Дитина може демонструвати як незвичну та соціально несхвалювану поведінку (наприклад, розгойдування на стільці, голосні вокалізації, нав’язливі рухи), так і руйнівну (самоушкодження, розривання навчальних матеріалів, ламання меблів). Так, це трапляється насправді. І це вагома причина свідомого чи не дуже опору деяких вчителів та батьків ідеї залучення дітей із особливостями до загальноосвітніх закладів.
Треба розуміти, що такі труднощі дає не дитина, а її поведінка. Це вкрай важливо – не ототожнювати поведінку з дитиною, а дитину з її розладом. З поведінкою потрібно працювати. Її можна змінювати. Для цього напрацьовано достатню кількість стратегій та методик.
Аналізом та розробкою поведінкових планів ефективно займаються поведінкові аналітики. Вони працюють у парадигмі АВА (прикладного аналізу поведінки) та мають науково обґрунтовані методики діагностування та втручання. І за наявності в
учня поведінки, що є перешкодою для навчання (самоушкодження, надмірна аутостимуляція, прояви фізичної чи вербальної агресії та т.ін), доцільно залучити спеціаліста з прикладного аналізу поведінки до групи супроводу. Розроблений ним поведінковий план допоможе учню у навчанні та стане корисним усім учасникам навчально-виховного процесу. Професійно підготовлений план поведінкового втручання – надзвичайно функціональний та корисний інструмент включення учня до природнього шкільного середовища. Та з різних причин ідеальне рішення може бути недосяжне в наявних умовах. Тож далі наведено інформацію, яку можна самостійно застосовувати у роботі.
Мета роботи із дезадаптивною поведінкою – не зупиняти її, коли вона вже почалася, а запобігти виникненню. Тож проблемна поведінка може бути не лише джерелом роздратування, а й поштовхом до розширення педагогічного досвіду.
Якою б незвичайною не здавалась поведінка дитини, вона завжди має для дитини сенс. І якщо дорослі спробують зрозуміти, які переваги вона дає дитині, тоотримають інструмент для її зміни.
А саме: зможуть навчити дитину отримувати те ж, демонструючи прийнятні та адаптивні дії.
Плануючи роботу з дезадаптивною поведінкою, передусім треба визначити, з чим саме працювати передусім. Тобто, «дитина веде себе агресивно» чи «дитина заважає проводити заняття» не може бути обрано за мету поведінкового втручання. Такі визначення неконкретні, бо містять різні форми поведінки. Розпливчатість формулювання сприятиме плутанині у роботі педагогів чи батьків та розпилюватиме докладені зусилля. Заважати проводити заняття це: голосно говорити? Чи ходити у приміщенні? Чи підстрибувати за партою? Не можна корегувати усе і водночас, як би того не бажалось. Тож передусім формулюють, що саме у поведінці потребує змін.
Для визначення поведінки, яка потребує змін, зверніть увагу на характеристики:
Корисно зосередитися на наслідках поведінки. Чи є вона небезпечною для дитини та оточення, чи вона обмежує суттєво можливості дитини до включення у соціум. Наприклад, учень може сильно кусати свою руку, але коли робить це рідко, така поведінка не є суттєвою перешкодою до соціальних можливостей дитини і не є надто небезпечною. Також начебто нешкідлива звичка голосно вокалізувати, інтенсивно та тривалий час, може значно обмежити можливості учня щодо перебування у класі з однолітками, оскільки така поведінка викликатиме у оточення напругу та спричинятиме значний дискомфорт. Отже, у наведеному прикладі доцільно зосередитись передусім на поведінці вокалізування під час занять.