3 травня о 18:00Вебінар: На допомогу вчителю: онлайн-тести «На Урок» в освітньому процесі

Родинне свято "Від щирого серця"

Про матеріал
Сценарій позакласного родинного свята "Від щирого серця" для учнів старшої ланки.
Перегляд файлу

Родинний вечір-вогник

 

Мета: виховувати в дітях любов до найближчих і найрідніших людей — матері й батька; навчати учнів чемного й шанобливого ставлення до бать­ків, рідної домівки, «малої Батьківщини», свого народу, рідної мови, країни; формувати в дітей почуття обов'язку перед батьками, вміння висловлюва­ти щирі почуття до рідних; сприяти розширенню духовного світу учнів.

Форма: родинне свято.

 

ХІД ЗАХОДУ

 

Під музику до святково прибраної зали (або класної кімнати) входять батьки та вчителі, розсаджуються по місцях.

 

Учитель. Шановні батьки, учителі, учні!

Сьогодні у нашому класі велике свято — свято подяки дітей своїм бать­кам. Незабаром, шановні батьки, для ваших дітей пролунає останній дзво­ник.  Зазвичай у цей святковий день ми вшановуватимемо також і внесок батьків у складну справу виховання. Проте ми вважаємо, що кількох хвилин подяки недостатньо для того, аби гідно віддячити батькам, які виховували й далі виховуватимуть наших чудових учнів. Тому саме вам, любі наші батьки, ми сьогодні при­свячуємо ціле свято «Від щирого серця».

Отже, тепер — слово вашим дітям.

Ведуча

Дня доброго вам, батьки!

Щиро зустрічаємо

І на святі на родиннім

Вас усіх вітаємо.

     Ведучий

Нехай над вами небо голубіє,

Не знають втоми руки золоті,

Нехай душа ніколи не старіє,

І серце не втрачає доброти.

Ведуча

Нехай для вас не згасне сонце,

Нехай не віють в душу холоди,

Хай жито на столі і Бог на небі

Вас завжди порятують від біди.

 

Ведучий. Шановна, дорога родино!

Так, так, я не помилився — саме родина. Тому що всі ми, присутні в цій залі,— одна велика родина: і батьки, і діти, і вчителі. Ми родина з того самого дня, як пролунав для нас, ваших дітей і вихованців, перший дзво­ник, з того часу, як ми вперше переступили шкільний поріг. Породичала нас усіх школа. Не дарма ж саме в школі ми сьогодні проводимо наше свято. Усе тепло своїх сердець, усю нашу щиру подяку ми вклали в підготовку до цього святкового дня. Сподіваємось, що наше сьогоднішнє свято дозво­лить вам гарно відпочити, забути про свої буденні клопоти та негаразди, провести приємні хвилини в спільному родинному колі та прийняти від нас слова подяки та шани за все, що ви робили, робите й робитимете для кожного з нас.

 

Звучить пісня «Родина» (сл. В. Крищенка, муз. О. Злотника).

 

Ведуча. У кожного з нас є своя родина. Це найдорожчі для нас люди, які люблять нас понад усе, допомагають нам у розв'язанні будь-яких про­блем — і справою, і порадою, тому що ми для них теж найрідніші — це наші батьки. І ми їх також любимо понад усе, бо без них не уявляємо свого життя.

Батько і мати — найрідніші та найближчі для кожного з нас люди. Саме ці люди подарували нам життя, можливість дихати, любити, вчитися, іншими словами — можливість бути людьми та й взагалі бути на цьому світі. Саме ці люди першими навчили нас слухати, думати, розмовляти, спілкуватися, любити й віддячувати. Саме для цих людей ми назавжди залишимося дітьми. Саме ці люди будь-якої миті прийдуть нам на допо­могу в скруті, висушать наші сльози та порадіють нашим успіхам.

Сьогоднішній вечір ми присвячуємо вам, батьки,  матусі, бабусі!

 

1-й Читець

Ми до батьків сказати хочем слово,

Сповнене ніжності й любові.

2-й Читець

Бо без батьків чого ми в світі варті:

1-й Читець

  Без маминої ласки і тепла,

2-й Ч итець

                                  Без батьківської строгості та жарту,

1-й Читець

   Без нашого родинного тепла?

 

Ведучий. Недаремно батьківські образи оспівані у віршах і піснях,

прославлені в казках і легендах; і недаремно наше родинне свято сьогодні

присвячено саме їм — нашим любим, дорогим батькам.

 

1-й Читець

Ми любим вас, кохані мами й тата

І зичимо здоров'я вам багато,

Ми хочемо, щоб завжди ви раділи,

І щоб в житті ніколи не хворіли.

2-й Читець

Хоч часом ми буваємо нечемні,

І дуже ви хвилюєтесь за нас,

Але у серці, знаємо напевно:

Частіше радуємо вас.

3-й Читець

Хай Бог охороняє вас від злого,

Хай світить сонце і колосяться жита.

Щоб ви були щасливі та здорові

На многії і многії літа.

Читці (разом)

Хай щастя і радість вам ллються рікою,

Щоб ви не стрічались ніколи з журбою.

 

Ведуча. Книга книг — Біблія навчає: «Шануймо наших батьків!» Майже три з половиною тисячі років тому на кам'яних скрижалях, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Сінай, було вирізьблено слова: «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було та щоб довголітнім був ти на землі».

1-й Читець

Шануйте, друзі, матерів!

Мені болить, коли матуся,

Що має дочок і синів,

Живе одна, мов та бабуся,

 На схилі посивілих днів...

2-й Ч и т е ц ь

Працює вдень, не снить ночами,

І часто зрошує сльозами

Тверду подушку на зорі.

Скотину порає в дворі,

А вдень копає на городі.

3-й Читець

Уста шепочуть: «Світе мій!

Як важко жить мені одній,

Одна-однісінька, та й годі!..»

Цим віршем нагадати я хотів:

Шануйте, друзі, матерів!

 

Ведучий. Новий Завіт навчає: «Шануй батька та матір», «Хто злосло­вить на батька чи матір — хай смертю помре». І це не тільки попередження, бо за Біблією найбільший гріх для людини — це неповага, нелюбов, невдяч­ність до батьків.

 

1-й Читець (на фоні музики «Бандура»)

Гей, то в святу неділеньку,

То рано-раненько,

То не усі дзвони дзвонять,

То сини свою неньку,

Удову стареньку

Із свого подвір'я гонять.

2-й Чите ць

Де старший за руку веде,

                           Середній у плечі випихає.

                            А найменший ворота одчиняє

 Й бідну кляне-проклииає:

3-й Ч и тс ц ь

 

"Ой, іди ж ти, мати,

Куди-небудь собі проживати..

Бо ти нам неподобна,

Проти діла неспроможна.

Отож, тобі шлях-дорога

 

Широка й довга!»

     1-й читець    Життя...

Людина чуйна

 І пса не вижене із двору.

Коли живе

Десяток-другий літ,

Охороняючи садок її й комору.

Притулок дасть

Поїсти дасть, як слід.

2-й Читець

А зла

                            І рідну матір виряджає.

                            Коли нема вже користі від неї.

                            Проте на людях

                            Розточа слова:

                            Він рідний син.

                            Вона ж чомусь нездужа.

 

Ведуча. Ніхто не має права засуджувати своїх батьків. Кожен повинен зрозуміти просту істину — батьки дали нам життя, і кожен у хвилини непорозуміння чи образи повинен повторювати такі слова: «Своєю появою на світ я завдячую тобі...»

Найщасливіші хвилини нашого життя пов'язані з матір'ю та батьком, з рідною домівкою. Наодинці з рідними ми відчуваємо себе захищеними та щасливими, і в ці хвилини зовсім неважливо, чи заможні наші батьки, чи престижна в них робота. Важливо тільки те, наскільки вони люблять нас і наскільки ми любимо їх. Батьків, як і Батьківщину, не вибирають. Це мають розуміти всі.

 

1-й читець

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

      2-й читець

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

      3-й читець

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

      1-й читець

Можна вибирать друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

       2-й читець

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

       3-й читець

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські та білява хата.

       1-й читець

І якщо впадеш ти на чужому полі.

Прийдуть з України верби і тополі.

2-й Читець

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

3-й Читець

                             Можна все на світі вибирати, сину.

                            Вибрати не можна тільки Батьківщину!

Ведучий. Шанування батьків — один з найсвятіших обов'язків людини і неоплатних боргів дітей. Батьки нас виростили, виховали, навчили добра, леліяли, любили. І як же не відплатити їм шаною, любов'ю, ласкою і допомогою? А власне, тільки цього на схилі віку і хочуть від нас, дітей, наші батьки. А якщо уваги, піклування не відчувають, їм здається, що вони ста­ли тягарем, чимось зайвим, непотрібним для своїх дітей.

1 -й Читець

Допоки нас чекають наші мами,

І доки виглядають нас батьки,

Провідуймо, та не лише листами,

Хоч дорогі їм і скупі рядки.

2-й Читець.

Коли неждано вдарять в дзвони далі,

Тоді на все, на все знайдеться час.

Але не сльози, не вікон печалі —

Уже ніщо не виправдає нас.

3- й Читець

                             Заниє жаль у щедрім слові «мамо»,

                             І чайкою здригнеться синя вись.

                             Провідуймо і завжди пам'ятаймо,

                             Що можем запізнитися колись.

   1-й Читець. Живе у народі хвилююча бувальщина про материнську любов.

У маленькій лікарні на околиці великого міста перебували дві матері — Чорнокоса і Білокоса. Вони народили синів того самого дня. Обидві матері були щасливі. Вони мріяли про майбутнє своїх синів.

— Я хочу, щоб мій син став видатною людиною,— казала Білокоса мати. — Музикантом або письменником, відомим в усьому світі. Або інженером космічних кораблів.

 — А я хочу, щоб мій син став доброю людиною,— мовила Чорнокоса мати.— Щоб ніколи не забував матері й рідної домівки, любив Батьків­щину і ненавидів ворогів.

Щодня до молодих матерів приносили дітей: затамувавши подих, диви­лися вони па личка своїх синів. А в очах їхніх сяяли щастя, подив і розчулення.

Минуло тридцять років. До тієї самої лікарні знову потрапили дві жінки — Чорнокоса і Білокоса. В їхніх косах уже сріблилася сивина, але жінки були все такими ж гарними. Їх обох поклали до однієї палати ліку­вати хворе серце. Жінки впізнали одна одну, розговорилися,

  • Ким же став твій син? — спитала нарешті Чорнокоса мати.
  • Видатним музикантом,— з гордістю відповіла Білокоса.— Він тепер диригує оркестром, виступає у найбільшому театрі, виїжджає за кордон.— І назвала ім'я сина.— А твій ким став? — спитала Білокоса.
  • Хліборобом. Механізатором. Син мій оре землю і сіє хліб, збирає врожай. Живемо ми в селі, у сина двоє дітей...
  • А проте, щастя тебе обминуло,— сказала Білокоса.— Твій син став простою, нікому не відомою людиною. Таких мільйони.

І дня не минуло, а до Чорнокосої матері приїхав із села син. В очах неньки світилася радість, здавалося, вона в цю мить забула про увесь свій біль.

 Видужуйте, мамо,— сказав син і на прощання поцілував її.
А до Білокосої матері ніхто не прийшов.

 У сина зараз концерт... Якби не концерт, він обов'язково прийшов
би,— задумливо мовила Білокоса.

Надвечір другого дня до Чорнокосої матері знов приїхав син-хлібороб. Привіз бджолиного меду, паляницю, яблук. Від щастя обличчя в Чорноко­сої матері освітилося і зморшки розправилися. До Білокосої матері так ніхто і не прийшов.

Увечері жінки лежали мовчки.

Чорнокоса посміхалася, а Білокоса стиха зітхала, боячись, щоб її зіт­хань не почула сусідка.

Так повторилося і втретє, і вчетверте.

Минув місяць, до Білокосої матері так ніхто і не прийшов.

Лікар сказав Чорнокосій матері: «Тепер ви зовсім здорові». А Білокосій тихо мовив: «Вам ще треба полежати. Ви теж одужаєте». Говорячи це, лікар чомусь дивився вбік.

За Чорнокосою матір'ю приїхав син. Він привіз букет великих червоних троянд.

Прощаючись із Чорнокосою матір'ю, Білокоса попросила побути з нею кілька хвилин наодинці. Коли з палати всі вийшли, Білокоса мати зі сльо­зами на очах запитала:

 Скажи, люба, як ти виховала такого сина? Ти щаслива, а я...— і вона

заплакала.


— Ми розлучаємося, і ніколи більше не побачимося,— сказала Чорно­коса.— Тому я скажу тобі всю правду. Син, якого я народила того щасливо­го дня багато років тому, помер... Помер, коли йому не було ще й року... А це не кровний мій син, але рідний! Я всиновила його трирічним хлопчиком. Проте, я для нього — рідна мати. Ти це бачила на власні очі. Я щаслива. А ти нещасна людина, і я глибоко співчуваю тобі. Якби ти знала, як я пережива­ла всі ці дні за тебе. Вийдеш з лікарні, піди до сина і скажи: його бездушність повернеться проти нього. Як він ставиться до матері, так і його діти стави­тимуться до нього. Байдужість до батька й матері не прощається.

 

2-й Читець

                                Крізь дощ, крізь сніги і тумани,

Чи дороги туман обснує,

                                Приїжджайте частіше до мами,

Повертайтесь в дитинство своє.

3-й Читець

Забувайте обов'язок, втому,

Не марнуйте дрібницями дні,

Приїжджайте до рідного дому,

2-й Читець

     Розвесняйте в нім душі свої.

 

 Там ростуть чорнобривці і м'ята,

Де пройшли ваші дні золоті,

Лиш не можуть там вічними стати

     Руки мамині — крила святі.

3-й Читець

 

    Щоб не мучила совість потому,

 Не приносьте батькам ви печаль,

 Бо для них ви — сонячний промінь,

 То ж не гасніть у рідних очах.

 

Звучить «Пісня про матір».

 

Ведучий. Найдорожчі у світі люди — рідні батьки. Вони завжди виба­чать, зрозуміють, вислухають. Поки живі батьки, ми всі щасливі, поки живі батьки — кожен з нас залишається дитиною. І в 10, і в 20, і в 40 років.

2-й Читець

Заваріть мені, мамо, рум'янку і м'яти.

Щоб була моя доля на радість багата,

Щоб була моя доля, як поле, широка.

3-й Читець

     Щоб була, ніби море, бездонно глибока

 

Заваріть мені, мамо, чебрецю, звіробою.

Щоб ніколи не була я в дорозі слабкою.


Щоб зневіри не знала я в дружньому слові,

І щоб щастя спізнала у взаємній любові.

1-й Читець

                            Заваріть мені, мамо, зілля чари медові.

                            Від народу щоб мала я мудрість у слові.

                            Від води непокірність і тепло від землі.

                            Заваріть диво-чари, мамо, мені.

Ведуча. Спочатку батьківські очі дивляться на нас з любов'ю, потім — з гордістю, а далі з надією. Зростають діти і стають старшими батьки. Це неминуче, це — як невблаганний час.

2-й Читець

Приїжджайте частіше додому,

Щоб не мучив вас сором потому.

Не привозьте ні грошей, ні слави,

Будьте з рідними рідні, ласкаві.

3-й Читець

Зачерпніть водиці з джерельця.

Прихиліться серцем до серця,

Пригадайте дитинства стежки,

Розцілуйте батьківську сивину,

Бо не вічні ні батько, ні мати,

Часом можете їх не застати.

Читці (разом)

Щоб не мучила совість потому —

Приїжджайте частіше додому.

 

Звучить пісня «Чорнобривці» (сл. М. Сингаївського, муз. В. Верменича).

 

Ведучий. Готуючись до нашого свята, ми не лише шукали вірші та пісні про батьків, але й поцікавилися прислів'ями та приказками, присвя­ченими батькам. І ось що ми зрозуміли — ці прислів'я становлять начебто правила, якими людина має керуватися в повсякденному житті та завжди їх пам'ятати. Ось вони.   .

1-й Читець. Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.

2-й Читець. У сокола і діти соколята.

3-й Читець. Добрі діти — батькам вінець, а злі діти — батькам кінець.

1-й Читець. Яке дерево, такі й квіти, які батьки, такі й їхні діти.

2-й Читець. Яка сім'я, такий і я.

3-й Читець. Який дуб — такий тин, який батько -— такий син.

1-й Читець. Який кущ — така й калина, яка мати — така й дитина.

1-й Читець. Мати одною рукою б'є, а другою гладить.

3-й Читець. Батько краще догляне семеро синів, ніж семеро синів батька.

 


 

Ведучий. Які ми щасливі, що у нас є все: наші любі, дорогі батьки — тато й мама. Мама — то ніжність, ласка, тепло, а батько — то впевненість, мужність, сміливість. Мати нас вчить співати, вишивати, а батько — поратися по господарству. Уже так склалося, що якщо в сім'ї син, то він тягнеться більше до батька, а дочка — до матері. Та до кого б ми не тули­лися, нам потрібні обоє батьків. А якщо в сім'ї немає одного з них — ми тоді, як птах без крила, як пісня без слів, як соловей без пісні, як квіти без сонця.

1-й Читець

У Івася немає тата.

Не питайте тільки, чому.

Лиш від матері ласку знати

Довелося хлопчині цьому.

2-й Читець

 

Він росте, як і інші діти,

І вистрибує, як усі.

Любить босим пролопотіти

По ранковій колючій росі.

3-й Читець

 

Любить квіти на луках рвати,

Майструвати лука в лозі,

По городу галопом промчати

На обуреній гнівній козі.

1-й Читець

 

Але в грудях жаринка стука.

Є завітне в Івася одно:

Хоче він, щоб узяв за руку

І повів його тато в кіно.

2-й Читець

Ну, нехай би смикнув за вухо.

Хай нагримав би раз чи два,

Все одно він би тата слухав,

І ловив би його слова.

3-й Читець

 

Раз Івась на толоці грався.

Раптом глянув — сусіда йде.

— Ти пустуєш тут,— озвався,

1-й Читець

А тебе вдома батько жде...

 

 

Біг Івасик, немов на свято.

І вибрикував, як лоша,

І. напевно, була у п'ятах

          Пелюсткова його душа.


На порозі закляк винувато,

Але в хаті — мама сама.,.

Дядько кажуть, приїхав тато...

Тільки чому ж його нема?

3-й Читець

 

Рантом стало Івасю стидно.

Раптом хлопець увесь поблід —

Здогадався, чому єхидно

1-й Читець

Захихикав сусіда вслід...

 

Він допізна сидів у коноплях.

Мов уперше вступив у гидь,

З оченят, від плачу промоклих,

Рукавом витирав блакить.

2-й Читець

 

А вночі шугнув через грядку.

Де сусідів паркан стирчав,

Вибив шибку одну з рогатки

І додому спати помчав...

3-й Читець

Бо ж немає іншої кари,

Хто дотепи свої в іржі

Заганяє бездумно в рани,

У болючі рани чужі...

 

Ведуча. Про маму, матусеньку, матінку я хочу зараз сказати.

                      Ти нелегке життя прожила, моя мамо,

                        В мозолях твої чесно спрацьовані руки,

                        Скільки ти, моя рідна, не спала ночей,

                       Аби нас довести до ума, до науки.

 

Звучить пісня «Ой мамо, мамо...»

 

Ведучий. Колискова пісня... Лагідний мамин спів засіває дитячу душу любов'ю до людей, до природи, до рідного краю, до мови, до пісні. Під лагідну мамину колискову зростають майбутні поети й композито­ри, хлібороби й захисники рідної землі, космонавти й учені, просто мудрі, працьовиті люди. Мелодії цих пісень виховують чуйність і мило­сердя.

 

Ведуча. Заспівай мені, мамо... Заспівай мою дитячу колискову, мою колискову барвінкову, в яку переливається твоя любов, в якій веселкою виграє лагідний світ з пухнастими котиками, турботливими ґулями, ніж­ними снами-дрімотами.

 

1-й читець

 


Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплять ночі у лимані зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

2-й читець

 

2

 

-й Ч и Т є ц ь

                     Ой біжи, біжи досадо, не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синові гойдати,

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

3-й Читець

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,

Лоскотали марево золотим сузір'ям.

 

Ведучий. Думаю, усім нам сьогодні хочеться послухати мамину доб­ру казку, що до кожного в дитинстві заглядала в шибку «сивими очима»; або послухати колискову, яку співала нам ненька. А може, хтось із мам виконає колискову, яку співала своїй донечці чи синові?

 

Мама якогось із випускників виконує колискову пісню.

 

1 -й Читець

Мамо! Немає милішого слова,

Ти ж бо життя і творіння основа.

Пензель, перо надихались тобою,

Вічна ти в пісні — з болем, любов'ю,

2-й Читець

 

Земля дочекалась і сонця, і світу,

Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.

Нічого не треба, нічого не хочу від світу.

Аби тільки мама на білому світі була.

3-й Читець

 

Я часто ночами пригадую знов

Дитинства сполохану казку...

Спасибі вам, мамо,

Спасибі вам, мамо, за вічну любов

І щедру незміряну ласку,

1-й Читець

 

Схилялось над ліжком привітно чоло.

Дрімали натомлені очі...

Спасибі нам. мамо,

                           Спасибі вам, мамо, за ваше тепло

І довгі недоспані ночі.

2-й Читець

Чи я українець?

Чи я окраянець?

З якого я краю,

І чий я окраєць?

Якої хлібини

Я крихта солона?

Якій нелюдимці

Я виходець з лона.

Яка мене мати

На світ породила,

Без роду, без імені

В люди пустила?

Лежав і мовчав я

Під небом високим.

І в небі відлунням

Пішли її кроки.

Світи оніміли,

І мить без надії...

Матусю!

Шевченкові плачуть Марії.

Всі покритки, наймички.

Горді синами.

Ой, чули б ви, мамо.

Як кликав я «мамо!»

                          І нині я кличу: «Знайдіться, матусю!

За те, що родила,

    Тобі я вклонюся!»

 

Ведуча. Ставлячи високі вимоги до жінки-матері, народна мораль водночас вимагає шанобливого ставлення до неї і з боку її дітей.

 

Ведучий. У народі кажуть «Не та мати, що породила, а та, що добра

навчила!»

 

Ведуча. А ще кажуть «Не та мати, що повила, а та, що до розуму дове­ла». Саме тому українська народна мораль так суворо засуджувала розпу­сту, дівочу легковажність: так гнівно картала матерів-зозуль, які залишали напризволяще своїх дітей, або, народивши дитину, не дбали про її подаль­шу долю.

 

3-й Читець

То не вітер, то не буйний.

Що дуба ламає:

То не лихо, то не тяжке.

Що мати вмирає:

Не сироти малі діти,

Що неньку сховали:

їм зосталась добра слава.

Могила зосталась.

Засміються злії люди

Малій сиротині:

Виллє сльози на могилу,

Серденько спочине.

А тому, тому на світі

 Що йому зосталось?

Кого батько і не бачив.

Мати одцуралась?

Що зосталось байстрюкові?

Хто з ним заговорить?

Ні родини, ні хатини:

     Шляхи, пісні, горе...

 

Ведучи й. І куди б не кинула нас доля, яка б дорога не покликала нас у великий світ, завжди пам'ятатимемо...

Проліта дитинство,

Наче плин води.

Проліта дитинство.

Та у спадок

Зостається материнська пісня,

Повна казок,

Пам'ять зостається назавжди.

 

Одна з присутніх матерів виконує пісню «Сину, ангеле мій».

 

Ведучий. Багато ми уже сказали про найближчу, найріднішу нам людину - маму. А тато? Хіба він не найближчий і не найдорожчий? Авжеж, але чомусь усі пісні про маму, усі вірші для мами, а про батька немає. Готуючись до свята, ми і зіткнулися з цією проблемою.

 

Ведуча. Мені здається, якби я була поетом чи могла писати музику, я б не лише про маму складала вірші та співала пісні, але й про тата — сво­го рідного, дорогого батька, бо він у мене най-най-найкращий батько в світі!

 

Звучить пісня «Смерекова хата».

 

Веду ч и й. Ми добре розуміємо, що хоча зовні наші тата часом суворі, вимогливі, але в своїй душі вони добрі, ласкаві та ніжні, як мама. Не їхня чоловіча вдача не дозволяє їм виявляти м'якість характеру.

 

1-й Читець

Усе в житті міняється і в'яне,

Усе мина, відходить назавжди.

Лиш батьківська любов ніколи не зів'яне,

                             Лиш татові слова зі мною назавжди.

Усе, що є в житті, то долі повеління,

А все, що є в мені, то батькове уміння.

2-й Читець

                              Від батька в мене є терпіння і удача,

І розум, батьку мій,— це твоя добра вдача.

                               Люблю усе живе, що квітне і буяє,

Це, батьку, мабуть, я також від тебе маю.

                              Ти передав мені усе, що сам умієш,

                            І наділив мене усім, що сам ти знаєш.

Життя іде-бреде, квітує і згасає,

                               Науку цю твою я завжди пам'ятаю.

3-й Читець

Нехай ідуть роки, і дні у млі згасають,

А ти для мене є теплом землі — я знаю.

Твоє добро святе і людяність велика,

І відданість землі, і совість у душі —

Це те усе в тобі, за що я поважаю,

І голову свою в уклін тобі схиляю.

 

Ведуча. Тато, як і мама, піклується про нас. Коли ми хворіємо, підійде до ліжка і стримано скаже: «Нічого, скоро видужаєш». Або насва­рить пальцем: «Я ж казав, потрібно тепліше вдягатися...» Ось такі вони: серйозні й стримані у своїх почуттях.

 

Ведучий. Або ще таке: ти щось таке погане накоїв... Мама свариться, кричить, зразу за зошити та щоденник береться, а тато підійде, гляне і скаже поважно: «Щоб більше цього-не було, інакше...» Що то «інакше» означає? Але він так це слово скаже, що — ого! — більше нічого не схочеш накоїти.

 

Ведуча. Мати доглядає дітей, порається по господарству, а ось у батька зовсім інші проблеми і турботи, ми навіть бачимо його рідше, ніж матір, бо він піклується не лише про нас, а про всю сім'ю. Щоб жили ми у достатку, не відчували ні в чому нужди, щоб у хаті було тепло, і на подвір'ї все до ладу, і щоб землю обробити та ще й копійку заробити.

 

Ведуча. Татова любов до нас стримана. Недарма у народі кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона про це не знала. Саме такою і є батько­ва любов. Про це ми знайшли й такі прислів'я: «Батькова лайка — дужча за материнську байку», «Батько не мати — не буде голубити і цілувати», «З батьком суд коротенький».

 

1-й Читець

Батьку любий, тату милий,

Нинішнього свята

Ти від нас прийми, щиренький,

Ці слова подяки.

 

2-й Ч итець


Ці слова — це щира мова,

Щире побажання,

Щоб прожив багато років.

3Читець

     Не зазнав страждання.

 

Щоб усе тобі велося,

Щастя не минало,

                                   Щоб твоє любляче серце

     Смутку не зазнало.

1-й Читець

 

Щоб благословив Всевишній

Твій доробок всюди,

                                   Щоб усе перемагав ти,

2-й Читець

      Перешкоди й труди.

 

Щоб ти вивів нас у люди

Та втішався нами,

Щоб гордитись міг своїми

Донями й синами.

3-й Читець

Щоб навчив нас здобувати

Щастя боротьбою,

Щоб весь народ український

Тішився тобою.

 

Ведуча. Батько — це захисник, годувальник. Батькове слово — це закон. Як скаже батько, так і буде, бо він — голова сім'ї, зразок для своїх дітей. Кожна дитина хоче, щоб її батько був людиною сильною, справедли­вою, щоб був мудрим і мужнім, як ось наші татусі.

1-йЧитець

                            Уклін тобі, наш рідний тату,

                            За те, що ласка в тебе є,

                          Нехай же рідну нашу хату

                           Біда і горе обмине.

2-й Читець

За те, що можем мирно жити,

За те, що все ти бережеш,

За те, що вмієш нас любити,

     То ж будь щасливим ти без меж.

 

Учитель. А тепер я хочу надати слово  одному батькові нашого класу. Послухаємо, що він підготував для нас...

 

Виступає батько.

 

Ведучий. Сьогодні ми сказали багато слів про наших батьків, але

серед нас є і бабуся, яка для нашої учениці є і батьком, і матір'ю. Ми знаємо, що дівчинка любить своїх батьків, але бабуся в неї просто чудова.

 

Учениця

Свою бабусю знаю

Я з давніх,  давніх пір:

Її обличчя любе,

Її ласкавий зір.

 

 

                                   Замислиться бабуся.

                                  Зажуриться на мить,

                              І, знов, дивись, сміється,

                              Ласкаво гомонить.

                              Та над усе на світі

                              Сподобались мені 

                              Її ласкаві руки,

                              Умілі та міцні.

                              О, цим рукам хорошим

                               Робота не важка.

                              Бо шиє, варить, пише

                              Бабусина рука.

                              Буває, щось пошиє.

                              Ви скажете: краса!

                              Вона робить уміє

                              Ну просто чудеса.

                              І я в бабусі руки

                              Цілую залюбки,

                              Вони немов співають.

                              Розказують казки.

                             Я слухаю бабусю,

                             І вся немов у сні.

                             Розумні, ніжні руки,

                             Умілі та міцні.

 

Ведуча. Шановні наші батьки! Ось і прийшов час завершувати наше свято — свято подяки вам, нашим дорогим, любим, чуйним, ніжним, відданим, найкращим батькам у світі.

 

Ведучий. Ми хочемо, щоб у вас не лише сьогодні, але й завжди був хороший настрій, щоб кожний весняний день додавав вам бадьорості, щоб сонячне проміння зігрівало серця, а наші слова подяки — ваші душі.

 

Ведуча. Ми щасливі, що сьогоднішнє свято відбулося, і ми мали нагоду висловити все, що відчуваємо до вас: свою повагу, шану, гордість, ніжність, відданість, любов. Але ці слова — лише крапля в морі. Наш обов'язок перед вами набагато більший, і ми намагатимемося показати це не лише на словах, але й на ділі.

 

1-й Читець

Нехай для вас же сонце світить,

І квіти ніжності цвітуть,

Нехай в добрі і щасті, мирі

Усі роки ваші пройдуть!

2-й Читець

 

Нехай же вам квітує весноцвіт.

Життям стають найкращі мрії.

І доля посилає много літ,

Добра, бадьорості, любові та надії.

 

3-й Читець

Посивіли ваші скроні

Від турботи про дітей,

Шану праці, шану долі

 Віддаємо ми в цей день.

Хай рясним буде суцвіття

У саду, що ви садили,

Зичим миру, довголіття,

Щастя, радості і сили.

 

Читці та  Ведучі (разом)

Хай роки ідуть, а чоло не синіє,

                             Хай внуки ростуть, а лице молодіє.

                             Хай серце не знає печалі й розлуки.

                            Хай радість приносять вам діти й онуки.

                            Бажаєм прожити в силі й здоров'ї

                     Ще многії літа щасливої долі.

 

Звучить пісня «Бажаю щастя». Під музику та оплески свято завершується.

 

doc
Додано
20 лютого
Переглядів
49
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку