст з допомогою малюнків, умовних позначень або схем. Ці шпаргалки (підписані) віддаються вчителю. За бажанням учні підходять до вчителя і витягають шпаргалку. За цією шпаргалкою потрібно відтворити текст. Відзначаються найкращі шпаргалки та доповідачі.

«Шерлок Холмс»

Учням пропонується швиденько прочитати текст і скласти до нього якнайбільше запитань, не користуючись самим текстом. Питання мають охопити весь матеріал і врахувати найменші дрібниці. Визначається найдовший список питань. Учні дають відповіді на них. Учитель відзначає найбільш активних гравців.

«Концентрація»

Клас ділиться на групи. Кожна група отримує текст на аркушах. Аркуші перевернуті текстом униз. За сигналом учителя учні перевертають аркуші, читають протягом визначеного часу (1-2 хв) текст, а потім знову перевертають аркуші та віддають їх учителю. Після цього кожен учень записує в зошиті те, що запам’ятав із тексту. Далі група записує спільний текст на окремому аркуші. Виграє та команда, що найбільш повно відтворить текст.

На етапі уроку перевірка домашнього завдання цікаво використовувати такі методи і прийоми гри:

«Так - ні»

Це універсальна гра, яка дуже подобається дітям і залучає до активної участі в уроці. Учитель загадує щось (природне явище, число, предмет, історичну подію, літературний персонаж та ін.). Учні намагаються знайти відповідь, ставлячи питання. На ці питання вчитель відповідає словами «так», «ні», «так і ні». Питання треба ставити так, щоб звужувати коло пошуку. Універсальність цього методичного прийому полягає в тому, що його можна використовувати і для організації відпочинку і для створення інтригуючої ситуації. Перевагами прийому є те, що він навчає систематизувати відому інформацію, зв’язувати воєдино окремі факти в загальну картину, навчає уважно слухати й аналізувати питання. Якщо питання некоректне або вчитель не може дати на нього відповідь з дидактичних міркувань, то він відмовляється від відповіді наперед обумовленим жестом. Після гри треба обов’язково обговорити питання: які з них були найвдалішими, які менш вдалими. Головне в цьому прийомі - навчити виробляти стратегію пошуку, а не закидати вчителя незліченною кількістю питань.

«Вірю - не вірю»

Цей прийом можна використовувати на будь-якому етапі уроку. Кожне питання починається словами: «Чи вірите ви, що…» Учні повинні погодиться з цим твердженням чи ні.

«Знайди помилку»

Якщо матеріал, що перевіряється, добре знайомий учням, то цей методичний прийом провокує виникнення ситуації успіху на уроці. А якщо матеріал новий, то успішні пошуки помилки, присмачені щирою похвалою і захопленням учителя, дозволять дітям відчути себе дослідниками й експертами.

Стратегія «Хрестики - нулики»

-         Якщо діти згодні з твердженням вчителя, - ставлять хрестик, а якщо ні – нулик. Наприклад (Д. Павличко «Соняшник») :

-         Дівчинка журнал читала. 0

-         Соняшник дивився на Сонце. +

-         Дівчинка зайшла до хати. 0

-         Хлопчик книжку читає. 0

-         Засоромлено пооглядався і до дверей підкрався. 0

«Тести»

Цей методичний прийом останнім часом став надзвичайно популярним та має велику кількість варіацій. Нагадаємо основні характеристики та правила роботи з тестами. У педагогічній практиці використовують відкриті та закриті тестові завдання. У відкритих завданнях учень сам записує коротку відповідь, у закритих він обирає відповідь з кількох запропонованих варіантів. Робота з відкритими тестами дає учням змогу виявити певну самостійність, однак вона вимагає багато часу.

Закриті тести різноманітніші. Одні з них вимагають від учнів лише пригадати вивчений матеріал, інші перевіряють його розуміння і навіть уміння розв’язувати задачі. На кожному уроці можна використовувати тести оперативного контролю. Невеликі за розмірами (5-8 запитань), вони можуть здійснюватись у вигляді диктанту, у цьому випадку перелік відповідей на запитання записаний на дошці (у закритому тесті). Краще використовувати два варіанти запитань. Варіанти відповідей, як для кожного варіанта окремо, так і один перелік відповідей для обох варіантів. Такі тести мають навчальний характер, тому перевірити їх слід одразу ж після виконання. Учитель вибірково перевіряє роботи окремих учнів, усі інші тести обробляються учнями з допомогою взаємоперевірки. Учитель оголошує результати й аналізує помилки. Складаючи тести, необхідно уникати таких недоліків, як одноманітність побудови, недостатня увага до творчої діяльності, вмінь та навичок учнів, нечіткість формулювання тощо. Тестове завдання має бути записане у формі, яка відповідає цілям і завданням тесту. Завдання мають бути розміщені в порядку зростання складності. Умовно тестові завдання можна поділити на чотири групи за складністю.

Учні з високим рівнем знань можуть мати додаткові творчі завдання – скласти самостійно тести до вивченої теми.

«Сенкан»  (Додаток 6 )

Методика “Сенкан” спонукає з великого обсягу інформації відібрати головне й відтворити в стислій формі.

Здатність підсумовувати інформацію, схоплювати складні ідеї, відчуття та уявлення й формулювати їх декількома словами є дуже важливою навичкою. Це вимагає ретельного обмірковування на основі глибокого розуміння речей. Сенкан - це «вірш», який синтезує інформацію й факти у стисле висловлювання, яке описує чи віддзеркалює тему. Сенкан використовують здебільшого на стадії рефлексії з метою перевірки глибини усвідомлення учнями певних понять. «Вірші» є чудовим інструментом для синтезу складної інформації, для оцінки міри розуміння учнем матеріалу та творчого формулювання думок. «Вірші» є швидким і водночас потужним інструментом для обміркування, синтезування та підсумовування понять та інформації.

Учням дуже подобається складати сенкани.

«Сенкан» - це п'ятирядковий вірш, що будується за певними правилами:

перший рядок - слово-іменник;

другий рядок - два прикметники;

третій рядок - три дієслова;

четвертий рядок - речення з чотирьох слів, що пояснюють суть першого слова;

п'ятий рядок - слово-синонім до першого слова.

Цікавою є також «Сандерсівська система запитань Блума» (Додаток 7). Існує безліч класифікацій запитань за типами, дана ж класифікація являє собою лише один з можливих варіантів. Принциповим у даному випадку є усвідомлення того, що запитання слугують засобом пробудження різних за характером і рівнем складності способів мислення. Згідно із Сандерсом, різноманітні типи запитань утворюють ієрархію, нижчий рівень якої посідають буквальні запитання та запитання на ерудицію. Запитання, розраховані на вироблення оцінок і суджень, розглядаються Сандерсом як запитання найвищого рівня.

Без сумніву, усі види запитань є важливими та корисними, бо ведуть до мислення різними шляхами крізь широченний простір мисленнєвих процесів, навчального досвіду. Кожний тип запитань розрахований на певний тип мислення й веде до формування певних уявлень, які, у свою чергу, сприяють більш тонкому й водночас більш глибокому розумінню. Але при цьому метою є провести учнів за допомогою запитань від найпростішого рівня мислення до найскладнішого, навчити їх найефективніше використовувати свої знання та ідеї. Адже якщо мислення зупинилось на буквальному рівні або рівні ерудиції, то знання учня стають подібними до сукупності інформації в енциклопедії, що стоїть на припалій пилом полиці.

Буквальні запитання - це такі, що вимагають відтворення фактичної інформації. Вони, як правило, розраховані на механічне пригадування, і учню достатньо володіти знанням обмеженого фрагменту певної сфери знань, щоб успішно відповісти. Відповідь на таке запитання легко віднайти в тексті. Вона полягає лише у відтворенні того, що було повідомлено.

Запитання на переформулювання - вимагають від учня подати інформацію в іншій формі. Такі запитання можуть, наприклад, запропонувати учням намалювати в уяві ситуацію, сцену чи подію, яку вони вивчають, та описати, що вони бачать. Запитання на переформулювання стимулюють учнів до трансформування інформації в нові форми. Відповідаючи на таке запитання, учні мають обговорити образи, які вони уявляють, або звуки, які вони чують під час читання. Їхнім завданням є переживання певного сенсорного досвіду та його опис за допомогою мови. Це являє собою активний творчий процес «актуалізації».

Запитання на витлумачення - розраховані на пошук зв'язків між ідеями, фактами, визначеннями та цінностями. Запитання на витлумачення можуть бути, наприклад, такими: Чому, на вашу думку...? Або: У чому, по-вашому, причина того, що...? Такі запитання спонукають до міркувань. Сандерс розглядає запитання на витлумачення як ключові для розвитку мислення вищого рівня, а такі дослідники, як Вон та Естест (1985), стверджують, що сприйняття завжди є витлумаченням.

Запитання на застосування існуючих знань - дають учням можливість вирішувати або далі досліджувати логічні задачі, які трапляються в текстах, для читання або під час навчання.

Аналітичні запитання - пропонують відповісти, скажімо, чи була певна подія достатньо обумовленою, чи може інші деталі та обставини краще висвітлюють суть речей. Учнів також можна запитати про мотиви певного персонажа або, наприклад, чи достатньо логічною виглядає кінцівка твору.

Запитання на синтез - спонукають до творчого вирішення питань і неординарного мислення. У той час як запитання на застосування знань пропонують вирішити проблему за допомогою існуючих знань, запитання на синтез дають можливість застосовувати весь масив знань і досвід для творчого рішення проблеми. Ці запитання заохочують до створення нових сценаріїв, наприклад: Що могли б, на ваш погляд, зробити ці два персонажі? Або: Яким міг би бути інший шлях долання труднощів, що нас спіткали?

Запитання на оцінку - вимагають від учня вироблення суджень на зразок: добре чи погано, правильно чи неправильно, згідно з визначеними учнями стандартами. Подібні запитання пропонують інтегрувати нову інформацію до особистої системи переконань і виробити відповідні судження. Це передбачає складні процеси розуміння та інтеграції, які надають процесу навчання особистісного характеру, а учню - можливість висловити власні думки та принципи. Також ці запитання передбачають винесення оцінки якості набутої інформації або в окремих випадках власної поведінки у світлі нової інформації. Запитання може стосуватись і поведінки персонажів у творі: Правий чи не правий був герой, зробивши таким чином? Чи був герой справедливим чи не справедливим до інших осіб у творі?

Важливо знов звернути увагу на те, що такі запитання виходять за рамки буквальних запитань. Діалог, породжений унаслідок таких запитань, відкриває перед учнем широкий простір для інших ідей та уявлень, висловлених однокласниками. Це, у свою чергу, працює на розширення словникового багажу цілого класу й розвиває здатність формулювати все нові й нові творчі ідеї. Виходячи за рамки буквальних запитань, учитель демонструє повагу до мислення учнів. Учні починають розуміти, що оволодіння фактичними знаннями є лише одним із видів навчання, і що вони мусять інтегрувати, аналізувати та використовувати інформацію в міру її цінності. Учні також поступово підходять до розуміння того, що знання - це не лише те, що написано у книзі чи вимовлене вчителем. Важливо підкреслити, що діти будь-якого віку можуть брати участь в опитуваннях усіх типів, виділених Сандерсом.

Прийом «Дерево рішень» (Додаток 8)

Наприклад, за твором Михайла Стельмаха «Гуси – лебеді летять» можна  дітям поставити таке запитання : 

-         Як ви вважаєте, що в цій повісті казкове, а що реальне?

Інтерактивна вправа «Кольорові капелюхи» (Додаток 9)

У початкових класах використовую лише три капелюхи. У кожного з учнів на парті є кольорові капелюшки: синій, червоний та жовтий.

Жовтий – це факти про знання та вміння, які учні отримали на сьогоднішньому уроці;

 червоний – настрій та  емоції, які учні зараз переживають;

 синій - важливість інформації, яку отримали на уроці .

«Діаграма Вена» (Додаток 10)

Ця стратегія допомагає навчити дітей зіставляти, порівнювати, знаходити спільні риси й ознаки між явищами  та поняттями. Організувати діяльність на уроці доцільно так:

-  учитель об’єднує учнів у пари й дає завдання;

-  учні заповнюють діаграму Вена. Для цього будують два (чи більше) великі кола, які частково накладаються одне на одне так, що посередині утворюється спільний простір, у якому міститиметься інформація, властива обом групам предметів, які порівнюються.

«Кластер»  (Додаток 11)

Кластером називається графічний прийом систематизації знань у вигляді «грона» або «пучка» взаємопов'язаних фактів. Його мета – відтворення вже наявних знань по заданій темі, формування асоціативного ряду і постановка проблемних питань по темі.

-         Дозволяє охопити значно більший обсяг навчального матеріалу.

-         Залучає всіх учнів у навчальний процес.

-         Діяльність цікава дітям.

-         Учні відкриті й активні, так як у них немає страху висловити неправильне судження.

-         Організовує творчу діяльність, забезпечує політ фантазії.

Метод «Кубування» (6 граней – 6 запитань).

Організовуємо роботу так:

1. Назвіть, опишіть…
2. Порівняйте…
3. Висловіть своє ставлення до…
4. Проаргументуйте «за» і «проти»…
5.  Застосування.
6. Встановити асоціації.

За казкою І. Франка «Лисичка та Журавель»  можна використати ось такі запитання для методу «Кубування»:

1. Назвіть головних героїв казки. Які вони?
2. Порівняйте прийоми гостинності героїв.
3. Висловіть своє ставлення до вчинків героїв.
4. Хто з героїв вів себе негарно? Обгрунтуйте.
5. Як би ви вчинили на місці Лисички?
6. Чи траплялася з вами подібна ситуація?

«Т-таблиця» (Додаток 12)

 Т-таблиця: якщо розділити аркуш навпіл (або зобразити на ньому велику літеру “Т”), то отримаємо умовну таблицю для твердження “за” і “проти”, або порівняти характеристику двох героїв твору. Зверніть увагу: протилежні доводи щодо одного й того ж твердження бажано писати одне навпроти одного – це дасть змогу побачити, як “змагаються” між собою ці докази.

«Гронування», або «асоціативний кущ» (Додток 13)

«Гронування», або «асоціативний кущ», є стратегією навчання, яка спонукає учнів думати вільно та відкрито на певну тему. Вона націлена передусім на стимулювання мислення про зв'язки між окремими поняттями. Гронування може бути використане як на стадії актуалізації, так і на стадії рефлексії. Його можна використовувати для стимулювання мислення тоді, коли тема ще недостатньо вивчена. Воно також може бути використане для підбиття підсумків вивченого, як спосіб побудови нових зв'язків чи спосіб графічного зображення нових уявлень.

«Мозаїка «Джигсоу» (Додаток 14)

«Мозаїка «Джигсоу» – методична стратегія, спрямована на взаємонавчання, згідно з якою учні працюють у групах. Вона передбачає вивчення нового матеріалу за допомогою шести так званих кроків. Зокрема, під час вивчення казок організація роботи учнів відбувається так:

1) клас поділяється на групи чисельністю 3–5 осіб (так звані “домашні групи”); кожен учасник одержує номер від 1 до 4-5;

2) учням пропонується, наприклад, текст казки й учитель пояснює, що вся група має усвідомити зміст тексту, який вивчатиметься частинами;

3) текст казки поділяється на логічно завершені частини; учні з однаковими номерами збираються в експертні групи;

4) кожна група досконало вивчає свою текстову частину казки;

5) учні повертаються до своїх домашніх груп;

6) на цьому етапі відбувається повне вивчення тексту казки; кожен учень має розповісти зміст своєї частини, для того, щоб всі члени групи мали змогу дати відповіді на запитання до тексту; потім учитель перевіряє, наскільки діти усвідомили зміст казки – на питання дають відповіді всі члени групи, окрім учня, який був відповідальним за вивчення певної частини тексту.

«Прес»   ( Учні висловлюють свої думки стосовно уроку за алгоритмом.)

Ми вивчили …

Ми навчилися …

Нас зацікавило …

Отже, … та ін.

«Оцінювання»

Процес оцінювання включає:

-         визначення критеріїв оцінювання;

-         ознайомлення школярів з видами самооцінки (адекватна, неадекватна, загальна, детальна тощо);

-         вироблення вміння оцінювати й самооцінювати завдяки вправлянню в цьому видові діяльності;

-         мотивую виставлення оцінок;

-         пропоную учням оцінити роботу на уроці своїх однокласників.

Отже, усі вище наведені методи, технології, прийоми, стратегії сприяють не лише формуванню пізнавальних інтересів учнів, а й критичному мисленню, розвитку ключових  компетентностей учнів. В цілому нетрадиційні методи навчання, які активно використовуються в освітньому процесі, сприяють підвищенню мотивації учнів, дарують відчуття власної волі, формують обстановку взаємовигідного співробітництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Пізнавальний інтерес починається з елементарної допитливості. Потім він може перерости в зацікавленість, а на вищому рівні розвитку – у звичку до систематичної розумової праці. Ця звичка формується системою різноманітних засобів впливу на учня в школі, у позашкільних закладах і в сім'ї.

Пізнавальна активність і самостійність є якісними характеристиками пізнавальної діяльності, вони взаємозумовлені, взаємозв'язані, але не тотожні. Активність - означає свідоме, вольове, цілеспрямоване виконання розумової чи фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, вміннями, навичками, включаючи користування ними у подальшій навчальній роботі і практичній діяльності. Вона виявляється у характері сприймання, реакції на нові знання, кількості пізнавальних питань тощо. Пізнавальна активність супроводжує будь-яку самостійну дію, це, по суті, готовність (здатність і прагнення) до енергійного, ініціативного оволодіння знаннями, докладання вольових зусиль. Пізнавальна самостійність завжди спрямована на засвоєння нових знань, передбачає готовність учня до пошукової роботи, а пізнавальна активність має місце і під час засвоєння знань і під час їх відтворення, закріплення.

Серед активних методів навчання ми виділили наступні три основні блоки:

а) дискусійні методи (групова дискусія, розбір казусів із практики, аналіз ситуації морального вибору тощо);

б) ігрові методи: дидактичні і творчі ігри, в тому числі ділові (управлінські) ігри, рольові ігри (научіння поведінці, ігрова психотерапія, психодраматична корекція); контрігра (метод усвідомлення комунікативної поведінки);

в) сензитивний тренінг (тренування міжособистої чутливості і сприймання себе як психофізичної єдності) [9, с. 19].

Важлива роль інтересу в становленні особистості молодшого школяра. Дитина реалізує свій інтерес у процесі основної діяльності, тому що найсильнішим мотивом у навчанні є саме пізнавальний інтерес, який активно взаємодіє із системою ціннісних орієнтацій, цілями, результатами діяльності, відображає всі складові особистості: інтелект, волю, почуття. За певних умов інтерес є засобом живого, захоплюючого навчання, визначає інтенсивний і зосереджений розвиток пізнавальної діяльності, переростає в стійку рису характеру.

Спеціальні дослідження проблеми активізації пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання показують, що вона значною мірою залежить від наявності внутрішніх спонукальних сил до навчання, що такими силами є мотиви, потреби, інтереси. Саме вони зумовлюють цілеспрямовану діяльність людини.

Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і як мета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності. Така потрійність прояву інтересу як мети, засобу і результату навчання та виховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формування пізнавальних інтересів учнів.

Важливим завданням сучасної школи є також розвиток пізнавальної активності учнів. Для того, щоб успішно розв'язати це завдання, необхідно всебічно стимулювати самостійну роботу учнів, розбудити в них свідоме бажання постійно займатися самоосвітою, яка є одним з важливих структурних елементів безперервної системи освіти, що прийнята в Україні.

Отже, сучасний урок, не можливо уявити без застосування інтерактивних вправ, методів технологій та прийомів,  які зацікавлюють учнів, допомагають їм краще засвоїти навчальний матеріал, при цьому  отримати бажані бали, а найголовніше - необхідні знання.

Кожному вчителю  варто пам’ятати давню мудрість: «Хто стоїть на місці, той відстає…» А якщо  не хочемо  відставати,  тоо змушені рухатися вперед,  не зупиняючись, досягати вершини знань. А у  цьому і полягає головне завдання сучасного педагога.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. (2) Бобровна В. А. Урок читання в 4 класі //Початкове навчання та виховання. - 2008. - № 5-6. - С. 3-31
2. (4 а)Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. Психологическое исследование. — М.: Просвещение, 1986. — 463 с.
3. (4) Буряк В. К. Активность учащихся в познавательной деятельности // Педагогика. - 2007. - № 8. - С. 71-82
4. (5) Варій М. Й. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - 375, с.
5. (9) Данилова Л. Розвивати пізнавальну активність учнів // Рідна школа. - 2002. - № 6. - С. 18-20
6. (22.) Киричук О.І. Навчальні інтереси молодших школярів. - К.: Рад. Школа, 1982.-128 с.
7. (16) 16. Ковынева М. В. Методика активного обучения и воспитания: (Современный подход к гражданскому образованию и воспитанию). - Ростов-на-Дону : Феникс, 2005. - 316 с.
8. (17.) Колісніченко О. Г. Урок читання в 4 класі // Початкове навчання та виховання. - 2008. - № 5-6. - С. 12-16
9. Матоніна Р.Д. Розвиток критичного мислення учнів початкових класів.   –Х.: Видавнича група «Основа», 2013. – 176 с.
10. (22) Матюшкин А.М. Психологическая структура, динамика развития познавательной активности. // Вопросы психологии. - 1982, № 4

 

Додаток 1

Вправа «Розірвана шпаргалка»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Взаємоперевірка.

Код виконання вправи:  1 + 4           2 + 5        3 + 6

 

 

 

Додаток 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток  3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        Додаток 4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 7

 

Додаток 8

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Казкове                                   Реальне

 

 

 

 

Додаток 9

Інтерактивна вправа «Кольорові капелюхи»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 13