Розкуркулення та колективізація

Тема: РОЗКУРКУЛЕННЯ ТА НАСИЛЬНИЬКА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

 

Мета: розкрити причини й механізм проведення колективізації; показати, що колективізація селянських господарств була найскладнішим етапом у створенні командної економіки та одним із найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу був штучно організований голод 1932-1933 рр; формувати в учнів навички критичного мислення; виховувати їх у дусі поваги до історичної боротьби та здобутків українського народу.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: підручник, атлас, додатковий матеріал, фото, інтернет-ресурси.

 

Основні дати:

1927 р. – ХV з’їзд ВКП(б), проголошення курсу на колективізацію;

1927–1928 рр. — хлібозаготівельна криза;

1928 р. — створення МТС в Україні, початок суцільної колективізації;

грудень 1929 р. — курс на «ліквідацію куркульства як класу»;

1929-1937 рр. – колективізація в УРСР;

2 березня 1930 р. – вихід статті Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів» в газеті «Правда»,

1932-1933 рр. – Голодомор;

 

Очікувані результати:

Після цього уроку учні зможуть:

усвідомлювати зміст злочинної  антиукраїнської радянської влади;

вміти працювати з джерелами, аналізувати їх та висловлювати власну думку стосовно досліджуваної проблеми уроку;

 тлумачити нові терміни та поняття і розуміти їх сутність;

розуміти важливість збереження і розвитку демократичної української держави;

формувати соціальну активність та громадянську відповідальність перед державою.

 

Хід уроку

 

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

Фронтальне опитування

1. Що таке індустріалізація?
2. Розкрийте зміст терміну: сталінська індустріалізація.
3. Схарактеризуйте шлях здійснення сталінської індустріалізації.
4. Підбийте підсумки індустріалізації для України.
5. В чому суть  стахановського руху?
6. Назвіть позитивні та негативні наслідки індустріалізації.

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Шлях суспільства до соціалізму більшовики пов’язували  із індустріалізацією країни. Наступним кроком стало переведенням селянства на рейки великого сільськогосподарського виробництва.

Колективні господарства (колгоспи) були зручною формою, за допомогою якої можна було викачувати ресурси до державного бюджету.

Як це відбулося і до яких наслідків це призвело ми поговоримо на сьогоднішньому уроці. 

 

ІV. Вивчення нового матеріалу

 

1. АГРАРНА ПОЛІТИКА БІЛЬШОВИКІВ

Розповідь учителя

                  Етапи аграрних перетворень більшовиків

	Роки	Характеристика
І	1917-1918 рр.	Скасування приватної власності на землю, націоналізація – передача її у власність держави; Заборона найманої праці.
ІІ	1919-1920 рр.	Воєнний комунізм на селі, продрозкладка
ІІІ	1921-1928 рр.	Кооперація – добровільні колективні форми обробітку землі, збуту, переробки сільгосппродукції; Добровільна колективізація – створення на добровільних засадах великих колективних підприємств (ТСОЗи, артілі, комуни); Дозвіл оренди землі і найманої праці
ІV	1929-1933 рр.	Суцільна насильницька колективізація (до кінця 1930-х рр. 97 % господарств); створення колгоспно-радгоспної системи; Ліквідація дрібного селянського господарства; перехід до великого товарного виробництва. Розкуркулення – знищення заможного селянства (у 1929-1934 рр. в Україні було знищено понад 200 тис. куркульських господарств (1,2 – 1,4 млн осіб); Відчуження засобів праці та її результатів від самого робітника

 

2. ХЛІБЗАГОТІВЕЛЬНІ КРИЗИ 1927-29 РОКІВ. ПРИЧИНИ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ.

 

 Спроба насильницької колективізації була  ще в роки “воєнного комунізму” (1919 р.). В роки НЕПу влада підтримувала колгоспи,  але на кінець 1920-х  років  вони  об’єднували лише  7-8 % дворів. Колгоспи були 3-х видів:

1.     ТСОЗИ (товариства спільного обробітку землі) – об’єднувалися  лише для роботи, а   земля, худоба та реманент залишалися у приватному користуванні.
2.     Артілі - об’єднували ще й інструмент  та землю,  але частину худоби  та землі залишали собі;  (саме в такому вигляді будуть утворюватись  радянські колгоспи з 1935 р.)
3.     Комуни - об’єднували все майно, селянські господарства повністю розчиняються в колективному.

 

-    Що викликало кризу в хлібозаготівлі? Які були її вияви та наслідки?

• Що таке «ножиці цін»?

 Які два питання загострилися у зв'язку із кризою? (Фінансу­вання індустріалізації і забезпечення хлібом міста.)

 Хлібозаготівельна криза 1927—1928 рр. переборювалася екстраординарними засобами: з допомогою обшуків, величезних штрафів, розпродажу майна неплатників податків і боржників хлібозаготівель, депортації найнепокірніших у віддалені регіони країни. Лише на Дніпропетровщині під час хлібозаготівель 1928 р. було віддано під суд 1200 громадян, а понад 3 тис. сімей виселено. Опора на незаможників, стимулювання владою їх боротьби з рештою селянства породжували зловживання, почуття безкарності. Тільки впродовж 1928 р. було арештовано 33 тис. «куркулів».

Намагаючись вийти зі скрути, влада в червні 1929 р. фактично відновила продрозкладку, а 3 липня 1929 р. ВУЦВК і РНК УСРР прийняли постанову «Про розширення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів». Сільські ради за цією постановою одержали право накладати штрафи до п'ятира­зового розміру від вартості незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи. Так нещадний метод «ліквідації куркульства як класу» почав застосовуватися ще до сумнозвісної сталінської вказівки (січень 1930 р.).

Й. Сталін та його оточення з часом дедалі більше переконува­лись, що потреби індустріалізації простіше можна гарантовано задовольнити, спираючись не на 25—30 млн індивідуальних селян­ських господарств, а на 200—300 тис. колгоспів. Тому відбулася кардинальна зміна поглядів: не держава має залежати від значної кількості неконтрольованих індивідуальних селянських господарств, а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мусять пере­бувати в залежності від держави.

Крім того, у сталінських планах колективізація розглядалася не тільки як джерело таких вкрай потрібних коштів — разом з індустріа­лізацією вона відкривала шлях до нівелювання і власне знищення ба­гатоукладності (кооперативних, приватних, орендних форм) в економіці.

 

Причини колективізації

1. Економічні:

а) нестача зерна в державі в умовах форсованої індустріа­лізації;

б) потрібний був надійний механізм (створення колгоспів) безперебійного постачання хліба.

2. Політичні:

а) в умовах тоталітарної системи колгоспами легше керувати, ніж мільйонами розрізнених селянських господарств;

б) згідно з радянською ідеологією  дрібнотоварний селянський уклад на селі постійно породжував капіталізм (шляхом розорення одних селян і збагачення інших), тому керівництво країни хотіло швидше позбутися цієї загрози і перевести село на соціалістичні рейки;

в) на­явність передумов для колективізації (попередній досвід організації колективних госпо­дарств (радгоспів, комун у 1919—1920 рр.)

 

2. СТАЛІНСЬКА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

 

Узявши курс на індустріалізацію влада одразу зіткнулася з трьома проблемами: коштів, сировини й робочих рук для розвитку індустріалізації. Одержати все це можна було від селянства, що становило переважну більшість населення. Керівники більшовицької Росії вважали, що для побудови соціалізму у сільському господарстві слід перейти до колективного ведення господарства.

 

Робота з термінами та поняттями

Колективізація – це створення колективних селянських господарств, яке на практиці призвело до відчуження селян від власності на землю та від результатів своєї праці.

Суцільна колективізація – політика насильницького перетворення сільського господарства наприкінці 1920-х – у 1930-х рр.. на основі «розкуркулювання» й суцільного насадження колективних форм господарства (колгосп) з усуспільненням значної частини селянської власності.

Колгосп – колективне господарство; форма колективного господарства, що набула поширення в СРСР після проведення колективізації. Землі, реманент, техніка колгоспу з формальної точки зору були власністю тих, хто його утворив. У власності селян залишалася лише присадибна ділянка, птиця, дрібна худоба, корови.

 

 

            Курс на індустріалізацію було взято на ХV з'їзді ВКП(б). Перший п’ятирічний план передбачав, що в Україні в колгоспи об'єднається 30 % селянських господарств. Але вже на листопадовому 1929 р. пленумі ЦК ВКП (б) курс було змінено на суцільну прискорену колективізацію. Резолюція пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі» передбачала в Україні найвищі темпи колективізації з усіх союзних республік. У січні 1930 р. Україну віднесли до групи регіонів, де цю кампанію планувалося завершити восени 1931 – навесні 1932 рр.

             Методи впровадження колективізації

• «Революція згори»: силовий тиск та залякування селян;

• опора на комуністів та безземельних селян-пролетарів;

• примусова організація колгоспів;

• ліквідація заможних господарів (розкуркулення);

• заборона залишати село.

 

У процесі колективізації можна виділити кілька етапів:

1. 1929-1930 рр. – час прискореної колективізації, яка перетворилася, по суті, на комунікацію. Селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. У 1928-1929 рр. в Україні було знищено до 50 % поголів’я худоби. Такі темпи суцільної колективізації фактично означали війну проти селянства і викликали його масовий спротив.
2. 1930 р. – на початку березня вихід статті Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів». Почався масовий вихід із колгоспів. Але вже наприкінці 1930 р. процес відливу селян із колгоспів було призупинено. У 1930 р. вільну торгівлю фактично було заборонено. Практично вся товарна продукція колгоспів ішла в розпорядження держави. Колгоспники, щоб вижити, могли розраховувати тільки на присадибні ділянки.
3. 1931-1933 рр. – прискорення темпів колективізації. Щоб виправити становище, що склалося після першої спроби насильно загнати селян до колгоспів, а також надати технічну допомогу колгоспам, держава починає створювати машинно-тракторні станції (МТС). Першу в Україні МТС створено 1928 р. на Одещині. Продовжувала діяти продрозкладка. Становище селян було злиденним. За результатами хлібозаготівельної кампанії 1932 р., запасів продовольства в селян не залишилося. До цього додалося невміле керівництво, яке давало розпорядження, де і що сіяти. Не дивно, що селяни вдалися до саботажу хлібозаготівель. Щоб провчити селянство, сталінське керівництво вдалося до терору голодом (Голодомор 1932-1933 рр.). Як наслідок, було зламано опір селянства і до кінця 1933 р. було в основному завершено колективізацію в Україні (колективізовано 70% дворів).
4. 1934-1937 рр. – завершальний етап колективізації. У 1933 р. Й. Сталін відмовляється від прискорених темпів колективізації. Викликано це було, звичайно, не гуманними цілями. Необхідно було рятувати посівну кампанію 1933 р. після голодомору. Постановою РНК СРСР і ЦК ВКП (б) « Про обов’язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами» скасовувалася продрозкладка.

 

3. «РОЗКУРКУЛЕННЯ».

У ході колективізації постало питання про  долю заможних селян.

Чи знаєте ви як називали заможних селян на селі?           Фільм «Куркулі»

Куркуль (куркульство) – поширена назва заможних селян, господарів в Україні. Ярлик, який радянська влада навішувала противникам колгоспного будівництва на селі. Передбачалося знищити як класового ворога. Офіційна ідеологія зображувала  куркулів як лютих ворогів радянської влади, жорстоких експлуататорів.

 

Розкуркулення – кампанія експропріації селянських господарств у 1930-ті рр., складова частина примусової колективізації. Здійснювалася на основі постанови ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. «Про заходи у справі куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Формально спрямована проти найзаможніших селян (в Україні їх було 1,5 %). Поряд із примусовою колективізацією розкуркулення стало передумовою занепаду сільського господарства й голодомору.

Ознаки куркульства

• використання найманої праці;
• пара коней;
• використання механічного двигуна в господарстві;
• наявність млина, олійниці, кузні, зернотертки, шкуродерні.

 

Всього в Україні за роки колективізації експропрійовано близько 200 тис. селян­ських господарств. Разом з усіма членами сімей це становило приблизно 1,2-1,4 млн чол. Характерно, що під «розкуркулення» потрапляли не лише заможні господарства, а й ті, які не погоджувалися йти в колгоспи. Їх називали «підкуркульниками».

По суті, кампа­нія «ліквідації куркульства як класу» була формою репресій щодо всього селянства. Загроза «розкуркулення» висіла над селянами й примушувала їх вступати у колгоспи.

Понад половину з них - близько 860 тис. чол. - виселили на Північ і до Сибіру. Ця безправна категорія населення називалася «спецпереселенцями», зазна­вала нелюдських страждань, використовувалася на найваж­чих роботах. Багато з них, особливо літніх людей, дітей, жінок, загинуло.

 

Тим часом офіційна пропаганда малювала картину щасливого, заможного життя колгоспників.

      На кінець 1937 р. суцільну колективізацію в Україні було завершено.

 

4. НАСЛІДКИ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ:

1. Держава отримала хліб і вже не залежала від індивідуальних господарств.
2. Держава отримала засоби для індустріалізації
3. Село втратило третину робочої сили
4. Завершилося одержавлення економіки
5. Збереглося присадибне господарство, як підмога селянству
6. Занепад індивідуального сільського господарства
7. Відчуження засобів праці та її результатів від самого виробника
8. Голодомор 1932-33рр.
9. Формування історично нової системи господарювання, що заснована на примусовій праці, прикріпленні до колгоспу (радгоспу), натуральній платі оплати.

 

5. ПРИЧИНИ ТА ПЕРЕДУМОВИ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РР.

Якщо є можливості то вивчення даного питання можна організувати кількома шляхами, зокрема:

1. слухаючи  розповідь учителя і складати у зошиті тезисний конспект;
2. перегляд відеоролика за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=ks1ZZS3ZgD4

    3)робота з документами

Розповідь вчителя

Однією з найбільших трагедій українського народу став Голодомор 1932-1933 р. Остаточно його причини досі не з’ясовані, проте очевидним є те, що голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був організований штучно.

Насильницька колективізація призвела до кризи с/г виробництва в Україні. Селяни, насильно об’єднані в колгоспи, були не зацікавлені в результатах своєї праці, оскільки за роботу майже нічого не одержували. Вироблена продукція діставалася в основному державі, яка ставила нереальні плани та норми хлібозаготівлі, тобто селянство опинилося без будь-яких запасів продовольства.

Хлібозаготівельна кампанія 1931-1932 рр. фактично вилучила в селян усе зерно, навіть посівний фонд. У результаті вже у грудні 1931 р. стали надходити перші відомості про голод в окремих районах. У першій половині 1932 р. від голоду загинуло 150 тис. селян.

Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювала ситуацію й безгосподарність у колгоспах. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше за половину запланованих площ. Унаслідок неякісного обробітку частина посівів загинула. І все ж таки врожай 1932 р. був лише на 12 % меншим за середній у 19026-1930 рр. і міг забезпечити Україну мінімум продовольства. Проте радянське керівництво вимагало негайного виконання норм хлібозаготівлі. Які були нездійсненними в ситуації, що склалася на селі. На 1 листопада 1932 р. від селянського сектору України надійшло лише 136 млн пудів. Такі результати не влаштовували радянське керівництво, якому потрібен був хліб для продовження розпочатої масштабної індустріалізації.

Хлібозаготівельна кампанія 1931-1932 рр. фактично залишила селян без хліба. Що вижити, селяни ночами ножицями стали зрізувати ще недозрілі колоски на полях. Це явище швидко набуло масового характеру. Проте 7 серпня 1932 р. з'явився відредагований особисто Й. Сталіним Закон про охорону соціалістичної власності (що дістав назву закону «Про п’ять колосків»»), яким за розкрадання передбачалися розстріл або десять років ув’язнення. На початок 1933 р. за цим законом було засуджено 54 645 осіб, із яких розстріляно 2000.

 Крім того, за невиконання хлібозаготівлі було усунуто з посад 80% секретарів райкомів партії. Але такі заходи не допомогли, і тоді Й. Сталін надсилає в Україну «надзвичайну комісію» на чолі з В. Молотовим. За період роботи «комісії» до січня 1933 р. з українських селян було додатково вичавлено 90 млн пудів. Створювалися бригади із видобутку зерна, які отримували відсоток від добутку зерна. Але й ці заходи не сприяли виконанню плану хлібозаготівлі. Тоді для покарання боржників комісія запровадила «натуральні штрафи»(спеціальні загони стали вилучати все наявне продовольство), які перетворилися на свідомий терор голодом. На початок 1933 р. в Україні фактично не залишилося продовольства.

Люди були змушені їсти товчену кору дерев, солому, перемішану з гнилою та мерзлою капустою, картоплею; котів, собак, щурів, слимаків, жаб, кротів. Така їжа викликала тяжкі захворювання. Почалося масове вимирання цілих сіл. Поставлені в безвихідь селяни намагалися врятуватися втечею в міста та райони, не вражені голодом. Передбачаючи такий розвиток подій, сталінське керівництво 27 грудня 1932 р. запровадило паспортну систему з обов’язковою пропискою. Селяни, не отримуючи паспортів на руки, фактично перетворювалися на кріпаків радянської влади.

Також до України було направлено «окремо уповноважених» Л. Кагановича та П. Постишева, які посилили репресивні заходи з метою виконати план хлібозаготівлі й організувати нову посівну кампанію.

 

Робота з термінами та поняттями

Голодомор – штучно створений голод із метою досягнення певної мети. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні було визнано геноцидом українського народу.

Геноцид (від грец. genos – рід, плем’я і латин. сaedo  - убивати) – знищення окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними мотивами, а також штучне створення життєвих умов, не сумісних із життям.

 

Робота з документом

Висновки спеціальної комісії Конгресу США з питань дослідження голодомору 1932-1933 р. в Україні (затверджені 13 квітня 1988 р.)

 

28 листопада 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні», який визначає, що Голодомор 1932-1933 рр. в Україні є геноцидом українського народу. Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 рр. в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу та є протиправним.

ООН та Рада Європи визнали Голодомор як злочин тоталітарного режиму, а 14 країн світу вважають його геноцидом проти українського народу.

 

V. Закріплення вивченого матеріалу

Фронтальне опитування

1. Що таке колективізація?
2. Яка її мета?
3. Визначте причини суцільної колективізації.
4. Чому сталінське керівництво здійснювало колективізацію в кілька етапів?
5. Хто такі куркулі?
6. Що означає лозунг «ліквідація куркульства як класу»?
7. Укажіть причини голоду 1932-1933 рр. Якими були його масштаби?
8. Чи можна події 1932-1933 рр. уважати геноцидом?
9. Який вплив мав Голодомор 1932-1933 рр. на політичну ситуацію в Україні?
10. Визначте наслідки Голодомору для майбутнього України.

 

VІ. Підсумки уроку

 Англійському політичному діячу і публіцисту епохи Просвітництва Едмунду Берку належать такі слова « єдине, що потрібно для тріумфу зла – це те, щоб добрі люди нічого не робили», тому завжди займайте у житті активну громадянську позицію і соціальну відповідальність. І кожного року у четверту суботу листопада о 16 годині де б ви не були вдома чи в гостях  запаліть свічку пам'яті у своєму вікні і вшануйте пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 рр. хвилиною мовчання. Адже наш народ сильний і незламний. Завдяки нашій історичній пам'яті. 

 

VІІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника
2. Опрацювати документи і дати письмово у зошиті відповіді на запитання, ті що після документа.

«Чи справді можна вважати колективізацію – війною радянського режиму проти українського народу?».