Роль уроків української літератури в національному вихованні учнів

Роль уроків української літератури   в національному вихованні учнів

      Наша Україна – молода держава, яка потребує на шляху радикальних політичних, соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу від тоталітарних ідеологій до свободи й демократії, національного відродження, цивілізованої, соціально зорієнтованої економіки, побудови нового громадянського суспільства.

      Нині, у часи становлення України як незалежної держави, національне виховання повинно займати провідне місце в усьому навчально – виховному процесі школи. Відомо, що патріотизм починається з любові до своєї оселі, із колискової, яку співала мати, із рідної мови та пісні. Саме ці фактори формують поняття « малої батьківщини». Пізніше приходить усвідомлення себе сином чи донькою великої Батьківщини – України, гордість за її славне минуле й розуміння того, що треба працювати для її майбутнього.  Григорій Сковорода писав: » Кожен повинен пізнати свій народ і у народі пізнати себе. Якщо ти українець, будь ним. Усе добре на своєму місці і у своїй мірі».

     Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття) так визначила головну мету виховання: “Набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, формування в молоді, незважаючи на національну належність, особистісних рис громадян Української держави”[5].

     Згідно із положеннями Закону України «Про освіту», Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року [12], «Основних орієнтирів виховання учнів 1–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів» [11], Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді [8] виняткового значення набуває національно-патріотичне виховання, яке має забезпечити різнобічний розвиток, соціальну активність і цілісність особистості, здатної до самостійного мислення, суспільної діяльності, успадкування духовних надбань українського народу, патріота, формування національної свідомості й людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розвитку держави, готовності її захищати.

    Система національного виховання ґрунтується на таких фундаментальних принципах: народність, гуманізація, демократизація, безперервність, етнізація, диференціація та індивідуалізація виховного процесу; систематичність і творча ініціатива учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою й самодіяльністю учнів; зв’язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу й продуктивною працею.

     Сутність основи національного виховання відзначається ідеями національного світогляду, філософії, ідеології, засадами родинного виховання, народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що увібрали в себе надбання національної виховної мудрості.

     Національне виховання – це створена протягом віків самим народом світоглядно-філософська система переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати свідомість та вартість орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь.

    Основи національного виховання закладено вітчизняними філософами та громадськими діячами — Г. Сковородою, М. Драгомановим, М. Грушевським. Способи реалізації принципів національного виховання в практичній діяльності педагогів розглянуто в дослідженнях І. Беха, Л. Кацинської, М. Красовицького, А. Розенберга й інших. Проблеми формування національних і загальнолюдських цінностей в учнівської та студентської молоді в процесі освіти досліджують О. Вишневський, О. Гречаник, В. Іванчук, О. Попова, Л. Рибалко, М. Таланчук, А. Троцко та інші. Питання вивчення, узагальнення й використання досвіду організації національного виховання розробляють О. Кузьменко, Т. Рабченюк, Л. Кацинська, О. Киричук, М. Красовицький.

  На сучасному етапі розвитку педагогічної науки окремі аспекти виховання учнів загальноосвітніх шкіл на національних культурних традиціях українського народу розглядались у дослідженнях  А. Бойко, Р. Дзвінки,                    О. Дубасенюк, П. Ігнатенко, В. Кузя, Ю. Руденко, М. Стельмаховича,                         В. Струманського, В. Поплужного, Г. Шевченко. Видатні вчені та педагоги минулого О.Духнович, Г.Ващенко, С.Русова, К.Ушинський, Я.Чепіга, А.Макаренко, В.Сухомлинський та інші у своїх працях приділяли велику увагу вихованню любові до своєї землі, рідної мови, поваги до історичного минулого, формуванню національної самосвідомості [2, с. 63].

     Визначний український педагог Софія Русова високо цінувала патріотизм  як моральну силу особистості. За її словами, природне національне оточення є невичерпним джерелом патріотичного гартування шкільної молоді. «Любов до рідної країни,- наголошувала вона,- се перший найкращий крок до широко людської гуманності, пошани до людей, се вияв самоповаги, бажання собі й другим волі та  незалежності» [17, с.46].

     У праці “Нова школа” Софія Русова ставить головну вимогу до національної школи – викладання рідною мовою. “Рідна мова у вихованні й освіті – то є найкращий інтимний провідник думок, почувань, вражень”      [13, с.294].

     Як бачимо, рідна мова, на думку С. Русової, є не лише засобом вираження національного, а й індивідуального в людині. Подібне трактування щодо мови в національній школі обстоював і видатний український педагог і педолог Яків Чепіга. У статтях “Національність і національна школа” (1910), “Національне виховання” (1913) він обґрунтував думку про те, що рідна мова є важливою умовою розвитку дитини, що  освіта повинна бути глибоко національною,а розвиток дитини має  поєднуватися з розвитком нації [16, с.24] . На таких позиціях стояв й інший визначний громадсько-культурний діяч  Борис Грінченко. Актуальною є його думка в одній із статей “Якої нам треба школи?”. Педагог називає злочином те, що чужа мова витісняє, заступає рідну. “З чужомовної науки дитина дуже часто стає якоюсь недотепною, важкою на думку” [2, с.118].

     Ідеї демократизму, народності, гуманізму, започатковані видатними світочами педагогіки С. Русовою, Б. Грінченком, Я.Чепігою, надають навчанню та вихованню національного змісту у формуванні якісно нової особистості як учителя-вихователя, так і учня сьогоднішньої доби.  Неможливо  заперечити актуальність сказаного Софією Русовою: “Життя не жде: воно нас кличе до роботи, і доля, щастя нашого народу залежить від того, як ми переведемо в життя дороге, велике гасло: вільна національна школа для виховання вільної, свідомої, дужої нації” [12, с.206].

     Звісно, українській літературі в національному вихованні відведена особлива роль.  Формування громадянина - патріота України, підготовленого до життя, із високою національною свідомістю, виховання підростаючого покоління, яке здатне побудувати громадянське суспільство, в основу якого були б закладені та постійно втілювалися демократія, толерантність та повага до прав людини, набуває сьогодні особливого значення.  Феномен національного складний і багатогранний, тому потрібен системний і комплексний підхід у формуванні національної свідомості школярів. У цьому процесі уроки української літератури повинні стати основою національної вихованості учнів, їхнього громадського змужніння, високої моральності та працелюбства, естетичної насолоди.

    У красному письменстві (народній казці, пісні, поезії, драмі, романі чи повісті автора) живуть реальні українці. Поринаючи у світ, сформований героями, ідучи їхніми тернистими шляхами, відчуваєш усю складність життєвих колізій і вчишся, як треба і як не треба чинити, щоб завжди залишитися людиною серед людей [7, с.3].

      Українська  література є найуніверсальнішою формою мистецтва, що поєднує в собі настрій, мрію, передчуття й переживання, досвід, уявлення, образи існуючого поза людиною світу, процес внутрішнього самовираження любові чи ненависті.  А тому найповніше виражає буття та свідомість, долі й характери людей та нації, пізнання та самопізнання, творення світу й самотворення особистості, є могутньою енергією духу, спроможного виховувати нові покоління. Як писав Тарас Шевченко, художнє слово – це голос народу, свідомість  нації, дух Прометея. 

      Національне виховання шляхом пізнання минулого потребує цілісного та об’єктивного підходу. Завдання педагога полягає в доборі таких форм і методів його розкриття, які б допомогли молоді усвідомити, що історія її рідного народу неодмінно є й історією іншого народу, тому правда про неї не може бути різною, адже  істина завжди єдина. Тільки в руслі такого підходу є можливим становлення характеру, у якому національна гідність тісно пов’язана з повагою до інших народів і націй. Тож на основі поєднання національної пам’яті та усвідомлення сучасних надбань культури формується національна гідність, духовно розкріпачується людина. Тому особливо актуальними видаються слова М. Грушевського про те, що часи романтичної ідеалізації старовини минули і тепер  свої ідеали ми маємо шукати не в минулому, а в майбутньому [4, с. 25].

        Вивчаючи українську літературу в 5-8 класах, учитель повинен акумулювати свою увагу на наступності поколінь, пояснювати учням, що справжні герої були не лише в минулому, а  є й серед нас. І про це свідчать події Революції Гідності та воєнні дії на Сході нашої держави. Крім текстуального вивчення творів усної народної творчості та творів українських письменників, на уроках української літератури потрібно використовувати сучасні засоби навчання, які допоможуть унаочнити виклад літературно-історичного матеріалу через демонстрацію архітектурних пам’яток, що є найкращим свідченням обдарованості наших предків. У ході вивчення української літератури потрібно використовувати нові види роботи, наприклад, очні та заочні екскурсії. До прикладу, вивчаючи в 5 класі поезію П.Тичини «Не бував ти у наших краях…», учитель може сам створити або  дати учням завдання створити презентацію про наймальовничіші куточки природи рідного краю. Це покращить сприйняття твору, сприятиме вихованню любові до рідної землі.

         Багатий матеріал для формування національного виховання на уроках української літератури  містять літописні джерела. Проблема національної свідомості народу в них порушена в багатьох моментах. Вона природно випливає зі змісту творів, підтверджується окремими фактами, думками. Олександр Потебня вважав рівень розвитку національної свідомості критерієм моральності людини. Основними виразниками національної свідомості були самі літописці, які активно цікавилися історичним минулим України, фіксували його, переказували історичні легенди, які передавалися з вуст в уста, висували свої версії давніх подій. Вони, як патріоти, культурні й політичні діячі, прагнули виразити особливості станової, а через неї й національної свідомості в доборі й висвітленні поданого ними матеріалу.

        У 9-11 класах учні засвоюють системний курс літератури за хронологічним і мистецько-стильовим принципами. Вивчати творчість І.Котляревського, Т.Шевченка, М.Коцюбинського, сучасних українських письменників слід у міжнаціональному та світовому контекстах. Рекомендую використовувати активні методи навчання через застосування особистісно орієнтованого підходу, проблемно-пошукових завдань, проектних технологій, компаративного аналізу. Разом  із тим учитель повинен застосовувати міжпредметні зв’язки із зарубіжною літературою, іноземними мовами, історією України, всесвітньою історією, географією, приділяти увагу мистецькому контексту (живопис, архітектура, скульптура, музика).

     «Повість минулих літ» - найяскравіша пам’ятка давньоруського літописання. Варто звернути увагу учнів передовсім на заголовок: »Се повісті минулих літ, звідки почалась Руська земля, хто в Києві перший став князювати й звідки Руська земля  стала буть».  Уже в ньому прочитується патріотичний намір автора, який працював не лише на свій час, а й на майбутнє, закликаючи потомків примножувати добру славу рідної землі.

     Аналіз літопису  вчитель має провести  так, щоб у школярів збагатилася історична пам’ять, виникло бажання знати минуле своєї землі, з’явилося почуття гордості за культуру та літературу наших пращурів. Автор прославляє мудрих князів, возвеличує просвітницьку діяльність Ярослава Мудрого й розумне рішення Володимира Великого прийняти християнство, показує Київську Русь як одну з найрозвиненіших європейських країн. То хіба ж не можна  гордитися нам,українцям XXI століття, такою історією? Адже в ній – наші генетичні корені. На матеріалі літопису доречно буде провести дискусію, зіставити той час і ті проблеми з сучасними, як у розбудові держави, так і в з’ясуванні причин нашого відставання від інших демократичних європейських держав. На таких уроках учитель повинен обов’язково використати історичні тексти та фольклорні жанри (думи, козацькі пісні, легенди, перекази), які утверджують думку про значущість, європейськість української нації й формують національну свідомість учнів.

        Роль уроків української літератури у формуванні національної самосвідомості учнів особлива, бо слово, одягнене в яскраву художньо – естетичну форму, виступає потужним носієм духовної енергії народу, має властивість випромінювати цю енергію, заряджаючи нею читача.

На щастя, високохудожніх, національних за змістом творів у шкільній програмі вистачає. Візьмемо, наприклад, »Слово о полку Ігоревім».     Вивчаючи поему, намагаюся розкрити глибокий патріотизм наших предків, які в жорстоких боях відстоювали свою незалежність, викликати в учнів почуття національної гордості за славні діла наших пращурів.

    Із Сумщиною пов’язане життя й творчість Тараса Шевченка. Ми щиро захоплюємося  образом  Кобзаря, його громадянською принциповiстю й моральною чистотою, почуттям соцiальної й нацiональної справедливостi, вiдданiстю правдi й свободi. Поет звеличує національно-визвольний рух, прагнення народу до незалежності в поемі  « Гайдамаки». У посланні «І мертвим, і живим, і ненарожденим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє»»  закликає українців задуматися над долею України й своєю та й визначитися: хто ми, чого варті, чиїх батьків діти. Великий Кобзар намагався розбудити національну свідомість свого народу, відновити його історичну пам'ять, пробудити власну гідність. Його педагогічна спадщина  адресована народу. У ній роздуми про те, як просвітити український народ, як допомогти йому вибрати кращу долю, як виховати Людину в людині.

   Значну роль  у національному вихованні відіграє творчість Ліни Костенко – нашої  сучасниці. Василь Стус так писав про неї: »Вона не уявляє себе поза інтересами народу, її слово падає «зерням в рідній борозні». По - справжньому державне мислення , формування національної свідомості виявляють у романі у віршах Ліни Костенко  « Маруся Чурай» Богдан Хмельницький, Іван Іскра, мандрівний дяк, ставлячи проблеми духовності на найвищий рівень суспільного буття. Їхня соціальна активність не однакова, але кожен із них бере участь у державотворенні. Згадаймо: козак Іван Іскра, захищаючи на суді Марусю Чурай, одним із аргументів висуває те, що її пісні потрібні саме для висоти духовного життя народу:

                        Ця дівчина не просто так, Маруся.

                        Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа [1, с. 35] .

   Узагальнюючи тему, школярі доходять висновку, що творчість Ліни Костенко, увібравши в себе національні ідеали й кращі риси живої народної мови, ідейною вагомістю, образною довершеністю ставить українську літературу на рівень кращих зразків європейської художньої творчості. Національні проблеми, які досягли в її творчості  вищого ступеня узагальнення, проникають у свідомість читача, викликають активне співпереживання. Саме тому в наш час, коли закладаються підвалини майбутнього духовного вівтаря, ім’я якому Україна, твори цієї талановитої поетеси повинні глибоко вивчатись і широко популяризуватись.

    Василь Стус – люблячий син України, борець і мученик. Митець осуджував психологію українців,  які не можуть самоорганізуватися, осмислити свою значущість, згуртувати національні сили й дати відсіч агресорам, що захопили не тільки землю, а й полонили душі багатьох українців.  (Поезія « За літописом Самовидця») [3, с.21].

    Тема національної зради, думка про те, що стати перевертнем – то страшне зло й гріх,об’єднує романи Івана Нечуя – Левицького « Князь Єремія Вишневецький» та « Гетьман Іван Виговський». Письменник постійно тримає в полі зору головну ідею, час від часу наголошує на тому, що стати перевертнем,»одступити од своєї віри й мови» та ще й бути катом власного народу -  то найстрашніше зло. І кара за нього спадає страшна. Численні історичні постаті населяють сторінки цих романів, збагачують читача маловідомою, свідомо замовчуваною інформацією. 

       Гострі питання ставить нашій добі  роман «Чорна рада» Пантелеймона Куліша – неспроможність жити сім’єю вільною, новою, невміння навести лад у своїй хаті. Не приведи, Господи, до саморуйнування України її ж знедоленим людом, її ж самозасліпленими проводирями. Розкриваючи діалогічні відносини художнього тексту з історичною епохою, минулою й сучасною, ми виховуємо справжнього громадянина – українця, формуємо активну суспільну позицію молоді. Шкода, що до чинних програм з української літератури не ввели новел Леся Мартовича. Виховний потенціал його кумедних творів(«Смертельна справа», » Іван Рило», «Квіт за п’ятку») у наш час, коли молодь не приходить на вибори, неусвідомлено віддаючи своє майбутнє  в руки старшого покоління, є неоціненним.  Ось  матеріал для сучасних школярів, де автор спонукає читача замислитись,що буде з українцями,чи збережуть вони свій національний дух, чи займуть гідне місце у світі. В. Сухомлинський підкреслював, що справжнє народження громадянина відбувається тоді, коли дитина відчуває себе часткою народу і в ній, як сонячний промінь в краплі води, відображається

багатовікова історія цього народу, його велич і слава [14, с.228].

    Велике значення й виховний потенціал для формування громадянина-патріота мають  уроки літератури рідного краю. Особливо плідними вони є тоді, коли проходять у  співпраці із бібліотеками та музеями нашого міста. Різноманітні екскурсії, музейні та бібліотечні уроки, зустрічі із письменниками рідного краю: Галиною Майоровою, Валентиною Плющик, Людмилою Мазур  –  допоможуть учителю виховати почуття гордості за рідний край, що плекає такі таланти.

Великий вплив на формування національного виховання старшокласників мають і курси за вибором та факультативи, які спрямовані на формування ціннісних орієнтацій, естетичних ідеалів учнів: «Сонет в історії української та світової літератур», «Історія давнього українського письменства», «Історія українського письменства», «Доба козаччини в українській літературі».

Особливу увагу слід звертати на зв’язки української та зарубіжної літератур. Адже твори зарубіжних письменників вивчаються в українських перекладах, що дасть змогу зосередити увагу учнів на майстерності художніх перекладів, яскравих барвах української мови, а отже, допоможе у вихованні любові до рідної мови та літератури, викличе прагнення до збереження національних традицій та цінностей.

       Іноді дивуєшся,як щедро наділяє природа окремих людей своїми дарами. Рясно впала  Божа благодать  не тільки на українську прозу , але й на поезію.

       Багатий матеріал для виховання національних почуттів, гордості за великий внесок, зроблений українською літературою у світову художню скарбницю, дає творчість літературно – мистецького угрупування неокласиків (10 клас). Лідер цього угрупування  Микола Зеров та його члени -  Освальд Бургардт, Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Драй - Хмара орієнтувалися на вершинні досягнення світової літератури, по – новаторськи використовували  поезії видатних митців античного, давньогрецького та римського періодів. На що спрямована думка  М. Рильського  у творі « Слово про рідну матір"? Що єднає цю поему з визначною пам’яткою  Київської Русі « Словом о полку Ігоревім». Митець прагне підняти дух народу, щоб сказати:» Ми були , є і будемо!».

      Ким у сфері рідної літератури можуть пишатися юні українці? Передусім тими представниками творчої інтелігенції, яких не могли зламати  ні вилучення з літературного процесу, ні тюрми, ні заслання [9, с. 50].

     На прикладі творчості неокласиків я намагаюся пробудити в учнів історичну пам'ять, національну гордість за те, що Україна таки вистояла в усі тяжкі часи й відновлює свою державність.

     Трагічним оптимізмом пройнята поезія П. Тичини, присвячена пам’яті юнаків, які загинули під Крутами в1918 році. Поет тяжко сумував за цим знищеним поколінням молодої української інтелігенції, у якому вбачав надію нації,і назавжди увічнив образи юних патріотів у вірші « Пам’яті тридцяти». Ідея національного єднання, невмирущості українського народу  – вершина поеми  П. Тичини « Золотий гомін».

    Важливо, щоб робота над змістом цих творів проводилася у вигляді діалогу між учителем і учнями, щоб учні зачитували рядки із поезій, які, на їхню думку,несуть найвище ідейне навантаження,школярі аргументують свої твердження, розкривають асоціації, які викликані назвою твору, доводять, чи перегукується поема  « Золотий гомін» із «Молитвою за Україну», створеною видатними діячами української культури  -  О. Кониським і М. Лисенком.

 Жагучі й емоційні рядки про палку любов до України ми знаходимо у творчості О. Олеся (« О слово рідне! Орле скутий!), Володимира Сосюри                   ( « Любіть Україну»), а поезія Л. Українки «Contra spem spero!» прийде на допомогу,коли буде розбите серце й знесилено опустяться руки. У цій поезії живе українське слово й українська душа.

Сьогоднішня перемога Революції Гідності, прийняття пакету Законів щодо декомунізації суспільного життя сформували умови для відновлення історичної правди про Другу світову війну, давню й новітню історію нашої країни, надали можливість віддати шану усім борцям за свободу України.

У сучасних суспільно-політичних умовах, коли Україна ціною життя Героїв Небесної Сотні, зусиллями українських військових, добровольців, волонтерів відстоює свободу й територіальну цілісність, пріоритетного значення набуває національне виховання дітей, учнівської та студентської молоді, формування самосвідомості та високих моральних якостей громадянина України [10, с.21].

На уроках  української літератури зі старшокласниками слід використовувати такі форми роботи: круглі столи, години спілкування, диспути, КВК, конференції, вікторини, конкурси, випуск бюлетенів, газет, проведення фестивалів, турнірів. Учні повинні брати участь у пошуковій роботі: записувати спогади про минуле, вивчати історичні місця, знайомитися з подіями, пов’язаними з бойовими діями в роки Другої світової війни, збираюти цікавий матеріал про героїв АТО.  Варто запропонувати зібрані нові вірші молодої вінницької поетеси про солдат АТО, які неодноразово побували і на передовій, і у військових госпіталях.   Серед них такі, як «Друже!»,»Привіт!», »Пісня Донбаської чайки»,»Звідси до війни»,  сповнені віри, надії та щирого юнацького патріотизму[15, с.126]. Матеріал  повинен викладатися так, щоб учні вносили свою маленьку часточку в подальше його удосконалення й розвиток, постійно прагнули до самореалізації.

Отже, становище, у якому сьогодні знаходиться наша держава, у котре підтверджує, що нам, педагогам української словесності, не те, що необхідно, ми зобов’язані виховувати дітей національно свідомими громадянами, справжніми патріотами України.

  Тому, по – перше,важливо наповнити навчально-виховний процес українознавчими предметами, подбати про створення відповідного мікроклімату в навчальних закладах, по – друге, домогтися, щоб кожен учень володів українською мовою, знав історію й культуру свого народу.

  Таким чином, ми повинні прагнути, щоб здобуті знання та сформований світогляд учень ніс у родину, щоб повага до дорослих стала невід’ємною частиною  того, що ми називаємо рідним, а це, у першу чергу, – рідна земля, рідна країна.

   В усі часи, в усіх державах суспільство ставило перед собою завдання – виховати громадянина, патріота своєї країни. Саме школа покликана формувати національну свідомість. Тому завдання педагогів – виховати своїх учнів свідомими громадянами, які б любили Україну, були готові захистити її, дбали про розквіт нашої культури, цінували звичаї та традиції своїх батьків і українського народу. Від успішного розв’язання цих завдань залежить майбутнє нашої країни. Тож,шановні колеги, патріотами не народжуються, їх треба виховувати. І ця нелегка місія лежить на нас.

Список використаних джерел

1. Бондаренко Алла. Поезія Л. Костенко у формуванні національної самосвідомості учнів // Дивослово. №4.1994.  С.34-37.

2. Вишневський О. І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. Посібник / О. І. Вишневський. – Дрогобич: Коло, 2003.  63с .

3. ВІват Ганна.Мотиви любові до України та її народу в українській поезії

  // Дивослово.  №12. 2003.  С.20-22.

 4.  Грушевський М. С. Про українську мову і українську справу /                                  М. С. Грушевський // Великий українець: Матеріали з життя та діяльності                       М. С. Грушевського. – К.: Веселка, 1992. 25 с.

5.  Державна національна програма “Освіта:Україна XXI століття” info-library.com.ua›bookstext-563.html.

 6. Животенко-Піанків А. Педагогічно-просвітницька праця Бориса Грінченка  / А. Животенко-Піанків. – Київ, Просвіта, 1999. 218 с.

7. Колісніченко В. М.Виховуємо любов до України. // Вивчаємо українську мову  та літературу. №15(271). 2011. С. 2-5.

 8. Концепція національно-патріотичного виховання молоді [Електронний ресурс]. —Режим доступу : http://osvita.ua/legislation/other/5397/.

9. Кравченко Наталія. Краєзавчий матеріал як засіб національного виховання учнів //Дивослово. №4.1999. С.49 -51

10. Лобушко М. Школа мудрості й патріотизму / М. Лобушко // Сумщина. – 2014. 29 січ. С.21.

11 . Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від  31.10.2011 № 1243 «Про Основні орієнтири виховання учнів 1–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» [Електронний ресурс]. —   Режим доступу : http://govuadocs.com.ua/docs/index-19246059.html. 

12. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/344/2013.

13.Русова С. Вибрані твори / [упоряд., перед., комен. О.Проскура]. – Київ: Освіта, 1996.  304 с.

14. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5-ти тт. – Т. 1. – Київ: Радянська школа, 1976. 654 с.

15.Цикл героям АТО // Стасюк О. Я надиктовую пальцями тишу / О. Стасюк. – Львів, 2015. С. 122–135.

16. Чепіга Я. Національність і національна школа /Яків Чепіга // Світло. – 1910. – Кн. 1.  С.24–31.

17. Ярошенко Л.В. Роль уроків рідної літератури й історії в національному вихованні   // Дивослово – Вип. 6 – Київ : КП Редакція журналу “Дивослово”. 2001.  С. 46 – 48.