Розділові знаки при прямій мові

Пряма мова — це передане дослівно чуже мовлення. Пряму мову супроводжують слова автора, які вказують, кому належить пряма мова. Слова автора також можуть указувати на обставини, за яких відбувається мовлення. Пряма мова може бути оформлена одним чи кількома реченнями.

Приклад:

«Хороші друзі, хороші книги і спляча совість — ось ідеальне життя», — вважав Марк Твен.

«Коли ти піднімаєшся, друзі дізнаються, хто ти, — говорив Майк Тайсон і продовжував: — Коли ти падаєш, ти дізнаєшся, хто друзі».

Для виділення прямої мови на письмі використовуємо лапки й тире.

Схематично пряму мову й слова автора зображуємо так: П (п) — пряма мова, А (а) — слова автора.

На письмі пряма мова оформлюється за такими правилами:

1.       Слова автора стоять перед прямою мовою — після них ставиться двокрапка, а пряма мова береться в лапки і пишеться з великої літери. У кінці речення ставиться потрібний за

змістом розділовий знак: знак оклику, знак питання, три крапки: А:«П (!?)»

Пророчо звучать слова Кобзаря: «І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь...»

2.       Пряма мова     стоїть перед словами автора — вона береться в лапки, після неї ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) і тире. Слова автора пишуться з малої букви: «П», — а. «Хай він б'ється», — хан хитрує і до князя шле посла. (О.Олесь).

3.       Пряма мова розірвана словами автора, на початку і в кінці прямої мови ставляться лапки. Інші розділові знаки ставляться так:

а) «П, — а, — п».                «Еге, — догадалась Катря, — це ж у нас дитина знайшлася» (С. Васильченко).

б) «П!? — а. — П...» «Прокинулась? — одказала баба. — Буде тобі забавка — будеш мати кого глядіти... » (С.

Васильченко).

в) «П, — а: — П!»       «Я чув про це, — сказав він і додав: — А хто не чув!»

4.       Слова автора розірвані прямою мовою, то розділові знаки ставляться відповідно до наведених нижче схем.

а) А : «П», — а. Гриць подумав:«Отут відпочину», — і розстелив рядно під деревом.

б) А : «П!» — а. На все поле лунало: «А щоб тобі, Сивий!» — то хлопченя сусідське бичка впустило.

           в) А : «П?» — а.   Його непокоїло, коли діти на питання: «Яким ти хочеш вирости?» — відповідали егоїстично.

г) А : «П…» — а. Мріялося Денискові : «Зараз би морозива цілу коробку...» — і від задоволення мружились очі.

Знак запитання, знак оклику, три крапки беруть разом із прямою мовою в лапки, а кому й крапку виносять за лапки.

Інколи для передачі емоційності, експресивності слова автора не використовують. У такому разі між репліками героїв ставлять тире.

Приклад:

«А правда, що баранці їдять кущі?» — «Авжеж, правда». — «О, я радий!» (А. де Сент-Екзюпері)

Діалог як різновид прямої мови

Пряма мова може бути у формі діалогу.

Діалог — це розмова двох осіб. Полілог — це розмова кількох осіб.

Кожне окреме висловлювання персонажа називається реплікою, яку можуть супроводжувати слова автора. Кожну репліку записуємо з нового рядка й перед нею ставимо тире. Решту розділових знаків ставимо так само, як і при прямій мові (крім лапок).

Приклад:

Сократа запитав один із його учнів:

— Поясни мені, чому я ні разу не бачив тебе сумним? Ти завжди у доброму настрої.

Сократ відповів:

— Тому, що у мене немає нічого такого, за чим би я жалкував, якби його втратив.                                                               

Передача прямої мови непрямою

Непряма мова — це чужа мова, передана тільки з дотриманням змісту висловлюваної думки без збереження форми та інтонації.

У результаті заміни прямої мови непрямою утворюється складнопідрядне речення із з’ясувальною частиною: головна — слова автора, підрядна— пряма мова, що приєднується до головної частини сполучниками підрядності або сполучними словами.

Існує кілька способів заміни прямої мови непрямою:                                    

Пряма мова

«А знаєш ти, братику, де

Крим?» — обзивається Петро

хто, що, який, чий, котрий, де, коли, як

Непряма мова Петро спитав братика, чи знає він де Крим.

При заміні прямої мови непрямою займенникиі дієслівніформи1-ї та 2-ї особи замінюються займенникамиі дієслівнимиформами 3-ї особи. У реченніз непрямою мовоюзайменникиі прислівникистаютьсполучнимисловами, а питальначасткачи—сполучником.

Якщо пряма мова складається з кількох речень, то при заміні її непрямою утворюється багатокомпонентне складне речення:

«Ми вас проведемо,— упевнено сказав білоголовий сміливець першокласного віку.— Ми знаємо, куди вам треба» (О. Гончар).— Білоголовий сміливець першокласного віку упевнено сказав, що вони їх проведуть, що вони знають, куди їм треба.

Запитання, передане прямою мовою — пряме, а непрямою — непряме. У кінці речення з непрямим питанням ставиться крапка.

Цитата як спосіб передачі чужої мови

Цитата — це дослівно наведений уривок з якогось тексту (із висловлювань чи творів). Цитата завжди береться в лапки.

Цитування буває кількох видів.

1.   Цитата у вигляді прямої мови (супроводжується словами автора): розділові знаки ставляться так само, як і при прямій мові.

Приклад: Ґете казав: «Хто хоче зрозуміти поета, мусить піти в поетову країну».

2.  Цитата у вигляді непрямої мови є складовою частиною в авторському реченні; розділові знаки в такому випадку такі ж, як при непрямій мові, а сама цитата береться в лапки й пишеться з малої літери.

Приклад: На думку Г. Сковороди, «духовна людина вільна».                                         

3.  Якщо цитата подається у вигляді вірша, то вона в лапки не береться.

Приклад: У вірші «De libertаte» Григорій Сковорода ставить питання й сам на них відповідає: Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото, Проти свободи воно лиш болото.

Якщо після віршової цитати авторський текст продовжується, то після цитати ставимо тире.

Приклад: Ідея вірша Олександра Олеся висловлена в символах:

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним —

де меч символізує войовничу грань українського слова, а сонце — миролюбну, окрилену, творчу. (З підручника)

Якщо цитований поетичний уривок треба записати суцільним рядком, то у вірші зберігається велика літера, яка була на початку кожного віршового рядка.

Приклад: Щоб підкреслити ідею незламності борця, І. Я. Франко використовує анафору «ні»:

«Ні попівськії тортури, Ні тюремні царські мури, Ані війська муштровані, Ні гармати лаштовані, Ні шпіонське ремесло В гріб його ще не звело».

4. Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки звичайно не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, і крапка після неї не ставиться.

Приклад: Епіграф до одного з розділів роману Валерія Шевчука «Дім на горі»:

Одним дані сльози,

що ллються при світлі струмками, другим дані сльози, сховані в пітьму.

Робіндранат Тагор У цитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків.

Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками.

Приклад: Поміркуймо хоча б над такими словами Г. Сковороди: «Хто помірно, але постійно вивчає предмети... тому навчання — не труд, а втіха».

Вказівка на джерело уривка, яка подається безпосередньо після цитати, береться в дужки, і крапка ставиться після другої дужки.

Приклад:  «Не за обличчя судіть, а за серце» (Г.Сковорода).

Вправа 1. Перепишіть речення й розставте розділові знаки (розділові знаки пропущено).

1.У центрі кола стояв кумедно вбраний дядько, який горланив Хто переможе Велета отримає кругленьку суму! (О. Гаврош). 2. До речі зазирнув до купе провідник мені здається зараз ваша станція молоді люди (Я.

Стельмах). 3. Ти плачеш? раптом озвалася за спиною тітонька Сніжана. 4. Софійка побачила вдалині дівчину з пранням на коромислі, упівголоса озвалася Не йди туди! Вернися додому! Біля води біда чекає! (М. Павленко). 5. Дід якось нагадав вельможному за плату, але той лише розреготався й крізь сміх сказав То це ж Дем’яне завелика честь, коли пан винен мужикові! Чи тобі недосить її? (М. Стельмах). 6. А для чого якомусь там опудалу така розкішна сомбрера? міркував Федько, присипляючи свою совість Страхатиме горобців і без бриля, а Вітьці на відповідальне побачення позаріз треба… Та, зрештою, я не краду бриль, а тільки позичаю… 7. Жаль, звичайно, серенади буркнув Федько й, смачно позіхнувши, додав Ходімо спати, а завтра щось придумаємо (В. Чемерис). 8. Не ймення тебе красить, а ти його краси говорили козаки. 9. Батько, звичайно, в такім випадку грозив Павлусеві пальцем, а до Ганни промовляв Козир-дівка! Тебе лише в посли слати… (А. Чайковський).

Вправа 2. Прочитайте речення й виконайте завдання.

1. Ясність — головне достоїнство мови (Арістотель). 2. Мовчання — золото (Народна творчість). 3. Не завжди говори, що знаєш, але завжди знай, що говориш (Клавдій). 4. Найбільша розкіш — це розкіш людського спілкування (А. де Сент-Екзюпері). 5. Заговори, щоб я тебе побачив (Сократ).

А. Складіть і запишіть речення з прямою мовою, використавши наведені вище вислови й самостійно дібравши слова автора. Б. Побудуйте до кожного речення схему.

Завдання: Перебудуйте подані речення з прямою мовою на речення з непрямою мовою.

1.          «Чого ж ти, Петре, стоїш, заступаючи півнебокраю?» - запитала вчителька. (О.Забужко)

2.          «Хіба ж я просила мені писати!– вигукнула Тоня ображено. (О.Гончар) 3.       «Я – син свого часу і належу сучасникам своїм», - писав Олександр Довженко. 4.  «Що це тобі не спиться, Даньку?» - здивувалася мати.(Ю.Збанацький)

5.      «Я незабаром стану лікарем», - пояснила Марічка.

Відновіть речення: переставте їхні частини так, щоб вийшли речення з непрямою мовою.

1.Люди – це завжди діти своїх матерів, Максим Горький колись сказав.

2.Весна… ще одна весна, Світлана Кузьмівна, трохи сумно, сказала замріяно й.

3.Молодий Горпищенко, як їхній степ, приїжджаючи до батька у відпустку, ніщо йому так не пахне, льотчик реактивної авіації, говорив.

Установіть відповідність між схемами та реченнями (окремі розділові знаки в реченнях пропущено)

1.      А: «П»      А) А це що таке? – притишила Соломія до себе Краще про концерт думай

(В.Врублевська).

2.      «П? – а. – П»   Б) Так, бачу, ти усім тут добре надоїв Кіт Вовкові сказав Чого ж ти, братику, сюди і

забігав? (Л.Глібов).

3.      «П, - а. – П?»   В) Вставай, будила Івана Марічка. Вставай і ходім! (М.Коцюбинський).

4.      «П, - а. – П!»    Г) Що ж я буду в світі Божому діяти сама з малою дитиною промовила Немидора. Д) Я подумав тоді Тіні коротшають так само непомітно, як і людське життя.

Установіть відповідність між реченнями та розділовими знаками, пропущеними у них.

1.   Кома;        А) Що ж не дає мені промовити просто «Так, доле, ти міцніша, я корюся»(Леся Українка).

2.   тире; Б) «Помилуйте! – йому Ягнятко каже – На світі ще й году не прожив» (Л.Глібов).

3.   двокрапка;        В) «Хто ж ти, братчику. Будеш – вівчар» - зацікавився Іван (М.Коцюбинський).

4.   крапка.      Г) «Мамо, – питаю, - то льони цвітуть?» (О.Гончар).

Д) «То ти вмієш тільки реготати? – скрипнув Пилипко. Так не боюсь я тебе!» (Панас

Мирний).