Робота з «важкими» дітьми в групі подовженого дня

Робота з «важкими» дітьми в групі подовженого дня

Людина народжується для щастя і для радості, і бореться вона, і діє в ім’я щастя. І не треба забувати,що ти живеш серед людей, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, які тебе оточують – знай, що є межа між тим, що можна.

Діти – наші «квіти життя». Але, на превеликий жаль, не всі діти такі, як нам би хотілося, як кажуть, деякі з них, із «квітів життя» перетворюються на «важких», для нашого розуміння, дітей.

Щоб досягти успіху у своїй діяльності, вихователь має стати для дітей не тільки керівником і організатором, а й старшим товаришем, людиною, до якої усі прислухалися б,яка вміє відчувати настрій, правильно добирати ігри, розумно реагувати на витівки. запобігати конфліктам розв’язувати конфлікти, контролювати ситуацію й уміло надавати дітям свободу дій. Для цього вихователю необхідно знати свої обов’язки і права, прагнути виконувати ці обов’язки, з повагою ставитися до дітей і, якщо це можливо, любити їх незалежно від їхніх моральних рис. Вихователь має пам’ятати, що немає готових рецептів для вирішення педагогічних проблем, але є деякі закономірності, знаючи які можна знайти свій вихід, своє рішення. Знання вікових особливостей дітей, характеристик фізичного розвитку, особливостей їхньої поведінки в певному віці – перший крок на шляху до розуміння своїх вихованців. Наступний – уміння розв’язувати складні педагогічні ситуації, що виникають під час роботи з дітьми. Це не завжди вдається одразу, для цього необхідний досвід, що здобувається досить швидко. А найголовніше – бажання вихователя навчитися педагогічної мудрості.

«Важкі» діти та їхня поведінка

Однією з найактуальніших проблем сьогодення є зростання правопорушень, вчинених дітьми, підлітками, молоддю.

Це пов’язано передусім із загальним соціальним напруженням, психологічною неврівноваженістю всього суспільства, що важко переживає перехід до ринкових відносин та кризу соціальної системи.

Саме діти перебувають нині чи не в найскладнішому становищі внаслідок не сформованості власної системи стійких моральних переконань, ціннісних орієнтацій, що не дає їй змоги адекватно реагувати на події, факти навколишнього життя.

Вже в молодшому шкільному віці можна спостерігати досить чіткі симптоми неблагополуччя у формуванні особистості, констатувати появу «важких» дітей, які за відсутності відповідної педагогічної роботи поступово перетворюються на неповнолітніх правопорушників, злочинців.

До категорій «важких» потрапляють різноманітні школярі: невстигаючі, недисципліновані, діти з різними нервовими і психічними відхиленнями, діти, що знаходяться на обліку у справах неповнолітніх, і просто діти з неблагополучних сімей. Це робить досить складною проблему виробу адекватних методів психічної і педагогічної роботи з «важкими» школярами.

Нині в психології немає єдиного розуміння «важкої» дитини, єдиного підходу до діагности, корекції її поведінки і особистісного розвитку. Кожен із наявних підходів має свої слабні і сильні сторони, і вибір того чи іншого в практичній роботі залежить від багатьох обставин: характеристики професійної підготовки, теоретичних переваг, методичного оснащення, особливостей конкретного випадку.

Відрізнити нормальних дітей від «важких», на перший погляд, легко, але в деяких випадках – це призводить до багатьох проблем. Однак усе-таки існує суттєва відмінність між нормальними й «важкими» дітьми. Вона полягає в тому, що психічні риси в нормальної дитини є випадковою ознакою, якої вона може легко позбутися, якщо захоче і докладе зусиль. Нервові ж діти не можуть цього зробити, отому що не в змогі достатньо виявити вольове зусилля. Звичайні, нормальні діти, піддаються звичайному вихованню, вони бачать, як поводяться дорослі чи їхні однолітки, легко вислуховують рекомендації дорослих; прагнення досягти чогось веде їх до певного рівня соціального пристосування. Щодо «важких» дітей, то вони абсолютно усе роблять навпаки, їх девіз: «Привернути до себе увагу будь – якими методами, в більшій мірі негативними».

До «важких» дітей також відносять повільних дітей. Звичайно, особливих діагностик вони не потребують, їх помітно одразу. Зазвичай, дитина загальмована та млява, в неї погано розвинута координація рухів. Така дитина абсолютно уникає гри з дітьми. Що стосується розуму, то інтелектуальний розвиток достатній. Такі діти дуже спостережливі, але довго «збираються з думками», дуже повільно розв’язують логічні задачі.

Вихователь, пам’ятай про повільних дітей. Запам’ятай: «уповільнена» дитина не винна в своїй нерозгальмованості. Повсякчасні зауваження, насмішки, покарання здатні зробити її невротиком, але жодним чином не прискорять роботу її мозкових структур. Вам необхідно більше уваги приділять їм, і до того ж використовувати певну корекційну роботу, що активно включить їх до роботи зколективом.

Діагностування певних проявів особистості дитини

Для виявлення дітей, які мають труднощі у спілкуванні, проблеми в поведінці й ознаки емоційних розладів, як можливої «групи ризику» передбачаються:

• бесіди з вихователями, вожатими;
• спостереження;
• тестування, соціометричні дослідження, аналіз анкет дітей.

Для надання психологічної допомоги необхідно правильно класифікувати проблему та визначити коло осіб, зацікавлених у її вирішенні.

Дуже важливим на етапі діагностування проблеми є встановлення її істинності, тому що, як свідчить практика, часто дорослі, виявляючи непродуктивні психологічні захисти, переносять власні негативи на особистісну реальність дитини, в результаті цього порушується адекватне сприйняття дитини та мотивів її поведінки. Практика доводить, що існує прямий зв'язок між рисами, які викликають у вихователя різне неприйняття і особистісними проблемами самих дорослих.

Тому, якщо вплив такого дорослого на дитину є визначальним (батьки, значимі дорослі), вказані риси з часом можуть закріплюватися у поведінці нак рівні виконання ролі (вдома я – брехун, бо дорослі мені не вірять), чи на більш глибокому рівні – самоусвідомлення (я- нездібний). В результаті дитина починає поводитися відповідно до послів’я: «Скажи йому сто разів, що він свиня, і на сто перший раз він захрюкає».

Особливої уваги вихователь потребують діти, які перебувають у юнацькому віці. Адже юнацький вік - це період, коли необхідність визначення свого місця в житті стає головним компонентом соціальної ситуації розвитку. Психологічна готовність до самовизначення передбачає формування у старшокласників певних психологічних механізмів, які забезпечують у майбутньому свідоме, активне, творче життя, формування механізмів особистісної цілеспрямованості. Такі вікові новоутворення не виникають самі по собі. Навпаки, підлітки та юнаки відчувають дуже великі суб’єктивні труднощі у визначенні особистих життєвих завдань та перспектив.

Отже, однією з психологічних причин девіантної поведінки дитини – провокаційна поведінка дорослого. Як висновок, треба знати, що ми, як вихователі, маємо приділяти велику увагу своїй мові, особливо планувати розмову з дитиною, щоб ні в якому разі не сприяти розвитку негативної поведінки, а навпаки запобігати.