Розробка театралізованого виховного заходу до
Дня визволення від німецько-фашистських загарбників
«Шлях до Перемоги»
Тема: «Шлях до Перемоги»
Мета:- ознайомити вихованців із ходом війни від червня 1941 і до 1945 року;
- на прикладі історичних фактів показати якою ціною далася перемога;
- розвивати сценічне мовлення, акторську майстерність;
- виховувати почуття патріотизму та національної свідомості.
Обладнання: магнітофон, кінопроектор, реквізити до уривку вистави: воєнна форма, автомат, посуд.
Хід заходу
Диктор: Встають у пам’яті, у славі,
Встають у клекоті, борні,
Встають у битві, у заграві
Ті незабутні, грізні дні.
Звучить вальс «Старый вальсок». На сцені 2 пари танцюють вальс в стилі ретро. на другому куплеті дикторський текст.
Диктор: … Тієї пам’ятної червневої пори, як і завжди догорав рожевий світанок в обіймах спраглої ночі, пив теплу росу із трав та слухав останні звуки шкільного балу. то випускники 1941 року танцювали свій останній шкільний вальс.
Вони мріяли про майбутнє, вперше освідчувались у коханні, обіцяли кохати один одного до смерті і ще не знали, що багато хто з них дійсно будуть кохати до смерті, бо через декілька годин, рівно о 4.00 годині ранку 22 червня вони закружляють в кривавому танку війни, який триватиме 1418 днів і ночей.
Закінчується танець. Звучить голос Левітана про початок війни. на сцену виходить пара. Сцена прощання.
Юнак: Коли я ще побачу знову,
Твої прекрасні очі сині?
Коли я ще побачу знову
Печальний погляд тих очей?
Чому мовчиш? Скажи хоч слово.
Війна велить нам розлучитись.
Чому мовчиш? Скажи хоч слово.
У полум’я іде мій шлях.
Дівчина: Нащо назвав мене коханою
Тієї ночі пречудової?
Нащо назвав мене коханою
І зараз шлях мій не змінить!
Любов завжди є неподільною.
Вона у всі віка безсмертна…
Любов завжди є неподільною.
Війні любов не зупинить!
Юнак: Знай, я піду, щоб повернутись…
Дивись, уже палає небо.
Знай, я піду, щоб повернутись,
Над щастям нашим піднято меч.
Дівчина: Я вірю, ми зустрінемось знову,
З тобою буду, де б не був ти…
Я вірю, ми зустрінемось знову,
Чекатиму, ти повернись!
Звучить «Вставай страна огромная». Дівчина проводжає юнака на війну.
Звучить Гріг «Смерть Озе». На сцену виходить дівчина. Змахнувши руками, наче крилами, подавшись вперед, ладна полинути вслід за чоловіком. Другий голос – наче відлуння жіночої скорботи.
Дівчина: Він у мене один. Я стою на зорях вечірніх і вранішніх. Я закликаю дороги.
Голос: Я закликаю дороги…
Дівчина: Стою опівночі над безоднею скорботи, аби не взяли його ні вогонь, ні меч, ні вода…
Голос: Ні меч, ні вогонь, ні вода…
Дівчина: Любий мій, єдиний, обороно моя, голуб мій.
Голос: Любий мій, єдиний, обороно моя, голуб мій…
Дівчина: Любчику, солодкий мій, єдиний,
Виглядаю тебе ночі й дні
Не приходиш…хоч приснись, коханий!
Дай же пригорнутись…Хоч у сні.
А чи ж я тебе не так любила,
Що віддався любощам біди?
Лишенько моє, вертайся милий!
Ти ж у нас із дитятком один…
Голос: Вертайся милий!
Диктор: Коли солдат вставав на бій
В сліпу, холодну ніч,
Він закладав у ствол набій,
І всім смертям навстріч
Ішов в імлу,
У дощ, у сніг, у ранки золоті,
Його вітри збивали з ніг
Із ніг, а не з путі.
1 солдат: Ми не знали що в тому доля
На тяжких дорогах фронтових
Певне, хтось поляже серед поля
Ну а хтось зостанеться в живих.
2 солдат: Сповнені до ворога зневаги
Ми стояли в битві до кінця
Віддавали смерті перевагу
Над безсмертям воїна-бійця.
ВЕД.1: З небуття, з далекої пам’яті торкає наші душі Велика Вітчизняна війна. Це – наша вічна біль і печаль. Скільки б років не відходило у вічність, але людська пам'ять буде берегти в своїх глибинах те, що змушує серце не лише озватися радістю, а й здригнутися від болю, співчуття до тих, чиє життя було жорстоко обірване чи осиротіло. Але час не властен над пам’яттю. І день 19 вересня став для красноградців самим світлим, самим найдорожчим святом. Це день, коли над Красноградським краєм переможно засяяла зоря свободи і миру.
ВЕД.2: Визволяли наш край відважні воїни, Герої Радянського Союзу:
1. Сябро Микола Андрійович –старший сержант, командир взводу розвідки 615-го стрілецького полку 167-ї стрілецької девізії 38-ї армії 1-го Українського фронту. Разом із групою розвідників брав участь у здобутті розвідувальних даних і бойових дій в районі селища Пуща-Водиця і Києві. Вручено орден Леніна і медалі «Золота Зірка».
ВЕД.1: 2. Ганцев Дмитро Федорович. Дмитро Федорович – рядовий гвардії,стрілок 178-го гвардійського стрілецького полку 58-ї гвардійської стрілецької девізії. У бою при форсуванні ріки Південний Буг в районі села Олександрівка Одеської обл..., в ніч на 23 березня 1944 року в числі першої групи у складі 12 чоловік переправився на правий берег річки, закріпився там і вогнем зі свого автомату став прикривати дії переправи. В цьому бою він особисто знищив 16 гітлерівців.
ВЕД.2: 3. Давидов Іван Євгенійович. Іван Євгенійович – майор, командир 955-го стрілецького полку 309-ї Пирятинської стрілецької девізії 40-ї армії Воронезького фронту. В ніч на 24 вересня 1943 року разом із першим батальйоном під сильним вогнем противника форсував Дніпро в районі села Монастирок, Київської обл., заволодів плацдармом і забезпечив переправу головних сил.. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
ВЕД.1: 4. Гамов Дмитро Васильович. Дмитро Васильович понтонер 103 окремого моторизованого понтонно-мостового Червонознаменного батальйону. Вночі з 4 на 5 грудня 1944 року здійснив успішну висадку першого десанту на берег противника і забезпечив подальше форсування ріки Дунай.
ВЕД.2: 5. Тимошенко Федір Акимович. Федір Акимович – старший лейтенант гвардії, командир танкового взводу (Т-34) 23-го гвардійського танкового полку, 4-ї Гвардійської механізованої Бориславської Червонознаменної бригади. 20 березня 1945 р. вступив у нерівний бій з 3 самохідними установками противника і декількома польовими та зенітними батареями. В ході бою знищив 1 самохідну установку і захопив 4 зенітних установки, цим самим відкривши шлях головним силам. Нагороджений орденом Вітчизняної війни другого ступеню.
ВЕД.1: Вічна шана всім, хто визволив нашу Україну від загарбників.
Вічна шана всім, хто відстояв мир на землі.
Вічна слава та шана всім, хто здобув Перемогу.
Вічно живим полум’ям горітиме священний вогонь людської пам’яті.
Оголошується хвилина мовчання.
Уривок з вистави Б.Васильєва «А зорі тут тихі»
В глибині сцени сидять на траві п’ятеро дівчат у військовій формі, обідають. Поруч лежать автомати. Тут же сидить і старшина Васков.
Старшина: Дарма стукаєш, товаришу перекладач! Я тобі, розумієш, не дролюшка, й нічого мені шматочки підкладати. Накладай, як бійцю положено!
Гурвич: Я й накладаю.
Старшина: Бачу! Худюща, як весняний шпак.
Гурвич: У мене конституція така.
Старшина: Конституція? Он, у Бричкіної також конституція. Як у всіх, а втім, є на що приємно подивитися.
П’ють чай..
Старшина: Слухай бойовий наказ! Ворог, силою до двох озброєних до зубів німців, іде в район Во-позера з метою попасти на Кіровську залізну дорогу. Нашому загону в кількості шести чоловік доручено тримати оборону і захопити ворога в полон.
Я вирішив зустріти ворога на основній позиції і, не відкриваючи вогню, запропонувати здатися. У випадку опору, одного вбити, а другого все ж таки взяти живим.
На запасній позиції залишити все майно під охороною бійця Четвертак. Бойові дії починати лише по моїй команді. Своїм замісником назначаю молодшого сержанта Осяніну. А якщо і вона вийде із строю, то бійця Гурвич.
Питання?
Четвертак: А чому мене в запасні?
Старшина: Не суттєве запитання, товаришу боєць! Наказано вам, ось і виконуйте!
Осяніна: Ти, Галка, наш резерв.
Комелькова: Питань немає. Все ясненько.
Старшина: А ясненько, так прошу пройти всіх на позицю. І щоб не ворухнувся ніхто! Першим з ними буду говорити я!
Гурвич: Німецькою?
Старшина: Російською! А ви перекладайте, якщо не зрозуміють. Ясно говорю? Все, інструктаж закінчено.
Ліхтарем освітлюється перша позиція: старшина дрімає, Осяніна торкає його за ногу.
Старшина: Німці?
Осяніна: Де?
Старшина: Фу ти, чорт! Здалося…
Осяніна: Подрімайте, Федоте Євграфовичу, я шинель вам принесу.
Старшина: Що ти, Осяніна, це так зморило мене. Покурити треба.
Відходить, виймаючи кисет. Промінь ліхтаря освітлює другу позицію, де стоїть, розчісуючи волосся Комелькова.
Старшина: Фарбовані?
Комелькова: Свої. Ви не думайте, товаришу старшина, у мене там Бричкіна спостерігає. Вона оката
Старшина: Ладно, ладно.
Комелькова: Товаришу старшина, а ви жонатий?
Старшина: Жонатий, боєць Комелькова.
Комелькова: А жінка ваша де?
Старшина: Звісно де – вдома.
Комелькова: А діти є?
Старшина6 Діти? Був хлопчик. Помер. Акурат перед війною.
Комелькова: Помер?
Старшина: Так, не вберегла матуся.
Старшине переходить до Гурвич, яка сидить з розкритою книжкою.
Гурвич: Рождённые в годы глухие,
Пути не помнят ничего.
Мы дети страшних лет России,
Забыть не в силах ничего!
Старшина: Кому читаєш? ( Гурвич намагається встати, але Васков махає рукою). Кому, питаю, читаєш?
Гурвич: Нікому. Собі.
Старшина: А чого вголос?
Гурвич: Так вірші ж.
Старшина: А… Очі портиш.
Гурвич: Світло, товаришу старшина.
Старшина: Вголос ти, все-таки, не читай. Під вечір повітря тут сире, а зорі тут тихі, і тому чути за п’ять верст.
Наступна позиція. Васков підходить до Бричкіної,
Старшина: Звідки будеш, Бричкіна?
Бричкіна: З Брянщини, товаришу старшина.
Старшина: В колгоспі працювала?
Бричкіна: Працювала. А більше батьку допомагала. Він лісник, на кордоні ми жили.
Старшина: Тому-то і прячеш гарно. Нічого не помітила?
Бричкіна:Поки нічого.
Старшина: Ти все, Бричкіна, примічай. Чи не коливаються кущі, чи не хвилюються птахи. Ти – людина лісова, все розумієш.
Бричкіна: Розумію.
Старшина: То-то, «Лиза, Лиза, Лизаветта, что ж не шлёш ты мне привета». Це така пісенька в наших краях.
Бричкіна: А у нас…
Старшина: Потім з тобою заспіваємо, Лізо. Ось виконаємо бойовий наказ і заспіваємо.
Бричкіна: Чесне слово?
Старшина: Ну, сказав же.
Четвертак сидить, загорнувшись в шинель Підходить Васков.
Старшина: Ти що скорчилась, товаришу боєць?
Четвертак: Холодно.
Старшина: (протягуючи руку). Та не рвись ти, господи!» Лоб давай! Ну? Жар в тебе, товаришу боєць. (Дістає флягу). Так приймеш, чи розбавити?
Четвертак: А що це?
Старшина: Мікстура. Ну, спирт, ну!
Четвертак: Ой, що ви, що ви…
Старшина: Наказано прийняти. Пий. І зразу води.
Четвертак: Ні, що ви!
Старшина: Пий без розмов!
Четвертак: Ну що ви! У мене мама медичний працівник…
Старшина: Нема мами! Війна є, німці є, я є, старшина Васков! А мами нема! Мами у тих будуть, хто війну переживе. Ясно говорю? Видужай тільки до завтра. Дуже тебе прошу, видужай!
Позиція п’ята.. Осяніна спить, старшина тягне її за шинель.
Осяніна: Що?
Старшина: Тихіше. Чуєш?
Осяніна: (зіскакує). Птахи кричать.
Старшина: Сороки. Сороки-білобоки шумлять, Рито. Значить, хтось іде, турбує їх. Не інкше гості. Піднімай Осяніна, бійців! Але тихо, щоб ні-ні!
Осяніна взявши автомат, іде. Підходить Гурвич.
Гурвич: Здраствуй, товаришу старшина.
Старшина: Здоров! Як там ця Четвертак?
Гурвич: Спить, будити не стали.
Старшина: Правильно вирішили. Будь тут для зв’язку. Тільки не виглядай. (Вдживляючись в далечінь). Ну, ідіть же, ідіть.
Гурвич: 3,..5,..8,…10,..12,…14,..15,…16,…16, товаришу старшина.
Учасники стоять, вишикувавшись в одну лінію.
Старшина: Ми виконали бойовий наказ. П’ятеро дівчат проти роти фашистів. В живих залишився я один.
Звучить Моцарт «Реквієм по мрії».
Дівчата: - Загинули від фашистської кулі тендітна Четвертак.
Звучить голос Левітана про закінчення війни.
ВЕД 1: Священна пам'ять в спадок нам дана
Вона вогонь незгасний запалила
Там, де солдатська вирита могила,
Де громом прокотилася війна…
ВЕД.2: Не владний час війни зітерти слід
І вдячна пам'ять вічно буде жити
Як кров бійця, живі палають квіти
На тлі печальних мармурових плит
ВЕД.1: …Милує зір цвітіння біла повінь
Зігрій, надіє, радосте земна…
Йдемо до обелісків, як на сповідь,
І згадуєм полеглих імена.
ВЕД 2: Будь славен День,
Коли над світом
Сплелись в зеніті торжества
Салютні вистраждані квіти –
Веселка післягрозова!
ВЕД 1: Солдат сходив тяжкі дороги
І мир – врятоване дитя –
Він до колиски майбуття
Підніс у сяйві Перемоги.
Будь славен День – День Перемоги.